Державний екологічний контроль

собів. Відповідно до Закону України «Про дорожній рух» (1993 р.). ДАІ здійснює контроль за дотриманням власниками (володільця­ми) транспортних засобів вимог щодо охорони довкілля від шкідливого впливу транспортних засобів. Під час виконання служ­бових обов'язків працівники ДАІ мають право перевіряти виконан­ня власниками (володільцями) транспортних засобів вимог законо­давства, у тому числі правил, норм, стандартів, щодо забезпечення охорони атмосферного повітря; зупиняти транспортні засоби за наявності ознак, що свідчать про їх технічну несправність або за­бруднення навколишнього природного середовища (Положення про Державну автомобільну інспекцію Міністерства внутрішніх справ України).

Держсанепідемслужба України відповідно до вимог Закону Ук­раїни «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуч­чя населення» здійснює державний нагляд щодо впровадження за­ходів щодо санітарно-епідемічного благополуччя населення, а та­кож контроль за дотриманням юридичними і фізичними особами санітарного законодавства для запобігання, виявлення, зменшення та усунення шкідливого впливу небезпечних факторів на здоров'я людей, за виконанням програм, що стосуються впливу факторів навколишнього середовища на здоров'я людей.

Заклади санітарно-епідеміологічної служби відповідно до Поло­ження про Державну санітарно-епідеміологічну службу України здійснюють санітарно-епідеміологічний контроль і нагляд у пунк­тах пропуску через державний кордон, контролюють здійснення санітарних і протиепідемічних (профілактичних) заходів. Санітар­но-епідеміологічна служба видає обов'язкові для виконання при­писи і постанови щодо усунення або обмеження шкідливого впли­ву на стан здоров'я і життя людини факторів середовища життє­діяльності, причин та умов виникнення і поширення інфекційних хвороб тощо.

Служба державної охорони природно-заповідного фонду України відповідно до Положення про неї від 14 липня 2000 р. забезпечує охорону та збереження природних заповідників, біосферних за­повідників, національних природних парків, ботанічних садів, ден­дрологічних парків, зоологічних парків загальнодержавного зна­чення, регіональних ландшафтних парків. Особливість організації служби полягає в тому, що ця діяльність здійснюється спеціальни­ми службами охорони і вони не підпорядковуються єдиному дер-

10 5-2оо 289

Розділ IX. Екологічний контроль

жавному органу, а створюються у складі адміністрацій зазначених категорій природно-заповідного фонду.

До складу служб державної охорони входять служби охорони природних заповідників, національних природних парків, бо­танічних садів, дендрологічних парків, зоологічних парків загаль­нодержавного значення, а також регіональних ландшафтних парків, які очолюють керівники адміністрації відповідних тери­торій та об'єктів природно-заповідного фонду.

У сфері виконання контрольних функцій основними завдання­ми служби державної охорони природно-заповідного фонду є: здійснення охорони природних заповідників, біосферних за­повідників, національних природних парків, ботанічних садів, ден­дрологічних парків, зоологічних садів загальнодержавного значен­ня, регіональних ландшафтних парків; здійснення охорони диких тварин і місць їх перебування у межах територій та об'єктів при­родно-заповідного фонду; забезпечує порядок використання при­родних ресурсів; забезпечує додержання вимог щодо відвідування територій та об'єктів природно-заповідного фонду.

Працівники служби державної охорони мають право:

— вимагати від громадян і службових осіб пояснення у зв'язку
з порушенням ними режиму територій та об'єктів природно-за­
повідного фонду, їх охоронних зон;

— перевіряти у громадян і службових осіб посвідчення на пра­
во перебування, використання природних ресурсів та провадження
іншої діяльності в межах відповідних територій та об'єктів природ­
но-заповідного фонду;

— доставляти порушників природоохоронного законодавства у
територіальні органи внутрішніх справ чи до виконавчого комітету
селищної, сільської ради з метою з'ясування особи;

— складати протоколи про порушення адміністративного зако­
нодавства в галузі охорони довкілля, використання природних
ресурсів, надсилати їх відповідним органам для притягнення вин­
них до відповідальності;

