Законодавство України та міжнародні угоди з питань державного імунітету



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Законодавство України та міжнародні угоди з питань державного імунітету



Сучасне регулювання відносин, пов'язаних з імунітетом держав у міжнародних приватних відносинах, здійснюється в основному на базі національного законодавства. У 70-х pp. XX ст. поширилася тенденція до прийняття окремих законів про імунітет іноземних держав (США, Велика Британія, Канада, Австралія, ПАР), або включення відповідних норм до законів про МПП (Угорщина, Чехія, Швейцарія та ін.). Поштовхом до прийняття зазначених актів стала Свропейська конвенція про імунітет держав, укладена 16 травня 1972 р. у Базелії

У Конвенції проголошено принцип імунітету іноземної держави (ст. 15) і закріплено перелік випадків, коли іноземна держава не може посилатися на імунітет перед національним судом іншої держави: у зв'язку із судовими розглядами, пов'язаними з контрактами про наймання на роботу; із зобов'язаннями, що виникають з контрактів і підлягають виконанню на території держави суду; з участю держави

Международное публичное право [Текст] : об. док. - М. : БЕК, 1996. - Т. 1. ' Відом. Верхов. Ради України. - 2000. - № 21. - Ст. 161. ' Международное частное право [Текст] : сб. док. - М., 1997. - С 41^5.


ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

В компаніях та інших юридичних особах, що розташовані на території держави суду; з виробничою, торговельною та фінансовою діяльністю, яку держава здійснює через своє агентство чи установу; відносно патентів, промислових зразків, товарних знаків, знаків послуг, не­рухомості, що перебувають на території держави суду; пов'язаних з маіїном, право на яке виникло у держави внаслідок спадкування; що випливають із відшкодування шкоди або збитків.

Ураховуючи досвід застосування зазначеної конвенції на теренах Європи, світова спільнота прагнула уніфікувати норми, що стосують­ся імунітету держав, шляхом прийняття універсальної угоди, і завдяки зусиллям ООН такий документ було схвалено 16 грудня 2004 р. на 59-й сесії Генеральної Асамблеї ООН резолюцією A/RES/59/38. Конвенцію про юрисдикційні імунітети держав та їх власності підписали 28 дер­жав світу, включаючи Росію та Казахстан. Ця Конвенція певним чином підвищила ступінь правової визначеності у відносинах держав з фізичними та юридичними особами, її норми спрямовано на врегу­лювання низки найбільш спірних питань, що виникають у практиці правозасто сування.

Насамперед надане чітке визначення поняття «держава» (в аспекті міжнародних приватних відносин): державою вважаються державні органи управління; складові частини федеративної держави; представ­ники держави, що діють у межах повноважень; установи та інституції держави, що фактично здійснюють правомочні дії суверенної влади.

У Конвенції здійснено спробу розв'язати проблему імунітету правочинів держави. Щоб з'ясувати, чи є певний правочин держави комерційним, Конвенція пропонує виходити насамперед з природи правочину, враховуючи його мету, а також пропонує примірний перелік комерційних правочинів держав: 1) будь-який комерційний контракт чи угода про купівлю-продаж товарів або надання послуг; 2) будь-який контракт про позику; 3) будь-який контракт чи угода комерційного, промислового, торговельного чи професійного характеру, за винятком трудових угод. Але такий підхід, на думку багатьох правознавців, не розв'язує проблему, адже юридична кваліфікація правочинів може здійснюватися іноземними судовими установами без урахування позиції держави, яка є стороною такої угоди, і може вважатися втру­чанням у зовнішні та внутрішні справи цієї держави.

Конвенція закріплює такі форми обмеження юрисдикційного імунітету держав: відмова держави від частини імунітету (ст. 7);


Розділ IV. Суб 'єкти міжнародного приватного права

пред'явлення державою позову чи зустрічного позову до іноземної судової установи (ст. 9); участь у комерцікінііі угоді (ст. 10), трудові договори, за певними винятками (ст. 11); заподіяння шкоди особі чи власності, за певними винятками (ст. 12), та ін. (статті 13-17).

Слід зазначити, що Конвенція була відкрита для підписання 17 січня 2005 p., але поки що вона не набрала чинності, оскільки її зміст і досі викликає спори серед науковців та потребує подальшого вдоско­налення з метою розвитку міжнародного співробітництва.

Отже, правове регулювання питань державних імунітетів відбува­ється й у внутрішньому законодавстві держав. Так, ст. 79 Закону України «Про міжнародне приватне право» містить правило щодо неможливості без згоди компетентних органів відповідної держави вчиняти певні дії (пред'являти позови, залучати іноземну державу до участі у справі як відповідача або третьої особи, накладати арешт на майно іноземної держави, що знаходиться на території України, за­стосовувати щодо цього майна засоби забезпечення позову, звертати стягнення на таке майно).

