Природні об'єкти, що мають особливу наукову цінність

§11. Природні об'єкти, що мають особливу наукову цінність

Особливій охороні в Україні також підлягають природні ділян­ки, в межах яких є природні об'єкти, що мають особливу наукову цінність. Землі під такими об'єктами належать до земель іншого природоохоронного призначення (ст. 46 ЗК України). Відповідно до ст. 14 Закону України «Про наукову і науково-технічну діяльність» (в редакції 1998 р.) з метою збереження унікальних на­укових об'єктів (у тому числі природних) — колекцій, за­повідників, дендропарків, наукових полігонів тощо, які мають ви­няткове значення для української та світової науки, створюється Державний реєстр наукових об'єктів, що становлять національне надбання.

Порядок формування і ведення цього реєстру визначається Кабінетом Міністрів України. Рішення про віднесення наукових об'єктів до таких, що становлять національне надбання, приймає Кабінет Міністрів України за поданням Міністерства освіти і на­уки України.

Фінансування заходів щодо утримання і збереження наукових об'єктів, які включені до відповідного реєстру, щорічно передба­чається у Державному бюджеті України.

£ 12. Відновлювані території, що підлягають включенню до національної екомережі України

За концепцією побудови екологічної мережі України до її скла­ду передбачається включити не тільки особливо цінні в еколо­гічному, науковому, естетичному, історико-культурному, оздоров­чому та інших відношеннях території, а й ті, які об'єднані в кате­горію відновлюваних, тобто таких, господарське використання яких є або екологічно небезпечним, або економічно недоцільним, неефектив­ним. Використання таких земель забороняється чи обмежується.

Серед таких територій Закон України «Про екологічну мережу України» називає порушені землі, деградовані і малопродуктивні землі та землі, що зазнали впливу негативних процесів та стихійних явищ, інші території, важливі з погляду формування

Розділ XIX. Правові засади формування... екологічної мережі України

просторової цілісності екомережі (ст. 16 закону), а ЗК України містить ознаки таких земель та регламентує правовий режим їх ви­користання (глави 27, 28 цього кодексу). А оскільки включення тих чи інших об'єктів до екомережі не приводить до зміни їх правово­го режиму, то землі відповідної категорії після їх входження до екомережі підлягатимуть тому самому правому режиму викорис­тання й охорони, який встановлений для них ЗК України.

До деградованих земель ЗК України, зокрема, відносить техно­генно забруднені землі, використання яких обмежується з метою за­побігання їх негативному впливу на довкілля та здоров'я людей (ст. 169). Техногенне забруднення завжди пов'язане з господарсь­кою діяльністю людини, а сам термін «техногенне» вказує на по­ходження відповідного забруднення від технічних джерел (тех­нічних систем, установок, обладнання, агрегатів тощо). Ця риса відрізняє техногенно забруднені землі від земель, деградація яких є наслідком природних явищ чи катастроф, а також земель, що втра­тили свої корисні явища внаслідок нераціонального їх використан­ня або виснаження.

Заподіяння техногенного забруднення можливе як у режимі нормальної експлуатації господарських об'єктів (у зв'язку з недо­сконалістю техніки та технології виробництва, переробки відходів, порушень екологічного законодавства), так і в аварійному режимі. Серед можливих джерел техногенного забруднення земель ЗК України виділяє передусім радіаційно небезпечні та радіоактивно забруднені землі. їх забруднення походить від джерел іонізуючого випромінювання. Виняткова увага законодавця до земель відпо­відної категорії пов'язана з безпрецедентною техногенною катаст­рофою, що сталася в Україні у 1986 р. внаслідок аварії на Чорно­бильській АЕС. Одним із її наслідків стало забруднення радіо­нуклідами понад 4,6 млн. гектарів земель у 74 районах 11 областей, у тому числі 3,1 млн. гектарів ріллі. З господарського використан­ня було вилучено 119 тис. гектарів сільськогосподарських угідь, у тому числі 65 тис. гектарів ріллі.

