Зародження і використання спеціальних знань у розслідуванні злочинів.

ЗАРОДЖЕННЯ І ВИКОРИСТАННЯ СПЕЦІАЛЬНИХ ЗНАНЬ У РОЗСЛІДУВАННІ ЗЛОЧИНІВ.

Виникнення криміналістики (від лат. crimen - злочин, criminalis - злочинний) -специфічної галузі узагальненої інформації про злочинну діяльність, а також про діяльність щодо виявлення, розкриття та розслідування злочинів і встановлення істини у процесі судочинства - обумовлюється розвитком держави і суспільства, оскільки цей процес безумовно потребував (вимагав) протидіяти злочинності, що як і право, виникло одночасно з державою.

Перші згадки про використання криміналістичних знань: священних книжках іудеїв, християн, мусульман - Торі (П'ятикпижжі), Біблії, Корані можна знайти опис способів пошуку такої істини: допиту, обшуку, впізнання.

Історично криміналістика виникла як прикладна наука про практичні засоби і методи розслідування злочинів, які ґрунтуються на розробках природничих і технічних наук.

У розвитку вітчизняної криміналістики загальноприйнятим є її поділ на три етапи:

• Перший -її становлення і накопичення емпіричного матеріалу (кінець XIX ст. - 1930-ті роки);

• Другий -формування окремих криміналістичних теорій (кінець 1930-х - кінець 1960-х років);

• Третій -формування загальної теорії криміналістики і подальшого розвитку окремих її теорій (від кінця 60-х років дотепер).

РОЗВИТОК КРИМІНАЛІСТИЧНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ В УКРАЇНІ І ЗА КОРДОНОМ.

Генрі Фолдс (1843-1930) -англійський лікар-криміналіст, запропонував використовувати відбитки пальців, вилучених з місця події, для розшуку і встановлення злочинців. Саме Г. Гросс у 1897 році запропонував термін «криміналістика».

Рудольф-Арчибальд Рейсе (1876-1928) - швейцарський криміналіст, засновник однієї з перших в історії криміналістичних лабораторій і курсів для вивчення працівниками поліції наукових методів дослідження речових доказів у Лозанні.

Можна назвати ще прізвища таких криміналістів, як Роберт Гейндль, Стіфф Оттоленгі, Генрі Едуард, Френсіс Гальтон та ін.

Бертальйон – виміряв людей, сгналістична фотографія….перший фоторобот

Відок - створив першу картотеку злочинців

Вейд – індифікація по нарізам ствола

Генрі – започаткував дактилоскопію

Першими вітчизняними криміналістами були:

1.Євген Федорович Буринський (1849-1912) - батько судової фотографії, засновник першої вітчизняної судово-експертної лабораторії. Започаткував основи судового почеркознавства, запровадив у криміналістиці принцип криміналістичної трансформації.

2.Микола Сергійович Бокаріус (1869-1931) -доктор медицини, судовий медик і криміналіст, засновник і перший директор Харківського НДІ судової експертизи, засновник і редактор журналу «Архів кримінології і судової медицини».

3.Сергій Михайлович Потапов (1873-1957) -ініціатор створення теорії криміналістичної ідентифікації. Першим читав курс кримінальної техніки.

4.Сергій Іванович Тихенко (1896-1971) -професор криміналістики, заслужений діяч науки і техніки, автор багатьох наукових досліджень у галузі судової експертизи, а також розроблення методики розслідування розкрадань.

5.Микола Прокопович Макаренко (1874-1945) -професор, завідувач кабінету науково-судової експертизи в Одесі від першого дня його утворення в 1914 році, а потім керівник Одеського НДІ судової експертизи (1925-1938). Працював над розробленням техніки розслідування злочинів.

6.Іван Миколайович Якимов (1884-1954). Започаткував єдиний методичний підхід до розслідування злочинів, детально дослідив різновиди слідчого огляду, розробив основи обшуку. Автор перших методичних посібників із криміналістики.

87.Сергій Миколайович Матвіїв (1881-1937) -доктор медицини і криміналістики. Сфера діяльності - експертиза речових доказів. Широкого розголосу набули його праці з дослідження розбитого скла: він установив ознаки, за якими можна визначити напрям пострілу або нанесення удару.

В 1968 р. Р. С. Бєлкін дав визначення, яке стало етапним у розвитку науки криміналістики. Криміналістика -це наука про закономірності виникнення, збирання, дослідження та використання доказів і розроблених на ґрунті цих закономірностей спеціальних засобів і методів судового дослідження й запобігання злочинів.