Правова регламентація міститься й в інших внутрішньодержавних правових актах України. Так, імунітет українських державних морсь­ких суден спирається не тільки на міжнародне, а й на внутрішнє право. Стаття 18 КТМ' передбачає, що на судна, які перебувають у власності держави, не може бути накладено арешт або звернено стягнення без згоди органу, який здійснює управління державним майном. Ця норма закону повинна поважатися і за кордоном, оскільки правове становище морського судна визначається законом держави, під прапором якого воно ходить.

Можливість відмови від імунітету передбачена і Законом України від 14 вересня 1999 р. «Про угоди про розподіл продукції»^, відповідно до ст. 32 якого в угоді, що укладається державою (її відповідними ор­ганами) з іноземними інвесторами, може бути передбачена відмова від трьох елементів імунітету, пов'язаних із судовим розглядом, а саме: судового імунітету, імунітету щодо попереднього забезпечення позову та імунітету щодо виконання судового рішення. Однак у зв'язку з тим, що ця норма містила беззастережну відмову від імунітету, її положення Рішенням Конституційного Суду України від 6 грудня 2001 р. «У справі за конституційним поданням народних депутатів України стосовно

' Відом. Верхов. Ради України. - 1995. - № 47-52. - Ст. 349. 2 Там само. - 1999. - № 44.- Ст. 391.


ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

ВІДПОВІДНОСТІ Конституції України (конституційності) частини першої ст. 5, частини третьої ст. 6, от. 32 Закону України «Про угоди про розподіл продукції» (справа № 1-40/2001)' було визнано неконституційними.

Указом Президента України від 25 червня 2002 р. № 581/2002 за­тверджено Порядок здійснення захисту прав та інтересів України під час урегулювання спорів, розгляду в закордонних юрисдикційних органах справ за участю іноземного суб'єкта та України (в редакції Указу Президента України від 11 вересня 2006 р. № 745/2006)^ Цей Порядок визначає механізм взаємодії органів виконавчої влади, підприємств, установ і організацій України для забезпечення захисту прав та інтересів України під час урегулювання спорів за участю іноземного суб'єкта (іноземної держави, юридичної, фізичної особи), розгляду в закордонних юрисдикційних органах справ, учасником яких є Україна. Згідно з п. 5 Указу в разі одержання інформації про пред'явлення до закордонного юрисдикційного органу позову до України Міністерство закордонних справ України готує і вносить ви­сновок про наявність імунітету України у справі, порушеній у закор­донному юрисдикційному органі за позовом до України, а також погоджені з Міністерством юстиції України пропозиції щодо забез­печення такого імунітету.

Контрольні запитання

1. Охарактеризуемте правовий статус фізичних осіб як суб'єктів МПП.

2. Охарактеризуйте правовий статус юридичних осіб як суб'єктів МПП.

3. Охарактеризуйте правовий держави як суб'єкта МПП.

4. Назвіть особливості правового статусу міжнародних органі­зацій як суб'єктів МПП.

5. Назвіть особливості правового статусу транснаціональних корпорацій як суб'єктів МПП.

' Офіц. вісн. України. - 2001. - № 50. - Ст. 2239 - Там само. -2006. -№ 37. - Ст. 2541.


ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

Розділ V

Право власності

у міжнародному приватному

праві

^^шм^в § 1. Особливості правового регулювання відносин власності у міжнародному приватному праві

Інститут права власності посідає центральне місце в будь-якій галузі національного права, адже відносини власності визначають характер інших правових інститутів та економічний устрій держав у цілому. В міжнародних приватних відносинах цей інститут також відіграє значну роль, особливо у наш час, коли процес переміщення осіб, капіталів та послуг з однієї країни до іншої постійно зростає.

Матеріально-правове регулювання відносин права власності в різних державах та правових системах настільки розрізняється, що подолати такі відмінності або уніфікувати чи гармонізувати законодав­ство в цій галузі на сьогодні неможливо. Так, на відміну від класичної «тріади» повноважень власника М. М. Сперанського (володіння, кори­стування і розпорядження), котра відома законодавству як України (ст. 317 ЦК України), так і деяких іноземних країн (ст. 1305 ЦК Португалії'), у законодавстві окремих держав передбачається право віндикації^ (ст. 923 ЦК Перу^), або власникові надаються лише права користування та розпорядження (ст. 544 ЦК Франції", ст. 618 ЦК Ек­вадору', ст. 2 Закону Ізраїлю «Про нерухоме майно» 1969 р. та ст. 2

' Гражданское, торговое и семейное право капиталистических стран: сборник нормативных актов: гражданские и торговые кодексы [Текст] : учеб. пособие / под ред. В. К. Пучинского, М. И. Кулагина. - М. : Изд-во УДН, 1986. - С. 255.

