Характеристика лексичного складу

Лексика – це сукупність слів мови, її словниковий склад.

Словниковий склад української мови – це відкрита, динамічна система лексичних одиниць, рівноправних за джерелами і часом формування.

Словниковий склад української мови об’єднує дві генетично різнопланові групи лексичних одиниць: 1) споконвічно українські слова; 2) слова, запозичені з інших мов. Зазначеним групам, у свою чергу, властива складна внутрішня диференціація.

У словниковому складі української мови провідне місце належить тій частині лексики, яку за генетичними ознаками і визначальною роллю у мовотворчому процесі прийнято називати споконвічною.

У складі споконвічної лексики виділяють таки семантичні групи слів, успадкованих з індоєвропейської прамови:

· назви предметів і явищдовкілля: небо, сонце, вода, море, озеро, дим;

· назви рослин та їх частин: дерево, зерно, липа, вишня, мох;

· назви диких і свійських тварин, риб, птахів і комах: звір, бобер, корова, кулик, муха;

· назви спорідненості і родинних зв'язків: отець, тато, мати, син, дочка, зять;

· назви органів і частин людського тіла та організму тварин: череп, волос, зуб, коліно, кістка;

· назви житла та його частин, знарядь праці, продуктів харчування, засобів пересування: дім, двері; мед, стежка, коло;

· назви дій, станів і життєвих процесів: жити, сидіти, їсти, знати, відати, іти;

· назви позначення господарської діяльності: копати, орати, терти, тесати, колоти;

· назви якостей: білий, зелений, короткий, милий, борзий;

· назви чисел: один, вісім, тисяча та ін.

У формуванні індивідуально-мовних лексичних одиниць дуже важлива роль належить такій типологічній ознаці, як фактично повне охоплення усіх частин мови творенням експресивно-оцінних похідних, орієнтованих на вираження позитивного або негативного ставлення до відповідних предметів, значення згрубілості або зменшеності, ступеня або інтенсивного вияву ознаки чи дії.

За час свого багатовікового розвитку українська мова перебувала у контактах із сусідніми і віддаленими мовами. Ці контакти виявилися у запозиченні численних слів, які органічно входили до нашої лексичної системи. Лексичні запозичення фактично становлять один з найважливіших чинників розвитку кожної мови, яка претендує на високий культурний рівень.

Слова іншомовного походження становлять 10% лексичного складу нашої мови. З-поміж них виділяємо інтернаціоналізми, запозичення і власне іншомовні слова.

Інтернаціоналізми – це слова, що вживаються в багатьох неблизькоспоріднених мовах і переважають у сфері понять із галузі культури, науки, політики, мистецтва; як правило не мають відповідників у мові поширення: музика, театр, радіо, телефон, лірика, синтагма, синус та ін.

Запозичення – слова, запозичені давно, глибоко ввійшли в мову, підпорядкувались усім її законам і нічим не зраджують свого іншомовного походження: хліб, млин, лиман, троянда, бандура, палац, барва; Андрій, Іван, Оксана та ін.

Власне іншомовні слова – слова, запозичені з інших мов, зберігають чужородність свого звучання і форми. До складу таких слів уходять невластиві українській мові звукосполучення нгл, мтп, пс, кс: конгломерат, симптом, психологія, ксилографія. Лише як іншомовні сприймаються слова з початковими а та е: абонемент, економіка, акція, емпіризм, емоція. Не втрачають іншомовного звучання всі слова, що мають у своєму складі звук[ ф ]: фаворит, факультет, параграф, шеф та ін.

За сферами вживання словниковий склад української мови поділяється на загальновживану і спеціальну лексику, або лексику обмеженого вживання.

Загальновживану лексику кваліфікують також як загальнонародну. До її складу входять слова, використовувані всіма носіями літературної мови незалежно від будь-яких додаткових соціологічних умов. Загальновживана лексика – це динамічна, рухлива підсистема. Виступаючи стійкою основою функціонування лексичного фонду сучасної української мови, вона завжди відкрита для поповнення словами, які втрачають ознаку обмеженого вживання і стають загальновживаними.

На відміну від загальновживаної спеціальній лексиці властиві обмежувальні ознаки, зумовлювані функціонуванням відповідних слів: 1) у різних сферах професійної діяльності людей; 2) на територіях поширення української мови, які становлять окремі діалектні ареали; 3) у мовленні груп людей, які формуються за різними ознаками соціального плану.

Особливу групу становлять слова вузького стилістичного призначення – терміни, професіоналізми, жаргонізми, розмовна та просторічна лексика, застарілі слова, неологізми.

Термін – це одиниця історично сформованої термінологічної системи, що визначає поняття та його місце в системі інших понять; служить для спілкування людей, пов’язаних єдністю спеціалізації, належить до словникового складу мови і підпорядковується її законам.

Термінологічна лексика в лексичному складі української мови посідає велике місце.

Нові поняття, що постають у науці, вимагають нових слів для називання. Тепер у розвинених мовах близько 90% нової лексики становлять науково-технічні терміни. Напр.: синус, косинус; натуралізм; парнокопитні; процент, ембарго, дебет; юрисдикція та ін.

