Коефіцієнт використання середньорічної виробничої потужності

визначають відношенням фактичного або планового річного випуску продукції до фактичної або планової середньорічної потужності даного року, включаючи потужність, займану в період підготовки виробництва нової продукції.

При аналізі досягнутого рівня використання потужностей визначають коефіцієнти змінності роботи устаткування, ступінь використання внутрішньозмінного фонду часу, наявність зайвого й невстановленого устаткування, причини недовикористання устаткування.

4. Плануеання збільшення коефіцієнта використання виробничої
потужності е планоеаному періоді, що може бути досягнуте за рахунок
реалізації виявлених у п.З внутрівиробничих резервів, без додаткового введения
постійних факторів виробництва.

Внутрівиробничі резерви покращення використання діючих виробничих потужностей підрозділяють на екстенсивні й інтенсивні.

До екстенсивного відносять резерви збільшення корисного часу роботи устаткування в межах режимного фонду (скорочення внутрішньозмінних і цілодобових простоїв устаткування, тривалості планових ремонтів).

Інтенсивні фактори включають заходи щодо збільшення повного завантаження устаткування на одиницю часу.

Коефіцієнт використання виробничої потужності в плановому періоді

визначають за формулой:

k_вп..пл= k_вп.зв ∙ J, (4.11)

де k_вп.зв - коефіцієнт використання виробничої потужності у звітному періоді;

J - індекс росту коефіцієнта використання потужності в плановому періоді.

5. Визначають можлиеий еипуск продукції на основі діючих
виробничих потужностей. Є два методи вирішення цього завдання. На
попередніх стадіях формування виробничої програми можливий випуск
продукції з діючих виробничих потужностей визначають шляхом добутку їх
величини на плановий коефіцієнт використання середньорічної потужності.

Виробничу потужність варто розраховувати в розрізі виробів-представників у натуральних і вартісних одиницях.

Приріст еиробничої потужності визначають на основі проведених заходів у звітному році й намічуваних у плановому періоді за агрегатами, дільницями і цехами, за якими визначають виробнича потужність підприємства. При цьому в плани й звіти не включають заходи, що пов'язані з досягненням проектної потужності об'єктів, які перебувають у стадії освоения проектної потужності. У розрахунку виробничої потужності враховується також її зменшення у звітному й плановому періодах.

Середньорічна потужність підприємства є основою для розрахунку плану виробництва продукції. Одночасно з розрахунком виробничої потужності в натуральних одиницях вона визначається й у вартісних одиницях як за видами продукції, так і за товарною (валовою) продукцієй в зіставлених цінах по підприємству в цілому.

6. Проект виробничої програми дорівнює виробничій потужності за кожним виробом-представником. Якщо проект виробничої програми не забезпечує повного завантаження виробничих потужностей, необхідно шукати додаткові можливості збільшення обсягу продажу і довантаження виробничих потужностей.

Якщо план продажу перевищує виробничу потужність, то з метою збереження покупців і клієнтів необхідно провести комплекс заходів щодо розшивки вузьких місць і збільшенню виробничої потужності або по розміщенню частини замовлень на інших підприємствах.

З метою більш повного зв'язування проекту виробничої програми й виробничої потужності підприємства розробляють баланс виробничих потужностей. У ньому відображають вхідну, вихідну й середньорічну потужність, а також введення й вибуття потужностей.

Баланс виробничої потужності за видами продукції на кінець планованого року розраховують шляхом підсумку потужності на початок року і її приросту (за винятком вибуття).

Розрахунок балансу виробничих потужностей проводять для кожного виду профілюючої продукції за такою структурой.

Розділ 1. Потужність на початок планового періоду:

1) найменування продукції;

2) одиниця виміру;

3) код продукції;

4) потужність по проекту або розрахунку;

5) потужність на кінець базисного року.

