Автоматизація процесу розслідування злочину.

Підвищення ефективності діяльності правоохоронних органів з розкриття, розслідування та попередження злочинів неможливо без інтеграції сучасних інформаційних технологій і, в першу чергу, персональних комп'ютерів (ПК), які не поступаються за функціональними можливостями своїм попередникам - великим і малим ЕОМ. Зокрема, органи внутрішніх справ Російської Федерації оснащуються однотипними ПК. У процесі розкриття, розслідування та попередження кримінальних справ застосовується як універсальне, так і спеціальне програмне забезпечення:

а) універсальні програми управління базами даних, які переробляють велику кількість однотипної інформації та систематизуючі її за потрібними ознаками;

б) системи підготовки текстів, які призначені для набору і редагування документів;

в) електронна таблиця - електронний банк, в осередки якого можна заносити не тільки текстові символи, а й математичні формули, при цьому розрахунки проводяться автоматично;

В даний час можна виділити наступні основні напрями розробки і застосування комп'ютерних технологій в криміналістиці:

) комп'ютеризація процесу розслідування злочинів;

) автоматизація процесу виробництва експертиз і досліджень.

) автоматизація системи кримінальної реєстрації;

В системі кримінальної реєстрації зосереджений значний обсяг інформації, яка використовується правоохоронними органами у процесі розкриття, розслідування та попередження злочинів. У цьому зв'язку підвищення оперативності та ефективності обробки та видачі інформації знаходиться у прямій залежності від впровадження сучасних комп'ютерних технологій. Можна констатувати, що даній проблемі приділяється дуже значна увага. p align="justify"> В ході розслідування кримінальних справ можуть використовуватися підсистеми інформаційного забезпечення роботи слідчих і співробітників органів дізнання з доказової і орієнтує інформацією для:

1) аналізу інформації по одному складному, багатоепізодним кримінальній справі, за яким до відповідальності притягнуто кілька людей. Тут комп'ютер групує інформацію по злочинних епізодів, об'єктам, особам, часом і місцем вчинення посягань, типом зібраних доказів, що дозволяє систематизувати всі наявні дані і в необхідних випадках структурувати їх, наприклад, за схемою: обличчя епізод докази винності і орієнтує інформація. Це дуже важливо, зокрема, при підготовці до проведення складних допитів, очних ставок, інших слідчих дій;

2) аналізу інформації про рух товарно-матеріальних цінностей, документів та ін Такий аналіз абсолютно необхідний при проведенні документальних ревізій, при розслідуванні численних епізодів отримання наркотичних препаратів за підробленими медичними рецептами, при розслідуванні злочинів у сфері банківської діяльності тощо

3) аналізу інформації по групі кримінальних справ: призупинених за відсутністю особи, яка підлягає залученню в якості обвинувачуваного; порушених за численними фактами вчинення злочинів, наприклад, в умовах надзвичайних ситуацій;

ТЕОРІЯ СПІЛКУВАННЯ В КРИМІНАЛІСТИЧНІЙ ТАКТИЦІ.

Водночас у загальній теорії криміналістики про спілкування як спеціалізоване міждисциплінарне поняття не згадується. Ця прогалина заповню­ється останнім часом українськими криміналістами, що обгрунту­вали окрему криміналістичну теорію спілкування і запропонували ввести її в структуру загальної теорії криміналістики, а поняття «спіл­кування» — у мову науки криміналістики

Спілкування являє собою систему взаємодії двох об’єктів: того, що впливає, і того, що сприймає вплив. Першим може бути тільки людина, наділена мисленням і здоровим глуздом; другим — як люди — суб’єкти спілкування, так і речі — будь-які фізичні тіла неорганічної і органічної природи або синтетичного походження, а також явища і події'.

У криміналістиці спілкування слід розуміти як сферу індивіду­ального буття суб’єкта, пов’язану з іншими формами життєдіяль­ності людини. Спілкування — це динамічна категорія процесу між- особистих відносин, умова для створення соціально-психологіч­них наслідків. Звідси спілкування інтерпретують як комунікативний процес, сутність якого полягає в обміні інформацією. Спілкування в цьому аспекті є інструментом пізнання, воно служить пізнанню, а не навпаки. Нарешті, спілкування можна розуміти як спонукання до діяльності, до самовираження суб’єкта і досягнення певної мети.

