Зміст принципів нотаріального процесу

Принцип законності. У загальному розумінні зміст принципу законності в нотаріальній діяльності полягає в тому, що вчинення нотаріальних дій, віднесених до компетенції нотаріальних органів, може здійснюватися тільки з дотриманням вимог діючого законодавства України.

Принцип законності при здійсненні нотаріальних дій необхідно розглядати в двох аспектах. По-перше, всі дії нотаріуса та інших посадових осіб повинні підкорятися відповідним законодавчим актам. По-друге, у рамках нотаріального процесу дотримувати закони повинні й інші суб'єкти — фізичні та юридичні осо­би, що звертаються за вчиненням нотаріальних дій.

Проявом розглянутого принципу стосовно до діяльності нотаріальних органів є постанова законного нотаріального акта, законність якого завжди пов'язується при цьому з дотриманням матеріальних і процесуальних норм.

Матеріально-правовий прояв принципу законності полягає в тому, що нотаріус вчиняє нотаріальні дії, керуючись правовими нормами, які регулюють певні правовідносини. Так, при вирішенні питання щодо видачі свідоцтва про право на спадщину застосовуються відповідні норми Цивільного кодексу; при посвідченні шлюбного контракту та видачі свідоцтва про право власності подружжя застосовуються норми Сімейного кодексу.

Процесуально-правовий прояв цього принципу полягає в тому, що порядок вчинення будь-якої нотаріальної дії суворо врегульований законодавством.

Врегулювання законом порядку вчинення діяльності має дуже велике значення: будь-який державний чи приватний нотаріус вчиняє нотаріальні дії за такими самими правилами. Отже, дотримання вимог нотаріальних процесуальних норм поряд з нормами матеріальними — обов'язкова умова постанови законного нотаріального акта. Так, згідно із ст. 2 Закону, право­вою основою діяльності нотаріату є Конституція України, сам Закон, інші законодавчі акти України. Стаття 7 Закону вказує, що нотаріуси та прирівняні до них особи у своїй діяльності керуються законами України, постановами Верховної Ради України, указами і розпорядженнями Президента України, постановами і розпорядженнями Кабінету Міністрів України, наказами Міністра юстиції України, а на території Автономної Республіки Крим ще й законодавством АРК, нормативними актами обласних, Київської і Севастопольської міських державних адміністрацій.

Нотаріуси в установленому порядку в межах своєї компетенції вирішують питання, що випливають з норм міжнародного права, а також укладених Україною міжнародних угод.

У рамках принципу законності варто звернути увагу і на незалежність нотаріуса. Чинне законодавство не містить норми, яка закріплювала б положення про те, що нотаріус є незалежним при здійсненні нотаріальних дій. Разом з тим очевидно, що при здійсненні нотаріальних дій нотаріус керується тільки законом і ніякі вказівки для нього не є обов'язковими, якщо вони стосуються змісту нотаріальної дії і не відповідають законодавству. Питання про правомірність вчинення нотаріальної дії чи про відмову в її вчиненні вирішує сам нотаріус, оскільки він підкоряється тільки закону. Зацікавлені особи можуть оскаржити його дії в суд, рішення якого після набуття законної сили є обов'язковим як для нотаріуса, так і для осіб, що беруть участь у справі. Ніякі інші особи й органи, крім суду, що розглянув скаргу на дії нотаріуса, не можуть давати вказівок стосовно дій, вчинених нотаріусом. Тому незалежність нотаріуса тісно пов'язана з принципом законності.

Принцип обґрунтованості нотаріальних актів. Цей принцип вимагає, щоб вчинені нотаріальні дії ґрунтувалися на дійсних обставинах, підтверджених необхідними відомостями й документами. Точно розмежувати поняття «відомості» і «документи» важко. Очевидно, до категорії документів можна віднести акти державних органів, які фіксують обставини, що мають юридичне значення, чи правові відносини: рішення суду про наявність родинних відносин, свідоцтва органів загсу про народження, реєстрацію шлюбу, роз­лучення, смерть, довідки про належність житлового будинку певній особі і т. п. Відповідно, відомості становить будь-яка інша інформація, наприклад, повідомлення кредитної установи про відсутність внеску на ім'я спадкодавця. Але для використання в нотаріальному процесі ця інформація все рівно повинна бути викладена у письмовій формі і має відповідати певним вимогам, передбаченим законодавством. Тому можна зробити висновок, що принципової різниці між документами й відомостями в нотаріальному провадженні не існує і вони повинні бути об'єднані терміном «документи».