Розділ 2. Збільшення потужності в планованому році:

 

1) приріст потужності, усього;

2) у тому числі за рахунок:

а) запровадження в дію нових і розширення діючих;

б) реконструкції;

в) переозброєння й організаційно-технічних заходів; з них:

- за рахунок зміни режиму роботи, збільшення змінності годин роботи;

- за рахунок зміни номенклатури продукції й зменшення трудомісткості;

г) одержання в лізинг, оренду від інших господарюючих суб'єктів,
Розділ 3. Зменшення потужності в планованому році:

1) вибуття потужності, усього;

2) у тому числі за рахунок:

а) зміни номенклатури продукції або збільшення трудомісткості;

б) зміни режиму роботи, зменшення змінності, годин роботи;

 

в) вибуття внаслідок старості, вичерпання запасів;

г) передачі в лізинг, оренду іншим господарюючим суб'єктам.
Розділ 4. Потужність на кінець планованого періоду:

1) потужність на кінець року;

2) середньорічна потужність у планованому році;

3) випуск продукції або кількість сировини у планованому році;

4) коефіцієнт використання середньорічної потужності в планованому році. 7. Економічна оцінка проекту плану виробництва. Відомо, що із

зміною обсягу виробництва й реалізації продукції змінюються сукупні витрати підприємства, доход і прибуток. При невеликих обсягах випуску витрати перевищують величину доходу й підприємство, як правило, зазнає збитків. У міру збільшення обсягів виробництва ріст сукупних витрат починає відставати від росту сукупного доходу й різниця між доходом і витратами (прибуток), стає позитивною величиною. Потім тенденція змінюється.

Нульове значення прибутку досягається при обсягу виробництва, у якому сукупні витрати й сукупний дохід від реалізації продукції рівні. Такий обсяг виробництва називаються критичним. Обсяг випуску продукції, що перевищує критичний обсяг, дозволяє підприємству діставати прибуток від реалізації продукції, а випуск продукції, який не досягає критичного обсягу – приносить збиток. У практиці планування ці обсяги виробництва одержали назву «точок беззбитковості ».

Ефективність прийнятого плану оцінюють також шляхом визначення фондовіддачі (відношення вартості товарної продукції до середньорічної вартості основних виробничих фондів), фондоємності (зворотний показник фондовіддачі), рентабельності (відношення прибутку до середньорічної вартості основних і оборотних коштів), питомих вкладень на одну гривну приросту продукції.

На зміну рівня фондовіддачі впливає ряд факторів. Аналізу підлягають найбільш важливі з них: зміна фондовіддачі активної частини фондів; зміна частки активної частини фондів у загальній їхній сумі.

Щоб розрахувати вплив зміни фондовіддачі на збільшення випуску продукції, необхідно зміну фондовіддачі основних виробничих фондів (ОВФ) за рахунок кожного фактору помножити на фактичну середньорічну вартість ОВФ.

З метою більш глибокої оцінки виробничої програми можна аналізувати зміну фондовіддачі активної частини фондів залежно від таких факторів: зміни структури устаткування, зміни часу роботи устаткування, зміни продуктивності й інтенсивності роботи устаткування в планованому періоді.

Ефективність виробничої програми характеризують рентабельність продукції, рентабельність продажу, рентабельність капіталу.

Рентабельність продукції (Р_п) (окупність витрат) розраховується шляхом відношення валового (П_в) або чистого прибутку (П_ч) до суми витрат по реалізованій або товарній продукції (Т):

, або (4.12)

Рентабельність продажу розраховують відношенням розподілу прибутку від реалізації продукції і суми отриманого виторгу (В_р):

, або (4.13)

Рентабельність (прибутковість) капіталу обчислюється відношенням прибутку до середньорічної вартості основного й оборотного виробничого капіталу.

Рівень рентабельності виробничої діяльності залежить від трьох основних факторів:

1) зміни структури виробничої програми планового року в порівнянні зі звітним;

2) зміни собівартості;

3) цін реалізації. У процесі аналізу необхідно виявити вплив на рівень рентабельності

перерахованих факторів.

Після всебічного аналізу проект виробничої програми затверджують й доводять до структурних підрозділів підприємства. Структурні підрозділи на основі виробничої програми підприємства розробляють плани виробництва цехів, корпусів, дільниць і інших підрозділів, після чого оцінюють свою готовність до виконання виробничої програми. З цією метою по кожному робочому місцю проводять розрахунок завантаження устаткування.

Контрольні запитання

1. Що таке план виробництва продукції?

2. Охарактеризуйте структуру та показники виробництва продукції.

