Економічний популізм у країнах Латинської Америки

У країнах Латинської Америки популізм набув значного поширення в першій половині XX ст. Алан Кнайт визначив латиноамериканський популізм як "надкласовий політичний рух, який характеризується керівництвом харизматичного лідера, запровадженням моментної (ad hoc) реформістської політики та засудженням революції"^*58. Це визначення не охоплює всіх головних особливостей, які привнесла практика функціонування популістичних рухів у країнах цього регіону. До спільних ознак варто віднести: підтримку активної ролі держави в економічному житті, проведення політики протекціонізму, обмеження ролі іноземних кампаній, запровадження індустріалізації/промислового розвитку, здійснення політики редистрибуції доходів усередині країни, реалізацію соціальних програм. Влада в особі держави прагнула забезпечувати соціальний мир та співпрацю між капіталом і робітниками. Важливою ознакою цього типу популізму була також його соціальна складова. Якщо аграрний популізм під народом розумів селян/фермерів, то господарський популізм надавав пріоритет мешканцям міст, міському пролетаріату. Найяскравішими прикладами популістичних рухів у Латинській Америці були: апризм, жетулізм і перонізм.

 

*58: {Knight A. Populism and Neo-Populism in Latin America, especially Mexico / A. Knight. // Journ. of Lat. American Studies. – 1998. – Vol. 30. – № 2. – P. 237.}

 

Апризм – політичний рух у Перу, пов'язаний із діяльністю Американського народно-революційного союзу (APRA), від абревіатури якого і походить назва. Союз виник 1924 р. у Мексиці. Його заснував діяч перуанського "лівого" студентського руху Віктор Рауль Айя de Лa Торре (1895–1979), який перебував там у вимушеній еміграції. Програма партії/руху охоплювала: вимоги боротьби з двома типами поневолення – колоніальним феодалізмом та закордонним імперіалізмом. Отож, головним завданням було здійснення аграрної реформи та націоналізації закордонної власності. Декларувалися вимоги встановлення загальної демократії, гарантування простому народу рівних прав. З цією метою треба було позбавити влади земельну олігархію, яка політично панувала в Перу, класові відмінності замінити відносинами довіри, залежності та відданості харизматичному керівникові його масовими прихильниками. Проголошувались вимоги запровадження засад соціальної справедливості, що передбачало захист бідних і голодних. АПРА характеризувалась як велика родина однодумців, об'єднаних месіанською вірою та місією визволення народу від політичних фарисеїв, які правили країною. її також трактували як понадпартійний рух, покликаний очолити загальнонародну боротьбу за зміни. Айя де Ла Торре дотримувався ідей панлатиноамериканізму, зокрема, підтримував вимогу націоналізації Панамського каналу. Він тричі брав участь у президентських виборах, однак жодного разу не зумів перемогти. АПРА продовжує активно діяти в Перу і нині користується значною популярністю.

Популістичний рух у Бразилії відомий під назвою жетулізм – від імені Жетуліо Дорнелеса Варгаса (1882–1954). Цей політик у 1930–1954 pp. з невеликою перервою (1946–1950) був главою держави як виконуючий обов'язки президента, диктатор і законно обраний президент. Протягом усього цього періоду він мав визначальний вплив на всі сфери життя в Бразилії, внаслідок чого в історіографії використовують поняття "ера Варгаса", або "Нова держава" (Estado Novo). Він проводив політику державного інтервенціоналізму щодо економіки, активно застосовуючи податкові пільги, державне планування й інвестування. Послідовно виступав проти фінансової та економічної залежності Бразилії від іноземних країн, сприяв обмеженню імпорту і заохочував купувати продукти лише національного виробника. Згідно з ним розбудова держави мала забезпечити єдність бразилійського суспільства. У розв'язанні головного протиріччя між