— вилучати у порушників предмети і знаряддя незаконного ви­
користання природних ресурсів, транспортні засоби, незаконно
добуту продукцію, відповідні документи;

— проводити особистий огляд осіб, речей, транспортних засобів
та перевірку знарядь і продукції, одержаної в результаті природо­
користування;

§ 3. Відомчий і виробничий екологічний контроль

— безперешкодно відвідувати і перевіряти підприємства, уста­
нови, організації, судна та інші транспортні засоби в межах тери­
торій та об'єктів природно-заповідного фонду, їх охоронних зон
стосовно додержання вимог природоохоронного законодавства;

— давати обов'язкові для виконання приписи з метою усунен­
ня порушень, виявлених у межах територій та об'єктів природно-
заповідного фонду;

— подавати клопотання про припинення, зупинення чи обме­
ження будь-якої діяльності, що проводиться з порушенням вимог
природоохоронного законодавства або забороняється згідно з
режимом охорони територій та об'єктів природно-заповідного
фонду;

— направляти в установленому порядку матеріали про пору­
шення природоохоронного законодавства до відповідних органів
для вирішення питання щодо притягнення винних осіб до
кримінальної відповідальності.

£ 3. Відомчий і виробничий екологічний контроль

Особливість здійснення відомчого екологічного контролю поля­гає в тому, що він здійснюється міністерствами і відомствами в ме­жах своєї галузі. Об'єктами такого контролю є діяльність держав­них підприємств, установ, організацій, які знаходяться у підпоряд­куванні відповідних органів виконавчої влади. На відміну від дер­жавного екологічного контролю, що має надвідомчий характер, відомчий екологічний контроль здійснюється державними органа­ми щодо суб'єктів, які їм підпорядковані. Відомчий екологічний контроль обмежується галузевою сферою та більш вузьким колом завдань, які визначаються спеціальними положеннями про міністерства та відомства. Контрольні функції таких міністерств і відомств досить різнорідні, оскільки це пов'язано із специфікою Діяльності підконтрольних підприємств, установ, організацій: в од­них випадках їх діяльність більшою мірою пов'язана з використан­ням природних ресурсів, а інших — лише не значною мірою сто­сується питань природокористування. Слід зазначити, що остан­німи роками сфера відомчого контролю істотно звузилася, що зумовлено процесом приватизації підприємств різних галузей про­мисловості.

Розділ IX. Екологічний контроль

Виконання функцій відомчого екологічного контролю регу­люється переважно відповідними положеннями про центральні державні органи. Зокрема, Мінпаливенерго України відповідно до Положення про нього від 14 квітня 2000 р. у межах своїх повнова­жень здійснює контроль за виконанням вимог щодо фізичного за­хисту ядерних установок, ядерних матеріалів, радіоактивних від­ходів, інших джерел іонізуючого випромінювання на підприєм­ствах, установах, організаціях, що належать до сфери його управ­ління.

Виробничий екологічний контроль здійснюється у сфері вироб­ничо-господарської діяльності підприємств та інших суб'єктів підприємництва, які мають виконувати правові вимоги щодо раціонального використання природних ресурсів та не допускати погіршення стану навколишнього природного середовища. Відповідно до вимог ст. 246 Господарського кодексу України здійснення будь-якої господарської діяльності, що загрожує життю і здоров'ю людей або становить підвищену небезпеку для довкілля, забороняється. Аналогічна норма міститься і в ст. 153 цього кодек­су, де говориться, що суб'єкт господарювання, здійснюючи госпо­дарську діяльність, зобов'язаний здійснювати заходи щодо своєчасного відтворення і запобігання псуванню, забрудненню, засміченню та виснаженню природних ресурсів, не допускаючи зниження їх якості у процесі господарювання.

Отже, необхідність проведення виробничого екологічного кон­тролю зумовлена специфікою підприємств, які у своїй виробничій діяльності або використовують природні ресурси, або відходами свого виробництва забруднюють навколишнє природне середови­ще. Всі підприємства, установи, організації, діяльність яких пов'язана з шкідливим впливом на навколишнє природне середо­вище і використанням природних ресурсів, повинні здійснювати такий контроль.