ВЕРСІЮВАННЯ.

Версія -обґрунтоване припущення про наявність і обставини розслідуваної події, про дії конкретних осіб і наявність у цих діях складу визначеного злочину.

Версіювання — це практичний процес оперування версіями як інструментами логічного пізнання в судово-слідчій практиці.

Побудова (конструювання) версій є структурним елементом версіювання. Як ро­зумова діяльність, процес побудови версії однаковий для всіх видів діяльності досу­дового і судового слідства. Логічна структура його включає:

1) збирання фактичного матеріалу для формування підстави версії;

2) побудову версії (аналіз, оцінка інфор­мації);

3) виведення із версії наслідків;

4) перевірку наслідків на практиці і наукове їх пояснення;

5) висновок про істинність або хибність версії.

Структура версіювання як процесу оперування версіями вклю­чає такі елементи: суб’єкт, джерела, підстава — криміналістична інформація та умовивід — власне версія.

Суб’єктами версіювання є прокурор, дізнавач, слідчий, суд, а також інші учасники процесу. Тому за суб’єктами розрізняють вер­сії слідчого, прокурора, суду, обвинуваченого, адвоката і т. ін.

Розумова діяльність побудови версії проходить всі п’ять стадій розвитку, які відіграють роль ступенів пізнання при переході від ймовірного знання до достовір­ного. Однак у практичній діяльності не завжди помітні всі ці етапи розумового про­цесу, а виділяються лише три Збирання фактичного матеріалу зводиться до виявлення і дізнавання джерел інформації, що мають відношення до розслідуваної події, з приводу якої будується версія.

1. Побудову версій у літературі іноді називають моделюванням «висуванням», «конструюванням», сутність понять яких, власне кажучи, однакові і позначають ро­зумовий процес широкого використання аналізу і синтезу, індукції і дедукції, ана­логії.

Висування версії починається аналізом зібраної інформації та її оцінкою в ціло­му, що веде до виникнення, як правило, загальних версій.

2. Перевірка версій. Перевірка версій здійснюється проведенням слідчих дій, оперативно-розшукових і організаційних заходів.

 

СЛІДЧА ДІЯ.

Слідча дія як тактичний – це послідовність процедур, що ут­ворюють структуру із чотирьох етапів: 1) підготовчого; 2) безпосереднього провад­ження; 3) фіксації результатів; 4) оцінки результатів і визначення їх місця в системі зібраних доказів.

1. Підготовка до проведення слідчої дії починається з визначення завдань, а саме необхідно: а) чітко сформулювати мету слідчої дії; б) обрати місце її провадження; в) визначити час провадження; г) визначити коло учасників і роль кожного із них; ґ) з’ясувати необхідність використання технічних засобів (які, для яких цілей); д) вста­новити можливість використання допомоги громадськості і в якій формі.

2.Безпосереднє проведення слідчої дії — це другий етап, коли складений план знаходить реальне втілення в діяльності слідчого. В криміналістичній методиці роз­слідування прийнято поділяти на три етапи: первісний, наступний і заключний. Відпо­відно до цього і слідчі дії поділяють на первісні, наступні і заключні.

3.Фіксація слідчих дій. Основною формою процесуального закріплення резуль­татів є протоколювання, тобто виклад ходу слідчої дії особою, яка проводить слідство. Як додаткові засоби закон дозволяє використовувати графічні, фотографічні, кіне­матографічні, звуко-відеографічні методи. Результати застосування додаткових за­собів фіксації служать додатками до протоколів слідчих дій і оперативних документів.

4.Оцінка одержаних результатів — важливий етап слідчої дії. Це розумова діяльність, яка здійснюється в логічних формах і спрямована на вирішення, при­наймні, трьох завдань: 1) вірогідність одержаних результатів; 2) відносність їх щодо доказуваної обставини; 3) можливість використовувати джерело інформації в про­цесуальному доказуванні.

СЛІДЧА СИТУАЦІЯ.