Представлені матеріали нотаріус оцінює з точки зору їх належності, допустимості та вірогідності. Він перевіряє, чи виданий документ правомочним органом, чи підписаний відповідними посадовими особами, чи дотримана встановлена форма документа, чи зберіг він силу, а також інші обставини.

Представлення нотаріусу зацікавленою особою всіх необхідних документів для вчинення нотаріальної дії — найважливіша умова правильного вирішення нотаріальної справи, одна з гарантій недопущення помилок з боку нотаріуса. Перелік необхідних документів, як правило, визначений у законодавстві. При цьому нотаріус чи інша посадова особа, яка вчиняє нотаріальну дію, не має права вимагати від заінтересованих осіб документи, що не стосуються суті вчинюва­ної нотаріальної дії, окрім передбачених законодавством.

Стаття 46 Закону представляє нотаріусу чи іншій посадовій особі право витребувати від підприємств, установ і організацій документи, необхідні для вчи­нення нотаріальних дій. Відповідні документи мають

8-6-1722 бути подані протягом строку, визначеного нотаріусом. Цей термін не може перевищувати одного місяця.

Іноді думають, що якщо для вчинення нотаріальної дії недостатньо даних, наданих заінтересованими особами, нотаріус має сам збирати необхідні документи. Це твердження не можна визнати правильним, оскільки ст. 42 Закону точно вказує, що нотаріальні дії вчинюються після їх оплати в день подачі всіх необхідних документів, тобто дії щодо надання документів є обов'язком заінтересованої особи.

Не виникає необхідності у витребуванні матеріалів, якщо вони знаходяться в розпорядженні особи, що звернулася до нотаріуса, чи без ускладнень можуть бути нею отримані у відповідних установах (копії судових рішень, довідки з місця проживання чи роботи тощо). У таких випадках нотаріус лише роз'яснює заявникові, які саме документи необхідні для вчинення конкретної нотаріальної дії (наприклад, стягнення заборгованості на підставі виконавчого напису). Якщо ж потім необхідні документи не будуть представлені, нотаріальна дія не вчиняється.

Але існують випадки, коли самому заявникові дуже важко чи просто неможливо одержати деякі документи. Це може мати місце за підставами суб'єктивного характеру: старість, інвалідність, хворобливий стан, неправомірна відмова будь-якої посадової особи вида­ти такі довідки, тривала затримка з їх одержанням і т. ін. Іноді певні документи відповідно до чинного за­конодавства видаються тільки обмеженому колу заінтересованих суб'єктів або взагалі не видаються без запиту компетентних органів (свідоцтва органів РАЦСу, медичні довідки, інформація про внески тощо). У таких випадках нотаріус повинний реалізувати свої пов­новаження по витребуванню матеріалів нотаріальної справи.

Принцип обґрунтованості закріплений у ст. 42, ч. 2 ст. 54, ст. 55 і ряді інших статей Закону, що зобов'язують нотаріуса перевіряти наявність певних фактів для вчинення тієї чи іншої нотаріальної дії.

Принцип диспозитивності. Закон передбачає необхідність особистої ініціативи заінтересованої особи в охороні її прав та інтересів. Тому принцип диспозитивності в нотаріальному процесі полягає в тому, що нотаріальне провадження може виникнути, як правило, тільки за ініціативою заінтересованих осіб, а не нотаріальних органів. Нотаріальний орган вчиняє нотаріальні дії за наявності письмової чи усної заяви такої особи. Так, подача заяви як засобу порушення нотаріального процесу передбачена статтями 57, 67, 70 Закону. А статті 80—82 вказують, що посвідчення фактів перебування громадянина в живих, перебування громадянина у певному місці, тотожності громадянина з особою, зображеною на фотокартці, здійснюється на прохання громадянина.

За загальним правилом нотаріальний орган за власною ініціативою дій не вчиняє.

Виключення становлять випадки, передбачені законом, коли нотаріальні дії можуть відбуватися ЗЗ; ініціативою нотаріусів чи інших осіб. Наприклад, відповідно до ст. 60 Закону нотаріуси за місцем відкриття спадщини за повідомленням підприємств, установ, організацій, громадян або за своєю ініціативою вжива­ють заходи стосовно охорони спадкового майна, якщо це необхідно в інтересах спадкоємців, відказоодержувачів, кредиторів або держави. Однак заходи охорони майна померлого не вживаються, якщо спадкоємці померлого проживали разом з ним або якщо спадкоємці є, але ніхто з них не заявляє про необхідність вживання таких заходів.

