Узагальнювальний та художній образ Америки в трактовці Т.Драйзера

Поспіх і гонка − от що визначає темп життя в цій великій країні. Нехай якнайбільшими будуть швидкість автомобілів, потужність машин, висота хмарочосів, що споруджуються в рекордний термін, якомога швидшим біг поїздів тунелями підземки! Побільше міст, побільше бізнесу, побільше справ і турбот, − начебто саме американці, із всіх народів, покликані не тільки механізувати, але й заселити увесь світ! Навіщо все це робиться? Для якоїсь певної мети? Заради створення якихось вищих духовних цінностей? Здається, що, навпаки, у такій обстановці людина неминуче «видихається» й фізично й морально; і з мільйонами людей це або вже відбулося, або повинне відбутися в найближчому майбутньому. Вони живуть і вмирають, так нічого й не випробувавши, заради чого варто було б жити. Життя середньої людини перетворилося в суцільне борошно: таке воно незначна й безглузде, настільки сама людина спантеличена й заздалегідь приречена на поразку!

Коротше кажучи, самі умови життя в промислових містах і селищах такі, що не тільки віднімають у людини спокій, але й украй руйнують її нервову систему, а людей вразливіших, трапляється, навіть доводять до самогубства. Число тих, хто в смерті бачить єдиний порятунок від життєвих негараздів, не тільки не зменшується, але неухильно росте [4, с.709].

Більше того: тепер зрозуміло, що на Америку й на країни, пов'язані з нею у фінансовому відношенні, насувається катастрофа. Під час світової кризи Англія змушена була відмовитися від золотого стандарту й тимчасово закрити Лондонську біржу. Аналогічні явища відбуваються також в інших країнах: Норвегії, Швеції, Данії і Єгиптові теж довелося відмовитися від золотого стандарту. Світова криза все заглиблюється. Намагаючись її запобігти, приватні банки останнім часом позичали в Німеччіни великі суми. І хоча було ухвалено, що репарації Сполученим Штатам Німеччина виплачує в першу чергу, тепер банкіри самі вимагають, щоб платежі по репараціях були відстрочені на рік. Вони побоюються за долю позик, виданих ними під певні забезпечення, розуміючи, що претензії за цими забезпеченнями задовольнятимуться лише в другу, а не в першу чергу.

Катастрофа по суті вже вибухнула в Америці; і перша її ознака − безробіття, що охопило зараз мільйони людей. Ті, хто втратив роботу, потерпають від жорстоких нестатків і страждають від голоду. А ті, у кого ще є робота, живуть під постійною загрозою зниження заробітної плати. Коли компанія “Юнайтед Стейтс Стіл” знизила зарплату своїм робітником, у газеті “Нью-Йорк Таймс” на 1-й сторінці з'явився жирний заголовок такого змісту: “Зниження зарплати триває − акції піднялися на 14 пунктів”. Це вже прямий сигнал небезпеки.

У цей час в Америці ясно відчувається невдоволення робочих масс, що все зростає, і близькість кривавих класових боїв.

Цей звірячий індивідуалізм, ці типово капіталістичні форми боротьби й роблять наше життя настільки похмурим, що позбавляє нас будь-якої впевненості в завтрашньому дні. Під словами “на Добродії уповаємо”, вибитими на доларі, варто було б написати: “І до дідька тих, хто слабше!” - тобто, у цьому випадку, робітників. А уряд, не посилаючись більше на суспільну думку, уже не вважає за потрібне піклуватися про всіх і опікує тільки найсильніших (надаючи їм, якщо на те буде їхня добра воля, подбати, у свою чергу, про інших). Мільйони людей в Америці живуть зараз у постійній тривозі, не знаючи, чи буде в них завтра дах і їжа. І на цю тривогу вони приречені до останнього свого дня, поки смерть не покладе кінець їхнім стражданням. Тому що як може робітник і навіть дрібний підприємець − по суті жертва великих трестів і банків − забезпечити своє майбутнє?

