Способи захисту екологічних прав громадян.

У законодавстві не міститься визначення поняття захисту екологічних прав громадян. Зазначається лише, що порушені права громадян у галузі охорони навколишнього природного середовища можуть бути поновлені, а їх захист здійснюється в судовому порядку відповідно до законодавства України (ст. 11 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища»). Тобто закон визначає порядок та засоби (способи) захисту порушених прав. Отже, захист екологічних прав громадян доцільно розглядати як сукупність юридичних заходів, що спрямо - вані на припинення порушення таких прав, усунення перепон у їх реалізації, відновлення порушених прав.

При цьому доцільно розмежовувати такі поняття, як засоби, способи та форми захисту порушених екологічних прав. Так, засоби захи - сту — це дії уповноваженої особи, за допомогою яких остання може вимагати здійснення захисту своїх екологічних прав від посягань інших суб'єктів (наприклад, подання позову, скарги, заяви). Способи захисту — це дії державних органів в межах їх компетенції, які безпосередньо спрямовані на захист екологічних прав громадян (наприклад, визнання права на екологічну інформацію судом, розгляд земельних спорів радою, опротестування прокуратурою акта органу державної влади, що порушує екологічні права тощо). Форми захисту — це варіанти звернення гро - мадян за захистом свого порушеного права, зумовлені відмінностями в діяльності державних та інших органів по захисту прав у цілому. Тобто громадяни та інші особи вправі звертатися за захистом своїх екологічних прав до правоохоронних органів, органів адміністративної чи судової юрисдикції, які зобов'язані в межах своїх повноважень розглянути такі звернення та застосувати відповідні способи захисту порушених прав.

 

Конституційний принцип поділу державної влади на три відносно незалежні її гілки передбачив якісну зміну ролі, авторитету і впливу кожної із влад у сфері вирішення суспільних справ, особливо у галузі охорони довкілля, забезпеченні екологічної безпеки, що відкрило для громадян нові юридичні шляхи захисту їхніх екологічних прав та інтересів.

 

Так, законодавча влада забезпечує нормотворчу форму захисту екологічних прав шляхом розробки ефективних механізмів їх реаліза - ції. Згідно з Конституцією (ст. 92) виключно законами України Верховна Рада України повинна визначати: права і свободи людини і громадяни - на (в тому числі екологічні), гарантії цих прав; екологічну безпеку; організацію і діяльність органів виконавчої влади та засоби парламентського контролю за апаратом управління в цій сфері. Наприклад, з урахуванням вимог ст. 8 Конституції України її норми є нормами прямої дії і тому звернення громадян до сУДу для захисту прав, передбачених ст. 50, гарантується.

Крім цього, Конституція України гарантує кожному судовий захист будь-яких його прав і свобод (ст. 55), в тому числі екологічних, а також право звернення за захистом своїх прав до Уповноваженого Верховної Ради України. Така посада запроваджена відповідно до ст. 101 Конституції України з метою здійснення парламентського контролю за додержанням конституційних (у тому числі екологічних) прав і свобод людини і громадянина. Компетенція Уповноваженого Верховної Ради України визначена Законом України від 23 грудня 1997 р., згідно з яким, зокрема, він має право приймати до свого розгляду звернення, подане протягом року після виявлення порушення прав і свобод людини і грома -

дянина. За даними першої щорічної доповіді Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини1, за захистом порушених екологічних

прав звертаються громадяни з усіх регіонів України, переважно з Південно-Східного регіону (Дніпропетровська, Донецька, Запорізька та Лу -

ганська області), де постійно перевищуються нормативи викидів шкідливих речовин у повітрі та воді, що зумовлює порушення права на без -

печне довкілля.

Відповідна роль у механізмі захисту екологічних прав громадян належить Конституційному Суду України, який вирішує питання про

відповідність законів та інших правових актів про екологічні права Конституції України і надає їх тлумачення (ст. 147 Конституції України).

Зокрема, у справі за конституційним зверненням громадянки Р. А. Стешиної щодо офіційного тлумачення положення пункту 1 частини другої

ст. 2 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» Конституційний Суд

України рішенням від 25 жовтня 2000 р. розтлумачив, що зона відчуження — це територія, яка з 26 квітня 1986 р. охоплює ту частину радіоак -

тивно небезпечних земель, рівень забруднення яких зумовив необхідність евакуації населення у 1986 р. на підставі відповідних актів органів

державної влади незалежно від часу прийняття цих актів та проведення евакуації. Отже, при вирішенні спорів про визнання осіб потерпілими

від наслідків Чорнобильської катастрофи таке визначення матиме відповідне значення при захисті прав громадян такої категорії.

