Українське державотворення 1917-1920 рр.: історіографічний огляд 





Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Українське державотворення 1917-1920 рр.: історіографічний огляд




Українське державотворення 1917-1920 рр. становить серцевину історії Української революції. Саме концепція такої революції стала можливою лише завдяки подіям, які були розглянуті в розділі. Без них вона втрачає будь-який сенс. Звідси зрозуміло, що левова частка історіографії про революцію прямо чи опосередковано пов’язана з тими чи іншими аспектами державотворення. Кількість літератури, яка з’явилася за 90-ті роки двадцятого і три перших роки поточного століття надзвичайно велика. 1996 р. навіть була зроблена перша монографічна спроба її узагальнення. Про масштаб досліджень говорить також солідне науково-бібліографічне видання «Українська революція і державність (1917-1920 рр.)», підготовлене бібліографами Національної бібліотеки України ім. В.Вернадського. В ньому нараховується понад 6800 позицій, і є спеціальні розділи про Центральну Раду та утворення Української Народної Республіки, Українську державу, а також відродження Директорією Української Народної Республіки.

Сучасна історіографія надає великої ваги розглянутим нами подіям, визнає їх як першу спробу сучасною українського державотворення, встановлює тісний зв’язок між тими подіями та проголошенням незалежної української держави у 1991 р.

Історики велику увагу приділяють принципам державотворення. Особлива увага приділяється вивченню українських Конституцій того часу, дослідженню державних інституцій, насамперед таких як Центральна Рада, Директорія, уряди, окремі міністерства, державний адміністративний апарат і звичайно армія.

У зв’язку з цим зазначимо, що сучасна українська історична наука відмовилась від концепції програних визвольних змагань, яку сформулювала українська політична еміграція у 20-х роках минулого століття. Українські історики практично відмовились від пошуків персональних винуватців визвольних поразок, хоча окремі рецидиви в цьому плані ще мають місце. «Той факт, що українцям під час революції та незавершеної світової війни, причому без підтримки зовнішніх сил, вдалося нехай і на короткий час створити власну державу, говорить не про слабкість, а про силу, про колосальні потенційні можливості українського руху;» – стверджує В.Верстюк. І з цим твердженням важко не згодитись. Цей же автор вважає, що при загальній оцінці подій Української революції на перше місце треба ставити націєтворчі процеси, тісне поєднання національних і соціальних аспектів. Саме органічні вади тогочасної української нації (її деформованій соціальній структурі, диспропорції між сільським і міським населенням, загальному низькому освітньому рівні народу і т.ін.) спричинились до невдач українського державотворення. В.Верстюк наголошує, що «створення суверенної Української держави в революції 1917-1921 рр. лежало поза об’єктивними можливостями нації та її проводу», проте набутий за цей час досвід призвів до суттєвих подвижок у становищі української нації порівняно з її дореволюційним статусом.

Завдяки діяльності українських державних інститутів у двадцятому столітті стали реальністю українські системи освіти, науки, культури і навіть церква, а це мало колосальний вплив на перебіг історії України XX ст.

Форми української державності визначають структуру відтворення революційних подій. За такою схемою побудовані практично всі узагальнюючі нариси з історії України, зокрема «Історія України: нове бачення». «Історія України» (Львів. 1996), «Нарис історії України» Я.Грицака та ін. Проголошення Української Народної Республіки сучасна українська історична наука вважає вершиною діяльності УЦР.

Вивчення становлення УНР було темою кандидатських дисертацій Н.Барановської, Т.Бевз, О.Гомотюк, Х.Дем’янко, П.Притуляка4. Історія Української Народної Республіки від листопада 1917 р. до кінця 1918 р. розглянута в книгах В.Верстюка, В.Рум’янцева, ряді збірників статей та колективних монографій. Вона стала предметом обговорення кількох великих наукових конференцій. Особливу увагу історіографії привернули IV Універсал УЦР, Брестська мирна угода, підготовка та затвердження Конституції УНР, соціально-економічна політика, насамперед вирішення аграрного питання, політика в галузі міжетнічних відносин, забезпечення прав національних меншин.

Вивчення історії Української держави активізувалося після проведення 1993 р. великої міжнародної наукової конференції, присвяченої 120-річчю народження П.Скоропадського. Матеріали конференції склали об’ємний збірник «Останній гетьман» (К., 1993), в якому особливу увагу привернули статті Я.Пеленського «Гетьманат Павла Скоропадського. Міфи і реальність», Ф.Проданюка «До питання про внутрішню політику Держави Павла Скоропадського», Т.Заруди «Становлення та основні напрямки зовнішньої політики Української Держави». На початку 90-х років минулого століття вивчення історії Української держави знаходилося під великим впливом праць Д.Дорошенка, П.Мірчука й особливо В.Липинського, його теорії української дідичної монархії. Сьогодні, коли до наукового обігу введено велику кількість нового матеріалу та вироблені сучасні концептуальні оцінки, цей вплив, безумовно, зменшився, проте він ще відчувається в окремих працях.

