Докази і доказування в провадженні в справах про адміністративні правопорушення.

Стаття 69 Кодексу адміністративного судочинства України дає законодавче визначення доказів. Відповідно до ч. 1 цієї статті доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Доказування в адміністративному судочинстві – це врегульована правовими нормами діяльність адміністративного суду та учасників адміністративного процесу щодо збирання і закріплення, перевірки і оцінки доказів. Предметом доказування є те, що необхідно доказувати щодо кожної адміністративної справи.

Відповідно до ст. 138 Кодексу адміністративного судочинства України, факти, що входять до предмету доказування – це обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи та які належить встановити при ухваленні рішення у справі.

В адміністративному судочинстві джерелами доказів є пояснення сторін, третіх осіб, їх представників, показання свідків, письмові і речові докази, висновки експертів. Оскільки значна частина адміністративних справ пов’язана з оскарженням правових актів, то показання свідків, висновки експертів, речові докази в адміністративному судочинстві використовуються не так часто, як у цивільному судочинстві. Тут основним джерелом доказів є письмові докази.

Ретроспективність обставин доказування у справах про адміністративні правопорушення виключає можливість використання цілого ряду методів, які знаходять своє застосування в установлених фактичних обставинах справи в інших видах провадження. Доказування у справах про адміністративні правопорушення характеризується також особливостями прийомів, що використовуються, і засобів. Воно може здійснюватися лише за допомогою прийомів і засобів, які вказані в законі. Розсуд працівника органів внутрішніх справ з приводу використання тих чи інших засобів і прийомів (отримання пояснення, огляд речей, особистий огляд і т.д.) обмежено.

На відміну від невизначеного кола суб'єктів адміністративного доказування в доказуванні у справах про адміністративні правопорушення беруть участь суб'єкти, точно вказані в законі - Кодексі України про адміністративні правопорушення, правовий статус яких буде розглянуто в наступному параграфі. Виключається можливість розширення цього кола відомчими нормативними актами. Особливо це стосується суб'єктів доказування правозастосовних органів, їх коло особливо чітко описане. І навіть часом потреба практики боротьби з правопорушеннями немов логічно зумовлює розширення цього кола, проте потрібно чітко керуватися вимогами законодавця.

Стадії проводження у справах про адмін.. правопорушення: загальна характеристика

Аналіз чинного законодавства дає змогу говорити про існування двох видів проваджень у справах про адміністративні правопорушення:

по-перше, застосування адміністративних стягнень до фізичних осіб за КпАП;
по-друге, застосування адміністративних стягнень до юридичних осіб, яке КпАП не врегульоване.

Якщо застосування адміністративних стягнень до фізичних осіб, незважаючи на існування певних правових прогалин, все ж таки детально регламентовано у КпАП, то застосування стягнень до юридичних осіб має не систематизований характер.
Більше того, застосування стягнень за порушення різних правових норм відповідно має деякі відмінності у порядку накладення стягнень. Однак для згаданих груп суб'єктів адміністративного правопорушення (проступку) провадженням у справах про такі правопорушення властиві й певні спільні риси.
Справа про адміністративне правопорушення, як правило, розглядається за місцем його вчинення (ст. 276 КпАП). Але у випадку, коли правопорушення вчинено водієм, можуть також розглядатися за місцем обліку транспортних засобів або за місцем проживання порушників. Справи про адміністративні правопорушення, передбачені статтями 177 і 178 КпАП, розглядаються за місцем їх вчинення або за місцем проживання порушника.

Провадження по справах про адміністративні правопорушення складається із чотирьох стадій: 1) порушення справи про адміністративне правопорушення; 2) розгляд справи про адміністративне правопорушення й винесення в справі постанови; 3) оскарження (або опротестування) постанови в справі про адміністративне правопорушення (виникає в тих випадках, коли особа, притягнена до адміністративної відповідальності, або потерпілий не згодні з винесеним у відношенні їхньою постановою. Постанову в справі може опротестувати прокурор); 4) виконання постанови про накладення адміністративного стягнення.

Порушення справи про адміністративне правопорушення

Це початкова стадія адміністративного провадження, якою охоплюється комплекс першочергових процесуальних дій, що забезпечують згодом можливість розгляду справи по суті. У межах цієї стадії установлюється факт протиправної поведінки, особа правопорушника, інші фактичні обставини у справі, збираються й аналізуються докази, дається первісна правова оцінка скоєному, тобто здійснюється певне адміністративне розслідування у справі з відповідним процесуальним оформленням результатів такого розслідування з метою підготовки справи для розгляду по суті. Закінчується ця стадія в більшості випадків передачею матеріалів справи для розгляду за підвідомчістю.

Підставою для порушення справи, як і підставою для настання адміністративної відповідальності, є скоєння особою (як фізичною, так і юридичною) адміністративного правопорушення. Спеціальної процесуальної дії, як і спеціального процесуального документа про порушення справи про адміністративне правопорушення чинним законодавством, на даний час не передбачено. У правозастосовній практиці, як правило, таким є факт складення протоколу про адміністративне правопорушення.

Відповідно до ст. 254 КУпАП про вчинення адміністративного правопорушення складається протокол уповноваженою на те посадовою особою або представником громадської організації чи органу громадської самодіяльності. Протокол не складається у разі, коли відповідно до чинного законодавства штраф накладається і стягується, а попередження фіксується на місці вчинення правопорушення (ст. 258 КУпАП), але за умові, якщо порушник не оскаржує стягнення, накладеного на нього за вчинене правопорушення.

Протоколи про адміністративні правопорушення мають право складати уповноважені на те посадові особи, визначені у ст. 255 КУпАП. Особи молодшого начальницького складу в більшості випадків такі протоколи не складають, а лише доповідають про виявлені події рапортами.

Протокол про адміністративне правопорушення як основний процесуальний документ у справі про адміністративне правопорушення повинен містити ряд обов'язкових реквізитів, що стосуються, насамперед, події правопорушення, особи порушника, свідків та потерпілих, якщо вони наявні, обставин, що пом'якшують чи обтяжують відповідальність, відомостей про тих, хто склав протокол і хто прийняв щодо нього відповідну постанову (як вимагає ст. 256 КУпАП).

У разі групового скоєння адміністративних правопорушень протоколи складаються на кожного правопорушника окремо. Якщо однією особою скоєно кілька правопорушень, протоколи про кожне з них складаються окремо, а відповідальність у таких випадках настає з урахуванням положень, передбачених ст. 36 КУпАП.

Під час складання протоколу про адміністративне правопорушення порушникові роз'яснюються його права і обов'язки, передбачені ст. 268 КУпАП, про що робиться відмітка у протоколі. Далі протокол разом з іншими матеріалами, що до нього додаються (у тому числі поясненнями, заявами, довідками, висновками спеціалістів тощо), передається органам (особі), уповноваженим розглядати справу.