Адміністративна відповідальність за екологічні правопорушення.

Екологічні правопорушення тягнуть за собою юридичну відповідальність винних суб'єктів.

 

Вчинення екологічного правопорушення — фактично єдина підстава юридичної відповідальності. Але неодмінною умовою для притягнення до відповідальності повинна бути також наявність у законі прямої вказівки про застосування відповідних заходів впливу до правопорушника, тобто правовою підставою юридичної відповідальності є правові норми, які закріплюють у галузі екології санкції за недотримання або порушення цих обов'язків.

 

В основу класифікації юридичної відповідальності за порушення екологічного законодавства покладено характер конкретної санкції, яка застосовується за вчинення правопорушення. Згідно з цим критерієм вона поділяється на: кримінальну, адміністративну, цивільно-правову і дисциплінарну.

 

Адміністративна відповідальність, як правило, буває пов'язана із застосуванням уповноваженими органами і посадовими особами адміністративних стягнень до суб'єктів, винних у вчиненні адміністративного проступку в галузі екологічної безпеки, природокористування і охорони навколишнього природного середовища. Ця відповідальність є оперативним засобом впливу на правопорушників, бо застосовується в адміністративному, інколи — в судовому порядку і для її застосування не потрібні підрахунки збитків. Вона покладається на винних осіб лише за ті проступки, які не є суспільно небезпечними і передбачені чинним адміністративним законодавством. Адміністративні заходи впливу на правопорушників стимулюють дотримання ними природоохоронних вимог і правил.

Відповідно до адміністративного законодавства за вчинення екологічного правопорушення застосовується одне з таких стягнень: штраф, попередження, конфіскація предметів, які були знаряддям правопорушення або безпосередніми об'єктами правопорушення, позбавлення права вести діяльність, пов'язану з деякими видами експлуатації природних ресурсів і охорони природи.

 

48. Кримінальна відповідальність за екологічні правопорушення.
Правові засади цього виду відповідальності передбачені КК України. Вона настає за вчинення екологічного злочину — суспільно не	-
безпечного винного діяння (дії чи бездіяльності), що посягає на екологічний правопорядок.
Основною метою кримінальної відповідальності за екологічні злочини є забезпечення виконання правил охорони навколишнього при -
родного середовища і раціонального природокористування, захист екологічних прав і інтересів громадян.
Екологічним злочинам притаманний ряд основних ознак: по-перше, вони являють собою суспільно-небезпечні діяння (дію чи без	-

діяльність); по-друге, високий ступінь суспільної небезпеки Цього виду злочинів зумовлений тим, що об'єктом їх посягання є екологічна безпе - ка, якість навколишнього природного середови-Ща, екологічні права громадян, а внаслідок їх вчинення заподіюється шкода або створюється загроза життю та здоров'ю людини, а також природним екологічним системам, атмосферному повітрю, землі, її надрам, водам, лісам, тварин - ному і рослинному світу, генетичному фонду, природним ландшафтам; по-третє, екологічні злочини є протиправними, і вони заборонені кримі - нальним законом1.

У КК України екологічні злочини виділені в окремий розділ „Злочини проти довкілля», який містить 19 складів: порушення правил екологічної безпеки (ст. 236); невжиття заходів щодо ліквідації наслідків екологічного забруднення (ст. 237); приховування або перекручення відомостей про екологічний стан або захворюваність населення (ст. 238); забруднення або псування земель (ст. 239); порушення правил охоро - ни надр (ст. 240); забруднення атмосферного повітря (ст. 241); порушення правил охорони вод (ст. 242); забруднення моря (ст. 243); порушення законодавства про континентальний шельф України (ст. 244); знищення або пошкодження лісових масивів (ст. 245); незаконна порубка лісу (ст. 246); порушення законодавства про захист рослин (ст. 247); незаконне полювання (ст. 248); незаконне зайняття рибним, звіриним або іншим водним добувним промислом (ст. 249); проведення вибухових робіт з порушенням правил охорони рибних запасів (ст. 250); порушення ветери -

нарних правил (ст. 251); умисне знищення або пошкодження територій, взятих під охорону держави, та об'єктів природ-но-заповідного фонду

(ст. 252); проектування чи експлуатація споруд без систем захисту довкілля (ст. 253); безгосподарське використання земель (ст. 254).