Зміст виробничого екологічного контролю залежить від того, яким природним ресурсам загрожує діяльність того чи іншого під­приємства, тобто від специфіки діяльності підприємства. Так, керівник (або власник) підприємства, виробнича діяльність якого пов'язана з викидами забруднюючих речовин в атмосферу, зо­бов'язаний здійснювати в установленому порядку постійний облік і контроль за якісним і кількісним складом забруднюючих речо­вин, які викидаються в атмосферне повітря, а також за додержан-

§ 3. Відомчий і виробничий екологічний контроль

ням нормативів гранично допустимих викидів. Якщо ж діяльність підприємства пов'язана з виробництвом або експлуатацією авто­мобілів чи інших транспортних засобів з двигунами внутрішнього згорання, то головним завданням виробничого екологічного кон­тролю буде здійснення контролю за додержанням вимог державних стандартів згідно з галузевими інструктивно-методичними доку­ментами, погодженими з органами державного санітарного нагля­ду (п. 6.1.1 Державних санітарних правил охорони атмосферного повітря населених місць (від забруднення хімічними та біологічни­ми речовинами), затверджених наказом МОЗ України від 9 липня 1997 р.).

Підприємства-водокористувачі також здійснюють виробничий контроль за якістю й кількістю скинутих у водні об'єкти зворотних вод і забруднюючих речовин. З цією метою вони повинні забезпе­чувати монтування та експлуатацію пристроїв, призначених для регулярного контролю за обсягами та якістю зворотних вод, спри­яти працівникам контролюючих органів під час проведення пе­ревірок і відбору проб (Правила охорони поверхневих вод від за­бруднення зворотними водами, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 1999 р.). Для забезпечення кон­тролю якості та обліку скидання зворотних вод, що відводяться до водного об'єкта, водокористувачі зобов'язані встановлювати на во­дозабірних та водоскидних спорудах гідрометричне обладнання, здійснювати контроль за якісним складом та обсягом зворотних вод власними або іншими акредитованими лабораторіями (Прави­ла охорони внутрішніх морських вод і територіального моря Украї­ни від забруднення і засмічення, затверджені постановою Кабіне­ту Міністрів України від 19 лютого 1996 р.).

Функції виробничого екологічного контролю виконує керівник підприємства, керівники функціональних служб (головний інже­нер, головний технолог, головний енергетик та інші) та структур­них підрозділів. Вони ж вживають заходів до усунення недоліків, виявлених під час виробничого екологічного контролю.

Розділ IX. Екологічний контроль

£ 4. Громадський контроль за дотриманням екологічного законодавства

Участь громадян у здійсненні громадського екологічного кон­тролю певною мірою є реалізацією їх конституційного права на безпечне для життя і здоров'я довкілля (ст. 50 Конституції Ук­раїни). Законодавчі засади цього виду екологічного контролю вста­новлені в ст. 36 Закону України «Про охорону навколишнього при­родного середовища», в якій визначені основні повноваження гро­мадських інспекторів. Так, громадські інспектори беруть участь у проведенні спільно з працівниками органів державного еко­логічного контролю рейдів і перевірок додержання підприємства­ми, установами, організаціями та громадянами законодавства про охорону навколишнього природного середовища, додержання норм екологічної безпеки та використання природних ресурсів; проводять перевірки і складають проколи про порушення законо­давства про охорону навколишнього природного середовища і по­дають їх органам державного екологічного контролю та правоохо­ронним органам для притягнення винних до відповідальності; по­дають допомогу органам державного екологічного контролю в діяльності щодо запобігання екологічним правопорушенням. От­же, громадяни і громадські екологічні організації мають законодав­чо закріплену можливість реалізувати надані їм контрольні функції. Громадський контроль за дотриманням вимог екологічно­го законодавства суб'єктами господарювання та органами уп­равління здійснюється як на стадіях підготовки і прийняття еко­логічно значущих рішень, так і на стадіях їх виконання, а також у процесі повсякденної господарської діяльності.

