Накладання заборони відчуження нерухомого й рухомого майна

Накладання заборони відчуження майна спрямова­не на своєчасне виконання боржником певного зобов'язання. Зазначена нотаріальна дія вчиняється за місцезнаходженням житлового будинку, будівлі, са­диби, квартири, дачі, садового будинку, гаража, іншого нерухомого майна чи за місцем розташування земельної ділянки, а також у випадках, передбачених законодавством, за місцем реєстрації рухомого майна.

Підставами накладання заборони відчуження можуть бути:

повідомлення банку (фінансової установи), іншої юридичної особи про видачу фізичній особі позики на будівництво, капітальний ремонт чи купівлю житлового будинку, квартири;

посвідчення договору застави, ренти житлового будинку, квартири, дачі, садового будинку, гаража, земельної ділянки, іншого нерухомого майна, якщо це передбачено договором;

посвідчення договору довічного утримання (догляду);

посвідчення договору дарування з обов'язком передати майно у майбутньому, якщо це передбачено договором;

видача свідоцтва про право на спадщину спадкоємцям фізичної особи, оголошеної померлою (строком на п'ять років);

одержання повідомлення про смерть особи, що за життя склала спільний заповіт подружжя;

одержання повідомлення про набрання чинності рішенням суду про позбавлення батьків дитини батьківських прав або відібрання дитини без позбавлення батьківських прав;

посвідчення спадкового договору; о

постанова державного виконавця про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження

інші випадки, передбачені законом.

Заборона накладається вчиненням напису про це на повідомленні установи банку, іншої юридичної особи про видачу позички на будівництво, капітальний ремонт чи купівлю житлового будинку, квартири та на повідомленні про набрання чинності рішенням суду про позбавлення батьків дитини батьківських прав або відібрання дитини без позбавлення батьківських прав. Один примірник повідомлення з написом нотаріуса про надходження заборони надсилається відповідній установі банку або іншій юридичній особі, що видали позичку, відповідному органу опіки та піклування, за місцем проживання дитини, а другий — залишається у справах нотаріуса.

Накладання заборони за спадковим договором, договором ренти, довічного утримання (догляду), застави житлового будинку, будівлі, садиби, квартири, дачі, садового будинку, гаража, земельної ділянки, іншого нерухомого майна, а також при видачі свідоцтва про право на спадщину спадкоємцям фізичної особи, оголошеної померлою, провадиться шляхом відповідного напису про це на договорі або свідоцтві про право на спадщину.

Накладання заборони при одержанні повідомлення про смерть особи, що за життя склала спільний заповіт подружжя, провадиться нотаріусом за місцем відкриття спадщини.

Чинним законодавством нотаріус не наділений правом накладати арешт на будь-яке майно. Цим правом за кримінально-процесуальним і цивільно-процесуальним законодавством наділені слідчі та судові органи. У разі накладення арешту на майно громадян уповноваженими на те особами або органами вони зобов'язані направити відповідне повідомлення до органів нотаріату. Відомості про накладення арешту, що отримав нотаріус, мають бути зареєстровані відповідним чином.

Накладення заборони реєструється нотаріусами в реєстрі для реєстрації заборон. У цьому самому реєстрі реєструються повідомлення судових і слідчих органів, органів державної податкової адміністрації, а також органів державної виконавчої служби про накладення арешту на нерухоме майно. Про накладені заборони й арешти робиться запис в алфавітній книзі обліку заборон відчуження і арештів нерухомого майна.

Накладені заборони та арешти підлягають обов'язковій реєстрації в Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна в порядку, визначеному Положенням про Єдиний реєстр заборон відчужен­ня об'єктів нерухомого майна (затверджено наказом

Міністерства юстиції України № 31/5 від 9 червня 1999 р.). Положення встановлює порядок ведення Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, внесення в нього реєстраційних записів, а також отримання та надання інформації про заборони й арешти, що накладаються на об'єкти нерухомого майна.

Відповідно до п. 1 цього Положення, Єдиний реєстр заборон відчуження об'єктів нерухомого майна (далі — Єдиний реєстр) — це комп'ютерна база даних, що містить відомості про накладені заборони та арешти; зняті заборони та арешти; видані довідки про відсутність або наявність заборон і арештів.

Держатель Єдиного реєстру — Міністерство юстиції України, що забезпечує функціонування Єдиного реєстру.