Невипадково питання радіаційного захисту земель на сьогодні більшою мірою врегульовані в спеціальних «чорнобильських» зако­нах, а не в законодавчих актах загального характеру з питань ядер­ної енергетики та радіаційного захисту. А поняття «радіаційно не­безпечних» та «радіоактивно забруднених» земель ми знаходимо не в Законі України «Про використання ядерної енергії та радіаційну

§ 12. Відновлювані території, що підлягають включенню до... екомережі...

безпеку», а в Законі України «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської ка­тастрофи» (статті 2—4).

Так, радіаційно небезпечними визнаються землі, на яких немож­ливе подальше проживання населення, одержання сільськогоспо­дарської та іншої продукції, продуктів харчування, що відповіда­ють загальнодержавним та міжнародним допустимим рівням вмісту радіоактивних речовин, або які недоцільно використовувати за екологічними умовами. До зазначених земель належать такі кате­горії територій, що постраждали від Чорнобильської катастрофи:

— зона відчуження, тобто територія, з якої проведено евакуацію
населення в 1986 р.;

— зона безумовного (обов 'язкового) відселення, тобто територія,
що зазнала інтенсивного забруднення довгоживучими радіонуклі­
дами, зі щільністю забруднення грунту понад доаварійний рівень
ізотопами цезію від 15,0 Кі/км² та вище, або стронцію від
3,0 Кі/км²р та вище, або плутонію від 0,1 Кі/км²р та вище, де роз­
рахункова ефективна еквівалентна доза опромінення людини з
урахуванням коефіцієнтів міграції радіонуклідів у рослини та
інших факторів може перевищити 5,0 м³в (0,5 бер) за рік понад до­
зу, яку вона одержувала в доаварійний період.

Радіоактивно забрудненими землями закон визнає такі, які потре­бують проведення заходів радіаційного захисту та інших спеціаль­них втручань, спрямованих на обмеження додаткового опромінен­ня, зумовленого Чорнобильською катастрофою, та забезпечення нормальної господарської діяльності.

До таких земель належать зони, виділені як території, що пост­раждали від аварії на ЧАЕС:

— зона гарантованого добровільного відселення — це територія зі
щільністю забруднення грунту понад доаварійний рівень ізотопами
цезію від 5,0 до 15,0 Кі/км², або стронцію від 0,15 до 3,0 Кі/км²,
або плутонію від 0,01 до 0,1 Кі/км², де розрахункова ефективна
еквівалентна доза опромінення людини з урахуванням коефіцієнтів
міграції радіонуклідів у рослини та інших факторів може переви­
щити 1,0 м³в (0,1 бер) за рік понад дозу, яку вона одержувала у до­
аварійний період;

— зона посиленого радіоекологічного контролю — це територія зі
щільністю забруднення ґрунту понад доаварійний рівень ізотопами
цезію від 1,0 до 5,0 Кі/км², або стронцію від 0,02 до 0,15 Кі/км²,

Розділ XIX. Правові засади формування... екологічної мережі України

або плутонію від 0,005 до 0,01 Кі/км²р за умови, що розрахункова ефективна еквівалентна доза опромінення людини з урахуванням коефіцієнтів міграції радіонуклідів у рослини та інших факторів перевищує 0,5 м³в (0,05 бер) за рік понад дозу, яку вона одержува­ла у доаварійний період.

При цьому Національній комісії радіаційного захисту було на­дано право встановлювати додаткові критерії забрудненості грунту радіонуклідами з наступним затвердженням таких критеріїв Вер­ховною Радою України. Ця ж комісія спільно з НАН України, МОЗ України, МНС України, Мінагрополітики України, Мінпри­роди України, за поданням обласних рад видає експертні виснов­ки щодо встановлення та перегляду Кабінетом Міністрів України та затвердження Верховною Радою України критеріїв розмежуван­ня категорій зон щодо радіаційного захисту населення, меж зон радіоактивно забруднених та радіактивно небезпечних земель.

До радіоактивно забруднених земель прирівнюються землі, на­дані відповідно до ст. 37 Закону України «Про використання ядер­ної енергії та радіаційну безпеку» для розміщення ядерних устано­вок та об'єктів, а також земельні ділянки, на яких розміщуються сховища радіоактивних відходів та об'єкти, призначені для повод­ження з радіоактивними відходами (ст. 25 Закону України «Про поводження з радіоактивними відходами» (1995 р.). Надання зе­мельних ділянок для розміщення ядерних установок та об'єктів, призначених для поводження з радіоактивними відходами, прова­диться в порядку і на умовах, визначених земельним законодавст­вом та законодавством про охорону навколишнього природного середовища України.