3. Що таке виробнича програма, які виміри обсягу продукції Ви знаєте?

4. Що містить портфель замовлень підприємства?

5. Який існує зв'язок між планом виробництва і портфелем замовлень?

6. Назвіть особливості формування виробничої програми?

7. Що таке рентабельність продукції?

8. Охарактеризуйте показники «фондовіддача», «фондоємність».

9. В чому суть оптимізації виробничої програми?
10. Що таке товарна, валова, реалізована продукція? Як розраховують ці

показники?

Тема 5. ОПЕРАТИВНО-КАЛЕНДАРНЕ ПЛАНУВАННЯ

І КОНТРОЛЬ

5.1. Зміст і завдання оперативно-календарного планування

У процесі оперативно-календарного планування виконують розрахунки та встановлюють завдання цехам, виробничим дільницям за випуском конкретних виробів, вузлів і заготівок; нормативи руху предметів праці у виробництві; календарні графіки, за якими встановлюють послідовність та терміни виготовлення продукції на кожній стадії виробництва.

Основними завданнями оперативно-календарного планування на підприємстві є:

1) забезпечення ритмічного виробництва відповідно до встановлених обсягів і номенклатури, а також своєчасного виготовлення та постачання продукції споживачам;

2) забезпечення рівномірності та комплектності завантаження устаткування, працівників і площ;

3) забезпечення максимальної безперервності виробництва, тобто забезпечення найменшої тривалості виробничого циклу;

4) створення умов для розвитку передових форм організації праці, а також для автоматизації об'ємних та календарних розрахунків на основі використання сучасної обчислювальної техніки.

За обсягом робіт, що виконуються, у відповідності зі змістом, оперативно-календарне планування розподіляють на календарне планування та диспетчерське регулювання.

Календарне планування – це деталізація річної виробничої програми підприємства за строками запуску-випуску кожного виду продукції і за виконавцями – в основних виробничих підрозділах першого рівня (заводах виробничого об'єднання або цехах), а всередині – на виробничих дільницях та робочих місцях.

Календарне планування містить розробку: календарно-планових нормативів;

планів-графіків руху предметів праці в часі та просторі у процесі виробництва;

розрахунків завантаження устаткування та площ (об'ємні розрахунки); доведення виробничих завдань на основі розроблених планів-графіків до підрозділів, виробничих дільниць і робочих місць. Диспетчерське регулювання – це процес, який забезпечує оперативне регулювання процесу виробництва шляхом систематичного обліку та контролю за виконанням змінно-добових завдань, поточної підготовки виробництва, оперативного усунення недоліків і відхилень, що виникають.

Оперативно-календарне планування виконують у масштабі підприємства за цехами і у масштабі окремих цехів – за дільницями та робочими місцями.

За різними об'єктами планування розрізняють міжцехове і внутрішньоцехове оперативно-календарне планування.

Міжцехове планування включає встановлення цехам взаємопов'язаних виробничих завдань, розроблених за даними виробничої програми підприємства і забезпечення узгодженості у роботі цехів при виконанні цієї програми. Міжцехове планування спрямоване на підтримання налагодженої, ритмічної роботи основних виробничих підрозділів, забезпечення безперервного їх постачання та обслуговування.

Внутрішньоцехове планування спрямоване на розподіл номенклатури робіт, що задані календарним планом цеху між дільницями, і доведення планових завдань до кожної з них. Зміст робіт по внутрішньоцеховому плануванню залежить від розмірів цеху, його виробничої структури і в загальному вигляді включає планування роботи дільниць та підготовку завдань для робочих місць.

Робота виробничих дільниць планується на основі календарного плану цеху, який надходить з міжцехового рівня системи оперативно-календарного планування.

У процесі розробки виробничих програм застосовується ланцюговий метод, який полягає у встановленні завдання у порядку, зворотному до ходу технологічного процесу.

Система оперативно-календарного планування характеризується певною планово-обліковою одиницею та планово-обліковим періодом.

Планово-облікова одиниця являє собою сукупність робіт, яку розглядають як єдине ціле при плануванні, обліку, аналізі та оперативному регулюванні виробництва. Планово-обліковий період являє собою відрізок часу (зміна, доба, місяць, декада тощо), на який формують планові завдання.

