Криміналістична характеристика злочину та її структура.

У світі немає двох тотожних речей, явищ. Тому будь-який зло­чин являє собою подію, що характеризується сукупністю тільки йому властивих ознак. Злочин можна класифікувати за суб’єктом злочинного пося­гання, об’єктивною і суб’єктивною сторонами. Такі класифікацій­ні групи в криміналістичній методиці називають окремими видами злочинів, наприклад, крадіжка, розбій, необережне вбивство, зґва­лтування, наклеп. Для кожної групи рекомендовані типові методи­ки розслідування.

Методика розслідування конкретного злочину будується на основі типової методики розслідування окремого виду злочинів.

Розробка і конструювання типових методик розслідування окре­мих видів злочинів засновані на:

а) логічному аналізі нагромадже­них наукою рекомендацій, прийомів і засобів;

б) емпіричному уза­гальненому досвіді розслідування аналогічних злочинів.

У літературі зустрічаються принаймні три підходи до конструювання визначен­ня криміналістичної характеристики.

При першому підході визначення криміналістичної характе­ристики формулюють шляхом простого перерахування ознак і вла­стивостей, що підлягають опису і утворюють у кінцевому результаті систему (сукупність).

При другому підході визначення поняття криміналістичної ха­рактеристики формулюють не через перерахування ознак і власти­востей, а через підкреслення їх інформаційної значущості.

При третьому підході у визначенні криміналістичної характеристики акцент переноситься на опис не ознак, а механізму злочину.

Структура криміналістичної характеристики розкриває її зміст, тобто те, які елементи злочину підлягають опису.

Сергеев, який уперше використав криміналістичну характеристику, в її зміст вклю­чав: спосіб вчинення злочину; обстановку і умови, в яких вчинено злочин; обставини, пов’язані з предметом злочинного посягання, суб’єктами і суб’єктивною стороною злочинів; схожі зв’язки конк­ретного злочину з діями, що не є кримінально караними; взаємо­зв’язок названих елементів.

Майже через двадцять років, визначаючи зміст криміналістич­ної характеристики, P.C. Бєлкін писав, що криміналістична харак­теристика окремого виду злочину має включати характеристику вихідної інформації, системи даних про спосіб вчинення і прихо­вування злочину і типових наслідків його застосування, особи імо­вірного злочинця і імовірних мотивів та мети злочину, про деякі обставини вчинення злочину (місце, час, обстановка).

РОЗКРИТТЯ ЗЛОЧИНІВ «ПО ГАРЯЧИХ СЛІДАХ».

Поняття «гарячі сліди» є вельми умовним, воно характеризує, принаймні, дві обставини: 1) час, що сплив з момен­ту утворення слідів до моменту їх виявлення з метою розкриття злочину; 2) відрізок часу, протягом якого можна найбільш ефективно використовувати сліди в розслідуванні. За змістом це поняття вклю­чає: а) матеріальні відображення, відбиті речовими джерелами (за­соби вчинення злочину, сліди рук, ніг, знарядь злому, мікросліди, сліди запаху); б) уявні образи, відображені в пам’яті обвинуваче­ного, потерпілого і свідка-очевидця.

Тактика розкриття за гарячими слідами характеризується низкою особливос­тей такої діяльності:

1) негайним (невідкладним) виявленням і фіксацією гарячих слідів на місці події;

2) швидким і об’єктивним декодуванням на місці події до відоб­раження інформації в слідах;

3) формуванням інформаційної моделі механізму події та її учасників;

4) раптовістю і конспіративністю оперативних заходів;

5) концент­рацією сил і засобів на розкриття злочину в перші дні після виявлення його ознак.

. В організаційно-тактичному плані діяльність по розкриттю злочинів за гарячими слідами можна розділити на два етапи:

1) заходи щодо розкриття злочину в стадії проведення дізнання;

2) заходи щодо розкриття злочину під час провадження слідчих дій щодо пору­шеної кримінальної справи.

Розкриття злочинів за гарячими слідами починається, як тільки органу дізнан­ня і попереднього слідства стає відомо про ознаки злочину. У цей період почина­ються дії, що здебільшого носять непроцесуальний характер і включають:

— припинення триваючих протиправних дій злочинця;

— фізичне затримання (захоплення) злочинця на гарячому і доставлення затри­маного в громадський пункт охорони порядку, відділ міліції, на пост патрульно-по­стової служби;

— вжиття заходів щодо ліквідації тяжких наслідків, пов’язаних із заподіянням шкоди здоров’ю людини, знищенням державного, особистого, кооперативного май­на;

— збереження джерел інформації про подію злочину;

— попереднє дослідження і перевірку інформації про ознаки злочину.