У випадках, коли використані всі національні засоби правового захисту, кожен має право звертатися за захистом своїх порушених прав

і свобод до відповідних органів міжнародних судових установ чи до відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких

є Україна (ст. 55 Конституції України). З метою сприяння громадянам України звертатися до таких органів у центральній газеті державної ви - конавчої влади «Урядовий кур'єр» (1998, 27 серпня) опубліковані Правила звернення в Європейську комісію з прав людини.

 

Адміністративний порядок захисту таких прав базується на конституційному положенні про можливість звернення до органів держав - ної виконавчої влади та органів місцевого самоврядування із заявою (клопотанням) про усунення шкідливих дій (бездіяльності), що порушують будь-які, в тому числі й екологічні права. З точки зору положень екологічного законодавства такими діями (бездіяльністю) можуть виступати:

 

порушення прав громадян на екологічно безпечне навколишнє природне середовище; порушення норм екологічної безпеки; порушення вимог законодавства України при проведенні екологічної експертизи, в тому числі подання завідомо неправдивого експертного висновку; невиконання вимог державної екологічної експертизи; фінансування, будівництво і впровадження у виробництво нових технологій і устаткування без пози - тивного висновку державної екологічної експертизи; порушення екологічних вимог при проектуванні, розміщенні, будівництві, реконструкції, введенні в дію, експлуатації та ліквідації підприємств, споруд, пересувних засобів та інших об'єктів; допущення наднормативних, аварійних і залпових викидів і скидів забруднюючих речовин та інших шкідливих впливів на навколишнє природне середовище; невжиття заходів щодо за - побігання та ліквідації екологічних наслідків аварій та іншого шкідливого впливу на навколишнє природне середовище; порушення приро - доохоронних вимог при зберіганні, транспортуванні, використанні, знешкодженні та захороненні хімічних засобів захисту рослин, мінеральних

добрив, токсичних, радіоактивних речовин та відходів; відмова від надання своєчасної, повної та достовірної інформації про стан навколиш -

нього природного середовища, а також про джерела забруднення, приховування або фальсифікація відомостей про стан екологічної обстановки

чи захворюваності населення та інше (ст. 68 Закону «Про охорону навколишнього природного середовища»).

Закон України «Про звернення громадян» (1996 р.) визначив загальний адміністративний порядок оскарження колегіальних і індиві -

дуальних дій (рішень) державних органів, органів місцевого самоврядування, установ, підприємств, організацій незалежно від форм власності,

засобів масової інформації, посадових осіб, у результаті яких: порушено права і законні інтереси чи свободи громадян (групи громадян); ство -

рено перешкоди для здійснення громадянином його прав і законних інтересів чи свобод; незаконно покладено на громадянина які-небудь обо -

в'язки або його незаконно притягнуто до відповідальності.

У випадках, коли встановлено факт порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, органи держави

можуть винести рішення про заборону діяльності окремих підприємств, установ, організацій чи об'єктів.

Законодавством України прямо не передбачається судова заборона екологічно небезпечної діяльності. Однак у частині другій ст. 10

Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» говориться про те, що діяльність, яка перешкоджає здійсненню права

громадян на безпечне навколишнє природне середовище та інших екологічних прав, підлягає припиненню в порядку, встановленому цим зако -

ном та іншим законодавством України. Так, відповідно до ст. 10 Закону України «Про власність» кожен громадянин особисто або через гро -

мадські організації, має право вимагати заборони діяльності підприємств, установ, організацій і громадян, які завдають шкоди навколишньому

середовищу.

 

21. Обов`язки громадян у сфері охорони довкілля.

Екологічним правам кореспондуються екологічні обов'язки.

На конституційному рівні екологічні обов'язки закріплені в ст. 66 Конституції України, яка встановлює: «Кожен зобов'язаний не за -

подіювати шкоду природі, культурній спадщині, відшкодовувати завдані збитки».