Загалом в історіографії стверджується думка про гетьманський переворот як авторитарну спробу консервативних сил взяти реванш за поразки 1917 – початку 1918 рр. Становлення та існування цього режиму українські історики тісно пов’язують із німецькою присутністю в Україні. Вказуючи на певну штучність режиму, відсутність у нього широкої соціальної бази, вони відзначають, що подібний спосіб творення державності був широко практикований і у XIX, і у ХХ ст. Проф. А.Буравченков навіть доводить, що «гетьманська держава 1918 р. – це об’єктивно-необхідний період розвитку української нації. Проф. В.Солдатенко вважає, що гетьманський режим без підтримки іноземних військ був приречений на швидке падіння, бо викликав до себе практично загальну ненависть. Надзвичайно цікавими і перспективними є оцінки гетьманщини А.Проник. Вона стверджує, що незважаючи на велику прихильність П.Скоропадського до російської культури, не тільки він, але й усі прогетьманські росіяни з погляду російських лібералів (кадетів) були зрадниками, оскільки брали участь у творенні української державності. Ця думка мовби додає нове звучання тезі про загальне незадоволення режимом.

Українська історіографія приділяє багато уваги вивченню підготовки та проведення повстання проти гетьманщини та окупаційних збройних сил. Вона розглядає цей період як час зародження масового повстанського руху, який став на короткий час соціальною опорою Директорії та призвів до відновлення Української Народної Республіки.

Як позитивні наслідки перебування гетьмана при владі, дослідники відзначають перебудову державних інститутів, створення місцевого адміністративного апарату, зовнішньополітичної служби, а найголовніше результати політики в галузі культури, освіти та науки.

В дослідженнях діяльності Директорії особлива увага приділяється обставинам, за яких, власне, була створена Директорія, її статусу та формуванню системи влади в УНР, передусім чергуванню урядів, їх політичним деклараціям, зміні внутрішньої та зовнішньої політики. Надзвичайно цікавим видається політичне життя цього часу, повна диференціація партій, виділення з їх складу лівих елементів та творення нових політичних партій на їх основі. Історики відзначають тенденції до полівіння настроїв суспільства, його радикалізацію, що постійно ставило політичний провід УНР перед дилемою вибору стратегії партнерства. В окремий історіографічний напрямок виділилося вивчення проблеми соборності українських земель, воно вийшло далеко за межі проголошення акта злуки 22 січня 1919 р.

Політична історія цього періоду тісно прив’язана до військової. Дослідники звертають увагу на таке явище як отаманщина, яка активно впливала на дії державного проводу. Вони досліджують виступи отаманів Волоха, Болбочана, Оскілка, вивчають перебіг подій на фронтах, воєнно-стратегічне становище УНР в різні періоди діяльності Директорії.

На наш погляд, краще вивченими на сьогодні є зовнішньополітичні аспекти діяльності Директорії, ніж внутрішня політика. Як зразок вдалого дослідження останньої можна назвати праці В.Лозового.

В останні роки нового імпульсу набуло дослідження українсько-польських відносин 1919-1920 рр., які привели до підписання Варшавської угоди та спільної військової акції українського та польського військ проти Червоної армії. За останні роки створена велика література з цієї проблеми, визначено перспективні напрями її розробки, зокрема вивчення впливу російського чинника на мотивацію дій як польської, так і української сторони.

Вивчення історії Західноукраїнської Народної Республіки має регіональну специфіку, і є насамперед предметом дослідницьких інтересів істориків Львова та Івано-Франківська. Саме там вийшли найпомітніші праці з цієї проблеми, на які ми неодноразово посилалися. Історія ЗУНР, як і історія УНР доби Директорії, має два пріоритетних напрямки: політичне життя республіки та воєнну історію, насамперед українсько-польську війну, її окремі операції, бойовий шлях Української Галицької армії. Поряд з цією тематикою розробляються питання пов’язані з створенням та діяльністю державних інститутів влади, важливе значення надається розробці зовнішньополітичних сюжетів, а також висвітленню процесу об’єднання ЗУНР та УНР. Дещо слабшим на загальному історіографічному фоні виглядає процес вивчення соціально-економічної політики.

Отже, за роки незалежності України вітчизняна історіографія зробила величезний крок вперед у вивченні історії національно-державного будівництва в роки революції. Спираючись спочатку на еміграційну та діаспорну літературу, критикуючи радянську історіографію, українські історики, по суті, заново переписали історію революції, повернули їй національні сюжети, сформували нові парадигми та дискурси, які дозволяють інтерпретувати революцію як час пришвидшеного українського націє- та державотворення.

 

 






Последнее изменение этой страницы: 2016-07-11; просмотров: 104; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 107.21.85.250 (0.006 с.)