Укладачі: доц. к.е.н Фісененко П.А.

Ас. Зозуля Н.В

Дніпропетровськ

ЗМІСТ
Вступ.............................................................................................................. 5

Тема 1. Сутність планування та особливості його здійснення на

підприємстві.................................................................................... 6

1.1. Роль і місце планування в управлінні підприємством.................. 6

1.2. Сутність об'єктів планування на підприємстві.............................. 8

1.3. Процес планування та вибір рішень........................................... 11

Контрольні запитання.................................................................. 13

Тема 2. Система планів підприємства..................................................... 13

2.1. Форми планування й види планів................................................ 13

2.2. Фактори, що впливають на вибір форми планування................. 18

2.3. Організація планування............................................................... 19

Контрольні запитання.................................................................. 22

Тема 3. Маркетингові дослідження, планування збуту і контролю

продукції........................................................................................ 23

3.1. Цілі й завдання планування збуту................................................ 23

3.2. Маркетингові дослідження.......................................................... 24

3.3. Планування збуту і контроль продукції..................................... 28

Контрольні запитання.................................................................. 32

Тема 4. Виробництво продукції............................................................... 32

4.1. Структура й показники виробничої програми підприємства... 32

4.2. Оптимізація виробничої програми............................................. 35

4.3. Планування випуску продукції................................................... 36

Контрольні запитання................................................................. 40

Тема 5. Оперативно-календарне планування і контроль.................... 41

5.1. Зміст і завдання оперативно-календарного планування............. 41

5.2. Розробка оперативних планів виробництва................................ 44

5.3. Опер ативний облік і контроль виробництва............................... 47

Контрольні запитання.................................................................. 49

Тема 6. Матеріально-технічне забезпечення виробництва................... 50

6.1. Цілі, завдання й зміст планування потреби в матеріально-технічних ресурсах 50

6.2. Визначення потреби в матеріально-технічних ресурсах............. 52

6.3. Вивчення ринку сировини й матеріалів...................................... 55

6.4. Планування закупівель матеріальних ресурсів........................... 57

Контрольні запитання.................................................................. 59

Тема 7. Забезпечення операційної діяльності виробничою

потужністю.................................................................................... 59

7.1. Види виробничої потужності, чинники, що її визначають, послідовність розрахунків.................................................................................... 59

7.2. Методики розрахунку виробничої потужності............................ 62

7.3. Визначення максимально можливого випуску продукції

за наявною виробничою потужністю........................................... 65

Контрольні запитання.................................................................. 68

Тема 8. Персонал і оплата праці.............................................................. 68

8.1. Порядок планування персоналу і оплати праці.......................... 68

8.2. Планування продуктивності праці............................................... 70

8.3. Планування чисельності персоналу............................................. 74

8.4. Планування оплати праці............................................................. 81

Контрольні запитання.................................................................. 89

Тема 9. Виробнича інфраструктура........................................................ 90

9.1. Особливості підрозділів виробничої інфраструктури................ 90

9.2. Планування діяльності інструментальних цехів......................... 91

9.3. Планування діяльності ремонтного виробництва...................... 94

9.4. Планування діяльності енергетичного господарства.................. 97

Контрольні запитання.................................................................. 101

Тема 10. Витрати виробництва................................................................ 102

10.1. Цілі, завдання й зміст планування витрат.................................. 102

10.2. Методи калькулювання продукції.............................................. 106

10.3. Планування витрат виробничої собівартості............................. 113

10.4. Планування зведеного кошторису витрат на виробництво...... 116

Контрольні запитання.................................................................. 120

Тема 11. Фінансове планування і контроль на підприємстві............... 120

11.1. Фінансова стратегія, завдання і зміст фінансового плану......... 120

11.2. Планування прибутку................................................................. 126

Контрольні запитання.................................................................. 132

Тема 12. Планування і контроль оновлення продукції........................ 133

12.1. Плани оновлення продукції, їхній склад і завдання.................. 133

12.2. Планування витрат на підготовку й освоєння виробництва нової продукції 137

12.3. Об’ємно-календарне планування підготовки виробництва нової продукції 141

12.4. Сітьові методи планування підготовки виробництва та освоєння нових виробів 142

