Пошуки та здобутки американської літератури в жанрі критико- реалістичного роману про сучасність

 

На початку XX століття американська література почала відрізнятися як темами, так і проблематикою образів та навколишньою дійсністю. Проблематика американської літератури визначається фактом величезного значення: найбільш багата, сильна капіталістична країна, що йде на чолі всього світу, породжує найбільш похмуру й гірку літературу сучасності. Письменники набрали нової якості: для них стало властиве відчуття трагізму й приреченості цього світу, вони почали інакше відчувати навколишнє середовище. «Американська трагедія» Драйзера показала та виявила прагнення письменників до більших узагальнень і відтворення дійсності, яким відрізняється література США того часу [6, с. 12].

Жанри американської літератури теж зазнають змін. У XX ст. новела не відіграє вже настільки важливої ролі в американській літературі, як у XIX ст., на зміну приходить реалістичний роман. Але все одно багато письменнкиків приділяють їй увагу, і ціла низка видатних американських прозаїків присвячують себе переважно або винятково новелі.

На початку XX ст. з'явилися нові течії та дійства, які зробили оригінальний внесок у становлення критичного реалізму. У 1900-і рр. у США виникає течія «розкопувачів бруду». «Розкопувачі бруду» − велика група американських письменників, публіцистів, соціологів, суспільних діячів ліберальної орієнтації. У їхній творчості існувало два тісно взаємозалежних напрями: публіцистичний (Л. Стеффенс, І. Тарбелл, Р. Бейкер) і літературно-художній (Е. Синклер, Р. Херрик, Р. Кауффман). На окремих етапах свого творчого шляху з рухом muckrakers (як назвав їх президент Т. Рузвельт у 1906 р.) зближалися такі великі письменники, як Д.Лондон, Т. Драйзер.

Виступи та заохочення «розкопувачів бруду» сприяли зміцненню соціально-критичних тенденцій у літературі США, розвиткові соціологічного різновиду реалізму. Завдяки їм публіцистичний аспект стає істотним елементом сучасного американського роману.

Початок першої половини XX століття відзначено реалістичним зльотом в американській поезії, який отримав назву «поетичного ренесансу». Цей період пов'язаний з іменами К. Сендберга, Е. Чи Майстри, Р. Фроста, В.Ліндсея, Е.Робінсона. Ці поети звернулися до життя американського народу. Спираючись на демократичну поезію Уітмена та досягнення реалістів-прозаїків, вони, ламаючи застарілі романтичні канони, закладали основи нової реалістичної поетики, що включала в себе відновлення поетичного словника, прозаїчного вірша, поглиблений психологізм. Ця поетика відповідала вимогам часу, допомагала відображенню поетичними засобами американської дійсності в її різноманітті.

1900-1910 роки ознаменувалися довгоочікуваною появою великого критико-реалістичного роману (Ф. Норрис, Д. Лондон, Т. Драйзер, Е. Синклер). Уважається, що критичний реалізм у новітній літературі США склався в процесі взаємодії трьох історично визначних факторів: це − реальні елементи протесту американських романтиків, реалізм Марка Твена, що виростав на самобутньо-народній основі, і досвід американських письменників реалістичного напрямку, що сприйняли тією чи тією мірою традицію європейського класичного роману XIX століття [6, c.41].

Американський реалізм став літературою суспільного протесту письменників, які відмовлялися приймати дійсність як закономірний результат розвитку, вони намаглися відштовхнути її. Критика імперіалістичного суспільства, зображення його негативних сторін стала помітними ознаками американського критичного реалізму. З'являються нові теми, висунуті на перший план змінюваними умовами життя (руйнування й зубожіння фермерства; капіталістичне місто й маленька людина в ньому; викриття монополістичного капіталу).