Відповідно до ст. 12 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» громадяни зобов'язані:

а) берегти природу, охороняти, раціонально використовувати її багатства згідно з вимогами законодавства про охорону навколишнього природного середовища;

 

б) здійснювати діяльність з додержанням вимог екологічної безпеки, інших екологічних нормативів та лімітів використання природних ресурсів;

в) не порушувати екологічні права і законні інтереси інших суб'єктів; г) вносити плату за спеціальне використання природних ресурсів та штрафи за екологічні правопорушення;

д) компенсувати шкоду, заподіяну забрудненням та іншим негативним впливом на навколишнє природне середовище.

Разом з тим згідно з ст. 12 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» громадяни зобов'язані виконувати й інші обов'язки у галузі охорони навколишнього природного середовища відповідно до законодавства України. Такі обов'язки закріплені в поре - сурсових кодексах та законах і визначаються специфікою окремих природних ресурсів, їх режимом використання та охорони.

 

На відміну від екологічних прав екологічні обов'язки — це закріплена в законі необхідність певної поведінки громадян у галузі охоро - ни, раціонального використання і відновлення довкілля.

 

Екологічні права, як і будь-які інші, не можуть існувати без обов'язків, що кореспондуються з ними. Стаття 66 Конституції Ук-раїни закріпила обов'язок кожного не заподіювати шкоду природі, культурній спадщині, відшкодовувати завдані їм збитки. А ст. 12 Закону України «Про охорону навколишнього природного середо-вища» визначає обов'язком кожного берегти природу, охороняти, раціонально використовува - ти її багатства відповідно до вимог за-конодавства про охорону навколишнього природного середовища;

 

здійснювати діяльність з додержанням вимог екологічної безпеки, інших екологічних нормативів та лімітів використання природних ресурсів; не порушувати екологічні права і законні інтереси інших суб'єктів; вносити плату за спеціальне використання природних ресурсів та штрафи за екологічні правопорушення; компенсувати шкоду, заподіяну забрудненням та іншим негативним впливом на навколишнє природне середовище. Громадяни України зобов'язані виконувати й інші обов'язки у галузі охорони навколишнього природного середовища відповідно до законодавства України. Такі обов'язки в еколого-правовій літературі називають загальними, тобто такими, що мають здійснюватися будь-якими громадянами не-залежно від їх правового статусу1.

На відміну від загальних обов'язків екологічне законодавство України закріплює й так звані спеціальні обов'язки громадян, які випли - вають із умов права власності на природні ресурси, права природокористування та реалізації громадянами екологічно небезпечної діяльності, тобто підтверджують реалізацію особою її спеціального статусу. Такі обов'язки закріплюються у спеціальних законодавчих актах природоре - сурсового та природоохоронного характеру або випливають із норм права, спрямованих на забезпечення екологічної безпеки.

 

За своїм характером такі обов'язки можуть мати спільні ознаки та поділяються на майнові та немайнові. Майновий характер мають обов'язки громадян щодо: своєчасного внесення зборів за забруднення навколишнього природного середовища, за погіршення якості природ - них ресурсів та понадлімітне використання природних ресурсів; проведення заходів щодо запобігання негативному впливу діяльності на стан навколишнього природного середовища та природних ресурсів, здійснювати комплекс заходів щодо їх відновлення; запроваджувати новітні технології, устаткування та пристрої з метою очищення викидів і скидів або їх знешкодження, зменшення впливу шкідливих факторів, а також прилади контролю за кількістю і складом забруднюючих речовин та характеристиками шкідливих факторів; компенсувати витрати на прове - дення екологічної експертизи, екологічного аудиту об'єктів, здатних негативно впливати на стан навколишнього природного середовища та ін.

 

Немайновий характер мають обов'язки громадян щодо: одержання дозволів на здійснення діяльності, яка може негативно впливати на стан навколишнього природного середовища, життя та здоров'я людей; передачі екологічно небезпечних об'єктів на екологічну експертизу та отримання її висновків; безперешкодного надання органам екологічного контролю відомостей про характер екологічно небезпечної діяльно - сті та повного сприяння їм при проведенні перевірок та обстежень з погляду додержання вимог екологічного законодавства, а також виконувати їх розпорядження; здійснення первинного обліку використання природних ресурсів, викидів та скидів у навколишнє природне середовище; погодження своєї діяльності з іншими суб'єктами, якщо вона може по-тенційно зашкодити здоров'ю людини і навколишньому природному середовищу; оволодіння екологічними знаннями і практичними навичками щодо їх реалізації та інше.

Порушення встановлених у законодавстві обов'язків зумовлює застосування заходів юридичної відповідальності до винних осіб.