У сучасному виробництві широко розповсюджені різні системи оперативного планування.

Система оперативного планування виробництва – це сукупність різних методик та технологій планової роботи, що характеризується ступенем централізації, об'єктом регулювання, складом календарно-планових показників, поряком обліку та руху продукції та оформленням облікової документації.

Найбільшого розповсюдження набули: подетальна, позамовна та покомплектна системи оперативного планування та їх різновиди, які застосовуються на багатьох великих вітчизняних підприємствах та закордонних фірмах, а також у малому та середньому підприємництві.

Подетальна система планування призначена для умов високоорганізованого та стабільного виробництва. В її основі лежить точне планування такту, ритму роботи поточних ліній і виробничих дільниць, правильне визначення нормальних технологічних, транспортних, страхових, міжопераційних і циклових запасів та постійна їх підтримка в процесі виробництва на розрахунковому рівні. Застосування цієї системи потребує розробки складних календарно-оперативних планів, що містять показники обсягу випуску і маршрут руху деталей кожного найменування за всіма виробничими стадіями і технологічними операціями.

Позамовну систему оперативного планування застосовують в одиничному і дрібносерійному виробництві з його різноманітною

номенклатурою і невеликим обсягом продукції, та невеликим обсягом виробничих послуг. У цьому випадку об'єктом планування, або основною обліковою одиницею, є окреме виробниче замовлення, що містить декілька однотипних робіт конкретного споживача-замовника. Дана система планування базується на розрахунках тривалості виробничих циклів і нормативів випереджень.

Покомплектну систему оперативного планування застосовують в серійному і масовому виробництві. Як основну планово-облікової одиниці використовують різні деталі, що входять до збірного вузла або загального комплекту товарів, згрупованих за певними ознаками. За покомплектної системи планування календарні завдання виробничим підрозділам розробляють за укрупненими групами, комплектними деталями на вузол, машинами, замовленнями, або обсягом робіт і послуг.

Окрім розглянутих трьох систем оперативного планування на підприємствах застосовуються також: планування за тактом випуску виробів, планування за запасами, планування за випередженням, планування на склад.

Планування за тактом випуску виробів передбачає вирівнювання тривалості технологічних операцій на всіх стадіях загального виробничого процесу відповідно з одиничним розрахунковим часом виконання взаємопов'язаних робіт. Такт, у даному випадку, є важливим планово-економічним регулятором ходу виробництва на робочих місцях.

Планування за запасами передбачає підтримку на розрахунковому рівні запасу заготівок, напівфабрикатів і комплектуючих, які призначені для подальшої обробки і зборки на кожній стадії виробництва. Для забезпечення ритмічної роботи взаємопов'язаних виробничих дільниць і поточних ліній визначають нормальні розміри виробничих запасів, які являють собою відповідний запас заготівок. За призначенням запаси бувають технологічні, транспортні, страхові, міжопераційні або міжциклові. Розмір запасу може бути встановлений у деталях або днях.

Планування на склад або ринок здійснюють при випуску продукції та її постачанні у значних обсягах при невеликій трудомісткості і невеликій кількості технологічних операцій. При цій системі визначається необхідна кількість готових виробів, які повинні постійно знаходитись у проміжних або кінцевих стадіях виробництва і продажу продукції.

Розрахункові запаси продукції повинні безперервно підтримуватись на рівні, який забезпечує безперервний хід виробництва і збуту продукції. Якщо запас продукції знижується до запланованої точки замовлення, необхідно підвищити його до запланованого рівня. Така система, крім «точки замовлення» передбачає також розрахунок мінімального і максимального запасів, і тому має назву системи «мінімум-максимум».

Оперативне планування виробництва відіграє значну роль у забезпеченні своєчасного випуску та постачання продукції споживачам на основі раціонального використання ресурсів за певний проміжок часу, а його удосконалення сприяє піднесенню та зростанню ефективності виробництва.

