Особливості створення і діяльності офшорних компаній

Суб'єкти господарювання у всі часи прагнули підвищення прибутків, гарантованого збереження банківської та комерційної таємниці. Так, коли античні Афіни запровадили двохвідсотковий імпортний та експортний податок, грецькі та фінікійські купці почали обминати місто за 20 миль, аби уникнути їх оплати. В результаті сусідні острови стали зонами безмитної та неоподаткованої торгівлі та місцями накопичення товарів для контрабандного ввезення до Афін. У XV ст. англійські купці, що продавали вовну, обирали для торгівлі Фландрію, а не рідну Англію, де вони мали сплачувати великі податки та мито. Найвідомішою країною, яка з великим успіхом скористалася право­вими засобами залучення іноземного капіталу, стала Швейцарія, де ще у XVIII ст. Міська Рада Женеви прийняла закон, який вимагав від банкірів ведення обліку рахунків своїх клієнтів, але забороняв їм роз­кривати цей облік без згоди Міської Ради. Традиційний нейтралітет

' Ермолаев, В. Г. Международное частное право [Текст]: курс лекций / В. Г. Ер­молаев, О. В. Сиваков. - М., 1998. - С 113.

- Лукашук, И. И. Демократия, капитал, государство [Текст] / И. И. Лукашук // Жури. рос. права. - 2000. - № 1. - С. 114.

Розділ IV. Суб'єкти міжнародного приватного права

Швейцарії та Закон про банківську таємницю 1934 р. (у редакції 1971 p.), низькі банківські відсотки забезпечили цій країні центральне місце у світовому фінансовому бізнесі.

Сьогодні багато країн світу прагнуть залучити іноземні інвестиції та підняти власний економічний рівень шляхом створення так званих офшорних зон. Офшорна зона — різновид вільних економічних зон, що створюються на території всієї держави або суб'єкта федерації (конфедерації), особливістю якого є створення для суб'єктів господа­рювання сприятливого валютно-фінансового, податкового режиму, високого рівня захищеності банківської та комерційної таємниці, ло­яльність державного регулювання, спрощені вимоги до ліцензування. Відмінністю офшорних юрисдикцій від інших вільних економічних зон є поширення зазначеного режиму виключно на суб'єктів господа­рювання, які не здійснюють господарської діяльності та не мають джерел доходу на її території.

Офшорні зони використовуються підприємцями з метою податко­вого планування, тобто для легального зменшення податкових платежів, а також для захисту капіталу від експропріації в політично нестабільних країнах, хоча досить часто вони стають інструментом для різноманітних зловживань та створюють умови для вчинення фінансових злочинів, так званого «відмивання» незаконних доходів.

Офшорні зони залежно від виду та обсягу пільг, що надаються при реєстрації суб'єктам-нерезидентам, поділяють на три групи.

Перша група — це країни «податкової гавані», такі, що повністю звільняють компанії від сплати будь-яких податків за умови, що управління компанією здійснюється за межами території реєстрації та вона не має там джерел доходу. Як правило, до реєстрації таких компаній ставляться мінімальні вимоги, вони не зобов'язуються на­давати фінансову звітність та відомості про власників. Найбільш відомі країни цієї групи — Беліз, Гібралтар, Кайманові острови, Панама.

Повністю звільняються іноземні підприємці від сплати податків також у князівстві Ліхтенштейн, Сінгапурі та Гонконгу, хоча вони зобов'язані подавати фінансову звітність і повідомляти про зміни у складі акціонерів та директорів компанії.

Друга група — це країни, де іноземним компаніям надаються суттєві податкові пільги та висуваються мінімальні вимоги щодо фінансової звітності. До них належать Кіпр, Уругвай, Естонія та ін.

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

До третьої групи офшорных юрисдикцій належать країни, де податкові пільги та привілейований режим таємності мають суб'єк­ти господарювання — нерезиденти, що здійснюють лише визначені в законодавстві країни види господарської діяльності. До цієї групи входять деякі кантони Швейцарії, Люксембург, Греція та ін.

Як правило, з країнами першої групи інші держави не прагнуть укладати угоди про уникнення подвійного оподаткування, а навпаки, вживають заходів щодо боротьби з ухилянням від сплати податків. Так, Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств» у редакції від 22 травня 1997 р. у ст. 18.3 встановлено спеціальні правила щодо торговельних операцій платників податку з нерезидентами, за­реєстрованими в офшорних зонах'. Перелік зон, що мають офшорний статус згідно із законом, затверджено розпорядженням Кабінету Мі­ністрів України від 24 лютого 2003 р.^

З багатьма країнами другої та третьої груп Україна має угоди про уникнення подвійного оподаткування.

