Калькулювання у комплексних (сумісних) виробництвах.

 

Окрема проблема калькулювання — визначення собівартості виробів у сукупному (комплексному) виробництві. Специфікою такого виробництва є те, що з однієї і тієї ж сировини в результаті одного технологічного процесу одержують декілька продуктів (хімічна промисловість, нафтопереробка, виробництво кольорових металів із поліметалевих руд тощо). За цих умов точне визначення собівартості окремих виробів є неможливим, оскільки немає відповідної бази для об’єктивного розподілу сукупних витрат.

Тут найпростішим видається досить поширений метод розподілу сукупних спільних витрат пропорційно обсягу продукції в цінах продажу. За цим методом загальний порядок умовного визначення собівартості такий:

· обчислюється коефіцієнт витрат на 1 грн випуску продукції

· визначається собівартість окремих виробів

де С — сукупні (спільні) витрати у комплексному процесі за розрахунковий період;

В — загальний обсяг виробленої продукції за розрахунковий період у цінах продажу (товарна продукція);

С _і, Ц _і — відповідно собівартість і ціна і -го виробу.

Є й інші методи розподілу загальних витрат у комплексному виробництві, але вони складніші й не набули поширення.

 

Прогнозування собівартості продукції на етапах її розроблення та освоєння виробництва.

 

Дуже важливе прогнозне визначення собівартості виробів на етапах розроблення їх та освоєння виробництва. Його методи наведено на рис. 4.1.

Рис. 4.1. Методи прогнозного обчислення собівартості
виробів на етапах їх розроблення

За методом питомих витрат

,

де С_н — собівартість нового виробу;

С_б.п — питома собівартість аналогічного (базового) виробу;

Р _н — параметр нового виробу, що є вирішальним для його собівартості.

За баловим методом

,

де С_бал — собівартість одного балу для базового виробу (виробів);

h — кількість врахованих балів;

Б і — кількість балів для і -го параметра нового виробу.

За кореляційним методом:

· для лінійноїформи зв’язку

С_н = а ₀ + а ₁ х ₁ +... + а_n x_n;

· для степеневої форми зв’язку

,

де а ₀ — число, що показує ступінь впливу неврахованих факторів;

а ₁, а ₂ … — величини, які показують вплив відповідних параметрів виробу на собівартість;

х ₁, х ₂... — кількісні показники параметрів виробу.

За агрегатнимметодом

де n — кількість агрегатів (конструктивних одиниць), з яких складається виріб;

С _аі — собівартість і -го агрегату;

С_м — витрати на загальний монтаж агрегатів.

Величина С _а обчислюється за одним із розглянутих методів,
а С_м — на основі експертної оцінки.

У процесі освоєння виробництва собівартість продукції знижується (рис. 4.2).

Ступінь освоєння виробництва, а отже, й собівартість залежать від кількості виробів, випущених від початку виробництва. Що більше виготовлено виробів, тим більше повторень процесів і, відповідно, більший досвід виробників, вищий рівень оснащеності виробництва.

Емпірично встановлено, що за кожного подвоєння кількості виробів з моменту освоєння собівартість їх знижується на ту саму відносну величину. Ця закономірність виражається формулою

де С_{н і} — собівартість і -го виробу від початку випуску;

С_н1 — собівартість першого виробу;

N_i — порядковий номер виробу від початку освоєння;

b — показник степеня, що характеризує темп зниження собівартості у період освоєння.

Така закономірність властива для серійного виробництва складної продукції (літаків, космічних об’єктів, унікальних верстатів тощо).

4.2. Практичні завдання
і методичні вказівки до їх виконання

 

 

Підрозділ підприємства виготовляє вироби А і Б. Прямі змінні витрати на ці вироби (матеріали, зарплата) становлять відповідно 60 і 80 грн. Планові річні загальновиробничі витрати підрозділу — 2 000 000 грн, у тому числі змінні — 800 000 грн, постійні — 1 200 000 грн. Завантаження парку технологічного устаткування річною виробничою програмою — 400 000 машино-годин.