ЕКСПЕРТНІ КРИМІНАЛІСТИЧНІ УСТАНОВИ В УКРАЇНІ І ЗА КОРДОНОМ.

У системі Міністерства юстиції України функціонують науково-дослідні інститути судових експертиз (Київський науково-дослідний інститут судових експертиз, Харківський науково-дослідний інститут судових експертиз ім. Засл. проф. М.С. Бокаріуса), відділення та лабораторії, в яких проводяться всі традиційні і нетрадиційні види криміналістичних експертиз. Поруч з криміналістичними в інститутах проводяться і такі види судових експертиз, як бухгалтерські, автотехнічні, будівельно-технічні, товарознавчі, ґрунтознавчі, біологічні та ін.

У системі Міністерства внутрішніх справ України створена мережа експертно-криміналістичних служб, де проводяться різні види криміналістичних експертиз, автотехнічні, пожежно-технічні та деякі інші. У своїй структурі експертно-криміналістичні служби мають експертно-криміналістичні управління та експертно-криміналістичні відділи.

У системі Міністерства охорони здоров'я України зосереджені судово-медичні та судово-психіатричні установи. Мережа судово-медичних установ складається з різних за своїм рангом бюро судово-медичних експертиз.

Такі експертизи проводяться і співробітниками кафедр судової медицини вищих навчальних закладів.

Державного науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України до Європейської мережі криміналістичних наукових установ (ENFSI),

ЗАКОНОМІРНОСТІ, ЯКІ ВИВЧАЄ КРИМІНАЛІСТИКА.

1) закономірності вибору і реалізації способи підготовки, вчинення та приховування злочину;

2) закономірності встановлення і розвитку зв'язків між елементами механізму злочину;

3) закономірності виникнення і розвитку явищ, пов'язаних зі злочином до, під час і після його вчинення.

МЕТОДОЛОГІЯ КРИМІНАЛІСТИКИ.

Методологія криміналістики (її ще називають теорією криміналістики) -система її світоглядних принципів, теоретичних концепцій, категорій, понять, методів, визначень і термінів, які сукупно відображають увесь предмет криміналістики, його внутрішні та зовнішні зв'язки.

До загальної теорії входять певні окремі теорії-вчення, наприклад, криміналістична ідентифікація та діагностика, про механізм слідоутворення, спосіб учинення злочину, криміналістичну характеристику злочину, про версії та планування розслідування.

До методології криміналістики входять складовими:

- мова науки (система її понять, термінів, знаків, криміналістичних категорій);

- системність науки, тобто криміналістичні класифікації;

- вчення про методи криміналістики, наукових досліджень.

КРИМІНАЛІСТИЧНА ТЕХНІКА.

Криміналістична техніка -розділ про систему наукових положень і рекомендацій щодо застосування технічних засобів, способів і методів призначення яких є збирання, фіксація та дослідження доказової інформації для розкриття, розслідування, судового розгляду та попередження злочинів.

Структура розділу вміщує:

• наукові засади криміналістичної техніки;

• судову фотографію, відеозапис;

• трасологію (слідознавство);

• судову балістику (зброєзиавство);

• документознавство;

• габітологію;

• криміналістичну фопоскопію;

• одорологію;

• криміналістичну реєстрацію.

КРИМІНАЛІСТИЧНА ТАКТИКА.

Криміналістична тактика -третій розділ криміналістики, який містить науково розроблену систему проведення слідчих і судово-слідчих дій, загальні та спеціальні рекомендації про організацію та планування процесу розслідування, з урахуванням кримінальної та оперативно-розшукової тактики.

Окрім розроблення тактики проведення слідчих дій, криміналістична тактика, або, як її ще називають, слідча тактика, досліджує й інші тактичні засоби, якими є:

• тактична операція;

• тактична комбінація;

• слідча ситуація;

• психологічна засідка;

• слідча хитрість, пастка тощо.

КРИМІНАЛІСТИЧНА МЕТОДИКА.

Криміналістична методика (методика розслідування окремих видів злочинів) -сукупність криміналістичних знань і рекомендацій, що базуються на них щодо розслідування і попередження окремих видів злочинів.

Іншими словами, це -синтезуючий розділ криміналістики, який об'єднує положення криміналістичної техніки і тактики в їх специфічному поєднанні щодо умов і завдань розслідування конкретного виду злочину.

