Розділ XI. Юридична відповідальність за екологічні правопорушення

раціональному використанню землі, надр, вод, лісів та іншої рос­линності, природних територій і об'єктів особливої охорони тощо. Переважна більшість встановлених законодавством санкцій сто­сується саме цих об'єктів екологічних правопорушень.

Характеристика об'єкта екологічного правопорушення була б неповною без виявлення його предмета — однієї з найважливіших ознак об'єктивної сторони екологічного правопорушення. Предме­том екологічного правопорушення є природне середовище в цілому і йо­го окремі компоненти. Детально предмет екологічних правопору­шень визначається в ст. 5 Закону України «Про охорону навко­лишнього природного середовища», в якій встановлено, що дер­жавній охороні й регулюванню використання на території України підлягають: навколишнє природне середовище як сукупність при­родних і природно-соціальних умов та "процесів, природні ресурси, як залучені в господарський обіг, так і не використовувані в народ­ному господарстві в даний період (земля, надра, води, атмосферне повітря, ліс та інша рослинність, тваринний світ), ландшафти та інші природні комплекси. Особливій державній охороні підляга­ють території та об'єкти природно-заповідного фонду України й інші території та об'єкти, визначені відповідно до законодавства України. Державній охороні від негативного впливу несприятливої екологічної обстановки підлягають також здоров'я і життя людей.

Таким чином, предметом екологічних правопорушень слід вва­жати різні компоненти природного середовища, невідокремлені за­вдяки людській праці від природних умов існування, або такі, що хоча і акумулюють у собі певну кількість людської праці, але зали­шаються в природному середовищі чи внесені в неї для виконан­ня своїх біологічних та інших природних функцій.

З екологічним правопорядком, тобто порядком, врегульованим нормами екологічного права, пов'язана об'єктивна сторона еко­логічних правопорушень. Вона характеризується: а) протиправністю дій (бездіяльності), що спричинило порушення екологічного пра­вопорядку; б) заподіянням чи загрозою заподіяння екологічної шкоди; в) причинним зв'язком між протиправним діянням (діями чи бездіяльністю) та його наслідками (екологічною шкодою); спо­собами та іншими обставинами вчинення екологічного правопору­шення. У передбачених законом випадках юридично значущими ознаками об'єктивної сторони екологічних правопорушень є, зок­рема, місце, час, обставини, способи вчинення правопорушення (наприклад, у випадках незаконного полювання або рибальства).

§ 1. Поняття та підстави юридичної відповідальності за... правопорушення

Отже, об'єктивна сторона екологічного правопорушення являє собою сукупність зовнішніх ознак протиправного діяння. Еко­логічне правопорушення може бути вчинене шляхом як активних дій (наприклад, незаконна порубка лісу), так і бездіяльності (на­приклад, неповідомлення відомостей про аварійні ситуації на вод­них об'єктах).

Поняття «протиправність» завжди характеризує екологічне пра­вопорушення, яке в свою чергу нерозривно пов'язане з поняттям суспільної шкоди (небезпеки). Залежно від ступеня суспільної шкоди (небезпеки) визначається вид юридичної відповідальності за вчинене правопорушення. Наприклад, якщо порушення вимог щодо охорони надр незначне за ступенем суспільної небезпеки, то відповідальність за нього настає відповідно до ст. 57 КпАП, тобто застосовуються заходи адміністративної відповідальності. Якщо ж порушення правил охорони надр створило небезпеку для життя, здоров'я людей чи навколишнього природного середовища, то відповідальність настає відповідно до ст. 240 КК України, тобто винні особи несуть кримінальну відповідальність.

Суспільно небезпечними наслідками вчинення більшості еко­логічних правопорушень є заподіяння екологічної шкоди або ре­альна загроза заподіяння такої шкоди. Екологічна шкода означає негативний вплив на навколишнє природне середовище, який зу­мовлений антропогенною діяльністю людини і пов'язаний з за­брудненням навколишнього природного середовища, виснажен­ням природних ресурсів, пошкодженням або руйнуванням еко­логічних систем.

