Сліди злочину як джерела криміналістичної інформації.

Сліди злочину — джерела інформації. Усі об'єкти предмет­ного світу відносяться до джерел інформації, оскільки вони наді­лені властивістю відбиття. Вид інформації залежить від ознак та властивостей матеріального світу, що дає змогу класифікувати її джерела за різними підставами, наприклад філософською, кримі­нально-процесуальною (доказовою) та криміналістичною.

Фіософською підставою класифікації є теорія відбиття. Тому всі об'єкти поділяють на 1) джерела ідеального, психічного відо­браження; 2) джерела матеріальних відображень. Джерелами ідеальних відображень є люди, а матеріальних — речі.

Особистіші джерела — це люди, що ідеально відбивають реальну дійсність. У кримінальному процесі люди с джерелами криміналістичної інформації — це обвинувачений, підозрюваний, потерпілий, свідок, фахівець, цивільний позивач та відповідач. Вони зберігають у пам'яті інформацію про подію злочину у ви­гляді уявних образів — слідів пам'яті.

Речові джерела це матеріальні сліди вчинення злочину. Усі матеріальні тіла є речами, їх ще в період становлення кри­міналістики образно називали "німими свідками", якщо їх знахо­дили на місці злочину. Речі є джерелом криміналістичної інфор­мації, які поділяють на кілька груп.

1. Предмети обстановки місця події — матеріальне середовище (стілець, стіл, будова, рухома та нерухома обстановка і т.п.).

2. Об'єкти безпосереднього злочинного посягання: речі та множ­на техніка, тварини, об'єкти рослинного і біологічного похо­дження, тканини і органи людини та ін.

3. Засоби вчинення злочину: знаряддя праці, предмети, зброя, інструменти, фізичні явища, сильнодіючі, наркотичні та радіо­активні речовини.

4. Предмети, залишені злочинцем, учасниками на місці події (ка­пелюх, недопалок, сірник і т.п.).

5. Речі, які випадково потрапили або були навмисно залишені на місці події після вчинення злочину. Воіпг є слідами-джерелами іїіформації про діяльність осіб після події' злочину.

Складні (системні) джерела. Люди та речі є простими дже­релами, оскільки вони по-своєму здійснюють відображення: людина — ідеально, а річ матеріально. Якщо в процесі пізнання (психічної взаємодії) явища, події', предмета в одній пізнавальній процедурі (слідчій дії, оперативному заході) одночасно викорис- товую п»ся два простих джерела інформації — ідеальний та мате­ріальний, вони утворюють систему "людина — річ", яку назива­ють змішаним, складним, або системііим об'єктом.

КРИМІНАЛІСТИЧНА ІНФОРМАЦІЯ.

Криміналістичнаінформація є більш вузьким поняттям, міс­тить відомості про розслідування злочинів. Однак суворо обме­жити обсяг цього поняття не можна, оскільки джерелами доказів можуть бути будь-які матеріальні об'єкти, а методи їх досліджен­ня запозичені з різних галузей знань.

Доказоваінформація — це відомості (докази, фактичні дані), одержані із встановлених законом джерел процесуальними засо­бами. Тому доказова інформація одночасно є і процесуальною. Непроцесуальна інформація являє собою відомості, які причинно пов'язані з доказовим фактом, але містяться в джерелі, не назва­ному законом. Така інформація носить в розслідуванні орієнту­вальний характер, використовується дня побудови версій та пла­нування. Інформація, одержана непроцесуальними засобами, називається оперативною, її джерелами можуть бути об'єкти, як названі, так і не названі в законі.

Оперативна інформація є непроцесуальною і носить орієн­тувальний характер. Вона може стати процесуальною, тобто доказовою,.інше після введення її в процесі доказування з додер­жанням особливих процедур.

Криміналістична інформація може бути класифікована таким чином: за джерелом отримання (гомологічна, предметна, документальна, машинна; за характером структури (натуральна, нормалізована, комплексована, де-компонована, генерована, дискретна, квантоівана, кодована); за фізичною природою (зорова, слухова, смакова, та інша); за формою подання (вербальна, буквеннознакова, цифрова, графічна, іконічна, магнітна, голографічна, відеозапис, перфозапис); за носіями (матеріальна, ідеальна); за структурними елементами події злочину (суб'єктивна, об'єктивна, модальна); за спрямуванням руху і призначенням (пізнавальна, управлінська).

КРИМІНАЛІСТИЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ ЛЮДИНИ

Під криміналістичним дослідженням властивостей людини пропонується розуміти виявлення, аналіз, оцінку і використання криміналістично значимої інформації про винному особі, жертві злочину та інших учасниках кримінально-процесуальної діяльності, що включає в себе відомості про властивих їм біологічних, психологічних і соціальних властивості, які необхідні для їх ототожнення, вирішення тактичних і методичних завдань розслідування, з'ясування справжніх обставин події злочину.