Зараз поняття «слідча ситуація» дедалі частіше стали визначати в інформацій­ному плані як сукупність інформаційних та інших чинників, або як динамічну інфор­маційну систему. Зараз поняття «слідча ситуація» дедалі частіше стали визначати в інформацій­ному плані як сукупність інформаційних та інших чинників, або як динамічну інфор­маційну систему (Л.Я. Драпкін, 1975), «суму значущої для розслідування інформації» (А.Н. Селиванов, 1977), сукупність даних про подію злочину і обставини на кон­кретному етапі розслідування (В.П. Бахін, 1978), сукупність умов у даний момент розслідування (Р.С. Бєлкін, 1979) тощо.

Слідча ситуація - це сукупність обставин конкретної події злочину, актуалізо­ваних слідчим, дізнавачем, прокурором, судом, що здійснюють його розкриття, роз­слідування і попередження. Коротше, слідча ситуація — це сукупність актуалізова­ної суб’єктами кримінального процесу доказов інформації, відображеної в матері­альній обстановці події злочину.

В.П. Бахін і Р.С. Бєлкін однаково класифікують слідчі ситуації на: 1) сприят­ливі і несприятливі; 2) безконфліктні і конфліктні; 3) початкові, проміжні і кінцеві;

4) типові і специфічні.

 

 

ОРГАНІЗАЦІЯ РОЗСЛІДУВАННЯ.

Організація розслідування передбачає визначення і мобілізацію сил і засобів, створення оптимальних умов для проведення слідчих дій та оперативно-розшукових заходів. Причому керуючим суб’єктом організації розслідування є слідчий.

Організація розслідування означає:

— своєчасну розробку узгодженого плану заходів місцевих правоохоронних органів;

— налагодження належної взаємодії у процесі розслідування між слідчим, оперативними працівниками, спеціалістами;

— забезпечення кваліфікованого керівництва слідчо-оперативною групою чи бригадою;

— проведення регулярних оперативних нарад слідчої групи;

— налагодження систематичного обміну інформацією та звітністю про результати роботи слідчої групи і кожного слідчого;

— забезпечення необхідних умов праці;

— забезпечення своєчасної розробки і виконання планів розслідування щодо кожної кримінальної справи;

— здійснення інших організаційних заходів для успішного розкриття і розслідування злочинів.

Комплекс організаційних заходів щодо кримінальної справи має бути точно визначеним, конкретним і детальним. Ці вимоги необхідно особливо чітко виконувати під час розслідування складних, багатоепізодних кримінальних справ з розподілом функцій між окремими слідчими і оперативними працівниками.

Організація розслідування базується на положеннях НОП. Стосовно слідчого, це насамперед режим та умови його роботи з метою їх оптимізації, вдосконалення нормування праці, обладнання робочих місць, оргтехніки, канцелярського та секретарського обслуговування.

 

ПЛАНУВАННЯ РОЗСЛІДУВАННЯ.

Під плануванням розслідування розуміють визначення шляхів розкриття злочинів, окреслення обставин, які підлягають з’ясуванню, а також встановлення найдоцільніших строків проведення необхідних слідчих дій та оперативно-розшукових заходів.

Значення планування розслідування визначається важливістю завдань, які можуть бути вирішені з його допомогою. До завдань планування досудового розслідування належать:

1) визначення правильних шляхів розкриття злочину;

2) забезпечення об’єктивності, повноти та всебічності розслідування;

3) своєчасне застосування науково-технічних і тактичних прийомів криміналістики з урахуванням особливостей кожної справи;

4) забезпечення найбільш ефективного поєднання оперативно-розшукових заходів і слідчих дій при розслідуванні;

5) сприяння економії сил і засобів слідчого апарату, швидкість розслідування.

Процес встановлення об’єктивної істини при розслідуванні злочинів залежить від принципів планування, які мають відповідати принципам кримінального процесу, визначатися ними. До принципів планування належать:

1) точне, неухильне дотримання законності при розслідуванні злочинів;

2) обґрунтованість плану розслідування;

3) індивідуальність планування, недопустимість схематичності, шаблону;

4) динамічність планування.

