Загальна характеристика екологічних проблем у світі та Україні, роль права у їх вирішенні. Еколого-правова політика України на сучасному етапі.

Загальна характеристика екологічних проблем у світі та Україні, роль права у їх вирішенні. Еколого-правова політика України на сучасному етапі.

 

Великомасштабна діяльність людини по відношенню до природи призвела до стану екологічної кризи, при якому до межі загострили - ся суперечності між інтересами суспільства в споживанні і використанні природи і екологічними вимогами охорони довкілля. В розвинутих країнах вже давно б'ють на сполох з проводу екологічної кризи, що дедалі загострюється, причому не лише в окремій країні, але і в межах всієї планети, її проявами є висока забрудненість повітря у великих містах, виснаження природних ресурсів, зниження родючості ґрунтів, погіршен -

ня здоров'я людей під впливом факторів середовища перебування. Серед глобальних проблем, як правило, називають зміну клімату, темпера -

турних характеристик в окремих регіонах планети, загибель тропічних лісів — основних виробників кисню, підвищення рівня Світового океа -

ну, перевиробництво відходів та багато інших. Перетворена людиною природа негативно впливає на саму людину.

Нинішню екологічну ситуацію в Україні можна охарактеризувати як кризову, що формувалася протягом тривалого періоду через

 

нехтування об'єктивними законами розвитку і відтворення природно-ресурсного комплексу України. Відбувалися структурні деформації на - родного господарства, за яких перевага надавалася розвитку в Україні сировинно-видобувних, найбільш екологічно небезпечних галузей промисловості. Ці та інші чинники, зокрема низький рівень екологічної свідомості суспільства, призвели до значної деградації довкілля Украї - ни, надмірного забруднення поверхневих і підземних вод, атмосферного повітря і земель, нагромадження у дуже великих кількостях шкідли - вих, у тому числі високотоксичних, відходів виробництва. Такі процеси тривали десятиріччями і призвели до різкого погіршення стану здоров'я людей, зменшення народжуваності та збільшення смертності, а це загрожує вимиранням і біологічно-генетичною деградацією народу України. Винятковою особливістю екологічного стану України є те, що екологічно гострі локальні ситуації поглиблюються великими регіональними кризами. Чорнобильська катастрофа з її довгочасними медико-біологічними, економічними та соціальними наслідками спричинила в Україні ситуацію, яка наближається до рівня глобальної екологічної катастрофи.

 

Тому нині діяльність щодо охорони довкілля набуває пріоритетного значення для всіх держав і здійснюється, в тому числі, і за допо - могою правових форм в рамках державної екологічної політики та міждержавного співробітництва в цій галузі.

 

Екологічна політика України визначена за "Основними напрямами державної політики в галузі охорони навколишнього середовища, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки", затвердженими Верховною Радою України у 1998 р. Цей документ передбачає довгострокову стратегію розв'язання екологічних проблем в Україні на національному, регіональному, місцевому та об'єктному рів - нях.

Нагальним завданням політики у сфері охорони довкілля є проведення інституційної реформи державної системи охорони довкілля та

використання природних ресурсів; упровадження механізмів та інструментів екологічної політики, реалізація пріоритетних національних і

державних програм з метою створення умов для сталого збалансованого розвитку держави; створення державної системи регулювання еколо -

гічної безпеки як неодмінної складової національної безпеки України. У цій галузі визначено конкретні пріоритетні завдання:

— удосконалення економічних механізмів охорони природи та природокористування з метою формування умов для концентрації фі -

нансових ресурсів та їх цільового використання, щоб фінансувати невідкладні екологічні заходи загальнодержавного і регіонального значення;

— суттєве підвищення ефективності застосування мінерально-сировинної бази та інших природних ресурсів;

— створення державної системи моніторингу довкілля та управління використанням природних ресурсів;

— забезпечення безпеки функціонування АЕС;

— реалізація екологічних програм, спрямованих на поліпшення якості повітря, води, розвиток заповідної справи та створення цілісної екомережі, запровадження і дотримання принципів екологічно збалансованого розвитку;

— упровадження нових правових інструментів з метою розширення можливостей участі громадськості у розв'язанні природоохорон -

них проблем.

