Методи калькулювання продукції

Розрахунки витрат на виробництво окремих видів та всієї продукції підп-риємства називають калькулюванням, або калькуляцією собівартості. У внутрішньофірмовому плануванні використовують ряд методів калькуляції, або розрахунків собівартості. Застосування того чи іншого методу залежить від ха­рактеру виробів, особливостей організації та технології їх виробництва.

Використовують такі методи:

• метод загальної калькуляції (нормативний) - на підставі чинних у да-ний період прогресивних нормативів і норм витрат економічних ресурсів на одиницю продукції та інших ринкових показників;

• метод позамовної та попроцесної калькуляції;

• метод величини покриття.
Метод загальної калькуляції (нормативний) передбачає розподіл як

змінних, так і постійних витрат на одиницю продукції. Цей метод залишається основним методом калькулювання продукції в наш час на підприємствах Укра-їни. Його затверджено Наказом Державного комітету промислової політики України "Методичні рекомендації по формуванню собівартості продукції (ро-біт, послуг) в промисловості" № 47 від 2 лютого 2001 р.

Планові нормативні калькуляції складають на всі види продукції, передба-чені в річних планах виробництва й реалізації продукції. Щодо продукції, яку будуть випускати вперше, планову калькуляцію складають за даними конструк-торсько-технологічної документації на основі чинних норм.

За широкої номенклатури виготовлюваних товарів планові розрахунки собівартості можуть проводити на так звані деталі-представники однорідних груп виробів або робіт.

У сучасному виробництві планова калькуляція собівартості одиниці продукції містить такі типові статті витрат:

• сировина й матеріали;

• купівельні напівфабрикати й комплектуючі вироби, роботи та послуги виробничого характеру сторонніх підприємств і організацій;

• паливо й енергія на технологічні цілі;

• зворотні відходи (вираховують);

• основна заробітна плата;

• додаткова заробітна плата;

• відрахування на соціальне страхування;

• витрати на утримання та експлуатацію устаткування;

• загальновиробничі витрати;

• втрати від браку;

• інші виробничі витрати;

• супутня продукція (вираховують).
У наведену вище типову номенклатуру статей калькуляції підприємства

можуть вносити зміни з урахуванням особливостей техніки, технології й органі-зації виробництва відповідних галузей та питомої ваги окремих видів витрат у собівартості продукції.

Планова (нормативна) калькуляці я - це розрахунок планової собівартос-ті одиниці продукції, який здійснюють за статтями витрат. Планову (норма-тивну) калькуляцію складають на рік.

Підставою складання планової (нормативної) калькуляції є технічно обґрун-товані норми витрат матеріалів і трудових ресурсів, стандарти та технічні умови, установлені для цієї продукції. Ці норми визначають на підставі чинних (або очі-куваних) на початок планового періоду нормативів з урахування економічної ефе-ктивності розроблених заходів щодо подальшого вдосконалення виробництва.

Складаючи планову (нормативну) калькуляцію, визначають величину прямих і непрямих витрат на виробництво одиниці продукції в плановому пері-оді. При цьому більшу частину витрат включають у собівартість одиниці про-дукції у вигляді прямих витрат. Під час калькулювання велике значення приді-ляють правильному вибору калькуляційної одиниці. Вона має відповідати оди-ниці вимірювання, прийнятій у стандартах або технічних умовах на відповід-ний вид продукції та в плані виробництва продукції в натуральному виразі. Пе-релік основних калькуляційних одиниць наведено в табл. 10.1.

Витрати на сировину, матеріали, купівельні напівфабрикати, комплекту-ючі вироби, паливо, які використовують на технологічні цілі, визначають на основі технічно обґрунтованих нормах їх витрат на виробництво одиниці про-дукції, установлених підприємством з урахуванням нормальних рівнів викорис-тання запасів, праці, виробничих потужностей і діючих ринкових цін.