Планування розслідування в кримінальній справі необхідно відрізняти від планування окремої слідчої дії, тактичного прийому, тактичної комбінації, тактичної операції. Планування розслідування злочину складається з:

1) визначення завдань розслідування з урахуванням вчиненого злочину;

2) побудови (висування) слідчих версій;

3) аналізу версії та визначення обставин (питань), які необхідно встановити;

4) визначення слідчих дій, оперативних засобів та інших перевірочних і профілактичних заходів, необхідних для встановлення запланованих обставин;

5) вибору конкретних виконавців і термінів виконання.

Принципи планування: індивідуальність, динамічність, реальність та конкретність.

Існує кілька рівнів планування: планування роботи слідчого (календарний план), планування розслідування в кримінальній справі, планування слідчої дії, планування тактичної операції, тактичного прийому; планування початкового, наступного та заключного етапів розслідування. Кожний рівень планування складається з чотирьох стадій:

1) визначення загального напрямку дій, формування цілей, побудова версій та виведення з них логічних висновків, цілей, підцілей;

2) виділення обставин, які необхідно встановити;

3) визначення засобів, за допомогою яких будуть встановлені обставини вчиненого злочину; прийняття тактичних рішень;

4) визначення виконавців і термінів виконання.

Планування окремої слідчої дії включає три стадії:

1) визначення мети слідчої дії (обставини, питання, які необхідно встановити);

2) встановлення (вибір) конкретних ресурсів - інформаційних, психологічних, технічних, які знаходяться у слідчого, та визначення їх співвідношення з конкретною метою, якої необхідно досягти;

3) безпосереднє розроблення організаційно-тактичного змісту слідчої дії із визначенням послідовності застосування тактичних прийомів, тактичних операцій.

ТАКТИКА ОГЛЯДУ.

Огляд - це процесуальна дія, що полягає в безпосередньому ви­явленні й дослідженні об’єктів, що мають значення для криміналь­ної справи, їхніх ознак, властивостей, стану і взаєморозташування (ст. 237 КПК України).

Цілями огляду є:

• з’ясування обставин події, що розслідується;

• виявлення, фіксація, вилучення й оцінка слідів злочину, а та­кож інших речових доказів;

• отримання вихідної інформації для висунення версій;

• отримання даних для організації розшуку злочинця;

• отримання даних про обставини, що сприяли здійсненню зло­чину.

Класифікація видів огляду проводиться за:

• об’єктами — огляд місця події, зовнішній огляд трупа, огляд предметів, огляд документів, огляд тварин, огляд приміщень і ділянок місцевості, що не є місцем події, огляду (огляд тіла живих людей);

• послідовністю — первинний і повторний;

• обсягом — основний і додатковий.

Загальні тактичні вимоги, що ставляться до проведення огляду (загальні правила):

• єдине керівництво оглядом;

• невідкладність, об’єктивність, повнота і всебічність огляду;

• взаємодія з працівниками оперативного підрозділу;

• використання досконалих науково-технічних засобів і допо­моги фахівців;

• дотримання правил поводження зі слідами й іншими речови­ми доказами;

• цілеспрямованість і планомірність огляду.

ТАКТИКА ОГЛЯДУ МІСЦЯ ПОДІЇ.

Огляд місця події - слідча дія, яка полягає в безпосередньому вивченні й фіксації слідчим обстановки місця події, слідів, що зна­ ходяться на ньому, і інших об’єктів з метою отримання фактичних даних, які мають значення для справи.

Загальне завдання огляду місця події - встановити, що скоїло­ся на даному місці.

Окремі завдання:

• встановити характер досліджуваної події;

• встановити місце, час та інші обставини події;

• виявити, вивчити і зафіксувати сліди, що залишив злочинець, інші сліди, а також речові докази;

• виявити зміни в розташуванні та властивостях окремих об’єктів до досліджуваної події і після неї;

• виявити і зафіксувати негативні обставини.

У криміналістиці прийнято поділяти огляд місця події на етапи. Розрізняються три етапи огляду місця події: підготовчий, робо­чий (дослідницький), завершальний.

Підготовчий етап включає дві стадії: дії до виїзду на місце події (перший підготовчий етап) і дії на місці події до початку робочого етапу (другий підготовчий етап).