Необхідність встановлення причинного зв'язку між протиправ­ною поведінкою та її наслідками — екологічною шкодою є обов'язковою передумовою притягнення до юридичної відповідальності в тих випадках, коли нормою права передбачені матеріально виражені наслідки як елемент об'єктивної сторони складу екологічного правопорушення, так звані матеріальні склади правопорушення (наприклад, знищення або пошкодження лісових масивів — ст. 245 КК України, незаконне полювання — ст. 248 КК України, пошкодження лісу стічними водами, хімічними речови­нами, нафтою і нафтопродуктами, шкідливими викидами, відхода­ми і покидьками — ст. 72 КпАП).

Водночас значна кількість екологічних правопорушень базуєть­ся на формальних складах. У цих випадках необхідність встанов-

Розділ XI. Юридична відповідальність за екологічні правопорушення

лення причинного зв'язку відпадає, оскільки відповідальність на­стає за сам факт вчинення правопорушення незалежно від настан­ня суспільно небезпечних наслідків (наприклад, порушення вимог пожежної безпеки в лісах — ст. 77 КпАП, приховування або пере­кручення відомостей про екологічний стан або захворюваність на­селення — ст. 238 КК України).

Існують і такі склади екологічних правопорушень, за вчинення яких передбачена відповідальність як у випадках настання негатив­них наслідків, так і у випадках, коли такі наслідки ще не настали, але є реальна загроза їх настання (наприклад, введення в експлуа­тацію виробничих об'єктів без обладнання, що запобігає шкідли­вому впливу на ліси — ст. 71 КпАП, порушення правил охорони надр — ст. 240 КК України).

Суб'єктом екологічного правопорушення можуть бути як фізичні, так і юридичні особи. Повною мірою це стосується цивільно-пра­вової відповідальності. У галузі дії кримінальної, адміністративної та дисциплінарної відповідальності суб'єктами екологічних право­порушень є тільки фізичні особи — громадяни і посадовці.

При цьому слід зазначити, що суб'єктами кримінальної, дис­циплінарної та матеріальної відповідальності можуть бути тільки фізичні особи — громадяни та посадові особи, а суб'єктами адміні­стративної та цивільно-правової (майнової) відповідальності можуть бути і фізичні, і юридичні особи.

Суб'єктивною стороною екологічних правопорушень є вина у формі умислу чи необережності. Вина є відображенням психічно­го ставлення правопорушника до дій та їх наслідків. Правопору­шення визнається вчиненим умисно, якщо особа, яка його вчини­ла, усвідомлювала протиправний характер своїх дій чи бездіяль­ності, передбачала його шкідливі наслідки, бажала чи свідомо до­пускала настання цих наслідків. Правопорушення вважається вчи­неним із необережності, якщо особа, яка його вчинила, передбача­ла настання шкідливих наслідків своїх дій чи бездіяльності, але легковажно розраховувала на їх відвернення, або не передбачала можливості настання відповідних наслідків, хоча повинна була й могла їх передбачити.

За чинним законодавством одні екологічні правопорушення вважаються такими тільки за наявності умислу (незаконне полю­вання, ст. 248 КК України), другі — необережності (знищення або пошкодження лісу внаслідок необережного поводження з вогнем,

 

§ 1. Поняття та підстави юридичної відповідальності за... правопорушення

ст. 77 КпАП), а треті — як умислу, так і необережності залежно від конкретних обставин (забруднення атмосферного повітря — ст. 241 КК України; порушення правил охорони вод — ст. 242 КК України).

Тільки в окремих випадках вина не є обов'язковим елементом екологічних правопорушень. Це стосується цивільно-правового відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки (статті 1187 та 1188 ЦК України).

Мотив і мета можуть мати значення як для юридичної ква­ліфікації екологічного правопорушення, так і для індивідуалізації застосування засобів відповідальності (покарання, стягнення).

Якщо фактично підставою юридичної відповідальності в галузі охорони навколишнього природного середовища є екологічне пра­вопорушення у всій повноті його складових елементів, то право­вою — КпАП, КК України, ЦК України та деякі інші нормативно-правові акти. Нормами цих актів передбачені конкретні заборони тих або інших дій та санкції за їх порушення. У юридичних забо­ронах виражена вимога належної поведінки, а в санкціях — спосіб державного примусу до виконання (додержання) відповідної ви­моги.