Особливістю офшорних зон є жорсткі правила захисту комерційної та банківської таємниці. Така інформація захищена законодавством майже в усіх країнах, проте вона, як правило, не захищається від правоохоронних органів у випадку розслідування кримінальних справ, у тому числі тоді, коли розслідування проводиться згідно з міжнародним договором, але в офшорних зонах бар'єри таємності не порушуються навіть у разі вчинення злочинів в іншій країні. Зважаючи на рівень режиму таємності, розрізняють офшорні зони, де такий режим не порушується навіть у разі його використання в кримінальних цілях, та країни, де таємність не порушується лише стосовно податкових злочинів. При розслідуванні неподаткових злочинів цей режим припиняє дію.

Зазначені привілеї впливають на рішення підприємців щодо об­рання місця реєстрації суб'єкта господарювання на користь офшорних зон. З юридичної точки зору класична офшорна компанія — це суб'єкт господарювання, що знаходиться у власності нерезидентів тієї держа­ви, де вона зареєстрована, отримує прибуток за її межами, керується з-за кордону, не сплачує податок на прибуток (або сплачує його за мінімальними ставками). Як правило, офшорні компанії не мають керівного офісу в місці реєстрації, юридична адреса надається

• Відом. Верхов. Ради України, - 1997. -№ 27. - Ст. 181. ^ Офіц. вісн. України. - 2003. - № 9. - Ст. 401.

Розділ IV. Суб'єкти міжнародного приватного права

місцевими фірмами. Але існують випадки, коли законодавство не забороняє створювати адміністративні офіси в офшорних зонах та надає резидентам право бути співвласниками офшорних компаній.

Офшорна компанія за своїм статусом не відрізняється від інших організацій, що мають статус юридичних осіб: реєструється у встанов­леному порядку, має передбачену законом організаційно-правову фор­му, визначену структуру управління, юридичну адресу, банківський рахунок та інші ознаки.

Міжнародні юридичні особи

Особливим статусом у МПП користуються міжнародні міждер-ж:авні організації, які створені державами для досягнення певних цілей і учасниками яких є держави. До них належать ООН та її структурні підрозділи, МБРР, МВФ, МАГАТЕ та ін.

Міжнародні договори та статути, на підставі яких створюються зазначені організації, містять норми про надання останнім статусу юридичної особи для виконання ними своїх статутних цілей. Напри­клад, Угода про привілеї та імунітети МАГАТЕ від 1 липня 1959 р. у розд. 2 передбачає: «Агентство має статус юридичної особи. Воно володіє правоздатністю: а) укладати контракти, Ь) придбавати нерухо­ме та рухоме майно та розпоряджатися ним, с) порушувати судові справи». Місцем перебування МАГАТЕ є Відень (Австрія). Отож, чи можна вважати дану організацію австрійською юридичною особою? А ООН, штаб-квартира якої знаходиться в Нью-Йорку — американсь­кою? Уявляється, що такий висновок був би необгрунтованим. По-перше, міжнародні організації створюються на підставі міжнародних договорів, а не відповідно до внутрішнього законодавства країни пе­ребування; по-друге, підпорядкування міжнародної організації національному праву будь-якої країни суперечило б незалежному міжнародному характеру такої організації; по-третє, організаційно-правова форма міжнародних організацій не базується на внутрішньому законодавстві країн, а є уніфікованою, міжнародні організації висту­пають суб'єктами міжнародного права. Оскільки міжнародні організації не мають національності, їх називають між:народними юридичними особами.

Здійснюючи свої статутні функції, міжнародні організації стають учасниками двох видів приватноправових відносин: цивільно-правових

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

ВІДНОСИН для забезпечення своєї повсякденної роботи (електро- та водо­постачання, придбання офісного обладнання, ремонт приміщень тощо); цивільно-правових відносин, пов'язаних з виконанням власних статут­них цілей. Наприклад, МВФ відповідно до статей Угоди МВФ від 22 липня 1944 р. має право вчинювати різноманітні правочини і здійснювати фінансові операції з метою сприяння стабільності валют та розвиткові міжнародного співробітництва у валютно-фінансовій сфері.

Особливістю міжнародних юридичних осіб є наявність у них пев­них привілеїв та імунітетів порівняно із національними юридичними особами. Види привілеїв та імунітетів регулюються міжнародними угодами. Наприклад, Конвенція ООН про привілеї та імунітети спеціалізованих установ від 21 листопада 1947 р. встановлює не­доторканність майна, фондів та активів установ ООН, звільняє їх від усіх прямих податків, митних та інших зборів. Посадові особи установ ООН користуються імунітетом від судового переслідування, звільняються від імміграційних обмежень тощо.

Обсяг цивільної правоздатності міжнародних організацій на те­риторії України визначається міжнародними угодами. Наприклад, Договір між Урядом України та Європейським банком реконструкції та розвитку про співробітництво та діяльність Постійного Представ­ництва ЄБРР в Україні' передбачає недоторканність майна і приміщень представництва, звільнення від сплати податків тощо.

Слід зазначити, що привілеї та імунітети надаються міжнародним юридичним особам лише у тих відносинах, що відповідають їхнім статутним цілям.

§ 3. Держава як суб'єкт міжнародного приватного права