Принципи адміністративної процедури.

1) верховенство права - пріоритет прав та свобод людини, справедливість і гуманізм у діяльності адміністративних органів;

2) принцип законності належить до числа конституційних. Конституція України прямо передбачає, що органи держ влади та місцевого самовряд діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією й законами України. ВРУ може здійсн правове регулювання адміністр процедури.;

3) рівність учасників адміністративного провадження перед законом спрямований на вирівнювання становища приватної особи у відносинах з органом публічної адміністрації, адже за чіткого визначення прав та обов’язків приватної особи й адміністративного органу в адміністративній процедурі обидва суб’єкти «зв’язаними» законом. Принцип рівності перед законом означає також рівність різних приватних осіб перед законом. Отже, однакові адміністративні справи повинні й вирішуватися однаково;

4) Принцип допомоги та представництва містить кілька елементів. Зокрема, обов’язок адміністративного органу сприяти особі в реалізації її прав, свобод та законних інтересів. Особливий наголос нині робиться на необхідності надання консультацій, в тому зокрема в конкретній справі. Другим важливим елементом цього принципу є право особи брати участь в адміністративній процедурі як особисто, так і через представника, крім випадків, передбачених законом.

5) Принцип викладення мотивів полягає в тому, що адміністративний орган повинен викласти фактичне та правове обгрунтування прийнятого рішення, особливо у разі, коли адміністративний акт за своїм характером негативно впливає на права, свободи й законні інтереси приватних осіб. Обсяг обгрунтування має бути достатнім, щоб зрозуміти мотиви органу в прийнятті саме такого рішення. Важливою гарантією захисту прав особи в адміністративній процедурі є обов’язок зазначення засобів правового захисту. Цей принцип зобов’язує адміністративний орган у самому адміністративному акті зазначати порядок його оскарження. Тобто має бути надана вся інформація, необхідна для подання скарги (позову), зокрема зазначено орган, уповноважений розглядати скаргу (позов), терміни для оскарження.

6) Принцип підконтрольності, згідно з яким діяльність адміністративних органів підлягає обов’язковому зовнішньому контролю. - означає право фізичних і юридичних осіб оскаржувати рішення, дії та бездіяльність адміністративних органів як до органів вищого рівня, так і до суду. Суттєвою є можливість оскарження рішень адміністративного органу саме незалежному органу, яким вважається суд.

7) Принцип ефективності, або неформальності. Адміністративний орган повинен застосовувати найпростіші засоби для досягнення результату і діяти своєчасно. Адміністративна процедура не повинна бути надмірно формалізованою.

8) Оперативність, то надзвичайно важливе значення для адміністративної процедури, як і для будь-якої процедури загалом мають строки. При цьому необхідно розрізняти строки для вчинення окремих процедурних дій та загальний строк вирішення справи. Строки розв’язання окремих видів справ повинні визначатися актами законодавства залежно від їх складності. Якщо строк вирішення справи за заявою окремим законом не визначено, тоді в законі про адміністративну процедуру можна встановити загальні правила визначення цього строку.

Стадії процедури прийняття індивідуальних адміністративних актів: загальний огляд.

Підготовка акта управління. Значна їх кількість готується і видається з ініціативи зацікавленого органу, але багато й з ініціативи суб’єктів виконавчої влади за дорученням вищих органів, за протестом прокурора, скаргами, заявами громадян.

Значний обсяг і неоднорідний зміст роботи, яку має виконати уповноважений орган, дає підстави виділити на цій стадії кілька етапів:

а) правова ініціатива – акт управління приймається, якщо є юридичні

та фактичні підстави його прийняття, коли в ньому є об’єктивна необхідність;

б) аналіз ситуації й варіантів правового впливу (на даному етапі з’ясовується фактичний стан справ та можливі варіанти розв’язання питань, що виникли);

в) підготовка проекту акта управління (розроблення проекту покладається на орган, структурний підрозділ або окрему посадову особу; проект управлінського акта підлягає обговоренню, узгодженню та належному оформленню; проект акта вважається погодженим за наявності віз керівників відповідного органу виконавчої влади).