Громадський екологічний контроль здійснюється фомадськими інспекторами відповідно до Положення про громадських інспек­торів з охорони довкілля, затвердженого наказом Міністерства еко­логії та природних ресурсів від 27 лютого 2002 р. Ним встановле­но, що фомадськими інспекторами з охорони довкілля можуть бу­ти фомадяни України, які досягли 18 років і мають досвід приро­доохоронної роботи. Статус фомадського інспектора фомадяни отримують після призначення Головним державним інспектором України або головними державними інспекторами з охорони на­вколишнього природного середовища відповідних територій після

§ 4. Громадський контроль за дотриманням екологічного законодавства

проходження співбесіди з питань попередньої природоохоронної роботи та знань основ природоохоронного законодавства. Кожний громадський інспектор закріплюється за відповідним підрозділом органу Мінприроди України або за державним інспектором з охо­рони навколишнього природного середовища. При органах Мінприроди України та екологічних організаціях можуть створю­ватись штаби громадських інспекторів з охорони довкілля.

Громадські інспектори мають право: брати участь у проведенні перевірок додержання підприємствами, установами, організаціями всіх форм власності та громадянами вимог природоохоронного за­конодавства, норм екологічної безпеки та використання природ­них ресурсів, які здійснюють органи Мінприроди, інших держав­них органів; проводити рейди та перевірки і складати акти пе­ревірок; складати протоколи про адміністративні правопорушення при виявленні порушень природоохоронного законодавства (відповідальність за які передбачена статтями 65^і, 77, 77^і, 78, 82, 85, 85^і, 88^і, 89 (щодо диких тварин), 90, 91, 91², 153 КпАП) і по­давати їх відповідному органу Мінприроди для притягнення вин­них до відповідальності; доставляти осіб, які вчинили порушення природоохоронного законодавства, до органів місцевого самовря­дування, внутрішніх справ та штабів громадських формувань з охорони громадського порядку і державного кордону, якщо особу порушника не може бути встановлено на місці порушення; пе­ревіряти документи на право використання об'єктів тваринного світу, зупиняти транспортні (у тому числі плавучі) засоби та про­водити огляд речей, транспортних засобів, знарядь полювання і рибальства, добутої продукції та інших предметів; проводити у ви­падках, установлених законом, фотографування, звукозапис, кіно-і відеозйомку як допоміжний засіб для запобігання і розкриття порушень законодавства в галузі охорони використання і відтво­рення тваринного світу; брати участь у підготовці для передання До судових органів матеріалів про відшкодування збитків, запо­діяних унаслідок порушення екологічного законодавства, та висту­пати у ролі свідків; брати участь у проведенні громадської екологічної експертизи відповідно до Закону України «Про еколо­гічну експертизу».

З метою сприяння діяльності спеціально уповноважених дер­жавних органів у галузі охорони окремих природних ресурсів гро­мадський контроль щодо охорони тваринного світу здійснюється

Розділ IX. Екологічний контроль

також громадськими мисливськими інспекторами та громадськими інспекторами рибоохорони.

Загальне керівництво і контроль за діяльністю громадських мис­ливських інспекторів здійснюється Управлінням мисливського гос­подарства Держкомлісгоспу України та відповідними відділами йо­го місцевих органів. Головною метою діяльності громадських мис­ливських інспекторів є сприяння цим державним органам у здійсненні контролю за полюванням. Інспектори мають право: брати участь у проведенні рейдів з охорони державного мисливсь­кого фонду, організованих спеціально уповноваженими органами виконавчої влади в галузі охорони навколишнього природного се­редовища та раціонального використання природних ресурсів, мисливського господарства та полювання; перевіряти документи на право полювання, зупиняти транспортні (у тому числі плавучі) засоби, проводити їх огляд та огляд речей, знарядь полювання, до­бутої продукції та інших предметів (у межах території, зазначеної в посвідченні); доставляти осіб, які порушують правила полювання, в органи внутрішніх справ, органи місцевого самоврядування; складати протоколи про порушення правил полювання; проводити фотографування, звукозапис, кіно- та відеозйомку як додаткові за­ходи для запобігання та.розкриття порушень правил полювання (Положення про громадських мисливських інспекторів, затвердже­не наказом Держкомлісгоспу України 1 березня 2002 р.).