В Україні здійснюються роботи щодо створення єдиної державної системи використання і відтворення природних ресурсів, спрямо -

вані насамперед на розвиток системи ведення кадастрів природних ресурсів" удосконалення нормативно-правового забезпечення дозвільно-

ліцензійної діяльності природокористування. Незважаючи на ускладнення, що виникли під час створення об'єктів природно-заповідного фонду

у зв'язку з проведенням земельної реформи, площі територій природно-заповідного фонду продовжують збільшуватися.

Також триває удосконалення законодавчої бази у сфері екологічної безпеки та поводження з відходами. Основна мета екологічної

політики України — гарантування екологічної безпеки життєдіяльності громадян України; впровадження належних матеріальних, процедур -

них, інституцій них та інших необхідних заходів щодо її регулювання та встановлення організаційно-юридичних умов для реалізації і захисту

права людини на безпечне для життя і здоров'я довкілля. До сучасних стратегічних пріоритетів сталого розвитку України в екологічній сфері

належать:

— гарантування екологічної безпеки ядерних об'єктів і радіаційного захисту населення та довкілля, зведення до мінімуму негативного впливу наслідків аварії на ЧАЕС;

 

— поліпшення екологічного стану річок України, зокрема басейну р. Дніпро" та якості питної води;

— стабілізація та поліпшення екологічного стану в містах і промислових центрах Донецько-Придніпровського регіону;

— будівництво нових і реконструкція діючих потужностей комунальних очисних каналізаційних споруд;

— запобігання забрудненню Чорного й Азовського морів, поліпшення їх екологічного стану;

— формування збалансованої системи природокористування та екологізації технологій у промисловості, енергетиці, будівництві, сільському господарстві, на транспорті;

 

— збереження біологічного та ландшафтного різноманіття, розвиток природно-заповідної справи.

Головними соціальними пріоритетами екологічної політики України у подоланні наслідків Чорнобильської катастрофи є:

— екологічне поліпшення стану забруднених радіонуклідами територій;

— розробка механізмів відновлення господарської діяльності на цих ділянках;

— забезпечення відповідних робіт у зоні відчуження;

— забезпечення екологічної безпеки атомної станції, діяльність якої припинено, і, зокрема, об'єкта "укриття";

— очистка ставка-охолоджувача від радіоактивного забруднення, надійний захист водних артерій від забруднення радіонуклідами;

— працевлаштування звільнених працівників ЧАЕС та ін. За рішенням Європейської економічної комісії ООН про

— проведення Всеєвропейської конференції міністрів "Довкілля для Європи" у м. Києві (2003 p.), Україну визначено у співтоваристві держав Європи як координатора європейського екологічного процесу.

 

Екологічний моніторинг.

 

Моніторинг довкілля (екологічний моніторинг) — це система спостереження за станом довкілля, оцінки і прогнозування його змін під впливом природних і антропогенних чинників. Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища» визначає, що державний моніторинг довкілля здійснюється з метою забезпечення збору, опрацювання, збереження й аналізу інформації про стан довкілля, прогнозуван - ня його змін та вироблення науково обгрунтованих рекомендацій для ухвалення ефективних управлінських рішень.

 

Державний моніторинг довкілля визначається спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів, іншими спеціально уповноваженими державними органами, а також підприємствами, установами та організаціями, діяль - ність яких призводить або може призвести до погіршення стану довкілля.

 

Порядок здійснення державного моніторингу довкілля здійснюється на основі Положення про державну систему моніторингу довкіл - ля, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України ЗО березня 1998 р. Відповідно до цього Положення основними завданнями суб'єктів системи моніторингу є:

— довгострокові систематичні спостереження за станом довкілля;

— аналіз екологічного стану довкілля та прогнозування його змін;

— інформаційно-аналітична підтримка прийняття рішень у галузі охорони довкілля, раціонального використання природних ресур - сів та екологічної безпеки;

 

— інформаційне обслуговування органів державної влади, органів місцевого самоврядування, а також забезпечення екологічною інформацією населення країни і міжнародних організацій.

 

Моніторинг довкілля здійснюється МНС, МОЗ, Мінагро-політики Держкомлісгоспом, Мінприроди, Держводгоспом, Держжитлоко - мунгоспом і їхніми органами на місцях, а також підприємствами, установами та організаціями, шо належать до сфери їхнього управління, і є суб'єктами системи моніторингу.

 

Положенням про державну систему моніторингу довкілля чітко розподілена компетенція у сфері здійснення моніторингу між різними органами.