Крім того, до екологічних злочинів за наявності заподіяння екологічної шкоди можуть бути віднесені також деякі склади, що сформу -

льовані в інших розділах КК України: незаконне поводження з радіоактивними матеріалами (ст. 265); погроза вчинити викрадання або викори -

стати радіоактивні матеріали (ст. 266); порушення правил поводження з вибуховими, легкозаймистими та їдкими речовинами або радіоактив -

ними матеріалами (ст. 267); порушення встановлених законодавством вимог пожежної безпеки (ст. 270); порушення правил безпеки під час

виконання робіт з підвищеною небезпекою (ст. 272); порушення правил безпеки на вибухонебезпечних підприємствах або у вибухонебезпечних цехах (ст. 273); порушення правил ядерної або радіаційної безпеки (ст. 274); пошкодження об'єктів магістральних нафто-, газо- та нафтопродук-топроводів (ст. 292); жорстоке поводження з тваринами (ст. 299); порушення правил поводження з мікробіологічними або іншими біологічними

агентами чи токсинами (ст. 326); застосування зброї масового знищення (ст. 439); екоцид (ст. 441).

Екологічні злочини необхідно відрізняти від екологічних адміністративних проступків. Ступінь небезпеки цих злочинів є більшою,

ніж адміністративних проступків.

Об'єктом екологічних злочинів є суспільні відносини, що стосуються охорони навколишнього природного середовища, охорони і ви -

користання природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки. Таким чином, екологічні злочини посягають на два родових об'єкти: навко -

лишнє природне середовище як певну сукупність екосистем і природних об'єктів та екологічну безпеку як певний (оптимальний) стан природ -

ного середовища, що забезпечує йому і людині сприятливі (нормальні) умови для життєдіяльності та розвитку1.

Об'єктивна сторона цих злочинів виражається у злочинному діянні (дії чи бездіяльності), що порушує екологічний правопорядок, не -

гативних наслідках такого діяння та причинним зв'язком між ними. Не є злочином дія або бездіяльність, яка хоча формально і містить ознаки