Один із найяскравіших таких представників − О.Генрі (Вільям Сидні Портер), що зробив спробу намітити інший шлях для американської новели.Його також можна назвати засновником американського happy end (був властивий більшості його оповідань), який пізніше буде успішно використовуватися в американській белетристиці. Незважаючи на іноді не дуже схвальні відгуки про творчість, О. Генрі, вона стала одним із важливих і поворотних моментів у розвиткові американського оповідання XX століття. Особливості побудови сюжету оповідання визначалися істотними життєвими закономірностями й повністю входили в загальне художнє завдання реалістичного зображення дійсності.

Нове покоління письменників пов'язане з новим регіоном: воно спирається на демократичний дух американського Заходу, на стихію усного фольклору й адресує свої здобутки самому широкому масовому читачеві.

Доречно сказати про стильове різноманіття й жанрове новаторство в американському реалізмі. Розвиваються жанри психологічної та соціальної новели, соціально-психологічного роману, роману-епопеї, філософського роману, широкого поширення набуває жанр соціальної утопії (Е. Белламі «Погляд назад», 1888), створюється жанр наукового роману (С. Льюис «Ероусміт»). При цьому письменники-реалісти часто використовували нові естетичні принципи, особливий погляд «ізсередини» на навколишнє життя. Дійсність мислилась як об'єкт психологічного й філософського осмислення людського існування [14, с.174].

Типологічною рисою американського реалізму виявилася вірогідність.

Відштовхуючись від традицій пізньої романтичної літератури й літератури перехідного періоду, письменники-реалісти прагнули зображувати тільки правду, без прикрас і замовчувань, вони не намагалися казати неправду, тільки правду, справедливість.

Іншою типологічною особливістювважають соціальну спрямованість, підкреслено соціальний характер романів та оповідань.

Ще одна типологічна особливість американської літератури XX ст. ─ властива їй публіцистичність. Письменники у своїх творах різко й чітко розмежовують власні симпатії й антипатії.

Народився Т. Драйзер 27 серпня 1871 року в Терре-Хоті (шт. Індіана); був дванадцятою дитиною в сім'ї. Через бідність, суворе релігійне виховання Драйзер був непристосований до боротьби за існування, і його досвід ─ з 1886 до 1891 поденщина в Чикаго, рік навчання в Індіанському університеті (1889-1890), з 1892 до 1895 робота в газетах Чикаго, Сент-Луїса, Пітсбурга й Нью-Йорка ─ обернувся гірким розчаруванням.З юного віку змінив безліч професій. У 1889-90рр. навчався в університеті в м. Блумінгтон. Літературну діяльність Драйзер почав в 1892році як репортер газети «Чікаго дейлі ньюс» (Chicago Daily News). У 1897 роціу в журналах з'явилися його перші оповідання й нариси. На відміну від батька, так ніколи й не навчився говорити англійською мовою, Теодор виріс американцем. У ті часи кращими свідками права на американське громадянство були доктор і повитуха. І, що цікаво, ніяких слідів німецького походження у своїй творчості Драйзер не залишив, якщо не зважати на роман «Джені Герхардт», у якому всі персонажі етнічні.

Після знайомства з працями Г.Спенсера розчарування письменника вилилося у філософію, відповідно до якої люди – усього лише безпомічні жертви природних сил, а відкривши для себе ще й О.Бальзака, Теодор зрозумів, як виразити свої філософські погляди в художній формі. 1900 рік відзначено появою роману «Сестра Керрі» (Sister Carrie, 1900).

Після 1915 року Драйзер писав оповідання, філософські есе, автобіографію, і всі твори просякнено думкою про пригноблювальний вплив громадських порядків на звичайну людину. Цій темі присвячено його найпопулярніший роман «Американська трагедія» (An American Tragedy, 1925).

Натураліст за творчим методом, мораліст і мислитель-резонер по складом натури, він створював величезні полотна американського життя з неймовірною кількістю персонажів; дія всіх його романів витягнуто в нитку, позбавлено яких-небудь просторово-тимчасових перебоїв ─ день у день, година за годиною, від народження до смерті. Змушуючи персонажів робити вчинки, Драйзер давав їм найдокладніші психологічні мотивування: «Клайд зробив це, тому що...» ─ далі викладено дві сторінки пояснень, чому саме.