Система моніторингу довкілля передбачає кілька видів моніторингу природних ресурсів.

 

Зокрема моніторинг земель регулюється ЗК України та Положенням про моніторинг земель від 20 серпня 1993 р. Моніторинг лісів визначено ЛК України, а моніторинг вод — у ВК України та у спеціальному Порядку здійснення державного моніторингу вод від 20 липня 1996

р. Передбачається також здійснення моніториніу у галузі охорони атмосферного повітря, рослинного світу, тваринного світу та природних те	-
риторій курортів тощо. Моніторинг довкілля здійснюється з метою спостереження за станом довкілля. Воно полягає у зборі інформації про
стан довкілля, джерела антропогенних впливів на нього тощо; оцінка стану довкілля. Тут визначається ступінь можливого впливу антропоген	-
них і природних чинників на довкілля, кількісні та якісні показники природних резервів, що можуть використовуватися людиною; прогнозу	-
вання стану довкіьія. Передбачається виявлення оптимальних способів для прийняття запобіжних заходів щодо можливого негативного впливу
на довкілля.
З огляду на охоплювану моніторингом територію виділяють національний моніторинг, регіональний та локальний його види. Останній
здійснюється на території відповідних об'єктів (підприємств, земельних ділянок тощо).

 

Екологічний контроль.

 

Контроль у галузі охорони довкілля (екологічний контроль) є однією з важливих функцій державного управління, що здійснюється уповноваженими органами за певними правилами процедури. Полягає він у перевірці дотримання чинного законодавства про довкілля усіма суб'єктами правових відносин.

Основним завданням екологічного контролю є забезпечення додержання вимог законодавства про довкілля всіма державними органа -

ми, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форм власності та підпорядкування, а також громадянами.

Екологічний контроль іноді ототожнюють з моніторингом довкілля. Однак це зовсім не так, хоча йдеться про близькі за змістом, але

різні за завданнями та методами здійснення функції управління у сфері охорони довкілля. При здійсненні екологічного моніторингу спостере -

ження ведеться за станом довкілля та виявляються чинники його погіршення й деградації. Отримані при цьому відомості можуть бути викори -

стані при здійсненні контролю. Натомість контроль полягає у виявленні факторів негативного впливу на довкілля внаслідок порушення суб'єк -

тами природокористування законодавства про охорону довкілля, фіксації таких порушень та застосуванні до правопорушників відповідних

 

заходів впливу. Тобто при здійсненні моніторингу його об'єктом постає довкілля, а при здійсненні контролю таким є діяльність суб'єктів приро - докористування.

Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища» закріплює два основних види екологічного контролю: держав -

ний та громадський. Крім того, виділяють ще відомчий та виробничий екологічний контроль.

Державний екологічний контроль здійснюється радами, їхніми виконавчими й розпорядчими органами, а також спеціально уповнова -

женими державними органами. Йому, зокрема, підлягають використання та охорона земель, надр, поверхневих і підземних вод, атмосферного

повітря, лісів та іншої рослинності, тваринного світу, морського середовища та природних ресурсів територіальних вод, континентального

шельфу й виключної (морської) економічної зони, природних територій та об'єктів, що підлягають особливій охороні, а також стан самого дов - кілля.

 

За суб'єктами здійснення державний екологічний контроль можна поділити на самоврядний, власне державний і відомчий. Державний екологічний контроль здійснюється органами спеціальної компетенції, для яких контрольна функція є основною. Таким

 

органом передусім є Державна екологічна інспекція (Держекоінспекція). Вона є урядовим органом державного управління, перебуває у складі Міністерства охорони навколишнього природного середовища і йому підпорядковується. Держекоінспекція діє на підставі Положення про неї, що було затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 17 листопада 2001 р.

Основним завданням Держекоінспекції є здійснення державного контролю за додержанням вимог законодавства про охорону довкіл - ля, раціональне використання, відтворення та охорону природних ресурсів, екологічну та в межах своєї компетенції радіаційну безпеку, повод - ження з відходами (крім поводження з радіоактивними відходами) та небезпечними хімічними речовинами.