1. Обчислити загальновиробничі витрати на вироби А і Б, якщо їх машиномісткість — відповідно 5 і 8 машино-годин.

2. Визначити виробничу собівартість зазначених виробів.

Вказівка. За базу розподілу загальновиробничих витрат у задачі взято машино-години. Спочатку обчислюється собівартість однієї машино-години, яка в подальшому є нормативом визначення загальновиробничих витрат по кожному виробу.

Відповідь:

1. С_{з.в А} = 25 грн, С_{з. в Б} = 40 грн;

2. С_{в А} = 85 грн, С_{в Б} = 120 грн.

Розв’язання:

Якщо машино місткість виробу А- 5 машино-годин,то загальновиробничі витрати складатимуть:

Сз.в.А = 5*2000000/400000=25грн.

Сз.в.Б = 8*2000000/400000 = 40 грн.

Виробнича собівартість закінчених виробів складе:

СвА = 25+60 = 85 грн.

СвБ= 80+40 = 120 грн.

 

 

Підприємство виготовляє один вид продукції А (однопродуктове виробництво). За місяць виготовлено 1000 виробів, з них продано 900 шт., решта виробів, тобто 100 шт., залишились на складі готової продукції. Запасів готової продукції на складі на початок місяця не було. Ціна продажу одного виробу — 100 грн, виробнича собівартість — 60 грн. Адміністративні витрати й витрати на збут за місяць становлять відповідно 10 000 грн
і 12 000 грн.

1. Обчислити валовий та операційний прибуток підприємства за місяць у разі калькулювання за виробничими витратами.

2. Визначити операційний прибуток у тому разі, коли на собівартість товарної продукції відносяться всі витрати, окрім витрат на збут.

3. Якщо операційний прибуток у цих випадках різний, з’ясувати причини відхилення.

Вказівка. Слід звернути увагу на вплив методики калькулювання (за неповними і повними витратами) на величину прибутку. Різне охоплення витрат калькулюванням призводить до різної величини прибутку в окремі періоди за зміни запасів готової продукції.

Відповідь:

1. П_в = 36 000, П = 14 000 (грн);

2. П = 15 000 грн;

3. Відхилення пов’язані зі збільшенням запасів продукції
на складі.

Розв’язання:

Взначимо прибуток за неповними витратами:

Пв = 900*100- 900*60 = 36000 грн.

Визначимо прибуток за повними витратами:

П = 900*100 – 900*60 – 10000 – 12000 = 14000 грн.

2. П=14000 +12000 = 26 000 грн.

 

3. Відхилення пов’язані зі збільшенням запасів продукції
на складі.

Передбачається виробництво виробу А, зазначеного в попередній задачі, збільшити в наступному місяці з 1000
до 1300 шт. У зв’язку з цим витрати на збут зростуть на 2000 грн. Загальновиробничі витрати в звітному місяці становлять 15 000 грн, у тому числі змінні — 8000 грн, постійні — 7000 грн. Тобто на один виріб припадає 15 грн загальновиробничих витрат і 45 грн прямих змінних витрат.

Обчислити, як вплине на виробничу собівартість виробів збільшення їх виробництва.

Визначити плановий операційний прибуток в наступному місяці та його зміну порівняно з попереднім періодом, якщо буде продано всі вироби, тобто 1400 шт.

Відповідь:

1. С_о = 58,4 грн;

2. П = 34 080 грн, тобто прибуток зросте на 20 080 грн.

 

Хімічний завод виготовляє з однієї сировини два продукти (А і Б). Виробничі витрати за місяць становлять 18 200 грн. Продукти А і Б реалізуються без додаткової подальшої обробки. Обсяг виробництва продукту А за місяць — 1000 л (ціна — 15 грн/л), продукту Б — 500 л (ціна — 22 грн/л). Адміністративні витрати і витрати на збут — 5000 грн.

Обчислити виробничу собівартість одиниці продукції А і Б, розподіливши витрати пропорційно обсягу виробництва в ринкових цінах.

