індустріальних країн Латинської Америки



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

індустріальних країн Латинської Америки



 

До нових індустріальних країн Латинської Америки нале­жать Бразилія, Мексика, Чилі й Аргентина. Ці країни мають значний природно-ресурсний потенціал, тому поштовхом для підвищення темпів економічного розвитку в них став експорт сировини і продукції сільського господарства. Наприклад, у Чилі нещодавно 80 % експорту становила мідь. Порівняно з НІК ПСА, чотири НІК Латинської Америки мають меншу частку й у населенні, і в промисловому та сільськогосподар­ському виробництві світу. Якщо за часткою населення вони поступаються НІК ПСА в 1,3 раза, то за експортом — у 2,6 раза, а за сільськогосподарським виробництвом — у 2,3 раза.

До 80-х років XX ст. для країн регіону була характерна "імпортозамінна індустріалізація" з опорою на внутрішні можливості. Вона сприяла нарощуванню виробництва в галу­зях важкої промисловості, збільшенню експорту сировини, здійсненню протекціоністської політики. Водночас держава відігравала велику роль в управлінні економікою. Ця модель давала суттєві результати і забезпечувала 5—6 % річного зрос­тання ВВП у 50—70-ті роки. У 70-ті роки темпи зростання збе­рігалися за рахунок нарощування потужностей видобувних галузей, але постійно збільшувався перелік товарів критично­го імпорту.

Світова економічна криза, що настала після енергетичної кризи 1979 р., призвела до падіння попиту на латиноамери­канську сировину, а зростання цін на нафту — до інфляції. Це спричинило втечу капіталу з регіону і ще більше погіршило ситуацію.

З 80-х років латиноамериканські країни перейшли до нео­ліберальної моделі розвитку, яка одержала назву "креольсько­го неолібералізму", що створило умови для виходу з кризи. В основі цієї моделі, як і в країнах ПСА, лежала орієнтація на зовнішні чинники і зовнішньо орієнтовану економіку. Головна роль держави тепер замінювалася ініціативою приватного сектору.

Основна проблема розвитку країн Латинської Америки на­прикінці 90-х років полягала не стільки в прискоренні темпів зростання ВВП, скільки в більш ефективному розподілі ре­зультатів економічного зростання з метою вирішення націо­нальних соціальних проблем, скорочення зовнішньої заборго­ваності, зменшення дефіциту платіжних балансів, у продов­женні реформ в плані подальшої лібералізації економіки. Адже уповільнення ходу реформування економіки Бразилії спровокувало девальвацію її національної валюти. У січні 1999 р. оголошена Центральним банком Бразилії 9-відсоткова девальвація реала дестабілізувала місцеві та міжнародні фі­нансові ринки, негативно вплинула на ситуацію в сусідніх країнах і у світі в цілому. Особливо постраждали інвестори і кредитори, почався масовий відплив капіталу з Бразилії. Де­вальвація бразильського реала спричинила різке падіння ко­тирувань на фінансових ринках найбільших країн Латинської Америки. В Аргентині, яка є головним бразильським еконо­мічним партнером, падіння сукупного курсу акцій становило майже 9 %. Втрати фондової біржі Мексики перевищили від­повідно 4,5%. Індонезія відреагувала подальшим падінням економічних показників. На фондовій біржі Гонконгу індекс, що відображає котирування акцій 23 найбільших компаній, знизився на 3 %.

 

У 90-ті роки XX ст. на тлі експортного ривка НІК ПСА (особливо в галузі експорту машин і устаткування) позиції НІК Латинської Америки помітно послабились. Так, якщо частка товарного експорту латиноамериканських НІК у за­гальному обсязі товарного експорту країн, що розвиваються, на початку 90-х років порівняно з 1980 р. знизилася незначно (-0,5 %), то частка машин і устаткування — майже в 1,8 раза.

Латиноамериканські НІК, використовуючи уроки фінансо­вих криз 90-х років, як на Американському континенті (Мек­сика, Аргентина), так і в країнах Південно-Східної Азії (Ін­донезія, Таїланд тощо) пішли по шляху використання адмі­ністративних і податкових інструментів для обмеження доступу на фондовий ринок короткострокового іноземного капіта­лу. Мексика, Бразилія, Аргентина в міру досягнення певного "рівня насичення" іноземним капіталом стали свого роду по­середниками між центрами світового господарства і менш роз­виненими державами регіону, виконуючи ту саму роль, яку для них раніше відіграли промислово розвинені країни.

