Поняття, зміст та види спеціального адміністративно-правового режиму

Адміністративно-правовий режим - це певне поєднання адміністративно-правових засобів регулювання, опосередкованого імперативним методом юридичного впливу, який дістає вияв у тому, що суб'єкти правовідносин займають юридично нерівні позиції.

Елементи (зміст) адмініст.-правових режимів: мета встановлення відповідного адмініст.-правового режиму; імперативний метод правового регулювання; встановлена у законодавчому порядку сукупність правил щодо поведінки громадян, юридичних осіб, державних органів та їх посадових осіб і щодо реалізації ними своїх прав у певних ситуаціях (режимні правила); спеціальні державні органи, на які покладено завдання здійснення мети адмініст.-правового режиму та надано право здійснювати контроль за додержанням режимних правил; відповідальність за порушення "режимних" норм; особливі адміністративно-правові засоби встановлення і форми виникнення прав та обов'язків, способів юридичного впливу, захисту прав (акти, скарги, контроль і нагляд, адмініст. примус, адмінвідповідальність); визначення просторово-часових меж дії адмініст.-правового режиму.

Види адміністративно-правових режимів:

а) за територією: загальнодержавні (режим секретності) і такі, що діють в окремих регіонах або місцях (режим прикордонної зони);

б) за часом дії: постійні (паспортний режим), тимчасові (режим надзвичайного стану), ситуаційні (режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи);

в) за глибиною змін у конституційному статусі громадян і організацій: звичайні та спеціальні;

г) за масштабом волі громадян і організацій у використанні своїх можливостей для реалізації суб'єктивних прав: пільгові та обмежуючі;

д) за окремими об'єктами: режим заповідників, вогнепальної зброї, отрути тощо;

Є) за видами діяльності: режим оперативно-розшукової діяльності, окремих видів підприємницької діяльності тощо.

За належністю до забезпечення зовнішньої та внутрішньої безпеки країни виділяють групи режимів, спрямованих на забезпечення інтересів державної безпеки країни:

1) адмініст.-правовий режим захисту державної таємниці (або режим таємності), прикордонний режим та режим в'їзду в країну та виїзду з неї;

2) режими, що передбачають як забезпечення безпеки держави, так і охорону громадського порядку: режим проживання й пересування іноземців на території держави;

3) режими охорони громадського порядку та громадської безпеки: порядок придбання, зберігання, використання вогнепальної зброї, вибухових речовин, радіоактивних речовин, наркотичних препаратів; порядок відкриття та функціонування поліграфічних підприємств; правила придбання поліграфічного обладнання, шрифту, паспортної системи;

4) режими, що сприяють досягненню мети та завдань різних галузей адміністрування (митний, санітарний режим тощо);

Комплексні режими, які охоплюють спільну для всіх вищенаведених груп режимів мету, але які застосовуют. в умовах виняткових обставин (воєнна загроза, стихійне лихо, епідемія, епізоотія, масові безпорядки). Таким є правовий режим надзвичайного та воєнного стану.

Класифікація залежно від мети адміністративно-правових режимів:

1) адмініст.-правові режими для певних державних станів, до яких належать режими, напр., надзвичайного і воєнного стану, охорони держ.кордону (прикордонний режим), митний режим, окремі види зовнішньоторговельної діяльності, включаючи режим прикордонної торгівлі й режим вільних економічних зон;

2) адміністративно-правові режими для громадян: дозвільний режим (придбання вогнепальної зброї тощо); процедури вирішення питань про громадянство; порядок в'їзду в країну й виїзду з неї громадян, іноземних громадян та осіб без громадянства; паспортна система та режим реєстрації; реєстрації громадських об'єднань тощо;

3) обліково-легалізуючі режими, що стосуються як офіційної реєстрації юридичних і фізичних осіб, так і регламентації нормативних вимог до окремих видів діяльності. До них належать: державна реєстрація суб'єктів підприємницької (господарської) діяльності; ліцензування окремих видів підприємницької діяльності; реєстрація учасників зовнішньоторговельної діяльності тощо. До цієї самої групи режимів віднесені стандартизація і сертифікація;

Функціональні адміністративно-правові режими, покликані забезпечувати функції управління в різних сферах діяльності (податковій, санітарній, екологічній тощо).

