Поняття функціональний стиль мови

 

Українська мова, як і будь-яка національна мова, є системою систем, через які виявляється самобутність мовних ознак, характеристик. Крім цього, вона складається із фонетичної, морфологічної, лексико-фразеологічної, синтаксичної та стилістичної систем, кожна з яких є об’єктом вивчення.

Стилістичну систему української мови, її функціональні стилі вивчає стилістика, основним поняттям якої є стиль. Мовний стиль – сукупність засобів, вибір яких зумовлюється змістом, метою та характером висловлювання.

Літературна мова виконує ряд життєво важливих функцій як для окремої людини чи групи, так і для нації загалом. Серед найголовніших згадаємо такі: комунікативна, експресивна, ідентифікаційна, гносеологічна, номінативна та ін.

Літературна мова обслуговує різні сфери життєдіяльності суспільства - від родинних стосунків до загальнодержавних, а також шкільництво, пресу, культуру, науку і т.д. Залежно від практичної мети, місця та предмета висловлювання із національної мовної системи вибираються слова, прийоми їх уживання, поєднання і застосування в мовній практиці. Тому будь-яка сфера і форма спілкування визначає доцільність використання тих або інших мовних засобів. Сукупність лексичних, фразеологічних, морфологічних, синтаксичних, орфоепічних та акцептуальних засобів і становить поняття функціонального стилю.

Функціональний стиль – це сукупність стилістично-мовленнєвих різновидів, які виникли під впливом позамовних чинників.

Термін стиль використовується не тільки в лінгвістиці, а й у літературознавстві та мистецтвознавстві. Лінгвісти говорять про стилі мови, літературознавці – про стиль художнього твору, мистецтвознавці нерідко під стилем розуміють напрям у мистецтві: готику, ренесанс, бароко та ін.

Стиль мови має суспільну природу, твориться в процесі мовного розвитку нації і є невід’ємною частиною загальнонародної мови. Кількість і структура функціональних стилів, особливості їх використання тісно пов’язані з історичними умовами розвитку і функціонування самої літературної мови.

Функціональний стиль є сукупністю стилістично-мовленнєвих різновидів, які виникли під впливом позамовних чинників. Тому кожний текст має ознаки макростилю і його конкретного різновиду – підстилю. До системи стилю належить також жанр – конкретна форма організації мовного матеріалу функціонального стилю, текстова реалізація моделей і структур, що сформувалися і закріпилися в мовних ситуаціях.

 

Класифікація стилів

 

У науковій літературі існує класифікація стилів. Що ж різнить стилі один від одного? Вважають, що це особливі специфічні значення, які набувають у кожному стилі загальновживані слова. Так, наприклад, слово дух, яке має основне і загальноприйняте значення „розумна сила, спонукаюча до дії” („підняти дух армії”), у публіцистичному стилі має інше значення (наприклад, „дух статті”, тобто її ідейну спрямованість). У науково-філософському стилі дух – це те, що протиставляється матерії, у церковно-богослужбовому – надприродне божественне начало, у просторіччі – запах, подих.

 

Отже, такий поділ стилів сучасної української літературної мови є найбільш поширеним у мовознавчих працях, але не загальноприйнятим. Крім цього зазначається, що характерні ознаки стилів, міжстильові зв’язки складні: окремі стилі близькі між собою, деякими ознаками взаємонакладаються (напр., публіцистичний стиль і стиль художнього мовлення); іноді конкретні тексти відхиляються від типових для даного жанру засобів.

Найдавнішим є розмовний стиль. Розмовний стиль – функціональний різновид літературної мови, яким послуговуються мовці в щоденному неофіційному спілкуванні. Розмовний стиль застосовується в широкому повсякденному неспеціальному спілкуванні, у таких мовних ситуаціях, в яких відсутнє попереднє обдумування висловлювання, спеціальний добір мовних засобів.

Функціонує розмовний стиль в усній формі. Характеризується невимушеністю, особливим емоційним забарвленням, виразністю також багатством інтонацій, які неможливо відтворити на письмі. У ньому наявні також модуляції голосу, емфатичне розтягування звука, розрив слова на склади, різкі зниження чи підвищення тону.

Жанри розмовного стилю виокремлюють: за кількістю мовців і характером їх участі у спілкуванні (розповідь, полілог, діалог); за цільовою спрямованістю, характером ситуації і соціальними ролями учасників спілкування; за мовним матеріалом конотативного (розмовного, емоційно-забарвленого) значення.

Пізніше, з появою письма, почали формуватися художній та діловий стилі.

Мова художньої літератури становить собою найбільш повне виявлення літературної, загальнонародної мови. У жодному іншому стилі не представлені так всеосяжно словниковий склад у всьому багатстві його семантики, з прямими і переносними значеннями слів, граматичний лад, стилістична структура національної мови.

Призначення цього стилю – впливати засобами художнього слова через систему образів на розум, почуття і волю читачів, формувати ідейні переконання, моральні якості та естетичні смаки.

У художньому стилі все подається через призму соціальної орієнтації, світогляду, інтелекту і світовідчуття особистості і все зображуване спрямовується на особистість читача. Тому в ньому, крім об’єктивності і реального світу, існує і суб’єктивність сприйняття його людиною.

Публіцистичний стиль – це різновид літературної мови, який обслуговує сферу суспільних відносин. Найчастіше цей стиль проявляється в газетах і суспільно-політичних журналах, на радіо і телебаченні, в документальному кіно.

Публіцистичний стиль досить різноманітний у жанровому відношенні. Сюди належать: виступи на зборах, передові статті в газетах, журналах, теоретико-політичні статті, міжнародні огляди, кореспонденція, репортажі, фейлетони, памфлети, нариси тощо.

Основним призначенням цього стилю є висвітлення суспільно-політичних процесів, активний вплив на слухача, спонукання до діяльності, пропаганда певних думок, ідей, формування громадської думки.