Складовими криміналістичної методики виступають:

• криміналістична характеристика злочинів;

• загальні принципи організації розслідування злочинів;

• принципи побудови і способів практичного використання методик розслідування й попередження конкретних видів злочинів і т.п.

ЗАВДАННЯ КРИМІНАЛІСТИКИ.

Головне завдання криміналістики можна сформулювати як -забезпечення боротьби зі злочинністю відповідними для потреб практики засобами, способами та методами отримання й використання доказової інформації.

Спеціальні завдання:

- вивчення закономірностей слідоутворення, збору та використання доказової інформації;

- вивчення практики розкриття й розслідування злочинів, зокрема: досвід і новації інших держав;

- розробка теоретичних основ діяльності щодо виявлення, збирання, дослідження й використання доказової інформації;

- напрацювання практичних рекомендацій технічного і методичного характеру;

- розроблення заходів і засобів попередження злочинів.

ПРИНЦИПИ КРИМІНАЛІСТИКИ.

Принципами криміналістики - це певні вихідні положення, керівні ідеї.

До принципів криміналістики як науки:

- принцип можливості пізнання матеріального світу -означає, що світ є пізнаванним, тобто що всі факти, явища і процеси, які стають об'єктами вивчення криміналістики, є пізнаванними;

- принцип об'єктивності -виражає незалежність криміналістичних наукових прикладних досліджень від будь-яких політичних позицій, мотивів, наявність заінтересованості у досягненні максимально точного відображення закономірностей і процесів реального світу;

- принцип історизму -відображає діалектичну вимогу розглядати предмет криміналістики, її зміст, функції, зв'язки з іншими науками під кутом зору їх виникнення та зміни у динаміці історії;

- принцип системності науки -передбачає такий підхід до предмета криміналістики, за якого вона в цілому, а також окремі її розділи і напрями, об'єкти, що нею вивчаються, явища тощо розглядаються як взаємопов'язані та взаємозалежні частини одного цілого, які між собою утворюють взаємообумовлену систему.

Принципи криміналістики як виду практичної діяльності:

• принцип законності;

• принцип пріоритету закону над рекомендаціями;

• принцип зв'язку науки і практики;

• принцип раціональної організації розслідування, побудови і перевірки версій, криміналістичної реконструкції;

• принцип творчого підходу до вирішення практичних завдань тощо.

Класибікація

За суб'єктами діагностування:

• експертна;

• судово-слідча;

• оперативно-розшукова;

• діагностика свідками, потерпілими.

За вирішуваними завданнями:

• проста і складна;

• пряма і зворотна.

• змішана.

За формою здійснення:

• процесуальна;

• Непроцесуальна.

За метою проведення:

• діагностування властивостей і стану об'єкта дослідження;

• діагностування факту і причин динаміки змін об'єкта;

• діагностування кримінальної ситуації.

За змістом і характером експертного дослідження:

• діагностичне дослідження властивостей і стану об'єкта під час його безпосереднього вивчення;

• діагностичне дослідження властивостей і стану об'єкта за його відображеннями;

• діагностичне дослідження механізмів, процесів і дій за безпосередніми результатами (наслідками), конкретними об'єктами, відображеннями.

Етапи діагностичного дослідження:

• Формулювання завдання діагностичного дослідження.

• Вирішення простого діагностичного завдання.

• Побудова типової моделі.

• Встановлення наслідків із побудованої моделі та порівняння цих установлених (гіпотетичних) наслідків із відображеннями па елементах уречевленої обстановки, виявлення специфічних особливостей.

• Формулювання або побудова висновку. За позитивного результату порівняння встановлюється механізм події, процесу, дії, а за негативного результату - повернення до першого або другого етапу.

КРИМІНАЛІСТИКА І МЕДИЦИНА.

Криміналістика і судова медицина мають давні та міцні зв'язки. Судово-медичні знання використовували у розкритті злочинів значно раніше, ніж виникла криміналістика. Тому окремі медичні прийоми виявлення слідів злочину на тілі людини були запозичені криміналістикою і, навпаки, багато криміналістичних прийомів і технічних засобів успішно використовують у судовій медицині

ТРАСОЛОГІЯ.

Трасологія — це галузь криміналістичної техніки, яка вивчає матеріально-фіксовані сліди, закономірності їх утворення і розробляє прийоми, методи та науково-технічні засоби їх виявлення, фіксації, вилучення і дослідження.

