Міждержавні відносини в умовах глобалізації

 

Взаємодія країн світу з різним рівнем економічного та со­ціального розвитку позначається істотними розбіжностями етнокультурних характеристик, що відображаються на всіх рівнях торгово-економічних відносин. Етнокультурні особли­вості країни визначаються з урахуванням специфіки її еконо­мічної діяльності. В широкому розумінні відмінності країн світу на етнокультурному рівні можна визначити такими чин­никами:

• культура виробництва;

• культура споживання;

• культура ділової поведінки.

Культура виробництва конкретної країни залежить від низки факторів, найбільш вагомими з яких є рівень розвитку країни, соціально-економічна організація виробництва, рівень освіти населення, історичні традиції праці.

Культура виробництва складається з таких основних еле­ментів.

1. Культура умов праці, що містить комплекс компонентів економічного, науково-технічного, організаційного, соціаль­ного і правового характеру.

2. Культура трудового процесу, яка виражається в діяль­ності окремо взятого працівника.

З- Культура виробництва, яка визначається соціально-психологічним кліматом у виробничому колективі.

4. Культура управління, яка має особливе значення в су­часному виробництві. Вона органічно поєднує науку і мисте­цтво управління, виявляє творчий потенціал, що реалізовує ініціативу І заповзятливість кожного учасника виробничого Процесу.

5. Культура праці включає навички володіння знаряддя­ми праці, свідоме управління процесом створення матеріаль­них і духовних благ, вільне застосування своїх здібностей, використання в трудовій діяльності досягнень науки і техніки.

З культурою виробництва тісно пов'язаний рівень продуктивності праці та, власне, культура праці. Культура праці спирається на духовно-етичну основу та завжди має національне коріння, про що свідчить історія розвитку цивілізації.

Перший досвід особливого ставлення до праці виник у культурі Китаю. Саме там ідея праці як етичного боргу (Моцзи) сформувала установки нації, а працьовитість стала націо­нальною рисою китайського народу. Таке ставлення зумовле­но конфуціанськими моральними нормами, що вимагають від кожного чесно виконувати свої обов'язки, дотримуватись чіт­кої ієрархії, прагнути суспільного порядку. Тому в країнах Східної Азії (зокрема у Китаї, Кореї, Японії) людина ставить­ся до праці дуже відповідально, ретельно, витримано, навіть за великих обсягів робіт.

В Європі в основу культури багатьох країн (насамперед це Скандинавські країни — Швеція, Норвегія, Данія, Нідерлан­ди, а також Німеччина) покладена протестантська мораль. Од­нією з найкращих рис у людині вважається вміння та бажання добре та самовіддано працювати. Європейським народам при­таманні ставлення до праці як до джерела національного ба­гатства, повага до колег та керівництва. Саме такі риси, як працьовитість, відповідальність, брак тяжіння марнотратства, повага до законів та чесно набутого капіталу визначили про­тягом останніх століть успіхи розвитку європейського капіта­лізму.

Якщо звернутися до досвіду країн Північної Америки (зок­рема США та Канади), що стали центром індустріального роз­витку з початку XX ст., то ключову роль у формуванні базових цінностей відіграв соціально-психологічний чинник. Куль­туру праці американської нації стали відрізняти мотивована установка на успіх, демонстрація цього успіху, публічне ка­р'єрне зростання, "рівняння на кращих". Отримання якомога більшого доходу вважається визнанням особистих якостей працівника, визначає місце людини у суспільстві.

Високий рівень культури виробництва та продуктивності праці притаманний таким розвинутим державам, як США, Японія та країни Західної Європи (Велика Британія, Німеччи­на тощо). Нові індустріальні країни Далекого Сходу постійно та швидко підвищують його.

Культура споживання виявляється через традиції побуту певного народу, її можна простежити за споживчими преференціями населення щодо певної групи товарів та послуг (про­дуктів харчування, одягу, меблів, побутової техніки тощо).

Культура споживання є однією з найбільш значущих, оскільки стосується кожної людина. З першого погляду спо­живання є процесом вільного індивідуального вибору, проте надіндивідуальний характер культури споживання легко ви­являється під час переїзду з країни в країну, коли культура проривається у формі поширених або домінуючих смаків у сфері харчування (національна кухня), архітектури, одягу, косметики, організації вільного часу, споживання алкоголю тощо.

Одним із проявів культури споживання є структура това­рів, які споживаються на одному ринку. Наприклад, алкоголь вживають повсюдно, проте в різних культурах структура спо­живання значно розрізняється. Так, виокремлюють країни а горілчаною, винною, пивною культурами.

