Теорія моноактивних, поліактивних і реактивних культур

Річард Льюїс запропонував менш складну й одночасно все­осяжну класифікацію світових культур, яка дає змогу легко порівняти культури, знайти загальне і відмінне. В основу по­ділу культур покладено принцип організації діяльності су­спільства в часі. Згідно з цим критерієм уся розмаїтість куль­тур поділяється на три групи: моноактивні, поліактівні та ре­активні.

1. Моноактивні культури (від лат. тоnо — один і асtivе — дія) (орієнтація на завдання — task-orient). У таких куль­турах прийнято займатися тільки однією справою в конкрет­ний момент часу, планувати майбутнє, чітко дотримуватись розкладів, організовувати роботу і життя в певній послідовності, іноді на декілька місяців і навіть років наперед. Мене­джери ретельно планують свою діяльність, діють поетапно, не відволікаючись на інші завдання. Призначену зустріч не можна відмінити.

Високо цінуються виконання власних обіцянок, але не по­пулярні компроміси, оскільки у моноактивних культурах вва­жається за норму обстоювання своєї думки, позиції, навіть усупереч інтересам партнера. У США, наприклад, відверто відкидають позицію партнера, обстоюючи свої інтереси, але у спілкуванні спостерігається більша гнучкість, аніж у країнах Західної Європи. Моноактивністю культури ділового спілку­вання характеризуються передусім Німеччина та Швейцарія, а також США, Велика Британія, Австрія, Голландія та країни Скандинавії.

2. Поліактивні культури (від лат. роli — багато та асtivе — дія) (орієнтація на людей — реорlе- orient). Поліактивність культури характерна для екстравертів, рухомих, компаній­ських народів, що вміють робити декілька дій одночасно, пла­нуючи черговість дій не за розкладом, а у зв'язку з відносною привабливістю.

Для бізнесменів цього типу ділове спілкування уявляється легким та приємним процесом, навіть більш цікавим, ніж кін­цева мета. Вільна форма ділового спілкування вважається більш ефективною, тому що в такому випадку враховуються поточна ситуація та зміна обставин. Поліактивні люди володі­ють усіма різноманітними жестами і мімікою, яка практично не використовується представниками інших типів культур. Обговорюючи умови угоди чи проблеми, прийнято голосно розмовляти, наближатись обличчям до обличчя співбесідни­ка, що не сприймається за норму в моноактивному типі куль­тури. Поліактивні культури характеризуються легкістю при­йняття компромісних рішень, але частим недотриманням сво­го слова. Чітка регламентація ведення переговорів вважається не дуже важливою, так само як пунктуальність та ретельність виконання робіт. Розклади з легкістю порушуються. Поліак­тивність культури ділового спілкування характерна для наро­дів арабських та африканських країн, країн Латинської Аме рики, а особливо для жителів Середземномор'я — Греції, Іта­лії, Іспанії, Франції, Туреччини, Португалії.

Україна та Росія, як і в багатьох інших випадках, займа­ють проміжне становище. Наприклад, домовляючись зустрі­тися через тиждень, українські менеджери зазвичай кажуть: "Давай зв'яжемося напередодні". Це означає, що можливі по­дії, внаслідок яких призначену зустріч буде відмінено.

3. Реактивні культури (орієнтація на збереження поваги — respect-oriented listeners). Тут діяльність організовується за­лежно від умов, що постійно змінюються, і є реакцією на ці зміни. У реактивних культурах час рухається циклічно, від­повідно до сходу і заходу сонця, зміни пір року. Представники реактивних культур, переважно жителі Сходу, не вирішують проблеми послідовно одну за одною, а "кружляють" навколо них. Менеджери — представники реактивних культур не по­спішають, знаючи, що другий шанс є завжди, оскільки час здійснює кругообіг, і в наступний цикл вони стануть мудріши­ми і краще підготуються.

Також є реактивні культури, орієнтовані більшою мірою на ввічливість і пошану. Представники таких систем вважа­ють за краще мовчки і спокійно слухати співрозмовника, стри­мано реагуючи на пропозиції іншої сторони. Це характерно для Китаю, Японії або Фінляндії. Так, у культурах Фінляндії та Японії бізнесмени уникають жестикуляції, яскравої міміки і вільного вираження відчуттів. Представники цих культур замкнені на собі, тобто є інтровертами, спокійними в спілку­ванні, іноді надто флегматичними. Дотриманню формальності ділового етикету надаєть­ся велике значення (зокрема жителями Японії). При укладен­ні угоди рішення приймається протягом певного часу, зважу­ються аргументи, всі аспекти справи поволі обговорюються, вимагається чітке виконання укладеної угоди обома сторона­ми. Під час переговорів бізнесмени намагаються не опинитися в незручному становищі самі та не поставити в таке становище партнера, таким чином переговорний процес обидва партнери мають вести дуже толерантно. До цього типу ділової культури належать представники Естонії, Фінляндії, Кореї, Японії, Ки­таю та країн Південно-Східної Азії (Таїланд, В'єтнам, Сін­гапур).

Такий поділ культур є багато в чому умовним, оскільки ба­гато націй поєднують ознаки всіх трьох груп. Наприклад, мов­чазні й урівноважені фіни, що мають ярко виражені риси моноактивних і реактивних культур, схильні також до сенти­ментальності та іноді дозволяють своїм почуттям брати гору над розумом. Французів, австралійців, болгарів, турків та ба­гато інших народів також не можна віднести до однієї з трьох груп.

Розглядаючи, наприклад, бізнесменів з Україні, які нале­жать до східнослов'янських народів та поєднують риси всіх трьох груп, можна відзначити явну перевагу поліактивної культури, але не настільки виражену, як в Італії. Водночас українським представникам ділового світу притаманні багато рис, які не можна класифікувати так, як показано вище. На вісі "поліактивні — моноактивні" Україна розташо­вується між Італією, Португалією та Іспанією, з одного боку, і між Францією і Польщею, з іншого.