Трасологія базується на таких наукових положеннях:

1) об’єкти матеріального світу індивідуальні. Кожний об’єкт індивідуальний і тотожний тільки самому собі. Індивідуалізація об’єкта здійснюється за збігом загальних і окремих ознак;

2) за певних умов зовнішня будова одного об’єкта може відбитися на іншому. Точність відображення залежить від фізичних властивостей слідоутворюючого і слідосприймаючого об’єктів, механізму слідоутворення. За матеріально-фіксованими слідами можлива ідентифікація (встановлення тотожності) об’єкта, який їх залишив;

3) відносна стійкість об’єктів. Об’єктами механічної контактної взаємодії можуть бути тільки тверді тіла, які мають доволі стійкі зовнішні ознаки;

4) відбиття у сліді зовнішньої будови предмета є перетвореним (має вид негативу). У сліді ознаки зовнішньої будови предмета переважно мають дзеркальне відображення.

Криміналістичне значення слідів визначається існуванням причинного зв’язку з подією злочину. У трасології за слідами можна встановити:

1) індивідуальну тотожність об’єкта, яким утворений слід (ідентифікувати об’єкт);

2) групову належність об’єктів (тип, клас, рід, вид, різновид);

3) механізм і умови виникнення слідів, слідоутворення (вид сліду, напрямок і кут взаємодії об’єктів тощо);

4) окремі обставини злочинної події (спосіб проникнення у житло, кількість учасників події, їх анатомо-фізіологічні особливості, напрямок пересування злочинців, використання транспортних засобів, орієнтовний час вчинення злочину та ін.).

Трасологічні дослідження дають змогу вирішувати ідентифікаційні та діагностичні завдання.

КРИМІНАЛІСТИЧНА ІНФОРМАЦІЯ.

Криміналістичнаінформація є більш вузьким поняттям, міс­тить відомості про розслідування злочинів. Однак суворо обме­жити обсяг цього поняття не можна, оскільки джерелами доказів можуть бути будь-які матеріальні об'єкти, а методи їх досліджен­ня запозичені з різних галузей знань.

Доказоваінформація — це відомості (докази, фактичні дані), одержані із встановлених законом джерел процесуальними засо­бами. Тому доказова інформація одночасно є і процесуальною. Непроцесуальна інформація являє собою відомості, які причинно пов'язані з доказовим фактом, але містяться в джерелі, не назва­ному законом. Така інформація носить в розслідуванні орієнту­вальний характер, використовується дня побудови версій та пла­нування. Інформація, одержана непроцесуальними засобами, називається оперативною, її джерелами можуть бути об'єкти, як названі, так і не названі в законі.

Оперативна інформація є непроцесуальною і носить орієн­тувальний характер. Вона може стати процесуальною, тобто доказовою,.інше після введення її в процесі доказування з додер­жанням особливих процедур.

Криміналістична інформація може бути класифікована таким чином: за джерелом отримання (гомологічна, предметна, документальна, машинна; за характером структури (натуральна, нормалізована, комплексована, де-компонована, генерована, дискретна, квантоівана, кодована); за фізичною природою (зорова, слухова, смакова, та інша); за формою подання (вербальна, буквеннознакова, цифрова, графічна, іконічна, магнітна, голографічна, відеозапис, перфозапис); за носіями (матеріальна, ідеальна); за структурними елементами події злочину (суб'єктивна, об'єктивна, модальна); за спрямуванням руху і призначенням (пізнавальна, управлінська).

ДАКТИЛОСКОПІЯ.

Дактилоскопія — розділ трасології, що вивчає властивості й будову папілярних візерунків з метою використання їх відбитків для ототожнення особи і розкриття злочинів.

У криміналістиці важливе значення приділяється слідам рук, оскільки:

1) контактування руки з яким-небудь об’єктом відбувається переважно долонною поверхнею кисті;

2) на пальцях і долонях рук є потожирові виділення, які залишають сліди нашарування;

3) шкіра руки має специфічні властивості.

Шкіра на долонній поверхні рук людини складається з двох основних шарів: верхнього шару — епідермісу та нижнього, що розташований під епідермісом, — дерми. Дерма має будову у вигляді сосочків, розміщених рядами, кожен з яких має незмінну структуру протягом усього життя людини.

Основними властивостями папілярних ліній є їхня індивідуальність, стійкість та відновлюваність. Індивідуальність папілярних візерунків полягає в тому, що у кожної людини свої малюнки папілярних ліній, а будова їх ліній має таку сукупність ознак, яка дає змогу відрізнити один візерунок від іншого.