^ Цивільне законодавство Еквадору виділяє голу власність, коли власника не наділено правом володіння речі (ч. 2 ст 618 ЦК Еквадору) [Електронний ресурс]. -Режим доступу: http://constitutions.ra/article/1622

" http://constitutions.ra/article/1627

* Французский гражданский кодекс [Текст]. - СПб. : Юрид. центр Пресе, 2004. - С 430.

' http://constitutions.ra/article/1622


ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

Закону Ізраїлю «Про рухоме майно» 1971 р.') чи тільки право розпо­ряджатися річчю за своїм розсудом (§ 903 Германського цивільного уложення^). Англо-американська система права не тільки не знає за­конодавчого визначення права власності, а й виділяє більше десятка різних правомочностей, якими може бути наділена особа, причому одночасно в різних поєднаннях^

У країнах романо-германської системи права, у тому числі в сучас­ному законодавстві України, проводиться розмежування між правом на нерухоме та рухоме майно (ст. 181 ЦК України/. Під нерухомістю прий­нято розуміти земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення. Разом з цим категорія нерухомих речей не є од­наковою за своїм змістом у різних правопорядках. Так, до цієї категорії іноді відносять знаряддя та інструменти для землеробства або розроб­лення надр, рослини, тварини, які використовуються для оброблення землі або утримуються в крільчатниках, пташниках, ставках, вуликах та інших подібних спорудженнях (статті 522-524 ЦК Франції', статті 605-608 ЦК Еквадору*), а також державні кредитні зобов'язання і право на відкриту спадщину (ст. 44 ЦК БразилГГ). Крім того, правовий режим нерухомої речі може бути поширено законом і на рухомі речі, а саме: на повітряні та морські судна, судна внутрішнього плавання, космічні об'єкти, а також інші речі, права на які підлягають державній реєстрації. Усі інші речі, які можна вільно переміщувати у просторі, в тому числі гроші й цінні папери, вважаються рухомими речами.

Як правило, правові системи передбачають і різні підстави набут­тя та припинення права власності. Так, до первісних способів виник­нення права власності, як правило, відносять: створення (виготовлен­ня) нової речі; набуття права власності на підставі угоди (купівля-продаж, міна, дарування та ін.); набуття права власності на безхазяйну

' Гражданское законодательство Израиля [Текст]. - СПб. : Юрид. центр Пресс, 2003.-С. 113, С. 208.

^ Гражданское, торговое и семейное право капиталистических стран. - С. 154.

^ Суханов, Е. А. Право собственности и другие вещные права [Текст] / Е. А. Су­ханов // Комментарий части первой Гражданского кодекса Российской Федерации для предпринимателей. - М. : Правовая культура, 1995. - С. 229-230.

■» Офіц. ВІСН. України. - 2003. - № 11. - Ст. 461.

^ Французский гражданский кодекс. - С. 430.

* Цивільний кодекс Еквадору [Електронний ресурс] / Режим доступу: http:// constitutions.ru/article/1622

'' Цивільний кодекс Бразилії [Електронний ресурс] / Режим доступу: http:// constitutions.ru/article/1628


Розділ V. Право власності у міжнародному приватному праві

ЧИ загублену річ, на скарб або за набувальною давністю. Підстави при­пинення права власності можуть як залежати (відчуження чи відмова), так і не залежати від волі власника (припинення права власності на майно, яке за законом не може належати цій особі; викуп пам'яток історії та культури; викуп земельної ділянки у зв'язку із суспільною необхідністю; викуп нерухомого майна у зв'язку з викупом земельної ділянки, на якій воно розміщене; звернення стягнення на майно за зобов'язаннями власника; реквізиція; конфіскація; припинення юридичної особи чи смерть власника (ст. 346 ЦК України). Цей перелік також є неповним, іноземним правовим системам відомі й інші підстави припинення права власності: втрата майна, abandono — припинення права власності у зв'язку із залишенням майна без наміру здійснювати володіння (ст. 922 ЦК Перу'), націоналізація, експропріація та ін.

Законодавство України, крім права власності, передбачає і деякі інші речові права на майно, такі як право володіння чужим майном (статті 397-400 ЦК України), (сервітут) право користування чужим майном (статті 401^06 ЦК України), (емфітевзис) право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (статті 407^12 ЦК України), (суперфіцій) право користування чужою земель­ною ділянкою для забудови та деякі інші.