Контрольні запитання.................................................................................. 144

Тема 13. Організаційно-технічний розвиток.......................................... 145

13.1. Планування технічного та організаційного розвитку............... 145

13.2. Оцінка техніко-економічного рівня розвитку підприємства..... 147

13.3. Організація планування ОТР підприємства............................... 150

Контрольні запитання.................................................................. 152

Тема 14. Бізнес-планування...................................................................... 152

14.1. Бізнес-план і його особливості.................................................... 152

14.2. Оцінювання середовища для бізнесу та формування

власної ринкової позиції...................................................................... 156

14.3. Планування виробництва продукції та його ресурсного

забезпечення........................................................................................ 159

14.4. Фінансові розрахунки в бізнес-плані........................................ 160

Контрольні запитання.......................................................................... 161

Прийняті скорочення................................................................................. 162

Рекомендовані джерела.............................................................................. 163

ВСТУП

Перш ніж почати будь-яку справу, людина повинна продумати, що саме, на який термін, якими способами й за допомогою яких засобів вона її зробить. У противному випадку її наміри можуть виявитися невиконаними. Отже, першою й основною стадією управління будь-яким видом доцільної діяльності завжди є процес постановки мети й визначення способів її виконання. Саме до стадії постановки мети можна віднести передбачення, прогнозування, планування. Кінцевим результатом цієї стадії є побудова бажаної моделі ходу виробничого процесу, спрямованого на досягнення головної мети підприємства.

Підприємці, особливо ті, що не мають спеціальної економічної освіти, вважають, що їх успіх є наслідком особистого підприємницького хисту і не пов'язаний із формальним плануванням. Але, розглядаючи необхідність планування підприємницької діяльності, слід мати на увазі, що «дикий ринок» не буде існувати нескінченно. Підприємницький успіх у майбутньому прийде до тих керівників, які будуть добре розуміти ринкові процеси та обгрунтовано складати стратегічні і поточні плани.

Створення системи планування на підприємстві вимагає витрат, але ефект від раціональної організації виробництва завжди перевищує ці витрати. Тому трактування планування як сфери непродуктивних витрат глибоко помилкове й суперечливе.

Метою дисципліни «Планування і контроль на підприємстві» є формування у студентів системи знань з методології розроблення перспективних і поточних планів у діяльності підприємства та контролю їх виконання.

Завдання дисципліни: опанування форм, методів і процесу планування і контролю; вивчення структури і технології розроблення типових планів щодо економічного і соціального розвитку підприємства, складу показників і методики їх розрахунку, оптимізації виробничої програми.

Предмет дисципліни: процес планування і контролю діяльності підприємства.

Курс ґрунтується на знаннях отриманих при вивченні таких економічних курсів, як «Економічна теорія», «Економіка підприємства», «Аналіз господарської діяльності», «Економіка праці та соціально-трудові відносини», «Ціноутворення», «Організація виробництва».

Важливість курсу визначається сучасними умовами розвитку світового господарства й необхідністю інтеграції України в світове господарство. Основна увага приділяється опануванню форм, методів і процесу планування і контролю; вивченню структури і технології розроблення типових планів економічного і соціального розвитку підприємства, складу показників і методики їх розрахунку, оптимізації виробничої програми.

У процесі вивчення курсу студент заочної форми навчання виконує курсову роботу і здає іспит.

Тема 1. СУТНІСТЬ ПЛАНУВАННЯ ТА ОСОБЛИВОСТІ ЙОГО ЗДІЙСНЕННЯ НА ПІДПРИЄМСТВІ

Планування як наука управління підприємством

Процес управління підприємством реалізується в багатьох функціях. До числа яких входять: планування й прогнозування; організація; координація й регулювання; облік, контроль і аналіз; активізація й стимулювання. Кожна функція характеризується властивим їй технологічним процесом обробки інформації й способом впливу на об'єкт.