Фінансово-економічна «Трилогія бажання» («Фінансист», «Титан», «Стоїк») і любовно-детективна епопея «Американська трагедія» ─ книги, що принесли Драйзеру заслужену славу й визнання. Вони просто цікаві й захоплювальні. Френк Каупервуд, нестримний чиказький ділок 1890-х рр. ─ типовий «новий американський», якого під ім'ям «нового російського» безуспішно намагаються описати наші прозаїки; різниця в тім, що за часів Каупервуда не було ще автомобілів і стільникового зв'язку. А Клайд Грифітс ─ одне із кращих втілень американця в блиску його чеснот і пороків: «Як пересічний парубок з типово американським поглядом на життя, він вважав, що проста фізична праця нижче його гідності» [17, c. 285].

Драйзер не мав тих достоїнств, які йому приписували в нас, але й не мав тих пороків, у яких його озвинувачували співвітчизники. Він був каторжником літератури, людиною, що таємно вірувала у свого Бога, моралістом і оптимістом. Інакше він не назвав би свою останню книгу публіцистики досить патріотично ─ «Америку варто рятувати».

У листопаді 1927року Драйзер за запрошенням Радянського уряду відвідав СРСР. Свої враження він виклав у книзі «Драйзер дивиться на Росію» (1928), а за матеріалами поїздки написав повість «Ерніта», що ввійшла в збірник «Галерея жінок», у якій уперше в американській літературі створений образ позитивного героя-комуніста.

Подібна філософія пронизує також два останніх романи Драйзера – «Оплот» (The Bulwark, 1946) і «Стоїк» (The Stoic, 1947), «Трилогію бажань».

Батьки Драйзера – Джон Драйзер і Сара Шьоньоб були співвласниками шерстепрядилки. Після пожежі, що знищила запаси вовни, батько працював на виробництві, де його сильно покалічило. Незабаром загинули троє старших синів. Сім'я довго переїжджала й, зрештою, улаштувалася в провінційному місті Терре-Терре-Хоту штату Індіана.

Драйзер вирішує стати репортером. У 1892—1894 роках він був репортером у газетах Піттсбурга, Толедо, Чикаго й Сент-Луїса. 1894 року переїжджає в Нью-Йорк, його брат Поль Дрессер організує музичний журнал «Every month (Еврі манс)», і Драйзер починає працювати редактором до 1897. Писав на замовлення для видань «Метрополітен», «Харперс», «Космополітен».

Одна з перших опублікованих Драйзером літературних робіт — нарис «Артистичний квартал Нью-Йорка: літературно-артистичний притулок у Броксвілле» (журнал «Метрополітен», листопад 1897). До появи свого першого роману в 1900 році Драйзер опублікував 42 статті й низку поем. В інтерв'ю для довідника «Хто є хто в Америці» (1899), він указав,що написав дві книги: «Дослідження про знаменитих сучасників» — нариси про Выльгельма II, і «Поеми».

Звичайно бібліографія робіт Драйзера починається з його роману «Сестра Керрі»(1900). Цим твором він продовжував реалістичні традиції письменників Америки кінця XIX століття (Ф. Норріс, С. Крейн), але вже в умовах занепаду цього руху. Критика й суспільство сприйняли роман украй вороже, як «аморальне». Без забобонів і звичайного на той час пуританізму Драйзер змалював реалістичний образ дівчини, що виступає проти загальноприйнятих моральних поглядів. Тільки в 1911 році Драйзер опублікував свій другий роман ─ «Дженні Герхардт», у якому розвиває мотиви «Сестри Керрі». Американська преса обійшла вихід роману мовчанням.