Для здійснення своїх завдань і функцій Держекоінспекція наділена широкими повноваженнями. Зокрема державні інспектори мають

право:

 

— обстежувати в установленому порядку підприємства, установи, організації, інші об'єкти з метою перевірки додержання ними екологічного законодавства;

 

— обмежувати чи зупиняти (тимчасово) в установленому порядку діяльність підприємств, установ, організацій та експлуатацію об'єктів і подавати Мінприроді пропозиції про припинення їх діяльності у разі порушення ними екологічного законодавства;

— перевіряти документи на право спеціального використання природних ресурсів (ліцензії, дозволи тощо);

— складати акти перевірки і протоколи про адміністративні правопорушення та розглядати справи про адміністративні правопору - шення у межах повноважень, визначених законом;

 

— давати обов'язкові для виконання приписи з питань, що належать до її повноважень;

— доставляти осіб, які вчинили порушення вимог законодавства про охорону навколишнього природного середовища, до органів

внутрішніх справ або виконавчих комітетів сільських, селищних рад, якшо особу порушника не може бути встановлено на місці вчинення по - рушення);

— передавати до прокуратури, органів досудового слідства та органів дізнання матеріали про діяння, в яких вбачаються ознаки зло -

чину;

— залучати спеціалістів органів виконавчої влади, підприємств, установ і організацій (за погодженням із їх керівниками), до розгля - ду питань, шо належать до її повноважень;

 

— зупиняти транспорті засоби та проводити їх огляд, огляд знарядь добування об'єктів рослинного та тваринного світу на місяцях їх добування, зберігання, перероблення та реалізації;

 

— призначати в установленому порядку громадських інспекторів з охорони довкілля та видавати їм посвідчення затвердженого Мінприроди зразка;

 

— робити записи та подавати пропозиції до Мінприроди щодо фінансування правоохоронних заходів за рахунок коштів державного бюджету тощо.

 

Крім Держекоінспекції, функціями контролю у сфері охорони довкілля наділені й інші спеціально уповноваженні державні органи України, наприклад, Держкомлісгосп, Держкомзем, Держвод-госп тощо.

 

Громадський екологічний контроль відповідно до ст. 36 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» здійс - нюється громадськими інспекторами охорони навколишнього природного середовища згідно з Положенням, яке затверджується спеціально уповноваженим державним органом з питань екології та природних ресурсів.

 

Громадські інспектори беруть участь у проведенні спільно з працівниками органів державного контролю рейдів та перевірок додер - жання підприємствами, установами, організаціями та громадянами законодавства про охорону довкілля, дотримання норм екологічної безпеки та використання природних ресурсів. Вони також проводять перевірки і складають протоколи про порушення законодавства про охорону довкі -

ля і подають їх відповідним органам державного контролю та правоохоронним органам для притягнення винних до відповідальності.

Органи громадського контролю у сфері охорони довкілля можуть здійснювати також інші функції відповідно до законодавства Украї -

ни.

Виробничий екологічний контроль здійснюється екологічною службою підприємств, установ, організацій. Його завданнями є — пе -

 

ревірки виконання планів заходів у сфері охорони довкілля, раціонального використання і відтворення природних ресурсів, дотримання норма - тивів якості довкілля і виконання вимог природоохоронного законодавства.

 

Геологічне вивчення надр

 

Для геологічного вивчення, в тому числі для дослідно-промислової розробки родовищ корисних копалин загальнодержавного значення, надра надаються в користування без надання гірничого відводу на підставі спеціального дозволу (ліцензії) на геологічне вивчення надр.

Геологічне вивчення здійснюється з метою одержання даних про геологічну будову надр, процеси, які відбуваються в них, виявлення та оцінки корисних копалин, вивчення закономірностей їх формування і розміщення, з'ясування гірнично-технічних та інших умов розробки родовищ корисних копалин і використання надр для цілей, не пов'язаних з видобуванням корисних копалин. Проведення робіт по геологічному вивченню надр організує та координує Державний комітет природних ресурсів України на основі державних комплексних або цільових програм, міжгалузевих планів, проектів, відповідних норм і правил.

Геологічне вивчення надр, передбачене державними програмами, здійснюється, як правило, за рахунок коштів, що відраховуються видобувними підприємствами в Державний бюджет за виконані раніше геолого-розвідувальні роботи. В окремих випадках геологічне вивчення може виконуватися за рахунок прямих видатків державного та місцевих бюджетів.

 

Місцеві ради та місцеві державні адміністрації сприяють проведенню робіт по геологічному вивченню надр, що виконуються згідно з державними програмами, розробляють та реалізують відповідні територіальні програми.

