Потреба в сировині й матеріалах

Потреба основного виробництва в матеріалах (сировина) на виробничу програму (М_пі) визначається множенням норми витрати даного виду матеріалів

на одиницю продукції (Н_и) і на планований обсяг ЇЇ випуску в даному періоді (Tj)

п

(6.1)

Залежно від того, які норми застосовуються для розрахунку, розрізняють такі методи розрахунку потреби в машинно-технічних ресурсах: подетальний, повиробний, за аналогією й за типовими представниками.

При повиробному і подетальному методах застосовують норми витрат на виробництво одиниці виробу (деталі).

Сутність методу визначення потреби за аналогією в тому, що виріб, на який в період розрахунку потреби немає норм витрат, прирівнюють до аналогічних виробів, на які є норми витрати матеріалів. При цьому необхідно враховувати характеры риси нового виробу, для чого у розрахунок вводять поправочні коефіцієнти:

 

(6.2)

де і - матеріал, необхідний для виконання виробничої програми;

Н_ав - норма витрати матеріалу на аналогічний виріб;

Tj - програма випуску виробу в плановому періоді;

К_іп - коефіцієнт, що враховує особливості споживання матеріалу виробництва даного виробу в порівнянні з аналогічним. При великій різноманітності продукції, а також із відсутністю уточненої програми випуску за кожною позицієй проводять розрахунок потреби в матеріалах на типовий виріб або деталь, норма витрати матеріалу на виробництво яких буде середньозваженою для планованої групи виробів або деталей.

Якщо за окремими видами номенклатури продукції відсутні розроблені норми витрати в планованому періоді, потребу в матеріальних ресурсах розраховують виходячи з даних про фактичну витрату матеріалів у попередньому плановому періоді й питомому зменшенні його в планованому році. Розрахунки ведуться за формулою:

М_Пі =М_Фі ∙І ₁ ∙І₂, (6.3)

де М_Пі - потреба в даному матеріалі на плановий період;

Мфі - фактична витрата цього матеріалу в попередньому аналогічному

періоді;

І₁- індекс збільшення або зменшення виробничої програми в плановому

періоді в порівнянні з попереднім;

І₂ - індекс середнього зменшення норм витрати матеріалу в плановому періоді. Складовою частиною річної потреби підприємства в матеріальних ресурсах є потреба на утворення виробничих запасів сировини й матеріалів.

Розмір виробничого запасу залежить від:

- величини потреби в різних видах сировини й матеріалів;

- періодичності виготовлення продукції підприємствами-постачальниками;

- періодичності запуску сировини й матеріалів у виробництво;

- сезонності поставок матеріалів;

- співвідношення транзитної й складської форм постачання;

- розмірів транзитних поставок.

Величину виробничого запасу обґрунтовують нормою виробничого запасу, що є середнім запасом матеріалів протягом року в днях, його середньодобового споживання планованого на кінець року, як перехідний запас. Розмір перехідного запасу визначається за формулою

З_Пі= (6.4)

де З_Пі- розмір перехідного запасу по і-му матеріалу;

Ni - норма перехідного запасу і-го матеріалу, діб;

П_мі - потреба в і-м матеріалі на товарний випуск;

r- кількість днів у планованому періоді.

2. Потреба в паливі й енергії. Потреба в паливі визначається за
напрямками його використання: на основні технологічних процесів (наприклад,
у чорній металургії - на виплавку чавуну, сталі, виробництво прокату, труб,
агломерату тощо), на потреби промислового транспорту, на комунально-
побутові потреби. Потребу в паливі на технологічні потреби обгрунтовують
прямим розрахунком виходячи з обсягів виробництва й норм витрати палива.

Аналогічним методом визначається потреба в паливі на потреби промислового транспорту. Норми витрати палива на роботу внутрішньозаводського транспорту розраховуються в кілограмах умовного палива на 1 т перевезеного вантажу або на 1 ч роботи транспортних машин.

Потреба в електричній і тепловій енергії складається з потреби в енергії на технологічні цілі (в електрометалургії, електрозварюванні, для гальванічних робіт тощо), потреби в енергії для надання руху устаткування й інструмента, необхідності енергії на господарські потреби (освітлення й вентиляція виробничих і адміністративних будинків і споруджень тощо).

При цьому враховують: підвищення рівня експлуатації й використання енергетичного устаткування, усунення непродуктивних витрат і зменшення внутрішньозаводських втрат при передачі електроенергії, максимальне використання вторинних енергоресурсів, економія електроенергії, що відпускає на освітлювальні цілі, тощо.

Розрахунок потреби в електричній і тепловій енергії на технологічні потреби проводять на основі планованих обсягів виробництва й прогресивних норм витрати енергії.

Потреба в устаткуванні

Розрахунок потреби в устаткуванні (машинах) здійснюють за наступними напрямками:

1) для заміни фізично зношеного і морально застарілого обладнання;

2) для збільшення виробничої потужності у зв'язку зі збільшенням виробничої програми;

3) для науково-дослідних робіт з механізації виробничих процесів,

впровадження нової техніки й передової технології;

4) на ремонтно-експлуатаційні потреби.

Потребу в устаткуванні для заміни фізично зношеного й морально застарілого обладнання на діючих підприємствах визначають з урахуванням необхідності планомірного відновлення діючого парку машин (на підставі актів про їх технічний стан) з метою значного збільшення випуску продукції на цих підприємствах, підвищення інтенсифікації виробництва, росту продуктивності праці й поліпшення якості виробів.