Конституційні основи регулювання відносин у сфері охорони довкілля.

 

З-поміж усіх нормативно-правових актів, що є джерелами права довкілля, основне місце посідає Конституція України. В Основному Законі визначаються принципові позиції законодавця з найважливіших питань правового регулювання відносин у сфері взаємодії суспільства і природи. Конституція є основою правової системи нашої держави, а тому норми усіх галузей права, у тому числі права довкілля, повинні бути зорієнтовані на неї та не можуть суперечити її положенням.

 

«Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю» — ці положення ст. З Конституції нашої держави є визначальними для правового регулювання більшості галузей вітчизняного права. Право довкілля виходить з того, що «права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави» у сфері охорони й викори - стання довкілля.

 

Важливе значення для права довкілля мають норми Конституції, які встановлюють право власності на природні об'єкти і ресурси. Проголосивши у ст. 13, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, при - родні ресурси континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу, держава закріпила за своїми громадянами право користування цими природними об'єктами відповідно до закону При цьому земля в Основному Законі визначена основним національним багатством, а тому вона перебуває під особливою охороною держави.

Як основний гарант усіх соціальних прав своїх громадян держава бере на себе зобов'язання «забезпечення екологічної безпеки і підт - римання екологічної рівноваги на території України». На виконання цього вона скеровує зусилля для подолання наслідків Чорнобильської ката - строфи, що визнається катастрофою планетарного масштабу з метою збереження генофонду Українського народу.

Дуже важливими для визначення напрямів правового регулювання відносин взаємодії суспільства та природи є положення ст. 50 Кон - ституції України. Тут йдеться, зокрема, про право кожної людини на «безпечне для життя і здоров'я довкілля». При цьому в разі, якщо це право буде порушене, то шкода, завдана таким порушенням, повинна бути відшкодована повністю. Тобто ця норма фактично є нормою прямої дії й відповідною гарантією від незаконних дій, що мають наслідком порушення права на безпечне для життя і здоров'я довкілля.

 

Гарантується у Конституції України також право на вільний доступ до інформації про стан довкілля, про якість харчових продуктів та предметів побуту, а також право на поширення цієї інформації. Важливо, що в Основному Законі закріплено заборону засекречувати будь-яку інформацію про стан довкілля. Це правило на сьогодні можна розглядати як незаперечний доказ того, що держава немає якихось таємниць чи секретів перед своїми громадянами, коли йдеться про життя і здоров'я нації.

 

Закріплено в Основному Законі (ст. 66) також обов'язок кожної людини гідно ставитися до природи й не заподіювати шкоду довкіллю, культурній спадщині та відшкодувати завдані протиправними діями збитки. Для права довкілля ця норма є передусім правовим принципом, який визначає напрями кодифікації та ухвалення галузевих норм щодо відповідальності за порушення правил охорони й використання довкіл - ля.

 

Аналогічний характер мають також ті норми Конституції, які встановлюють повноваження державних органів та органів місцевого самоврядування у сфері взаємодії суспільства й природи. Це зокрема, норми статей 85, 106, де йдеться про оголошення в разі потреби окремих місцевостей України зонами надзвичайної екологічної ситуації за Указом Президента України й наступним затвердженням його Верховною Радою.

 

Чимало питань екологічного характеру віднесено Конституцією України до компетенції Автономної Республіки Крим. Це зокрема, нормативне регулювання відносин меліорації й кар'єрів, мисливства, рибальства та туризму. Верховна Рада Автономної Республіки Крим має право розробляти, затверджувати та реалізувати програми з питань раціонального природокористування, охорони довкілля, встановлювати зони санітарної охорони курортів тощо.

 

Конституційні норми, маючи найвищу юридичну силу, є нормами прямої дії, а тому будь-які відносини у сфері охорони і використан - ня довкілля чи ті, що стосуються забезпечення права громадян на екологічну безпеку, можуть бути в разі відсутності спеціального законодав - ства захищені безпосередньо з посиланням на Основний Закон нашої держави. Це принципове положення є доволі важливим і актуальним за сучасних умов, та гарантує захист конституційних прав та законних інтересів учасників правових відносин у сфері довкілля.

 

10. Закони як джерела екологічного права, зростання їх ролі в правовому регулюванні екологічних відносин. Закон України "Про охо - рону навколишнього природного середовища" як інтегроване джерело екологічного права.