Романом «Фінансист» (1912) Драйзер розпочав свою монументальну «Трилогію бажання». У її основу покладено історію життя мільйонера Ч. Ієркса. Герой «Трилогії» (другий том — «Титан», 1914;до третього — «Стоїк» — Драйзер приступив у січні 1929 року) — Френк Каупервуд: автор показує, як буржуазне й комерційне середовище, що оточувало Каупервуда, уже з дитинства формує в ньому психологію ділка й набувача, для якого всі засоби гарні, якщо вони допомагають досягти влади й багатства. Почавши з дрібних спекуляцій, Каупервуд поступово набуває стану, підкуповує чиновників і муніципалітет, незаконно отримує міські концесії у Філадельфії, але у фіналі зазнає поразки, потрапляє у в'язницю, а потім змушений залишити Філадельфію. У романі «Титан» Драйзер розгортає життя Каупервуда в Чикаго, де на розширеній базі повторюється цикл його діяльності у Філадельфії.

«Трилогія бажання» ─ найзначніший здобуток американської та європейської літератури XX століття. Із винятковою образотворчою силою змальовує Драйзер побут і характери фінансового середовища, хижацький підхід до суспільства й політичну безпринципність.

Нападки консервативної критики особливо посилилися після публікації в 1916 року роману «Геній», який Драйзер уважає своїм кращим твором. На наполегливу вимогу організації «Суспільство знищення пороку» суд заборонив поширення роману, і лише пізніше цю забороно було знято. Тема роману ─ мертвуща влада грошей і чуттєвості над мистецтвом. Герой роману, художник Вітла, зводить мету свого існування тільки до мистецтва й до жінок. Це спустошує його творчість, він стає успішним ділком, утрачає свої художні здібності; нарешті й сам починає усвідомлювати, що буржуазне суспільство знищило його як художника.

У своєму романі «Американська трагедія» (1925) Т. Драйзер виводить середнього американського юнака Грифітса, малоосвіченого, легковажного, слабовільного. Сутність трагедії Грифітса, який кінчає своє життя на електричному стільці, — його соціальна непристосованість до навколишньої дійсності, що сполучається з прагненням висунутися, зайняти надзвичайний стан, увійти в буржуазні кола. Грифітс — жертва американського псевдодемократизма. Як і в усіх своїх романах, Драйзер в «Американській трагедії» надає широку картину характерів і побуту зображуваного ним середовища. Роман уважають одним із найуспішниших творів письменника. Відразу після виходу він одержав гарні відгуки критиків. У 1930 році кіностудія «Paramaunt Pictures» замовляє сценарій радянському режисерові Сергію Ейзенштейну. Однак через місяць контракт виявляється розірваним — сценарій не влаштовує студію. Крім того, організація «Hollywood Technical Director's Institute» починає критикувати режисера з СРСР. У 1931 році Драйзер подав у суд на студію. За словами письменника, у фільмі режисера Йозефа фон Штернберга був перекручений зміст його книги [7, с.17].

Драйзер-художник-натуралист. Він будує свої твори на колосальному матеріалі спостережень і досвіду. Його мистецтво — це мистецтво точного до скрупульозності зображення, мистецтво фактів і речей. Драйзер передає побут у всіх його, навіть дрібних, подробицях, він уводить документи, іноді майже цілком узяті з дійсності (листи Грейс Браун в «Американській трагедії» наводяться ледь не цілком), цитує пресу, докладно пояснює біржові спекуляції своїх героїв, уважно простежує розвиток їхніх ділових підприємств тощо. Американські критики неодноразово звинувачували Драйзера у відсутності стилю, не розуміючи особливої природи його натуралістичного стилю.

Драйзер у всіх своїх творах тяжіє до соціальних тем, що не заважає йому бути художником-психологом. Суспільні теми, він переміщає в площину індивідуальної психіки, показуючи в результаті психологічно-індивідуальну сторону більших суспільних явищ. Обмеження теми в обсязі супроводжує в Драйзера її поглиблення.

У листопаді 1932 року митець уклав контракт із «Paramaunt» про постановку фільму за романом «Дженні Герхардт». У 1944 році Американська академія мистецтв і літератури нагороджує Т. Драйзера почесною золотою медаллю за видатні досягнення в області мистецтва й літератури.