На першому підготовчому етапі слідчий:

• забезпечує охорону місця події;

• вживає заходів до запобігання і послаблення наслідків зло­чинів;

• забезпечує явку осіб, що виявили злочин;

• запрошує фахівців і понятих, якщо місце події знаходиться да­леко від населених пунктів;

• перевіряє готовність технічних засобів, вживання яких необ­хідно під час огляду.

На другому підготовчому етапі слідчий:

• вживає заходів до надання допомоги потерпілим;

• віддаляє з місця події всіх сторонніх осіб;

• опитує свідків з метою орієнтування і з’ясування проведених змін;

• розподіляє обов’язки між учасниками огляду й інструктує їх;

• проводить інші невідкладні дії, спрямовані на затримання зло­чинця, а також вживає заходів для покращання умов огляду.

Робочий етап складається із загального і детального огляду. На стадії загального огляду вирішуються такі завдання:

• ознайомлення із загальною обстановкою місця події;

• визначення програми обстеження місця події - окреслюють­ся межі огляду, послідовність огляду, способи його проведен­ня, дається завдання учасникам огляду, визначається порядок проведення реконструкції елементів та ін.

Огляд може бути здійснений декількома способами:

• концентричним - від периферії до центру;

• ексцентричним - від центру до периферії;

• фронтальним - уздовж ділянок місцевості (по прямих від краю до краю, по лініях секторів або квадратів);

• вузловим - обстеження окремих частин місцевості, приміщен­ня; їх поєднанням.

Місцеположення слідів і окремих предметів визначається стосов­но двох постійних орієнтирів.

На стадії детального огляду за необхідності проводять масштаб­не фотографування, відбирають і готують для вилучення всі предме­ти, які можуть мати значення речових доказів. При цьому звертають увагу на наявність негативних обставин, під якими слід розуміти об­ставини, що суперечать звичайному поясненню фактів, речей, версії потерпілого на момент огляду.

На завершальному етапі огляду місця події здійснюється фік­сація його ходу і результатів. Складаються протокол огляду місця події, необхідні схеми, креслення, плани, пакуються об’єкти, що ви­лучаються. Фотографії, отримані у результаті фіксуючого, оглядово­го, вузлового і детального фотографування, додаються до протоколу.

Залежно від характеру відображення на місці події злочину мож­на уявити ситуації, коли подія злочину: 1) має дійсне відображення;

2) не має повного відображення; 3) не знаходить свого явного ві­дображення; 4) має фальшиве відображення. Ці ситуації вимагають відповідної інтерпретації:

1) якщо подія злочину має дійсне відображення, у слідчого немає сумнівів щодо характеру події та осіб, причетних до неї. Достат­ній обсяг інформації дозволяє припустити дійсність події. Проте на першому етапі розслідування (яким часто є огляд місця події) нерідко важко вирішити, які об’єкти слід оглядати;

якщо подія злочину не має повного відображення, завдання слід­чого полягає у відновленні повної картини події, що відбулася. Неповнота відображення може мати різний ступінь. Якщо відо­браження настільки неповне, що не передає змін середовища, на основі яких можна судити про відображений об’єкт, тоді неповнота його є істотною. Виникнення неповного відображення пов’язане з такими моментами: а) у процесі вчинення злочину подія повністю не відобразилась на місці події; б) після вчинення злочину виникли зміни об’єктів огляду - слідів та речових доказів;

1) якщо подія злочину не знаходить свого явного відображення, можна передбачити, що: а) знищено дані на місці події (зміни в се­редовищі зникли, і акт їх виділення став неможливим; разом із тим знищення інформації на місці події (слідів і речових доказів) харак­теризується виникненням іншої інформації - слідів їх знищення); б) події у цьому місці не було;

2) якщо подія злочину має фальшиве відображення, виникає ситу­ація відбиття не події злочину, а іншої події, тобто при інсценуванні. У цих випадках необхідно звернути увагу на так звані негативні об­ставини, які несуть у собі інформацію не про злочин, чиїм відобра­женням вони нібито є, а про інсценування злочину.

Кожній із названих ситуацій огляду місця події відповідає найдо­цільніша система тактичних прийомів, яка має достатньо загальний характер. Подальша диференціація тактичних прийомів зумовлена типовими ознаками злочину та його індивідуальними особливостя­ми. Огляд місця події також має власну специфіку відповідно до різ­них видів злочинів, способів їх вчинення та приховування.