Стійкість папілярних візерунків виявляється в тому, що протягом усього життя людини їх будова не змінюється.

На різних ділянках долонної поверхні папілярні лінії утворюють різні за складністю візерунки. Більшість узорів на нігтьових фалангах пальців складається з трьох потоків папілярних ліній: а) внутрішній малюнок у вигляді петель, кругів, завитків чи інших фігур; б) верхній потік зовнішнього малюнку; в) нижній потік зовнішнього малюнку; г) дельта — місце зближення чи з’єднання всіх трьох груп папілярних ліній; ґ) основа, яка підкреслює малюнок.

Папілярний візерунок — узор на нігтьових фалангах пальців рук, утворений папілярними лініями. Папілярні візерунки поділяються на три основних типи: дугові, петльові та завиткові (рис. 4). Якщо візерунки за своєю будовою не належать до жодного з основних типів, то це атипові (аномальні) візерунки.

Дугові папілярні візерунки є найпростішими за своєю будовою і складаються з одного-двох потоків папілярних ліній, які беруть початок біля одного бічного краю пальця та продовжуються до другого, утворюючи в середній частині візерунка дугоподібні фігури. Дугові візерунки поділяються на два види: прості дугові візерунки і дугові візерунки із зародковим внутрішнім малюнком. Дугові візерунки становлять близько 5 % від загальної кількості пальцьових візерунків.

Петльові папілярні візерунки мають не менше трьох потоків ліній і одну дельту, а в їхньому внутрішньому малюнкові є хоча б одна папілярна лінія, що утворює вільну петлю. Петльові візерунки поділяються на ульнарні (основи петель звернені до мізинця) і радіальні (основи петель звернені до великого пальця). Розрізняють такі види петльових візерунків, як прості, половинчасті, замкнуті, вигнуті, рівнобіжні, зустрічні. Петльові візерунки становлять близько 65 % від загальної кількості пальцьових візерунків.

Завиткові папілярні візерунки найскладніші за будовою, їх внутрішній малюнок має хоча б одне коло, повний оберт спіралі або дві-три системи петель, голівки яких огинають одна одну, або хоча б одне півколо, опуклість якого звернена до основи візерунка. Завиткові візерунки мають дві дельти (іноді три-чотири). Завиткові візерунки поділяються на кругові, спіралеподібні, неповні зі складною будовою внутрішнього малюнка. Завиткові візерунки становлять близько 30 % від загальної кількості візерунків.

 

КРИМІНАЛІСТИЧНА ФОТОГРАФІЯ

Судова фотографія -це галузь криміналістичної техніки, яка розробляє фотографічні засоби, прийоми і методи виявлення, фіксації і дослідження доказів. Зміст судової фотографії становлять наукові положення і практичні рекомендації щодо використання фотографії в розслідуванні злочинів.

Використання фотографічної зйомки в розслідуванні злочинів зумовлено такими чинниками:

1) дає змогу якнайточніше зафіксувати об’єкт, його стан, ознаки;

2) забезпечує швидку фіксацію тих чи інших об’єктів;

3) дає адекватне уявлення про зображений на фотознімку об’єкт; фотографічне зображення має властивість наочності й документальності;

4) існує можливість одержання слабковидимих і невидимих деталей, слідів, ознак.

Судова фотографія поділяється на фотографію судово-оперативну (фіксуючу) та судово-дослідницьку (експертну).

Судово-оперативна фотографія являє собою сукупність методів, прийомів і засобів, що застосовуються при провадженні слідчих чи оперативно розшукових дій для фіксації обстановки, слідів та інших об’єктів. Судово-оперативна фотографія як спосіб фіксації під час розслідування застосовується у поєднанні з оформленням протоколу, схем і планів.

Судово-дослідницька фотографія - це система спеціальних методів, прийомів і засобів, що застосовуються для одержання нових фактів при провадженні судових експертиз.

 

КРИМІНАЛІСТИЧНИЙ ВІДЕОЗАПИС

Судовий відеозапис -система видів, методів і прийомів зйомки, які застосовуються при проведенні слідчих і судових дій, оперативно розшукових заходів і судових експертиз з метою розслідування злочинів і надання суду наочного доказового матеріалу.