Іноземні правові системи також містять положення щодо правової регламентації інших речових прав, окрім права власності. Деякі з них також відомі національній правовій системі. Так, російське законодав­ство^, крім сервітутів (статті 274, 277 ЦК РФ) та права господарського відання (ст. 294 ЦК РФ) і оперативного управління майном (ст. 296 ЦК РФ), до інших речових прав поряд із правом власності відносить: право довічного наслідуваного володіння земельною ділянкою (ст. 265 ЦК РФ), право постійного (безстрокового) користування земельною ділянкою (ст. 268 ЦК РФ) та право користування приміщенням членами родини власника, які проживають у належ­ному йому житловому приміщенні (ст. 292 ЦК РФ). Цивільні кодек­си Азербайджанської Республіки^ Латвійської Республіки'*, Республіки

' Цивільний кодекс Перу [Електронний ресурс] / Режим доступу: http://constitutions. ra/article/1627

^ Цивільний кодекс РФ [Електронний ресурс] / Режим доступу: http://www. consultant.ru/popular/gkxfl

' Цивільний кодекс Азербайджану [Електронний ресурс] / Режим доступу: http:// www.legal.az/component/option,com_docman/task,cat_view/gid,101/Itemid,36/

'' Гражданский кодекс Латвийской Республики [Текст]. - СПб.: Юрид. центр Пресс, 2001.-С. 387-420.


ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

Вірменія', Республіки Казахстан^, Туркменистану^ Франції'', Перу^ та інших країн містять положення про права осіб, що не є власни­ками (майнові права), до яких, зокрема, належать різні види сервітутів, узуфрукт, квазіузуфрукт, антихрез, суперфіціїі, право землекористування, право господарського відання та оперативно­го управління, спадкоємне право на будівлю, заставу, іпотеку та ін. Усі ці права мають абсолютний характер, тобто виникають, як правило, незалежно від волі інших осіб, мають перевагу перед відносними правами та захищаються законом проти всіх, навіть проти власника, за допомогою віндикаційного чи негаторного по­зову.

Зважаючи на обігоздатність речей, їх поділяють на такі, що можуть знаходитись у вільному обігу (вільно відчужуватися або переходити від однієї особи до іншої в порядку правонастунництва чи спадкуван­ня або іншим чином), вилучені з обігу (перебування таких речей у цивільному обороті не допускається і їх перелік має бути прямо встановлений законом) або обмежені в обігу (ці речі можуть належати лише певним учасникам або перебувати у цивільному обігу на підставі спеціального дозволу) (ст. 178 ЦК України*, ст. 129 ЦК РФ\ статті 747-749 Федерального ЦК Мексиканських Сполучених Штатів*).

Таким чином, головну роль у регулюванні права власності та інших речових прав, ускладнених іноземних елементом, відіграє колізійний метод. Але деякі питання у цій сфері потребують аналізу матеріально-правового регулювання — це насамперед проблеми міжнародного регулювання іноземних інвестицій, захисту національної культурної спадщини тощо.

' Цивільний кодекс Вірменії [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www. base.spinfomi.ru/show.fwx?Regnom=2998.

^ Гражданский кодекс Республики Казахстан [Текст]. - СПб.: Юрид. центр Пресе, 2002. - С 294-304.

"' Цивільний кодекс Туркменистану [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http:// www.icnl.org/car/LibTM.htm.

"* Французский гражданский кодекс. - СПб.: - С. 443^65.

^ Цивільний кодекс Перу [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http:// constitutions.ru/article/1627

о Офіц. ВІСН. України. - 2003. - № 11. - Ст. 461,

' Цивільний кодекс РФ [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www. consultant.ru/popular/gkrfl

* Цивільний кодекс Мексиканських Сполучених Штатів [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://constitutions.m/article/1630


Розділ V. Право власності у міжнародному приватному праві

м^ні^^ § 2. Колізійні питання права власності. Виникнення і припинення права власності та інших речових прав

Історично сформованим для вирішення більшості колізійних пи­тань речового статуту в МПП є використання колізійного принципу lex геі sitae (закон місцезнаходження речі). Саме відповідно до нього визначаються, зокрема, коло і зміст речових прав, умови їхнього ви­никнення, зміни, момент переходу та припинення, суб'єктний склад власників та інших осіб і обсяг їхніх прав (наприклад, дієздатність)', охорона права власності і т. п.

Практично в усіх країнах світу колізійна формула lex геі sitae є основною при вирішенні питань щодо прав і обов'язків на нерухоме майно. Відповідно до цього ж принципу в правопорядках розв'язується і проблема кваліфікації, яка виникає при віднесенні майна до категорії рухомого чи нерухомого. Як уже зазначалося, поділ майна на рухо­ме та нерухоме здебільшого ґрунтується на національних правових традиціях і тому є різним у законодавствах світу.