Ще одне виключення з розглянутого принципу передбачено ст. 73 Закону. Йдеться про накладення заборони відчуження нерухомого майна. Це нотаріальна дія, що забезпечує законність угод (договору позички, довічного утримання, застави житлового будинку, квартири, дачі, садового будинку, гаража, земельної ділянки, іншого нерухомого майна).

Принцип безпосередності. Даний принцип полягає в наступному:

а) при здійсненні нотаріальної дії повинні безпосередньо бути досліджені певні документи (ст. 42 Зако­ну) і встановлені особи громадян, які звернулися за вчиненням нотаріальної дії (ст. 43 Закону);

б) нотаріально засвідчувані угоди, а також заяви й інші документи мають бути підписані в присутності нотаріуса чи іншої посадової особи, яка вчиняє нотаріальну дію; якщо ж правочин, заява чи інший документ підписаний у відсутності цих посадових осіб, громадянин повинен особисто підтвердити, що документ підписаний ним.

Якщо громадянин через фізичну ваду, хворобу або з інших поважних причин не може власноручно підписати угоду, заяву чи інший документ, то з його доручення в його присутності й у присутності нотаріуса чи іншої посадової особи, що вчиняє нотаріальні дії, зазначені документи може підписати інший громадянин. Про причини, внаслідок яких цей громадянин не міг підписати документ, вказується у посвідчувальному напису. Угоду не може підписувати особа, на користь якої чи за участі якої вона засвідчується.

Нотаріус або інша посадова особа, що вчиняє нотаріальну дію, може не вимагати щоразу явки відомих йому посадових осіб підприємств, установ і організацій, якщо він має зразки їх підписів, отримані при особистому зверненні, і справжність цих підписів не викликає сумнівів (ст. 45 Закону).

Окремим проявом принципу безпосередності при здійсненні такої нотаріальної дії, як посвідчення заповіту, є правило, згідно з яким заповіт має бути особисто подано заінтересованою особою нотаріусу для посвідчення. Посвідчення заповіту через представника не допускається (ст. 56 Закону).

Принцип національної мови. Згідно зі ст. 15 Закону і ст. 20 Закону «Про мови в Українській PCP», нотаріальне діловодство ведеться українською мовою. Якщо особа, що звернулася за вчиненням нотаріальної дії, не знає мови, якою ведеться діловодство, тексти оформлюваних документів мають бути переведені їй нотаріусом чи перекладачем. Для оформлення нотаріального документа з одночасним його перекладом затверджені спеціальні посвідчувальні написи (фор­ма 31, 32), в яких посвідчується правильність усного перекладу тексту договору (якщо нотаріус перекладав сам) чи вказується, що усний переклад тексту договору зроблений перекладачем, дійсність підпису якого засвідчується. Особа, яка не володіє українською мовою, має право в нотаріальному процесі користуватися послугами перекладача і ставити свій підпис тією мовою, якою вона володіє.

Принцип сприяння фізичним і юридичним особам у реалізації їхніх прав і інтересів. Відповідно до ч. 2 ст. 5 Закону нотаріус зобов'язаний сприяти громадянам, підприємствам, установам і організаціям у здійсненні їхніх прав і захисті законних інтересів, роз'ясняти права й обов'язки, попереджати про наслідки вчинюваних дій з тим, щоб юридична необізнаність не могла бути використана їм на шкоду.

Аналіз статей діючого Закону дозволяє зробити висновок, що розглянутий принцип реалізується в таких повноваженнях нотаріуса, як з'ясування відповідності волевиявлення особи її діям і намірам (ч. 2 ст. 54 За­кону) і надання допомоги у виборі оптимального варіанта угоди, що, у свою чергу, полягає в: роз'ясненні прав і обов'язків, відповідних законів і підзаконних актів; попередженні про наслідки вчинених нотаріальних дій (ст. 5 Закону); складанні проектів угод і заяв, виготовленні копій документів і виписок з них (ст. 4 Закону); витребуванні необхідних документів - доказів (ст. 46 Закону).

Принцип таємниці вчинення нотаріальних дій.

На відміну від судів, що розглядають і вирішують справи відкрито і гласно, нотаріуси й інші посадові особи, що вчиняють нотаріальні дії, повинні зберігати таємницю вчинення цих дій (ч. 2 ст. 5, ст. 8 Закону). Вимога таємниці нотаріальних дій означає насамперед те, що їх слід вчиняти тільки в присутності безпосередньо зацікавленої особи (чи осіб) і лише в разі потреби в присутності тих, хто надає їм допомогу (представників, перекладача, громадян, що підписують документи за хворих чи неписьменних, і т. ін.). При цьому особі, яка підписується за іншу особу, спеціально не повідомляють про зміст документа. Ніхто із сторонніх не повинний спостерігати за ходом нотаріальної процедури.