Більшість заборон екологічного характеру пов'язана з правами та обов'язками учасників відповідних суспільних відносин. Пору­шення цих прав і обов'язків зумовлює застосування тих або інших санкцій у порядку, визначеному процесуальним законодавством (Кримінально-процесуальний кодекс України (КПК України), Цивільний процесуальний кодекс України (ЦПК України) тощо).

Між юридичною відповідальністю і санкцією існує прямий і зворотний зв'язок, який виявляється у процесі застосування санкцій до порушників екологічного правопорядку. Цей процес — внутрішня форма життя санкцій. У застосуванні санкцій вияв­ляється сутність юридичної відповідальності в цілому і в еко­логічній сфері зокрема.

Таким чином, юридична відповідальність за екологічні правопору­шення — це застосування до фізичних і юридичних осіб, які їх вчини­ли, передбачених законодавством санкцій, виконання яких у не­обхідних випадках забезпечується силою державного примусу.

Специфіка юридичної відповідальності за екологічні правопору­шення проявляється у функціях, які вона виконує. Можна виділи­ти такі функції юридичної відповідальності за екологічні правопору­шення:

Розділ XI. Юридична відповідальність за екологічні правопорушення

— забезпечувальна — забезпечує охорону і збереження належ­
ного стану навколишнього природного середовища, окремих його
компонентів;

— превентивна — проявляється в запобіганні новим правопору­
шенням, їх профілактиці;

— компенсаційна — спрямована на поновлення порушеного
стану природного середовища, відшкодування шкоди, заподіяної
відповідним природним ресурсам, об'єктам чи умовам;

— стимулююча — стимулює виконання і додержання вимог еко­
логічного законодавства всіма громадянами та юридичними особа­
ми незалежно від форм власності;

— виховна — є засобом виховання людей, підвищення їх еко­
логічної культури, формує у громадян впевненість у стабільності
існуючого правопорядку, в захищеності їх екологічних прав та
інтересів;

— каральна — полягає в обмеженні прав і свобод правопоруш­
ника або покладенні на нього додаткових обов'язків, настанні не­
гативних наслідків.

Застосування санкцій зрештою фокусується на покаранні осіб, винних у вчиненні екологічних правопорушень, відшкодуванні за­подіяної шкоди та відновленні попереднього стану відповідних природних компонентів.

Підсумовуючи розгляд особливостей юридичної відповідаль­ності за екологічні правопорушення, можна констатувати, що, по-перше, вона виникає у випадках вчинення екологічного правопо­рушення, тобто правопорушення з особливим об'єктом посягання, по-друге, вона містить у собі практично весь комплекс механізмів, притаманних різним видам юридичної відповідальності: залежно від виду екологічного правопорушення (злочин, адміністративний проступок, дисциплінарний проступок, цивільно-правовий делікт) вступає в дію той чи інший механізм, характерний для конкретно­го виду відповідальності.

.

§ 2. Адміністративна відповідальність за екологічні правопорушення

£ 2. Адміністративна відповідальність за екологічні правопорушення

Сутність цього виду юридичної відповідальності полягає в за­стосуванні до порушників екологічного законодавства адміністра­тивно-правових санкцій (стягнень). Перелік екологічних правопо­рушень, за які настає адміністративна відповідальність, закріпле­ний у главі 7 КпАП «Адміністративні правопорушення в галузі охо­рони природи, використання природних ресурсів, охорони пам'яток історії та культури». Водночас екологічний характер ма­ють і деякі адміністративні правопорушення, які містяться в інших главах КпАП.

Найбільша за кількістю статей КпАП група екологічних право­порушень пов'язана з порушеннями порядку використання при­родних ресурсів (природоресурсні правопорушення). Йдеться, зок­рема, про порушення правил охорони і використання землі, тва­ринного і рослинного світу, атмосферного повітря.

Правопорушеннями в галузі охорони і використання землі за КпАП є: псування і забруднення сільськогосподарських та інших земель (ст. 52); порушення правил використання земель (ст. 53); са­мовільне зайняття земельної ділянки (ст. 53^і); приховування або перекручення даних земельного кадастру (ст. 53²); несвоєчасне по­вернення тимчасово займаних земель або неприведення їх у стан, придатний для використання за призначенням (ст. 54).