У ст. 40 Закону України «Про міжнародне приватне право» закріплено правило про те, що до права власності та інших речових прав на нерухомі речі, а також до об'єктів, на які може бути застосова­но цей режим (повітряні та морські судна, судна внутрішнього плаван­ня, космічні об'єкти) і які підлягають державній реєстрації, за­стосовується право країни, де це майно зареєстроване. Це пов'язано з особливим характером цих нерухомих речей та їх значущістю для країн, що зумовлює встановлення спеціальних вимог щодо форм та порядку укладання угод з ними. Так, відповідно до вимог ст. 182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обме­ження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Відносини, пов'язані з державною реєстрацією речових прав на нерухоме майно, викладено в Законі України від 1 липня 2004 р. № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень»^. КТМ України містить спеціальні колізійні норми стосовно права власності на судна, що будуються, і судна, що перебувають за межами України (ст. 19-'). Так, право

' Кох, X. Международное частное право и сравнительное правоведение [Текст] / X. Кох, У. Магнус, В. фон Моренфельс. - М. : Междунар. отношения. - С. 196 .

^ ВІД0М. Верхов. Ради України. - 2004. ~ JV» 51. - Ст. 553.

3 Там само. - 1995. - № 47. - Ст. 349; № 48. - Ст. 349; № 49. - Ст. 349; № 50. - Ст. 349; № 51. - Ст. 349; № 52. - Ст. 349.


ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

власності на судно, що будується, регулюється законодавством дер­жави, на території якої перебуває таке судно, якщо договором на будівництво судна не встановлено інше. Що ж стосується суден, що перебувають за межами України, то права власності на них, а також виникнення, зміна та припинення цих прав регулюються законодав­ством держави, під прапором якої плаває судно. Визначений у ст. 40 Закону України «Про міжнародне приватне право» варіант формули прикріплення для визначення права власності та інших речових прав на майно — відомості, які підлягають внесенню до державних реєстрів, є відомим у світовій колізійній практиці (ст. 1207 ЦК РФ, ст. 45 Ввідно­го закону до Германського цивільного уложення').

Поширення прив'язки lex геі sitae на суспільні відносини, що ви­никають у сфері речових прав як на нерухоме, так і на рухоме майно, характерне, наприклад, для законодавства таких країн, як Вірменія (ст. 1276 ЦК Вірменії)^, Білорусь (ст. 1119 ЦК Республіки Білорусь)^ Казахстан (ст. 1107 ЦК Республіки Казахстан)"* Німеччина (ст. 43 Ввідного закону до Німецького цивільного уложення)^ Італія (ст. 51 Закону № 218 1995 р. про реформу італійської системи міжнародного приватного права)'', Ліхтенштейн (статті 31,32 Закону «Про міжнародне приватне право»^), Австрія (§31 (1) Закону «Про міжнародне приват­не право Австрії»), Греція (ст. 27 ЦК Греції), Туреччина (ст. 23 Закону «Про міжнародне приватне право і міжнародний цивільний процес Туреччини» № 2675), Швейцарія (ст. 99 Федерального закону «Про міжнародне приватне право Швейцарії»*) та ін.

Головна проблема застосування зазначеного колізійного принципу полягає в тому, що сфери правовідносин, для яких його треба застосу­вати в різних правових системах, можуть не збігатися. Так, щодо ру-

' Гражданское, торговое и семейное право капиталистических стран: сборник нормативных актов: гражданские и торговые кодексы [Текст] : учеб. пособие / под ред. В. К. Путинского, М. И. Кулагина. - М. : Изд-во УДН, 1986. - С. 154.

^ Цивільний кодекс Вірменії [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www. base.spinform.ra/show.fwx?Regnom=2998

^ Гражданский кодекс Республики Беларусь. - С. 1030.

'' Гражданский кодекс Республики Казахстан. - С. 1015.

^ Гражданское уложение Германии, вводный закон к Немецкому гражданскому уложению [Текст] : пер. с нем. В. Бергманн. - М. : Волтерс Клувер, 2006. - С. 608.

'' Закон про реформу італійської системи міжнародного приватного права [Елек­тронний ресурс]. - Режим доступу: http://sprind-nimand.narod.ru/Statii/Ital.zakon,htm.

' Закон про міжнародне приватне право князівства Ліхтенштейн [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.cisg-library.org

* Бендевский, Т. Международное частное право [Текст] : пер. с макед. С. Ю. Клейн / Т. Бендевский. - М. : Статут, 2005. - С 300.


