Право спеціального природокористування

 

Суб 'єкт

Мета

 

не-

всі без винятку громадяни України, а також іноземці та особи без громадянст­ва, що перебувають на те­риторії України

задоволення життєво обхідних потреб

спеціальний суб'єкт, що визначений законодавством: як правило, господа­рюючий суб'єкт (фізична чи юридич­на особа), що використовує природні ресурси в процесі виробничої та іншої діяльності

як правило, отримання прибутку

 

Платність

Правові підстави ви­никнення права

Закріплення природних ре­сурсів чи об'єк­тів за корис­тувачами

Використання технічних при­строїв чи спо­руд у процесі природокорис­тування

здійснюється безоплатно

закон

не здійснюється

як правило, не використо­вуються

здійснюється за плату

спеціальні дозволи (ліцензії), що ви­даються компетентними державними органами, власниками (користувача­ми) природних об'єктів, чи інші юри­дичні акти

як правило, здійснюється

як правило, використовуються

Особливості спеціального використання кожного природного ресурсу нами будуть розглянуті в особливій частині цього підруч­ника. Метою ж даного розділу є формування базових уявлень про специфіку і відмінності права загального та спеціального природо­користування.

§ 3. Постійне та тимчасове природокористування

£ 3. Постійне та тимчасове природокористування

За ознакою терміну, на який природні ресурси (об'єкти, їх час­тини) надаються в користування, розрізняється постійне і тимча­сове природокористування.

Правом постійного природокористування визнається володіння і користування природною ділянкою без заздалегідь установленого строку.

Земельний кодекс України, інші акти земельного законодавства визначають умови надання в постійне користування земель та ре­алізації відповідного права. Виділимо основні з них:

— в постійне користування передаються лише земельні ділянки,
що перебувають у державній або комунальній власності;

— таке право може набуватися тільки юридичними особами;

— право постійного землекористування надається лише підпри­
ємствам, установам та організаціям державної чи комунальної
форм власності, а також відповідно до змін, внесених до частини
другої ст. 92 ЗК України Законом України від 12 травня 2004 р. —
громадським організаціям інвалідів України, їх підприємствам
(об'єднанням), установам та організаціям;

— громадяни та юридичні особи, які мали в постійному корис­
туванні земельні ділянки до прийняття ЗК України 2001 р., але
згідно з ним не можуть мати їх на такому праві, повинні до 1 січня
2005 р. переоформити у встановленому порядку право власності
або право оренди на них (п. 6 перехідних положень ЗК України);

— в постійне користування можуть передаватися землі не тільки
сільськогосподарського призначення, а й лісового, водного фондів,
природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного при­
значення, оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного при­
значення тощо;

— право постійного природокористування за статусом набли­
жається до права власності, однак постійний землекористувач, на
відміну від власника, не може на свій розсуд розпоряджатися на­
даною йому природною ділянкою: продати її, закласти, подарува­
ти тощо. Ніякі юридичні дії, пов'язані з природними об'єктами
Державної та комунальної власності, що знаходяться в постійному
користуванні, неможливі без участі власника або без його фор­
мальної згоди (від його імені — органів державної влади чи місце­
вого самоврядування);

Розділ V. Право природокористування

— право постійного користування земельною ділянкою виникає
після одержання її користувачем документа, що посвідчує відпо­
відне право, та його державної реєстрації (ст. 125 ЗК України);
документом, що посвідчує право постійного користування земель­
ною ділянкою, так само як і право власності на землю, є держав­
ний акт (ст. 126 ЗК України), форма якого затверджена Постано­
вою Верховної Ради України від 13 березня 1992 р. «Про форми
державних актів на право власності на землю і право постійного
користування землею»;

— надання земельних ділянок юридичним особам у постійне
користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої
влади та органів місцевого самоврядування за проектами відведен­
ня цих ділянок (ст. 123 ЗК України);

— земельні ділянки, надані у постійне користування, можуть
вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів
державної влади та місцевого самоврядування в порядку, що вста­
новлюється статтями 149—151 ЗК України;

— у разі ліквідації державного чи комунального підприємства,
установи, організації землі, які перебувають у їх постійному кори­
стуванні, за рішенням відповідного органу виконавчої влади або
органу місцевого самоврядування переводяться до земель запасу
або надаються іншим громадянам та юридичним особам для вико­
ристання за їх цільовим призначенням (ст. 24 ЗК України).

