Калькулювання собівартості одиниці продукції: поняття, способи та технологія здійснення.

Калькулювання — це процес обчислення собівартості окремих виробів.

Калькулювання використовується для: а) обґрунтування цін на вироби; б) обчислення рентабельності виробів; в) аналізу собівартості однакових виробів на різних підприєм­ствах; г) визначення ефективності організаційно-технічних за­ходів. Калькулювання передбачає: •установлення об'єкта калькулювання та вибір кальку­ляційних одиниць; •визначення калькуляційних статей витрат і методики їхнього обчислення.

Об'єкти калькулювання — це та продукція чи ро­бота (послуга), собівартість яких обчислюється. Головним об'єктом калькулювання є готові вироби, що реалізуються на ринку. Калькуляційна одиниця — одиниця кількісного ви­мірювання об'єкта калькулювання (наприклад, один авто­мобіль, одна тонна вугілля, одна кіловат-година електро­енергії).

Системи калькулювання. 1) к. за замовленнями – система калькулювання собівартості прод. на основі обліку витрат на окремі вироби або партії виробів. Використовується, коли вигот. Складна продукція, яка дорого коштує з тривалим циклом виробництва. Умови: * кожен зразок готової продукції. Легко відокремлюється від інших зразків готової продукції. * виконується за технічним замовленням або за завданням замовника * випускається невелика кількість продукції * виготовлення потребує значних витрат; 2) к. за процесами – прямі витрати відображаються в поточному обліку не за видами продукції, а за стадіями виробництва, навіть якщо в одній стадії можна отримати продукції різних видів.

3) Операційне калькулювання – гібридна система калькулювання, в якій застосовується облік прямих матеріальних затрат за замовленнями та облік витрат на обробку за процесами.

Методи калькулювання. Калькулювання повних витрат – метод калькулювання, що передбачає включення до собівартості продукції всіх виробничих витрат (виробничих, адміністративних, збутових та ін..). Калькулювання за змінними витратами полягає в визначенні неповної собівартості продукції. При заст.. цього методу включають лише змінні виробничі витрати. Застосування калькулювання за змінними витратами не включаються до собівартості, а розглядають як витрати періоду не тільки операційні витрати на управління, збут тощо, а й постійні виробничі витрати. За моделлю змінних витрат є 4 способи впливу на прибуток: зміна ціни, зміна обсягів продажу, скорочення змінних або постійних витрат. Калькулювання за видами діяльності. 1) визначення переліку і послідовності видів діяльності. 2) виділення змінних та постійних витрат. 3) присвоєння видам діяльності показників-вимірників вихідного результату – факторів витрат. 4) поділ ресурсів на групи залежно від періодів іх використання і постачання. 5) поділ ресурсів залежно від періодів їх використання та постачання. 6) співвіднесення видів діяльності та ресурсів. 7) визначення собівартості продукції як суми витрат на здійснення операцій. Калькулювання за стандартами. Визначення собівартості на основі встановлених нормативів постійних і змінних витрат. 1) визнач. Середньої величини витрат. 2) розрахунок оптимального розміру окремих видів витрат. 3) встановлення цільових витрат за прогнозованої величини обсягу виробництва і реалізації.

 

 

Ціни на продукцію (послуги): поняття, елементний склад, види та методи встановлення.

Ціна розуміється як грошовий вираз вартості продукції (послуг). Встановлюючи принципи, правила, критерії відповідно до яких відбувається формування ціни підприємство орієнтується на необхідність формування такого рівня ціни, за якого можна одержати запланований рівень прибутку та за якої здійснюється позитивний вплив на споживачів і процес реалізації продукції на ринку. Класифікація цін. 1) за характером впливу держави: *фіксовані ціни (встановлення Відповідними державними органами); * регульовані ціни (визнач. регіональними органами ціноутворення на основі коефіцієнта динаміки цін); * вільні ціни (формуються під-ми самостійно на ті види продукції, що не входять у державний перелік щодо встановлення фіксованих та регульованих цін); 2) за сферою обслуговування: оптові або закупівельні ціни, ціни на будівельну продукцію, тарифи, роздрібні ціни. 3) та територіальним поширенням: * міжнародні ціни (здійснення експортно-імпортиних операцій); *загальнодержавні (ціни, що діють на всій території певної держави); *Регіональні (встан. регіон. орг.. з урахуванням особливостей формування цін на певну продукцію); * зональні ціни (різновид регіональних, але діють на меншій території). 4) за характером використання: * довідкові (інформаційні ціни, що публ. В журналах); * ціни фактичних угод (зазвичай не розголошуються); * стартові ціни (ціни, на які спираються зацікавлені сторони); * Лімітна ціна (верхня межа ціни); * заставна ціна; * сезонні ціни.