Розглянемо методику розрахунку витрат окремих статей калькуляції пря-мих витрат, які включають безпосередньо в окремі види продукції.

Витрати за статтею «Прямі матеріальні витрати» включають безпосеред-ньо до собівартості окремих видів продукції та замовлень і визначають так:

(10.2)

де t _тр - коефіцієнт транспортно-заготівельних витрат (1,05 ÷ 1,1);

n, p, z - номенклатура основних матеріалів, купівельних напівфабрикатів і комплектуючих виробів, відходів;

H_i, Hві - норма витрат основного матеріалу на одиницю продукції та відходів,натуральна одиниця;

Ц_мі, Ц_кі, Ц_ві - ціна основного матеріалу, купівельних напівфабрикатів і ком-плектуючих виробів, відходів, грошова одиниця.

В окремих галузях промисловості ця стаття калькуляції може бути деталі-зована з урахуванням характеру, структури та організації виробництва.

До статті «Прямі матеріальні витрати» належать також вартість палива й енергії, що витрачаються відповідно до установлених технологічних процесів для плавильних агрегатів у ливарних цехах, нагрівання металу в ковальсько-пресових цехах, для електропечей, для загартовування струменями високої час-тоти, сушіння деревини тощо.

Вартість палива й енергії під час роботи інших верстатів та устаткування, які не можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об’єкта витрат, включають у собівартість до статті «Загальновиробничі витрати».

Таблиця 10.1 – Перелік основних калькуляційних одиниць

Об’єкт калькулюванняКалькуляційна одиниця

Виробниче призначення	• група однорідних виробів • типовий представник групи • об’єкт робіт, послуг • виріб • вузол • деталь • умовна одиниця
Вибір	• представник групи однорідних виробів • група однорідних виробів • комплект • вузол • деталь • типорозмір • артикул • марка
Продукт (напівпродукт)	вагова одиниця в перерахунку: • на стандарт продукту • на прийнятий умовний стандарт • на інші натуральні одиниці вагова одиниця в натурі: • кілограм • тонна • тисяча кілограмів • тисяча тонн натуральні одиниці: • штука • тисяча погонних метрів • метр • тисяча квадратних метрів • комплект • тисяча кубічних метрів • погонний метр • тисяча умовних одиниць • умовна одиниця • літр • квадратний метр • декалітр • кубічний метр • рулон • тисяча метрів • пачка тисяча комплектів • інші
Переділ	• стадія технологічного процесу • фаза технологічного процесу • напівпродукт • продукт

З витрат на матеріальні ресурси, що включаються до виробничої собіварто-сті продукції, вираховують вартість зворотних відходів.

Відходи - це залишки сировини, матеріалів, напівфабрикатів, теплоносіїв та інших видів матеріальних ресурсів, що утворилися в процесі виробництва продукції, цілком або частково втратили споживчі властивості початкового ре­сурсу (хімічні та фізичні) і через це використовуються з підвищеними витрата-ми або зовсім не застосовуються за прямим призначенням.

Витрати за статтею «Прямі витрати на оплату праці» (ЗП_в) відносять без-посередньо на собівартість окремих виробів. Для робітників, зайнятих на відря-

дних роботах, її розраховують так:

(10.3)

де m - кількість операцій у технологічному процесі; ч_mi - годинна тарифна ставка за розрядом робіт і-ї операції, грн; t_mi - штучна норма часу по і -й операції, хв.

Заробітну плату основних виробничих робітників за погодинної оплати праці розподіляють пропорційно трудомісткості окремих виробів.

До цієї статті належать також витрати на виплату основним робітникам додаткової зарплати, нарахованої за працю понад установлену норму, трудові успіхи, особливі умови праці. Вона охоплює доплати, надбавки, гарантійні й компенсаційні виплати, передбачені законодавством, премії, пов’язані з вико-нанням виробничих завдань і функцій.

Відрахування на соціальне страхування здійснюють згідно із законодав­ством.