Розділ V. Право власності у міжнародному приватному праві

хомого майна (цінні папери, транспортні засоби, особисті речі тощо) це правило не є безспірним, оскільки таке майно може переміщуватися на території різних країн. Тому в МПП використовуються спеціальні колізійні норми для регулювання права власності на рухоме майно, зокрема особистий закон власника.

Так, якщо особа правомірно придбала за кордоном будь-яку річ, то при переміщенні в іншу державу за нею зберігається право власності на це майно у тому разі, якщо в останній країні не передбачено такий порядок набуття права власності. Але обсяг правомочностей власника в усіх випадках визначатиметься на підставі закону тієї держави, в якій на цей момент ця річ перебуває. При цьому не має значення, які права належали власникові речі до і"ї переміщення в іншу країну. З подібного правила виходять як законодавство України (ст. 39 Закону України «Про міжнародне приватне право»), так і нормативні акти більшості іноземних держав (наприклад, п. 1 ст. 1206 ЦК РФ'), визнаючи речові права на майно, що виникли або припинилися в іноземній країні, на підставі норм зарубіжного права.

До загальновизнаної норми в усіх країнах, як правило, вста­новлюється і спеціальна норма, на підставі якої вирішується питання про застосування відповідного закону до виникнення права власності внаслідок набувальної давності. Так, згідно з положеннями ч. З ст. 39 Закону України «Про міжнародне приватне право» виникнення права власності та інших речових прав на майно внаслідок набувальної давності визначається правом держави, в якій це майно знаходилося на момент спливу набувальної давності. Цим самим правопорядком визначаються умови виникнення права власності внаслідок набувальної давності, перелік майна, що підлягає набуттю, та строки такої набувальної давності. Виникнення права власності на підставі набувальної давності можливо, як правило, у разі тривалого, відкритого та безперервного володіння річчю як своїм власним майном (ст. 344 ЦК України, ст. 234 ЦК РФ, § 900 Германського цивільного уложения^) або на підставі рішення суду, яке підлягає внесенню у відповідний реєстр (ст. 725 ЦК Перу^). Переміщення рухомого майна з однієї країни в іншу може призвести до зміни строку набувальної давності (змен-

' Цивільний кодекс РФ [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www. consultant.ru/popular/gkrfl

^ Гражданское уложение Германии. Вводный закон к Немецкому гражданскому уложению / пер. с нем. В. Бергманн. - М. : Волтерсклувер, 2006. - С. 153.

•' Німецьке цивільне уложения [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http:// constitutions.ru/article/1627


ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

шення чи збільшення), але таке переміщення не перериває перебіг строку набувальної давності, а строк, який сплинув за законодавством однієї країни, враховуватиметься у країні нового місцезнаходження маіїна (ст. 35 Закону Ліхтенштейну «Про міжнародне приватне право» 1996 р.>).

Країни загального права та деякі держави Латинської Америки поширюють дію принципу lex геі sitae головним чином на відносини, пов'язані з речовими правами на нерухоме майно. Стосовно ж рухо­мого майна в цих країнах прийнято використовувати особливу групу прив'язок, основною з яких є lex personalis (особистий закон власника). Однак у загальному і статутному праві цих країн намітилася тенденція до переходу від принципу особистого закону до принципу місця зна­ходження речі.

Досить цікавим є питання про перехід ризику випадкової загибе­лі або псування майна від відчужувача до набувача у тих випадках, коли придбання права власності відбувається за договором (зокрема за договором купівлі-продажу). Проблема полягає в тому, що законо­давства різних країн по-різному визначають момент такого переходу.

У правових системах одних держав використовується принцип римського цивільного права, відповідно до якого ризик переходить від продавця на покупця в момент укладання контракту, незалежно від того, чи здобуває покупець у цей момент право власності на проданий товар ірегісиїит est emptoris). Це правило, зокрема, зафіксовано в законодавстві Швейцарії, Нідерландів, Японії, деяких країн Латинської Америки.

Нормативно-правові акти багатьох країн світу, у тому числі України (ст. 323 ЦК України), пов'язують момент переходу ризику безпосеред­ньо з моментом переходу права власності {res perit domino — ризик несе власник). При цьому сам момент переходу права власності визначається неоднозначно. Наприклад, відповідно до ст. 1138 ЦК Франції перехід права власності і ризиків від продавця на покупця речі визначається моментом укладання контракту, а за § 446 Германського цивільного уложення з переданням речі до покупця переходить право власності на неї, а також усі ризики й обтяження. У ч. 1 ст. 334 ЦК України визначено, що право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено догово­ром або законом. Разом з цим момент переходу права власності та момент

' Закон про міжнародне приватне право князівства Ліхтенштейн [Електронний ресурс]. - Режим доступу: httpiZ/www.cisg-library.org


Розділ V. Право власності у міжнародному приватному праві

переходу ризику є різними цивільно-правовими категоріями. Перший прямо стосується речових прав, а другий—зобов 'язальних правовідносин. Тому й колізійні проблеми, що виникають у зв'язку із цими категоріями, розв'язуватимуться на підставі різних колізійних норм.