Іноземні інвестиції в розвитку держав Латинської Амери­ки історично відігравали особливу роль. З моменту здобуття ними політичній самостійності зарубіжні капітали справляли вплив на формування структури їх економіки і суспільно-по­літичного клімату. Багато в чому під впливом іноземних капі­талів складався екстенсивний тип розвитку, що ґрунтувався на експорті ресурсів. Тому, незважаючи на багату сировинну базу, рівень економічного розвитку більшості держав регіону залишався невисоким.

Одним із важелів сучасного економічного розвитку у світі є фондові біржі. Вони, як центри мобілізації фінансових кош­тів, діють у більшості країн Латинської Америки, а в деяких із них їх декілька. Так, на бразильському ринку цінних папе­рів нараховується 9 бірж, на яких представлені інтереси більш як 5 млн. акціонерів, а кількість зареєстрованих компаній (близько 600) перевищує показники Іспанії та Нідерландів і наближається до їх кількості у Німеччині. Фінансовий центр країн Центральної Америки і Карибського басейну — фондова біржа в Мехіко (на якій зареєстровано більше 200 компаній).

Наступною за значенням є біржа в Буенос-Айресі, на якій обороти акцій приватних і державних компаній щодня досяга­ють 70—80 млн. дол. США.

Нині спостерігається загальна тенденція прискорення тем­пів приросту ВВП у країнах Латинської Америки, їх економіч­ний стан продовжує покращуватися.

Чилі. Чисельність населення Республіки Чилі становить 16,3 млн. осіб, територія — 756,9 тис. км2. За частки населен­ня у світі 0,25 % країна виробляє 0,31 % світового ВВП; на її економіку припадає 0,48 % світового експорту, 0,6 — світового промислового і 0,4 % — сільськогосподарського виробни­цтва. Загальний ВВП у 2006 р. становив 202,7 млрд. дол. США, ВВП на одну особу — 12 600 дол. США. Темпи зростання еко­номіки країни є одними з найвищих серед НІК.

Чилі має великий природно-ресурсний потенціал — країна багата на корисні копалини, передусім мідь (1-ше місце у світі з видобування й експорту), селітру, молібден, йод (2-ге місце у світі за видобуванням і експортом), самородну сірку, залізні, марганцеві та цинкові руди, кам'яне вугілля, золото.

Основні галузі економіки — це традиційні гірничодобувна і оброблювальна промисловість, лісопереробна промисловість, нафтохімія, сільське господарство, рибальство. У країні роз­винені енергетика, легка і харчова промисловість. На промис­ловість країни припадає 49,8 % загального ВВП, на сферу по­слуг — 42,5, на сільське господарство — 5,1 % .

Сільське господарство високо інтенсивне. Вирощують зер­нові, виноград, цитрусові, розвинене молочно-м'ясне скотар­ство.

Чилі має розвинену транспортну мережу (довжина автомо­більних доріг — близько 80 тис. км, залізниць — 8,1 тис. км), порти.

Головними статтями експорту Чилі є мідь та інші корисні копалини, промислові вироби, продукція сільського господар­ства (фрукти, вина), рибальства і лісопереробки. Країна ім­портує нафту та нафтопродукти, хімікати, електричне і теле­комунікаційне обладнання, промислове машинне устаткуван­ня, транспортні засоби та природний газ.

Чилі в період 1985—1995 pp. посідала 28-ме місце у світі за обсягом залучених валових інвестицій (18 млрд. дол. США). Темпи припливу інвестицій у Чилі останнім часом істотно зросли.

З початку XX ст. основний потік іноземних інвестицій спрямовується в гірничорудну промисловість (26%), сферу послуг (26), електро-, газо- та водопостачання (17), переробну промисловість (14), сільське господарство (3 %).

У 2006 р. Чилі посідала 26-те місце у світі за рівнем Індек­су конкурентоспроможності країни, що складається Світовим економічним форумом, та 1-ше місце серед НІК Латинської Америки. За нею йдуть Мексика (52-ге місце), Бразилія (72-ге місце), Аргентина (85-те місце)1.

