У промисловості, будівництві і в галузі використання електричної і теплової енергії; сільському господарстві за вчинення корупційних діянь та інших правопорушень.

До посадових осіб згідно з Кодексом України про адміністративні правопорушення застосовуються два види стягнення – попередження і штраф.

23. Припиненя публічної служба:

1) порушення умов реалізації права на державну службу;

2) недотримання пов'язаних із проходженням державної служби вимог;

3) досягнення державним службовцем граничного віку проходження державної служби;

4) відставки державних службовців, які займають посади першої або другої категорії;

5) виявлення або виникнення обставин, що перешкоджають перебуванню державного службовця на державній службі;

6) відмови державного службовця від прийняття або порушення Присяги;

Неподання або подання державним службовцем неправдивих відомостей щодо його доходів.

Зміна керівників або складу державних органів не може бути підставою для припинення державним службовцем державної служби на займаній посаді з ініціативи новопризначених керівників, крім державних службовців патронатної служби.

Підставами для відставки (припинення державної служби службовцем, який займає посаду першої або другої категорії, за його письмовою заявою) є:

— принципова незгода з рішенням державного органу чи посадової особи, а також етичні перешкоди для перебування на державній службі;

— примушування державного службовця до виконання рішення державного органу чи посадової особи, яке суперечить чинному законодавству, що може заподіяти значної матеріальної або моральної шкоди державі, підприємствам, установам, організаціям або об'єднанням громадян, громадянину;

— стан здоров'я, що перешкоджає виконанню службових повноважень (за наявності медичного висновку).

Поняття та види форм діяльності публічної адміністрації

Публічна адміністрація здійснює певний цілеспрямований вплив її суб'єктів на ті сфери життєдіяльності суспільства, які потребують такого впливу, з метою узгодження та задоволення як інтересів держави, так і інтересів суспільства.

Під поняттям «публічна адміністрація» слід розуміти систему органів державної виконавчої влади та виконавчих органів місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації та інші суб'єкти, наділені адміністративно-управлінськими функціями, які діють з метою забезпечення як інтересів держави, так і інтересів суспільства в цілому, а також сукупність цих адміністративно-управлінських дій та заходів, встановлених законом.

Форми публічного адміністрування можна класифікувати за різними підставами:

- за ступенем юридичного вираження: а) основні (видання правових актів); б) похідні базуються на них, тобто різні дії, що тягнуть визначені юридичні наслідки що мають визначену юридичну спрямованість (реєстраційні, дозвільні, наглядові, попереджувальні, забезпечувальні дії тощо);

- за досягнутими результатами: а) позитивне регулювання (затвердження програм соціально-економічного розвитку, видання положень про органи влади тощо); б) реакція на негативні явища в публічному адміністрування (застосування заходів адміністративної відповідальності);

- за спрямованістю: а) що впливають на суспільні відносини в сфері публічного адміністрування (зовнішні); б) що впливають на внутрішньо управлінську діяльність структурних підрозділів публічної адміністрації (внутрішні);

- за колом осіб, на яких вони поширюються: а) загальнообов'язкові;

б) адресовані конкретним суб'єктам;

- за характером і методам вирішення питань компетенції: а) процедурні (наприклад підготовка і ухвалення управлінського рішення); б) процесуальні (наприклад у рамках адміністративно-деліктного провадження);

- за суб'єктним складом: а) односторонні; б) дво- або багатосторонні (адміністративні договори);

- за суб'єктом ініціативи: а) ті, що здійснюються публічною адміністрацією за власною Ініціативою в силу вимог закріпленої за ними компетенції; б) ті, що застосовуються публічною адміністрацією за ініціативи інших суб'єктів (наприклад за зверненнями (заявами, скаргами) фізичних та юридичних осіб);

- за умовами застосування: а) за звичайних умов громадського життя; б) за умов надзвичайного стану;

- за юридичним змістом: а) зобов'язуючі; б) забороняючі; в) дозволяючі.

Адміністративний розсуд в діяльності публічної адміністрації.

Адміністративний розсуд - це визначений межами норм права певний ступінь свободи суб'єкта публічної адміністрації (органу, посадової особи тощо) у правовому вирішенні того чи іншого підвідомчого питання (справи), яка надається з метою прийняття раціонального оптимального рішення у справі.

Адміністративний розсуд обумовлений творчим, динамічним характером адміністрування, складністю різноманітних ситуацій в різних сферах життєдіяльності та потребує розширення правового регулювання дозволеної поведінки і можливих варіантів її наслідків.

Адміністративний розсуд першого виду (або імперативного типу) може діставати вияв у наданні певному органу (посадовій особі) права на свій розсуд оцінювати не тільки юридичний факт, але й видати акт на основі вільного вибору одного з рівноцінних з точки зору законності варіантів вирішення справи, передбаченого адміністративно-правовою нормою.

В цьому випадку розсуд може виявлятись як в оцінці юридичного факту, так і у виборі одного з видів стягнень.

На вибір стягнення впливають результати оцінки юридичного факту, особи правопорушника та інших обставин справи.

Адміністративний розсуд другого виду (або диспозитивного типу) має місце тоді, коли норма права уповноважує орган або посадову особу діяти на власний розсуд при реалізації наданих їм повноважень. Йдеться про повноваження органів з надання громадянам певних суб'єктивних прав.

До адміністративного розсуду третього виду (або інтерпретаційного типу) можна віднести прийняття органом адміністрування чи посадовою особою рішення на підставі норм, які містять гнучкі неконкретні (оціночні) поняття, такі, як "доцільність", "необхідність", "з важливих підстав". Таким чином, необхідність застосовувати адміністративний розсуд обумовлюється самим формулюванням правила норми.

Адміністративний розсуд у діяльності суб'єктів публічної адміністрації безпосередньо пов'язаний із дискреційними повноваженнями.

Дискреційні повноваження – це повноваження щодо реалізації адміністративного розсуду, якщо вони не передбачають обов'язків органу узгоджувати свої рішення з будь-яким іншим суб'єктом.

Індивідуальні адміністративні акти: поняття та види.

Індивідуальні акти управління — це акти, які стосуються конкретних осіб, їх прав і обов'язків. Характерною рисою індивідуальних актів управління є їх очевидний правозастосовчий характер. Головне в цих актах конкретність, тобто вирішення з їх допомогою індивідуальних справ та питань щодо конкретних осіб (особи), виникнення персоніфікованих адміністративних правовідносин, зумовлених цими актами. Різновидом індивідуальних актів є правоохоронні, юрисдикційні рішення.

За юридичними наслідками індивідуальні акти можуть бути:

а) зобов’язуючими;

б) забороняючими;

в) правоуповноважуючими;

г) такими, які містять відмови.

Окрім того, за характером дії на особу, що до якої вони спрямовані, можливим є поділ таких актів на:

- обтяжуючі (негативні) - невигідні для особи і передбачають втручання в її права чи відмову в задоволенні прохання про надання певних привілеїв (відмову у видачі дозволу на будівництво);

- сприяючі (позитивні) - акти, що надають чи підтверджують право чи юридично значущу перевагу (дозвіл на будівництво, дозвіл на певний вид діяльності).

Такі акти не тільки містять точно визначені й персоніфіковані юридичні приписи, а й завжди відіграють роль юридичних фактів, з якими пов'язуються виникнення, зміна та припинення конкретних адміністративно-правових відносин.