Правопорушеннями в галузі охорони і використання надр є: пору­шення права державної власності на надра (ст. 47); порушення ви­мог щодо охорони надр (ст. 57); порушення правил і вимог прове­дення робіт по геологічному вивченню надр (ст. 58).

Правопорушеннями в галузі охорони і використання вод є: пору­шення права державної власності на води (ст. 48); порушення пра­вил охорони водних ресурсів (ст. 59); порушення вимог щодо охо­рони територіальних і внутрішніх морських вод від забруднення і засмічення (59^і); порушення правил водокористування (ст. 60); по­шкодження водогосподарських споруд і пристроїв (ст. 61); невико­нання обов'язків по реєстрації в суднових документах операцій із шкідливими речовинами і сумішами (ст. 62).

Правопорушеннями в галузі охорони і використання лісу є: пору­шення права державної власності на ліси (ст. 49); незаконне вико­ристання земель державного лісового фонду (ст. 63); порушення

Розділ XI. Юридична відповідальність за екологічні правопорушення

встановленого порядку використання лісосічного фонду, заготівлі і вивезення деревини, заготівлі живиці (ст. 64); незаконна порубка, пошкодження та знищення лісових культур і молодняка (ст. 65); знищення або пошкодження полезахисних лісових смуг та захис­них лісових насаджень (ст. 65^і); знищення або пошкодження підросту в лісах (ст. 66); здійснення лісових користувань не у відповідності з метою та вимогами, передбаченими в лісорубному квитку (ордері) або лісовому квитку (ст. 67); порушення правил відновлення і поліпшення лісів, використання ресурсів спілої де­ревини (ст. 68); пошкодження сінокосів і пасовищних угідь на зем­лях державного лісового фонду (ст. 69); самовільне сінокосіння і пасіння худоби, самовільне збирання дикорослих плодів, горіхів, грибів, ягід (ст. 70); введення в експлуатацію виробничих об'єктів без обладнання, що запобігає шкідливому впливу на ліси (ст. 71); пошкодження лісу стічними водами, хімічними речовинами, наф­тою і нафтопродуктами, шкідливими викидами, відходами і по­кидьками (ст. 72); засмічення лісу відходами (ст. 73); знищення або пошкодження лісоосушувальних канав, дренажних систем і шляхів на землях державного лісового фонду (ст. 74); знищення або по­шкодження відмежувальних знаків у лісах (ст. 75); знищення ко­рисної для лісу фауни (ст. 76); порушення вимог пожежної безпе­ки в лісах (ст. 77); самовільне випалювання сухої рослинності або її залишків (ст. 77^і).

Правопорушеннями в галузі охорони атмосферного повітря є: по­рушення порядку здійснення викиду забруднюючих речовин в ат­мосферу або впливу на неї фізичних та біологічних факторів (ст. 78); порушення порядку здійснення діяльності, спрямованої на штучні зміни стану атмосфери і атмосферних явищ (ст. 78^і); недо­держання вимог щодо охорони атмосферного повітря при введенні в експлуатацію і експлуатації підприємств і споруд (ст. 79); випуск в експлуатацію транспортних та інших пересувних засобів з пере­вищенням нормативів вмісту забруднюючих речовин у відпрацьо­ваних газах (ст. 80); експлуатація автомототранспортних та інших пересувних засобів з перевищенням нормативів вмісту забруднюю­чих речовин у відпрацьованих газах (ст. 81).

Правопорушеннями в галузі охорони і використання тваринного та рослинного світу є: (статті 85, 85^і, 86^і, 87, 88, 88^і); види тварин та рослин, занесених до Червоної книги України (ст. 90^і); території та об'єкти природно-заповідного фонду (ст. 91).

.

§ 2. Адміністративна відповідальність за екологічні правопорушення

Інша група екологічних правопорушень пов'язана з порушеннями вимог екологічної безпеки у процесі: а) створення, виробництва, зберігання, транспортування, використання, знешкодження, ліквідації, захоронення мікроорганізмів, біологічно активних речо­вин та інших продуктів біотехнологій (ст. 90^і); б) впровадження відкриттів, винаходів, корисних моделей, промислових зразків, раціоналізаторських пропозицій, нової техніки, технологій і сис­тем, речовин і матеріалів (ст. 91^і); порушення правил і норм з ядерної та радіаційної безпеки при використанні джерел іонізую­чого випромінювання (ст. 95).