Громадський контроль у галузі охорони, відтворення водних живих ресурсів та регулювання рибальства здійснюють громадські інспекто­ри рибоохорони, які призначаються спеціально уповноваженим цен­тральним органом виконавчої влади в галузі рибного господарства та його територіальними органами. Громадські інспектори рибо­охорони працюють під керівництвом і в межах відповідного тери­торіального органу рибоохорони. В сфері громадського екологічно­го контролю вони мають право:

— брати участь у проведенні перевірок (спільно з працівниками
органів рибоохорони) дотримання вимог законодавства у галузі
охорони, відтворення водних живих ресурсів та регулювання ри­
бальства підприємствами, установами та організаціями, незалежно
від форм власності, та громадянами, які здійснюють вилучення
водних живих ресурсів;

— складати протоколи або брати участь у складанні протоколів
про правопорушення відповідно до вимог КпАП;

§ 4. Громадський контроль за дотриманням екологічного законодавства

— разом із працівниками органів рибоохорони доставляти осіб,
які порушують законодавство в галузі охорони, відтворення водних
живих ресурсів та регулювання рибальства, до органів внутрішніх
справ, органів місцевого самоврядування, якщо особа порушника
не може бути встановлена на місці порушення;

— перевіряти документи на право використання рибних та
інших водних ресурсів, проводити огляд речей, знарядь рибальст­
ва, добутих об'єктів лову;

— проводити у випадках, передбачених законом, фотографуван­
ня звукозапис, кіно- та відеозйомку як допоміжні заходи для за­
побігання та розкриття порушень законодавства в галузі охорони,
відтворення водних живих ресурсів та регулювання рибальства;

— брати участь у підготовці для передання до судових органів
матеріалів про відшкодування збитків, заподіяних внаслідок пору­
шення законодавства у галузі охорони, відтворення водних живих
ресурсів та регулювання рибальства, та виступати у ролі свідків (По­
ложення про громадських інспекторів рибоохорони, затверджене
наказом Міністерства аграрної політики України 9 жовтня 2002 р.).

Крім громадських інспекцій, що створені при відповідних дер­жавних органах, громадський екологічний контроль здійснюють та­кож екологічні об'єднання громадян. При Мінприроди України ство­рена Громадська рада, до якої увійшли всеукраїнські громадські організації екологічного спрямування. Одним із головних завдань Громадської ради є сприяння розвиткові законодавчо-нормативної бази та практичному здійсненню екологічного контролю і моніто­рингу стану навколишнього природного середовища.

Найбільш активну, лідируючу позицію у здійсненні громадсько­го екологічного контролю займають вже досить відомі в Україні громадські екологічні організації. Йдеться, зокрема, про Всеук­раїнську екологічну лігу, Українське товариство охорони природи, Українську екологічну асоціацію «Зелений світ», Всеукраїнську екологічну громадську організацію «Мама — 86», регіональний екологічний центр РЕЦ-Київ та іншії. Усього в Україні діє близь­ко 500 громадських організацій, діяльність яких спрямована на розв'язання гострих екологічних проблем.

' Національна доповідь України про гармонізацію життєдіяльності суспільства У навколишньому середовищі. Спеціальне видання до 5-ї Всеєвропейської конфе­ренції міністрів навколишнього середовища «Довкілля для Європи». — К., 2003. — С 81-82.

Розділ IX. Екологічний контроль

Рекомендована література

1. Авер'янов В. Б., Андрійко О. Ф., Битяк Ю. П., Кізіма Н. В., Ко­
валенко В. Л. Виконавча влада і адміністративне право. — К., 2002.

2. Андрийко О. Ф. Контроль в демократическом государстве:
проблемы и тенденции. — К., 1994.

3. Бринчук М. М. Экологическое право (право окружающей сре­
ды). - М., 2004.

4. Величко О. М., Зеркалов Д. В. Екологічне управління: Навч.
посібн. — К., 2001.