Культура ділової поведінки є дуже важливим фактором у міжнародних економічних відносинах, оскільки в них задіяні представники різних країн, що представляють різні етнокуль­турні типи. Міжнародні відносини потребують дотримання за­гальновизнаних стандартів ділової етики, але навіть у сучас­них умовах всебічної глобалізації світового суспільства збе­реглися характерні для окремих країн та регіонів відмінності у традиціях, манерах та способах ділового спілкування. На ді­лових переговорах слід враховувати ці особливості, сформо­вані під впливом етнокультурних особливостей різних на­родів.

У широкому спектрі ділових культур можна виокремити два полюси — західну і східну ділову культуру. До типових за­хідних культур належать євро-американська і західноєвро­пейська ділові культури, до найбільш типових східних — ді­лові культури країн Азії і Сходу (конфуціанські Японія, Ки­тай, Корея, Тайвань, Сінгапур, Гонконг і країни ісламу). Осо­бливості цих типів ділових культур мають історичні, релігійні і загальнокультурні передумови.

Наприклад, американці, британці та північні європейці оберігають особисті права і приватне життя, тоді як східна культура засуджує прагнення Заходу до індивідуалізму.

Для східних суспільств характерна, на відміну від захід­них, жорстка ієрархія і велика дистанція влади. У східній ді­ловій культурі, нерідко звертаючись до іншої людини, треба, перерахувати всі імена і титули співбесідника, що закріплює ієрархічність відносин, підкреслює відносини підлеглості. Як­що розглядати американську модель ділового спілкування, то тут прийняті стиль відносин "на рівних", надто дружнє став­лення до партнерів, використання короткого імені, плескання по плечах. Тому відмова від тих чи інших умов або навіть уго­ди може стати неприємною несподіванкою для іноземного співрозмовника. У свою чергу в Японії та Фінляндії бізнесме­ни спокійно та уважно ставляться до партнера, стримано ви­слуховують його, переважно не дивлячись у вічі. Водночас, подібна поведінка співрозмовника в Італії чи країнах Латин­ської Америки може бути помилково сприйнята як відмова від подальших переговорів, прояв небажання укласти угоду.

Прямолінійність у Західній, особливо в американській, культурі здається японцям зухвало неввічливою і майже на­хабством. Якщо американці прямо відмовляються від неціка­вої пропозиції, то на Сході вважають це неввічливим і всіляко ухиляються від прямої відмови.

Різне значення на Заході і Сході має компроміс. Компроміс у західній культурі — свідчення доброї волі та прагнення ви­рішити проблему. У східній культурі компроміс має швидше негативний відтінок, означаючи вияв слабкості характеру, не­здатність утримати свою позицію. Цікаво, що в Японії, якщо у відповідь на пропозиції партнера бізнесмен згідливо киває головою й промовляє "так", це лише означає, що він зрозумів співрозмовника, але не обов'язково приймає пропозицію. В Європі це означає згоду і часто помилково трактується на пе­реговорах.

Надійність як обов'язковість, точність і пунктуальність у західному бізнесі — питання ділової репутації. Тут це сувора норма ділової поведінки, ввічливість і такт одночасно. Не ви­падково існує американський термін dеadline — крайній, або останній строк. Водночас у східній культурі подія або персона важливіші за час. Графіки у східній культурі — поняття від­носне, залежне від стосунків і обставин.

Також важливо враховувати, що американці орієнтовані на короткострокові ділові відносини, вдалий контракт їх вла­штовує сам по собі. На Сході прийнято будувати тривалі ділові відносини й орієнтуватися на них; короткострокові інтереси партнера викликають нерозуміння, розгубленість і настороженість.

Слід зауважити, що зазначені відмінності зумовлені перед­усім неоднаковим сприйняттям дійсності у різних народів сві­ту. У народів західних культур домінує ліва півкуля головного мозку, що зумовлює раціональне, послідовне, логічне числен­ня представників західних культур. У східних культурах до­мінує права півкуля, що концентрує мислення представників східних культур на одній миті, робить його образним, інтуї­тивним.

Є три найбільш відомі теорії в психології міжкультурних відмінностей:

• концепція культурних вимірів Г. Хофстеде;

• теорія моноактивних, поліактівних і реактивних куль­тур Р. Льюїса;

• теорія високо- і ннзькоконтекстуальних культур Е. Холла.