Методика розкриття за гарячими слідами обумовлена обставинами конкретно­го злочину і тієї слідової картини, що створює слідчу ситуацію. Тому розкриття може бути здійснене за матеріальними і ідеальними відображеннями. Використовуючи матеріальні відображення, розшук можна починати: а) з речей, віднесених з місця події або залишених на ньому; б) слідів-засобів учинення злочину (знаряддя злому, транспортні засоби, зброя); в) слідів-відображень, наприклад, рук, ніг, зубів; г) спо­собу вчинення злочину; ґ) з ідеальних відображень слідів пам’яті, відбитих потерпі­лими, свідками-очевидцями, про ознаки зовнішності злочинця.

ПРОТИДІЯ РОЗСЛІДУВАННЮ.

Протидія розслідуванню «полягає у виборі зацікавленими особами певної лінії поведінки, ужитті заходів, спрямованих на створення перешкод у виявленні, вилученні та використанні доказів з метою ухилення від відповідальності підозрюваного (обвинувачуваного), які здійснюються ними після виявлення злочину та початку його розслідування.

Протидія розкриттю й розслідуванню злочинів являє собою систему заздалегідь запланованих і вжитих під впливом ситуації, що склалася, заходів безпеки злочинної діяльності на всіх етапах, здійснюваних злочинцями й іншими зацікавленими особами з метою ухилення від кримінальної відповідальності на всіх стадіях кримінального судочинства.

Серед способів протидії розслідуванню та можливих шляхів її подолання виділені такі типові закономірності цієї специфічної умисної протиправної діяльності, які віднесені автором до предмету криміналістичного вчення про протидію розслідуванню: 1) вибору форм і засобів протидії розслідуванню залежно від обраного способу вчинення злочину, навичок, психологічних особливостей протидіючої особи, характеру слідчої ситуації; 2) відображення ідеальних і матеріальних слідів злочину й у цьому зв’язку можливості використання тих чи інших способів протидії розслідуванню; 3) зв’язку способу протидії розслідуванню зі слідами його застосування; 4) впливу криміналістичних засобів подолання протидії на форми і способи протидії розслідуванню.

Раніш під протидією розслідуванню розуміли переважно різні форми й способи приховування злочинів. Сьогодні протидія розслідуванню може бути визначена як навмисна діяльність з метою перешкоджання встановленню істини в кримінальній справі.

Протидія розслідуванню (в прагненні уникнути відповідальності за вчинене) завжди супроводжувалась вчиненням злочинів. За період існування злочинності вона розвилася від елементарних кроків до системи витонченої і відкритої протидії діяльності державних органів боротьби зі злочинністю.

Сучасна протидія розслідуванню змінилися не тільки якісно (нові форми, засоби й методи її здійснення), а й масштабно, особливо в рамках діяльності організованої злочинності. Тому якщо раніше можна було вважати, що майстерності та засобів, які знаходилися в арсеналі слідчих і оперативних працівників, було достатньо для виявлення й подолання хитрощів і вивертів злочинців з метою ухилення від відповідальності, то тепер цього вочевидь мало, оскільки їм протистоїть не просто більш професійний та оснащений сучасними технічними можливостями злочинець, а армада сил і коштів об’єднаної та організованої злочинності, яка наважується на боротьбу з державою.

Протидія розслідуванню передбачає ту чи іншу форму спілкування суб’єкта протидії зі слідчим. У структурі спілкування розрізняють три компоненти: перцептивний, комунікативний та інтерактивний. Зміст перцептивного компонента складають процеси сприйняття і розуміння один одного учасниками спілкування. Комунікативний компонент складається з обміну інформацією учасників спілкування. Інтерактивний компонент характеризує взаємодію учасників спілкування.

В аспекті перцепції суб’єкт протидії, розуміючи цілі та спрямованість дій слідчого, прагне вплинути на них у бажаний для себе бік. З комунікативної точки зору, протидія розслідуванню полягає, з одного боку, в прагненні суб’єкта одержати інформацію про задуми та дії слідчого, а з іншого боку – в передачі слідчому недостовірної чи прихованої інформації, або й взагалі в її прихованні від слідчого. Інтерактивний компонент у даному випадку виражається в конфліктній взаємодії, в суперечності, несумісності цілей сторін, що взаємодіють.