5. Гаращук В. М. Теоретико-правові проблеми контролю та на­
гляду у державному управлінні: Автореф. дис.... д-ра юрид. наук:
12.00.07 / Національна юридична академія України ім. Ярослава
Мудрого. — X., 2003.

6. Екологічний контроль: питання теорії і практики. — К., 1999.

7. Коваленко Л. П. Адміністративно-правові заходи охорони на­
вколишнього природного середовища: Автореф. дис.... канд. юрид.
наук: 12.00.07 / Національна юридична академія України ім. Яро­
слава Мудрого. — X., 2003.

8. Сівак В. К, Солодкий В. Д. Природоохоронне інспектування:
Навч. посібн. — Чернівці, 2003.

9. Шестак В. С. Державний контроль у сучасній Україні (теоре­
тико-правові питання). — X., 2003.

10. Шемшученко Ю. С. Организационно-правовые вопросы ох­
раны окружающей среды в СССР. - К., 1976.

Розділ X

Економіко-правовий механізм

природокористування та охорони

навколишнього природного середовища

§ 1. Поняття економіко-правового механізму

природокористування та охорони навколишнього природного середовища

Економіко-правовий механізм природокористування та охорони навколишнього природного середовища — це закріплена в законо­давстві система економічних заходів та стимулів, спрямованих на забезпечення охорони навколишнього природного середовища, еко­логічної безпеки та організацію раціонального природокористування.

Вирішальну роль у впровадженні цього механізму відіграє дер­жава, створюючи відповідні умови, за яких поєднуються як дер­жавні інтереси, так і інтереси суб'єктів господарювання, забезпе­чується сталий розвиток економічної та екологічної політики.

Відповідно до ст. 41 Закону України «Про охорону навколиш­нього природного середовища» основними напрямами економіко-правового механізму природокористування та охорони навколишнього природного середовища є:

— встановлення взаємозв'язку усіх видів діяльності підпри­
ємств, установ, організацій з раціональним використанням при­
родних ресурсів та ефективністю заходів щодо охорони навколиш­
нього природного середовища на основі економічних важелів;

— визначення джерел фінансування заходів щодо охорони на­
вколишнього природного середовища;

Розділ X. Економіко-правовий механізм природокористування та охорони...

— встановлення лімітів використання природних ресурсів, ви­
кидів і скидів забруднюючих речовин у навколишнє природне се­
редовище та розміщення відходів;

— встановлення нормативів збору і розмірів зборів за викорис­
тання природних ресурсів, викидів (скидів) забруднюючих речовин
у навколишнє середовище, розміщення відходів;

— надання суб'єктам господарської діяльності податкових, кре­
дитних та інших пільг при впровадженні ними маловідходних,
енерго- і ресурсозберігаючих технологій та нетрадиційних видів
енергії, здійснення інших ефективних заходів щодо охорони на­
вколишнього природного середовища;

— відшкодування в установленому порядку збитків, завданих
порушенням природоохоронного законодавства.

Економіко-правовий механізм природокористування та охорони навколишнього природного середовища складається із таких основних елементів, як:…………………………………………………………………………………………………………………………………………………………...

— фінансування заходів щодо охорони навколишнього природ­
ного середовища;

— встановлення лімітів використання природних ресурсів, ви­
кидів і скидів забруднюючих речовин у навколишнє природне се­
редовище та розміщення відходів;

— збір за спеціальне використання природних ресурсів;

— збір за забруднення навколишнього природного середовища;

— збір за погіршення якості природних ресурсів;

— фонди охорони навколишнього природного середовища;

— комплекс заходів стимулювання;

— екологічне страхування;

— екологічний аудит.

Кожен елемент механізму впроваджується в сферу економіко-правових відносин на основі Закону «Про охорону навколишнього природного середовища», природоресурсних кодексів та законів, інших нормативно-правових актів щодо конкретного елементу ме­ханізму та порядку його впровадження.

Питанням економіко-правового механізму присвячені: глава 35 Земельного кодексу України «Економічне стимулювання раціо­нального використання та охорони земель», Закон України «Про плату за землю»; глава 7 Водного кодексу України «Економічне регулювання раціонального використання і охорони вод та відтво­рення водних ресурсів»; розділ VII Лісового кодексу України «Пла-

 

§ 1. Поняття економіко-правового механізму природокористування...