Ці умови нотаріус зобов'язаний виконати незалежно від того, вчиняє він нотаріальні дії у приміщенні контори чи поза нею. Відповідно учасники нотаріального провадження можуть наполягати на створенні обстановки, що виключає розголошення даних, які вони мають намір тримати в секреті.

Довідки про вчинені нотаріальні дії і документи видаються тільки фізичним і юридичним особам, за дорученням яких чи відносно яких відбувалися нотаріальні дії.

За письмовою вимогою суду, господарського суду, прокуратури, органів дізнання і слідства довідки про вчинення нотаріальної дії і документи видаються у зв'язку з кримінальними, цивільними чи господарськими справами, що знаходяться в їх провадженні. Зазначені вимоги мають бути належним чином оформлені: слідчий орган виносить постанову, суд (чи суддя) — відповідну ухвалу. Матеріали ці підлягають збереженню у справах нотаріальної контори чи приватного нотаріуса. До офіційного порушення справи запити в нотаріальні органи не допускаються.

Вимогу таємниці необхідно також враховувати при виконанні запитів компетентних інстанцій: документація повинна передаватися шляхами і способами, що виключають ознайомлення з нею сторонніх осіб.

За письмовою вимогою державної податкової інспекції видаються довідки, документи чи копії з них для визначення правильності стягування державного мита і для цілей оподатковування.

Принцип таємниці поширюється не тільки на довідки й документи, а й на усні і письмові пояснення осіб, ознайомлених зі змістом нотаріальних дій. Такі пояснення можуть бути дані тільки органам суду, прокуратури, слідства (наприклад, у формі показань нотаріуса як свідка у справі).

Вимога збереження таємниці поширюється не тільки на зміст нотаріальної дії, а й на факт звернення з проханням про її вчинення.

Особливий режим установлений для заповітів. За законом громадянин може в будь-який час змінити чи скасувати складений ним заповіт. Заповіт тягне юридичні наслідки лише після смерті заповідача. Тому до його смерті жодних довідок про заповіти нотаріальні органи видавати не мають права. Названих у заповіті спадкоємців не можна вважати особами, відносно яких вчиняються нотаріальні дії, а тому вони не впра­ві одержувати відповідну інформацію. Дане право вони набувають з моменту відкриття спадщини.

Обов'язок дотримання таємниці нотаріальних дій поширюється також на осіб, яким про вчинені нотаріальні дії стало відомо у зв'язку з виконанням службових обов'язків. Маються на увазі як особи, що перебувають з нотаріусом у трудових правовідносинах, так і посадові особи органів, що керують діяльністю нотаріату, яким (наприклад, при перевірках, ревізіях) стануть відомі конкретні факти нотаріального провадження. Від цього обов'язку вони не звільняються з переходом на іншу роботу чи виходом на пенсію.

Зберігати таємницю вчинення нотаріальних дій, зрозуміло, не зобов'язані самі заінтересовані особи. Вони можуть повідомляти кому завгодно про складені заповіти, договори, доручення і т. ін.

Особи, винні в порушенні таємниці вчинених нотаріальних дій, несуть відповідальність у порядку, встановленому законодавством України. У даному випадку підлягають застосуванню санкції, що містяться в трудовому праві, у тому числі звільнення з посади (для державних нотаріусів). Якщо розголошення таємниці вчинення нотаріальних дій завдало матеріальної шкоди, то вона підлягає відшкодуванню на підставі відповідних статей Закону і Цивільного кодексу. Якщо ж такі дії спричинили наслідки, що є складом злочину, то проти винного можливо порушення кримінальної справи.

 

Питання та завдання для самоконтролю

Яка система принципів нотаріального процесу?

Які принципи є міжгалузевими для судової та нотаріальної діяльності?

Визначте зміст принципу законності.

Визначте зміст принципу обґрунтованості нотаріальних актів.

Визначте зміст принципу таємниці вчинення нотаріальних дій.

Визначте зміст принципу диспозитивности у нотаріальному процесі.

Визначте зміст принципу безпосередності у нотаріальному процесі.

Визначте зміст принципу державної мови нотаріального провадження.

Визначте зміст принципу сприяння фізичним та юридичним особам у реалізації їх прав та інтересів.

Глава VIII

ТЕМА: Загальні правила вчинення нотаріальних дій