До техногенно забруднених земель ЗК України відносить також землі, забруднені важкими металами, іншими хімічними елемента­ми. Крім того, техногенне забруднення може бути пов'язане зі шкідливим впливом на грунти фізичних чи біологічних факторів.

Загальні критерії віднесення земель до техногенно забруднених важкими металами, іншими хімічними елементами встановлюють­ся відповідно до ст. 33 Закону України «Про охорону навколишнь­ого природного середовища» системою екологічних та санітарно-епідемічних нормативів, серед яких визначальну роль відіграють гранично допустимі концентрації хімічних речовин (у тому числі важких металів) у грунті. Ці нормативи є єдиними для території країни.

§ 12. Відновлювані території, що підлягають включенню до... екомережі...

Одним із найбільш небезпечних джерел техногенного забруд­нення Грунтів є сховища промислових та комунально-побутових відходів. За даними, що наводяться в Постанові Верховної Ради України «Про Основні напрями державної політики України у га­лузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забез­печення екологічної безпеки», загальна маса накопичених на тери­торії України відходів у поверхневих сховищах перевищила 25 млрд. тонн, що в розрахунку на 1 кв. км площі становить близь­ко 40 тис. тонн. Відходи накопичуються у вигляді шламосховищ, териконів, відвалів, різних звалищ. Площа земель, зайнята ними, становить близько 160 тис. гектарів.

Вимоги щодо дотримання вимог екологічного та земельного за­конодавства в процесі зберігання та видалення відходів встановлю­ються Законом України «Про відходи», а також ст. 46 Закону Ук­раїни «Про охорону земель».

Загальні засади та правовий режим і порядок використання тех­ногенно забруднених земель встановлюються законодавством Ук­раїни, насамперед законами України «Про охорону земель», «Про охорону навколишнього природного середовища», «Про поводжен­ня з радіоактивними відходами», «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку», «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської ка­тастрофи» та деякими іншими. За загальним правилом, ці землі ви­водяться з господарського обороту та на них встановлюється спеціальний режим, що полягає в посиленому моніторингу, кон­тролі за станом ґрунтів та їх можливим впливом на організм люди­ни, обмеженням природокористування, а в деяких випадках — і проживання людей.

Так, відповідно до ст. 26 Закону України «Про поводження з радіоактивними відходами» визначаються види діяльності, заборо­нені на територіях, відведених під сховища радіоактивних відходів, та об'єкти, призначені для поводження з радіоактивними відхода­ми: земельні ділянки, відведені під сховища радіоактивних відходів, виводяться з господарського обороту і відмежовуються від суміжних територій санітарно-захисними зонами, в межах яких за­бороняється: проживання населення; здійснення всіх видів водо­користування, лісокористування та користування надрами, за ви­нятком зумовлених затвердженими проектами; проведення науко­вих досліджень без спеціальних дозволів; здійснення без спеціаль­ного дозволу сільськогосподарської, лісогосподарської та іншої ви-

Розділ XIX. Правові засади формування... екологічної мережі України

робничої діяльності, спрямованої на одержання товарної про­дукції, а також будівництво об'єктів соціального та громадського призначення; будь-яка інша діяльність, яка не забезпечує режиму радіаційної безпеки.

