Громадська екологічна експертиза.

Відповідно до ст. 30 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» громадська екологічна експертиза здійс - нюється незалежними групами спеціалістів з ініціативи громадських об'єднань, а також місцевих органів влади за рахунок їх власних коштів або на громадських засадах. Також зазначається, що громадська екологічна експертиза проводиться незалежно від державної екологічної екс - пертизи.

 

Ця експертиза згідно зі ст. 16 Закону України «Про екологічну експертизу» може здійснюватися в будь-якій сфері діяльності, що по - требує екологічного обгрунтування, з ініціативи громадських організацій чи інших громадських формувань. Вона може здійснюватися одночас -

но з державною екологічною експертизою шляхом створення на добровільних засадах тимчасових або постійних еколого-експертних колек -

тивів громадських організацій чи інших громадських формувань.

Для проведення громадської екологічної експертизи, по-перше, необхідна наявність зареєстрованої громадської організації, статут якої передбачає можливість проведення громадської екологічної експертизи. По-друге, громадська екологічна експертиза має бути офіційно зареєст -

рована згідно зі ст.41 Закону «Про екологічну експертизу». По-третє, у заяві на проведення громадської екологічної експертизи необхідно за	-
значити склад членів експертної комісії, термін її проведення.
Найбільш неурегульованим є питання з вибором об'єкта громадської екологічної експертизи, особливо якщо він, за заявою замовника,
має державну або комерційну таємницю. Це певним чином стримує можливості громадської екологічної експертизи.
Інші, крім державної і громадської, види екологічних експертиз можуть здійснюватися за ініціативою заінтересованих юридичних і
фізичних осіб на договірній основі зі спеціалізованими еколого-ек-спертними органами і формуваннями. Примірний договір про надання еко	-
лого-експертних послуг затверджується спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань еко-логії та природних
ресурсів (ст. 17 Закону України «Про екологічну експертизу»).
37.Особливості здійснення оцінки впливу…
Враховуючи взаємозв’язок між різними видами економічної діяльності і її наслідками для довкілля, а також, підтверджуючи необхідність
забезпечення сталого розвитку, була створена Конвенція про оцінку впливу на навколишнє середовище в транскордонному контексті
(Конвенція Еспо).
Мета Конвенції – запобігти значному шкідливому транскордонному впливу, як результату запланованої господарської діяльності, а також його
зменшення і контроль за ним. Хімічні комбінати, нафтоочисні заводи, нафто та газопроводи з трубами великого діаметру, вирубка лісів на
великих площах, установки щодо спалювання відходів, їхня хімічна обробка може мати значний вплив на територію, природні ресурси,
населення інших держав.
Сторона походження, відповідно до положень Конвенції, забезпечує оповіщення зачеплених сторін про запланований вид діяльності. Сторона
походження надає громадськості у районах які, ймовірно, будуть зачеплені, можливість брати участь у відповідних процедурах оцінки впливу
запланованої діяльності на навколишнє середовище і забезпечує, щоб ця можливість, яка надається громадськості зачепленої сторони, була
рівноцінна можливості, яка надається громадськості сторони походження.
Сторона походження також проводить із зачепленою стороною консультації щодо потенційного транскордонного впливу запланованої
діяльності та заходів щодо зменшення або усунення її впливу. Конвенція визначає вимоги щодо документації з оцінки впливу на навколишнє
середовище в транскордонному контексті, яка повинна бути надана зачепленим державам та громадськості цих держав для ознайомлення.
Остаточне рішення про заплановану діяльність повинно містити результати такої оцінки впливу, а також результат консультацій.
Якщо держави мають сумніви щодо необхідності застосування положень конвенції до конкретної діяльності (проекту будівництва тощо), в
рамках конвенції може бути створена спеціальна Комісія щодо запиту. Така комісія була створена лише один раз у випадку скарги Румунії на
Україну.
У рамках конвенції створений Комітет з імплементації, який уповноважений розглядати питання дотримання конвенції, зокрема розглядати
скарги Сторін про невиконання конвенції. У 2004-2008 році комітет на вимогу Румунії розглядав дотримання конвенції Україною. У 2009 році
Україна звернулася до комітету із скаргою на дії Румунії.
Україна ратифікувала Конвенцію Еспо 19.03.1999 року
Конвенція набрала чинності для України 18.10.1999 року.
38. Екологічна безпека, як складова національної безпеки України.
Національна безпека є досить новим об'єктом правового регулювання. У сфері міжнародних відносин проблема її забезпечення з
усією повнотою постала після закінчення Другої світової війни. Тоді йшлося передусім, про воєнну безпеку, оскільки зовнішня політика ба	-
гатьох держав стосовно сприяла посиленню мілітаризації. Пізніше, на початку 70-х років минулого століття, економічні негаразди стали при	-
чиною зміни пріоритетів у питаннях національної безпеки. На перший план було поставлено економічну вразливість суспільства, де не остан	-
ню роль відіграла залежність від природних ресурсів.
Визначення екологічної безпеки сформульовано у Законі України «Про охорону навколишнього природного середовища». Тут вона
подається як стан довкілля, за якого забезпечується запобігання погіршенню екологічної обстановки та виникненню небезпеки для здоров'я
людей3.
Екологічна безпека гарантується громадянам України здійсненням широкого комплексу взаємопов'язаних політичних, економічних,