будь-якого діяння, передбаченого КК України, але через малозначність не становить суспільної небезпеки, тобто не заподіяла і не могла за	-
подіяти істотної шкоди фізичній чи юридичній особі, суспільству або державі (ст. 11).
Суб'єктом екологічних злочинів є фізична осудна особа, яка вчинила відповідний злочин у віці, з якого може наставати кримінальна
відповідальність. Цей вік для всіх екологічних злочинів настає з 16 років.
Суб'єктами екологічних злочинів є громадяни України, іноземці та особи без громадянства.
У випадках притягнення до кримінальної відповідальності за екологічні злочини службових осіб, які вчинили їх з використанням сво -
го службового становища, дії цих осіб можуть кваліфікуватися також і за відповідними статтями КК України, якими передбачена відповідаль	-
ність за службові злочини.
Суб'єктивна сторона екологічних злочинів характеризується психічним ставленням особи до вчиненого діяння, тобто її виною. Остан -
ня може бути у формі умислу чи необережності. Умисел поділяється на прямий і непрямий. Прямим є умисел, якщо особа усвідомлювала сус	-
пільно небезпечні наслідки і бажала їх настання. Непрямим є умисел, якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння
(дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і хоча не бажала, але свідомо допускала їх настання.
Необережність поділяється на злочинну самовпевненість та злочинну недбалість. Необережність є злочинною самовпевненістю, якщо
особа передбачала можливість настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння (дії або бездіяльності), але легковажно розраховувала на
їх відвернення. Необережність є злочинною недбалістю, якщо особа не передбачала можливості настання суспільно небезпечних наслідків
свого діяння) дії або бездіяльності), хоча повинна була і могла їх передбачити (ст. 25).
Для класифікації екологічних злочинів можна використовувати різні критерії. З погляду функцій, які ними виконуються, що мають
відношення до природокористування і охорони навколишнього природного середовища, екологічні злочини можна поділити на три категорії:
спеціальні, суміжні і додаткові. Спеціальні склади екологічних злочинів переважно містяться в окремому розділі КК України «Злочини проти
довкілля». Суміжними складами злочинів у сфері охорони навколишнього природного середовища і природокористування вважаються такі, що
виконують екологічні функції за певних обставин об'єктивного порядку (наприклад, статті 270, 274, 292, 326). До додаткових складів можна
віднести злочини, які за своєю природою не є екологічними, але за певних обставин можуть бути використані у сукупності з екологічними
складами (наприклад, статті 367, 364, 365). Передбачені цими статтями злочини можуть бути застосовані до службових осіб, які своїми діями
чи бездіяльністю сприяли заподіянню шкоди навколишньому природному середовищу або окремим його компонентам.
За критерієм об'єкта захисту склади екологічних злочинів поділяють на: злочини, спрямовані на порушення екологічних правил діяль -
ності, безпосереднім об'єктом яких є порядок діяльності (наприклад, статті 236, 237, 2348, 253); злочини, що посягають на окремі природні
ресурси (наприклад, статті 239—244, 254); злочини, що посягають на об'єкти флори і фауни як складову частину навколишнього природного
середовища, умови біологічного різноманіття і збереження біосфери Землі (наприклад, статті 245, 246, 248-250).
49. Особливості відшкодування шкоди, заподіяної довкіллю.
Специфіка цивільно-правової відповідальності за екологічні правопорушення зумовлена особливостями об'єкта правопорушення,
способами обчислення і доведення шкоди та деякими іншими екологічними факторами. Сутність цієї відповідальності полягає в покладенні на
правопорушника обов'язку відшкодувати майнову або моральну шкоду, заподіяну внаслідок порушення норм екологічного законодавства. Го	-
ловною її функцією є компенсаційно відновлювальна.
Законом України «Про охорону навколишнього природного середовища» (ст. 69) передбачено, що шкода, завдана внаслідок порушен -
ня екологічного законодавства, підлягає компенсації, як правило, в повному обсязі без застосування норм зниження розміру стягнення та неза	-
лежно від збору за забруднення навколишнього природного середовища та погіршення якості природних ресурсів. Крім того, особи, яким зав	-
дано такої шкоди, мають право на відшкодування неодержаних прибутків за час, необхідний для відновлення здоров'я, якості навколишнього
природного середовища, відтворення природних ресурсів до стану, придатного для використання за цільовим призначенням.
Шкода, завдана навколишньому природному середовищу, природним ресурсам у процесі здійснення господарської діяльності або вна -
слідок забруднення навколишнього природного середовища чи нанесення шкоди природним об'єктам, як правило, належить до категорії поза	-
договірних зобов'язань. У теорії вона іменується екологічною шкодою. Під нею розуміють погіршення якісного стану навколишнього природ	-
ного середовища в цілому і окремих природних ресурсів зокрема.
Основною метою відповідальності за заподіяну шкоду є забезпечення найбільш повного поновлення (компенсації) цих прав за раху	-
нок особи, що спричинила шкоду, або інших осіб, на яких згідно з законодавством покладений обов'язок відшкодування шкоди. Необхідною
умовою виникнення зобов'язань щодо відшкодування заподіяної шкоди є наявність самої шкоди. Екологічна шкода може проявлятися у різних
формах — забруднення навколишнього природного середовища, виснаження окремих природних ресурсів, руйнування екологічних зв'язків і
систем, шкода, завдана здоров'ю і майну фізичних і юридичних осіб, завдання збитків природокористувачам та ін. Екологічна шкода також
може бути завдана і внаслідок дії стихійних сил природи (повені, землетруси тощо). Особливість екологічної шкоди полягає у тому, що в біль	-
шості випадків така шкода є непоправною або відносно відновлюваною, оскільки відтворення компонентів природи пов'язано з довготривалим
періодом. Екологічна шкода може бути відшкодована такими способами: поновлення майна в натурі (відтворення знищених природних ресур	-