Особливості режиму використання всіх категорій земель, радіо­активно забруднених внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС, закріплені Законом України «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської ка­тастрофи». Так, відповідно до статей 12—14 цього закону землі зон відчуження та безумовного (обов'язкового) відселення виводяться з господарського обороту, відмежовуються від суміжних територій і переводяться до категорії радіаційно небезпечних земель. У цих зонах забороняється: постійне проживання населення; здійснення діяль­ності з метою одержання товарної продукції без спеціального доз­волу; перебування осіб, які не мають на це спеціального дозволу, а також залучення до роботи осіб без їх згоди; вивезення за межі зон без спеціального дозволу землі, глини, піску, торфу, деревини, а також заготівля і вивезення рослинних кормів, лікарських рос­лин, грибів, ягід та інших продуктів побічного лісокористування, за винятком зразків для наукових цілей; винесення або вивезення із зон будівельних матеріалів і конструкцій, машин і устаткування, домашніх речей тощо без спеціального дозволу і дозиметричного контролю; ведення сільськогосподарської, лісогосподарської, ви­робничої та іншої діяльності, а також будівництво без спеціально­го дозволу; випасання худоби, порушення середовища перебуван­ня диких тварин, спортивне та промислове полювання та рибаль­ство; перегін тварин, сплав лісу; будь-яка інша діяльність, яка не забезпечує режиму радіаційної безпеки; перебування осіб, які ма­ють медичні протипоказання для роботи в контакті з джерелами іонізуючого випромінювання або щодо яких встановлено причин­ний зв'язок інвалідності з роботами по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, оскільки вони є професійно хворими.

В'їзд на територію зони і виїзд з неї здійснюється тільки за спеціальними перепустками з обов'язковим дозиметричним кон­тролем людей та транспортних засобів. Транзитний проїзд усіх видів транспорту здійснюється за спеціальними перепустками, що видаються Адміністрацією зони.

У зонах відчуження та безумовного (обов'язкового) відселення спеціалізованими підрозділами здійснюються обов'язкові заходи

§ 12. Відновлювані території, що підлягають включенню до... екомережі...

щодо запобігання винесенню радіонуклідів з території зон і радіоактивному забрудненню навколишнього середовища; моніто­рингу стану природного середовища та медико-біологічного моніторингу; утримання території в належному санітарному і по-жежобезпечному стані; застосування методів фіксації радіонуклідів на місцевості.

Всі види діяльності мають проводитися з обмеженням загальної колективної дози радіоактивного опромінення, а також з обмежен­ням кількості залучених осіб.

У зонах відчуження та безумовного (обов'язкового) відселення забезпечується суворий природоохоронний режим, охорона тери­торій природних, історичних та етнокультурних пам'яток відпо­відно до чинного законодавства.

Охорону громадського порядку, протипожежну безпеку на тери­торіях зон відчуження та безумовного (обов'язкового) відселення, контрольно-пропускний режим при в'їзді та виїзді з таких зон за­безпечують спеціалізовані органи МВС України.

Контроль за виконанням зазначених заходів здійснюється на те­риторії зони відчуження Адміністрацією зони, зони безумовного (обов'язкового) відселення — відповідними обласними радами.

У зоні гарантованого добровільного відселення встановлюється менш жорсткий правовий режим. Тут забороняється будівництво нових, розширення діючих підприємств, безпосередньо не пов'яза­них із забезпеченням радіоекологічного, соціального захисту насе­лення, а також умов його життя та праці; будь-яка діяльність, що погіршує радіоекологічну ситуацію; природокористування, яке не відповідає вимогам норм радіаційної безпеки; внесення пести­цидів, гербіцидів, отрутохімікатів без спеціального дозволу відповідних органів Кабінету Міністрів України; залучення шко­лярів, учнів і студентів до робіт, які можуть негативно вплинути на стан їхнього здоров'я. У цій зоні постійно здійснюються заходи щодо зниження ризику захворюваності населення, перелік яких встановлюється ст. 17 закону.

Законом встановлюється також правовий режим зони посиле­ного радіоекологічного контролю.

Техногенне забруднення може спричинятись також у результаті дії стихійних сил природи, діяльності об'єктів підвищеної еко­логічної небезпеки, а також унаслідок порушень законодавства.

Розділ XIX. Правові засади формування... екологічної мережі України

Правопорушення, вчинені у вигляді забруднення або псування земель речовинами, відходами чи іншими матеріалами, шкідливи­ми для життя, здоров'я людей або довкілля, внаслідок порушення спеціальних правил, якщо це створило небезпеку для життя, здо­ров'я людей чи довкілля, зумовлюють кримінальну відповідаль­ність, передбачену ст. 239 КК України.

Техногенно забруднені землі сільськогосподарського призна­чення, на яких не забезпечується одержання продукції, що від­повідає встановленим вимогам (нормам, правилам, нормативам), згідно зі ст. 170 ЗК України підлягають вилученню з сільськогос­подарського обороту та консервації. Відповідно до ст. 22 ЗК Украї­ни до земель сільськогосподарського призначення належать землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснен­ня сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяль­ності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури або призначені для цих цілей.

