Нотаріат латинської школи та законодавство України: порівняльний аспект

Розглянемо основні риси латинського нотаріату та прослідкуємо, наскільки вони враховані законодавством України про нотаріат.

У країнах латинського нотаріату нотаріус є посадовою особою, наділеною державною владою, і водночас спеціалістом цільної юридичної професії. Нотаріус наділяється повноваженнями держави, що надає йому якість посадової особи, а його діяльності — публічний, офіційний характер. Саме тому призначення на посаду нотаріуса здійснюється, як правило, міністром юстиції. Питання про розташування нотаріальних офісів також вирішується і контролюється державою (визначається кількість нотаріальних офісів та їх місцезнаходження; вирішується питання про їх утворення, скасування, реорганізацію). Контролюється державою і здійснення власне нотаріальної діяльності (в розуміти якісного технічного оформлення документів, дотримання формальностей, ведення звітності, виконання інших обов'язків нотаріуса).

Відповідно до ст. 1 Закону, нотаріат — це система органів і посадових осіб, на яких покладений обов'язок посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення, і вчинювати інші нотаріальні дії, передбачені законом, з метою надання їм юридичної вірогідності. Вчинення нотаріальних дій покладається як на приватних, так і на державних нотаріусів.

Недоліком чинного нотаріального законодавства слід вважати відсутність у ньому вказівки на те, що нотаріус уповноважений вчиняти нотаріальні дії державою. Це уточнення сприяло б більш правильній регламентації вступу на посаду приватно практикуючого нотаріуса.

Державний нотаріус призначається на посаду і звільняється з посади управліннями юстиції Ради Міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій (ст. 18 Закону). Приватний нотаріус, згідно зі ст. 24 Закону, має пройти реєстрацію у відповідному управлінні юстиції. Діяльність приватного нотаріуса може здійснюватися тільки на підставі наділення його державою повноваженнями на вчинення нотаріальних дій. Закріплений (підтверджений) цей момент має бути не реєстрацією, а призначенням на посаду. Різниця тут суттєва, і вона полягає в тому, що відмова у реєстрації приватної нотаріальної дії не допускається, а призначення на посаду, тобто наділення повноваженнями, можливе лише тоді, коли є необхідність у відкритті, утворенні нових посад нотаріусів.

Ця проблема сьогодні зумовила деяку неузгодженість певних нормативних актів, що регулюють нотаріальну діяльність. Так, як уже зазначалося, згідно з п. 4 Положення про порядок реєстрації приватної нотаріальної діяльності, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 4 березня 1994 р. відмова у реєстрації приватної нотаріальної діяльності не допус­кається. Це положення суперечить п. 4 Указу Президента України «Про врегулювання діяльності нотаріату в Україні» від 23 серпня 1998 р., який вказує, що кількість приватних нотаріусів у межах нотаріального округу визначається Міністерством юстиції України залежно від чисельності населення. Отже, відсутність вакансії посади нотаріуса в межах певного нотаріального округу є сьогодні законною підставою для відмови у реєстрації нотаріальної діяльності.

Однією з характерних рис латинського нотаріату є надання переваг письмовим, насамперед нотаріальним доказам. У цьому зв'язку виявляється певна проблема: українське процесуальне законодавство не надає жодних переваг нотаріально посвідченим документам. Так, ст. 62 Цивільного процесуального кодексу України передбачає, що жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. На наш погляд, слід законодавчо закріпити положення про те, що нотаріально посвідчені угоди або документи не можуть бути оспорені показаннями свідків.

У країнах латинського нотаріату нотаріусу як посадовій особі заборонено прямо чи побічно здійснювати несумісні з посадою нотаріуса функції та брати участь у діяльності, яка може бути небезпечною для його матеріальних інтересів або для матеріальних інтересів осіб, що до нього звертаються (операції на біржі, у комерції, банківська діяльність, посередництво); використовувати свою посаду для отримання документів, що становлять інтерес для нього самого або для членів його родини.