сів); відшкодування збитків, завданих природним компонентам (відновлення природних ресурсів); відшкодування збитків природокористувачу; компенсація витрат, спрямованих на оздоровлення навколишнього природного середовища і поліпшення його якості.

 

Загальні питання про відшкодування шкоди, заподіяної екологічним правопорушенням, регулюються цивільним законодавством. Зо - крема, ст. 1162 ЦК України встановлюються загальні підстави відповідальності за завдану шкоду. Згідно з доктриною цивільного права поняття «шкода» є родовим і більш широким. Майнова шкода являє собою майнові втрати — зменшення вартості пошкодженої речі, зменшення чи втрату доходу, необхідність нових витрат і т. п. Вона може бути відшкодована в натурі (наприклад, шляхом відновлення пошкодженого майна) або компенсована в грошовій формі, що забезпечує найбільш повне задоволення інтересів потерпілої сторони — фізичної чи юридичної особи.

Майнова шкода завжди пов'язана з певними втратами і скороченням охоронюваних законом матеріальних (включаючи природні ре - сурси і об'єкти) благ. Одним із способів її компенсації є відшкодування шкоди в натурі за рахунок правопорушника, але стосовно навколишньо - го природного середовища він не завжди може бути застосований, хоча можлива, наприклад, рекультивація земель, відновлення лісів. Водночас неможливо відновити втрату здоров'я людини внаслідок каліцтва чи іншого ушкодження, втрату певного біологічного виду.

 

У більшості випадків відшкодування екологічної шкоди зводиться до відшкодування заподіяних збитків. Відшкодування збитків — це встановлена законом цивільно-правова санкція. Поняття збитків визначається в ст. 22 ЦК України, відповідно до якої «збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода)».

Збитки відшкодовуються в повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування в меншому або більшому роз -

мірах. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню, визначаються відповідно до реальної вартості втраченого майна або виконання робіт,

необхідних для відновлення пошкодженої речі (ст. 1192). Стосовно екологічних правовідносин під «збитками» розуміють майнові втрати, фі -

нансові витрати, неотримані доходи природокористувачів. Особи, яким завдано такої шкоди, мають право на відшкодування неодержаних при -

бутків за час, необхідний для відновлення здоров'я, якості навколишнього природного середовища, відтворення природних ресурсів до стану,

придатного для використання за цільовим призначенням. Слід зазначити, що відшкодування в установленому порядку збитків, завданих пору -

шенням екологічного законодавства, належить до економічних заходів забезпечення охорони навколишнього середовища (ст. 41 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища»).

 

Особливість цивільно-правової відповідальності за шкоду, заподіяну навколишньому природному середовищу або природним ресур - сам, полягає у тому, що мають бути відшкодовані як майбутні витрати природокористувачів на відновлення відповідних природних ресурсів, так і державні витрати по відновленню якості навколишнього природного середовища.