Мексика. Чисельність населення Мексиканських Сполуче­них Штатів — 108,7 млн. осіб, територія — 1972,5 тис. км. За частки населення у світі 1,65 % країна виробляє 1,74 % світо­вого ВВП; на неї припадає 2,1 % світового експорту, 1,54 — світового промислового і 1,09% — сільськогосподарського виробництва, її сукупний ВВП у 2006 р. становив 1149 млрд. дол. США, ВВП на одну особу — 10 700 дол. США.

Сільське господарство дає 3,9 % ВВП. Основними сільсько­господарськими культурами є пшениця, кукурудза, сорго, ба­вовна, кава, цукрова тростина. Добре розвинене екстенсивно-пасовищне м'ясне скотарство, свинарство.

У промисловості виробляється 26,7 % ВВП. Розвинені нафто- і гірничовидобувні, нафтопереробні галузі, електроніка, текстильна і харчова промисловість.

На сферу послуг припадає 69,4 % ВВП, переважно це ту­ризм і діяльність фондової біржі в Мехіко.

Завдяки тому, що в країні зберігається нижчий рівень за­робітної плати, ніж у країнах ПСА, Мексика є привабливою для інвестицій як зі США, так і з країн ПСА. Інвестиції в основному надходять у експортоорієнтовані галузі.

Природно-ресурсний потенціал країни представлений за­пасами нафти (8-ме місце у світі), природного газу, свинцево-цинковими, мідними, срібними і марганцевими рудами, само­родною сіркою.

На початку 90-х років минулого століття була проведена повномасштабна приватизація гірничорудної промисловості, чорної металургії, авіаційного транспорту, зв'язку, найбіль­ших банків. За масштабами приватизації і прибутками від неї Мексика — лідер серед країн регіону, її прибутки від привати­зації за 1990—1994 pp. становили 24,3 млрд. дол. США (в Ар­гентині — 18,5 млрд., Бразилії — 9,1 млрд. дол. США).

Істотну роль в економічному розвитку країни відіграли її приєднання в 1994 р. до Північноамериканської зони вільної торгівлі (НАФТА) і участь у спільному ринку країн Південної Америки (МЕРКОСУР), що об'єднує Бразилію, Аргентину, Уругвай і Парагвай.

Після вступу Мексики до НАФТА зросла її присутність в економіці США. 84,7% мексиканського експорту спрямову­ються до США, 50,9 % мексиканського імпорту надходять — зі США. За підсумками 2006 р. обсяг торговельного обороту між Мексикою і США досяг рекордної для обох країн суми близько 290 млрд. дол. США. Після входження до НАФТА Мексика одержала доступ до іноземних інвестицій, 70 % з яких — зі США. Водночас актуальним залишається питання залучення ПІІ.

У 2006 р. Мексика підписала угоду з ЄС про розвиток еко­номічних відносин. "Проект спрощення формальностей у рам­ках Договору про вільну торгівлю" між Мексикою і Євро-союзом передбачає подальший розвиток торгового обміну між двома сторонами, обсяг якого становить щороку 37 млрд. дол. США. Угодою також передбачаються спрощення фор­мальностей і прискорення залучення європейських прямих інвестицій в економіку Мексики, що досягли за останнє деся­тиліття 47 млрд. дол. США.

Аргентина. Чисельність населення Аргентинської Респуб­ліки становила у 2006 р. майже 40,3 млн. осіб, територія — 2,8 млн. км2. За частки населення у світі 0,61 % країна вироб­ляє 0,92 % світового ВВП, на неї припадає 0,39 % світового експорту, 0,68 — світового промислового і 0,95 % — сільсько­господарського виробництва. Загальний ВВП у 2006 р. ста­новив 608,8 млрд. дол. США, ВВП на одну особу — 15 200 дол. США.

Високі середньорічні темпи приросту ВВП спостерігалися в 50-ті роки (4,5 %), найнижчі темпи — з негативним значен­ням (-1,65) — у 80-ті роки. Нині Аргентина нарощує обсяги виробництва, і приріст ВВП за 2006 р. становив 8,5 % .

Природно-ресурсний потенціал країни представлений ро­дючими земельними ресурсами, лісовими ресурсами, гідро­енергетичним потенціалом рік, запасами нафти, кам'яного ву­гілля, природного газу, уранових, цинкових, мідних, бериліє­вих і залізних руд.