У статтю калькуляції «Відрахування на соціальне страхування» включають:

• відрахування на обов’язкове державне пенсійне страхування робітни-ків, зайнятих виробництвом продукції, яке здійснюють за ставками до фактич-ної заробітної плати - як основної, так і додаткової, та в порядку, установлено-му Законом України "Про збір на обов’язкове державне пенсійне страхування" № 400/97-ВР від 26 червня 1997 р.;

• відрахування на обов’язкове соціальне страхування робітників, зайнятих виробництвом продукції, яке здійснюють за ставками і в порядку, визначеному Законом України "Про збір на обов’язкове соціальне страхування" № 402/97-ВР від 26 червня 1997 р.;

• відрахування на загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття робітників, зайнятих виробництвом продукції, яке здійс-нюють відповідно до Закону України "Про загальнообов’язкове державне соці-альне страхування на випадок безробіття" № 1533-Ш від 2 березня 2000 р. Роз-міри страхових внесків на випадок безробіття установлює щороку Верховна Ра­да України відповідно до роботодавців у відсотках суми фактичних витрат на оплату праці та застрахованих осіб (найманих робітників) у відсотках суми оплати праці;

• відрахування на індивідуальне страхування та на інші соціальні захо­ди робітників, зайнятих виробництвом продукції (медичне страхування, стра­хування від нещасних випадків). Розміри страхових внесків установлюються законами України щодо кожного окремого виду страхування.

Витрати на утримання и експлуатацію устаткуеання включають у собівартість окремих видів продукції згідно з плановими кошторисними став­ками цих витрат. Номенклатуру статей витрат на утримання й експлуатацію устаткування наведено в табл. 10.2.

Витрати на утримання й експлуатацію устаткування, які неможливо роз-поділити між окремими видами продукції за прямою ознакою або якщо вони не виділяються в окрему статтю калькуляції, включають у загальновиробничі ви­трати й поділяють на постійні та змінні, а потім розподіляють між видами про-дукції в загальному порядку.

Таблиця 10.2 – Номенклатура статей витрат на утримання й експлуатацію устаткування

Стаття витратЗміст і характеристика витрат

Витрати на утримання й екс-плуатацію виробничого та підні-мально-транспортного устатку-вання, цехового транспорту, ін-струментів і приладів зі складу основних виробничих засобів (те-хнічний огляд і технічне обслуго-вування)	Витрати на проведення контрольно-діагностичних, регулювальних, змащувальних операцій та очищуваль-них робіт тощо з перевірки вимірювальних приборів і реєстраційної апаратури, заміни шлангів та інших запас-них частин передавального устаткування: • вартість мастильних, обтиральних матеріалів, емуль- сій для охолодження, використаних палива, електроенергії, води, пари, стиснутого повітря та інших видів енергії; • витрати на оплату праці робітників, які обслуго- вують виробниче і піднімально-транспортне устаткуван- ня (налагоджувальники, мастильники, електромонтери, слюсарі та інші робітники); • відрахування на соціальні заходи; • амортизаційні відрахування; • вартість послуг цехів і допоміжних виробництв.
Витрати на ремонти, які здій-снюють для підтримання об’єкта в робочому стані та отримання початку визначеної суми майбу-тніх економічних вигод від ви-користання виробничого й під-німально-транспортного устат-кування, цехового транспорту, інструментів та приладів зі скла­ду основних виробничих засобів	• вартість запасних частин, деталей, вузлів та інших матеріалів; • витрати на оплату праці робітників (слюсарів, ве- рстатників, ремонтників та інших робітників); • відрахування на соціальні заходи; • амортизаційні відрахування; • вартість послуг ремонтних цехів та інших допо- міжних виробництв, а також послуг сторонніх виробни- чих організацій.
Суми сплачених орендарем платежів за використання нада-них в оперативний лізинг (орен-ду) основних засобів, інших не-оборотних матеріальних активів, нематеріальних активів	Суми сплачених коштів за використання основних за-собів
Витрати на утримання транс­портних засобів	Витрати на утримання власних та запозичених зі сто-рони транспортних засобів (вантажні автомобілі, парово-зи та інші види нетехнологічного транспорту), які забез-печують переміщення матеріалів, інструментів, деталей, заготовок тощо з центральних складів у цехи й доставку готової продукції на склади зберігання: • вартість мастильних і обтиральних матеріалів, па- льного, запасних частин та інших матеріалів; • витрати на оплату праці робітників (слюсарів, слюсарів-ремонтників, водіїв авто- й електрокарів та ін.); • відрахування на соціальні заходи; • амортизаційні відрахування; • вартість транспортних послуг допоміжних цехів і господарств; • вартість транспортних послуг, які надані сторон- німи організаціями.
Інші витрати	Інші витрати, що належать до витрат на утримання й експлуатацію устаткування, інших необоротних матеріа-льних активів, нематеріальних активів і включаються до собівартості продукції (робіт, послуг), але це не віднесе-них до попередньо названих активів