Стаття 123 ЗК України встановлює процедуру надання в постійне користування земельних ділянок. Юридична особа, зацікавлена в одержанні земельної ділянки в постійне користуван­ня із земель державної або комунальної власності, звертається з відповідним клопотанням до районної, Київської чи Севасто­польської міських державних адміністрацій або сільської, селищ­ної, міської ради. До цього клопотання додаються документи, що обґрунтовують її розмір, призначення та місце розташування.

Відповідний орган державної влади або орган місцевого само­врядування розглядає клопотання у місячний строк і надає згоду на розроблення проекту відведення земельної ділянки. Після цьо­го юридична особа, що бажає отримати земельну ділянку в постійне користування, замовляє проект відведення відповідної ділянки. Умови і строки розроблення таких проектів визначаються договором, укладеним замовником з виконавцем цих робіт. Про­ект відведення земельної ділянки погоджується із землекористува-

§ 3. Постійне та тимчасове природокористування

чем, органом по земельних ресурсах, природоохоронним і санітар­но-епідеміологічним органами, органами архітектури та охорони культурної спадщини і після одержання висновку державної зем­левпорядної експертизи по об'єктах, які їй підлягають, подається до відповідної державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради, які розглядають його у місячний строк і в межах своїх повноважень приймають рішення про надання земельної ділянки.

Відмову органів місцевого самоврядування або органів виконав­чої влади у наданні земельної ділянки в користування або зали­шення клопотання без розгляду може бути оскаржено в судовому порядку.

Відповідно до земельного і лісового законодавства (зокрема, ст. 57 ЗК України, ст. 9 Лісового кодексу України) у постійне ко­ристування землі лісового фонду можуть надаватись лише у випад­ках, передбачених законодавством, а саме:

— спеціалізованим лісогосподарським підприємствам, іншим
підприємствам, установам, організаціям, у яких створено
спеціалізовані підрозділи, для ведення лісового господарства, а та­
кож спеціального використання лісових ресурсів, потреб мис­
ливського господарства, культурно-оздоровчих, рекреаційних,
спортивних і туристичних цілей та проведення науково-дослідних
робіт;

— фермерським господарствам — якщо ці земельні ділянки
лісового фонду не перевищують 5 гектарів і входять до складу
відповідного господарства.

Землі водного фонду можуть надаватись у постійне користуван­ня лише спеціалізованим державним підприємствам чи підрозділам. Згідно зі ст. 59 ЗК України та ст. 85 Водного кодексу України постійне користування землями водного фонду дозво­ляється водогосподарським спеціалізованим організаціям, іншим підприємствам, установам, організаціям, в яких створено спеціалізовані служби по догляду за водними об'єктами, прибереж­ними захисними смугами, смугами відведення, береговими смуга­ми водних шляхів, гідротехнічними спорудами та їх підтриманню в належному стані.

Тимчасовим визнається природокористування, термін якого зазда­легідь обумовлений.

У тимчасове користування можуть передаватися земельні ділян­ки, ділянки надр, лісу, водні об'єкти, мисливські угіддя. У тимча-

Розділ V. Право природокористування

сове користування можуть передаватись як ті ділянки, що перебу­вають у державній чи комунальній власності, так і ті, що знахо­дяться у приватній власності.

