Вправа «Техніка активного слухання»

Вступ: багаточисельні дослідження показують, що життєвий успіх людини багато в чому залежить від її комунікативної компетентності, яка найчастіше падає при інтернет-залежності. Невміння спілкуватися з оточуючими людьми може виявитися однією з вирішальних причин проблем в особистому житті, нерозуміння друзів, звільнення або неприйняття на роботу. Непродуктивність в спілкуванні може бути пов'язана як з відсутністю даного уміння, так і з складністю його практичної реалізації (стомлення, неуважність, умови діяльності, особливості ситуації тощо). Приклади багатьох дослідників, наприклад Д. Карнегі, І. Атватера тощо, показують, наскільки важливо бути уважним слухачем.

Інструкція: «Вашій увазі пропонується можливість проаналізувати себе і визначити ступінь вираженості Вашого уміння слухати іншу людину.

Перед Вами 16 запитань, на кожне з яких Ви повинні відповісти твердженням “так” або “ні”. Слід пам'ятати, що немає "правильних" або "неправильних" відповідей, оскільки люди різні та кожен висловлює свою власну думку. Головне, прагніть відповідати чесно, не намагайтеся справити сприятливе враження, оскільки Ваші відповіді будуть відомі лише Вам. Відповіді повинні відповідати дійсності. Вільно і щиро висловлюйте свою думку – в цьому випадку Ви зможете краще дізнатися про себе.

Заздалегідь дякуємо Вам!»

Учасникові пропонується список запитань:

«1. Чи чекаєте Ви терпляче, поки інша людина завершить говорити і дасть Вам можливість висловитися?

2. Чи поспішаєте Ви вирішити щось до того, як зрозумієте суть проблеми?

3. Чи слухаєте Ви лише те, що Вам подобається?

4. Чи заважають Вам слухати співбесідника Ваші емоції?

5. Чи відволікаєтеся Ви, коли співбесідник висловлює свої думки?

6. Чи запам'ятовуєте Ви замість основних моментів бесіди які-небудь неістотні?

7. Чи заважають Вам слухати упередження?

8. Чи припиняєте Ви слухати співбесідника, коли з'являються труднощі в його розумінні?

9. Чи займаєте Ви негативну позицію до того, що Вам говорять?

10. Чи завжди Ви слухаєте співбесідника?

11. Чи ставите Ви себе на місце того, хто говорить, щоб зрозуміти, що змусило його говорити саме так?

12. Чи приймаєте Ви до уваги той факт, що у Вас із співбесідником можуть бути різні предмети обговорення?

13. Чи допускаєте, що у Вас і у Вашого співбесідника може бути різне розуміння сенсу слів, що вживаються?

14. Чи намагаєтеся Ви з'ясувати той факт, чим викликана суперечка: різними точками зору, постановкою питання тощо?

15. Чи уникаєте Ви погляду співбесідника в розмові?

16. Чи виникає у Вас непереборне бажання перервати співбесідника і вставити своє слово за нього або наперекір йому, випередити його у висновках?».

Коли учасник відповів на всі запитання, йому необхідно обдумати – які його відповіді свідчать про те, що його ступінь вираженості уміння слухати іншу людину є високим, а які указують на те, що було б бажано змінити деякі особливості його поведінки, і як саме?

Учасникові пропонується таблиця з типовими прийомами слухання, використання яких в змозі змінити ступінь вираженості цього уміння.

«Типові прийоми слухання:

1. Глухе мовчання

2. Угу-піддакування ("ага", "угу", "так-так", "ну", кивання підборіддям і тому подібне).

3. Ехо – повторення останніх слів співбесідника.

4. Дзеркало – повторення останньої фрази із зміною порядку слів.

5. Парафразування – передача змісту вислову партнера іншими словами.

6. Спонука – вигуки та інші вирази, що спонукають співбесідника продовжити перервану мову ("Ну і…", "Ну і що далі?..", "Давай-давай" тощо).

7. Уточнюючі питання – питання типу "Що ти мав на увазі, коли говорив “есхатологічний”?".

8. Навідні питання – питання типу "Що-де-коли-чому-навіщо", що розширюють сферу, яка була зачеплена тим, хто говорить, нерідко такі питання є такими, що по суті відводять від лінії, наміченої розповідачем.

9. Оцінки, поради.

10. Продовження – коли той, хто слухає, уклинюється в розмову і намагається завершити фразу, почату тим, хто говорить, "підказує слова".

11. Емоції - "ух", "ах", "здорово", сміх, "ну-і-ну", скорботна міна тощо.