Галузева структура промислового виробництва спочатку орієнтувалася на видобуток корисних копалин — кам'яного вугілля, залізної руди, нафти. Згодом у країні стали віддавати перевагу переробним галузям: чорній металургії, нафтопе­реробці, хімічній промисловості, автомобілебудуванню, тек­стильній і лісовій промисловості. Тут раніше, ніж у більшості латиноамериканських країн, виникли такі прогресивні галу­зі, як атомна, електроніка, літакобудування. На промисло­вість країни припадає 35,9 % ВВП, тоді як на сферу послуг —55,6%.

У сільському господарстві виробляється 8,5% ВВП краї­ни. Сільське господарство не тільки забезпечує своєю продук­цією населення країни, а й є значним експортером зерна, яло­вичини, шкір, шерсті, винограду, вин. Вирощують пшеницю, кукурудзу, розвинуті скотарство і вівчарство.

У 90-х роках бурхливим процесам приватизації сприяло прийняття закону, за яким іноземні інвестори прирівнювали­ся в правах до національних. У результаті Аргентина стала країною інвестицій зі Сполучених Штатів Америки, внаслідок чого набув розвитку малий і середній бізнес. 28 % державної власності перейшло до американського, а 24 % — до іспан­ського капіталу. Чилійський капітал брав участь у націоналі­зації енергетики. За рахунок надання іноземним банкам рів­них прав із національними зросла їхня кількість, і тепер 60 % кредитних операцій припадає на частку іноземних банків. У країні відчувається брак професіоналів з різних напрямів, у зв'язку з чим уряд Аргентини створив сприятливі умови для імміграції.

Незважаючи на явний прогрес у макроекономічній і фінан­совій стабілізації, в Аргентині близько 10 років тому загостри­лася проблема бюджетного дефіциту і зростання внутрішнього боргу.

У 1991 р. в Аргентині було введено режим валютного управління (currency board), песо було прив'язано до амери­канського долара, зросла відкритість фінансової системи краї­ни. Національний банк втратив можливість вільно друкувати гроші, видавати кредити комерційним організаціям і навіть купувати державні облігації. Валютне управління перемогло інфляцію, але було неправильно оцінено курс валюти. Переоцінка місцевої валюти і зниження міжнародної конкуренто­спроможності Аргентини призвели до погіршення торгового балансу і відпливу базової валюти з активів національного банку. У 2001 р. у Аргентині мала місце значна фінансова та політична криза, наслідки якої ще довго будуть відбиватися на економіці країни.

Бразилія. Чисельність населення Федеративної Республі­ки Бразилія — 190 млн. осіб (5-те місце у світі у 2006 p.), тери­торія — 8,5 млн. км3 (5-те місце у світі). За чисельністю насе­лення частка Бразилії становить 2,8 %, а всі інші показники — нижчі: частка у світовому ВВП — 2,5 %, у світовому екс­порті — 0,14, у світовому промисловому виробництві — 2,5, сільськогосподарському — 2,06 % .

За рівнем ВВП у 2006 р. Бразилія посідала 10-те місце у світі — 1655 млрд. дол. США, ВВП на одну особу — 8800 дол. США.

У структурі ВВП країни на сільське господарство припадає 5,1 % , на промисловість — 30,9, на сферу послуг — 64 %.

На відміну від Аргентини, з 50-х років економічний підйом у країні спостерігався в 70-х роках (середньорічні темпи при­росту ВВП — 8,5 %), а потім змінився спадом у 80-ті роки (1,4%) і деяким підйомом у 90-ті роки (2,0%). Зростання ВВП у 2006 р. становило 3,7 %. За підсумками 2006 p., загаль­ний запас валютних резервів Центрального банку Бразилії становив 85,8 млрд. дол. США (для порівняння: у 2005 р. — 53,7 млрд. дол. США, у 2004 р. — 52,7 млрд. дол. США).

Бразилія володіє одним із найбагатших у світі природ­но-ресурсних потенціалів. За запасами деревини і залізної ру­ди країна посідає друге місце у світі (після Росії), за запаса­ми бокситів — 4-те місце; за запасами марганцевих руд — 5-те місце. Крім того, провідне місце належить Бразилія і за запасами цинку, берилію, ніобію, платини, нікелю, урану, зо­лота. Бразилія входить до першої шістки країн за гідропотенціалом рік.