Законодавство поділяє тимчасове природокористування на дов­гострокове і короткострокове і встановлює граничні терміни для обох цих видів. Так, у короткострокове користування лісові та водні ресурси можуть надаватися на строк до трьох років, у довго­строкове — від трьох до 25 (ст. 9 Лісового кодексу України, ст. 50 Водного кодексу України). Для землі та надр встановлені інші терміни короткострокового і довгострокового користування, а са­ме: для землі відповідно — до п'яти і до 50 років (ст. 93 ЗК Ук­раїни), для надр відповідно — до п'яти і до 20 (ст. 15 Кодексу Ук­раїни про надра). Лише щодо мисливських угідь закон встановлює нижню межу строку тимчасового користування — не менше 15 років. Це пов'язано з необхідністю забезпечити раціональне ефек­тивне використання мисливських угідь їх користувачами, створити перешкоди споживацькому підходу до використання мисливської фауни, стимулювати користувачів мисливських угідь до здійснення заходів щодо відтворення тваринного світу, до дбайливого ставлен­ня до природних ресурсів.

Практично щодо всіх природних ресурсів законодавство надає можливість продовження строків тимчасового природокористуван­ня. Таке продовження, як правило, пов'язується з виробничою не­обхідністю і обмежується ще одним строком відповідно короткост­рокового або довгострокового тимчасового природокористування.

Не містить відповідних обмежень законодавство про надра. Стаття 15 Кодексу України про надра передбачає лише, що в разі необхідності строки тимчасового користування надрами можуть бути продовжені. Це означає, що таке продовження може бути здійснено неодноразово.

Граничні розміри природних ділянок, що надаються у тимчасо­ве користування, встановлено природоресурсним законодавством. При цьому пункт 7 перехідних положень ЗК України містить нор­му, важливу для утвердження принципу стабільності в регулюванні земельних відносин в Україні: громадяни та юридичні особи, що одержали у тимчасове користування, в тому числі на умовах орен­ди, земельні ділянки у розмірах, що були передбачені раніше чин­ним законодавством, зберігають права на ці ділянки.

Природні ресурси (об'єкти) можуть надаватись у тимчасове ко-

г

§ 3. Постійне та тимчасове природокористування

ристування на правах оренди. Земельні ділянки передаються у тимчасове користування виключно на правах оренди. Це стосується і земельних ділянок лісового та водного фондів.

Так, відповідно до ст. 57 ЗК України земельні ділянки лісового фонду за рішенням органів виконавчої влади або органів місцево­го самоврядування надаються на умовах оренди підприємствам, ус­тановам та організаціям, у яких створено спеціалізовані лісогоспо­дарські підрозділи, для ведення лісового господарства, спеціально­го використання лісових ресурсів і для потреб мисливського гос­подарства, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних, тури­стичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо.

А земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведен­ня і берегових смуг водних шляхів, а також озера, водосховища, інші водойми, болота та острови із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди для сінокосіння, рибогосподарсь­ких потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і ту­ристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо грома­дянам та юридичним особам. Використання земельних ділянок водного фонду для рибальства дозволяється здійснювати за згодою їх власників або за погодженням із землекористувачами (ст. 59 ЗК України).

Орендні відносини щодо землі порівняно з відповідними відно­синами щодо інших природних ресурсів, більш детально регламен­товані.

Особливості права оренди земельних ділянок регулюються ЗК України, ЦК України, Законом України «Про оренду землі» (від 1998 р. у ред. Закону України від 2003 р. із наступними змінами), іншими актами законодавства України.

Статтею 93 ЗК України та ст. 1 Закону «Про оренду землі» орен­да земельної ділянки визначається як засноване на договорі стро­кове платне володіння та користування земельною ділянкою, не­обхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої

ДІЯЛЬНОСТІ.