Застосування заходів дисциплінарної, адміністративної або кримінальної відповідальності не звільняє винних від компенсації шкоди, заподіяної забрудненням навколишнього природного середовища та погіршенням якості природних ресурсів. Таким чином, цивільно-правова відповідальність може бути застосована разом з іншими видами юридичної відповідальності. Ця обставина пояснюється тим, що заходи відпо -

відальності у разі застосування дисциплінарної, адміністративної та кримінальної відповідальності за своєю юридичною природою є заходами
стягнення, а не відшкодування шкоди, хоча в багатьох випадках ці стягнення мають майновий характер (позбавлення премії, штраф, конфіска	-
ція).
Особи, які внаслідок порушення екологічного законодавства заподіяли шкоду, повинні її відшкодувати в повному обсязі незалежно від
того, чи були їх дії (бездіяльність) умисними або необережними. Виняток становлять випадки, коли шкода завдана фізичною чи юридичною
особою, діяльність яких пов'язана з підвищеною небезпекою для навколишнього природного середовища. Особи, що володіють джерелами
підвищеної екологічної небезпеки, зобов'язані компенсувати заподіяну шкоду фізичним та юридичним особам, якщо не доведуть, що шкода
виникла внаслідок стихійних природних явищ чи навмисних дій потерпілих (ст. 1187 ЦК України, частина друга ст. 69 Закону України «Про
охорону навколишнього природного середовища»). У цьому випадку відповідальність настає незалежно від наявності вини, за умови, якшо
запо-діювач шкоди не доведе, що шкода виникла внаслідок непереборної сили або умислу потерпілої особи.
Чинне законодавство передбачає судовий і позасудовий порядок відшкодування екологічної шкоди. Цей обов'язок може бути викона	-
ний на підставі рішення суду (загальної юрисдикції або господарського).
Відповідно до ст. 9 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» кожний громадянин України має право на
подання позовів до суду до державних органів, підприємств, установ, організацій і громадян про відшкодування шкоди, заподіяної їх здоров'ю
та майну внаслідок негативного впливу на навколишнє природне середовище. Аналогічні повноваження щодо відшкодування збитків і втрат,

заподіяних внаслідок порушення екологічного законодавства, відповідно до статей 20 та 21 цього закону мають спеціальні уповноважені органи державного управління в галузі охорони навколишнього природного середовища і використання природних ресурсів та громадські об'єднання. Органи прокуратури в процесі виконання функцій нагляду за додержанням законодавства також можуть звертатися до судів з позовами про відшкодування шкоди, заподіяної в результаті порушення екологічного законодавства та про припинення екологічно небезпечної діяльності (ст.

37 закону).

Позасудовий порядок відшкодування екологічної шкоди може здійснюватися добровільно, за допомогою страхування ризику за -

подіяння екологічної шкоди, а також в адміністративному порядку. В адміністративному порядку відшкодування екологічної шкоди може засто - совуватись у випадках техногенних аварій або стихійних лих, шляхом застосування заходів соціально-економічного захисту населення, яке постраждало внаслідок настання негативних екологічних наслідків.

 

Визначення розміру шкоди, заподіяної навколишньому природному середовищу, здійснюється за спеціальними правилами, встановле - ними екологічним законодавством: відповідно до такс, методик обчислення розміру шкоди або, за їх відсутності, за фактичними витратами на відновлення порушеного стану навколишнього природного середовища з урахуванням понесених збитків, у тому числі упущеної вигоди (неот - риманих доходів).

 

Такси як інструмент обчислення екологічної шкоди передбачені для обчислення розміру шкоди окремим природним ресурсам чи об'єктам (наприклад, постанови Кабінету Міністрів України від 5 грудня 1996 р. «Про такси для обчислення розміру шкоди, заподіяної лісовому господарству» та від 21 квітня 1998 р. «Про затвердження такс для обчислення шкоди, заподіяної порушенням природоохоронного законодав - ства у межах територій та об'єктів природно-заповідного фонду України»). Розмір такси визначається з урахуванням екологічної цінності відпо -

відного виду рослинного і тваринного світу, витрат, понесених на їх утримання, і встановлюється за кожний екземпляр.