Основна сфера застосування термінологічної лексики – офіційно-діловий і науковий стилі.

Професіоналізми – це слова та словосполучення, властиві мовленню певної професійної групи людей: вікно – із мови вчителів; кібер, юзер, юзать – із мови комп’ютерників; дупло – у мові стоматологів; пара – із мови студентів; риба, шапка – із мови журналістів.

Лексика різних професійних груп характеризується низкою специфічних рис. Це в основному назви знарядь виробництва та їх частин, назви трудових процесів, різних ґатунків сировини, спеціальні професійні вислови тощо. За межами даного професійного середовища ці слова не завжди зрозумілі або не становлять інтересу. З-поміж професіоналізмів можна виділити науково-технічні, професійно-виробничі, просторічно-жаргонні.

Значна частина професіоналізмів – неофіційні розмовні замінники термінів. Професіоналізми не становлять чіткої системи, тоді як терміни є систематизованими (кодифікованими) назвами понять. У термінів образність, як правило, стерта; у професіоналізмів вона зберігається довше, бо підтримується контекстом.

Жаргонна й арготична лексика характеризується обмеженим вживанням. Ці два розряди слів виділяються за ознакою функціонування у мовленні окремих соціальних груп.

До лексики обмеженого функціонування (жаргонізмів) характерне забарвлення нелітературності. Жаргон – сукупність особливостей словника розмовного мовлення людей, пов’язаних певною спіль­ністю інтересів. Насамперед це спільність професійна, а також тривале перебування разом (навчання, військо), однакові захоплення (спортом, мистецтвом, колекціо­нуванням тощо). Багато жаргонізмів виникає в моло­діжних колективах, зокрема в студентських та учнівсь­ких. Наприклад: пара – «двійка», шпори – «шпаргалки», хвіст – «академічна заборгованість» тощо. Більшість жаргонізмів становлять слова загальнонародної мови, вживані в специфічному значенні.

На відміну від соціально нейтральних жаргонізмів ар­готизми є соціально забарвленим розрядом лексики. Арго (фр. арго – жаргон) – це умовна говірка певної соціаль­ної групи з набором слів, незрозумілих для невтаємничених у справи цієї групи. Наприклад: кимарити – «спа­ти», пописа́ти – «порізати», батузник – «мотузка» тощо. Жаргонізми і арготизми перебувають за межами літера­турної мови, вони зрідка вживаються в письменстві та публіцистиці як засіб негативної оцінки та мовної ха­рактеристики персонажів.

З точки зору змісту в лексиці виділяються: значущі і службові, абстрактні і конкретні, синоніми, антоніми та ін. З точки зору плану вираження виділяються: омоніми, омофони, омографи, пароніми.

Омоніми – слова, що мають однаковий звуковий склад, але відмінні значенням Напр.: боронити – захищати, перешкоджати; стигнути – дозрівати, холонути; міна – обмін, вираз обличчя, вибуховий заряд; коса – заплетене волосся, знаряддя для косіння, вузька намивна смуга суходолу в морі, річці тощо.

Омоніми виникають унаслідок повного фонетичного збігу слів або частини їх форм, що первісно характеризувалися різним звучання (жати), а також запозичення з різних мов, відповідним чином фонетично адаптовані (лот (голланд.) – прилад для вимірювання глибини, лот (нім.) – міра ваги, грузило) тощо.

Антоніми – слова, що називають протилежні за змістом поняття. При визначенні антонімічності слів обов’язковою умовою є логіко-семантична співвіднесеність позначуваних ними понять. В антонімічні стосунки вступають лише ті слова, які співвідносяться за змістом на основі протилежності. Напр.: привабливий – неприємний, дружба – ворожнеча, радіти – журитися, новий (міністр, нейтр.) – новоспечений (просторічн.).

Слова з конкретним значенням, як правило, антонімів не мають: гітара, стілець, колоти; не мають антонімів також числівники, займенники.

Синоніми – слова, близькі за значенням і різні за звучанням; тобто вони відрізняються семантичними відтінками, стилістичним забарвленням або обома цими ознаками. Напр.: угода – договір – контракт, помаранчевий – жовтогарячий - апельсиновий. Є так звані абсолютні синоніми: процент – відсоток, екземпляр – примірник, тираж – наклад, частіше вживається той, що є питомо рідним.

Використання синонімів у різних стилях неоднакове. Не характерні вони й для наукового стилю, хоча й представлені ширше, ніж у офіційно-діловому стилі.

У наукових текстах синоніми використовують як засіб контекстуального уточнення. Для наукового стилю характерні точність, відсутність емоційності та експресивного забарвлення, прагнення до однозначності, до того, щоб кожному поняттю відповідав один термін. Але всупереч загальній тенденції виникає чимало паралельних назв того самого поняття. Унаслідок зовнішніх контактів з’являються синонімічні пари: атеїст – безбожник, бібліофіл – книголюб, монах – чернець, пентагон – п’ятикутник, біном – двочлен, квантитативний – кількісний, квалітативний – якісний та ін.

