Особливості правового статусу транснаціональних корпорацій

Після Другої світової війни найважливішою тенденцією міжна­родних економічних відносин стало поширення у світі ба­гатонаціональних корпорацій. У повоєнні часи інтернаціоналізація капіталу мала здебільшого історичні підстави. Так, ринки європейських країн були заповнені товарами із США, американські корпорації ство­рювали сотні дочірніх підприємств, які у Великій Британії, Німеччині та інших країнах ставали найбільшими національними виробниками. У 50-60 pp. XX ст. інтенсивна ринкова конкуренція змушувала до розширення підприємств, пошуку за кордоном нових ринків збуту, дешевої робочої сили та інших чинників, що зменшували витрати виробництва і надавали компаніям конкурентні переваги. Зараз взагалі відбувається процес глобалізації світового господарства, із початком якого пов'язана нова доба розвитку міжнародного підприємництва, коли на перше місце виходять ТНК та банки. Функціонування транснаціональних компаній — основа економічного зростання та технологічного прогресу у будь-якій країні. Разом із тим ТНК самі суттєво впливають не тільки на світову економіку, а й на політику держав.

За даними Доповіді X сесії Конференції ООН з торгівлі та розвит­ку, що присвячувалась темі «Стратегія розвитку у все більш вза­ємозалежному світі: врахування уроків минулого для перетворення глобалізації в ефективний інструмент розвитку всіх країн та народів», у 2000 р. у світі налічувалося приблизно 37 тис. ТНК, що мають більш ніж 206 тис. філій по всьому світу. Із 100 найбільших ТНК 38 базують­ся у Західній Європі, 29 — у США, 16 — у Японії, інші — в Австралії, Канаді, Фінляндії та інших індустріальних країнах. На сьогодні ТНК

Розділ IV. Суб 'єкти міжнародного приватного права

контролюють до половини світового промислового виробництва, 63 % зовнішньої торгівлі, 80 % патентів і ліцензій на нову техніку та технології. Під контролем ТНК перебувають 90 % світового ринку пшениці, кави, кукурудзи, тютюну, залізної руди, 80 % — чаю та олова, 75 % — сирої нафти та натурального каучуку'. Така економічна могутність дозволяє компаніям істотно впливати на внутрішню та зовнішню політику держав, а також уникати контролю з їхнього боку. Країни, гцо розвиваються, стурбовані тим, що за допомогою ТНК країни-експортери капіталу встановлюють контроль за видобуванням природних ресурсів та управлінням ключовими галузями виробництва, іноді така стурбованість переростає у відкриті конфлікти. Тому проблема правового регулюван­ня діяльності ТНК — одна з найактуальніших у МНП.

У вітчизняній літературі виокремлюються чимало ознак ТНК: це економічно єдина система; група самостійних, взаємно відокремлених підприємств; вони діють на території декількох держав; їх структурні підрозділи діють у строкатому правовому полі, оскільки є суб'єктами національного права топіо^.

У зарубіжній літературі та практичній діяльності пропонуються більш конкретизовані критерії віднесення компаній до транснаціо­нальних. Так, за визначенням Комісії з транснаціональних корпорацій ООН, ТНК — це компанія, яка:

- включає одиниці (підрозділи) у двох або більше країнах, неза­лежно від юридичної форми і сфери діяльності;

- оперує у рамках системи прийняття рішень, що дає змогу прово­дити узгоджену політику і загальну стратегію через один або більше керівних центрів;

- має окремі одиниці (підрозділи), пов'язані спільною власністю таким чином, що одна (або більше) із них може впливати на діяльність інших (зокрема, розподіляти інтелектуальні та інші ресурси, від­повідальність за результати функціонування тощо).

ТНК можуть класифікуватися за багатьма критеріями. За структур­ними ознаками розрізняють інтернаціональні, багатонаціональні та глобальні ТНК.

Інтернаціоначьна корпорація — це національна домінуюча компанія з іноземними активами. Правовий режим цього типу ТНК передбачає

' Інформ. бюл. ООН [Електронний ресурс] - Режим доступу: http://www.un.org/ russian

^ Дахно, І. І. Міжнародне економічне право [Текст]: курс лекцій /1. І. Дахно. -2-ге вид. - К.: МАУП, 2003. - С 81.

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

господарську діяльність, що здійснюється в різних країнах за допо­могою утворення в них іноземних філій, структурних підрозділів (представництв) і дочірніх компаній. Вони становлять великий виробничо-збутовий комплекс, де право власності на акціонерний капітал мають виключно представники країни-засновника. Філії за кордоном створюються головним чином для забезпечення надійних постачань дешевої сировини або ринків збуту. Для цього типу ТНК характерне прийняття управлінських рішень переважно в материнській компанії, надання переваги співвітчизникам в іноземних філіях (до цього типу належить переважна більшість російських ТНК).

