Органи нотаріату здійснюють тільки їм властиві функції, серед яких найбільш істотними є такі.

1. Функція забезпечення без спірності й доказової сили документів. Нотаріально засвідчений договір на випадок спору, що випливає з договору, в суді полегшує стороні можливість довести свої права, тому що зміст прав і обов'язків сторін договору, дійсність їх підписів, час здійснення договору офіційно підтверджені нотаріальним органом і тому є достовірними, безспірними.

2. Функція забезпечення законності при укладенні угод (контрольна функція). Нотаріус перевіряє наявність необхідного складу юридичних фактів, у тому числі правоздатність і дієздатність сторін, приналежність їм суб'єктивних прав, що вони передають іншим особам та ін. Відповідно до ч. 4 ст.5 Закону, нотаріус зобов'язаний відмовити у вчиненні нотаріальної дії у разі невідповідності останньої законодавству України чи міжнародним договорам.

3. Функція надання правової допомоги особам, що звернулися за вчиненням нотаріальних дій. Таким чином інститут нотаріату покликаний не тільки засвідчувати факти чи фіксувати обставини, що мають юридичне значення, а й надавати суб'єктам правових відносин всебічну правову допомогу.

 

2. Предмет нотаріального процесуального права України.

Предметом нотаріального процесуального права є нотаріальні процесуальні правовідносини, що характеризуються такими особливостями:

· обов'язковим їхнім суб'єктом є нотаріус;

· загальним об'єктом — задачі нотаріальної діяльності;

· їхній зміст складають процесуальні права й обов'язки суб'єктів нотаріального процесу, а також діяльність останніх;

· виникають такі правовідносини тільки тоді, коли існує норма права, що безпосередньо передбачає можливість їхньої появи.

Отже, предметом нотаріального процесуального права є суспільні відносини, що складаються між нотаріусами (нотаріальними органами), з одного боку, та суб'єктами нотаріального провадження — з іншого, з приводу посвідчення прав і фактів, що мають юридичне значення, а також здійснення інших нотаріальних дій з метою надання їм юридичної вірогідності.

Предметом цивільного процесуального права є суспільні відносини, що виникають при здійсненні правосуддя по цивільних справах, що не виключає, однак, деяку спільність предметів цивільного процесуального й нотаріального процесуального права, зумовлену єдністю спірної і безспірної юрисдикцій. А. Г. Гойхбарг, наприклад, зазначав, що суд, розглядаючи безспірні справи в порядку окремого провадження, діє скоріше як орган нотаріальний, який засвідчує певні факти, що є підставою для зумовлених ними прав певних осіб.

До елементів методу процесуального правового регулювання належать:

а) загальне юридичне положення сторін (правосуб'єктність). Особи, що звертаються за здійсненням нотаріальних дій, повинні бути визнані правоздатними і дієздатними;

б) специфіка юридичних фактів. Специфіка юридичних фактів як елементу методу правового регулювання полягає в їх правоутворюючому значенні для розвитку нотаріального процесу, оскільки вони являють собою процесуальні дії, які впливають на хід процесу (звернення до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини в порядку ст. 67 Закону);

в) зміст правових відносин. Такі правовідносини виникають лише тоді, коли існує норма права, що безпосередньо передбачає можливість їхньої появи;

г) специфіка санкцій. Санкції, як елемент методу нотаріального регулювання в основному не відрізняється від цивільно-процесуальних: це санкції скасування і процесуальних важелів (міри захисту);

д) процесуальна форма. Нотаріат як складова частина системи юстиції здійснює свою діяльність у процесуальній формі, що дозволяє говорити про існування нотаріального процесу і спричинює необхідність вирішення проблеми галузевої належності норм, що регулюють діяльність нотаріату. Нотаріальні норми передбачають визначений порядок і умови діяльності нотаріусів та інших суб'єктів нотаріального процесу.

3. Джерела нотаріального процесуального права.

Аналіз законодавства про нотаріат, його правоохоронної природи свідчить про специфічну диференціацію правового регулювання у сфері юстиції, генетичних зв'язках у природі й у правовій формі діяльності органів правосуддя і нотаріату. Нотаріат як складова частина системи юстиції здійснює свою діяльність у процесуальній формі, що дозволяє говорити про існування нотаріального процесу і спричинює необхідність вирішення проблеми галузевої належності норм, що регулюють діяльність нотаріату.

Джерела нотаріального процесуального права — це нормативні акти, які регулюють організацію нотаріальних органів і процесуальний порядок вчинення ними нотаріальних дій.

Джерелом нотаріального процесуального права передо всім слід назвати Конституцію України, яка закріпила низку важливих загальних положень принципового значення для діяльності нотаріальних органів.