працею і капіталом провідна роль належала державі. У цьому контексті посередницька функція держави була дуже подібною до за-садничих положень корпоративізму, особливо щодо контролю держави за організованим робітничим рухом, а також селянством. Варгас постійно наголошував на визначальному значенні заможного середнього класу для стабільності та ефективного розвитку Бразилії. Публічно трактував себе як виразника інтересів народу, як батька всього бразильського народу. Зокрема, під час його правління була запроваджена державна служба пенсійного забезпечення, мінімальна заробітна плата, профспілки отримали державну підтримку. В процесі політичної боротьби Варгас активно послуговувався популістською фразеологією, критикував економічно заможні суспільні верстви, хоча насправді успішно взаємодіяв з економічною елітою, ефективно використовуючи її внутрішньогрупові протиріччя. За його правління країна досягла значних результатів у економічному розвитку. Водночас він постійно змінював позицію щодо обсягу особистих прав і свобод громадян, громадських організацій і об'єднань, політичних партій. Амплітуда коливання була значною – від авторитарного/диктаторського режиму в 30-х роках до демократичних перетворень у середині 40-х років. У 1942 р. Варгас запалився ідеєю побудови народної держави. У 1945 р. створив Бразильську партію праці, яка мала яскраво виражений популіс-тичний характер. Унаслідок соціально-економічного загострення ситуації в країні, протестів військових у 1954 р. політик закінчив життя самогубством.

Найбільш яскравим популістичним лідером у країнах Латинської Америки був Хуан Домінго Перон (1895–1974), аргентинський державний діяч, президент країни з 1946 до 1955 pp. та з 1973 до 1974 pp. У своїй діяльності опирався на підтримку профспілок, які натомість отримали суттєві привілеї, частини середнього класу та військових. Запропонував програму реформ, яка спочатку мала назву "юстиціалізм", згодом її почали називати "перонізм". Для неї були характерні такі ознаки: націоналізм, який особливо яскраво виявився у гаслі "великої Аргентини", вимоги встановлення соціальної справедливості, запровадження класового спокою. Перон постійно звертався до проблеми конфлікту між працею та капіталом, декларував себе як суспільного арбітра, який мав на меті побудувати державу опікуна над працюючими. Активно зустрічався з робітниками столиці та провінцій. У промовах апелював до гідності кожної людини, її високого покликання. До своїх політичних кампаній систематично залучав дружину – надзвичайно популярну в країні Еву Дуарте-Перон, яку називали Евітою (1919–1952). В Аргентині поширився особистий культ Перона та Бвіти. До своїх політичних опонентів Перон практикував засоби залякування, переслідувань і репресій. Це виявилось у закритті та націоналізації опозиційних щодо нього газет, обмеженні діяльності політичних партій, примусовому звільненні університетських викладачів. Під час другого президентства він намагався провадити "праву" політику, що зумовило конфлікти з профспілками.

Популізм активно використовували і використовують у багатьох сучасних країнах Латинської Америки. Політичним лідером, якого вважають представником цього напряму, є Уго Чавес (нар. 1954) – президент Венесуели з 1999 р. Його погляди, програму діяльності не можна оцінити однозначно. Сам він їх кваліфікує як "боліварський революційний рух" – від імені легендарного лідера визвольного руху XIX ст. у Латинській Америці Сімона Болівара. Чавес постійно виступає на боці простого народу, звинувачуючи у його важкому становищі можновладців, Костел, ЗМІ, імперіалістів США. У практичній діяльності він зумів спрямувати частину доходів, які отримувала країна від продажу нафти, на покращення життя бідних верств населення. У внутрішній політиці Уго Чавес проводить лінію на посилення особистої влади (з цією метою декілька разів зініційовував референдуми), послідовно обмежує свободу засобів масової інформації. За результатами загальнонаціонального референдуму 15 лютого 2009 р. у Венесуелі було знято обмеження щодо строків перебування на обраній посаді (це вже другий референдум з цього питання, перший у 2008 р. був невдалим для президента). Внаслідок цього У. Чавес, за умови його підтримки громадянами, зможе втретє бути обраним на посаду президента. На міжнародній арені політик відкрито протистоїть США, активно взаємодіє з країнами, де встановлені авторитарні форми правління.