12. Нерелевантні та псевдорелевантні вислови – вислови, що не відносяться до справи або відносяться лише формально ("а в Гімалаях все інакше" і слідує розповідь про Гімалаї, "до речі, про музику…" і слідує інформація про гонорари відомих музикантів)».

Пропонується також обдумати, які з цих прийомів в яких ситуаціях (наприклад, за підтримки іншого, при з'ясуванні сказаного ким-небудь, при коментуванні) корисно застосовувати в своєму житті, які є звичними для учасника, а на які йому було б корисно звернути особливу увагу.

 

Вправа «Диспут»

Вправа проводиться у формі уявного диспуту. Учасникові слід придумати якусь ситуацію з двома альтернативними позиціями з якого-небудь питання, наприклад: «за і проти» загару, куріння, роздільного харчування тощо, а потім «стати» на сторону однієї з цих альтернативних позицій.

Учасник подумки на протязі 5 хвилин висловлює ретельно обдумані та з'ясовані аргументи на користь вибраної точки зору. Після цього протягом 5 хвилин учасник так само висловлює аргументи на користь альтернативної точки зору. Наступні 10 хвилин (5 хвилин за одну альтернативну позицію і 5 хвилин за іншу), для закріплення, учасник проводить уявний диспут по іншій придуманій темі.

По завершенню вправи необхідно обдумати отриманий досвід, відповідаючи на наступні запитання:

• «Які труднощі Ви зустріли під час виконання вправи?»;

• «Як збагатилося Ваше уявлення і розуміння вибраних тим для диспуту після того, як Ви "побували" в кожній з альтернативних позицій?»;

• «Чим корисне використання навичок цієї вправи в житті?».

 

 

День 4.

Вправа «Візуальне відчуття»

Мета вправи: вдосконалення перцептивних навичок сприйняття та уявлення інших людей.

Необхідно прийняти зручну позу, розслабитися і за 2-3 хвилини чітко уявити 5-7 добре знайомих або близьких людей. Протягом 1-2 хвилин потрібно фіксувати в пам'яті особу, яку удалося краще всього уявити. Після виконання вправи береться яка-небудь фотографія, на якій змальована значна (від десяти чоловік і більше) кількість людей. Протягом 2-3 хвилин слід запам'ятовувати осіб цих людей, а потім за декілька хвилин в думках відтворити в пам'яті якомога можна більшу кількість цих осіб. Після цього можна звіритися з фотографією.

 

Вправа «Невпевнені, упевнені та агресивні відповіді»

Мета вправи: формування адекватних реакцій в різних ситуаціях; «трансактний аналіз» відповідей і формування необхідних «рольових» аспектів поведінки.

Учасникові необхідно чітко і детально уявити собі задану ситуацію, а в ній – невпевнений, упевнений і агресивний типи відповідей. На кожну ситуацію дається до 5 хвилин:

«- друг розмовляє з вами, а Ви хочете піти;

- Ваш товариш влаштував вам зустріч з незнайомою людиною, не попередивши Вас;

- люди, що сидять позаду Вас в кінотеатрі, заважають Вам гучною розмовою;

- Ваш сусід відволікає Вас від цікавого виступу, задаючи дурні, на Ваш погляд, питання;

- вчитель говорить, що Ваша зачіска не відповідає зовнішньому вигляду учня;

- друг просить Вас позичити йому Вашу яку-небудь дорогу річ, а Ви вважаєте його за людину не акуратною, не зовсім відповідальною».

Після закінчення вправи слід обдумати, що в завданнях було робити легко, а що важко, і чому. Також важливо звернути увагу на те, що в своєму спілкуванні учасникові корисно розвивати далі.

 

Вправа «Асоційовані стани»

Мета вправи: моделювання і розширення видів діяльності, до яких «залучається» людина і при яких вона добре себе почуває. Це може бути особливо корисно для інтернет-залежних людей, схильних, в основному, лише до одного такого виду діяльності.

Вступ: «Різноманітні стани хронічного стресу постійно забирають енергію у людини, як би роздрібнюють її психічні сили, зменшують органічність і природність їхнього прояву. Познайомимося з двома найважливішими процесами і станами свідомості, необхідними для саморегуляції стресу, - асоціацією та дисоціацією. Процес асоціації (і стан асоційованості) розуміється як спрямованість свідомості людини на себе, як її включеність, зв'язаність, злитність, захопленість власними відчуттями і переживаннями. Навпаки, процес дисоціації (і стан дисоційованості) полягає в тому, що увага та активність психіки людини спрямовані на зовнішнє оточення, на діяльність, на інших людей. У цьому стані людина як би відривається від власних відчуттів і переживань, «забуває» про саму себе. В стані асоціації людина відчуває повноту і єдність психічних процесів та тілесно-фізичних станів, в стані дисоціації цей зв'язок розкривається (або затримується, зрушується в часі).