 

Провідна роль у регулюванні відносин у сфері використання і охорони довкілля належить законам України. Публічний характер цих суспільних стосунків, необхідність забезпечення екологічної безпеки та екологічної рівноваги на усій території нашої держави зумовлюють відповідно і централізоване право встановлення, що є найбільш ефективним за сучасних умов. Тому закони як нормативно-правові акти, що ухвалені в особливому порядку органом законодавчої влади або референдумом й наділені завдяки цьому найвищою юридичною силою, забез - печують регулювання важливих для суспільства відносин у сфері довкілля. З-поміж законів, завдяки яким досягається ефективність правового регулювання відносин щодо охорони й використання довкілля, можна виділити кілька самостійних груп нормативних актів, які мають спільні для них класифікуючі ознаки.

 

Такими, зокрема, можуть бути: а) закони загального характеру, що регулюють відносини взаємодії суспільства і природи; б) спеціальні (екологічні) закони; в) пооб'єктні (кодифіковані) законодавчі акти.

 

До законів загального характеру належить чимало важливих актів, які є джерелами права для багатьох галузей права. Це, наприклад, закони України «Про основи національної безпеки України», «Про звернення громадян», «Про місцеве самоврядування», «Про об'єднання гро - мадян», «Про місцеві державні адміністрації», «Про безпечність та якість харчових продуктів».

Цими законами врегульовуються, крім інших відносин у різних сферах суспільного життя, також відносини взаємодії суспільства і природи, а тому їхню роль для права довкілля не можна недооцінювати. Більше того, норми цих законодавчих актів часто містять санкції, зав - дяки яким здійснюється захист прав та інтересів учасників правовідносин у сфері довкілля і ці акти ніби логічно доповнюють та завершують відому тріаду — гіпотеза, диспозиція, санкція, встановлюючи відповідальність за порушення законодавства. Як приклад можна назвати Кримі - нальний кодекс України, Кодекс України про адміністративні правопорушення та Цивільний кодекс України.

Найбільш чисельну і важливу за значенням групу законів, які регулюють відносини у сфері довкілля, формують спеціальні (екологіч - ні) закони. Тут першу позицію займає, безперечно, Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища» від 25 червня 1991 р. Він є визначальним для усієї галузі права довкілля, оскільки містить чимало положень принципового характеру, встановлюючи цим основні напрями державної політики у сфері взаємодії суспільства і природи. Основними для права довкілля є норми цього Закону, де фактично визна - чається предмет правового регулювання, принципи охорони довкілля, екологічні права й обов'язки громадян, а також гарантії здійснення цих прав та забезпечення виконання обов'язків.

Крім Закону «Про охорону навколишнього природного середовища», до групи актів спеціального характеру належать спеціальні зако - ни: «Про екологічну експертизу», «Про екологічний аудит», «Про зону надзвичайної екологічної ситуації», «Про екологічну мережу України», «Про природно-заповідний фонд», «Про відходи», «Про Червону книгу України» та деякі інші.

 

Найбільш чисельну і важливу за значенням групу законів, які регулюють відносини у сфері довкілля, формують спеціальні (екологіч - ні) закони. Тут першу позицію займає, безперечно, Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища» від 25 червня 1991 р. Він є визначальним для усієї галузі права довкілля, оскільки містить чимало положень принципового характеру, встановлюючи цим основні напрями державної політики у сфері взаємодії суспільства і природи. Основними для права довкілля є норми цього Закону, де фактично визна - чається предмет правового регулювання, принципи охорони довкілля, екологічні права й обов'язки громадян, а також гарантії здійснення цих прав та забезпечення виконання обов'язків.

 

Важливими є також ті положення Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», якими встановлюються повноваження органів державної влади у галузі охорони й використання довкілля, а також повноваження громадських об'єднань у цій сфері.

Окремі розділи цього Закону присвячено врегулюванню відносин моніторингу навколишнього природного середовища, кадастру при -

родних ресурсів, здійсненню екологічної експертизи та стандартизації, а також нормуванню в галузі охорони довкілля.

У Законі України «Про охорону навколишнього природного середовища» знайшли своє відображення також загальні засади викори -

стання природних ресурсів в Україні, заходи щодо забезпечення екологічної безпеки, загальні правила встановлення зон надзвичайних еколо -

гічних ситуацій та норми щодо відповідальності за порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища.

 

Беручи до уваги те, що Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища» був ухвалений ще до здобуття Україною незалежності, його норми за багатьма позиціями, у тому числі й назва Закону, вже не відповідають сучасному стану розвитку суспільних відно - син у цій сфері, тому назріла потреба викладення його у новій редакції. Як уже зазначалося, Закон мав би називатися «Про охорону довкілля», адже сама його назва логічно випливає зі змісту ст. 50 Конституції України.