 

 

ТАКТИКА ОСВІДУВАННЯ ОСОБИ.

 

Освідування (огляд живих осіб). Цей різновид слідчого огляду провадиться з метою виявлен­ня на тілі живої людини слідів злочину, особливих прикмет та інших ознак,'які можуть свідчити про зв'язок цієї особи з роз­слідуваною подією.

Освідування має дві принципові відмінності від інших видів слідчого огляду.

По-перше, для його проведення слідчий виносить спеціаль­ну постанову. Ця постанова обов'язкова для виконання особою, щодо якої її складено.

По-друге, якщо освідування проводиться щодо особи іншої зі слідчим статі й супроводжується оголенням огляданого, слід­чий не буде присутнім в огляді; такий доручається іншому слід­чому однієї з огляданим статі або лікареві, зі слів якого слідчий потім складає протокол.

 

Слідчий у протоколі вказує, що його складено зі слів лікаря, який проводив огляд, а поняті засвідчують підписами достовір­ність протоколу.

Отже, в такому випадку взагалі відсутня основна ознака слідчого огляду - дослідження об'єкта особисто слідчим.

Освідуванню можуть бути піддані підозрювані, потерпілі, свідки.

Конкретними завданнями освідування є:

- чи є на тілі огляданого особливі прикмети, які саме і де;

- чи є на тілі певні ушкодження, які й де;

- чи є на тілі або одязі огляданої особи часточки тих чи інших речовин, що їх він міг винести з місця події або принести на нього;

- чи є на тілі або одязі ознаки, що свідчать про його професію;

- чи відповідають пошкодження на одязі огляданого ушко­дженням на його тілі тощо.

Освідування як різновид слідчого огляду треба відмежовува­ти від судово-медичного огляду як різновиду судово-медичної експертизи.

Слідче освідування не вимагає спеціальних знань.

У його ході встановлюються ознаки вчинення злочину (на­приклад, травми, отриманої під час боротьби з потерпілим, що за­хищався й чинив нападникові опір), які дозволятимуть ідентифі­кувати особу (шрами, родимі плями, татуювання), встановити факт перебування особи у певному місці (наявність у волоссі або у вушних раковинах підозрюваного частинок тиньку або фарби, що потрапили туди, тоді, коли той робив лаз у стіні.

Утім, слідчим оглядом не може встановлюватися, напри­клад, ступінь тяжкості тілесних ушкоджень, що є в огляданого, оскільки це компетенція лікаря - спеціаліста у сфері судової медицини.

Ці та інші спеціальні питанння вирішуються саме під час су­дово-медичного огляду - про причини та давність спричинення тілесних ушкоджень, про їхню тяжкість, про вроджені або набу­ті анатомічні чи фізичні аномалії тощо.

Освідування проводиться слідчим у певній послідовності: спершу оглядаються ділянки тіла, не закриті одягом, потім одяг, а після цього - решта ділянок тіла.

ТАКТИКА ОБШУКУ.

Обшук - слідча дія, що полягає в примусовому обслідуванні при­міщень, місцевості й інших об’єктів, а також окремих громадян з метою виявлення і вилучення слідів, знарядь злочину, предметів і цінностей, здобутих злочинним шляхом, а також інших предметів і документів, що мають значення для кримінальної справи, яка роз­слідується, а також встановлення місця знаходження розшукуваних осіб (ст. 234 КПК України).

Цілі обшуку:

• виявлення і вилучення предметів, що мають доказове значен­ня (знарядь злочину; предметів, здобутих злочинним шляхом або на яких є сліди злочину; документів, які вказують на важ­ливі для справи обставини, а також трупів);

• виявлення розшукуваних осіб і матеріалів, що полегшують їх розшук (фотографій, листів, щоденників);

• відшукання майна, на яке необхідно накласти арешт з метою забезпечення цивільного позову або можливої конфіскації майна.

Класифікація видів обшуку за:

• об’єктом: обшук приміщень, особистий обшук, обшук діля­нок місцевості, обшук транспортних засобів;

• послідовністю проведення: первинний обшук, повторний об­шук;

• часом: одночасний обшук, різночасний обшук.