технічних, організаційних, державно-правових та інших заходів. Діяльність фізичних та юридичних осіб, що завдає шкоди довкіллю, може бути припинена за рішенням суду.

 

Переважна більшість заходів, що спрямовуються на посилення національної безпеки, стосуються екологічної безпеки як її складової. Водночас в Основних напрямах державної політики України в галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення еко - логічної безпеки передбачається, що вона досягається завдяки пріоритетним заходам охорони довкілля. Це передусім:

 

— гарантування екологічної безпеки ядерних об'єктів і радіаційного захисту населення та довкілля, зведення до мінімуму шкідливого впливу наслідків аварії на Чорнобильській АЕС;

 

— поліпшення екологічного стану басейнів рік України та якості питної води;

— стабілізація та поліпшення екологічного стану в містах та промислових центрах Донецько-Придніпровського регіону;

— будівництво нових та реконструкція діючих потужностей комунальних очисних каналізаційних споруд;

— запобігання забрудненню Чорного та Азовського морів і поліпшення їх екологічного стану;

— формування збалансованої системи природокористування та адекватна структурна перебудова виробничого потенціалу еко -

номіки, екологізація технологій у промисловості, енергетиці, будівництві, сільському господарстві, на транспорті;

— збереження біологічного та ландшафтного різноманіття, заповідна справа.

 

Кабінет Міністрів України своєю постановою «Про перелік видів діяльності та об'єктів, що становлять підвищену екологічну небезпе - ку»1 від 27 липня 1995 р. визначив види екологічно небезпечних об'єктів господарської діяльності. Це, насамперед, атомна енергетика і атомна промисловість; біохімічне, біотехнічне та фармацевтичне виробництво; збір, обробка, зберігання, поховання, знешкодження й утилізація всіх видів промислових і побутових відходів, а також боєприпасів усіх видів, вибухових речовин і ракетного палива; видобування і переробка нафти, природного газу; хімічна промисловість (включаючи виробництво засобів захисту рослин, стимуляторів їхнього росту, мінеральних добрив), текстильне виробництво; металургія; вугільна, гірничовидобувна промисловість; виробництво електроенергії і тепла на базі органічного пали - ва; промисловість будівельних матеріалів; целюлозно-паперова та деревообробна промисловість; машинобудування і металообробка; будівниц - тво гідроенергетичних та гідротехнічних споруд і меліоративних систем та деякі інші види, що можуть негативно впливати на стан довкілля. У кожному конкретному випадку екологічно небезпечні види діяльності визначаються Мінприроди або його органами на місцях.

Щоб уникнути випадків загрози екологічній безпеці внаслідок небезпечної діяльності, законодавство передбачає низку запобіжних заходів. Зокрема, це визначення процедури прийняття та узгодження рішень, в тому числі оцінка впливу на довкілля в Україні, проведення дер - жавної та громадської експертиз, обов'язкове ліцензування, подання декларації безпеки об'єкта підвищеної небезпеки, страхування ризиків та відповідальності, сертифікація тощо.