До цієї групи слід також віднести допущення наднормативних викидів і скидів забруднюючих речовин (статті 59^і, 78), а також по­рушення вимог щодо зберігання, транспортування, використання, знешкодження і захоронення хімічних засобів захисту рослин, мінеральних добрив, токсичних хімічних, радіоактивних речовин, у тому числі відходів (статті 82^і—82⁶, 83).

Окрему групу проступків становлять проступки, що стосуються екологічних прав громадян. Це, зокрема, відмова від надання чи несвоєчасне надання екологічної інформації (ст. 91⁴).

Суб'єктами адміністративної відповідальності за екологічні пра­вопорушення відповідно до КпАП є тільки фізичні особи. Це громадя­ни України, іноземні громадяни, особи без громадянства та поса­дові особи, наділені адміністративною дієздатністю.

При цьому відповідно до ст. 12 кодексу адміністративній відпо­відальності підлягають особи, які на момент вчинення адміністра­тивного проступку досягли 16 років і є осудними. До неповно­літніх, які вчинили адміністративні проступки, можуть бути засто­совані примусові заходи, які не є адміністративними стягненнями: зобов'язання публічно вибачитися; застереження; догана або суво­ра догана; передача під нагляд батькам або особам, що їх заміня­ють, чи під нагляд педагогічному або трудовому колективу за їх згодою, а також окремими громадянам на їх прохання (ст. 24^і).

У юридичній літературі дискусійними є питання про адміністра­тивну відповідальність юридичних осіб. Помітною при цьому є тенденція від повного заперечення такої відповідальності до її по­вного визнання¹.

¹ Лук 'янець Д. М. Інститут адміністративної відповідальності: проблеми розвит­ку- — К., 2001. — С. 75; Хорощак Н. В. Адміністративні стягнення за законодавст­вом України. - К., 2004. - С. 45.

Розділ XI. Юридична відповідальність за екологічні правопорушення

У руслі цієї тенденції розвиваються й законодавство про адміністративну відповідальність за адміністративні правопору­шення. Адміністративні санкції до юридичних осіб передбачені ба­гатьма законами України: «Про відповідальність підприємців, уста­нов та організацій за порушення законодавства про ветеринарну медицину»; «Про відповідальність підприємств, установ та ор­ганізацій за правопорушення у сфері містобудування»; «Про забез­печення санітарного та епідемічного благополуччя населення»; «Про виключну (морську) економічну зону» та іншими.

Відповідно до останнього з зазначених законів, наприклад, не­законна розвідка чи розробка юридичною особою природних ре­сурсів виключної (морської) економічної зони України, а так само створення штучних островів, будівництво установок і споруд, вста­новлення навколо них зон безпеки без дозволу спеціально уповно­важеного органу України зумовлює накладення штрафу від чоти­рьохсот сорока до тисячі чотирьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або конфіскацію засобів і знарядь, із застосуван­ням яких вчинено правопорушення. Такі дії, якщо вони вчинені повторно протягом року або призвели до аварії, загибелі суден, втрати майна чи значного забруднення морського середовища, зу­мовлюють накладення штрафу від тисячі чотирьохсот до чотирьох тисяч чотирьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян із конфіскацією засобів і знарядь, із застосуванням яких вчинено порушення, або без такої (ст. 22). Попри те, що законодавець у да­ному випадку не називає відповідальність юридичних осіб адміністративною, вона за всіма ознаками належить до такої.

Систему адміністративних стягнень за екологічні правопору­шення складають як передбачені КпАП, так і закріплені іншими законодавчими актами. Зокрема, відповідно до ст. 24 кодексу за відповідні правопорушення можуть накладатися такі адміністра­тивні стягнення, як: попередження, штраф, оплатне вилучення предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об'єктом адміністративного правопорушення; конфіскація: пред­мета, який став знаряддям, вчинення або безпосереднім об'єктом адміністративного правопорушення; грошей, одержаних внаслідок вчинення адміністративного правопорушення; позбавлення спеціального права, наданого даному громадянинові (права керу­вання транспортними засобами, права полювання); виправні робо­ти; адміністративний арешт.