Багатонаціональна (мультинаціональна) корпорація — це міжнародна корпорація, що об'єднує національні компанії низки дер­жав на виробничих та науково-технічних засадах. Багатонаціональна ТНК передбачає великий ступінь незалежності під час проведення операцій у кожній із країн (прикладом такої ТНК є англо-голландський концерн «Royal Dutch Shell» зі співвідношенням капіталу 60: 40). З позиції міжнародного права прикметними ознаками цього типу ТНК є орієнтація у першу чергу на іноземні ринки, наявність багатонаціо­нального акціонерного капіталу, створення багатонаціонального керівного центру, комплектування адміністрації іноземних філій ка­драми, що знайомі з місцевими умовами.

Глобальна корпорація — це корпорація, що інтегрує господарську діяльність, здійснювану в різних країнах. Така компанія проектує виріб чи схему надання послуг стосовно визначеного сегмента світового ринку або виготовляє в різних країнах складові частини одного виробу. Глобальні корпорації виникли у 80-ті pp. XX ст. і продовжують наби­рати сили. Найбільше до глобалізації тяжіють хімічна, електротехнічна, електронна, нафтова, автомобільна, інформаційна, банківська і деякі інші галузі промисловості та види діяльності. Глобальні корпорації є найбільш новітнім типом ТНК.

Для визначення організаційно-правових форм важливим є поділ ТНК на холдингові (засновані на акціонерній формі контролю) та нехолдингові, де взаємовідносини в об'єднанні будуються на засадах спеціальних угод.

Правове регулювання діяльності ТНК здійснюється на трьох рівнях: внутрішнє законодавство, двосторонні угоди та багатосторонні угоди.

Внутрішнє законодавство передбачає підпорядкування діяльності філіалів та дочірніх підприємств ТНК національному законодавству.

Розділ IV. Суб 'єкти міжнародного приватного права

В Україні відповідні норми містяться в законах «Про зовнішньо­економічну діяльність», «Про захист іноземних інвестицій»', «Про усунення дискримінації в оподаткуванні суб'єктів підприємницької діяльності, створених з використанням майна та коштів вітчизняного походження»^, «Про концесії»^ та ін., а також у низці підзаконних актів, таких як Інструкція про порядок реєстрації представництв іноземних суб'єктів господарської діяльності в Україні" тощо.

Україна в процесі ринкової трансформації економіки зазнає дедалі більшого впливу світових процесів транснаціоналізації виробництва і капіталу. В першу чергу це стосується галузей, що найбільше ін­тегровані у світове господарство. Чи не найголовнішою такою галуззю є транспортування енергоносіїв до європейських споживачів, зокрема російського газу. Потужний інтерес ТНК виявляють і до інших галузей виробництва. Як свідчить світова практика, національний капітал здатний витримати конкуренцію з ТНК тільки в тому разі, якщо він сам структурується в потужні фінансово-промислові утворення, адекватні міжнародним аналогам, і може провадити активну зовнішньо­економічну політику^ Тому завдання промислово-інноваційного роз­витку української економіки передбачає утворення фінансово-промислових груп, у тому числі транснаціональних, які забезпечать розвиток базових технологій і створять умови для інтенсивного роз­витку вітчизняної промисловості. Визначення мережі та здійснення організаційних заходів, спрямованих на утвердження таких структур, розглядається як одне з ключових завдань Уряду України на найближчі роки^. Чинне законодавство передбачає можливість створення ТНК, країною базування яких є Україна. Так, Закон України «Про промисло­во-фінансові групи»^ встановлює правила, за якими створюються транснаціональні промислово-фінансові групи.

' Відом. Верхов. Ради України. - 199!. ~ № 46. - Ст. 616.

^Тамсамо.-2000.-№ 12.-Ст. 97.

' Там само. - 1999. - № 41. - Ст. 372.

" Уряд, кур'єр. - 1996. - № 40^1.

' Владимирова, И. Роль и место транснациональных корпораций в современной экономике [Електронний ресурс] / И. Владимирова / Режим доступу: http://www.cfin. ra/press/management/1998-2/04.shtml

'' Послання Президента України до Верховної Ради України «Європейський вибір. Концептуальні засади стратегії економічного та соціального розвитку України на 2002-2011 роки» від ЗО квітня 2002 року [Текст] // Уряд, кур'єр. - 2002. - № 100.

' Відом. Верхов. Ради України. - 1996. - № 23. - Ст 88.

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

Проте одностороннє регулювання діяльності ТНК має чимало недоліків, оскільки завдяки своїй організаційній структурі ці компанії здатні уникати контролю з боку однієї держави. Крім того, підрозділи ТНК реалізують політику головного підприємства, тому необхідно враховувати той вплив, що справляє законодавство країни їх базування. Нерідко країни-експортери капіталу намагаються поширити внутрішнє законодавство на підрозділи національної компанії, що знаходяться за кордоном. Найбільш типовим прикладом цього можуть слугувати США, де дана позиція закріплюється в теорії «транснаціонального права». У 1982 р. Акт про управління експортом 1979 р. було пошире­но на іноземні відділення американських ТНК, що призвело до прий­няття країнами-імпортерами законодавчих актів, спрямованих на зміцнення національного суверенітету. Рекомендації Організації Об'єднаних Націй щодо ТНК виходять з того, що як тільки філія багатонаціональної ТНК створюється в іншій країні, закони країни базування припиняють свою дію і застосовується закони країни, що приймає'.