Функції управління завжди спрямовані на досягнення цілей управління. Тому процес управління виступає як об'єктивно визначена система функцій, що зветься управлінським циклом, а самі функції називаються стадіями управлінського циклу.

Функція планування є основою для прийняття управлінських рішень і являє собою управлінську діяльність, що передбачає вироблення цілей і завдань управління виробництвом, а також визначення шляхів реалізації планів для досягнення поставлених цілей.

Планування як самостійна галузь знань та особлива сфера людської діяльності, являє собою сукупність систематизованих знань про закономірності формування i функціонування різних господарських систем.

Ціль науки планування як складової економічної науки – описати, обґрунтувати та передбачити процес i явища дійсності (теоретичне відображення дійсності). Роль цієї науки і потреба в ній з боку суспільства постійно зростають.

До факторів, що обумовлюють зростаючу роль науки планування в загальнополітичному, соціальному, економічному i культурному середовищі можна віднести:

- розвиток науково-технічного прогресу, зростання чисельності управлінських кадрів;

- зростання масштабів суспільного виробництва, ускладнення господарських зв'язків, розширення міжнародних зв'язків;

- підвищення рівня конкурентності ринкових відносин, зміна методів господарювання, які потребує перебудови системи планування на вcix рівнях управління підприємством.

Наука планування – це система упорядкованих знань про суть, методологію, методику i організацію планування.

Суть планування полягає в розробці та обґрунтуванні цілей, визначенні найкращих методів i способів їх досягнення при ефективному використанні вcix видів реcypciв, необхідних для виконання поставлених завдань, i встановленні їх взаємодій.

Процес планування на підприємстві проходить чотири етапи:

1) розробку загальних цілей підприємства;

2) визначення конкретних цілей на даний період із наступною їх деталізацією;

3)визначення шляхів i способів досягнення цілей;

4)контроль за процесом досягнення поставлених цілей шляхом зіставлення планових показників із фактичними та коригування цілей.

В процесі планування керівники підприємства повинні відповісти на такі питання:

- що потрібно зробити i для чого?

- коли це буде зроблено i хто його буде робити?

- де це буде зроблено, i що для цього необхідно? Відповіді на ці запитання і дозволяють реалізувати функцію планування

діяльністю підприємства.

Методологія планування – це сукупність теоретичних висновків, загальних закономірностей, наукових принципів розробки планів, їх обґрунтування та опис відповідно до сучасних вимог ринку, які перевірені передовою практикою. Основою суспільства є матеріальне виробництво i відносини в сфері виробництва, які визначають суспільне буття людей. Усередині суспільного виробництва вирішальна роль належить його головній сфері – матеріальному виробництву, яке i є об'єктом науки планування.

Процес планування діяльності підприємства має багато складових: виробництво i реалізація продукції, її собівартість, забезпеченість трудовими, матеріальними i фінансовими ресурсами, фінансові результати роботи, фінансовий стан підприємства, його інвестиційна діяльність. Саме це i є об'єктами планування діяльності підприємств, які розглядаються як єдине ціле i за допомогою яких розкривається його предмет.

Таким чином, планування – це процес підготовки рішень про організацію раціональної діяльності підприємства шляхом порівняльної оцінки різних альтернативних варіантів дії у передбачуваних умовах. Прийняття цих рішень завжди пов'язано із використанням певних ресурсів підприємства, які виступають предметом планування на підприємстві.

Планування як складова економічної науки ґрунтується передусім на загальних взаємопов'язаних методах наукових досліджень: аналізі та синтезі дедукції та індукції. Йому властиві такі методи досліджень як системний підхід, конкретно-історичний підхід, комплексний підхід, метод експерименту, моделювання, а також методи спеціальних досліджень.