Пароніми – слова, утворені від одного й того самого кореня за допомогою різних афіксів і вживані в лексичній системі мови з різними значеннями, тобто слова, близькі за звучанням, але різні за значенням. Напр.: нагода – пригода, дефектний – дефективний, економний – економічний, дійовий – діяльний, ступінь – степінь (величина, що характеризує розмір, інтенсивність чогось (ступінь нагрітості); посада, ранг, звання, чин (вчений ступінь); степінь – добуток кількох однакових співмножників (у математиці). Не всі слова, схожі за звучанням, можна вважати паронімами. До паронімів належать тільки ті, що мають невелику відмінність у вимові.

Одним із джерел забруднення літературної мови є словесні штампи — слова і вирази, позбавлені образності, часто й одноманітно повторювані без урахування контексту, які збіднюють, знеособлюють мову. В основі таких виразів часто лежить якийсь образ, але цей образ унаслідок частого вживання втратив свою оригінальність.Наприклад: творча співпраця, люди в білих халатах (лікарі), рідке золото (нафта), чорне золото (вугілля), за рахунок підвищення продуктивності праці, набути широкого розмаху, піддати різкій критиці, приділяти найсерйознішу увагу, активна підтримка громадськості, викликає занепокоєння стан справ, висвітлити цілий комплекс проблем, набула гостроти ситуація, пом’якшити гостроту проблем, відбувся предметний обмін думками, працювати на педагогічній ниві.

У розповідях про сучасного керівника підприємства, який має успіхи у роботі, не обійдеться без висловів типу: людина невтомної енергії, має організаторські здібності, пройшов всі сходинки службової кар'єри, талановитий керівник, реалізує новаторський підхід до роботи, людина високих професійних якостей, має високий авторитет серед колег, знаходить спільну мову (з), на посаді... виявив себе мудрим господарником, ініціативним керівником-організатором, постійно перебуває у творчому пошуку, бере курс на людський фактор. А підприємство, очолюване цим керівником, характеризуватиметься таким чином: вийшло на передові рубежі вітчизняної економіки, випускає продукцію широкої номенклатури, робить вагомий внесок (у), колективом наполегливо вирішуються питання галузі.

Стандартизація мовних засобів є однією з особливостей офіційно-ділового стилю. На лексичному рівні ця риса виявляється у використанні канцеляризмів, тобто слів, словосполучень, виразів, які вживаються у ділових паперах як стійкий шаблон, трафарет для висловлення часто повторюваних думок, як-от: реалізація завдань, контроль за виконанням завдань покласти (на), підвищення ефективності заходів, набути розвитку, приділити особливу увагу, вжити термінових заходів, здійснювати контроль за дотриманням (чогось), прийняти до виконання. Стандартизовано звучать вислови із книжними прийменниками з метою, у відповідності до, у справі, зважаючи на і под., наприклад: з метою посилення контролю, відповідно до чинного законодавства, з боку керівництва, у справі підвищення добробуту, зважаючи на особливості виконання проектно-кошторисних робіт, уразі сплати комунальних послуг, оформлення на підставі заяв.

Закріплені в діловому мовленні формули сприймаються однозначно, отже, допомагають лаконічніше та точніше передати певний зміст. Існування "заготовок" полегшує створення документа і сприйняття інформації, а отже, в цілому сприяє результативності офіційного спілкування. Саме тому стандартні фрази у діловому стилі є функціонально доречними. Необхідно, однак, і в межах ділового стилю визначати доцільність використання канцеляризмів. Наприклад, в усному діловому мовленні або в деяких видах службових листів (привітаннях, запрошеннях) надмірне вживання стандартних фраз знижує ефективність спілкування.

Негативним явищем є проникнення канцеляризмів у публіцистичну та розмовну мову, шаблонні фрази збіднюють її, роблять сухою, мертвою, важкою для розуміння, надають казенного звучання. Таке явище отримало назву канцеляриту.

Лексика сучасної української літературної мови з погляду стилістичної диференціації поділяється на дві групи: стилістично нейтральна і стилістично забарвлена.

До стилістично нейтральної відносять: явища природи (блискавка, вітер); назви рослин і тварин (верба, жито, ведмідь); назви органів людського тіла (голова, око, язик); назви будівель і їх частин (будинок, підлога); назви дій і станів місця, часу і простору (ходити, робити, жити, вчора, далеко).

Стилістично забарвлена лексика часто вживається як паралельна до нейтральної:

· розуміти (нейтр.) – усвідомлювати (книжн.) – кумекати (розмовн.);

· піти (нейтр.) – вирушити (кн.-офіц.) – ушитися (просторічн.);

· збори (нейтр.) – збіговисько (зневажливе);

· високий (нейтр.) – довготелесий (розмовн.).

Уживаючись у переносному значенні, нейтральні слова набувають додаткових емоційно-експресивних відтінків, які переважають у художньому і публіцистичному стилях. Напр.: бджілка, ластівка, сокіл – позитивне забарвлення, а гадюка, корова, собака, баран – негативне.