Правовий режим надзвичайного стану

Надзвичайний стан - це особливий правовий режим, який може тимчасово вводитися в Україні чи в окремих її місцевостях при виникненні надзвичайних ситуацій техногенного або природного характеру не нижче загальнодержавного рівня, що призвели чи можуть призвести до людських і матеріальних втрат, створюють загрозу життю і здоров'ю громадян, або при спробі захоплення державної влади чи зміни конституційного ладу України шляхом насильства і передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування відповідно до цього Закону повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення безпеки і здоров'я громадян, нормального функціонування національної економіки, органів державної влади та органів місцевого самоврядування, захисту конституційного ладу, а також допускає тимчасове, обумовлене загрозою, обмеження у здійсненні конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Підставою для введення надзвичайного стану є такі нормативно-правові акти; Конституція, закони України від 16 березня 2000 р. "Про правовий режим надзвичайного стану",, 01.07.2013 від 25 березня 1992 р. "Про Службу безпеки України", Кодексу цивільного захисту України від 01.07.2013 р. тощо.

Надзвичайний стан в Україні може бути введено на строк не більш як 30 діб і не більш як 60 діб в окремих її місцевостях. У разі необхідності надзвичайний стан може бути продовжений Президентом України, але не більш як на 30 діб.

Правовий режим воєнного стану.

Воєнний стан - це особливий правовий режим, який вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у випадку збройної агресії або загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальної цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення національної безпеки, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Підставою для введення воєнного стану є такі нормативно-правові акти: Конституція, закони України від 6 квітня 2000 р. "Про правовий режим воєнного стану", від 6 грудня 1991 р. "Про Збройні Сили України", від 6 грудня 1991 р. "Про оборону України" (в редакції Закону від 5 жовтня 2000 р.) тощо. Воєнний стан в Україні або в окремих її місцевостях вводиться указом Президента України, який підлягає затвердженню Верховною Радою України протягом 2 днів з моменту звернення Президента України. Указ Президента України про введення воєнного стану, затверджений Верховною Радою України, негайно оголошується через засоби масової інформації. Пропозиції щодо введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях Президентові України подає Рада національної безпеки і оборони України.

Правовий режим секретності

Виходячи з інформаційного суверенітету України та загальновизнаних принципів міжнародного порядку в сфері інформації, Україна вживає заходів щодо засекречування й охорони певної інформації у сфері оборони, економіки, науки й техніки, зовнішніх відносин, державної безпеки та охорони правопорядку з метою захисту життєво важливих інтересів України. Таку інформацію визнають у порядку, встановленому Законом України «Про державну таємницю» (в редакції Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про державну таємницю») державною таємницею. Вона підлягає охороні з боку держави. Перелік і зміст інформації, яку може бути віднесено до державної таємниці, визначаються в цьому Законі та вмотивованими рішеннями державних експертів з питань таємниць.

асекречування матеріальних носіїв інформації здійснюється шляхом надання на підставі Зводу відомостей, що становлять державну таємницю (розгорнутих переліків відомостей, що становлять державну таємницю), відповідному документу, виробу або іншому матеріальному носію інформації грифа секретності посадовою особою,яка готує або створює документ, виріб або інший матеріальний носій інформації. Звід відомостей про держ. таємницю формується Службою безпеки України на підставі рішень державних експертів з питань таємниць,а також на виконання рішень суду. Гриф секретності кожного матеріального носія секретної інформації повинен відповідати ступеню секретності інформації,яка у ньому міститься, згідно із Зводом відомостей, що становлять державну таємницю, - "особливої важливості", "цілком таємно" або "таємно". Строк, протягом якого діє рішення про віднесення інформації до держ. таємниці, встановлюється державним експертом з питань таємниць з урахуванням ступеня секретності інформації, критерії визначення якого встановлюються Службою безпеки України, та інших обставин. Він не може перевищувати для інформації із ступенем секретності "особливої важливості" - 30 років, для інформації "цілком таємно" - 10 років, для інформації "таємно" -5років. Після закінчення строку дії рішення про віднесення інформації до державної таємниці державний експерт з питань таємниць приймає рішення про скасування рішення про віднесення її до державної таємниці або приймає рішення про продовження строку дії зазначеного рішення. Серед організаційно- правових заходів щодо охорони державної таємниці застосовують такі: встановлення єдиних вимог щодо виготовлення, користування, збереження, передачі, транспортування та обігу носіїв інформації, що становить державну таємницю; ліцензування підприємств, установ і організацій, які здійснюють діяльність, пов'язану з державними таємницями; спеціальний порядок доступу громадян до державної таємниці; відповідальність за порушення законодавства про державну таємницю тощо. Державну політику щодо державної таємниці забезпечують Президент України, Кабінет Міністрів України, Рада міністрів АРК, інші органи виконавчої влади, а також органи місцевого самоврядування. Спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в сфері забезпечення охорони держ. таємниці є Служба безпеки України.