Основні положення діяльності нотаріальних органів і посадових осіб, які вчиняють нотаріальні дії, врегульовано Законом України "Про нотаріат", який був прийнятий Верховною Радою України 2 вересня 1993 р. і набрав чинності 1 січня 1994 р.

Законом України "Про нотаріат" детально регламентовано питання організації діяльності нотаріальних органів. З метою вдосконалення діяльності нотаріату врегульовано створення приватної нотаріальної діяльності, що дає можливість розвантажити систему державних нотаріальних контор, підвищити якість вчинення нотаріальних дій, а також піднести престиж професії нотаріуса.

Новим законом для підвищення професійного рівня нотаріусів установлено більш високі вимоги для зайняття посади нотаріуса (обов'язкове стажування, складання кваліфікаційного іспиту, одержання свідоцтва на зайняття нотаріальною діяльністю).

Посилено вимоги щодо відповідальності нотаріуса. Урегульовано підстави для анулювання свідоцтва на право заняття нотаріальною діяльністю, чітко визначено права та обов'язки нотаріуса. Водночас установлено правові гарантії захисту прав та інтересів нотаріуса.

Джерелами нотаріального процесуального права є також окремі закони. Це —Закон України "Про приватизацію майна державних підприємств" від 4 березня 1992 р. зі змінами й доповненнями, Закон України "Про приватизацію державного житлового фонду" від 19 червня 1992 р., Закон України "Про заставу" від 2 жовтня 1992 р., Закон України "Про плату за землю" від 3 липня 1992 р. зі змінами на 19 вересня 1997 р. та ін.

Значну роль у регулюванні нотаріального законодавства відіграють постанови Верховної Ради України, як-от: "Про порядок введення в дію Закону України "Про нотаріат" від 2 вересня 1993 р., "Про тлумачення Закону України "Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні" від 24 грудня 1993 р., "Про ратифікацію Угоди про порядок вирішення спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності" від 19 грудня 1992 р., і т. д.

Важливим джерелом нотаріального процесуального права є постанови й розпорядження Кабінету Міністрів України. Мова йде про затвердження Положення про Вищу кваліфікаційну комісію нотаріату від 22 лютого 1994 р., про декрет "Про приватизацію земельних ділянок" від 26 грудня 1992 р., про декрет "Про державне мито" від 21 січня

1993 р., про порядок посвідчення заповітів і доручень, прирівнюваних до нотаріально посвідчених від 15 червня 1994 р., та ін.

Велике значення для регулювання діяльності нотаріальних органів мають накази, розпорядження, листи Міністерства юстиції України, в яких детально регулюються питання організації та діяльності нотаріальних органів.

Доповненням до Закону України "Про нотаріат" є затверджені Міністерством юстиції України Інструкція про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України від 18 червня 1994 р., Інструкція про порядок вчинення нотаріальних дій посадовими особами виконавчих комітетів сільських, селищних, міських рад від 25 серпня 1994 р., Правила ведення нотаріального діловодства від 3 лютого 1993 р.

Для діяльності нотаріальних органів мають значення і окремі накази та рекомендації Міністерства юстиції України.

Велике значення для регулювання нотаріальної практики мають укази Президента України: "Про впорядкування справляння плати за вчинення нотаріальних дій" від 10 липня 1998 р.

Джерелами нотаріального процесуального права є також постанови Пленуму Верховного Суду України: "Про судову практику в справах за скаргами на нотаріальні дії або відмову в їх вчиненні" від 31 січня 1992 р.; "Про практику розгляду судами України справ про спадкування" від 24 червня 1983 р., "Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ" від 25 грудня 1996 р.

При вчиненні нотаріальних дій застосовуються і акти місцевих органів влади та управління. На території Автономної Республіки Крим застосовується законодавство цієї територіальної одиниці України.

Питання вчинення нотаріальних дій за кордоном визначаються консульськими конвенціями, міжнародними угодами, що їх уклала Україна з іншими державами. Порядок вчинення нотаріальних дій консульськими установами України регулюється Законом України "Про нотаріат", Консульським статутом України та іншими законодавчими актами нашої держави.

Відповідно до законодавства України, міжнародних договорів нотаріуси застосовують і норми іноземного права.

Оскільки нотаріальна діяльність тісно пов'язана з такими галузями українського права, як цивільне, цивільно-процесуальне, сімейне, земельне, трудове, нотаріуси, крім джерел нотаріального процесуального права, керуються також нормами цих галузей права під час вчинення нотаріальних дій/

 

4. Поняття нотаріального процесу та його суб’єкти.

Розгляд питання про місце нотаріату в системі юстиції і про його природу приводить до висновку про те, що нотаріальна діяльність є процесуальною за своїм характером.