Відеозапис у розслідуванні злочинів має такі переваги:

1) дає змогу одночасно фіксувати звук і зображення на магнітній стрічці та візуально контролювати якість запису;

2) містить інформацію про динамічність події, розвиток тієї чи іншої дії або явища;

3) не потребує лабораторного опрацювання відзнятого матеріалу;

4) дає можливість багаторазово використовувати відеострічку для запису.

 

 

ВИДИ ФОТОЗЙОМОК.

Розрізняють чотири види фотографічної зйомки на місці події: орієнтуючу, оглядову, вузлову і детальну. Цей розподіл певною мірою є умовним.

1.Орієнтуюча зйомка своїм завданням має фіксацію певного об’єкта або місця події разом із оточуючими його предметами, будівлями, місцевістю, тобто орієнтуючий знімок повинен містити зображення власне місця події на фоні оточуючих предметів чи місцевості..

2.Оглядова зйомка застосовується для фіксації загального вигляду місця події без оточуючих предметів. Аби зафіксувати взаємне розташування найважливіших об’єктів, відобразити їх специфіку, зйомку провадять із різних боків. Важливою вимогою щодо оглядових знімків є повнота зображення місця події.

3.Вузлова зйомка - ц е зйомка частин (вузлів) об’єкта. Вузол - це частина місця події, де виявлені сліди злочину. При такій зйомці великим планом фотографуються певні ділянки місця події, що мають важливе значення, та об’єкти, з якими були пов’язані дії злочинця. Так, у приміщенні, де вчинена крадіжка, це можуть бути зламані двері, пошкоджене вікно, розкриті сховища та ін. На місці вбивства об’єктом вузлової зйомки може бути труп зі слідами ушкоджень.

4.Детальна зйомка -це зйомка окремих слідів, предметів, деталей обстановки місця події. Її завжди провадять масштабним способом: великим планом із масштабною лінійкою. Детальній зйомці піддаються насамперед предмети і сліди, які не можуть бути вилучені з місця події, швидко змінюють свої властивості або мають небезпеку їх ушкодження.

МЕТОДИ ФОТОЗЙОМОК.

БАЛІСТИЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ.

Під час дослідження зброї та боєприпасів судово-балістична експертиза вирішує завдання:

1.Класифікаційні дослідження сприяють установленню виду зброї, її системи або моделі за стріляними гільзами та кулями, що виявлені на місці події.

2.Діагностичні дослідження сприяють з'ясуванню: чи нале­жить наданий експертові предмет до вогнепальної зброї; його технічний стан; спосіб виготовлення, зміст знищених марку­вальних позначень, які були на ній.

3.Ідентифікаційні дослідження мають завдання: визначення конкретного екземпляра зброї, з якої були вистрілені снаряди (кулі, шроти, картеч) і гільзи; встановлення наявності або від­сутності зв'язку між боєприпасами і матеріалами, виявленими на місці події, та боєприпасами й матеріалами, виявленими у конкретної особи.

Об’єктами судово-балістичного дослідження є:

1) ручна вогнепальна зброя;

2) окремі частини зброї;

3) боєприпаси;

4) сліди пострілу (сліди застосування зброї);

5) засоби та інструменти, що застосовувалися для спорядження патронів або виготовлення снарядів.

МЕТОДИКИ ДОСЛІДЖЕННЯ ЗБРОЇ.

 

Дослідження слідів вогнепальної зброї на гільзах багато в чому схожа з трасологічною методикою дослідження слідів-відображень взагалі.

Коло завдань неідентифікаційного дослідження досить широке і торкається питань, пов'язаних зі встановленням не тотожності об'єктів, а лише системи, моделі снаряда, визнання зброї вогнепальною, придатності зброї до стрільби та її бойових ознак (убійна сила, дальність ураження); з якого боку пробитий отвір кулею; зі зброї якої системи відстріляна гільза (куля), знайдена на місці події; для якої зброї призначені боєприпаси, виявлені у підозрюваного; яким способом виготовлені зброя, боєприпаси (заводським або кустарним), із застосуванням яких інструментів; чи не використовувалися предмети, пристосовані для спорядження боєприпасів; де перебувала особа, що стріляла. Оскільки як ідентифікаційні, так і неідентифікаційні дослідження здійснюються в рамках судово-балістичної експертизи, розглянемо їх одночасно.

Ототожнення зброї за слідами на гільзах і кулях. На балістичну експертизу слідчий надсилає зброю, гільзи, патрони з осічками, кулі, дріб, пижі, прокладки, боєприпаси (патрони, споряджені мисливські патрони) для одержання експериментальних порівняльних зразків. Слідчому забороняється самому одержувати порівняльні зразки і відправляти їх на експертизу замість боєприпасів. Останні мають бути аналогічними досліджуваним гільзам, кулям.