 

При геологічному вивченні надр повинні забезпечуватися: раціональне і ефективне проведення робіт; екологічно безпечний для життя і здоров'я людей стан навколишнього природного середовища; повнота вивчення геологічної будови надр, гірнично-технічних, гідрогеологічних та інших умов розробки розвіданих родовищ; будівництво та експлуатація підземних споруд, не пов'язаних з видобуванням корисних копалин; достовірність визначення кількості та якості запасів усіх корисних копалин та їх наявних компонентів; геолого-економічна оцінка родовищ корисних копалин; ведення робіт методами і способами, які б виключали невиправдані втрати корисних копалин; зниження їх якості, надмірне руйнування грунтового покрову та забруднення навколишнього природного середовища; розміщення видобутих гірських порід і корисних копалин, яке б виключало їх шкідливий вплив на навколишнє природне середовище і здоров'я населення; збереження розвідувальних гірничих виробок і свердловин, що не підлягають подальшому використанню; збереження геологічної і виконавчо-технічної документації, зразків гірських порід і руд, дублікатів проб корисних копалин, які можуть бути використані при подальшому вивченні надр, розвідці та розробці родовищ корисних копалин, а також при користуванні надрами для цілей, не пов'язаних з видобуванням корисних копалин.

 

Роботи по геологічному вивченню надр підлягають обов'язковій державній реєстрації та обліку з метою узагальнення і максимального використання результатів вивчення надр, а також запобігання дублюванню зазначених робіт. Дослідно-промислова розробка родовищ корисних копалин загальнодержавного значення здійснюється з метою уточнення їх окремих гірнично-геологічних та інших параметрів, вибору раціональних методів видобування мінеральної сировини на підставі проекту цих робіт, погодженого з Державним комітетом України по нагляду за охороною праці. Видобуті під час дослідно-промислової розробки корисні копалини підлягають реалізації в загальному порядку.

 

. Дозвіл надається на строк, визначений заявником, але не більш як на:

 

п'ять років - на геологічне вивчення родовищ корисних копалин і геологічне вивчення, в тому числі дослідно-промислову розробку родовищ корисних копалин загальнодержавного значення; Для продовження строку дії дозволу на видобування корисних копалин надрокористувач подає органу з питань надання дозволу заяву на видо -

бування корисних копалин не пізніше ніж за шість місяців, на геологічне вивчення надр та геологічне вивчення, в тому числі дослідно-проми -

слову розробку, - за три місяці до закінчення строку його дії. У заяві зазначається причина продовження строку дії дозволу. Надрокористувач, що не подав заяву в установлений строк, втрачає право на продовження строку дії дозволу.

Поділ лісів на категорії

 

Ліси залежно від основних виконуваних ними функцій 
 поділяються на такі категорії: 


 

1) ліси природоохоронного, наукового, історико-культурного 
 призначення; 


 

2) рекреаційно-оздоровчі ліси; 


 

3) захисні ліси; 


 

4) експлуатаційні ліси. 


 

3. Ліси, що зростають на одній території і відповідають 
 умовам і ознакам віднесення до різних категорій, відносяться до 
 тієї з них, для якої у визначеному законодавством порядку 
 встановлений режим більш обмеженого лісокористування. 


 

4. Межі лісів, визначених для віднесення до однієї з 
 категорій, проводяться уздовж природних меж, квартальних просік, 
 ліній зв'язку і електромереж та інших, чітко визначених на 
 місцевості розмежувальних ліній - залізниць та автомобільних 
 доріг, канав, каналів, газо- та нафтопроводів, візирів, 
 протипожежних розривів і вододільних ліній. 


 

Ліси природоохоронного, наукового, 
 історико-культурного призначення 


 

5. До лісів природоохоронного, наукового, 
 історико-культурного призначення відносяться лісові ділянки, що 
 виконують природоохоронну, естетичну функцію, є об'єктами 
 науково-дослідних робіт на довгочасну перспективу, сприяють 
 забезпеченню охорони унікальних та інших особливо цінних природних 
 комплексів та історико-культурних об'єктів, зокрема: 


 

1) розташовані в межах територій та об'єктів 
 природно-заповідного фонду; 


 

2) розташовані в межах історико-культурних заповідників, 
 меморіальних комплексів, місць, пов'язаних з важливими історичними 
 подіями, охоронних зон пам'яток історії, археології, 
 містобудування та архітектури, монументального мистецтва. 