Другий рівень регулювання становлять двосторонні інвестиційні та інші угоди, що укладаються між зацікавленими державами. Такі угоди мають тенденцію до уніфікації, в них часто містяться майже однакові за змістом норми, хоча вони і не є ідентичними. Україна уклала більше 50 угод про сприяння та взаємний захист інвестицій, які гарантують сприятливі, стабільні і прозорі умови для інвесторів іншої країни.

Третім рівнем регулювання діяльності ТНК є міжнародні ба­гатосторонні угоди, універсальне регулювання здійснюється під егідою ООН на підставі рекомендацій спеціально створених органів — Міжурядової комісії по ТНК і Центру по ТНК. У 1975 р. ними було розроблено Кодекс поведінки ТНК, положення якого забороняють за­стосовувати дискримінаційні заходи відносно партнера. ТНК повинні сприяти розвиткові науково-технічного потенціалу країни, що приймає, надавати звіти про свою діяльність, виконувати вимоги фінансового та податкового характеру. Але Кодекс і досі не прийнято, головною причиною цього є розбіжності у питаннях правил націоналізації май­на ТНК, юрисдикції врегулювання спорів та ін.^

' Наталуха, В. В. Международный частный бизнес и государство [Текст] / В. В. Наталуха. - М., 1985. - С. 132-133.

^ Локайчук, О. В. Проблемы правового регулирования деятельности транс­национальных корпорацій [Текст] / О. В. Локайчук // Сибир, юрид. вести. - 2001. -

№2.-С. 18-22.

ПО

Розділ IV. Суб 'єкти міжнародного приватного права

Чимало багатосторонніх міжнародних угод щодо ТНК є регіональ­ними.

Особливе значення для України має правове регулювання діяльно­сті, що здійснюється в рамках СНД. Конвенція країн СНД про транснаціональні корпорації була підписана 6 березня 1998 р. у Москві, вона ратифікована Україною із застереженнями 13 липня 1999 р.' і на­була чинності 14 січня 2000 р. У Конвенції ТНК визначається як юри­дична особа (сукупність юридичних осіб):

- що має у власності, господарському віданні або оперативному управлінні відокремлене майно на територіях двох і більше Сторін;

- утворена юридичними особами двох і більше Сторін;

- зареєстрована як корпорація відповідно до цієї Конвенції.
Поняття «транснаціональна корпорація» включає в себе різні

транснаціональні структури, у тому числі фінансово-промислові гру­пи, компанії, концерни, холдинги, спільні підприємства, акціонерні товариства з іноземною участю тощо.

Корпорація створюється добровільно як на основі міжурядових угод, так і іншим, не забороненим законодавством Сторін способом. Порядок реєстрації корпорації визначається законодавством держа­ви — місця її реєстрації. За зобов'язаннями корпорації та/чи головно­го підприємства (центральної компанії), що виникли внаслідок участі у діяльності корпорації, учасники несуть відповідальність відповідно до законодавства Сторін, юридичні особи яких входять до корпорації. Оподаткування юридичних осіб, що входять до корпорації, здійснюєть­ся за їх місцезнаходженням відповідно до законодавства держави — місця перебування.

На підставі зазначеної Конвенції в рамках СНД утворено декілька ТНК, наприклад, транснаціональну фінансово-промислову групу із за­безпечення експлуатації та ремонту авіаційної техніки цивільної авіації держав — учасниць Співдружності Незалежних Держав, Міждержавну фінансово-промислову групи «Граніт» та ін.

Починаючи з 40-х pp. XX ст. у юридичній літературі обговорюється питання про визнання за ТНК міжнародної правосуб'єктності. Обґрунтовується концепція міжнародного корпоративного права, що утворюється угодами корпорацій з державами. Британський науковець Б. Черг пропонує сформувати спеціальні правові системи, що скла­даються з договорів, які не регулюються національними нормами,

' Відом. Верхов. Ради України. - 1999. - № 36. - Ст. 323.

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

а підпорядковуються міжнародному праву чи загальним принципам права. Проте більшість фахівців вважає, що договори, які укладають­ся між корпораціями та державами, є цивільними правочинами і на­лежать до сфери МПП, корпорації не можуть бути вилучені з-під дії національних законів'.

Отже, економічна могутність ТНК, їх вплив на світову політику обумовлюють появу концепцій про визнання за ТНК міжнародної правосуб'єктності, формування міжнародного права корпорацій. До­сить гострою є проблема боротьби між транснаціональною олігархією та національними державами. Тому діяльність ТНК має регулюватися перш за все на міжнародному рівні, компанії діють відповідно до норм приватного законодавства і міжнародна юрисдикція за їх діяльністю має здійснюватися незалежно від їх бажання. Але на сьогодні пробле­ма міжнародного регулювання діяльності ТНК не розв'язана, оскільки не прийняті універсальні правила, а існуючі нормативні акти мають декларативний характер, бо не створено механізмів їх реалізації. Ця проблема вимагає копіткої як теоретичної, так і практичної роботи^.