Визначити собівартість залишків готової продукції за умови, що на початок місяця на складі продукції не було, а за місяць передбачається продати продукту А — 800 л, продукту Б — 450 л.

Обчислити валовий та операційний прибуток за місяць.

Вказівка. Задача передбачає розподіл сукупних витрат у сумісному (комплексному) виробництві, коли з однієї сировини і в результаті одного технологічного процесу одержують декілька продуктів. Найпростішим і практично прийнятним методом розподілу витрат за цих умов є розподіл їх пропорційно обсягу виробництва в цінах продажу товару.

Відповідь:

1. С_А = 10,50, С_Б = 15,40 (грн);

2. С_{З А} = 2100, С _{З Б} = 770 (грн);

3. П_В = 6570, П = 1 570 (грн).

(Ситуація). У механічному цеху виготовляються три комплекти деталей для машин — А, Б, В. Деталі обробляються на устаткуванні трьох груп: токарному, фрезерному, свердлильному, а також проходять слюсарну обробку переважно з ручною працею. Загальновиробничі витрати за рік становлять 3000 тис. грн, у тому числі витрати на утримання та експлуатацію машин й устаткування (ВУЕМУ) — 2000 тис. грн, на організацію та управління виробництвом — 1000 тис. грн. ВУЕМУ за групами устаткування, завантаження устаткування у нормованому часі, а також витрати часу на один комплект деталей наведено у табл. 4.1. Коефіцієнт виконання норм часу на устаткуванні всіх груп — 1.1.

Таблиця 4.1

ВИТРАТИ НА ЕКСПЛУАТАЦІЮ УСТАТКУВАННЯ
ТА ЙОГО ЗАВАНТАЖЕННЯ

Група устаткування	ВУЕМУ, тис. грн	Завантаження за нормами тис. машино-годин	Нормований час обробки комплекту деталей, машино-годин
А	Б	В
Токарна			3,3	5,5	5,0
Фрезерна			2,2	3,3	6,0
Свердлильна			—	2,2	—
Робочі місця для слюсарних робіт			5,5	—	—
Разом		—	11,0	11,0	11,0

Середньогодинна тарифна ставка робітників-верстатників
і слюсарів разом із доплатами становить 5,45 грн. Додаткова заробітна плата — 12 % від основної, відрахування та соціальної потреби — 32 %. Фонд основної зарплати виробничих робітників за рік становить 1500 тис. грн.

У цеху загальновиробничі витрати в повній їх сумі розподіляються під час калькулювання пропорційно основній зарплаті виробничих робітників. Проте щодо правомірності застосування такої методики за умов підвищення вимог до точності економічних обчислень виникли сумніви. Є підстави вважати, що розподіл ВУЕМУ в складі загальновиробничих витрат пропорційно зарплаті викривлює собівартість окремих виробів, а отже, і їх рен­табельність. Вирішено вивчити, як зміниться собівартість комплектів деталей, якщо змінити традиційну методику розподілу загальновиробничих витрат. За аналізу порівнюється розподіл
за такими трьома базами: пропорційно основній заробітній платі виробничих робітників; пропорційно машино-годинам роботи устаткування; на основі кошторисних ставок ВУЕМУ на одну машино-годину.

1. Обчислити основну (пряму) і додаткову зарплату виробничих робітників, а також відрахування на соціальні потреби, на комплекти деталей.

2. Визначити загальновиробничі витрати на комплекти деталей пропорційно основній зарплаті виробничих робітників.

3. Визначити загальновиробничі витрати на комплекти деталей пропорційно витратам часу в машино-годинах.

4. Обчислити собівартість машино-години роботи різних груп устаткування.

5. Обчислити кошторисні ставки ВУЕМУ на комплекти деталей та розподілити витрати на організацію і управління виробництвом пропорційно витратам часу в машино-годинах.

6. Порівняти результати розподілу загальновиробничих витрат за зазначеними базами, оцінити їх переваги та вади й рекомендувати прийнятну для умов цеху методику.