Методи науки планування створюють систему різних засобів та прийомів вивчення i узагальнення явищ дійсності в сфері планування діяльності підприємств. Серед методів планування слід виділити такі:

1) системний, який розглядає любе явище або об'єкт як систему взаємопов'язаних складових, існуючих в рамках реалізації єдиної цілі. Цей метод передбачає, по-перше, розгляд системи планування виробництва як єдиного цілого, по-друге, - поділ системи планування на підсистеми i дослідження їх взаємодії;

2) конкретно-історичний передбачає вивчення відносин планування як процесів, що знаходяться в стадії розвитку та змінюються під впливом діючих на них факторів (всі процеси розглядаються в тісному зв'язку з історичними обставинами, що складаються на тому чи іншому підприємстві);

3) комплексний передбачає сумісне використання методів дослідження не тільки однієї, але i багатьох наук; розгляд всієї сукупності цілей планування за рівнями; розгляд різних проблем планування з точки зору часових інтервалів;

4) експеримент - метод пошуку або уточнення взаємозв'язку соціально-економічних явищ дослідним шляхом (необхідний для апробації запланованих рішень);

5) моделювання, суть цього методу полягає в створенні такого аналогу (моделі) процесу, що планується, в якому відображаються найважливіші особливості й властивості та відкинуті другорядні риси;

6) методи спеціальних досліджень – дослідження соціального характеру для визначення процесів, які не піддаються кількісній оцінці, тобто проводяться за допомогою анкетування, інтерв'ю та інших аналогічних методів.

Місце науки планування визначається її зв'язками з іншими науками: економічною теорією, галузевими економіками, економічною географією, правовими науками, статистикою, обліком, фінансами i кредитом, технічними i природничими науками, соціологією i психологією, математикою, кібернетикою, інформатикою.

1.2. Сутність об'єктів планування на підприємстві

Об'єктом планування на підприємстві є його діяльність, серед напрямків якої можна виділити господарську, соціальну і екологічну діяльності.

1. Господарська діяльність - це головний вид діяльності підприємства, спрямований на одержання прибутку для задоволення соціальних і економічних інтересів власника майна підприємства й членів трудового колективу. Отримання прибутку можливо тільки шляхом виробництва й реалізації необхідної суспільству продукції або надання певних послуг. Підприємство може здійснювати будь-які види господарської діяльності, якщо вони не заборонені законодавством і відповідають цілям, передбаченим в уставі підприємства. Однак основним видом господарської діяльності є виробнича, у процесі якої ресурси перетворюються на продукцію.

Господарська діяльність включає такі стадії:

1) дослідження й розробка (на цій стадії народжуються ідеї створення нових або покращення існуючих виробів і процесів);

2) виробництво, у процесі якого відбувається перетворення вихідних ресурсів і ідей у кінцеву продукцію;

3) маркетинг, що забезпечує надійний прогноз попиту й реальні замовлення на продукцію;

4) формування й використання ресурсів;

5) просування товару, переміщення продукції в місця, де її може купити споживач або звідки вона може бути йому доставлена.

Щоб процес виробництва й реалізації продукції здійснювався безупинно, необхідно скоординувати всі його стадії в часі й у просторі, що може бути досягнуто тільки на основі єдиного плану. Тому планування охоплює розробку

системи збалансованих показників, що характеризують взаємозв'язки процесів виробництва й реалізації продукції на намічений період як у цілому по підприємству, так і його структурним підрозділам.

Господарська діяльність включає виробничі й управлінські процеси.

Виробничий процес являє собою процес функціонування складної системи «людина-машина». У різних типах виробництв роль людини й машини неоднакова. В автоматизованому виробництві велика роль машини, у ручному, навпаки, зростає роль людини. Однак людина - неодмінний і безпосередній учасник будь-якого виробничого процесу. Вона безпосередньо планує, робить, будує, конструює, коректує. Навіть у повністю автоматизованому виробничому процесі людина відіграє провідну роль, тому що нею здійснюється постановка цілі виробництва і контроль його виконання.