З аналізу законодавства можна виділити визначальні ознаки права оренди земельних ділянок:

— правовою підставою виникнення цього права є договір орен­ди землі, тобто угода сторін про взаємні зобов'язання, відповідно До яких орендодавець за плату передає орендареві у володіння і ко­ристування земельну ділянку для господарського використання на

Розділ V. Право природокористування

обумовлений договором строк, а орендар зобов'язаний використо­вувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог зе­мельного законодавства (ст. 13 Закону «Про оренду землі»);

— договір оренди землі укладається у письмовій формі й за ба­
жанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально (ст. 14
Закону України «Про оренду землі»);

— договір оренди землі набуває чинності після його державної
реєстрації (ст. 18 Закону України «Про оренду землі»);

— орендодавцями за договором оренди землі виступають влас­
ники земельної ділянки або уповноважені ними особи: громадянин
або юридична особа — щодо земель приватної власності, сільська,
селищна, міська рада — щодо земель комунальної власності, район­
на, обласна ради та Верховна Рада Автономної Республіки Крим —
щодо земельних ділянок, що перебувають у спільній власності тери­
торіальних громад, органи державної влади — щодо земель держав­
ної власності (ст. 4 Закону України «Про оренду землі»);

— орендарями земельних ділянок можуть виступати: районні,
обласні, Київська та Севастопольська міські державні
адміністрації, Рада міністрів АРК та Кабінет Міністрів України;
сільські, селищні, міські, районні та обласні ради, Верховна Рада
Автономної Республіки Крим; громадяни та юридичні особи Ук­
раїни, іноземці та особи без громадянства, іноземні юридичні осо­
би, міжнародні об'єднання та організації, а також іноземні держа­
ви (ст. 5 Закону України «Про оренду землі»);

— орендована земельна ділянка або її частина може передава­
тись орендарем у суборенду, якщо це право не обмежене законом
або договором на підставі ст. 111 п. 1 «б» ЗК України. Такі обме­
ження на передачу земельних ділянок у суборенду передбачені, зо­
крема, ст. 8 Закону України «Про оренду землі»: а) не дозволяється
зміна цільового призначення землі; б) умовою суборенди є
закріплення відповідного положення в договорі оренди або пись­
мова згода орендодавця (якщо протягом місяця останній не
надішле письмового повідомлення щодо своєї згоди чи заперечен­
ня, орендована земельна ділянка або її частина може бути переда­
на в суборенду); в) строк суборенди не повинен перевищувати
строку дії договору оренди; г) умови договору суборенди не по­
винні виходити за межі договору оренди; д) на ділянці, що пере­
дається в суборенду,' не повинні бути розташовані цілісні майнові
комплекси підприємств, установ і організацій державної або кому-

§ 3. Постійне та тимчасове природокористування

нальної власності, а також заснованих на майні, що належить Ав­тономній Республіці Крим, та їх структурних підрозділів. У разі припинення договору оренди чинність договору суборенди земель­ної ділянки припиняється. Договір суборенди земельної ділянки підлягає державній реєстрації. За згодою сторін договір суборенди земельної ділянки посвідчується нотаріально;

— передача земельної ділянки в оренду в певних випадках мож­
лива із зміною її цільового призначення (частина третя ст. 124 ЗК
України), крім земель сільськогосподарського призначення;

— законодавство передбачає можливість переходу права на
оренду земельної ділянки після смерті громадянина-орендаря (до
спадкоємців, а за їх відмови чи відсутності таких — до осіб, які ви­
користовували цю земельну ділянку разом з орендарем і виявили
бажання стати орендарями), а також у разі засудження фізичної
особи-орендаря до позбавлення волі або обмеження його дієздат­
ності (до одного із членів сім'ї за його бажанням, а в разі їх відсут­
ності або відмови — до осіб, які використовували цю ділянку ра­
зом з орендарем за їх згодою) (ст. 7 Закону «Про оренду землі»);

— орендар, який відповідно до закону може мати у власності
орендовану земельну ділянку, має переважне право на придбання
її у власність у разі продажу цієї земельної ділянки, за умови, що
він сплачує ціну, за якою вона продається, а у разі продажу на кон­
курсі (аукціоні) — якщо його пропозиція є рівною з пропозицією,
яка є найбільшою із запропонованих учасниками конкурсу
(аукціону) (ст. 9 Закону України «Про оренду землі»);