Промисловість країни представлена видобутком корисних копалин (залізної руди, бокситів, золота, дорогоцінних каме­нів і т. ін.), чорною і кольоровою металургією, машинобуду­ванням (у тому числі виробництво літаків, морських і річкових суден, супутників), електронною і харчовою промисловіс­тю, лісопромисловим комплексом.

У зв'язку зі зростанням світових цін на нафту вже на по­чатку 2004 р. економічно виправданими стали виробництво та експорт етанолу, що виготовляється з цукрового очерету. У 2006 р. у країні було вироблено близько 20 млрд. л етанолу, що є історичним максимумом. На сьогодні Бразилія — один із найбільших у світі експортерів етанолу (лише за останні два роки поступилася першістю США), а країни Євросоюзу та Японія є найбільшими його покупцями.

Сільське господарство вирощує пшеницю, кукурудзу, ка­као, каву, бавовну, цукрову тростину, цукровий буряк і дає 8—10 % ВВП. Бразилія — найбільший виробник цукру, а та­кож апельсинів (станом на 2005 р.) у світі. Також у Бразилії вирощується приблизно 35 % загальносвітового врожаю кави. У сільському господарстві зайнято 20 % трудових ресурсів.

Сфера послуг представлена туризмом, фінансовими послу­гами. У Сан-Паулу розміщується одна з головних фінансових бірж регіону.

Бразилія нарощує обсяги промислового виробництва, має власний аерокосмічний комплекс. У промисловості зайнято 14 % населення країни. Автомобільна промисловість Бразилії щороку виробляє більше 1,5 млн. автомобілів. Текстильна про­мисловість — головна галузь легкої промисловості. За вироб­ництвом текстилю Бразилія посідає 6-те—7-ме місце у світі. Примітно, що 80 % бавовни до Бразилії імпортуються, адже місцева сировина має невисоку якість.

Бразилія орієнтується на національний капітал. Водночас вона бере активну участь у процесах субрегіональної інтегра­ції, намагаючись об'єднати навколо себе південноамерикан­ські держави і протистояти експансії США. Бразилія — ініці­атор створення МЕРКОСУР, метою якого є створення спільно­го ринку країн Латинської Америки.

У 2006 р. Бразилія посіла 12-те місце серед найпривабливіших країн світу для інвестування. Основними донорами зали­шаються США та країни ЄС, зокрема Нідерланди, Франція, Португалія, Іспанія і Німеччина.

У 2006 p., уперше в історії, обсяг бразильських інвестицій за кордон перевищив обсяг залучених засобів. У вартісному вираженні обсяг бразильських інвестицій за кордоном, за під­сумками 2006 p., становив 27,3 млрд. дол. США.

Протягом 2006 р. на країну впливали нестабільність фінан­сових ринків і тенденції розвитку світової економіки, зокрема фінансова політика США. Уряд Бразилії проводив гнучку по­літику в галузі фінансів, у результаті якої Бразилія в 2006 р. посіла 3-те місце серед країн Латинської Америки за наймен­шими показниками темпу зростання інфляції — 4,2%. У 2005 р. Бразилія за цим показником посідала 11-те місце, а в 1993 р. інфляція в країні становила 2489,1 % .

У плані економічних реформ у країні проводиться масова приватизація, здійснюються заходи, спрямовані на підвищен­ня конкурентоспроможності місцевих підприємств, заохочу­ється приватна ініціатива, залучаються іноземні інвестиції. Держава дозволила приватизувати об'єкти інфраструктури, вартістю в мільярди доларів США: телекомунікаційний і теле­фонний зв'язок, електро- і газопостачання, виробництво елек­троенергії та ін.

Наприкінці 2006 р. уряд Бразилії оголосив про введення "Програми прискореного зростання", яка включає зниження податків для підвищення рівня інвестицій і стимулювання економічного розвитку.

Зовнішньоторговельна політика Бразилії у 2006 р. і надалі концентрувалася на підвищенні ролі країни у світовій торгівлі й відстоюванні своїх інтересів у міжнародних організаціях та різних інтеграційних об'єднаннях.

 

 



Последнее изменение этой страницы: 2016-06-26; просмотров: 432; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 34.207.247.69 (0.012 с.)