Загальновиробничі витрати включають у планову (нормативну) собіва-ртість окремих видів продукції та розподіляються так:

а) виходячи з очікуваного обсягу виробництва на один або кілька років ви-
значають нормальний і фактичний рівні виробничої потужності та суми змін-
них і постійних загальновиробничих витрат;

б) обчислюють коефіцієнти (нормативи) розподілу постійних і змінних
загальновиробничих витрат на одиницю бази розподілу (на одну машино-
годину, один виріб тощо) діленням суми постійних і змінних загальновироб-
ничих витрат за нормального рівня потужності на кількість машино-годин, кі-
лькість одиниць продукції або інших величин залежно від вибраної бази роз-
поділу;

в) визначений коефіцієнт (норматив) на постійні загальновиробничі ви-
трати множать на фактичну величину вибраної бази розподілу за звітний пері-
од, отриману суму вважають розрахунковою нормою постійних фактичних ви-
трат звітного періоду;

г) обчислену норму постійних фактичних витрат звітного періоду зістав-
ляють із сумою постійних фактичних витрат звітного періоду (яку, у свою чер-
гу, знаходять як різницю між загальною сумою фактичних загальновиробничих
витрат за звітний період і сумою змінних фактичних витрат цього самого періо-
ду, визначеною прямим шляхом за первинними документами).

Постійні фактичні витрати, які не перевищують розрахункової норми, вважають розподіленими витратами та включають у виробничу собівартість, а залишок - нерозподіленими постійними витратами.

Суми змінних і розподілених постійних загальновиробничих витрат вклю-чають у виробничу собівартість і розподіляють між окремими видами продукції пропорційно вибраній базі розподілу за розрахованими коефіцієнтами.

До статті калькуляції «Втрати від браку» належать:

• вартість матеріалів напівфабрикатів (деталей), зіпсованих під час на-лагодження устаткування;

• витрати на усунення браку;

• витрати, які перевищують установлені норми витрат на гарантійний ремонт;

• технологічні витрати.
До статті калькуляції «Інші виробничі витрати» включають витрати з

перевірки виробів, вузлів, деталей на відповідність вимогам стандартів або тех-нічних умов.

Метод позамовної калькуляції застосовують тоді, коли об’єктом кальку-лювання й обліку є окреме індивідуальне замовлення, окремий контракт або пар-тія продукції, яка складається з ідентичних зразків, що проходять однаковий тех-нологічний процес виготовлення. Цей метод калькулювання й обліку використо-вують в одиничному та дрібносерійному виробництві. До таких виробництв нале­жать: меблеве, суднобудівне, авіабудівне та інші, тобто виробництва, де є можли-вість визначати витрати за окремим замовленням або окремою партією продукції. У випадках випуску великих виробів із тривалим циклом виготовлення замовлен-ня відкривають не на виріб у цілому, а на окремі технологічні та монтажні вузли й

відповідно складають калькуляції. За позамовної калькуляції застосовують основ-ні елементи нормативної калькуляції.