Колізійні питання відносин, що випливають із права власності, ре­гулюються також окремими міжнародними угодами.

У двосторонніх угодах про правову допомогу в цивільних справах, укладених з Литовською Республікою (1993 р.)'. Республікою Молдо­ва (1994 р.)^. Латвійською Республікою (1995 р.)^ Республікою Польща (1993 p./, Республікою Грузія (1995 р.)', Республікою Узбекистан (1998 р.)*^. Чеською Республікою (2001 р.)', Румунією (2002 р.)** тощо, колізійні питання права власності регулюються, як правило, у такий спосіб:

" правові відносини, що стосуються права власності на нерухоме майно, визначаються за законодавством тієї країни, на території якої воно знаходиться;

- право власності на транспортні засоби, що підлягають внесенню в державні реєстри, визначається за законодавством тієї країни, де знаходиться орган, який здійснив реєстрацію транспортного засобу (виняток із правила «закон місцезнаходження речі»);

- виникнення і припинення права власності або іншого речового права на майно, що є предметом угоди, визначаються за законодавством місця укладання угоди, якщо інше не передбачено угодою сторін.

У ст. 38 Конвенції про правову допомогу і правові відносини по цивільних, сімейних і кримінальних справах 1993 р.** містяться подібні положення та вирішується питання про порядок віднесення того чи іншого майна до нерухомого.

У деяких конвенціях, що уніфікують колізійне право, яке діє у сфері міжнародних комерційних контрактів, вирішуються питання розмежу­вання переходу права власності і переходу ризику випадкової загибелі, порядку застосування зобов'язального або речового статуту. Так, ці питання відображено в Гаазькій конвенції про право, що може бути

' Офіц. вісн. України.- 2006.- № 47. - Ст. 3170.

^ Там само. -Ст. 3171.

^ Там само . - Ст. 3174.

^ Там само.-Ст. 3169.

^ Там само . - Ст. 3172.

'■Там само. -Ст. 3178.

^ Там само.- № 3. - Ст. 2285.

** Там само.- 2007,- № 65.- Ст. 2533.

" Там само.- 2005.- № 44.- Ст. 2824.


ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

застосоване до міжнародної купівлі-продажу товарів (1955 р.)', Конвенції про закон, що може бути застосований до передання права власності при міжнародній купівлі-продажу товарів (1958 р.)^, Конвенції про право, що може бути застосоване до договорів міжнародної купівлі-продажу товарів (1986 р.у. Характерною рисою Конвенції 1958 р. є те, що вона вирішує більшість питань, пов'язаних з переходом права власності, на підставі не принципу lex геі sitae, а зобов'язального ста­тусу. В Конвенції 1986 р. передбачено, що право, яке застосовується до договору купівлі-продажу товарів, регулює, зокрема: момент при­дбання покупцем права на продукти, плоди та доходи, пов'язані з то­варами; момент переходу на покупця ризику відносно товарів; дійсність і юридичну чинність положень щодо права власності на товари у відносинах між сторонами (ст. 12 «Сфера дії застосовного права»). Конвенція не визначає право, що застосовується до передання права власності (за винятком питань, прямо зазначених у ст. 12).

§ 3. Право власності та інші речові права на рухоме маііно, що перебуває в дорозі

Особливі труднощі у правовому регулюванні права власності та інших речових прав викликають випадки, коли предметом угоди виступає рухоме майно, що перебуває в дорозі {res in transitu). Це пов'язано з тим, що для врегулювання таких правовідносин стає не­можливим застосування традиційної колізійної прив'язки — закону місця знаходження речі {lex геі sitae), оскільки в такій ситуації при укладанні угоди сторони можуть точно і не знати, де в цей час ця річ перебуває. Під майном, що перебуває в дорозі, розуміють речі, які знаходяться у процесі транспортування, як правило, на підставі

' Гаазька конвенція про право, що може бути застосоване до міжнародної купівлі-продажу товарів [Електронниіі ресурс] // Система інформаційно-правового забезпе­чення ЛІГАіЗАКОН® - К. : Ліга, 2009 - файл MU55004,LHT.