У процесі виробництва виникає широкий спектр різних відносин: економічних, політичних, соціальних, організаційних, управлінських тощо. Ці відносини ускладнюються тим, що вони виникають між учасниками виробничого процесу, що розрізняються за рівнем освіти, статтю, віком, характером, інтелектом, особистими схильностями. Таким чином, функціонування виробничого процесу поряд з матеріально-речовинним (технічним) дає ще економічний і соціально-психологічний результат. Причому, значення соціально-психологічного результату з розвитком виробництва усе більше й більше зростає.

Звідси випливає, що виробничий процес – явище дуже складне. Така складність обумовлена характером взаємин між його цілями, більшою кількістю складових елементів і розмаїттям зв'язків між ними, різноманіттям поводження, ймовірнісним характером процесів, і наявністю суперечливих сил. Як складна система, виробничий процес складається з безлічі складових частин. У сучасній економічній науці й практиці поки що відсутня єдина, загальноприйнята думка щодо складу цих частин, що утрудняє процеси планування. Немає навіть загальновизнаного терміна, який би служив науковим обґрунтуванням складової частини виробничого процесу. Для позначення даного поняття використовують такі терміни, як «елемент виробничого процесу», «стадія виробництва», «виробнича фаза», «процес» тощо. Немає єдиної думки й відносно критеріїв виділення складових частин виробничого процесу, що утрудняє розробку науково обґрунтованої концепції планування.

В управлінських процесах предметом і продуктом праці є інформація: плани, звіти, нормативи, управлінські регламенти тощо. Ці процеси можна назвати інформаційними. Вони завжди завершуються інформаційним результатом.

Управлінські процеси за своїм призначенням обслуговують матеріальні (технічні) процеси шляхом створення їх інформаційних моделей, які задають параметри станів виробничого процесу і його кінцевих результатів. Можна сказати, що управлінські процеси забезпечують взаємодію технічних процесів, причому ця взаємодія може бути технологічною і організаційною. У технології виробництва погоджуються моделі й конструкції виробів, матеріали, режими обробки, устаткування тощо. Організація виробництва погоджує в часі й у

просторі діяльність усіх виробничих підрозділів підприємства (цехів, дільниць, робочих місць).

Складові частини виробничого процесу, які є об'єктом планування на підприємстві, пов'язані між собою хронологічно (результати попереднього процесу служать початком наступного) і ієрархічно (процеси вищого рівня ставлять певні обмеження процесам більш низького рівня).

2. Соціальна діяльність забезпечує умови для відтворення працівника й
реалізації його інтересів. Сюди входить політика оплати праці, діяльність
підприємства, спрямована на забезпечення безпечних умов праці для всіх
робітників. Підприємство відповідає за заподіяний збиток їх здоров'ю й
працездатності.

Важливою складовою соціальної діяльності є підготовка, перепідготовка й підвищення кваліфікації кадрів робітників та службовців, яка може здійснюватися у власних навчальних закладах або на основі договорів у державній і недержавній мережі навчальних закладів.

Підприємство зобов'язане постійно покращувати умови праці й побуту працівників. Для окремих категорій працюючих можуть установлюватися різні пільги. Наприклад, жінки, що мають малолітніх дітей, і підлітки забезпечуються роботою переважно в денний час, вагітні жінки переводяться на більше легку роботу з нешкідливими умовами праці, пенсіонери й інваліди, що працювали до виходу на пенсію на даному підприємстві, користуються нарівні з його працівниками наявними можливостями по медичному обслуговуванню, забезпеченню житлом, путівками в оздоровчі й профілактичні установи тощо.

Перераховані заходи вимагають значних засобів і проводяться на плановій основі.

3. Екологічна діяльність спрямована на зниження й компенсацію
негативного впливу виробництва на природне середовище. Підприємство
відповідає за недотримання вимог і норм по раціональному використанню,
відновленню й охороні земель, надр, лісів, інших природних ресурсів.
Підприємство зобов'язано відшкодувати збиток, заподіяний навколишньому
середовищу в результаті своєї господарської діяльності. Фінансування
екологічної діяльності відбувається за рахунок власних коштів або інших
джерел і повинне бути зв'язане з основною діяльністю.