— оренда земель завжди передбачає плату за користування зе­
мельною ділянкою (орендну плату) (ст. 21 Закону України «Про
оренду землі»), така плата може справлятись у грошовій, нату­
ральній та відробітковій (надання послуг орендодавцю) формах,
або шляхом поєднання різних форм (ст. 22). Орендна плата за зе­
мельні ділянки державної і комунальної власності, які передані в
оренду для сільськогосподарського використання, переглядається
один раз на три роки в порядку, встановленому законом або дого­
вором оренди. Орендна плата за земельні ділянки, що перебувають
У власності фізичних та юридичних осіб, переглядається за згодою
сторін (ст. 23).

Об'єктом тимчасового природокористування на умовах оренди може бути не тільки земля, а й інші природні ресурси: водні об'єкти, ділянки лісу, мисливські угіддя. Підставою виникнення

Розділ У. Право природокористування

орендних правовідносин щодо цих природних ресурсів також є до­говір оренди, тобто угода, згідно з якою одна сторона (орендода­вець) тимчасово на заздалегідь обумовлений строк передає іншій стороні (орендарю) конкретний природний об'єкт (його частину), а орендар зобов'язується добросовісно користуватись об'єктом оренди відповідно до умов договору, вчасно вносити орендну пла­ту, а також виконувати інші умови договору. Орендний договір щодо водних чи лісових об'єктів може бути як короткостроковим (до трьох років), так і довгостроковим (до 25 років). Конкретний строк оренди природних ресурсів передбачається договором. Дого­вір оренди водних, лісових ресурсів, мисливських угідь на відміну від договору оренди землі:

— може стосуватися лише природних ресурсів місцевого зна­
чення;

— за загальним правилом, не дозволяється зміна цільового при­
значення природного об'єкта, в орендному договорі чітко визна­
чається цільове призначення, за яким має здійснюватися викорис­
тання природного об'єкта, що передається в оренду (наприклад,
водні об'єкти можуть передаватися в оренду для риборозведення,
виробництва сільськогосподарської та промислової продукції,
лікувальних, оздоровчих та деяких інших цілей);

— переуступка права оренди інших, крім землі, природних
об'єктів чи їх частин (суборенда), як правило, забороняється.

£ 4. Право користування природними ресурсами загальнодержавного та місцевого значення

Усі природні ресурси України поділяються на природні ресурси загальнодержавного та місцевого значення. Такий поділ уперше було здійснено Законом України. «Про охорону навколишнього природного середовища» (ст. 39), а згодом поглиблено щодо кож­ного природного ресурсу актами природоресурсного законодавст­ва.

До природних ресурсів загальнодержавного значення відповідно до ст. 39 Закону України «Про охорону навколишнього природно­го середовища» та деяких інших актів законодавства належать:

— територіальні та внутрішні морські води;

§ 4. Право користування природними ресурсами... та місцевого значення

— природні ресурси континентального шельфу та виключної
(морської) економічної зони;

— атмосферне повітря;

— підземні води¹;

— поверхневі води, що знаходяться або використовуються на
території більш як однієї області, а також їх притоки всіх порядків
(курсивом виділено частину формулювання, встановлену ст. 5 Водно­
го кодексу України);

— лісові ресурси державного значення;

— природні ресурси в межах територій та об'єктів природно-за­
повідного фонду загальнодержавного значення, а також: віднесені
до категорії лікувальних (виділено частину формулювання, встановле­
ну ст. 5 Водного кодексу України);

— дикі тварини, які перебувають у стані природної волі в межах
території України, її континентального шельфу та виключної
(морської) економічної зони, інші об'єкти тваринного світу, на які
поширюється дія Закону України «Про тваринний світ» і які пере­
бувають у державній власності, а також об'єкти тваринного світу,
що в установленому законодавством порядку набуті в комунальну
або приватну власність і визнані об'єктами загальнодержавного
значення (в ред. ст. 43 Закону України «Про тваринний світ»;

— корисні копалини, за винятком загальнопоширених.