§ 2. Адміністративна відповідальність за екологічні правопорушення

Близькими за своєю правовою природою до цих стягнень є зу­пинення дії та анулювання дозволу (ліцензії), припинення дії гос­подарюючого суб'єкта тощо. Так, зупинення дії чи анулювання дозволу (ліцензії) на природокористування здійснюється відповідно до Закону України «Про ліцензування певних видів гос­подарської діяльності» та Положення про порядок видачі дозволів на спеціальне використання природних ресурсів, затвердженого Кабінетом Міністрів України 10 серпня 1992 р. А Положенням про затвердження порядку обмеження, тимчасової заборони (зупинен­ня) чи припинення діяльності підприємств, установ, організацій і об'єктів у разі порушення ними законодавства про охорону навко­лишнього природного середовища передбачені обмеження, тимча­сова заборона (зупинення) та припинення діяльності підприємств, установ і організацій у разі перевищення ними лімітів використан­ня природних ресурсів, порушення екологічних нормативів, еко­логічних стандартів, а також вимог екологічної безпеки.

Передбачені КпАП адміністративні стягнення поділяють на ос­новні та додаткові. Тільки як основні можуть застосовуватися усі адміністративні стягнення, закріплені у ст. 24 кодексу, крім оплат-ного вилучення та конфіскації відповідних предметів. Останні можуть застосовуватися і як основні, і як додаткові. При цьому за одне адміністративне правопорушення може бути накладено ос­новне, або основне і додаткове стягнення.

Адміністративне стягнення може бути накладено не пізніш як через два місяці з дня вчинення екологічного правопорушення, а при триваючому правопорушенні (наприклад, забрудненні навко­лишнього середовища) — два місяці з дня його виявлення. За відмови в порушенні кримінальної справи або закриття криміналь­ної справи, але за наявності в діях порушника ознак адміністратив­ного правопорушення адміністративне стягнення може бути накла­дено не пізніш як через місяць з дня прийняття рішення про відмову в порушенні кримінальної справи або про її закриття (ст. 38 КпАП).

Якщо в результаті вчинення адміністративного екологічного правопорушення заподіяно майнову шкоду, то відповідний дер­жавний орган адміністративної юрисдикції під час вирішення пи­тання про накладення стягнення за адміністративне правопору­шення має право одночасно вирішити питання про відшкодування винним майнової шкоди, якщо її сума не перевищує двох неопо-

Розділ XI. Юридична відповідальність за екологічні правопорушення

датковуваних мінімумів доходів громадян, а суддя районного (міського) суду — незалежно від розміру шкоди (ст. 40 КпАП).

Адміністративна відповідальність за екологічні правопорушення застосовується спеціально уповноваженими державними органами (їх посадовими особами). Ці органи (посадови особи) є суб'єктами виконавчої влади, реалізуючи яку, вони накладають адміністра­тивні стягнення. Коло суб'єктів адміністративної юрисдикції та об­сяг юрисдикційних повноважень встановлено в КпАП.

Справи про адміністративні екологічні правопорушення розгляда­ються: а) адміністративними комісіями при виконавчих комітетах районних, міських, районних у містах, селищних, сільських рад;

б) виконавчими комітетами селищних і сільських рад; в) районни­
ми (міськими) судами (суддями); г) органами внутрішніх справ,
органами державних інспекцій та іншими уповноваженими дер­
жавними органами (посадовими особами). До спеціальних органів
еколого-адміністративної юрисдикції належать органи (посадові
особи) Мінприроди України та його екологічні інспекції, Держ-
комприродресурсів України, Держкомзему України, Держводгоспу
України, Держлісгоспу України, Державної санітарно-епідеміоло­
гічної служби МОЗ України тощо.