Частина 2 ст. З Закону також містить заборону для нотаріуса перебувати у штаті інших державних, приватних і громадських підприємств і організацій, займатися підприємницькою та посередницькою діяльністю, виконувати іншу оплачувану роботу, крім передбаченої ст. 4 Закону викладацької та наукової у вільний від роботи час. Стаття 9 Закону передбачає визнання недійсними нотаріальних дій, вчинених нотаріусом чи іншою посадовою особою на своє ім'я та від свого імені, на ім'я та від імені його родичів.

Нотаріус латинської школи обмежений територіально у здійсненні своєї діяльності. Він може вчиняти но­таріальні дії тільки в межах фіксованого державою нотаріального округу.

Відповідно до ст. 41 Закону, нотаріальні дії можуть вчинюватися будь-яким нотаріусом або посадовою особою будь-якого органу місцевого самоврядування на всій території України, за виключенням випадків, передбачених законодавством. Стаття 25 Закону лише зобов'язує приватного нотаріуса мати робоче місце у межах нотаріального округу, визначеного за його заявою управлінням юстиції відповідно до адміністративно-територіального поділу України.

Плата за вчинення нотаріальних дій як принцип ла­тинського нотаріату також фіксується державою. Основне правило, відповідно до якого визначається її розмір, полягає в компенсації різниці між вартістю оформлення документів, що приносять великий прибуток, і так званих нерентабельних документів.

По-іншому регулюється цей момент українським за­конодавством. Згідно зі ст. 19 Закону, за вчинення нотаріальних дій державні нотаріуси стягують держмито у розмірах, встановлених чинним законодавством. Розмір же оплати нотаріальних дій, що вчинюються приватним нотаріусом, визначається за домовленістю між нотаріусом і заінтересованою особою без фіксування в Законі її вищої межі. При цьому фіксується, навпаки, нижча межа, оскільки, відповідно до п. 1 Указу Президента України «Про впорядкування справляння плати за вчинення нотаріальних дій» від 10 липня 1998 р., розмір плати, що справляється за вчинення нотаріальних дій приватними нотаріусами, не може бути меншим за розмір ставок державного мита, що справляється державними нотаріусами за аналогічні нотаріальні дії.

Вирішити це питання необхідно по-іншому виходячи з таких міркувань. По-перше, нотаріат — це орган, що захищає права й законні інтереси громадян та юридичних осіб, і тому він має бути доступним для осіб, що потребують його послуг. Гарантією доступності нотаріату має бути суворо встановлена такса. Для заінтересованих осіб не повинно мати значення, до якого нотаріусу звернутися. Головна мета законодавця — максимально забезпечити доступність нотаріальної діяльності, допомогти реалізувати різко зрослий попит на вчинення нотаріальних дій. По-друге, можливість визначати розмір оплати вчинюваних нотаріальних дій надає нотаріату комерційного характеру і може призвести до конкуренції між нотаріусами, що є абсолютно недопустимим. Конкуренція необхід­на у підприємницькій діяльності, займатися якою но­таріус не може. Наслідок конкуренції — погоня за клієнтами, що призводить до зловживань правами і сприяє не стільки нормуванню ролі учасників угоди та інших юридично значущих дій, скільки «обходу» вимог законодавства.

Нотаріус латинської школи зобов'язаний гарантувати свою професійну відповідальність, як правило, шляхом страхування. У Франції, наприклад, існує диференційована відповідальність за вчинення професійних помилок і розтрати.

Український Закон говорить, що шкода, спричине­на особі внаслідок незаконних чи недбалих дій дер­жавного нотаріуса, відшкодовується в порядку, перед­баченому законодавством України (ст. 21), а приватного нотаріуса — у повному обсязі.