Метод попроцесної калькуляції передбачає групування витрат за вироб-ничими процесами або підрозділами за основними статтями витрат, які охоп-люють вартість матеріальних і трудових ресурсів та загальновиробничих ви-трат. Попроцесну калькуляцію застосовують у таких галузях: хімічній, паперо-вій, виробництво будматеріалів, скла, текстильних виробів тощо. За застосу-вання цього методу здійснюють калькулювання за статтями витрат в розрізі ви-дів або груп продукції за процесами.

Перелік стадій виробництва, процесів, фаз, за якими здійснюють кальку-лювання собівартості продукції, порядок визначення калькуляційних груп про-дукції встановлює підприємство.

Економічні умови, які склалися під час переходу до ринку, і вільна кон-куренція є причиною того, що вартість товарів і послуг визначається не індиві-дуальними витратами товаровиробників, а ринковою кон’юнктурою, в основу якої покладено зміну попиту та пропозиції. Це потребує використання інших методів планування, які дають можливість швидко враховувати зміну попиту й пропозиції, ціни і та. ін.

У цих умовах, на думку економістів західних держав, у практиці кальку-лювання собівартості продукції перевагу варто віддати методу величини пок-риття. Суть його полягає в тому, що калькуляції, за окремими видами проду-кції, складають тільки за змінними витратами. Постійні витрати вважають витратами поточного періоду, їх не відносять на собівартість, не розподіля-ють між виробами (об’єктами калькулювання), а прямо відносять на резуль-тати господарської діяльності. Визначення собівартості готової продукції здійснюють тільки за змінними витратами.

За цього методу калькулювання формується новий показник результатів діяльності - маржа за змінною собівартістю, яка визначається як різниця між вартістю реалізованої продукції та змінними витратами (маржинальний прибу-ток і є величиною покриття, він складається з постійних витрат і прибутку).

Коли постійні витрати менші, ніж маржинальний прибуток, то вироби будуть прибутковими, в іншому разі - збитковими.

Недоліком калькулювання методом величини покриття є те, що розрахувати прибуток чи стан «беззбитковості» за виробами можна за умов, коли випускається один виріб. За більшої кількості найменувань виробів прибуток за кожним виро-бом з використанням цього методу визначити не можна. Так, наприклад, якщо в поточному періоді змінюються обсяги та ціни окремих виробів, то це зумовить перерахунок калькуляцій за всією номенклатурою.

У цьому разі метод загальної калькуляції має певні переваги, де постійні витрати розподіляють між виробами тим чи іншим непрямим методом.

Економічний зміст і суть калькулювання методом величини покриття до-кладніше розглянуто в [8, розд. 9].

З метою визначення ціни на продукцію складають фактичну калькуляцію. Форму фактичної калькуляції наведено в табл. 10.5.

Таблиця 10.5 – Фактична (звітна) калькуляція

Назва продукції ________________________

Калькуляційна одиниця__________________

 

Шифр рядків	Найменування статей калькуляції		На випуск	На одиницю
	Сировина й матеріали
	Купівельні напівфабрикати та комплекту-ючі вироби, роботи, послуги виробничого характеру від сторонніх підприємств
	Паливо й енергія на технологічні цілі
	Зворотні відходи (вираховуються)
	Основна заробітна плата
	Додаткова заробітна плата
	Відрахування на соціальні заходи
	Витрати на утримання й експлуатацію устаткування
	Загальновиробничі витрати
	Витрати від браку
	Інші виробничі витрати
	Виробнича собівартість. Сума рядків ((01 + 02 + 03) – 04) + (05 ÷ 11)
	Адміністративні витрати
	Витрати на збут
	Прибуток
	ПДВ
	Ціна продажу. Сума рядків (12 + + 13 + 14 + 15 + 16)

Планування витрат виробничої собівартості

Собівартість реалізованої продукції (робіт, послуг) складається з вироб-ничої собівартості продукції (робіт, послуг), яку буде реалізовано протягом зві-тного періоду, нерозподілених постійних загальновиробничих витрат, наднор-мативних виробничих витрат.

До виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) включають:

• прямі матеріальні витрати;

• прямі витрати на оплату праці;

• інші прямі витрати;

• загальновиробничі витрати.

Склад статей витрат виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) на­ведено в табл. 10.6.

Таблиця 10.6 – Склад статей витрат виробничої собівартості продукції

№	Стаття	Склад статті
	Прямі матеріа-льні витрати	Вартість сировини та основних матеріалів, що утворюють основу виготовлюваної продукції, купівельних напівфабрикатів і комплек-туючих виробів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об’єкта витрат
	Прямі витрати на оплату праці	Заробітна плата та інші виплати робітникам, зайнятим у виробницт-ві продукції, виконанні робіт або наданні послуг, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об’єкта витрат
	Інші прямі витрати	Включають усі інші виробничі витрати, які можуть бути безпосе-редньо віднесені до конкретного об’єкта витрат, зокрема відраху-вання на соціальні заходи, плата за оренду земельних і майнових паїв, амортизації, витрати від браку, які становлять вартість остато-чно забракованої продукції (виробів, напівфабрикатів), та вира-ти на виправлення браку за вирахуванням: остаточно забракованої продукції за справедливою вартістю; суми, що відшкодовується працівниками, які допустили брак; суми, одержані від постачаль-ників за неякісні матеріали й комплектуючі вироби тощо
	Загальновироб-ничі витрати	1. Витрати на управління виробництвом (оплата праці апарату управління цехами, дільницями тощо; відрахування на соціальні заходи й медичне страхування апарату управління цехами, дільни- цями; витрати на оплату службових відряджень персоналу цехів, дільниць тощо). 2. Амортизація основних засобів загальновиробничого (цехового, дільничного, лінійного) призначення. 3. Амортизація нематеріальних активів загальновиробничого (цехо­ вого, дільничного, лінійного) призначення. 4. Витрати на утримання, експлуатацію та ремонт, страхування, операційну оренду основних засобів, інших необоротних активів загальновиробничого призначення. 5. Витрати на вдосконалення технології та організації виробництва (оплата праці й відрахування на соціальні заходи працівників, за- йнятих удосконаленням технології та організації виробництва, по- ліпшенням якості продукції, підвищенням її надійності, довговіч- ності, інших експлуатаційних характеристик у виробничому проце- сі; витрати матеріалів, купівельних комплектуючих виробів і напі- вфабрикатів, оплата послуг сторонніх організацій тощо). 6. Витрати на опалення, освітлення, водопостачання, водовідведен- ня та інше утримання виробничих приміщень. 7. Витрати на обслуговування виробничого процесу (оплата праці загальновиробничого персоналу; відрахування на соціальні заходи, медичне страхування робітників та апарату управління виробницт- вом; витрати на здійснення технологічного контролю за виробни- чими процесами та якістю продукції, робіт, послуг). 8. Витрати на охорону праці, техніку безпеки й охорону навколиш- нього природного середовища. 9. Інші витрати (внутрішньозаводське переміщення матеріалів, деталей, напівфабрикатів, інструментів зі складів до цехів і гото- вої продукції на склади; нестачі незавершеного виробництва; не- стачі і витрати від псування матеріальних цінностей у цехах; оплата простоювань тощо).