 

Отже, екологічна безпека як фактичний стан довкілля є сукупністю певних його властивостей та створюваних діяльністю людини умов, за яких з урахуванням економічних, соціальних чинників і науково обґрунтованих допустимих навантажень на об'єкти біосфери утриму - ються на мінімально можливому рівні ризики антропогенного впливу на довкілля та забезпечується збереження життєдіяльності людей.

 

Як вид суспільних відносин, що формуються в результаті досягнення такого стану довкілля, екологічна безпека належить до предмета права довкілля. Суб'єктами цих відносин є людина, суспільство та держава, а об'єктом може бути все, що має життєво важливе значення для досягнення екологічної рівноваги та безпеки населення.

 

Як сукупність правових норм, що регламентують відповідні відносини, екологічна безпека може розглядатися окремим правовим ін - ститутом у системі права довкілля.

 

39. Поняття та зміст екологічної безпеки.
Екологічна безпека це стан навколишнього природного середовища, при якому забезпечується попередження погіршення екологічної
обстановки та виникнення небезпеки для здо-ров’я людей, що гарантується здійсненням широкого комплексу взає-	мопов’язаних екологічних,
політичних, економічних, технічних, ор- ганізаційних, державно-правових та інших заходів. Зазначена категорія характеризується,по-перше,як
вічна цінність людського суспільства, що ґрунтується на певній системі гарантій екологічної безпеки співіснування природи і людини. По-дру	-
ге, при забезпеченні екологічної безпеки враховуються закони природи, за якими розвиваються екологічні об’єкти. По-третє, екобезпека здійс	-
нюється під контролем держави, яка утворює цілу систему спеціальних органів. По-четверте, основою правової форми є екологічне право як са-
мостійна правова галузь. Екологічна безпека розглядається у двох аспектах. Як	суб’єктивна категорія вона проявляється у процесі реалізації
суб’єктивного права громадян на екологічну безпеку шляхом регулятивного та	охоронного методів. З іншого боку — це об’єктивно існуюча си-

стема правового за-безпечення екологічної безпеки, за допомогою якої регламен-тується екологічно небезпечна діяльність, режим використання природних ресурсів, охорона довкілля, попередження погіршення екологічного стану та виникнення небезпеки для природних об’єк-тів і насе -

 

лення. Довкілля вважається безпечним, коли його стан відповідає встановленим у законодавстві критеріям, стандартам, лімітам і норма- тивам, які стосуються його чистоти (незабрудненості), ресурсо- місткості (невиснаженості), екологічної стійкості, санітарних вимог, видового різно - маніття, здатності задовольняти інтереси громадян. Об’єктами екологічної безпеки є: людина і громадянин; суспільство; держава. Таким чи-

 

ном, об’єктами екологічної безпеки є життєво важливі інтереси суб’єктів безпеки: права, ма-теріальні та духовні потреби особи; природні ре - сурси та навко-лишнє природне середовище як матеріальна основа державного і суспільного розвитку. Суб’єктами забезпечення екологічної безпеки є: Президент України, Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України, Рада Національної безпеки і оборони України, міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, Національний банк України, суди загальної юрисдикції, прокуратура України, місцеві державні адміністрації та органи місцевого самоврядуван-ня, Збройні Сили України, Служба безпеки України, Державна прикордонна служба України та інші військові формування, утво-рені відповідно до законів України, громадяни України, об’єд-нання громадян. Загальні положення у сфері екологічної безпеки закріплені За-коном України «Про охорону навколишнього природного середовища». Самостійного закріплення в ньому дістав принцип право-вого забезпечення екологічної безпеки життєдіяльності людини, який належить до основних принципів екологічного права. Його сутність полягає в тому, що за допомогою правових та інших заходів забезпечується підтримка безпечного стану навколишньо-го природного середовища для життя та здоров’я громадян, дов-кілля в цілому.