та за використання лісових ресурсів та користування земельними ділянками лісового фонду. Економічне стимулювання охорони, за­хисту, раціонального використання та відтворення лісів»; розділ VI Закону України «Про природно-заповідний фонд» «Економічне за­безпечення організації і функціонування природно-заповідного фонду»; розділ VII Закону України «Про відходи» «Економічне за­безпечення заходів щодо утилізації відходів і зменшення обсягів їх утворення»; глава 4 Кодексу України про надра «Плата за користу­вання надрами»; розділ VII Закону України «Про екологічну екс­пертизу» «Фінансування екологічної експертизи».

Оскільки збори за спеціальне використання природних ре­сурсів та забруднення навколишнього природного середовища віднесені до загальнообов'язкових податкових платежів, то відповідні питання регулюються передусім фінансовим правом, зо­крема податковим законодавством. Закон України «Про систему оподаткування» передбачає вичерпний перелік податків і зборів, що стягуються в Україні. Серед загального переліку загальнодер­жавних податків і зборів (обов'язкових платежів) окремими пунк­тами передбачаються: плата (податок) за землю; збір за спеціальне використання природних ресурсів; збір за забруднення навколиш­нього природного середовища та деякі інші (ст. 14 закону).

Питання формування та розподілу фінансових коштів, призна­чених для фінансування природоохоронних потреб, зокрема фор­мування доходної та витратної частин Державного бюджету регу­люються Бюджетним кодексом України, законами України про Державний бюджет України та іншими актами.

У найбільш загальному вигляді аналізований механізм виконує дві важливі управлінські функції: а) забезпечення раціонального природокористування і охорони навколишнього природного сере­довища; б) стимулювання екологічної діяльності.

Перша з цих функцій реалізується шляхом встановлення лімітів на природокористування, введення платності природокористуван­ня, створення системи фінансування екологічних заходів тощо.

Стимулювання природоохоронної діяльності полягає в тому, що економіко-правовий механізм природокористування створює для суб'єктів господарювання такі правові умови, за яких справа охо­рони навколишнього природного середовища ставала б еко­номічно привабливою та стимулюючою до її більшого інвестуван­ня. Відповідно до ст. 48 Закону «Про охорону навколишнього при­родного середовища» таке стимулювання включає:

Розділ X. Економіко-правовий механізм природокористування та охорони...

— надання пільг при оподаткуванні підприємств, установ, ор­
ганізацій і громадян у разі реалізації заходів щодо раціонального
використання природних ресурсів та охорони навколишнього при­
родного середовища, при переході на маловідходні, ресурсо- і
енергозберігаючі технології, організації виробництва і впровад­
женні ними очисного обладнання, устаткування для утилізації та
знешкодження відходів, а також приладів контролю за станом на­
вколишнього природного середовища та джерелами викидів і
скидів забруднюючих речовин, виконанні інших заходів, спрямо­
ваних на поліпшення охорони навколишнього природного сере­
довища;

— надання на пільгових умовах короткострокових і довгостро­
кових позичок для реалізації заходів щодо забезпечення раціональ­
ного використання природних ресурсів та охорони навколишнього
природного середовища;

— встановлення підвищених норм амортизації основних вироб­
ничих природоохоронних фондів;

— звільнення від оподаткування фондів охорони навколиш­
нього природного середовища;

— передача частини коштів фондів охорони навколишнього
природного середовища на договірних умовах підприємствам, ус­
тановам, організаціям і громадянам на заходи для гарантованого
зниження викидів і скидів забруднюючих речовин і зменшення
шкідливих фізичних, хімічних та біологічних впливів на стан на­
вколишнього природного середовища, на розвиток екологічно без­
печних технологій та виробництв;

— надання можливості отримання природних ресурсів під за­
ставу тощо.