5.2. Розробка оперативних планів виробництва

Зміст оперативного планування виробництва полягає в розробці найважливіших об'ємних і календарних показників виробничо-господарської діяльності підприємства. Усякий процес оперативного планування передбачає виконання економістами-менеджерами таких етапів діяльності, як вибір стратегії розвитку підприємства, обґрунтування форми організації виробництва, визначення логістичної схеми руху матеріальних потоків, розробка основних календарно-планових нормативів, оперативне планування роботи виробничих підрозділів, організаційна підготовка виробництва, безпосередня організація оперативної роботи, контроль і регулювання ходу виробництва. Основне завдання оперативного планування зводиться до забезпечення на підприємстві злагодженого і ритмічного ходу всіх виробничих процесів з метою найбільшого задоволення основних потреб ринку, раціонального використання наявних економічних ресурсів і максимізації одержуваного прибутку.

В оперативному плануванні виробництва залежно від розроблювальних показників застосовуються такі основні методи, як об'ємний, календарний, а також їх різновиду: об'ємно-календарний і об'ємно-динамічний. Наведемо їх коротку характеристику.

Об'ємний метод призначений для розподілу річних обсягів виробництва й продажу продукції підприємства за окремими підрозділах і більш короткими часовими інтервалами – квартал, місяць, декада, тиждень, день і година. Цей метод передбачає не тільки розподіл робіт, але й оптимізацію використання виробничих фондів і, в першу чергу, технологічного устаткування й складських площ у планований інтервал часу. З його допомогою формуються місячні виробничі програми основних цехів і плануються строки випуску продукції або виконання замовлення у всіх випускаючих підрозділах підприємства.

Календарний метод застосовують для планування конкретних часових строків запуску й випуску продукції, нормативів тривалості виробничого циклу й випереджень виробництва окремих робіт щодо випуску головних виробів, призначених для реалізації продукції на відповідному ринку. Даний метод ґрунтується на використанні прогресивних норм часу для розрахунку виробничих циклів виготовлення окремих деталей, планованих комплектів продукції й виконання складських процесів. У свою чергу виробничий цикл основного виробу служить нормативною базою для формування проектів місячних виробничих програм іншим випускаючим цехам і дільницям підприємства.

Об'ємно-календарний метод дозволяє планувати одночасно строки й обсяги виконуваних на підприємстві робіт у цілому на весь передбачений період часу – рік, квартал, місяць тощо. З його допомогою розраховуються тривалість виробничого циклу випуску й поставки продукції на ринок, а також показники завантаження технологічного устаткування й складських стендів у кожному підрозділі підприємства. Цей метод можна використати для розробки місячних виробничих програм, як виробничих, так і невиробничих цехів і дільниць.

Об'ємно-динамічний метод передбачає тісну взаємодію таких планово-розрахункових показників, як строки, обсяги й динаміка виробництва продукції, товарів і послуг. В умовах ринку цей метод дозволяє найбільше повно враховувати обсяги попиту й виробничі можливості підприємства й створює планово-організаційні основи оптимального використання наявних ресурсів на кожному підприємстві. Він припускає побудову планів-графіків виконання замовлень споживачів і завантаження виробничих дільниць і виробничих цехів.

Відповідно до розглянутих методів необхідно розрізняти наступні види оперативного планування виробництва: календарне, об'ємне й змішане.

Календарні нормативи й частина планових показників оперативного регулювання ходу виробництва продукції треба розробляти на основі прогресивних норм часу на окремі технологічні операції й процеси, а також на кінцеву продукцію й сукупні виробничі процеси. Норми часу служать первинним календарно-плановим нормативом. Під нормою часу розуміють науково обґрунтовані витрати необхідного робочого часу на виконання робіт у виробничих умовах. Розрізняють норми штучного й штучно-калькуляційного часу, а також на партію деталей. В оперативному плануванні можуть застосовуватися різні види норм часу: в одиничному виробництві - штучно-калькуляцний час, у серійному - час на обробку партії деталей, у масовому -штучний час.