Вказівка. Для спрощення обчислення сумарні витрати часу на обробку всіх комплектів уважаються однаковими. Однаковими
є й тарифні ставки робітників. Унаслідок цього розподіл витрат пропорційно зарплаті та машино-годинам дає однакові результати, що в реальних умовах виробництва трапляється рідко. Обчислення середніх витрат на машино-годину і за групами устаткування слід вести у реальних машино-годинах, тобто з урахуванням коефіцієнта виконання норм. Методику обчислення собівартості машино-години і кошторисних ставок ВУЕМУ за групами устаткування викладено в [4, розд.6].

Відповідь:

1. С_о.з = 59,95; С_д.з = 7,19; С_с.п = 21,49 (грн);

2. С_з.в = 119,9 грн;

3. С_з.в = 120 грн;

4. С_{м-г. ток} = 10; С_{м-г. фр} = 8; С_{м-г. св.} = 6; С_{м-г. р} = 4 (грн);

5. С_{ст. А} = 66; С_{ст. Б} = 86; С_{ст. В} =89,1; С_о.у = 40 (грн);

6. Найточнішим є метод кошторисних ставок на основі собівартості машино-години роботи груп устаткування, другий за точністю — метод середньої вартості машино-години.

Запитання

1. Для чого складаються калькуляції на продукцію і яка їх роль в управлінні витратами?

2. Поясніть, що є об’єктами калькулювання на підприємстві.

3. Що таке калькуляційна одиниця і як вона визначається?

4. Які види калькуляцій розробляються на промисловому підприємстві та яке їх призначення?

5. У чому полягають сутність, переваги і вади калькулювання за повними витратами?

6. У чому полягають сутність, переваги і вади калькулювання за неповними витратами?

7. В якому випадку методи обчислення собівартості продукції за повними і неповними витратами призводять до різної величини операційного прибутку за певний період часу?

8. Як обчислюється собівартість одиниці продукції в однопродуктовому виробництві?

9. У чому специфіка і проблема калькулювання у багатопродуктовому виробництві?

10. Поясніть методику обчислення прямих витрат за калькулювання.

11. Які можливі бази розподілу загальновиробничих витрат за калькулювання?

12. Які позитивні та негативні сторони методики розподілу загальновиробничих витрат пропорційно основній заробітній платі виробничих робітників?

13.З’ясуйте сутність і позитивні сторони методики розподілу витрат на утримання та експлуатацію машин й устаткування на основі собівартості машино-години роботи.

14.Як можна розподілити адміністративні витрати і витрати на збут у разі калькулювання за повними витратами?

15.З’ясуйте можливі методи визначення собівартості окремих продуктів у сукупному (комплексному) виробництві.

16.Як можна визначити орієнтовну собівартість нових виробів на етапі їх розроблення (проектування)?

17.Поясніть динаміку собівартості нових складних виробів на етапі освоєння їх виробництва.

Тести

Із наведених нижче відповідей виберіть правильну:

1. Основним об’єктом калькулювання на виробничому підприємстві є:

а) внутрішні транспортні послуги;

б) ремонтні роботи;

в) продукція, що виготовляється для продажу на ринку;

г) інструмент власного виробництва;

д) контролінгові операції.

2. У разі визначення собівартості продукції за виробничими витратами операційний прибуток обчислюється як різниця між доходом від продажу і:

а) собівартістю виготовленої продукції;

б) собівартістю виготовленої продукції та адміністративними витратами;

в) собівартістю виготовленої продукції та витратами на збут;

г) собівартістю реалізованої продукції та витратами на збут;

д) собівартістю реалізованої продукції, адміністративними витратами і витратами на збут.

3. В однопродуктовому виробництві з коротким виробничим циклом собівартість одиниці продукції визначається:

а) діленням усіх витрат за певний період на обсяг виробництва продукції за цей же період;

б) безпосереднім обчисленням прямих витрат і розподілом за певною базою непрямих витрат;

в) розподілом усіх витрат пропорційно кількості машино-годин;

г) розподілом усіх витрат пропорційно основній заробітній платі виробничих робітників;

д) розподілом усіх витрат пропорційно цінам продажу продуктів.