Оскільки попереднє розслідування здійснюють спеціально вповноважені законом на його проведення особи – слідчі й співробітники органів дізнання – можна припустити, що протидія виражається в перешкоджанні здійсненню цими особами їхніх процесуальних повноважень. Зрозуміло, не завжди протидія спрямована проти конкретного слідчого, вона може спрямовуватися на перешкоджання виявленню і розслідуванню конкретного злочину органами розслідування взагалі.

Що до процесу розслідування конкретного злочину, то слід розрізняти “внутрішню” та “зовнішню” протидію.

Під внутрішньою протидією мають на увазі протидію, яку здійснюють ті чи інші особи, причетні до розслідування в будь-якій формі – підозрювані й обвинувачувані, свідки і потерпілі, фахівці й експерти, випадкові особи. Для них характерним є володіння певною інформацією про подію і прагнення сховати, змінити або знищити цю інформацію та її носіїв.

Зовнішня протидія – це протидіюча діяльність осіб, які або взагалі не пов’язані з розслідуваною подією та особою, що здійснює розслідування, або пов’язані зі слідчим процесуальними, службовими або іншими владними відносинами чи іншими залежностями.

Суб’єкти внутрішньої протидії реалізують свої задуми переважно шляхом приховування злочину, суб’єкти зовнішньої протидії – за допомогою впливу, тиску на слідчого, створення умов для вчинення ним незаконних дій, спонукання його до вчинення посадового проступку або злочину.

Суб’єктами зовнішньої протидії є посадові особи підприємств, установ і організацій, де було вчинено злочин; співробітники органів виконавчої влади й представницьких органів, контролюючих і ревізійних органів і, що особливо небезпечно, правоохоронних органів. Досить поширеними є акти протидії з боку представників певних трудових колективів. Нарешті, протидію можуть здійснювати родичі, друзі та інші близькі винного.

По суб'єкту протидії розслідуванню:

а) безпосередні учасники кримінального процесу (підозрюваний, обвинувачений, свідки, потерпілі, поняті, адвокат, експерт, спеціаліст, корумповані співробітники правоохоронних органів та ін);

б) особи, безпосередньо не пов'язані е розслідуваним подією (працівники засобів масової інформації, представники виконавчої чи законодавчої влади, політики тощо);

в) особи, пов'язані з розслідуваним подією, але не є учасниками кримінального процесу (знайомі, родичі).

. За тривалістю надання протидії на хід і результати розслідування:

а) тимчасове, передбачає отримання тільки виграшу в часі;

б) постійне, тобто розраховане на те, що злочин або окремі його обставини не будуть встановлені розслідуванням протягом тривалого часу, після закінчення якого винний у скоєнні злочину не може бути, відповідно до закону, притягнутий до кримінальної відповідальності і покаранню;

. За формою поведінки суб'єкта.

а) здійснюване в активній формі (інсценізація злочину, брехня, фальсифікація, убивство свідків, кримінальна легенда події злочину ітд.;

б) реалізовується в пасивній формі (Пасивне поведінку можна простежити на стадії попереднього слідства. Воно виражається в таких діях, як неявка свідка на допит, використання права свідків не свідчити проти себе чи своїх близьких родичів. Треба відзначити, що це цілком законне протидія розслідуванню. і т.д Яскравим прикладом служить наступний випадок: мати довгий час (на протязі року) в силу теплих почуттів до свого сина і виправдань всіх його злочинних дій захворюванням шизофренією, приховує факт вчинення ним вбивства своєї дівчини і її розчленування, приховування трупа в люку. Подібний випадок транслювався в ЗМІ в 2011 році);

в) здійснюване в опосередкованій формі (Немає чітких кордонів. Поведінка злочинців може варіюватися залежно від обстановки до моменту вчинення злочину, під час вчинення і після його здійснення. Залежить від суб'єктивних і об'ктівно факторів.)

. За кількістю суб'єктів, які виступають виконавцями протидії:

а) протидія, який чиниться однією особою;

б) протидія, який чиниться групою осіб.

. За структурою:

а) складне (система взаємопов'язаних дій, операцій і прийомів);

б) просте (одиничні дії, прийоми)

. По відношенню до розслідування, який чиниться:

а) до початку розслідування,

б) в період його ведення;

в) після його завершення.