Практично кожна з зазначених вище цін складається з кількох складових - це собівартість (С), прибуток (П), мито (М), акцизний збір (А), ПДВ, посередництво збутова націнка (ПЗН), торговельна надбавка (ТН) тощо. Але не всі вказані елементи формують ціну. Наприклад, мито входить лише до складу ціни імпортних товарів, і лише С та П є постійними її складовими. Отже, ціна може мати різний ряд елементів.

1) Ц= С + П (реалізація здійснюється безпосередньо виробником, не обкл.. товарним податком)

2) Ц= С+П+ПДВ (реалізація здійснюється безпосередньо виробником, обкл.. товарним податком)

3) Ц= С+П+ПДВ+А (ціна на підакцизні товари, реал. виробником)

4) Ц= С+П+ПЗН (не обкладається ПДВ та реал. посередниками)

5) Ц= С+П+ПДВ+ПЗН (обкладається ПДВ та реал. посередниками)

6) Ц= С+П+А+ПДВ+ПЗН (підакцизні товари, що реалізуються посередниками)

7) ЦР= С+П+А+ПДВ+ПЗН+ТН (перетворення відпускної ціни в роздрібну)

Фінансова діяльність підприємства: поняття, функції та особливості здійснення.

Функціонування підприємства супроводжується безперервним кругооборотом коштів, який здійснюється у вигляді витрат ресурсів і одержання доходів, їхнього розподілу й використання. При цьому визначаються джерела коштів, напрямки та форми фінансування, оптимізується структура капіталу, проводяться розрахунки з постачальниками матеріально-технічних ресурсів, покупцями продукції, державними органами (сплата податків), персоналом підприємства тощо. Усі ці грошові відносини становлять зміст фінансової діяльності підприємства.

Основні завдання фінансової діяльності такі: вибір оптимальних форм фінансування, структури капіталу підприємства і напрямків його використання з метою забезпечення стабільно високої прибутковості; балансування в часі надходжень і витрат платіжних засобів; підтримування належної ліквідності та своєчасності розрахунків.

Головний зміст фінансової діяльності підприємства (організації) полягає в належному забезпеченні фінансування.

Відповідно до джерел коштів фінансування поділяється на внутрішнє й зовнішнє. Внутрішнє фінансування здійснюється за рахунок коштів, одержаних від діяльності самого підприємства: прибуток, амортизаційні відрахування, виручка від продажу чи здавання в оренду майна. Зовнішнє фінансування використовує кошти, не пов'язані з діяльністю підприємства: внески власників у статутний капітал (безпосередньо або у формі купівлі акцій), кредит, зобов'язання боржників, державні субсидії тощо.

Треба також розрізняти фінансування за рахунок власних і залучених коштів. До залучених коштів належать ті, які треба повертати, тобто кредит або інші боргові зобов'язання. Решта коштів виступає як власний капітал. При цьому кожна фірма, що намагається ефективно господарювати, об'єктивно повинна забезпечувати оптимальне (економічно доцільне) співвідношення власного й залученого капіталу.

Методи формування фінансових ресурсів:

Самофінансування – використання власних джерел коштів.

Акціонування – отримання коштів від емісії пайових цінних паперів.

Боргове фінансування – використання позикових коштів.

Отримання фінансової допомоги.

Змішане фінансування – комбінація кількох методів.