4. Розподіл загальновиробничих витрат пропорційно основній заробітній платі виробничих робітників за умов різного рівня механізації робіт призводить до:

а) заниження собівартості трудомістких виробів;

б) завищення собівартості трудомістких виробів;

в) точного розподілу зазначених витрат;

г) завищення собівартості машиномістких виробів;

д) заниження собівартості машиномістких виробів.

5. У сумісному (комплексному) виробництві внаслідок виконання одного технологічного процесу одержують два кінцевих продукти: один — рідина, другий — газ. Спільні витрати на виготовлення цих продуктів можна розподілити між ними пропорційно:

а) обсягу продукції в натуральному вимірі;

б) обсягу продукції в цінах продажу;

в) обсягу продукції в нормо-годинах;

г) зарплаті основних робітників;

д) матеріальним витратам.

6. Найобґрунтованішим методом обчислення витрат на утримання та експлуатацію машин і устаткування на одиницю продукції у багатопродуктовому виробництві є їх розподіл пропорційно:

а) основній зарплаті виробничих робітників;

б) прямим витратам;

в) кошторисним ставкам витрат на одну машино-годину;

г) трудомісткості продукції;

д) прямим матеріальним витратам.

7. У разі визначення собівартості одиниці продукції в однопродуктовому виробництві загальновиробничі витрати обчислюються:

а) пропорційно основній зарплаті виробничих робітників;

б) за кошторисними ставками на одну машино-годину;

в) пропорційно прямим матеріальним витратам;

г) шляхом ділення їх кошторису на кількість виробів;

д) пропорційно трудомісткості продукції.

8. У період освоєння виробництва нових складних виробів їх собівартість:

а) знижується рівномірно (лінійно) в міру зростання кількості виробів від початку їх освоєння;

б) знижується на ту саму відносну величину за подвоєння кількості виробів від початку їх освоєння;

в) рівномірно підвищується;

г) залишається незмінною;

д) не має певної закономірності динаміки.

9. Попроцесний метод визначення фактичної собівартості продукції застосовується у виробництві:

а) індивідуальному;

б) одностадійному;

в) багатостадійному;

г) потоковому;

д) непотоковому.

10. Метод визначення фактичної собівартості продукції за замовленням застосовується у виробництві:

а) масовому;

б) серійному;

в) індивідуальному;

г) потоковому;

д) сукупному (комплексному).

Практичне заняття

Питання для обговорення

1. Сутність і методи калькулювання.

2. Особливості калькулювання в одно- і багатопродуктовому виробництвах.

3. Методи розподілу непрямих витрат за калькулювання та сфери їх застосування.

4. Аналіз розв’язання задач за темою.

Література: 3 (с. 97—147); 4 (розд. 6, 8).

База розподілу непрямих витрат — показник, пропорційно величині якого розподіляється певна стаття непрямих витрат.

Калькулювання — визначення собівартості одиниці продукції.

Калькулювання за замовленням — визначення собівартості конкретного виробу (замовлення) за індивідуальними витратами (суднобудування, космічне машинобудування, будівництво, науково-дослідні роботи та ін.).

Калькулювання за неповними витратами — визначення собівартості продукції, здійснюване за частиною операційних витрат (виробничих, прямих, змінних).

Калькулювання за повними витратами — визначення собівартості продукції, здійснюване за всіма операційними витратами.

Калькуляційна одиниця — одиниця виміру об’єкта калькулювання, стосовно якої обчислюються витрати.

Крива освоєння — графічне зображення динаміки собівартості нової складної продукції в процесі освоєння її виробництва.

Об’єкт калькулювання — продукція (послуга), собівартість якої визначається.

Попроцесний метод обліку та калькулювання — метод обліку та калькулювання за певними процесами (стадіями), які є відносно відокремленими частинами загального технологічного процесу (текстильне, хімічне, металургійне виробництво тощо).

Сукупне (комплексне) виробництво — виробництво, в якому з тої самої сировини та в результаті одного технологічного процесу одержують декілька продуктів (хімічна, харчова промисловість, виробництво кольорових металів тощо).