Весь процес вивчення особистості підозрюваного, обвинуваченого пропонується розділити відповідно до вирішуваних завдань на два етапи. Метою першого етапу є збирання таких відомостей про властивості суб'єкта, які забезпечили б відповідь на питання про те, хто вчинив злочин, і відповідно, організацію його затримання. Будь-яка інформація, яка вказує на особу злочинця, може зіграти головну роль у вирішенні завдань його встановлення та розшуку. Для встановлення винної особи найчастіше виявляються і досліджуються його біологічні властивості: ознаки зовнішності, группо-специфічні властивості крові, тканин, волосся, органічних виділень; вікові особливості, функціональний стан; анатомічні властивості, що беруть участь у формуванні функціонально-рухових навичок; особливості голосового апарату та ін.

Другий етап пов'язаний з доведенням винності підозрюваного, обвинуваченого і переслідує мету позитивного впливу на нього в інтересах досудового слідства. Заходи з вивчення властивостей його особистості стають тут невід'ємною частиною практично всіх слідчих дій, а при необхідності і оперативно-розшукових заходів. На цьому етапі в основному вивчаються психологічні та соціально-психологічні властивості злочинця і його жертви, встановлюються персонографіческіе дані, соціальне, матеріальне становище, мікросередовище, освіта, професія, минулі судимості і т.д.

Це можливо тому, що при взаємодії злочинця з об'єктами матеріальної дійсності відбувається відображення властивостей його особистості.

ДАКТИЛОСКОПІЯ.

Дактилоскопія — розділ трасології, що вивчає властивості й будову папілярних візерунків з метою використання їх відбитків для ототожнення особи і розкриття злочинів.

У криміналістиці важливе значення приділяється слідам рук, оскільки:

1) контактування руки з яким-небудь об’єктом відбувається переважно долонною поверхнею кисті;

2) на пальцях і долонях рук є потожирові виділення, які залишають сліди нашарування;

3) шкіра руки має специфічні властивості.

Шкіра на долонній поверхні рук людини складається з двох основних шарів: верхнього шару — епідермісу та нижнього, що розташований під епідермісом, — дерми. Дерма має будову у вигляді сосочків, розміщених рядами, кожен з яких має незмінну структуру протягом усього життя людини.

Основними властивостями папілярних ліній є їхня індивідуальність, стійкість та відновлюваність. Індивідуальність папілярних візерунків полягає в тому, що у кожної людини свої малюнки папілярних ліній, а будова їх ліній має таку сукупність ознак, яка дає змогу відрізнити один візерунок від іншого.

Стійкість папілярних візерунків виявляється в тому, що протягом усього життя людини їх будова не змінюється.

На різних ділянках долонної поверхні папілярні лінії утворюють різні за складністю візерунки. Більшість узорів на нігтьових фалангах пальців складається з трьох потоків папілярних ліній: а) внутрішній малюнок у вигляді петель, кругів, завитків чи інших фігур; б) верхній потік зовнішнього малюнку; в) нижній потік зовнішнього малюнку; г) дельта — місце зближення чи з’єднання всіх трьох груп папілярних ліній; ґ) основа, яка підкреслює малюнок.

Папілярний візерунок — узор на нігтьових фалангах пальців рук, утворений папілярними лініями. Папілярні візерунки поділяються на три основних типи: дугові, петльові та завиткові (рис. 4). Якщо візерунки за своєю будовою не належать до жодного з основних типів, то це атипові (аномальні) візерунки.

Дугові папілярні візерунки є найпростішими за своєю будовою і складаються з одного-двох потоків папілярних ліній, які беруть початок біля одного бічного краю пальця та продовжуються до другого, утворюючи в середній частині візерунка дугоподібні фігури. Дугові візерунки поділяються на два види: прості дугові візерунки і дугові візерунки із зародковим внутрішнім малюнком. Дугові візерунки становлять близько 5 % від загальної кількості пальцьових візерунків.

Петльові папілярні візерунки мають не менше трьох потоків ліній і одну дельту, а в їхньому внутрішньому малюнкові є хоча б одна папілярна лінія, що утворює вільну петлю. Петльові візерунки поділяються на ульнарні (основи петель звернені до мізинця) і радіальні (основи петель звернені до великого пальця). Розрізняють такі види петльових візерунків, як прості, половинчасті, замкнуті, вигнуті, рівнобіжні, зустрічні. Петльові візерунки становлять близько 65 % від загальної кількості пальцьових візерунків.

Завиткові папілярні візерунки найскладніші за будовою, їх внутрішній малюнок має хоча б одне коло, повний оберт спіралі або дві-три системи петель, голівки яких огинають одна одну, або хоча б одне півколо, опуклість якого звернена до основи візерунка. Завиткові візерунки мають дві дельти (іноді три-чотири). Завиткові візерунки поділяються на кругові, спіралеподібні, неповні зі складною будовою внутрішнього малюнка. Завиткові візерунки становлять близько 30 % від загальної кількості візерунків.