Вільний характер діяльності нотаріуса латинського нотаріату проявляється в тому, що він не перебуває на державній службі і організовує здійснення своєї діяльності на власний розсуд. Джерелом доходів нотаріуса є плата за вчинювані нотаріальні дії у межах встановленого тарифу. Він сам наймає і оплачує своїх працівників і вирішує питання, пов'язані з обладнанням робочого місця, несе особисту відповідальність за вчинювані ним нотаріальні дії і надані консультації.

Вільний характер діяльності має переваги для заінтересованих осіб, що звертаються до нотаріуса: вони вільні у виборі, критерієм якого слугує компетенція нотаріуса і якість вчинюваних ним дій. Можливість притягнути нотаріуса до відповідальності за заподіяну ним у процесі своєї діяльності шкоду є гарантією законності нотаріальних дій.

Основний зміст нотаріальної діяльності полягає у посвідченні будь-яких правочинів і документів, яким сторони повинні (або бажають) надати характер достовірності, тобто офіційну силу. У процесі здійснення цих функцій реалізуються обов'язки нотаріуса консультувати сторони про можливі наслідки зобов'язань, які вони покладають на себе в межах угоди, що укладається. Нотаріус має також допомагати контрагентам викладати свої наміри у встановленій законом формі та досягати згоди у разі виникнення будь-яких протиріч, дотримуючись законних інтересів кожного клієнта, інакше кажучи, відігравати роль своєрідного арбітра та радника з тим, щоб у процесі вчинення нотаріальної дії з'явився документ, що має законну силу і веде до результатів, очікуваних сторонами.

Таким чином, у країнах латинського нотаріату нотаріальна практика не обмежується власне юридичною сферою, а здійснення нотаріальної діяльності передбачає вирішення питань, що належать до економічної, фінансової, соціальної та податкової галузей. Знання, якими володіє нотаріус, його практичний досвід дозволяють йому надавати клієнтам більш аніж технічну допомогу. Дуже часто він є конфіденційним консультантом для тих, кому необхідно прийняти важливі рішення, що тягнуть певні правові наслідки.

Частина 2 ст. 4 Закону наділяє нотаріуса правом складати проекти угод і заяв, виготовляти копії документів й виписки з них, а також надавати роз'яснення з питань вчинення нотаріальних дій і консультації правового характеру.

Характерною рисою латинського нотаріату є його корпоративна побудова. У всіх країнах-членах міжнародного союзу латинського нотаріату нотаріуси об'єднуються у професійну організацію, незалежну від державної влади, завданнями якої є: представництво професії на різних рівнях; вирішення питань щодо добору, навчання та організації стажування нотаріальних кадрів, утворення та скасування нотаріальних офісів; вирішення спорів між самими нотаріусами; контроль за здійсненням нотаріальної діяльності.

Щодо українського законодавства, то ст. 16 Закону передбачає лише можливість для нотаріусів об'єднувати в регіональні, загальнодержавні, міжнародні спілки та асоціації. Діяльність нотаріусів, які займаються приватною практикою, має певну специфіку, зумовлену необхідністю обов'язкового членства приватного нотаріуса у Нотаріальній палаті. Згідно з Уставом Нотаріальної палати України, затвердженим установчою конференцією нотаріусів України 22 квітня 1993 р., головна мета цієї організації — об'єднання на професійній основі зусиль нотаріусів для затвердження та захисту їх законних інтересів, сприяння підвищенню їх професійного рівня і вдосконаленню правової допомоги, що надається органами нотаріату громадянам, підприємствам і організаціям. Але ні Устав Нотаріальної палати, ні Закон не містять вказівок на виконання Нотаріальною палатою вкрай важливої функції дисциплінарного контролю за виконанням професійних обов'язків приватними нотаріусами, що утворювало б додаткову гарантію отримання громадянами й організаціями нотаріальних послуг на належному рівні.

Наведені аргументи свідчать про те, що у Законі «Про нотаріат» не вирішені всі питання, пов'язані з введенням латинського нотаріату. У цьому зв'язку слід обговорювати можливу новелізацію українського нотаріального законодавства.