Поняття та види правовідносин у сфері забезпечення екологічної безпеки

Місце екологічної безпеки в екологічній політиці держави

Екологічна безпека - це такий стан навколишнього природного середовища, при якому забезпечується попередження погіршення екологічної обстановки та виникнення небезпеки для здоров'я людей.

Категорія "екологічна безпека" логічно увійшла в лексику спеціальної, у тому числі юридичної, літератури, яка отримала не тільки інституційне, але й нормативно-правове закріплення в законодавчих і підзаконних актах загальнорегулятивного й охо­ронного спрямування, зокрема в Законі України "Про охорону навколишнього природного середовища" від 25 червня 1991 року. З прийняттям Конституції України 28 червня 1996 року це поняття отримало статус конституційного.

Положення щодо забезпечення екологічної безпеки містяться в Декларації про державний суверенітет України (1990 р.), в якій виділено окремий розділ «Екологічна безпека», Конституції України, Основних напрямах державної політики України в галузіохорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки, Законі України «Про основи національної безпеки України» та інших нормативно-правових актах. Конституція не тільки проголосила право громадян на безпечне для життя та здоров'я довкілля, а й передбачила систему гарантій цього права.

Особливу увагу екологічній безпеці приділено у Законі України «Про охорону навколишнього природного середовища» (розділ XI, статті 50—59). Норми цього розділу закріплюють екологічні вимоги щодо окремих видів діяльності: інвестиційної, господарської та у процесі розміщення і розвитку населених пунктів (містобудівної) (статті 51, 59); вимоги екологічної безпеки: транспортних засобів (ст. 56); щодо проведення наукових досліджень, впровадження відкриттів, винаходів, застосування нової техніки, імпортного устаткування, технологій і систем (ст. 57) та щодо військових оборонних об'єктів і військової діяльності (ст. 58), а також вимоги щодо охорони довкілля від неконтрольованого та шкідливого біологічного впливу (ст. 53); від акустичного, електромагнітного, іонізуючого та іншого шкідливого впливу фізичних факторів і радіоактивного забруднення (ст. 54); від забруднення виробничими, побутовими, іншими відходами (ст. 55); у процесі застосування засобів захисту рослин, мінеральних добрив, токсичних, хімічних речовин та інших препаратів (ст. 52).

Поняття та види правовідносин у сфері забезпечення екологічної безпеки

Змістом екологічних правовідносин є сукупність суб’єктивних прав та обов’язків їх учасників.

За особливостями розподілу прав та обов’язків між учасниками (іноді основу такого розподілу називають ще рівнем індивідуалізації учасників) правовідносин загалом і правовідносин із забезпечення екологічної безпеки, зокрема, виділяють такі види:

• абсолютні (в яких визначені права й обов’язки лише однієї уповноваженої сторони, а решта зобов’язані не перешкоджати реалізації нею своїх суб’єктивних прав);

• відносні (в яких точно визначені права та обов’язки всіх учасників).

Так, абсолютними, перш за все, є правовідносини, в основу змісту яких покладено право громадян на безпечне для життя та здоров’я навколишнє природне середовище. Засобами для реалізації цього базового права можуть бути:

• право на участь у проведенні громадської екологічної експертизи;

• право на отримання повної та достовірної інформації про стан навколишнього природного середовища і його вплив на здоров’я людей;

• право на участь у проведенні громадської екологічної експертизи;

• право на участь у розробленні та здійсненні заходів щодо охорони навколишнього природного середовища, раціонального і комплексного використання природних ресурсів;

• право на участь в обговоренні проектів законодавчих актів, матеріалів щодо розміщення, будівництва та реконструкції об’єктів, які можуть негативно впливати на стан навколишнього природного середовища, та внесення пропозицій до державних і господарських органів, установ та організацій з цих питань;

• право на набуття екологічної освіти;

• право на об’єднання в громадські природоохоронні формування;

• право на подання до суду позовів на державні органи, підприємства, установи, організації та громадян про відшкодування шкоди, заподіяної їх здоров’ю і майну внаслідок негативного впливу на навколишнє природне середовище. При цьому дослідники вважають, що чотири перші елементи реалізуються переважно на галузевому рівні (рівніекологічного права), а чотири останні – на міжгалузевом.

Визначення екологічної безпеки за законодавством України

Відповідно до ст.50 ЗУ “Про охорону навколишнього природного середовища”:

Екологічна безпека - це такий стан навколишнього природного середовища, при якому забезпечується попередження погіршення екологічної обстановки та виникнення небезпеки для здоров'я людей.
Екологічна безпека гарантується громадянам України здійсненням широкого комплексу взаємопов'язаних політичних, економічних, технічних, організаційних, державно-правових та інших
заходів.