Підвідомчість справ про адміністративні екологічні правопору­шення передбачена нормами глави 17, а порядок провадження у справах про ці правопорушення — розділу IV КпАП. Кодексом, зо­крема, встановлено, що адміністративне екологічне порушення фіксується здебільшого у відповідному протоколі, який скла­дається уповноваженою посадовою особою або представником громадської організації чи органу громадського самоврядування. Справа про адміністративне екологічне правопорушення розгля­дається за місцем його вчинення або за місцем проживання по­рушника у 15-денний строк з дня одержання відповідним держав­ним органом (посадовою особою), правомочним розглядам справу, протоколу про правопорушення та інших матеріалів справи. Рішення у справі приймається у формі постанови. Це може бути постанова: а) про накладення адміністративного стягнення; б) про застосування заходів впливу до неповнолітніх правопорушників;

в) про закриття справи.

Постанова у справі про адміністративне екологічне правопору­шення може бути оскаржена особою, щодо якої її винесено, а та­кож потерпілим. Постанова районного (міського) суду (судді) про

І

§ 3. Кримінальна відповідальність за екологічні правопорушення

накладення адміністративного стягнення є остаточною і оскаржен­ню в порядку адміністративного провадження не підлягає. Поря­док оскарження відповідних постанов передбачений ст. 288 КпАП. Триваючий процес реформування адміністративного права та адміністративного законодавства безпосередньо пов'язаний із ре­формуванням інституту адміністративної відповідальності та зако­нодавства про адміністративну відповідальність. На сьогодні фахівцями розроблено декілька проектів майбутнього Кодексу Ук­раїни про адміністративні проступки. Ці проекти хоча й мають певні відмінності з ряду питань, водночас містять ряд важливих новацій, спрямованих на вдосконалення адміністративної відповідальності за екологічні правопорушення. Зокрема, значно розширено перелік екологічних правопорушень, за які можуть на­кладатися адміністративні стягнення, перелік самих адміністратив­них стягнень, введено адміністративну відповідальність юридичних осіб.

 

£ 3. Кримінальна відповідальність за екологічні правопорушення

Правові засади цього виду відповідальності передбачені КК Ук­раїни. Вона настає за вчинення екологічного злочину — суспільно не­безпечного винного діяння (дії чи бездіяльності), що посягає на еко­логічний правопорядок.

Основною метою кримінальної відповідальності за екологічні зло­чини є забезпечення виконання правил охорони навколишнього природного середовища і раціонального природокористування, за­хист екологічних прав і інтересів громадян.

Екологічним злочинам притаманний ряд основних ознак: по-пер­ше, вони являють собою суспільно-небезпечні діяння (дію чи бездіяльність); по-друге, високий ступінь суспільної небезпеки Цього виду злочинів зумовлений тим, що об'єктом їх посягання є екологічна безпека, якість навколишнього природного середови-Ща, екологічні права громадян, а внаслідок їх вчинення за­подіюється шкода або створюється загроза життю та здоров'ю лю­дини, а також природним екологічним системам, атмосферному повітрю, землі, її надрам, водам, лісам, тваринному і рослинному світу, генетичному фонду, природним ландшафтам; по-третє, еко-

Розділ XI. Юридична відповідальність за екологічні правопорушення

логічні злочини є протиправними, і вони заборонені кримінальним законом¹.

У КК України екологічні злочини виділені в окремий розділ „Злочи­ни проти довкілля», який містить 19 складів: порушення правил екологічної безпеки (ст. 236); невжиття заходів щодо ліквідації наслідків екологічного забруднення (ст. 237); приховування або пе­рекручення відомостей про екологічний стан або захворюваність населення (ст. 238); забруднення або псування земель (ст. 239); по­рушення правил охорони надр (ст. 240); забруднення атмосферно­го повітря (ст. 241); порушення правил охорони вод (ст. 242); за­бруднення моря (ст. 243); порушення законодавства про континен­тальний шельф України (ст. 244); знищення або пошкодження лісових масивів (ст. 245); незаконна порубка лісу (ст. 246); пору­шення законодавства про захист рослин (ст. 247); незаконне полю­вання (ст. 248); незаконне зайняття рибним, звіриним або іншим водним добувним промислом (ст. 249); проведення вибухових робіт з порушенням правил охорони рибних запасів (ст. 250); порушен­ня ветеринарних правил (ст. 251); умисне знищення або пошкод­ження територій, взятих під охорону держави, та об'єктів природ-но-заповідного фонду (ст. 252); проектування чи експлуатація спо­руд без систем захисту довкілля (ст. 253); безгосподарське викори­стання земель (ст. 254).