Експериментальний відстріл досліджуваної зброї здійснює фахівець у спеціальних умовах, застосовуючи кулеуловлювачі, завдяки чому отримують зіставлені зразки.

Порівняння досліджуваної та експериментальної гільз проводять за всіма слідами зброї, відображеними на гільзах, передусім бойка, переднього зрізу затвора (щітка колодки), які є на будь-якій гільзі, відстріляній з будь-якої зброї. Використання ддя ідентифікаційних цілей інших слідів залежить від виду зброї та вираженосгі слідів. При дослідженні автоматичної зброї обов'язково належить порівняти сліди відбивача, зачіпки викидача, а ддя 9 та 7,2 мм гільз проміжного патрона — знайти сліди вікна кожуха затвора (ствольної коробки). Якщо сліди достатньо виражені, ідентифікацію можна здійснити і за одним із них. Наприклад, сліди вікна ствольної коробки є вельми інформативними і достатніми для ототожнення АК за одним слідом.

Методика ототожнення зброї за кулями є більш складною, осюльки сліди на кулі є площинні, утворені при ковзанні по достатньо довгій поверхні канал}' ствола, і являють собою складну систему відображень численності його профілів. Безпосереднє порівняння слідоутворюючого об'єкта зі слідом на кулях не здій-

Дослідження зброї та слідів пострі'іу

на спеціальному приладі. Якщо досліджувана куля є занадто деформованою, то вдаються до механічної розвертки: кулю розрізають по вертикальній осі, оболонку розправляють, фотографують і порівнюють знімки.

Особливу складність при порівнянні слідів каналу ствола на кулях становить оцінка одержаних збігів. Відомо, що траси можуть збігатися за шириною, але розрізняться за висотою. Для контролю проводять профілографічне дослідження і порівнюють профілограми.

Ототожнення цілого за частинами зброї, боєприпасів. На місці події нерідко залишаються сліди — предмети, утворені внаслідок розділення цілого на частини. Тому ототожнення цілого за його частинами є важливим фактом в розслідуванні злочину. У зв'язку з цим виникають такі питання: чи складали куля і гільза до розділення один патрон; чи дана зброя зберігалася в кобурі, виявленій у підозрюваного; чи складали одне ціле дерев'яна щічка і револьвер, вилучений в обвинуваченого? Оскільки сліди розчленування бувають різного походження (механічні, хімічні, біологічні), остільки й використання методики визначається в залежності від характеру слідів. Наприклад, для встановлення факту зберігання зброї в даній кобурі застосовуються трасологічні методики, а для встановлення слідів металізації і змазки на кобурі — фізико-хімічні.

 

ВЕРСІЮВАННЯ.

Версія -обґрунтоване припущення про наявність і обставини розслідуваної події, про дії конкретних осіб і наявність у цих діях складу визначеного злочину.

Версіювання — це практичний процес оперування версіями як інструментами логічного пізнання в судово-слідчій практиці.

Побудова (конструювання) версій є структурним елементом версіювання. Як ро­зумова діяльність, процес побудови версії однаковий для всіх видів діяльності досу­дового і судового слідства. Логічна структура його включає:

1) збирання фактичного матеріалу для формування підстави версії;

2) побудову версії (аналіз, оцінка інфор­мації);

3) виведення із версії наслідків;

4) перевірку наслідків на практиці і наукове їх пояснення;

5) висновок про істинність або хибність версії.

Структура версіювання як процесу оперування версіями вклю­чає такі елементи: суб’єкт, джерела, підстава — криміналістична інформація та умовивід — власне версія.

Суб’єктами версіювання є прокурор, дізнавач, слідчий, суд, а також інші учасники процесу. Тому за суб’єктами розрізняють вер­сії слідчого, прокурора, суду, обвинуваченого, адвоката і т. ін.

Розумова діяльність побудови версії проходить всі п’ять стадій розвитку, які відіграють роль ступенів пізнання при переході від ймовірного знання до достовір­ного. Однак у практичній діяльності не завжди помітні всі ці етапи розумового про­цесу, а виділяються лише три Збирання фактичного матеріалу зводиться до виявлення і дізнавання джерел інформації, що мають відношення до розслідуваної події, з приводу якої будується версія.