Планування охоплює всі види діяльності підприємства. Форми планування й види планів залежать від конкретних об'єктів планування.

1.3. Процес планування та вибір рішень

Основу управління господарськими процесами на підприємстві складають управлінські рішення.

Головною особливістю управлінських рішень є те, що їх приймають для забезпечення безперебійного функціонування об'єкта управління.

Планування можна розуміти як процес прийняття рішень, який передує майбутнім діям. Результатом планування є прийняття органом управління рішення про те, що, де i яким чином потрібно зробити. Способи i методи обґрунтування планових рішень є ланкою, що поєднує теперішнє з майбутнім. Вони в деякій мірі визначають науково-технічний рівень планування та якість планів.

Управлінське рішення не можна розглядати як довільну дію; передумовою підготовки та прийняття управлінського рішення завжди є наявність проблеми, тобто встановлення невідповідності між фактичним i бажаним станом діяльності виробничого, комерційного чи іншого суб'єкта, що перешкоджає його ефективному функціонуванню та розвитку.

Потреба в прийнятті рішення постає i тоді коли є кілька можливих варіантів, серед яких необхідно вибирати раціональний. Вибір відповідного варіанта рішення здійснюється з урахуванням системи критеріїв. Саме таким підходом у процесі планування є альтернативний вибір. Розробляються i оцінюються альтернативні варіанти майбутніх дій та засоби для їх здійснення шляхом порівняльної оцінки. Планування як процес прийняття рішень включає i раціональний вu6ip. При цьому критеріями раціональності тих чи інших варіантів плану можуть бути засоби для міркування з різних галузей знань: технічних, юридичних, соціальних, економічних. Прийнято вносити до переліку типів раціональності ще й такі: контекстуальну, ігрову та процесну раціональність, розсудливість Користуючись кожним із означених критеріїв, можна досягти найкращого вибору саме у певному аспекті. Наприклад, технічно-раціональною буде визнана та альтернатива, за якою досягається найкраще забезпечення рішень наявним потенціалом. Із точки зору юридичної раціональності найкращим вибором буде той, що у найбільшій мірі відповідає законам суспільства. Економічна раціональність, як відомо, дає оцінку варіантам на основі порівняння зисків із витратами на їх досягнення, що найчастіше зводиться до оцінки eфективнocтi використання pecypciв.

Планування розпочинається із розробки загальних цілей, далі визначаються конкретні, деталізовані цілі на заданий період, визначаються шляхи та засоби їх досягнення, організується їх виконання, і нарешті, здійснюється контроль за досягненням поставлених цілей. При цьому планування, передбачаючи майбутнє, завжди ґрунтується на визначених гіпотезах стану оточуючого середовища.

Оскільки на будь-якому підприємстві планування базується на неповних даних, навіть якщо на ньому чітко налагоджена система бухгалтерського і статистичного обліку, існує проблема в тому, що деякі аспекти функціонування економічної системи не піддаються оцінці, а залежать від зовнішнього

середовища, яке характеризується швидкою мінливістю. В західній економіці ця мінливість пояснюється, в першу чергу, високою насиченістю споживчого попиту, його індивідуальним і швидкозмінним характером.

Вимоги з боку попиту диктують зрушення інших факторів зовнішнього середовища: технологій, комунікацій, соціальних відносин тощо. Показники ринку стають вихідними для складання плану підприємства. Тому при прийнятті рішень потрібно опиратись на постійне поновлення даних про зовнішнє середовище, їх аналіз, пошук нових стратегій і підходів. Оскільки прийняття рішень може здійснюватися за невизначеності умов, тобто враховувати декілька гіпотез зміни навколишнього середовища, коли може бути задана ймовірність тієї чи іншої ситуації, то рішення можуть бути прийняті з ризиком.

Оцінка зовнішнього середовища здійснюється для того, щоб:

1) виявити зміни, що існують у середовищі;

2) визначити, які фактори зовнішнього середовища можуть становити загрозу для підприємства. Наприклад, контроль діяльності конкурентів дозволить керівництву підприємства постійно бути готовим до всіляких дій конкурентів;

3) оцінити, які фактори зовнішнього середовища можуть сприяти досягненню цілей діяльності підприємства.