У зв'язку з цим доречною буде далі характеристика нотаріального процесу як різновиду юридичного процесу. Оскільки нотаріат — спеціальний правозастосовчий, юрисдикційний орган, що владно вирішує в межах своєї компетенції правові питання, його діяльність можна розглядати як особливий вид державної діяльності, здійснюваної у визначеному процесуальному порядку. Відносини, що виникають у зв'язку з учиненням нотаріальної діяльності між нотаріатом і фізичною чи юридичною особою з приводу посвідчення юридичних фактів (угод), вживання заходів щодо охорони спадкового майна, видачі свідоцтв про право на спадщину і т. ін., за своїм характером є процесуальними, спрямованими на вирішення матеріально-правових питань, віднесених до його компетенції. Усе це свідчить про те, що процесуальний порядок вчинення нотаріальних дій, маючи визначену регламентовану систему процесуальних дій, складає зміст нотаріального процесу.

Для розробки визначення нотаріального процесу і його характеристики як самостійного правового інституту необхідно враховувати, що питання про природу юридичного процесу взагалі є дискусійним.

У теорії цивільного процесуального права розроблене поняття цивільного процесу як сукупності процесуальних дій суду й учасників процесу, що відбуваються у певному встановленому законом порядку. Аналогічне поняття процесу розроблене і в науках кримінального й адміністративного процесів слід зазначити, що більшістю правознавців процесуальне право розуміється виключно як судове і лише деякі з них допускають існування інших, несудових процесуальних форм (І. Жеруоліс, С. В. Курильов, Д. М. Чечот та ін.).

На наш погляд, уявлення про те, що процесуальне право — це судове процесуальне право, а юридичний процес — це судовий процес, судочинство, не враховують розширення сфери процесуального регулювання, розвиток нових процесуальних форм. У процесуальній формі здійснюється не тільки судова діяльність, а й діяльність інших юрисдикційних органів. Разом з тим, законодавча институалізація різновидів юридичних процесів, у тому числі й нотаріального, не означає уніфікованості процесуального порядку вирішення юридичних справ, тому що діяльність із захисту права в різних формах юрисдикції неоднакова за своїми характером, завданням і цілями. Кожна форма захисту цивільних прав конструюється з урахуванням специфіки компетенції органу і покладених на нього задач. А особливості в організаційній структурі, компетенції, способах вирішення справи, що характеризують той чи інший юрисдикційний орган, визначають наявність судової, нотаріальної, третейської та інших процесуальних форм.

Все це дозволяє вважати, що нотаріальна процесуальна діяльність — це правозасточовча, юрисдикційна діяльність, у рамках якої компетентним органом — нотаріусом — вирішується конкретна нотаріальна справа, а результатом є правозастосовчий нотаріальний акт, що містить висновок про наявність у заінтересованої особи певного права чи наявність юридичного факту.

Нотаріальний процес — це форма вчинення цієї діяльності, вид юридичного процесу, що являє собою встановлений законом порядок вчинення нотаріальних дій. Зміст нотаріального процесу складають процесуальні дії нотаріусів або прирівняних до них осіб та інших учасників нотаріального процесу, якими реалізуються їх процесуальні права й обов'язки.

Нотаріальний процес характеризується низкою ознак, властивих юридичному процесу. Нотаріальний процес — це розгляд (вирішення) певної юридичної справи. Юридична справа — це обставина, що розглядається на підставі закону, а її наслідки здійснюються у виконання закону.

У результаті вирішення юридичної справи нотаріусом (вчинення нотаріальних дій) юридичні права й обов'язки осіб, стосовно яких ці дії були вчинені, санкціонуються державою, документам надається офіційне значення, що дозволяє зазначеним особам набувати певного статусу і здійснювати певні дії (приміром, успадковувати майно за заповітом).

Нотаріальний процес — правова форма діяльності уповноважених на те органів держави і посадових осіб. Вчинення нотаріальних дій здійснює суворо встановлене коло осіб, конкретний склад і обсяг компетенції яких встановлені законодавством (статті 1, 3, 34, 35, 36, 37, 38, 40 Закону). Порушення правил, що визначають компетенцію осіб, які можуть вчинювати нотаріальні дії, тягне за собою несприятливі процесуальні наслідки — визнання недійсними вчинюваних дій (див., наприклад, ст. 9 Закону).