1. Побудову версій у літературі іноді називають моделюванням «висуванням», «конструюванням», сутність понять яких, власне кажучи, однакові і позначають ро­зумовий процес широкого використання аналізу і синтезу, індукції і дедукції, ана­логії.

Висування версії починається аналізом зібраної інформації та її оцінкою в ціло­му, що веде до виникнення, як правило, загальних версій.

2. Перевірка версій. Перевірка версій здійснюється проведенням слідчих дій, оперативно-розшукових і організаційних заходів.

 

СЛІДЧА ДІЯ.

Слідча дія як тактичний – це послідовність процедур, що ут­ворюють структуру із чотирьох етапів: 1) підготовчого; 2) безпосереднього провад­ження; 3) фіксації результатів; 4) оцінки результатів і визначення їх місця в системі зібраних доказів.

1. Підготовка до проведення слідчої дії починається з визначення завдань, а саме необхідно: а) чітко сформулювати мету слідчої дії; б) обрати місце її провадження; в) визначити час провадження; г) визначити коло учасників і роль кожного із них; ґ) з’ясувати необхідність використання технічних засобів (які, для яких цілей); д) вста­новити можливість використання допомоги громадськості і в якій формі.

2.Безпосереднє проведення слідчої дії — це другий етап, коли складений план знаходить реальне втілення в діяльності слідчого. В криміналістичній методиці роз­слідування прийнято поділяти на три етапи: первісний, наступний і заключний. Відпо­відно до цього і слідчі дії поділяють на первісні, наступні і заключні.

3.Фіксація слідчих дій. Основною формою процесуального закріплення резуль­татів є протоколювання, тобто виклад ходу слідчої дії особою, яка проводить слідство. Як додаткові засоби закон дозволяє використовувати графічні, фотографічні, кіне­матографічні, звуко-відеографічні методи. Результати застосування додаткових за­собів фіксації служать додатками до протоколів слідчих дій і оперативних документів.

4.Оцінка одержаних результатів — важливий етап слідчої дії. Це розумова діяльність, яка здійснюється в логічних формах і спрямована на вирішення, при­наймні, трьох завдань: 1) вірогідність одержаних результатів; 2) відносність їх щодо доказуваної обставини; 3) можливість використовувати джерело інформації в про­цесуальному доказуванні.

СЛІДЧА СИТУАЦІЯ.

Зараз поняття «слідча ситуація» дедалі частіше стали визначати в інформацій­ному плані як сукупність інформаційних та інших чинників, або як динамічну інфор­маційну систему. Зараз поняття «слідча ситуація» дедалі частіше стали визначати в інформацій­ному плані як сукупність інформаційних та інших чинників, або як динамічну інфор­маційну систему (Л.Я. Драпкін, 1975), «суму значущої для розслідування інформації» (А.Н. Селиванов, 1977), сукупність даних про подію злочину і обставини на кон­кретному етапі розслідування (В.П. Бахін, 1978), сукупність умов у даний момент розслідування (Р.С. Бєлкін, 1979) тощо.

Слідча ситуація - це сукупність обставин конкретної події злочину, актуалізо­ваних слідчим, дізнавачем, прокурором, судом, що здійснюють його розкриття, роз­слідування і попередження. Коротше, слідча ситуація — це сукупність актуалізова­ної суб’єктами кримінального процесу доказов інформації, відображеної в матері­альній обстановці події злочину.

В.П. Бахін і Р.С. Бєлкін однаково класифікують слідчі ситуації на: 1) сприят­ливі і несприятливі; 2) безконфліктні і конфліктні; 3) початкові, проміжні і кінцеві;

4) типові і специфічні.

 

 

ОРГАНІЗАЦІЯ РОЗСЛІДУВАННЯ.

Організація розслідування передбачає визначення і мобілізацію сил і засобів, створення оптимальних умов для проведення слідчих дій та оперативно-розшукових заходів. Причому керуючим суб’єктом організації розслідування є слідчий.

Організація розслідування означає:

— своєчасну розробку узгодженого плану заходів місцевих правоохоронних органів;

— налагодження належної взаємодії у процесі розслідування між слідчим, оперативними працівниками, спеціалістами;

— забезпечення кваліфікованого керівництва слідчо-оперативною групою чи бригадою;

— проведення регулярних оперативних нарад слідчої групи;

— налагодження систематичного обміну інформацією та звітністю про результати роботи слідчої групи і кожного слідчого;

— забезпечення необх