Як правило, асоційовані стани свідомості пов'язані з емоційно-позитивними переживаннями, а тривожні, напружені, стресові стани приводять до дисоційованості. Проте інколи можлива і негативна асоціація (у випадках, коли людина міцно звикла до якогось постійного і болісного переживання – фізичного або душевного) і позитивна дисоціація (про яку мова піде нижче). Слід також розрізняти мимовільну, довільну і вимушену форми асоціації та дисоціації.

Професійна діяльність часто вимагає від людей дисоційованих станів. Єдиний спосіб відновити свої сили після періоду професійної дисоціації – це зануритися в стан асоціації. Розгледимо одну з вправ, що допомагають виробити корисні способи асоціювання, - дисоціювання».

Інструкція:

«1. Випишіть 3-5 видів діяльності, при виконанні яких Ви добре себе почуваєте.

2. Спробуйте відповісти на наступні питання по кожному із записаних Вами видів діяльності:

а) чи виконується ця діяльність разом з іншими людьми або вона здійснюється наодинці?

б) де виконується ця діяльність, які навколишні чинники, які з них допомагають Вам, а які заважають здійснювати цю діяльність?

в) чи має ця діяльність зовнішній або внутрішній фокус (тобто чи вимагає вона більше уваги за зовнішніми подіями або передбачає внутрішнє зосередження)?

г) чи є вона переважно візуальною (зоровою), аудіальною (звуковою) або кінестетичною (пов'язаною з тілесними відчуттями, відчуттями руху, м'язової напруги, дихання, серцебиття і тому подібне)?

д) чи вимагає ця діяльність яких-небудь матеріальних умов, засобів, реквізитів?

е) які з Ваших органів чуття отримують переважний відпочинок під час цієї діяльності?

ж) які аргументи і контакти з іншими людьми Вам потрібні, щоб зайнятися цією діяльністю?

3. Відповівши на ці питання по кожному з 3-5 видів діяльності, знайдіть значущі компоненти, які дають Вам задоволення від занять даною діяльністю. Запишіть їх, порівняйте з компонентами, які дають задоволення в інших видах діяльності.

В результаті виконання цієї вправи, найчастіше, з'ясовується, що можна отримувати задоволення не лише від одного-двух найулюбленіших видів діяльності, а, отже, що можливостей і ресурсів для відновлення своїх сил у Вас значно більше, ніж здається на перший погляд.

Подумайте і запишіть, які компоненти задоволення і користі Ви отримуєте також в тих видах діяльності, які для Вас зазвичай нібито нейтральні. І, можливо, Ви зумієте знайти елементи задоволення (вторинної користі) навіть у видах діяльності, які Ви не любите?!

Усвідомлення того, що корисне і приємне насправді пов'язано не лише з улюбленими видами занять, може грати важливу роль в більш мудрому ставленні до будь-яких видів діяльності».

На всю вправу дається 1-1,5 години.

 

 

День 5.

Вправа «Карусель»

Мета вправи: формування навичок швидкого реагування при вступі до контактів; розвиток емпатії та рефлексії в процесі навчання.

У вправі здійснюється серія зустрічей, що уявляються і розігруються подумки, причому кожного разу з новою людиною.

Завдання: легко увійти до контакту, підтримати розмову і попрощатися.

Інструкція: «Необхідно чітко і детально, аж до окремих своїх дій, подумки уявити і розіграти наступні ситуації (на кожну ситуацію у Вас близько 5 хвилин):

• Перед вами людина, яку Ви добре знаєте, але достатньо довго не бачили. Ви радієте цій зустрічі…

• Перед Вами незнайома людина. Познайомтеся з нею…

• Перед Вами маленьке дитя, він чогось злякався. Підійдіть до нього і заспокойте його…

• Після тривалої розлуки Ви зустрічаєте коханого (кохану), Ви дуже радієте зустрічі…».

Слід обдумати, що, на думку учасника, допомагає йому в спілкуванні, а що заважає. Необхідно визначити тільки ті якості, які виявилися під час виконання вправи. Не слід називати такі якості, що не можуть бути змінені (природні, фізіологічні тощо).