Вимоги, яким має відповідати сільськогосподарська продукція, встановлюються рядом нормативно-правових актів України: зако­нами України «Про охорону навколишнього природного середови­ща», «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення», «Про якість та безпеку харчових продуктів і продо­вольчої сировини», «Про захист прав споживачів» та деякими іншими. Статтею 1 Закону України «Про якість та безпеку харчо­вих продуктів і продовольчої сировини» надається визначення без­пеки харчових продуктів як відсутність загрози шкідливого впливу харчових продуктів, продовольчої сировини та супутніх матеріалів на організм людини. Тут же надано визначення і якості харчового продукту — як сукупності його властивостей, що визначає його здатність забезпечувати потреби організму людини в енергії, по­живних та смакоароматичних речовинах, стабільність складу і спо­живчих властивостей протягом терміну придатності.

Документами, що підтверджують якість та безпеку відповідної продукції, є: декларація про відповідність, що видається виробни­ком продукції на кожну партію відповідної продукції, або сер­тифікат відповідності чи свідоцтво про визнання відповідності; висновок державної санітарно-епідеміологічної експертизи, свідоцтво про державну реєстрацію, гігієнічний сертифікат; вете­ринарні документи (ветеринарна довідка, ветеринарне свідоцтво,

§ 12. Відновлювані території, що підлягають включенню до... екомережі...

ветеринарний сертифікат) на продовольчу сировину та харчові продукти тваринного походження; сертифікат якості та карантин­ний дозвіл та деякі інші (ст. 5 Закону України «Про якість та без­пеку харчових продуктів продовольчої сировини»).

А правові засади та процедури декларування чи сертифікації відповідності сільськогосподарської продукції якісним та кількісним критеріям встановлені Законом України «Про підтвер­дження відповідності» (2001 р.).

Стаття 6 Закону України «Про статус і соціальний захист грома­дян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» кон­кретизує деякі вимоги до якості сільськогосподарської продукції з погляду радіаційних показників. Сільськогосподарською про-іукцією, придатною для реалізації та споживання, відповідно до хієї норми визнається продукція, в якій вміст радіонуклідів не пе-гвищує затверджених допустимих рівнів.

До деградованих земель ЗК України відносить також земельні ділянки, поверхня яких порушена внаслідок екстремальних при­родних явищ: стихійних лих чи інших надзвичайних ситуацій при-одного характеру (ст. 171). Серед таких ситуацій кодекс називає землетруси, зсуви, карстоутворення, повені. Однак перелік відповідних ситуацій не є вичерпним. Це означає, що деградація земель може виявитися результатом дії інших факторів, у тому числі надзвичайних ситуацій природного походження. Повний пе­релік таких ситуацій, їх класифікацію, критерії віднесення до них та заходи реагування знаходимо в ряді законів та інших норматив­но-правових актів з питань надзвичайних ситуацій природного та техногенного характеру: Законі України «Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру» (2000 р.), Постанові Верховної Ради України «Про за­ходи Кабінету Міністрів України щодо виконання законодавства України про мінімізацію збитків від руйнівної дії паводків і пове­ней, захист населених пунктів, народногосподарських об'єктів і зе­мель від шкідливої дії вод» (2003 р.), Указі Президента України «Про заходи щодо забезпечення ефективного прогнозування пове­ней і паводків та ліквідації їх наслідків», постановах Кабінету Міністрів України «Про порядок класифікації надзвичайних ситу­ацій» від 15 липня 1998 р., «Про єдину державну систему за­побігання і реагування на надзвичайні ситуації техногенного та природного характеру» від 3 серпня 1998 р., «Про затвердження

Розділ XIX. Правові засади формування... екологічної мережі України

Програми запобігання та реагування на надзвичайні ситуації тех­ногенного і природного характеру на 2000 — 2005 роки» від 22 серпня 2000 р., «Про затвердження Методики оцінки збитків від наслідків надзвичайних ситуацій техногенного і природного харак­теру» від 15 лютого 2002 р., розпорядженні Кабінету Міністрів України «Про схвалення Концепції Комплексної програми проти­зсувних заходів» від 16 травня 2002 р. та ін.