Місце екологічної безпеки в екологічній політиці держави

Екологічна безпека - це такий стан навколишнього природного середовища, при якому забезпечується попередження погіршення екологічної обстановки та виникнення небезпеки для здоров'я людей.

Категорія "екологічна безпека" логічно увійшла в лексику спеціальної, у тому числі юридичної, літератури, яка отримала не тільки інституційне, але й нормативно-правове закріплення в законодавчих і підзаконних актах загальнорегулятивного й охо­ронного спрямування, зокрема в Законі України "Про охорону навколишнього природного середовища" від 25 червня 1991 року. З прийняттям Конституції України 28 червня 1996 року це поняття отримало статус конституційного.

Положення щодо забезпечення екологічної безпеки містяться в Декларації про державний суверенітет України (1990 р.), в якій виділено окремий розділ «Екологічна безпека», Конституції України, Основних напрямах державної політики України в галузіохорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки, Законі України «Про основи національної безпеки України» та інших нормативно-правових актах. Конституція не тільки проголосила право громадян на безпечне для життя та здоров'я довкілля, а й передбачила систему гарантій цього права.

Особливу увагу екологічній безпеці приділено у Законі України «Про охорону навколишнього природного середовища» (розділ XI, статті 50—59). Норми цього розділу закріплюють екологічні вимоги щодо окремих видів діяльності: інвестиційної, господарської та у процесі розміщення і розвитку населених пунктів (містобудівної) (статті 51, 59); вимоги екологічної безпеки: транспортних засобів (ст. 56); щодо проведення наукових досліджень, впровадження відкриттів, винаходів, застосування нової техніки, імпортного устаткування, технологій і систем (ст. 57) та щодо військових оборонних об'єктів і військової діяльності (ст. 58), а також вимоги щодо охорони довкілля від неконтрольованого та шкідливого біологічного впливу (ст. 53); від акустичного, електромагнітного, іонізуючого та іншого шкідливого впливу фізичних факторів і радіоактивного забруднення (ст. 54); від забруднення виробничими, побутовими, іншими відходами (ст. 55); у процесі застосування засобів захисту рослин, мінеральних добрив, токсичних, хімічних речовин та інших препаратів (ст. 52).

Поняття та види правовідносин у сфері забезпечення екологічної безпеки

Змістом екологічних правовідносин є сукупність суб’єктивних прав та обов’язків їх учасників.

За особливостями розподілу прав та обов’язків між учасниками (іноді основу такого розподілу називають ще рівнем індивідуалізації учасників) правовідносин загалом і правовідносин із забезпечення екологічної безпеки, зокрема, виділяють такі види:

• абсолютні (в яких визначені права й обов’язки лише однієї уповноваженої сторони, а решта зобов’язані не перешкоджати реалізації нею своїх суб’єктивних прав);

• відносні (в яких точно визначені права та обов’язки всіх учасників).

Так, абсолютними, перш за все, є правовідносини, в основу змісту яких покладено право громадян на безпечне для життя та здоров’я навколишнє природне середовище. Засобами для реалізації цього базового права можуть бути:

• право на участь у проведенні громадської екологічної експертизи;

• право на отримання повної та достовірної інформації про стан навколишнього природного середовища і його вплив на здоров’я людей;

• право на участь у проведенні громадської екологічної експертизи;

• право на участь у розробленні та здійсненні заходів щодо охорони навколишнього природного середовища, раціонального і комплексного використання природних ресурсів;

• право на участь в обговоренні проектів законодавчих актів, матеріалів щодо розміщення, будівництва та реконструкції об’єктів, які можуть негативно впливати на стан навколишнього природного середовища, та внесення пропозицій до державних і господарських органів, установ та організацій з цих питань;

• право на набуття екологічної освіти;

• право на об’єднання в громадські природоохоронні формування;

• право на подання до суду позовів на державні органи, підприємства, установи, організації та громадян про відшкодування шкоди, заподіяної їх здоров’ю і майну внаслідок негативного впливу на навколишнє природне середовище. При цьому дослідники вважають, що чотири перші елементи реалізуються переважно на галузевому рівні (рівніекологічного права), а чотири останні – на міжгалузевом.

Познавательные статьи:



Где возникла философия и почему?

Относительная высота сжатой зоны бетона

Сущность проекции Гаусса-Крюгера и использование ее в геодезии

Тарифы на перевозку пассажиров