Законом України «Про охорону земель» деякі повноваження щодо економічного стимулювання впровадження заходів охорони земель і підвищення родючості грунтів надаються відповідним місцевим державним адміністраціям, сільським, селищним, міським радам та Мінприроди України, і передбачається механізм впровадження таких заходів. До стимулюючих заходів віднесено, зокрема, звільнення землевласників і землекористувачів від плати за землю, за земельні ділянки, на яких виконуються роботи з меліорації, рекультивації, консервації земель, компенсування сільськогосподарським товаровиробникам недоодержаної частки доходу внаслідок консервації деградованих, малопродуктивних, а також техногенно забруднених земель тощо.

§ 2. Фінансування екологічних заходів

Ефективність економіко-правового механізму природокористу­вання та охорони навколишнього природного середовища вирі­шальною мірою залежить не тільки від законодавчої бази у цій галузі, а й від чіткої та злагодженої взаємодії усіх елементів даного механізму. Втім, кожний із цих елементів становить і персональ­ний інтерес.

$ 2. Фінансування екологічних заходів

Охорона навколишнього природного середовища є фінансо-воємкою діяльністю, що потребує значних фінансових затрат. На­ша держава не виділяє належних коштів для цього. Щорічне фінансування екологічних заходів з державного бюджету коли­вається в межах 1 % від ВНП. У розвинутих зарубіжних країнах цей показник становить 3—5 %.

Закон «Про охорону навколишнього природного середовища» (ст. 42) визначає, що в Україні фінансування екологічних заходів здійснюється за рахунок: Державного бюджету України, рес­публіканського бюджету Автономної Республіки Крим та місцевих бюджетів; коштів підприємств, установ та організацій; фондів охо­рони навколишнього природного середовища; добровільних внесків та інших коштів.

Закон передбачає принцип цільового витрачання коштів на відповідні заходи. Цей принцип полягає в тому, що збори та пла­тежі за використання природних ресурсів мають витрачатися на охорону та відтворення відповідних природних ресурсів, а збори за забруднення навколишнього природного середовища — на цільове фінансування середовищеохоронних та ресурсозберігаючих за­ходів. За цим законом збори за використання природних ресурсів надходять до місцевих бюджетів, республіканського бюджету Авто­номної Республіки Крим та Державного бюджету України і спря­мовуються на виконання робіт по відтворенню, підтриманню цих ресурсів у належному стані. Збори за використання природних ре­сурсів місцевого значення надходять до республіканського бюдже­ту Автономної Республіки Крим та місцевих бюджетів (ст. 46).

Розпорядниками відповідних коштів за видатками є Мінприро­ди України, Держводгосп України, Держкомлісгосп України, Держкомзем України та деякі інші органи.

Розділ X. Економіко-правовий механізм природокористування та охорони...

Розподіл коштів за використання природних ресурсів, що над­ходять до Державного бюджету України, здійснюється Верховною Радою України. Розподіл коштів за використання природних ре­сурсів, що надходять до республіканського бюджету Автономної Республіки Крим та місцевих бюджетів, здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, відповідними обласними та міськими (міст загальнодержавного значення) радами народних де­путатів за поданням органів Мінприроди України.

З прийняттям у 2001 р. Бюджетного кодексу України фінансу­вання екологічних заходів здійснюється із загального та спеціаль­ного фондів Державного бюджету України відповідно до вимог даного кодексу, а також законів про Державний бюджет України. У законі про Державний бюджет України щорічно визначаються бюджетні призначення видатків у сфері довкілля за рахунок загального фонду Держбюджету України згідно з їх програмною класифікацією та видатків спеціального фонду. Основними захода­ми, що мають фінансуватися за рахунок Державного бюджету є: охорона і раціональне використання водних ресурсів (заходи бо­ротьби із шкідливою дією води, розчищення річок, берего­укріплення); охорона і раціональне використання земель; створен­ня захисних лісонасаджень та полезахисних і лісових смуг; охоро­на і раціональне використання мінеральних ресурсів; утримання місцевих природоохоронних органів; збереження природного за­повідного фонду та інші природоохоронні заходи, розробка еко­логічних програм, підтримання моніторингу тощо.

Фонди охорони навколишнього природного середовища — це спеціалізований інститут акумулювання грошових коштів з метою цільового фінансування екологічних потреб. У 1992 р. в Україні бу­ло за