 

До лісів природоохоронного, наукового, історико-культурного 
 призначення відносяться також унікальні за породним складом, 
 продуктивністю і генетичними властивостями лісові ділянки, на яких 
 зростають реліктові, ендемічні види дерев, що мають велике наукове 
 значення. 


Рекреаційно-оздоровчі ліси 


 

6. До рекреаційно-оздоровчих лісів відносяться лісові 
 ділянки, що виконують рекреаційну, санітарно-гігієнічну та 
 оздоровчу функцію, використовуються для туризму, зайняття спортом, 
 санаторно-курортного лікування та відпочинку населення і 
 розташовані: 


 

1) у межах міст, селищ та інших населених пунктів; 


 

2) у межах округів санітарної охорони лікувально-оздоровчих 
 територій і курортів; 


 

3) у межах поясів зон санітарної охорони водних об'єктів; 


 

4) у лісах зелених зон навколо населених пунктів. Площа таких 
 лісових ділянок визначається за нормативами згідно з додатком 1; 


 

5) поза межами лісів зелених зон, що виділяються за 
 нормативами згідно з додатком 2. 


 

Захисні ліси 


 

7. До категорії захисних лісів відносяться лісові ділянки, що 
 виконують функцію захисту навколишнього природного середовища та 
 інженерних об'єктів від негативного впливу природних та 
 антропогенних факторів, зокрема: 


 

1) лісові насадження лінійного типу (полезахисні лісові 
 смуги, державні захисні лісові смуги, лісові смуги уздовж 
 забудованих територій населених пунктів); 


 

2) лісові ділянки (смуги лісів), розташовані у смугах 
 відведення каналів, залізниць та автомобільних доріг; 


 

3) лісові ділянки (смуги лісів) у ярах, на легкорозвіюваних 


пісках, рекультивованих землях, кам'янистих розсипах, малопотужних 
 кам'янистих ґрунтах, у високогірних зонах, на стрімких гірських 
 схилах, у селенебезпечних басейнах та на схилах лавинонебезпечних 
 басейнів (протиерозійні ліси), які виділяються за нормативами 
 згідно з додатком 3; 


 

4) лісові ділянки (смуги лісів), які прилягають до смуг 
 відведення залізниць і виділяються з категорії експлуатаційних 
 лісів на 500 метрів з кожного боку. У гірських районах ширина смуг 
 лісів у разі потреби може бути збільшена з урахуванням результатів 
 спеціальних обстежень до розмірів, що забезпечують захист 
 залізниць і безпеку руху; 


 

5) лісові ділянки (смуги лісів), що прилягають до смуг 
 відведення автомобільних доріг державного значення і виділяються з 
 категорії експлуатаційних лісів шириною 250 метрів з кожного боку 
 дороги. Для забезпечення захисту зазначених доріг і безпеки руху у 
 гірських районах ширина смуг лісів у разі потреби може бути 
 збільшена з урахуванням результатів спеціальних обстежень; 


 

6) лісові ділянки (смуги лісів) уздовж берегів річок, навколо 


 

озер, водоймищ та інших водних об'єктів, які виділяються з 
 категорії експлуатаційних лісів за нормативами згідно з 
 додатком 4. Ширина наявних смуг лісів, що перевищує нормативи, не 
 підлягає перегляду; 


 

7) інші лісові ділянки (смуги лісів), які не мають зазначених 


 

у підпунктах 1-6 цього пункту ознак віднесення до категорії 
 захисних лісів, розташовані: 


 

на схилах балок і	річкових долин з крутизною схилів до
25 градусів (байрачні	ліси);

 

серед безлісної місцевості та мають площу до 100 гектарів. 


 

Експлуатаційні ліси 


8. До категорії експлуатаційних лісів відносяться лісові

ділянки, що не зайняті лісами природоохоронного,

наукового,

історико-культурного

призначення,

рекреаційно-оздоровчими та

захисними

лісами

(категорії лісів з особливим

режимом

лісокористування).

Експлуатаційні ліси призначені для задоволення

потреб національної економіки у деревині.

76. Право власності на ліси та право користування.