Адміністратор Єдиного реєстру — державне підпри­ємство «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України, що має прямий повний доступ до комп'ютерної бази даних і відповідає за її утворення та ведення, матеріально-технічне та технологічне забезпечення, схоронність і захист даних, що містяться в Єдиному реєстрі.

Надання доступу реєстраторам і користувачам до Єдиного реєстру здійснюється адміністратором на підставі відповідних договорів.

Реєстратори Єдиного реєстру — державні нотаріальні контори, державні нотаріальні архіви, приватні нотаріуси, які уклали відповідну угоду з адміністратором і мають повний прямий доступ до Єдиного реєстру через комп'ютерну мережу. Реєстратори приймають повідомлення про накладені (зняті) заборони й арешти від інших державних нотаріальних контор та приватних нотаріусів, що не є реєстраторами, посадових осіб органів місцевого самоврядування, судових і слідчих органів, вносять записи в Єдиний реєстр про накладені (зняті) заборони або арешти і видають та перевіряють довідки про відсутність або наявність заборон чи арешту.

Користувачі Єдиного реєстру — державні нотаріаль­ні контори та приватні нотаріуси, які уклали відповідні угоди в адміністратором, мають доступ до Єдиного реєстру через комп'ютерну мережу, отримують таперевіряють довідки про відсутність або наявність заборон і арештів.

Накладені заборони та арешти рухомого майна підлягають обов'язковій реєстрації у Державному реєстрі настав рухомого майна.

За наявності певних умов нотаріуси знімають заборону на відчуження (ст. 74 Закону). Підставами до зняття заборони на відчуження нерухомого майна є:

повідомлення банку, іншої юридичної особи про погашення позики;

припинення договору застави;

припинення договору іпотеки у зв'язку з набутним іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання, припинення договору іпотеки у зв'язку з відчуженням іпотекодержателем предмета іпотеки;

зняття арешту державного виконавця;

припинення чи розірвання договору ренти, довічного утримання (догляду);

скасування рішення суду про оголошення фізичної особи померлою або закінчення п'ятирічного строку в часу видачі свідоцтва про право на спадщину на майно особи, оголошеної померлою;

- смерть другого з подружжя, що склали спільний і мі повіт;

скасування рішення суду про позбавлення батьків дитини батьківських прав або відібрання дитини Сжв позбавлення батьківських прав;

смерть відчужувача за спадковим договором або смерть другого з подружжя, що уклали спадковий договір;

відчуження майна, переданого під виплату ренти; інші випадки, передбачені законом.

У нотаріальній практиці зняття заборони оформляється так: сторони по договору застави приходять до нотаріуса, який накладав заборону, і кредитор на договорі застави робить напис про те, що ним отримано всю суму (зазначається її розмір) від боржника, тобто проведений кінцевий розрахунок, і він не заперечує проти зняття заборони із заставленого майна. Підпис кредитора на договорі застави засвідчується посвідчу-вальним написом нотаріуса.

Боржник також має надати нотаріусу заяву від кредитора про те, що той не заперечує проти зняття заборони з майна у зв'язку з виконанням боржником свого зобов'язання. Підпис на цій заяві необхідно нотаріально засвідчити.

У випадках, передбачених ч. 1 ст. 537 ЦК, нотаріус може зняти заборону відчуження заставленого майна за заявою боржника. Якщо він надасть нотаріусу докази відсутності кредитора (його представника) у місці виконання зобов'язання або ухилення кредитора (його представника) від прийняття виконання чи в разі іншого прострочення з їхнього боку, а також внесе в депозит нотаріуса належні з нього кредиторові гроші або цінні папери.

Як доказ зазначеного нотаріусу боржником подаються: копія зобов'язання, копія договору застави, квитанція про внесення в депозит нотаріуса належних кредиторові грошових коштів або цінних паперів, які свідчили б про повне й безумовне виконання зобов'язання, копія повідомлення нотаріуса кредиторові відповідно до п. 276 Інструкції, щодо вчинення цим кредитором необхідних дій із зняття заборони відчуження тощо.

Про зняття заборони у цих випадках нотаріус письмово повідомляє кредитора.

Про зняття заборони, а також про зняття судовими чи слідчими органами та державної виконавчої служби накладеного ними арешту на майно нотаріус робить відповідні відмітки в реєстрі для реєстрації заборон і арештів і в алфавітній книзі обліку заборон відчуження і арештів нерухомого майна. Повідомлення судових або слідчих органів і органів державної виконавчої служби про зняття арешту залишається у справах нотаріальної контори.