При аналізі зовнішнього середовища можна отримати наступні важливі результати: запрогнозувати непередбачувані обставини, розробити заходи щодо їх запобігання, перетворити потенційні загрози та ризики у вигідні можливості.

Важливим фактором у теорії та практиці сучасного управління, економічного аналізу, планування, управлінського обліку та менеджменту є контролінг. Термін «контролінг» походить від англійського «to соntrol» – контролювати, керувати. Контролінг переводить підприємства на якісно новий рівень управління, направляючи діяльність різних служб та підрозділів підприємства на досягнення оперативних та стратегічних цілей.

Основними концепціями контролінгу є концепції, орієнтовані на систему обліку, на управлінську, інформаційну систему та систему управління з акцентом на планування, контроль та координацію. Суттю концепції, орієнтованої на систему управління з акцентом на планування і контроль, є участь у плануванні та контролі діяльності структурних підрозділів. Роль та завдання контролінгу в плануванні полягає в координації планів різного рівня та розробці консолідованого плану підприємства, розробці методів планування, графіків складання планів, надання інформації для складання планів, перевірці планів, складених підрозділами підприємства. Координуючи діяльність всієї системи управління підприємством на досягнення поставлених цілей, контролінг виконує функцію «управління управлінням». Розглядаючи планування як функцію контролінгу, можна зробити висновок про те, що ціллю цієї функції в системі контролінгу є координація окремих виробничих планів по відношенню до загального плану в рамках як короткострокового, так і довгострокового планування, складання бюджету та розробка планової та цільової інформації.

Контрольні запитання

1. Що таке планування? Обґрунтувати необхідність планування господарської діяльності підприємств.

2. У чому полягає методика планування? Дати загальну характеристику методиці планування.

3. Які методи наукових досліджень застосовуються в процесі планування?

4. Що таке альтернативний вибір у плануванні?

5. Як відбувається процес планування з погляду здійснення управлінських функцій?

6. Що являє собою контролінг? Охарактеризуйте його роль і завдання.

7. У чому полягає концепція контролінгу та яке місце в ній надається плануванню?

8. Якими є процедури планування за умов різного ступеня визначеності зовнішнього середовища?

9. Що складає основу управління господарськими процесами на підприємстві?

10. З якою метою здійснюють оцінку зовнішнього середовища?

Тема 2. СИСТЕМА ПЛАНІВ ПІДПРИЄМСТВА 2.1. Форми планування й види планів

Планування є найважливішою функцією управління, що, так само як і управління, видозмінюється в процесі розвитку економіки. Централізованій системі планування економікою відповідає адекватна система народногосподарського планування. Тому перехід до ринкової концепції управління зажадав перегляду всіх елементів планування.

Забезпечити на основі єдиного плану збалансований розвиток величезного, і складного господарського організму, яким є економіка країни, немислимо без централізованого розподілу ресурсів. Тому на практиці народногосподарське планування зводилося до розподілу обмежених ресурсів між міністерствами й відомствами, територіально-виробничими комплексами, будівництвами, підприємствами й об'єднаннями. В обрій впливу центрального плануючого органа минулого стягнені всі основні фондодотримувачі, на долю яких доводилося до 85 % матеріальних ресурсів. Однак такий підхід не тільки не приводив до збалансованості завдань планів промисловості, сільського господарства, будівництва й товарообігу з реальними можливостями народного господарства, але й породжував масу протиріч, що в остаточному підсумку приводило до розбіжності інтересів суб'єктів господарювання із цілями й завданнями планів.

Із цієї причини методологія централізованого народногосподарського планування не витримала випробування часом і зажадала перегляду як принципів, так і засобів і методів практичної реалізації. На жаль, ні в

теоретичному, ні в практичному аспекті робота з адаптації планування до ринкових умов господарювання проведена не була. Планування як інструмент управління було відкинуто, що зробило економіку некерованою.