Один підприємець бореться проти іншого, одна група проти іншої групи, один трест проти інших трестів − а страждає скрізь «маленька людина»; і все наше життя служить підтвердженням наукової теорії, про те, що там, де дрібні частки енергії перебувають у русі й зіштовхуються між собою, суть процесу зводиться до того, що одна частка втрачає деяку частку своєї сили, а то й усю, а інша її привласнює. Але звідки це шаленство, ця глухота до всіх доводів розуму, через яку мільйони чоловіків і жінок змушені працювати так багато й одержувати так мало? Які особливості американського життя породили боротьбу, що лютує нині, між працею й капіталом, окремою

Третирування, що охопило всілякі підприємства, від заводів до банків, набуло гігантських масштабів; трести надсилають до контрольовані ними підприємств свій адміністративний і службовий персонал; а місцевий житель, що раніше міг все-таки сподіватися, відкривши власну маленьку справу, зібрати собі що-небудь на старість, виявляється тепер у повній залежності від корпорацій, яким немає ніякої справи до його майбутнього. Та і його сьогодення забезпечене не краще: його в будь-яку хвилину можуть звільнити − і чим далі, тим ця погроза стає безповоротною. Кожне зайве сиве волосся, щороку його життя, проведене на службі компанії, наближає фатальну розв'язку. І на допомогу держави йому нема чого розраховувати: допомогу отримує тільки що його експлуатує, коротше кажучи, ні великі трести, ні потужні фінансові об'єднання, ні сам уряд, що так любовно їх пестує, не мають ніяких зобов'язань перед окремою людиною. Його віддають у руки демона вбогості.

До початку світової війни зі 117 мільйонів населення Сполучених Штатів 14 мільйонів становили особи, що народилися за межами США, а 21 мільйон − народжені в Америці, але від батьків-іммігрантів. Війна порушила їх благополучне (або, принаймні, заповнене мирною працею) існування; на їхній долі важко відбився той факт, що німці почали винищувати бельгійців, росіян, французів й англійців − бившися з німцями, австрійці, італійці й балканські народи знищувати один одного. Але дозвольте: адже в Америці стільки говорилося про те, що потрібно американізувати іммігрантів шляхом надання їм рівних можливостей із корінним населенням, рівних прав і воль; про те, що Америка − це гігантський стоплювальний казан, у якому всі національності стоплюються в єдиний американський народ.

А війна всьому цьому поклала кінець. Стоплювальний казан? Дурна, сентиментальна вигадка, про яку давно настав час забути! Воля? Закони воєнного часу, спрямовані проти волі слова, придушують суспільну думку. Подальшій імміграції створюються такі перешкоди, що чоловік не може викликати свою дружину з дітьми в Америку. Так лопнула вся наша хвалена американізація. Погоня за наживою й черстве діляцтво відповідно до морального шаблона, виготовленого Уолл-Стрітом, − от що виставляється зараз як ідеал, а банки й корпорації піклуються про його здійснення. Наша новітня американська філософія − яка, до речі сказати, є не що інше, як ідейне відбиття цього новоявленого панування банків і трестів, − займається головним чином тим, що вихваляє й проповідує підприємництво в грандіозних масштабах. Побільше грошей і поменше волі, побільше деспотизму й поменше утворення для народу!

«Американська трагедія» не вільна і від недоліків.Увесь аналіз роману свідчить про перехід до нових ідей, які ще, однак, повністю не визріли у світогляді та творчості письменника. Тому «Американська трагедія» − твір перехідного для Драйзера періоду.

Таким чином, з «Американською трагедією» пов'язано розквіт критичного реалізму в США. Роман «Американська трагедія» базується на філософській концепції Г. Спенсера: життя зображається в ньому як одвічна боротьба за виживання, у якій перемагають сильні, а слабкі гинуть. Не тільки Клайд прагне досягти успіху в житті, це прагнення оволоділо й Робертою, яка стала його коханкою тому, що він – небіж власника фабрики. Душа Роберти теж зазнала морального розтління. У цьому письменник звинувачує суспільство, йому дуже шкода Клайда й Роберту. У глибокому співчутті до людини полягає гуманістичний зміст роману.

Трагедія драйзерівських героїв – не просто американська, це соціальна трагедія, оскільки вони є представниками певного соціального прошарку. Їхня трагедія полягає серед іншого й у тому, що часи, коли можна було легко досягти успіху, минули. Тепер, щоб виборсатися нагору, уже недостатньо бути собою, наразі необхідно говорити неправду, прикидатися, фальшивити, кривити душею та навіть іти на злочин. Тож трагедія Клайда – це трагедія всього суспільства, соціальна трагедія. А сам Клайд детермінований цим суспільством, він повністю поділяє його мораль, погляди та упередження, стає водночас його витвором і жертвою.

 

 

РОЗДІЛ 3

«ТРИЛОГІЯ БАЖАННЯ» − СПРАВЖНІЙ ПОРТРЕТ