Загальновиробничі витрати поділяють на постійні та змінні. До постійних належать витрати на обслуговування й управління виробництвом, які залиша-ються незмінними (або майже незмінними) у разі зміни обсягу діяльності. Пос-тійні виробничі накладні витрати розподіляються на кожний об’єкт витрат з ви-користанням бази розподілу (годин праці, заробітної плати, обсягу діяльності, прямих витрат тощо) за нормальної потужності. Нерозподілені постійні загальновиробничі витрати включають до складу собівартості реалізованої про-дукції (робіт, послуг) у період їх виникнення.

До змінних загальновиробничих витрат належать витрати на обслугову-вання й управління виробництвом (цехів, дільниць), які змінюються прямо (або майже прямо) пропорційно зміні обсягу діяльності. Змінні загальновиробничі витрати розподіляють на кожний об’єкт витрат з використанням баз розподілу (годин праці, заробітної плати, обсягу діяльності, прямих витрат тощо) згідно з фактичною потужністю звітного періоду.

Перелік і склад змінних і постійних загальновиробничих витрат визначає підприємство.

Нормальна потужність підприємства - очікуваний середній обсяг дія-льності, що може бути досягнутий за умов звичайної діяльності підприємства протягом кількох років або операційних циклів з урахуванням запланованого обслуговування виробництва.

За розподілу постійних загальновиробничих витрат можуть виникнути нерозподілені постійні загальновиробничі витрати, суму яких включають до витрат періоду й відображають у складі собівартості реалізованої продукції (робіт, послуг).

Суть розподілу постійних загальновиробничих витрат з використанням нормальної потужності полягає в тому, що сума постійних загальновиробничих витрат, що розподіляється на кожну одиницю виробництва, не зростає внаслі-док низького рівня використання потужності. Тож, собівартість продукції не буде завищеною.

Собівартість готової продукції формується за рівнянням

 

Залишок незавершеного виробництва на кінець періоду визначають так:

НВП_К = НВП_П + В - СВП,

де НВП_к - незавершене виробництво продукції на кінець звітного періоду;

НВП_п - незавершене виробництво продукції на початок звітного періоду;

В - витрати на виробництво продукції у звітному періоді;

СВП - собівартість виробленої продукції. Приклад розрахунку собівартості реалізованої продукції наведено в табл. 10.7.

Таблиця 10.7 – Розрахунок собівартості реалізованої продукції

Показники	Звітний період, грн
Собівартість реалізованої продукції:
• залишок готової продукції на 01.01.
Собівартість виробленої за звітний період продукції:
• незавершене виробництво на 01.01;
• прямі матеріальні витрати;
• прямі витрати на оплату праці;
• інші прямі витрати;	—
• виробничі накладні витрати;
• незавершене виробництво на 31.12.
Усього собівартість готової продукції, виготовленої за звітний період
(60 + 120 + 60 + 20 - 50).
Залишок готової продукції на 31.12 звітного року.
Собівартість реалізованої продукції (100 + 210 – 160)

Отже, собівартість реалізованої продукції визначають за таким рівнянням:

 

 

Витрати, пов’язані з операційною діяльністю, які не включають у собіва-ртість реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг), поділяють на адміністра-тивні витрати, витрати на збут та інші операційні витрати.

Планування зведеного кошторису витрат на виробництво

Кошторис витрат - це зведений план усіх витрат підприємства на плановий період виробничо-фінансової діяльності. Він є загальною сумою витрат виробниц-тва за видами ресурсів, які буде використано в плановому періоді незалежно від місця. У зведений кошторис включають витрати підрозділів основного виробниц-тва, підрозділів виробничої інфраструктури та витрати на утримання адміністра-тивно-управлінського персоналу.

Зведений кошторис узгоджує всі витрати за основними розділами річного плану діяльності підприємства в грошовій формі. Взаємозв’язок кошторису на виробництво з іншими розділами плану ілюструє рис. 10.2.

Витрати на виробництво продукції у вартісному вираженні формують ви-робничу собівартість.