Розмір партії оброблюваної продукції служить першим об'ємно-плановим нормативом. Під партією деталей на підприємствах розуміють кількість однакових деталей, оброблених на взаємозалежних робочих місцях з однократною витратою підготовчо-заключного часу. Розмір оптимальної партії запуску-випуску деталей визначають співвідношенням витрат підприємства на зберігання оброблених заготовок і налагодженням технологічного устаткування:

 

(5.1)

де п- нормативна величина партії деталей, шт.;

N_р - річний обсяг випуску продукції, шт.;

В_н - витрати на налагодження технологічного встаткування;

С_д - собівартість однієї деталі, грн./шт.;

В_д - витрати на зберігання деталей у відсотках від вартості запасів, рівні приблизно 10-25%. Розрахунок оптимальної партії заготовок передбачає використання точних вихідних економічних показників, що представляють деякі практичні складності при їх встановленні в конкретних виробничих умовах. Тому на підприємствах більш широко розповсюджений спрощений метод розрахунку мінімальної партії деталей:

 

 

(5.2)

 

де п _min - мінімальний розмір партії деталей;

T_{n- 3} - підготовчо-заключний час;

Т_{ш п} - штучний час на одну деталь;

а- коефіцієнт припустимих втрат часу на переналагодження встаткування, рівний від 0,05 до 0,1. Величина партії деталей визначається по провідній операції або найбільш завантаженому верстату. Отримане мінімальне значения партії запуску деталей коректують в сторону збільшення з урахуванням необхідності забезпечення розрахункового завантаження робочих місць, обсягу й строку поставки продукції на ринок, пропускної здатності виробничої дільниці й інших факторів.

Розмір партії деталей служить основним календарно-плановим нормативом у серійному виробництві. її величина визначає всі інші оперативно-виробничі й планово-економічні показники підприємства, зокрема періодичність або ритмічність виробництва, тривалість виробничого циклу, строки поставки товарів і послуг на ринок і т.д.

Ритм, або період, випуску деталей визначається співвідношенням показників оптимальної партії запуску й середньодобового випуску продукції:

R = n _опт / N _c, (5.3)

де R - ритм запуску-випуску деталей, днів;

N _c - середньодобовий випуск продукції, шт./дн.

На вітчизняних машинобудівних підприємствах діють стандартні значения періодичності, або ритму, випуску деталей, що відповідають нормальному ряду чисел. В оперативному плануванні прийнято виражати періодичність у відповідних частках місяця: 12М, ЗМ, М, МУЗ, М/6, М/30 або в днях: 360, 90, 30, 10, 5, 1. 3 урахуванням прийнятого періоду випуску уточнюють нормативний розмір партії оброблюваних деталей за формулою

п= R_CT - N_c, (5.4)

де R _CT - стандартний період випуску деталей.

Виробничий цикл є одним з важливих календарно-планових нормативів як оперативного, так і стратегічного планування внутрішньогосподарської діяльності підприємства. Він є інтервалом календарного часу від початку до закінчення виробничого процесу виготовлення деталей або виконання робіт і послуг. Виробничий цикл включає робочий період виконання заготівельних, обробних і складських процесів, а також контрольних, транспортних і складських операцій.

Тривалість виробничого циклу визначається безліччю взаємозалежних організаційно-технічних, планово-економічних, соціально-трудових і інших характеристик конкретного підприємства як складної системи в ринковому механізмі господарювання. Тривалість будь-якого складного виробничого циклу складається з окремих простих або часткових циклів, що включають час виконання робочих процесів і регламентованих перерв. Наприклад, при обробці

деталей партіями виробничий цикл дорівнює сумі часу окремих операційних і межопераційних циклів.

Отримані значення виробничих циклів обробки партії деталей є основою для побудови циклових графіків виконання замовлення за всіма технологічними стадіями або цехами підприємства й розрахунку нормативів часу випереджень. Нормативом випередження в оперативно-виробничому плануванні називається період часу в днях, на якому повинні бути раніше закінчені всі попередні операції стосовно часу виконання наступних і завершальних стадій виробничого процесу. Норматив випередження установлюють як підсумок тривалості виробничих циклів від установленого строку завершення замовлення до тієї технологічної стадії, де визначається відповідне випередження запуску або випуску деталей. Розрахунок циклів ведеться у зворотному напрямку від заключної до початкової стадії з додатком резервного або страхового часу між окремими стадіями, отриманого дослідним шляхом.

У процесі розробки оперативних планів виробництва, крім розглянутих основних календарно-планових нормативів, широко застосовуються й інші організаційні показники, що становлять основу оперативного обліку, контролю й регулювання відхилень від запланованого нормального ходу виробництва й поставки продукції на ринок.