Багато господарників, вчені-економісти думають, що ринкові регулятори успішно заміняють планування. Однак автоматично цього не відбулося, і відбутися не могло. Вся історія розвитку економіки свідчить, що планування є потужним засобом управління на мікро- і макрорівнях. Але воно ефективно лише в тому випадку, якщо застосовується, по-перше, відповідно до об'єктивних умов економічного розвитку, а, по-друге, у комплексі з іншими засобами й методами управління. Щодо цього можна сказати, що втрата керованості економікою в період переходу до ринку складається в ослабленні планових функцій, а часом у їх повній ліквідації в той час, коли ринкові методи не одержали необхідного розвитку.

Більше того, самі по собі ринкові методи управління виникнути не можуть. Необхідно на плановій основі створити умови для їх формування, такі як роздержавлення, приватизація, реструктуризація, санація тощо. Без активної ролі держави ці процеси взагалі неможливі. Тому в період ринкового реформування економіки роль держави як суб'єкта планування повинна не послаблятись, а, навпаки, підсилюватись.

Планування як форма державного впливу на економіку існує практично у всіх країнах. Воно органічно вписується в ринковий механізм господарювання. Важливо визначити, що і як повинна планувати держава, а що – самі суб'єкти господарювання. Щоб вирішити цю проблему, необхідно розглянути види планування.

За змістом і формою прояву розрізняють такі види (форми) планування і планів:

1. З точки зору обов'язковості планових завдань розрізняють директивне та індикативне планування.

Директивне планування – це процес прийняття рішень, які мають обов'язковий характер для об'єктів планування. Вся система соціалістичного народногосподарського планування носила виключно директивний характер, силу закону. Директивні плани мали, як правило, адресний характер і відрізнялися надмірною деталізацієй. Таке планування може бути ефективним засобом вирішення багатьох завдань, які мають загальнонаціональне значення, наприклад, у сфері охорони навколишнього середовища, оборони, соціальної політики.

Індикативне планування є найбільш розповсюджена у всьому світі форма державного планування макроекономічного розвитку. Індикативне планування є антиподом директивного тому, що цей план не має обов'язкового до виконання характеру, хоча в ньому можуть бути і обов'язкові завдання. В цілому він має направляючий, рекомендаційний характер. Основне завдання такого планування не тільки в тому, щоб дати кількісну оцінку показників, іцо характеризують динаміку, структуру та ефективність економіки, а насамперед в тому, щоб забезпечити ув'язку та збалансованість всіх показників розвитку

економіки. Індикативне планування має інформаційний, орієнтуючий характер (контрольні цифри, економічні регулятори).

Індикативне планування застосовується і на мікрорівні. У цьому випадку при складанні перспективних планів застосовується індикативне, а в поточному плануванні – директивне планування.

На відміну від плану (індикатору), зобов'язання (директива) пов'язане з прийняттям рішення про конкретні дії.

2. Залежно від терміну, на який складається план, і ступеня
деталізації планових розрахунків прийнято розрізняти довгострокове
(перспективне), середньострокове і короткострокове (поточне) планування.

Перспективне планування охоплює період понад 5 років – 10, 15, 20 років. Такі плани визначають довгострокову стратегію підприємства, соціальний, економічний та науково-технічний розвиток. Таке планування потрібно відрізняти від прогнозування.

Прогнозування – це процес передбачення, побудований на ймовірності, науково обґрунтованому судженні про перспективи розвитку об'єкта в майбутньому.

Середньострокове планування проводиться на період від 1 до 5 років. На деяких підприємствах середньострокове планування сумісне з поточним. У цьому випадку складається п'ятирічний план, в якому перший рік деталізується до рівня поточного плану і є по суті короткостроковим плануванням.

Поточне планування охоплює період до 1 року – піврічне, квартальне, місячне, декадне, тижневе і добове планування.

3. За складом планових рішень розрізняють:

а) стратегічне планування;

б) поточне (оперативно-календарне планування);

в)