Методики розрахунку шкоди застосовуються у випадках відшкодування шкоди, заподіяної забрудненням вод, земельних ресурсів, ат -

мосферного повітря тощо. Нині, зокрема, діють: Методика визначення розмірів шкоди, зумовленої забрудненням і засміченням земельних ре -

 

сурсів через порушення природоохоронного законодавства, затверджена наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України від 27 жовтня 1997 р.; Методика розмірів відшкодування збитків, які заподіяні державі в результаті наднормативних викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря, затверджена наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України від 18 травня 1995 р.; Методика розмірів відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок по-РУшення законодав - ства про охорону та раціональне використання водних ресурсів, затверджена наказом Міністерства охорони навколишнього природного середо - вища та ядерної безпеки України ВІД 18 травня 1995 р.; Тимчасова методика визначення збитків від забруднення довкілля при транспортуванні небезпечних речовин та відходів, затверджена наказом Міністерства екології та природних Ресурсів України від 15 травня 2001 р.

 

Іноді розмір шкоди обчислюється за допомогою кадастрової оцінки природних ресурсів. Наприклад, розмір шкоди, заподіяної внаслі - док порушення законодавства про природно-заповідний фонд, визнача.ться на основі кадастрової еколого-економічної оцінки включених до його складу територій та об'єктів, що проводяться відповідно до Закону України «Про природно-заповідний фонд України», та спеціальних такс, які затверджуються Кабінетом Міністрів України.

 

Коли ж відсутні відповідні такси або методики розрахунку, розмір шкоди, заподіяної навколишньому природному середовищу, відшко-довується за фактичними витратами.

 

50. Відшкодування шкоди, заподіяної здоров`ю та майну громадян внаслідок вчинення екологічного правопорушення.

 

Чинне екологічне законодавство передбачає відшкодування заподіяної шкоди, як правило, в повному обсязі без застосування норм зниження розміру стягнення та незалежно від плати за забруднення навколишнього природного середовища та погіршення якості природних ресурсів. Згідно із затвердженим переліком багато видів діяльності та об'єктів складають підвищену екологічну небезпеку для навколишнього природного середовища. Законодавство відносить такі види діяльності та об'єкти до джерел підвищеної екологічної небезпеки. Особи, що володіють джерелами підвищеної екологічної небезпеки, зобов'язані компенсувати заподіяну шкоду громадянам та юридичним особам, якщо не доведуть, що шкода виникла внаслідок стихійних природних явищ чи навмисних дій потерпілих. Шкода може бути заподіяна як навколишньому природному середовищу так і здоров'ю та майну громадян або майну юридичних осіб. Відшкодування шкоди, спричиненої навколишньому природному середовищу передбачається двома засобами: в натурі або грошовому вираженні згідно із затвердженими у встановленому порядку таксами, а також методиками обчислення розміру шкоди а за їх відсутності - за фактичними витратами на відновлення порушеного стану навколишнього природного середовища. Шкода, заподіяна здоров'ю та життю громадян, компенсується згідно із цивільним законодавством. Для відшкодування шкоди, заподіяної здоров'ю громадян, у першу чергу необхідно довести причинний зв'язок між діяльністю винної особи та забрудненням навколишнього природного середовища, а також впливом цього середовища та спричиненою шкодою.

 

Шкода може бути заподіяна як навколишньому природному середовищу, так і здоров'ю та майну громадян або майну юридичних осіб. Відшкодування шкоди, спричиненої навколишньому природному середовищу, передбачається двома способами: в натурі або грошовому вира - женні згідно із затвердженими у встановленому порядку таксами, а також методиками обчислення розміру шкоди, а за їх відсутності — за фак - тичними витратами на відновлення порушеного стану навколишнього природного середовища. Шкода, заподіяна здоров'ю та майну громадян,

компенсується згідно із цивільним законодавством. Для відшкодування шкоди, заподіяної здоров'ю громадян, у першу чергу необхідно довести причинний зв'язок між діяльністю винної особи та забрудненням навколишнього природного середовища, а також впливом цього середовища та спричиненою шкодою. Вказана категорія спорів є найбільш складною, бо забруднення навколишнього середовища, як правило, викликається сукупною дією декількох джерел забруднення і дуже важко довести причинний зв'язок.