Наведений перелік природних ресурсів загальнодержавного зна­чення, що міститься в ст. 39 згаданого закону, не є вичерпним. За­конодавством України можуть бути віднесені до природних ре­сурсів загальнодержавного значення також інші природні ресурси. Певним чином конкретизується і навіть розширюється перелік природних ресурсів загальнодержавного значення в актах природо-ресурсного законодавства. Нами вже зверталась увага не конкрети­зуючі формулювання в цій частині Водного кодекса України та Закону України «Про тваринний світ». Деякі уточнення та допов­нення до переліку природних ресурсів загальнодержавного значен­ня надаються також у ст. 4 Закону України «Про тваринний світ», частині 2 ст. 4 Закону України «Про рослинний світ» та ін.). Так, згідно з п. «г» частини другої ст. 4 Закону України «Про рослин-

¹ Відповідно до ст. 5 Водного кодексу України до природних ресурсів загально­державного значення відносять не всі підземні води, а лише ті, що є джерелом цен­тралізованого водопостачання.

Розділ V. Право природокористування

ний світ» до ресурсів загальнодержавного значення віднесені рідкісні й такі, що перебувають під загрозою зникнення, та типові природні рослинні угруповання, занесені до Зеленої книги Ук­раїни (Положення про Зелену книгу України затверджено постано­вою Кабінету Міністрів України від 29 серпня 2002 р. № 1286).

До природних ресурсів місцевого значення належать ресурси, не віднесені законодавством України до природних ресурсів за­гальнодержавного значення.

Деякі акти природоресурсного законодавства більш детально розкривають зміст категорії «природні ресурси місцевого значен­ня». Так, частиною другою ст. 5 Водного кодексу України до вод­них об'єктів місцевого значення віднесено:

— поверхневі води, що знаходяться і використовуються в межах
однієї області і які не віднесені до водних об'єктів загальнодержав­
ного значення;

— підземні води, які не можуть бути джерелом централізовано­
го водопостачання.

До природних рослинних ресурсів місцевого значення належать дикорослі та інші несшьськогосподарського призначення, судинні рослини, мохоподібні, водорості, лишайники, а також гриби, не віднесені до природних рослинних ресурсів загальнодержавного значення (частина третя ст. 4 Закону України «Про рослинний світ»).

А Перелік корисних копалин України місцевого значення, за­тверджений відповідно до ст. 6 Кодексу України про надра нака­зом Державного комітету України по геології і використанню надр від 9 червня 1994 р. розкриває поняття корисних копалин місцево­го значення, до яких віднесено більшість видів піску, глини, піско­вику, крейди, доломіту, мергелю, вапняку, сланцю, а також галь­ка, гравій, суглинки, камінь бутовий та ракуша.

Поділ природних ресурсів на ресурси загальнодержавного і місцевого значення не є формальністю. Він має вирішальне зна­чення з погляду визначення правових підстав виникнення і припи­нення права природокористування, особливостей укладання угод щодо тих чи інших природних ресурсів, механізмів забезпечення їх охорони і раціонального використання тощо.

§ 5. Принципи права природокористування

£ 5. Принципи права природокористування

Розглянувши основні ознаки права природокористування і структурувавши його за видами, згідно з класифікаційними озна­ками, що визначаються законодавством України, можна виділити і принципи права природокористування. Адже право природокори­стування як система правових норм, об'єднаних у правовий інсти­тут, базується на ряді принципових положень, постулатів, які виз­начають перспективний напрям розвитку права. Головними серед них є такі:

— цільовий характер використання природних ресурсів;

— додержання екологічних і санітарно-гігієнічних вимог у про­
цесі використання природних ресурсів;

— збалансованість економічних і екологічних чинників у про­
цесі природокористування;

— екосистемний підхід до природи як до цілісного організму,
незаподіяння в процесі використання одного природного ресурсу
шкоди іншим;

— непорушення в процесі природокористування прав та інте­
ресів інших власників і користувачів природних ресурсів;

— безоплатність загального і платність спеціального природоко­
ристування та деякі інші.