^ Конвенція про закон, що може бути застосований до передачі права власності при міжнародній купівлі-продажу товарів [Електронний ресурс] // Система інформаційно-правового забезпечення ЛІГА:ЗАКОН® - К. : Ліга, 2009 - файл MU58021.LHT.

' Конвенція про право, що може бути застосоване до договорів міжнародної купівлі-продажу товарів [Електронний ресурс] // Система інформаційно-правового забезпечення ЛІГА:ЗАКОН® - К. : Ліга, 2009 - файл MU86311 .LHT.


Розділ V. Право власності у міжнародному приватному праві

зовнішньоекономічних договорів. Вона може перетинати кордони декількох держав, а може перебувати поза будь-якої державної юрисдикції (у відкритому морі). При цьому відносно цієї речі можуть укладатися різні угоди (річ може декілька разів продаватися, об­мінюватися, бути предметом застави, вона може бути подарована, на неї може бути накладено арешт та ін.). Досить часто в таких випадках проблематично встановити її місцезнаходження на момент здійснення із приводу неї тієї чи іншої угоди.

у МПП існують декілька прив'язок, які дозволяють продавцю та покупцю визначити правову систему для врегулювання правовідносин щодо переходу права власності в подібних випадках: закон країни міс­ця призначення речі, закон країни місця відправлення речі, закон проміжного пункту, закон прапора транспортного засобу та ін. При цьому різні країни у своєму колізійному праві віддають перевагу різним прив'язкам. Так, в італійському цивільному праві існує підхід, за яким до речі, що перебуває в процесі транспортування, застосовуватиметь­ся право держави призначення майна (ст. 52 Закону «Реформа італійської системи міжнародного приватного права» від 31 травня 1995 р. № 218'); у Росії — закон місця її відправлення (п. 2 ст. 1206 ЦК РФ)^. У законодавстві деяких держав норми, що містять зазначені прив'язки, мають диспозитивний характер і є субсидіарними до волі сторін (ст. 1110 ЦК Республіки Казахстан)^ Законодавство України пропонує в таких випадках застосовувати закон місця відправлення речі. Згідно зі ст. 41 Закону України «Про міжнародне приватне право» право власності та інші речові права на рухоме майно, що за правочином перебуває в дорозі, визначаються правом держави, з якої це майно відправлене, якщо інше не встановлено за згодою CTopin**. Отже, диспозитивний характер цієї норми надає учасникам правовідносин змогу самостійно вирішити питання відносно права чи інших речових прав на майно, що перебуває в дорозі. Колізійне правило, закріплене у ст. 41 Закону України «Про міжнародне приватне право», стосується рухомого май­на, що перебуває в дорозі, за будь-яким правочином та є спеціальним

' Закон про реформу італійської системи міжнародного приватного права [Електронний ресурс] / Режим доступу: www.http:/sprind-nimand.narod.ra/Statii/Ital. zakon.htm.

^ Международное частное право [Текст] / сост. Н. Ю. Ерпылева, М. Б. Касено-ва. - М., 2007. - С 103.

^ Гражданский кодекс Республики Казахстан [Електронний ресурс]. - Режим до­ступу: littp://www.base.zakon.kz/doc/lawyer/?doc_id=1013880

•• Відом, Верхов. Ради України. - 2005. - № 32. - Ст. 422.


ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

ВІДНОСНО правила, закріпленого в ч. 1 ст. 38 Закону України «Про міжнародне приватне право».

Подібним чином вирішено це питання і в Гаазькій конвенції про закон, що може бути застосований до переданая права власності при міжнародній купівлі-продажу товарів 1958 р.' Так, у ст. 6 Конвенції зазначено, що для цілей застосування положень цієї конвенції, за дея­ким винятком, продані предмети, що перебувають транзитом на те­риторії будь-якої країни або поза межами території будь-якої держави, вважаються такими, що знаходяться в країні відправлення.

У міжнародній торгівлі купівля-продаж товарів, як правило, здійснюється з дотриманням певних правил (або умов). Такими умо­вами (на практиці їх називають базисними) визначаються права та обов'язки сторін, пов'язані з переданням товарів та встановленням моменту переходу ризику. В Україні при укладанні подібних зов­нішньоекономічних угод найчастіше використовують базисні умови, сформульовані в Інкотермс-2000.

^шт^^ят § 4. Правове регулювання іноземних інвестицій у міжнародному приватному праві

Іноземні інвестиції являють собою довгострокові вкладення ка­піталу зарубіжними власниками в різні галузі економіки будь-якої країни. Система правового регулювання іноземних інвестицій є досить консервативною в теорії МПП, оскільки здійснюється одночасно на дво



Последнее изменение этой страницы: 2016-07-14; просмотров: 184; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 54.144.55.253 (0.016 с.)