Проект акта управління повинен перебувати у вільному доступі для ознайомлення та обговорення всіма зацікавленими особами. Обов’язковість ведення органами виконавчої влади веб-сторінок та оперативного розміщення на них офіційної інформації про діяльність відповідних органів, чинних та скасованих нормативно-правових актів, проектів нормативно-правових актів з повідомленням про це засобів масової інформації була передбачена Указом Президента України «Про додаткові заходи щодо забезпечення відкритості у діяльності органів виконавчої влади» від 1 серпня 2002 р. № 683/2002.

Прийняття рішення. Окремі автори слушно зауважують, що чим більша підготовча робота була проведена на попередньому етапі, тим коротшою буде ця стадія. В ній також можна виділити кілька процедур.

а) можливе обговорення та обов’язкове голосування в колегіальних органах (іноді рішення приймають «в робочому порядку» шляхом опитування, однак більшість актів управління приймається одноособове керівником органу виконавчої влади; тобто ключовим на даному етапі є підписання підготовленого проекту);

б) внесення змін до проекту: проект може бути визнаний таким, що потребує доопрацювання, що передбачає розроблення нового, з урахуванням зауважень і вимог, висунутих у процесі обговорення й узгодження;

в) оформлення рішення – остаточне редагування проекту акта управління, його підписання та присвоєння акту порядкового номера.

3. Доведення рішення до відома виконавців та зацікавлених осіб. Це є самостійна стадія роботи з актом. Вона може здійснюватися шляхом:

—персонального ознайомлення (усно, розісланням копій, повісток, розвішуванням списків, ознайомлення під розписку тощо);

—опублікування в засобах масової інформації, у спеціальних виданнях (збірниках, бюлетенях, газетах, журналах). Окремі неофіційні засоби обнародування також досить часто використовуються: наприклад, вивішування текстів документів у громадських місцях.

Адміністративне оскарження та його місце серед способів захисту прав особи у відносинах з публічною адміністрацією.

Однією з форм правового захисту особи у відносинах з публічною адміністрацією є інститут адміністративного оскарження, тобто оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень безпосередньо до них самих або до адміністративних органів, які є вищими у системі ієрархічного підпорядкування.

Адміністративне оскарження - це комплексний правовий інститут, так як він включає окремі норми інших інститутів - інституту юридичної відповідальності, інституту державного контролю. Їх наявність в інституті адміністративного оскарження зумовлюється одним із його головних завдань - забезпечення цілісного і відносно закінченого регулювання відносин, що виникають у процесі адміністративного оскарження.

Поняття «адміністративне оскарження» при забезпеченні захисту прав громадян стосується контролю за адміністративними рішеннями органів виконавчої влади у самій структурі цих органів і має позасудовий характер. Такий контроль за зверненнями громадян передує судовому контролю і не замінює та не виключає права громадянина на судове оскарження рішення адміністративного органу чи посадової особи.

Підставою для відкриття провадження в процедурах адміністративного оскарження є адміністративна скарга. Адміністративні скарги виконують і соціальну роль - виступають як джерело інформації, яка необхідна для вирішення поточних та перспективних завдань економічного, соціально-культурного та адміністративно-політичного характеру. Адміністративні скарги є також формою безпосереднього контролю фізичних та юридичних осіб за діяльністю органів виконавчої влади. Суть цього контролю полягає у тому, що громадянин, знайомлячись з різними сторонами управлінської діяльності вказаних органів, оцінює рівень її законності та доцільності виходячи з рівня своєї свідомості, правої культури, професійного та іншого досвіду. Звертаючись зі скаргами до компетентних органів, громадянин чи юридична особа тим самим доводять до її відома факти, що викривають недоліки роботи цих органів та дають їм на юридичну чи моральну оцінку.

Перевагами адміністративного захисту, в першу чергу, є можливість оперативного реагування на порушення прав і свобод конкретної особи, при фактичній відсутності матеріальних затрат особи, що скаржиться (за подання скарги в орган публічного управління не потрібно сплачувати державне мито, а матеріальні витрати, що пов’язані з розглядом справи, покладаються на органи, які цей розгляд здійснюють). По-друге, адміністративне оскарження є більш простішим за формою та дозволяє оцінити дії, що оскаржуються не тільки з точки зору законності, але і доцільності та соціальної справедливості.