Усі ці принципи відображено в екологічному законодавстві Ук­раїни. Розглянемо деякі з них.

Принцип цільового характеру природокористування закріплений усіма базовими актами природоресурсного законодавства України. Особливістю вітчизняного законодавства є поширення цього принципу не лише на природокористувачів, а й на власників при­родних ресурсів. Зміст цільового характеру природокористування полягає в обумовленій законодавством можливості використовува­ти природний об'єкт (його частину) лише за тим цільовим призна­ченням, для якого він переданий у власність чи наданий у корис­тування і недопустимість, за загальним правилом, його викорис­тання за іншим цільовим призначенням.

Деякі акти природоресурсного законодавства (передусім земель­ного) поділяють природні ресурси на категорії, визначаючи особ­ливості режиму використання кожної з таких категорій. Цей поділ вирішально впливає і на цільовий характер природокористування конкретних суб'єктів, яким відповідні ресурси передаються у

Розділ V. Право природокористування

власність чи надаються в користування. Так, відповідно до ст. 19 ЗК землі України за основним цільовим призначенням поділяють­ся на такі категорії:

— землі сільськогосподарського призначення;

— землі житлової та громадської забудови;

— землі природно-заповідного та іншого природоохоронного при­
значення;

— землі оздоровчого призначення;

— землі рекреаційного призначення;

— землі історико-культурного призначення;

— землі лісового фонду;

— землі водного фонду;

— землі промисловості, транспорту, зв 'язку, енергетики, оборони
та іншого призначення.

Земельні ділянки кожної категорії земель, не надані у власність або користування громадян чи юридичних осіб, можуть перебува­ти у запасі.

Віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та місцевого самовряду­вання відповідно до їх повноважень. А зміна цільового призначен­ня земель провадиться органами виконавчої влади або місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання в користування, вилучення (викуп) земель, і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об'єктів природоохоронного та історико-культурного призначення.

Зміна ж цільового призначення земель, які перебувають у влас­ності громадян або юридичних осіб, здійснюється за ініціативою власників земельних ділянок у порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Законодавство захищає порядок встановлення та зміни цільово­го призначення земель. Порушення такого порядку є підставою для:

— визнання недійсними рішень органів державної влади та
місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних діля­
нок громадянам та юридичним особам;

— визнання недійсними угод щодо земельних ділянок;

— відмови в державній реєстрації земельних ділянок або виз­
нання реєстрації недійсною;

г

§ 5. Принципи права природокористування

— притягнення до відповідальності відповідно до закону грома­
дян та юридичних осіб, винних у порушенні порядку встановлен­
ня та зміни цільового призначення земель.

Використання землі виключно за цільовим призначенням є го­ловним обов'язком як власників земельних ділянок (ст. 91 ЗК Ук­раїни), так і землекористувачів (ст. 96 ЗК України).

При наданні земельних ділянок у цільове користування (так са­мо як і у власність) обов'язково враховується поділ земель на відповідні категорії. Крім того, надання у власність чи передача в користування земельних ділянок тієї чи іншої категорії також здійснюється для певних потреб. Законодавство при цьому вста­новлює ряд обов'язкових правил природокористування. Одним із найважливіших серед них є пріоритетність сільськогосподарського використання земель, тобто землі, придатні для потреб сільського господарства, повинні надаватися насамперед для сільськогоспо­дарського використання (ст. 23 ЗК України). Землі сільськогоспо­дарського призначення можуть надаватись у власність чи користу­вання фізичних чи юридичних осіб для однієї з таких потреб:

— для ведення фермерського господарства (ст. 32 ЗК України);

— під особисте селянське господарство (ст. 33);

— для сінокосіння та випасання худоби (ст. 34);

— для індивідуального чи колективного садівництва (ст. 35);

— для городництва (ст. 36).