Крім того, до екологічних злочинів за наявності заподіяння еко­логічної шкоди можуть бути віднесені також деякі склади, що сформульовані в інших розділах КК України: незаконне поводжен­ня з радіоактивними матеріалами (ст. 265); погроза вчинити вик­радання або використати радіоактивні матеріали (ст. 266); пору­шення правил поводження з вибуховими, легкозаймистими та їдкими речовинами або радіоактивними матеріалами (ст. 267); по­рушення встановлених законодавством вимог пожежної безпеки (ст. 270); порушення правил безпеки під час виконання робіт з підвищеною небезпекою (ст. 272); порушення правил безпеки на вибухонебезпечних підприємствах або у вибухонебезпечних цехах (ст. 273); порушення правил ядерної або радіаційної безпеки (ст. 274); пошкодження об'єктів магістральних нафто-, газо- та нафтопродуктопроводів (ст. 292); жорстоке поводження з тварина­ми (ст. 299); порушення правил поводження з мікробіологічними

¹ Лопашенко Н. А- Зкологические преступления. — СПб., 2002. — С. 37—38. 348

§ 3. Кримінальна відповідальність за екологічні правопорушення

або іншими біологічними агентами чи токсинами (ст. 326); засто­сування зброї масового знищення (ст. 439); екоцид (ст. 441).

Екологічні злочини необхідно відрізняти від екологічних адміністра­тивних проступків. Ступінь небезпеки цих злочинів є більшою, ніж адміністративних проступків.

Об'єктом екологічних злочинів є суспільні відносини, що стосу­ються охорони навколишнього природного середовища, охорони і використання природних ресурсів, забезпечення екологічної без­пеки. Таким чином, екологічні злочини посягають на два родових об'єкти: навколишнє природне середовище як певну сукупність екосистем і природних об'єктів та екологічну безпеку як певний (оптимальний) стан природного середовища, що забезпечує йому і людині сприятливі (нормальні) умови для життєдіяльності та роз­витку¹.

Об'єктивна сторона цих злочинів виражається у злочинному діянні (дії чи бездіяльності), що порушує екологічний правопоря­док, негативних наслідках такого діяння та причинним зв'язком між ними. Не є злочином дія або бездіяльність, яка хоча формаль­но і містить ознаки будь-якого діяння, передбаченого КК України, але через малозначність не становить суспільної небезпеки, тобто не заподіяла і не могла заподіяти істотної шкоди фізичній чи юри­дичній особі, суспільству або державі (ст. 11).

Суб'єктом екологічних злочинів є фізична осудна особа, яка вчи­нила відповідний злочин у віці, з якого може наставати криміна­льна відповідальність. Цей вік для всіх екологічних злочинів настає з 16 років.

Суб'єктами екологічних злочинів є громадяни України, іноземці та особи без громадянства.

У випадках притягнення до кримінальної відповідальності за екологічні злочини службових осіб, які вчинили їх з використан­ням свого службового становища, дії цих осіб можуть кваліфікува­тися також і за відповідними статтями КК України, якими перед­бачена відповідальність за службові злочини.

Суб'єктивна сторона екологічних злочинів характеризується психічним ставленням особи до вчиненого діяння, тобто її виною. Остання може бути у формі умислу чи необережності. Умисел поділяється на прямий і непрямий. Прямим є умисел, якщо особа

Гавриш С. Б. Кримінально-правова охорона довкілля в Україні. — К., 2002. — 169.

Розділ XI. Юридична відповідальність за екологічні правопорушення

усвідомлювала суспільно небезпечні наслідки і бажала їх настання. Непрямим є умисел, якщо особа усвідомлювала суспільно небез­печний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і хоча не бажала, але свідомо допускала їх настання.

Необережність поділяється на злочинну самовпевненість та зло­чинну недбалість. Необережність є злочинною самовпевненістю, якщо особа передбачала можливість настання суспільно небезпеч­них наслідків свого діяння (дії або бездіяльності), але легковажно розраховувала на їх відвернення. Необережність є злочинною недбалістю, якщо особа не передбачала можливості настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння) дії або бездіяль­ності), хоча повинна була і могла їх передбачити (ст. 25).