Відповідно до п. 8 постанови Кабінету Міністрів України «Про порядок класифікації надзвичайних ситуацій» від 15 липня 1998 р. надзвичайні ситуації природного характеру поділяються на небез­печні геологічні, метеорологічні, гідрологічні морські та прісно­водні явища, деградацію ґрунтів чи надр, природні пожежі, зміну стану повітряного басейну, інфекційну захворюваність людей, сільськогосподарських тварин, масове ураження сільськогоспо­дарських рослин хворобами чи шкідниками, зміну стану водних ресурсів та біосфери тощо. Серед геологічних надзвичайних ситу­ацій природного характеру в класифікації виділяють землетруси, виверження грязевих вулканів, зсуви, обвали, осипи, осідання (провал) земної поверхні, карстові провалля; серед метеоро­логічних — сильний вітер, включаючи шквали та смерчі, сильні пилові бурі, великий град, злива, засуха, заморозки та ін.; серед гідрологічних морських та гідрологічних прісноводних у Кла­сифікації вказуються високі рівні води (повінь, паводки), маловод­дя, затори, селі, низькі рівні води, підвищення рівня ґрунтових вод (підтоплення) пожежі в природних екосистемах та ін. Більшість із зазначених надзвичайних ситуацій природного характеру можуть призвести до деградації земель.

До деградованих земель можуть бути віднесені також ділянки, якість яких порушена внаслідок антропогенної (в тому числі тех­ногенної) діяльності, причому як неправомірної (наприклад, пере­вищення норм внесення пестицидів та агрохімікатів у сільському та лісовому господарстві), так і правомірної (це може бути, зокре­ма, добування корисних копалин чи наслідки меліорації сільсько­господарських земель).

До деградованих земель ЗК України відносить також земельні ділянки з еродованими, перезволоженими грунтами, з підвищеною кислотністю або засоленістю, забрудненими хімічними речовина­ми грунтами та інші. Відповідна деградація земель може бути наслідком дії як природних, так і антропогенних факторів.

§ 12. Відновлювані території, що підлягають включенню до... екомережі...

За даними, що наводяться в Постанові Верховної Ради України «Про Основні напрями державної політики України у галузі охоро­ни довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки», якісний стан земельного фонду України має тенденцію до погіршення. В окремих районах, де проведено осу­шення земель, відбувається неконтрольоване зниження рівня ґрун­тових вод, зменшення потужності органічної маси, а в районах зрошення — підтоплення і засолення грунтів, деградація чорно­земів, що призвело до негативних екологічних наслідків у районах Полісся та на півдні України. 14,8 % загальної площі поливних зе­мель зазнають еродування, 1,5 — перезволожений, понад 4 % є со­лонцюватими та засоленими. Збільшення мінералізації ґрунтових вод загрожує вторинним засоленням земель. Майже на всіх землях спостерігається неухильне зменшення вмісту гумусу в ґрунтах. Тільки за 20 років (з 1961 р. по 1981 р.) середній вміст гумусу в ґрунтах України зменшився з 3,5 до 3,2 %.

Поряд із деградованими землями до національної екомережі України підлягають включенню також малопродуктивні землі, ста­тус яких визначається ст. 171 ЗК України. До цієї категорії законо­давець відносить землі, що за своїми природними властивостями ма­ють низьку продуктивність, або характеризуються негативними природними властивостями. Як правило, такі землі підлягають ви­лученню з сільськогосподарського використання. Водночас ма­лоцінні землі, якщо це практично можливо та економічно доцільно, підлягають поліпшенню. Так, відповідно до ст. 46 Зако­ну України «Про охорону земель» для поліпшення малопродуктив­них земель може використовуватися родючий шар ґрунту, знятий і заскладований при здійсненні господарської діяльності, пов'язаної зі зберіганням, обробленням, утилізацією та видаленням, знешко­дженням та захороненням відходів.

Поліпшення малопродуктивних земельних угідь входить до Переліку видів діяльності, що належать до природоохоронних за­ходів, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України від 17 вересня 1996 р. (п. 32). Здійснення таких заходів може фінансу­ватись із Державного фонду охорони навколишнього природного середовища.