Лісове законодавство, реалізуючи відповідний універсальний принцип, передбачає такі види цільового використання лісових ре­сурсів:

— заготівля деревини під час рубок головного користування;

— заготівля живиці;

— заготівля другорядних лісових матеріалів (пень, луб, кора, де­
ревна зелень тощо);

— побічні лісові користування.

При цьому відповідний перелік не є вичерпним. Законодавст­вом України можуть передбачатися й інші види цільового викори­стання лісових ресурсів (ст. 50 Лісового кодексу України).

Хронологічно більш пізнє законодавство про рослинний світ певною мірою розвиває принцип цільового використання природ­них ресурсів, у тому числі лісових, стосовно дикорослих та інших несільськогосподарського призначення судинних рослин, мохо­подібних, водоростей, лишайників, а також грибів, їх угруповань і

Розділ V. Право природокористування

місцезростань. Законом України «Про рослинний світ» (1999 р.) передбачаються такі види цільового використання рослинних ре­сурсів (ст. 10):

— збирання лікарських рослин;

— заготівля деревини під час рубок головного користування;

— заготівля живиці;

— заготівля кори, лубу, деревної зелені, деревних соків тощо;

— збирання квітів, ягід, плодів, горіхів, насіння, грибів, лісової
підстилки, очерету тощо;

— заготівля сіна;

— випасання худоби.

Принцип цільового використання водних ресурсів закріплений Водним кодексом України та іншими актами водного законодавст­ва. Основними видами водокористування за цим кодексом є:

— забір води з водних об'єктів із застосуванням споруд або
технічних пристроїв (ст. 48 та ін.);

— скидання у водні об'єкти зворотних вод (статті 48, 70—75);

— користування водами для потреб гідроенергетики (ст. 66) та
водного транспорту (ст. 67);

 

— користування водними об'єктами для потреб повітряного
транспорту (ст. 53);

— використання водних об'єктів (їх частин) для промислового
добування риби, іншого водного промислу, для ведення мисливсь­
кого господарства (ст. 68);

— використання вод для протипожежних потреб (ст. 69),

— інші види водокористування та користування водними
об'єктами, передбачені водним законодавством України.

Звичайно, наведені види водокористування та користування водними об'єктами є основними. Вони мають і свій внутрішній поділ, який знаходить відображення в законодавстві. Так, перший із вищенаведених видів водокористування має суттєві особливості в сфері питного і господарсько-побутового водопостачання насе­лення (глава 11 Водного кодексу), використання вод для потреб сільського, лісового господарства (ст. 65), для потреб промисло­вості (ст. 66), для інших державних і громадських потреб та інших галузей економіки. А скидання у водні об'єкти зворотних вод як вид цільового водокористування буде різнитися за особливостями режиму при скиданні у водні об'єкти промислових, комунально-побутових, шахтних, кар'єрних, рудникових чи дренажних вод.

§ 5. Принципи права природокористування

Кодекс України про надра також чітко закріплює принцип цільового характеру використання надр. Згідно з його ст. 14 надра можуть надаватись у користування для такого цільового призна­чення:

— геологічного вивчення, в тому числі дослідно-промислових
розробок родовищ корисних копалин загальнодержавного зна­
чення;

— видобування корисних копалин;

— будівництва та експлуатації підземних споруд, не пов'язаних
з видобуванням корисних копалин, у тому числі споруд для
підземного зберігання нафти, газу та інших речовин і матеріалів,
захоронення шкідливих речовин і відходів виробництва, скидання
стічних вод;

— створення геологічних територій та об'єктів, що мають важ­
ливе наукове, культурне, санітарно-оздоровче значення (наукові
полігони, геологічні заповідники, заказники, пам'ятки природи,
лікувальні, оздоровчі заклади та ін.);

— задоволення інших потреб.

Цільовий характер використання об'єктів тваринного світу вста­новлений фауністичним законодавством. Так, Закон України «Про тваринний світ» виділяє такі види використання цих природних об'єктів:

— мисливство;

— рибальство, включаючи добування водних безхребетних тва­
рин;