Планування витрати на виробництво виконують у такій послідовності:

• складають кошторис витрат і калькулюють собівартість продукції та послуг допоміжних цехів;

• формують баланс розподілу продукції та послуг допоміжного виробницт-ва за калькуляційними напрямами й за внутрішньозаводськими підрозділами;

 

о

витрати на сировину, матеріали, купівельні комплектуючі вироби, напівфабрикати, технологічне паливо й енергію в основному виро-бництві;

о

о о

основну та додаткову заробітну плату робітників, зайнятих у вироб-ництві продукції, з відрахуванням на соціальні заходи; кошториси витрат цехів допоміжного виробництва; кошториси витрат, пов’язаних із підготовкою та освоєнням вироб-ництва нової продукції;

о

кошториси витрат на утримання, експлуатацію та ремонт устатку-вання;

о

о

кошториси витрат, пов’язаних із відшкодуванням зношування спе-ціальних інструментів і пристроїв цільового призначення; кошториси загальновиробничих витрат.

Рис. 10.2 - Схема взаємозв’язку кошторису витрат на виробництво з іншими розділами плану підприємства

Складаючи зведений кошторис, ураховують усі операційні витрати пла­нового періоду.

У процесі розроблення кошторису витрат на виробництво застосовують три основні методи:

1) кошторисний - на основі розрахунку витрат у межах усього підприємс-тва за даними інших розділів плану;

2) зведений - додаванням кошторисів витрат виробництва окремих цехів;

3) калькуляційний - на основі планових розрахунків за всією номенклату­рою продукції, робіт і послуг з розподілом комплексних статей на прості еле-менти витрат.

У практиці вітчизняних підприємств кошторисний метод є найпоширені-шим, його застосування забезпечує взаємозв’язок і приведення в єдину систему розрахунків зведеного кошторису.

Форму кошторису витрат на виробництво наведено в табл. 10.8.

Розрахунок основної та додаткової заробітної плати робітників, зайнятих виробництвом продукції (робіт, послуг), здійснюють окремо для робітників, за-йнятих на відрядній оплаті праці, і робітників на погодинній оплаті праці.

Основну заробітну плату робітників, зайнятих на відрядній оплаті праці, визначають на підставі обсягу виробництва відповідних видів продукції, трудо-місткості їх виготовлення (норми виробітку), відрядних розцінок і середньогодинної тарифної ставки.

Таблиця 10.8 – Зведений кошторис витрат на виробництво продукції

 

 

 

Зміст витрат	Звіт за минулий рік, тис. грн	План на 201_ р. (тис. грн)
Усього	У тому числі поквартально
І	ІІ	ІІІ	ІV
Сировина й матеріали
Куповані напівфабрикати та комплектуючі вироби, роботи, послуги виробничого характеру від сторонніх підприємств
Паливо й енергія на технологічні цілі
Зворотні відходи (вираховують)
Основна заробітна плата
Допоміжна заробітна плата
Відрахування на соціальні заходи
Витрати на утримання та експлуатацію устаткування
Загальновиробничі витрати
Інші виробничі витрати
Втрати від браку
Усього витрат

Кошторис витрат на утримання й експлуатацію устаткування складають цехи основного виробництва.

Кожну статтю кошторису обґрунтовують плановими розрахунками, вихід-ними даними для яких є:

• запланований склад устаткування й транспортних засобів, які визнача-ють на підставі норм використання та планового обсягу виробництва;

• нормативи витрат рушійної енергії за окремими видами устаткування й середньої ціни (собівартості) окремих видів енергії;

• норми витрат купованих матеріалів для експлуатації устаткування, включаючи запасні частини, мастильні та обтиральні матеріали;

• норми амортизаційних відрахувань;

• норми обслуговування устаткування та транспортних засобів допоміж-ними робітниками;

• розрахунки розподілу продукції (робіт, послуг) допоміжних цехів;

• розрахунки потреби в малоцінних і швидкозношуваних предметах та інструментах.