Відповідно до ст. 47 Закону України «Про охорону земель» ви­користання ерозійно- та зсувонебезпечних земельних ділянок доз­воляється за умови вжиття заходів щодо їх протиерозійного і про-

Розділ XIX. Правові засади формування... екологічної мережі України

тизсувного захисту, передбачених законодавством України. Забо­роняється розорювання схилів крутизною понад 7 градусів (крім ділянок для залуження, заліснення та здійснення ґрунтозахисних заходів). На схилах крутизною від 3 до 7 градусів обмежується розміщення просапних культур, чорного пару тощо. Власники зе­мельних ділянок та землекористувачі, у тому числі орендарі, зо­бов'язані здійснювати грунтоохоронні заходи з метою запобігання погіршенню їх якісного стану та якісного стану суміжних земель­них ділянок і довкілля в цілому.

Деградовані та малопродуктивні землі відповідно до ЗК України підлягають консервації. Консервація земель здійснюється за рішеннями органів державної влади та місцевого самоврядування на підставі договорів з власниками земельних ділянок шляхом при­пинення їх господарського використання на визначений термін та залуження або заліснення (ст. 172 ЗК України).

Консервація земель — це виведення з господарського обороту (сільськогосподарського або промислового) земель на певний термін для здійснення заходів щодо відновлення родючості та екологічно за­довільного стану ґрунтів, а також для встановлення або повернення (відновлення) втраченої екологічної рівноваги у конкретному регіоні.

При цьому віднесення сільськогосподарських угідь до деградо-ваних, малопродуктивних та техногенно забруднених земель відбу­вається з урахуванням основних показників, що характеризують грунтові властивості і зумовлюють необхідність їх консервації (еро-дованість, скелетність, легкий гранулометричний склад, важкий гранулометричний склад, гумусованість, реакція Ґрунтового розчи­ну, вміст рухомого алюмінію, вміст увібраного натрію, засолення, карбонатність, фізична деградація, хімічне чи радіоактивне забруд­нення). Ці властивості мають враховуватися диференційовано за­лежно від природно-сільськогосподарської зони (Додаток до Порядку консервації земель, затвердженого наказом Держкомзему України від 17 жовтня 2002 р.).

Консервація деградованих і забруднених земель є природоохо­ронним заходом (п. 31 Переліку видів діяльності, що належать до природоохоронних заходів), вона спрямована на охорону земель і підвищення родючості грунтів.

Проведення консервації земель стимулюється державою. На весь період тимчасової консервації земельних ділянок землевлас­ники та землекористувачі звільняються від плати за землю.

§ 12. Відновлювані території, що підлягають включенню до... екомережі...

д сільськогосподарським товаровиробникам компенсується недо­одержана частка доходу внаслідок консервації деградованих, мало­продуктивних, а також техногенно забруднених земель (ст. 27 За­кону України «Про охорону земель»).

Консервація земельних ділянок є тимчасовим заходом, що здійс­нюється шляхом припинення господарського використання землі на заздалегідь визначений термін та її залуження або заліснення.

Указом Президента України «Про Основні напрями розвитку агропромислового комплексу України» від 29 квітня 1998 р. серед основних заходів щодо розвитку агропромислового комплексу, спрямованих на зупинення спаду виробництва сільськогосподарсь­кої продукції з метою забезпечення внутрішніх потреб держави в продуктах харчування, сировині та збільшення їх експортного по­тенціалу передбачено заходи з оптимізації розораності за рахунок вилучення з активного господарського обороту 1 млн. га найбільш еродованих схилових земель, застосування ґрунтозахисних систем землеробства на площі 6,9 млн. гектарів.