Драйзерові належать два збірники оповідань — «Звільнення» (1918) і «Ланцюга», у яких розробляються в першу чергу психологічні й сексуальні мотиви. Також написано два томи п'єс: «Рука гончара» (1919) і «П'єси природні й надприродні» (1916).

Ранні нариси Драйзера про Нью-Йорк зібрано в його книзі «Картина великого міста» (1923). «Hey Rub-A-Dub-Dub» (1919) − збірник статей Драйзера, серед яких найцікавішою видається «Американський фінансист». 1926 року вийшов том віршів «Настрої», близьких за формою до Уітмена. Крім зазначених, написано ще такі твори: «Книга про себе» (1922, є другим томом автобіографічного циклу; перший том «Зоря» закінчений Драйзером наприкінці 1928), «Канікули» (1916) і «Сорокалітній мандрівник» (1913 − книги подорожей.

У«Галереї жінок» (1928) зібрано біографічні нариси Драйзера, так само як і в книзі «Дванадцять чоловіків». Як і в останній книзі, Драйзер звертається до різних суспільних кіл, вишукуючи в них оригінальних, видатних людей. Але «Галерея жінок» різко відрізняється від «Дванадцяти чоловіків» тим, що Драйзер підкреслює сексуальне, саме в статевому, шукає він пояснення не тільки суб'єктивних, але й соціальних учинків і процесів. Роман Драйзера «Божевілля» (1929) являє собою ряд любовних епізодів, об'єднаних тим, що в центрі їх поставлено одного героя − самого автора.

В 1930 року кандидатуру Драйзера висунуто на одержання Нобелівської премії з літератури, однак більшістю голосів премію присудили письменникові Сінклеру Льюису.

У травні 1931 року виходить автобіографічна книга Драйзера «Зоря», де він описав своє дитинство і юність.

В 1927 року Драйзер прийняв запрошення відвідати СРСР і взяти участь у святкуванні річниці Жовтневої революції. На початку листопада він прибув до Радянського Союзу і 7 листопада був на Червоній площі. Під час своєї 77-денної подорожі письменник побував у Ленінграді, Києві, Харкові, Ростові-на-Дону, Баку, Тбілісі, Одесі й інших містах, зустрічався з Володимиром Маяковським і Сергієм Ейзенштейном. Після поїздки опублікував книгу «Драйзер дивиться на Росію».

На початку 1930-х років у гірничорудних районах США — Харлане і Беллі відбулися зіткнення шахтарів із поліцією. Разом із комісією комітету захисту політичних ув'язнених Драйзер відправляється на місце подій. Його зустріли погрози фізичної розправи з боку власників шахт і поліції. Окрім того, проти нього вчинили судовий позов, який запропонували відкликати за умови, що письменник припинить висвітлення подій. Однак Драйзер продовжив виступи в газетах і на радіо, повідомляючи про стан справ − побиття членів профспілки й поліцейські розправи. А в 1932 році він видає книгу «Трагічна Америка».

Драйзер часто виступав на мітингах, публікувався на сторінках комуністичної преси США. У 1932 році підтримав кандидата американської компартії у виборчій кампанії, у 1932 був членом всесвітнього антивоєнного конгресу, в ініціативний комітет якого входили Анрі Барбюс, Максим Горький, Альберт Ейнштейн.

У 1938 року Драйзера делеговано на антивоєнну конференцію в Парижі, відкриту у зв'язку з бомбардуваннями іспанських міст. Улітку він відвідав Барселону, де зустрічався з президентом і прем'єр-міністром країни. По дорозі назад завітав до Англії, де сподівався зустрітися зі членами англійського уряду. У США йому вдалося домогтися короткочасної зустрічі з Рузвельтом. Після цього письменник безуспішно намагався організувати комітет для поставки продовольства в Іспанію, унаслідок того в в Іспанію, за вказівкою Рузвельта, було відправлено кілька вантажних судів із борошном.

Помер Драйзер у Голлівуді (шт. Каліфорнія) 28 грудня 1945 року.