Підготовка до проведення обшуку включає:

• збирання необхідних орієнтуючих відомостей;

• визначення часу обшуку;

• комплектування й інструктаж слідчо-оперативної групи;

• вживання заходів до забезпечення групи необхідними техніко- криміналістичними засобами, а також транспортом;

• складання плану проведення обшуку;

• винесення ухвали слідчого судді.

Розрізняють чотири стадії проведення обшуку:

• підготовча (попередня) полягає в прибутті слідчо-оперативної групи до місця обшуку, проникненні на об’єкт, що обшукуєть­ся, і вжитті заходів, що забезпечують нормальний хід обшуку (зосередження осіб в одній кімнаті, заборона розмовляти між собою та пересуватися по приміщенню тощо);

• оглядова стадія полягає в обході приміщення або ділянки місцевості, предмета обшуку, під час якого слідчий безпосе­редньо ознайомлюється з обстановкою, намічає план обшуку, остаточно розподіляє обов’язки між учасниками, ухвалює рі­шення про використання технічних засобів;

• детальна стадія включає безпосередньо пошуки об’єктів, що цікавлять слідство;

• фіксація результатів обшуку полягає у складанні протоколу, планів і схем приміщень або ділянок місцевості, що обшуку­ються, користуванні фотографування і відеозапису як засобів фіксації.

До тактичних прийомів обшуку належать:

• послідовний і вибірковий методи дослідження;

• одиночний і груповий пошук;

• суцільний або частковий пошук;

• обстеження без порушення та з порушенням цілісності об’єктів, що перевіряються, якщо мешканець приміщення від­мовляється відкрити предмети обстановки;

• метод порівняння однорідних предметів або ділянок.

Основним засобом фіксації ходу і результатів обшуку є прото­кол обшуку.

У протоколі детально викладаються відомості про знайдені пред­мети і місця їх виявлення. У тих випадках, коли вилучаються цінні папери, облігації, ощадкнижки, сертифікати, акредитиви, підлягаючі зберіганню свідоцтва, називаються реквізити цих документів.

При виявленні тайників описуються їх устрій і розміри.

У завершальній частині протоколу вказується, що було вилучено, як упаковано і чим опечатано, кому і що було передано на відпові­дальне зберігання.

Порядок обстеження при обшуку місця тайників можуть бути за­фіксовані на плані і схемі. У необхідних випадках з цією самою ме­тою використовують фотографування і відеозапис з фіксацією цих дій у протоколі обшуку.

ТАКТИКА ОБШУКУ ОСОБИ

За рішенням слідчого чи прокурора може бути проведено обшук осіб, які перебувають в житлі чи іншому володінні, якщо є достатні підстави вважати, що вони переховують при собі предмети або документи, які мають значення для кримінального провадження. Якщо обшук особи проводиться на місці іншого обшуку (приміщення, транспортного засобу) або як складова частина затримання підозрюваного, його метою є виявлення і вилучення зброї і речових доказів.

При обшуку особи слід дотримуватися певних правил, що забезпечують безпеку. Обшукуваного потрібно поставити обличчям до стіни або автомобіля під кутом 45 з широко розсунутими руками і ногами. У такому положенні стійкість надзвичайно низька, при спробі обшукуваного напасти на слідчого він втратить рівновагу. Особа, яка проводить обшук, не повинна сильно нахилятися, щоб не втратити рівноваги.

Одяг затриманого промацують і вилучають зброю, гострі предмети, різні таблетки і ємкості з рідинами, сипучі речовини тощо. Вилучають також інші предмети, які мають відношення до справи, яка розслідується, щоб затриманий не викинув їх при конвоюванні. Найбільш часто предмети ховають під коміри, під ремінь, підвішують у рукавах, на грудях, в штанинах, ховають між пальцями ніг в шкарпетках, під устілкою взуття. Дрібні предмети ховають у пишній зачісці, в природних отворах тіла. Якщо є підстави вважати, що особа предмет проковтнула, людину слід перевірити за допомогою рентгенівської установки.

Обшук особи здійснюються з обов’язковою участю не менше двох понятих незалежно від застосування технічних засобів фіксування відповідної слідчої (розшукової) дії.