Залуження й заліснення належать до заходів щодо меліорації зе­мель. Відповідно до Закону України «Про меліорацію земель» (2000 р.) залуження належить до заходів культурно-технічної меліорації, що передбачає проведення впорядкування поверхні землі та підготовку її до використання для сільськогосподарських потреб (ст. 5), а заліснення є заходом агролісотехнічної меліорації, що передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на за­безпечення докорінного поліпшення земель шляхом використання ґрунтозахисних, стокорегулюючих та інших властивостей захисних лісових насаджень, при цьому лісомеліоративні системи форму­ються як площинні (протиерозійні) захисні лісонасадження (забез­печують захист земель від ерозії, а водних об'єктів від виснаження та замулення шляхом заліснення ярів, балок, крутосхилів, пісків та інших деградованих земель, а також прибережних захисних смуг і водоохоронних зон річок та інших водойм) чи лінійні (полеза­хисні) лісонасадження, що забезпечують захист від вітрової і вод­ної ерозій та поліпшення ґрунтово-кліматичних умов сільськогос­подарських угідь шляхом створення полезахисних і стокорегулюю­чих лісосмуг (ст. 8).

Останнє положення цілком відповідає п. 2 Правил відновлення лісів і лісорозведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 16 січня 1996 р., який передбачає проведен-

Розділ XIX. Правові засади формування... екологічної мережі України

ня робіт з лісорозведення на землях, не вкритих лісовою рос­линністю, насамперед непридатних для використання в сільському господарстві, низькопродуктивних (яри, еродовані балки, крутос­хили, піски, пустища тощо).

Фактичною підставою для порушення процесу щодо консервації землі має слугувати:

— порушення поверхні земельних ділянок унаслідок землет­
русів, зсувів, карстоутворення, повеней, добування корисних копа­
лин тощо; еродованих земель, перезволожених земель з підвище­
ною кислотністю або засоленістю та грунтів, забруднених хімічни­
ми речовинами й іншими видами забруднень, небезпечних для
здоров'я людей;

— наявність малопродуктивних земель, грунти яких характери­
зуються негативними природними властивостями, низькою ро­
дючістю;

— наявність небезпечних, радіоактивно забруднених або забруд­
нених важкими металами та іншими хімічними елементами земель
тощо.

Межі земельних ділянок, які консервують, закріплюються у на­турі (на місцевості) межовими знаками. У місцях, де межі збігають­ся з існуючими природними елементами організації території (до­рогами, лісосмугами, каналами, валами, валами-дорогами тощо), межові знаки не ставляться.

Після закінчення строку консервації земель, визначеного про­ектом консервації, комісія, (до складу якої входять представники відповідної державної адміністрації (сільської, селищної, міської ради), місцевого органу земельних ресурсів, природоохоронного органу, Кримського республіканського або обласного державного проектно-технологічного центру охорони родючості грунтів і якості продукції, власника земельної ділянки) проводить обсте­ження законсервованих земель у натурі (на місцевості) і вносить до відповідних органів виконавчої влади (місцевого самоврядування), які прийняли рішення про консервацію земель, пропозицію: або щодо повернення земель до попереднього використання, або що­до продовження термінів консервації, або інші пропозиції, спря­мовані на їх раціональне та екологічно безпечне використання.

Загальнодержавні й регіональні програми консервації земель можуть розроблятися на замовлення зацікавлених органів виконав­чої влади (місцевого самоврядування). Після погодження і затверд-

Рекомендована література

ження цих програм відповідними органами виконавчої влади (місцевого самоврядування) розробка проектів консервації земель та їх упровадження (реалізація) здійснюються в межах відповідних адміністративно-територіальних одиниць.

За наявності земель запасу власник земельної ділянки може звернутися із заявою (клопотанням) до відповідної державної адміністрації (сільської, селищної, міської ради) про виділення рівноцінної земельної ділянки взамін земель, які стали екологічно небезпечними, економічно неефективними, техногенно забрудне­ними не з їх вини.

Фінансування робіт з консервації земель здійснюється відповідно до ст. 55 Закону «Про охорону земель». Так, за рахунок місцевих бю­джетів здійснюються:

— проведення підготовчих робіт та складання проектів консер­
вації земель;

— заходи щодо відновлення стану еродованих, деградованих і
порушених з їх вини земель та органічно поєднаних з ними інших
природних ресурсів і об'єктів довкілля, запобігання заростанню
сільськогосподарських угідь бур'янами, чагарниками і дрібно­
ліссям.

За рахунок коштів землевласників і землекористувачів здійсню­ються:

— проведення підготовчих робіт та складання проектів консер­
вації земель;

— заходи щодо відновлення стану еродовани