Ліси, які знаходяться в межах території України, є об'єктами права власності Українського народу. Від імені

Українського

народу права

влас -

ника на ліси здійснюють органи

державної

влади

та

органи місцевого самоврядування в

межах,

визначених Конституцією Украї -

ни Ліси можуть перебувати в державній, комунальній та приватній власності. Суб'єктами права

власності на ліси є держава, територіальні

громади, громадяни та юридичні особи. У державній власності перебувають усі

ліси

України,

крім лісів, що перебувають у комунальній або

приватній власності. Право державної власності на ліси набувається і реалізується державою в

особі Кабінету Міністрів України, Ради

міністрів Автономної

Республіки Крим,

місцевих державних адміністрацій відповідно до закону. У комунальній власності перебувають ліси

в межах населених пунктів, крім лісів,

що перебувають у державній або приватній власності. У комунальній власності можуть перебувати й

інші ліси, набуті або віднесені до об'єктів комунальної власності в установленому законом порядку. Право комунальної

власності на

ліси

реалізується територіальними громадами безпосередньо

або через утворені ними органи місцевого самоврядування. Ліси в Україні можуть

перебувати у приватній власності. Суб'єктами права приватної власності на ліси є громадяни та юридичні особи України. Право комунальної

власності

на ліси

набувається

при розмежуванні в установленому законом порядку земель

державної

і комунальної власності, а також

шляхом передачі земельних ділянок з державної власності в комунальну та з

інших

підстав,

не заборонених законом. Громадяни та юри -

дичні особи України можуть безоплатно або за плату набувати у власність у складі угідь селянських,

фермерських та інших господарств

за

-

мкнені земельні лісові ділянки загальною площею до

5 гектарів. Ця площа може бути збільшена

в разі успадкування лісів згідно із зако

-

ном. Громадяни та

юридичні особи можуть

мати у власності ліси, створені ними на

набутих

у власність у встановленому порядку зе

-

мельних ділянках деградованих і малопродуктивних угідь, без обмеження їх площі. Ліси, створені громадянами та юридичними особами на

земельних ділянках, що належать їм на праві власності,	перебувають у приватній власності цих громадян і юридичних осіб. Право приват -
ної власності на ліси громадян та юридичних осіб України	виникає з моменту одержання ними документів, що посвідчують право влас -
ності на земельну ділянку,	та їх державної реєстрації. Ліси, отримані у спадщину іноземними громадянами, особами без громадянства та
іноземними юридичними	особами, підлягають відчуженню протягом одного року. Документом, що посвідчує право приватної власності на

ліси, є державний акт на право власності на землю, виданий на відповідну земельну ділянку. Право приватної власності на ліси припиняєть - ся в разі припинення права власності на земельну лісову ділянку у випадках і в порядку, встановлених законом.Право користування лісами здійснюється в порядку постійного та тимчасового користування лісами. У постійне користування ліси на землях державної власності для ведення лісового господарства без встановлення строку надаються спеціалізованим державним лісогосподарським підприємствам, іншим державним підприємствам, установам та організаціям,у яких створено спеціалізовані лісогосподарські підрозділи. У постійне користування ліси на землях комунальної власності для ведення лісового господарства без встановлення строку надаються спеціалізованим комунальним лісогосподарським підприємствам,іншим комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створені спеціалізовані лісогоспо - дарські підрозділи. Ліси надаються в постійне користування на підставі рішення органів виконавчої влади або органів місцевого самовря - дування, прийнятого в межах їх повноважень за погодженням з органами виконавчої влади з питань лісового господарства та з питань

охорони навколишнього природного середовища Автономної	Республіки Крим,територіальними органами центральних органів виконавчої
влади з питань лісового господарства та з питань охорони навколишнього природного середовища. Право постійного користування лісами
посвідчується державним актом на право постійного користування земельною ділянкою. Об'єктом тимчасового користування можуть бути всі
ліси, що перебувають у державній, комунальній або приватній власності. Тимчасове користування лісами може	бути: довгостроковим -тер -
міном від одного	до п'ятдесяти років і короткостроковим	-терміном до одного року.Довгострокове тимчасове	користування лісами- засно -
ване на договорі	строкове платне використання лісових ділянок, які виділяються для потреб мисливського господарства, культурно-оздоров -

чих,рекреаційних,спортивних,туристичних і освітньо-виховних цілей, проведення науково-дослідних робіт.Довгострокове тимчасове користу -