Принципи адміністративного права.

Це вихідні, об’єктивно зумовлені основоположні засади, відповідно до яких формується і функціонує система та зміст цієї галузі права.

Принципи в узагальненому вигляді виражають природу адміністративного права, забезпечують єдність його змісту, визначають спрямованість і найбільш суттєві риси регулювання виконавчої діяльності, сприяють її оптимізації. Будучи ідеями й найважливішими положеннями, принципи адміністративного права є виразом об’єктивних суспільних потреб, які пред’являються народом України до регулювання виконавчої діяльності держави. Вони служать чинником підвищення правової культури громадян і знаходяться у взаємозв’язку між собою.

Звертаючись до системи принципів адміністративного права України та їх характеристики, зазначимо, що в сучасних умовах йдеться, по-перше, про внутрішні закономірності самого права як певного формально-змістовного юридичного явища, а по-друге, — про зовнішні вимоги, що висувають до організації і функціонування адміністративного права, без чого неможливе формування останнього.

Обидві групи принципів (назвемо їх внутрішні та зовнішні) — це не якісь особливі, незалежні одна від одної категорії, а лише різні аспекти відтворення виконавчої діяльності держави, пов'язані з різними критеріями підходу до наукового аналізу.

Дослідження змісту чинного адміністративного законодавства України та практики його застосування дозволяють віднести до внутрішніх наступні принципи:

— відповідність адміністративного права положенням Конституції України;

— верховенство адміністративно-правового закону в системі нормативних актів, які містять адміністративно-правові норми;

— наявність власного підґрунтя формування й розвитку;

— спеціалізація;

— відповідність адміністративно-правових законів певним положенням міжнародно-правових договорів із питань адміністративного права, учасницею яких є Україна.

До основних принципів регулювання взаємовідносин суспільства й органів виконавчої влади можна віднести:

— служіння органів виконавчої влади та їх апарату суспільству й людині;

— обмеженість втручання органів виконавчої влади в громадянське й особисте життя людини;

— повнота прав і свобод громадян у адміністративно-правовій сфері;

— взаємна відповідальність;

— визначення мінімально необхідних повноважень органів державної виконавчої влади;

— оптимальне доповнення й урівноваження державно-владних повноважень органів виконавчої влади з повноваженнями органів самоврядування.

Поняття джерел адміністративного права та їх класифікація.

Первинним елементом механізму адміністративно-правового регулювання є норми права, зовнішній вияв яких характеризують джерела адміністративного права.

Іншими словами, адміністративно-правові норми містяться безпосередньо в джерелах права – Конституції України, КУпАП, інших законах України, нормативно-правових актах публічної адміністрації. В останньому випадку до джерел адміністративного права входять не тільки самі нормативно-правові акти публічної адміністрації, а й затверджені цими актами положення, інструкції, концепції, що регулюють адміністративно-праві відносини. Якщо джерело права охоплює поряд із нормами адміністративного права норми інших галузей права, то для адміністративного права воно буде джерелом лише у частині, що наповнена адміністративно-правовим змістом.

Джерела адміністративного права завжди походять від правотворчого рішення компетентного публічного органу, що може бути прямим, похідним або санкціонованим, тобто коли воно формулює узагальнені нормативні положення.

У рамках правової системи джерела адміністративного права, розташовані за принципом їх ієрархічної підпорядкованості, утворюють цілісну систему. Її вертикальна структура будується таким чином, що розпорядження одних джерел права видаються на основі вищих джерел.

У континентальних країнах Європи, зокрема в Україні, основним видом джерел адміністративного права є нормативно-правові акти – закони, укази, постанови, накази та ін. Нормативно-правовий акт – це письмовий документ компетентного суб’єкта владних повноважень, що містить формально обов’язкове правило поведінки загального характеру. За юридичною силою нормативно-правові акти поділяються на закони та підзаконні акти.

Закони як джерела адміністративного права відповідно класифікуються.

1. За ієрархічним статусом:

- Конституція України (Основний Закон);

- конституційні закони, які становлять основу розвитку правової системи;

- органічні закони, що конкретизують найважливіші положення Конституції України або випливають з її змісту (Закон України «Про Кабінет Міністрів України»);

- звичайні законі – з інших важливих питань суспільного життя;

- надзвичайні закони, що приймаються у необхідних випадках, передбачених Конституцією та законами України.

За спрямованістю норм адміністративного права: матеріальні (ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні") та процесуальні (КАСУ). Хоча особливістю нормативних актів у галузі адміністративного права є те, що в багатьох законах України поєднуються як матеріальні, так і процесуальні адміністративно-правові норми, найбільш слушним прикладом у цьому випадку є КУпАП.

Підзаконні нормативно-правові акти видаються на підставі закону, відповідно до закону і для його виконання.

Крім того до джерел адміністративного права належать міжнародні договори та деякі інші специфічні нормативно-правові акти.

Адміністративно-територіальний устрій та його вплив на організацію публічної адміністрації.

Україна є унітарною державою. Систему адм-терит устрою складають:

- області (24), Автономна Республіка Крим та міста зі спеціальним статусом Київ і Севастополь;

- райони (490);

- міста (459); селища (783) та села / сільські ради (10278).

Публічна адміністрація насамперед складається з системи органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування.

Органи виконавчої влади:

Кабінет Міністрів України

Міністерства та інші центральні органи виконавчої влади

Міністерства

Інші центральні органи виконавчої влади– органи, які повинні виконувати адміністративні (неполітичні функції). На відміну від міністерств, за законом, не мають повноважень видавати нормативні акти. Проте інші ЦОВВ мають завдання щодо внесення пропозицій щодо формування державної політики, а на практиці також здійснюють розробку законопроектів тощо.

Можна виділити наступні види «інших ЦОВВ»:

служби– основним завданням є надання адміністративних послуг. Наприклад, Державна реєстраційна служба України;

інспекції- основним завданням є здійснення державного нагляду / контролю. Наприклад, Державна екологічна інспекція, Державна інспекція навчальних закладів;

агентства- основним завданням є здійснення управління об'єктами державної власності. Наприклад, Державне агентство автомобільних доріг України.

3) місцеві органи виконавчої влади:

3.1) місцеві державні адміністрації (обласні та районні): є органами виконавчої влади загальної компетенції. До їх повноважень належить реалізація державної політики в різних сферах, а також такі загальні функції, як підготовка та виконання відповідних – обласних та районних бюджетів, виконання державних та регіональних програм;

Територіальні органи ЦОВВ – місцеві органи окремих міністерств (зокрема, внутрішніх справ, юстиції) та «інших ЦОВВ» (наприклад, митні органи, податкові, архітектурно-будівельного контролю тощо). Ці органи можуть мати різний рівень представництва. Одні з них є лише на обласному рівні. Інші мають свої підрозділи і на рівні районів та міст. Іноді утворюються міськрайонні, міжрайонні і міжрегіональні органи.

Органи місцевого самоврядування:

Місцеві (сільські, селищні, міські) ради, місцеві голови та їх виконавчі органи. Місцеві ради та місцеві голови обираються населенням відповідних територіальних громад.