Термін «публ.адміністрація» вперше було використано в праві Європейського Союзу.

Аналіз окремих нормативно-правових актів ЄС дозволяє зробити висновок, що у євро пейс.праві існує 2 визнач.поняття «публічна адміністрація»:

У вузькому сенсі під «публічною адміністрацією» розуміються регіональні органи, місцеві та інші орг. публічної вл, централ. уряди та публічна служба. - ЦЕ інституції регіонального, місцевого або інш.характеру, ін. органи, діяльність яких регулюється нормами публічного права або діями держав-членів; органи, наділені достатніми суверенними повноваженнями країни, які з формальної точки зору не є частиною адміністративного апарату держави-члена, але структура та завдання якого визначені в законі.

У широкому сенсі в європейс. праві до «публічної адміністрації», крім орга.публічної влади, відносять ті органи, які не входять до неї організаційно,але виконують делеговані нею функції.

Публічна адміністрація – це організація та діяльність органів і установ, які підпорядковані політичній владі та забезпечують виконання законів, діючи в публічних інтересах, і наділені прерогативами публічної влади.В літературних джерелах часто зустрічається переклад терміна “публічна адміністрація» як «державне управління», але поняття «публічна адміністрація» не тотожне поняттю «державне управління» - воно значно ширше за обсягом, багатше за змістом.

Ознаки:

1) це певним чином узгоджена і організована система органів;

2) суб’єктом виступає держава в особі орг.державн. виконав. влади та виконавчих орг. місцевого самоврядування;

3) складовими елементами системи виступають також державні заклади, організації, установи;

4) публічна адмініст. спирається на владні повноваження, виконує адміністративно-управлінські фун-ї;

5) діяльність публічної адміністр. поширюється на все суспільство;

6) метою діяльності виступає забезпечення інтересів як дер-ви, так і сусп-ва в цілому, а не окремих громадян і соціальних груп;

Щодо методів впливу, то окрім комплексу правових, політичних, економічних методів і засобів (регулювання, узгодження, переконання, стимулювання тощо), застосовується і примус за допомогою правоохоронних органів.

У Концепції адміністрат. реформи Укр. публ. адміністр.розглядається як сукупність орг. та ін. інституцій, підпорядкованих політичній владі,які забезпечують виконання закону та здійснюють інші публічно-управлінські функції.

Насамперед, увага приділяється органам виконавчої влади, які виконують адміністративні функції держави та у зв’язку з цим є найближчими до населення, тобто здійснюють свою діяльність публічно.

Призначення органів публічної адміністрації полягає у виконанні рішень, прийнятих безпосередньо народом або його представницькими орг, втіленні вираженої законах волі сусп-ва, розробленні та реалізації програм роз-ку сусп.-ва, забезпеченні дотримання законодавчих норм (дії органів публіч. адміністрації мають спиратись на закони та бути спрямовані на їх виконання), нормотворчої діяльності, забезпеченні громадського порядку, стабільності, безпеки в суспільстві, захисті прав і свобод людини і громадянина.

Отже, органи публічної адміністрації – це система орг.виконавчої влади та місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації, будь-які інші суб’єкти, які здійснюють публічно-управлінські функції з метою досягнення публічного інтересу та надійного забезпечення прав і свобод людини і громадянина.

Поняття та зміст публічного управління.

Термін “публічне управління” який замінив термін “публічне адміністрування”, вперше використовує англ. держав.службовець Десмонд Кілінг у 1972 р. “Публічне управління – це пошук у найкращий спосіб використання ресурсів задля досягнення пріоритетних цілей державної політики”. Поява нової форми управління у публічній сфері була спричинена потребою модернізувати організаційні структури і процедури, які вони використовують, для того, щоб усі інституції публічної сфери працювали краще.

Публічне управління стосується ефективного функціонування всієї системи політичних інституцій.

У глосарії Програми розвитку ООН знаходимо твердження про те, що термін “публічне адміністрування” має два тісно пов'язаних значення:

1) цілісний державний апарат (політика, правила, процедури, системи, організаційні структури, персонал тощо), який фінансується за рахунок державного бюджету і відповідає за управління і координацію роботи виконавчої гілки влади та її взаємодію з іншими зацікавленими сторонами в державі, суспільстві та зовнішньому середовищі;

Управління та реалізація різних урядових заходів, що пов’язані з виконанням законів, постанов та рішень уряду та управління, що пов’язане з наданням публічних послуг.

Щодо терміна “публічне управління”, то Програма розвитку ООН послуговується визначенням, запропонованим американським ученим Джеєм М.Шавріцом: “Публічне управління – це галузь практики та теорії, яка є ключовою для публічного адміністрування та зосереджена на внутрішній діяльності державних установ, зокрема на вирішенні таких управлінських питань, як контроль, керівництво, планування, організаційне забезпечення, забезпечення інформаційними технологіями, управління персоналом, та оцінка ефективності”.

Відповідно до теорії публічного управління діяльність уряду і неприбуткових організацій в деяких важливих питаннях є подібною до діяльності установ приватного сектора.

Виконавча влада: загальна характеристика.

Основу організаційної структури держав.управл. становить система орган. виконав.влади, яка реалізуючи певну частину повноважень дер-ви, виконує фун-ї, пов'язані з реалізацією положень Конституції дер-ви, її законів і інших нормативних актів.

Орг.виконав.влади формують своєрідну систему, основним призначенням якої є виконання й забезпечення виконання положень Конституції і законів держави.

Система органів виконавчої влади включає структурні ланки 3 організаційно-правових рівнів:

Вищий рівень-Кабінет Міністрів України.

Центральний рівень-міністерства,державні комітети, центральні органи виконавч. влади прирівняні до державн. комітетів, та централ.орг.викон.вл. зі спеціальним статусом.

3. Місцевий, або територіальний, рівень, на якому діють:

- органи виконав. влади загальної компетенції — Рада Міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, районні, Київська і Севастопольська міські державні адміністрації;- органи спеціальної — галузевої та функціональної — компетенції, які безпосередньо підпорядковані центральним орг.викон. вл.або перебувають у підпорядкуванні водночас і центральному, і місцевому органу виконавчої влади.

Оскільки органи виконавчої влади здійснюють управлінську за своїм змістом діяльність, іноді використовується визначення системи цих органів як «апарату державного управління».

Однак система виконавч.влади в Укр. залишається неефективною, рівень її організуючого впливу на суспільні процеси не задовольняє потреби динамічного розвитку громадянського суспільства, динамічного формування соціально-економічного укладу і демократичної правової держави.

Про низьку ефективність виконавчої влади свідчать: соціальні індикатори, у першу чергу — рівень безробіття й реальних доходів населення; неефективне управління державною власністю, у результаті чого величезний виробничий потенціал фактично не працює на державу; невиправдане втручання держави в діяльність суб'єктів ведення господарства, що гальмує розвиток підприємництва в Україні.

Основні причин низької ефективності виконав. вл:

-непогодженість дій різних виконавчих структур, непослідовність і суперечливість рішень, низьку виконав.дисципліну;

-дублювання споріднених функцій різними орган.;

-надлишкову концентрацію функцій управління на вищих щаблях виконав.вл.;

-незбалансовану регіональну політику;

-закритість орган.виконав.вл. для контролю з боку сусп.-ва;

-корупцію й економічну злочинність у державних структурах, а також низький престиж державн. служби в Україні.