Нотаріальний процес як різновид юридичного процесу — це діяльність, результати якої обов'язково оформляються у відповідних процесуальних актах-документах. Так, згідно зі ст. 48 Закону, при посвідченні угод, засвідченні правильності копій документів і виписок з них, справжності підписів на документах, правильності перекладу документів з однієї мови на іншу, а також часу пред'явлення документа на відповідних матеріалах вчиняються посвідчувальні написи. На підтвердження права на спадщину, права власності, посвідчення фактів, що громадянин живий, про перебування громадянина в певному місці, тотожності громадянина з особою, зображеною на фотокартці, про прийняття на збереження документів видаються відповідні свідоцтва. Стаття 89 Закону регулює питання про зміст виконавчого напису.

Крім того, згідно зі ст. 52 Закону, всі нотаріальні дії, вчинені нотаріусом чи посадовою особою виконавчого комітету, реєструються в реєстрах нотаріальних дій.

Юридичний процес і нотаріальний процес як його різновид — діяльність, яка спричинює об'єктивну потребу у процедурно-процесуальній регламентації, що є гарантією правильного, швидкого й ефективного розгляду справи, винесення законного й обґрунтованого рішення.

Нотаріальний процес — це діяльність, безпосередньо пов'язана з необхідністю використання різних методів і засобів юридичної техніки. У нотаріальному процесі існує система вимог, що пред'являються до нотаріального провадження, які містяться в Правилах ведення нотаріального діловодства, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 3 лютого 1994 р., і встановлюють єдиний для державних і приватних нотаріусів порядок ведення нотаріального діловодства, складання й оформлення службових документів. Порядок складання нотаріальних свідоцтв і посвідчувальних написів, ведення реєстрів для реєстрації нотаріальних дій, а також інших книг, пов'язаних з учиненням нотаріальних дій, регулюється також Інструкцією про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України.

Оскільки нотаріальний процес є різновидом юридичного процесу і зводиться до передбаченого законом порядку вчинення нотаріальних дій, він характеризується складним структурним змістом. Елементами нотаріального процесу, на нашу думку, є його суб'єкти, стадії і провадження, що дозволяють окреслити просторово-часові межі та предметний зміст цієї форми діяльності.

До суб'єктів нотаріального процесу належать нотаріальні органи й особи, що беруть участь у здійсненні нотаріальних дій.

Усі суб'єкти нотаріального процесу залежно від функцій і цілей участі можуть бути об'єднані в три групи.

Першу складають нотаріальні органи — державні та приватні нотаріуси, посадові особи місцевих органів виконавчої влади, консульські установи України. Згідно зі ст. 40 Закону, до нотаріально засвідчених документів прирівнюються заповіти й доручення, засвідчені рядом посадових осіб (головними лікарями, їх заступниками по медичній частині або черговими лікарями лікарень, лікувальних установ, санаторіїв; директорами і головними лікарями будинків для престарілих та інвалідів; капітанами морських суден чи суден внутрішнього плавання, що плавають під прапором України; начальниками розвідувальних, арктичних та інших подібних до них експедицій; начальниками, їх заступниками по медичній частині, старшими і черговими лікарями госпіталів, санаторіїв для військовослужбовців та інших військово-лікувальних установ; командирами (начальниками) військових частин, з'єднань, установ і закладів; начальниками місць позбавлення волі).

Другу групу утворюють юридично заінтересовані особи. Це громадяни і юридичні особи, за дорученням яких чи стосовно яких відбувалися нотаріальні дії, та їхні представники (ч. 2 ст. 8 Закону).

До третьої групи відносять осіб, не заінтересованих у результаті нотаріальної справи, але які також беруть участь у нотаріальному процесі (експерти, перекладачі, зберігачі й опікуни спадкового майна та ін.). Мета їх участі — сприяти здійсненню нотаріальної діяльності і складанню нотаріусом законного й обґрунтованого нотаріального акта.

Нотаріальні органи є центральними й обов'язковими суб'єктами нотаріального процесу, вони наділені повноваженнями складати обов'язкові для всіх інших суб'єктів нотаріальні акти. Владний характер повноважень нотаріальних органів забезпечує можливість залучення до процесу заінтересованих осіб та інших суб'єктів, збір, дослідження й оцінку доказів і таку організацію процесу, яка створює умови для одержання заінтересованими особами очікуваного результату відповідно до закону, тобто для виконання задач нотаріату.

Покладаючи на нотаріальні органи функцію вчинення нотаріальних дій, держава наділяє їх реальними владними повноваженнями. Правосуб'єктність нотаріальних органів має своєрідний характер. Вона виявляється в компетенції, тому що нотаріальні органи наділяються державою не право- і дієздатністю, а правами й обов'язками, сукупність яких і складає компетенцію нотаріальних органів щодо вчинення нотаріальних дій.

Компетенція нотаріальних органів має різний обсяг, оскільки коло повноважень на вчинення основних нотаріальних дій різне і залежить від суб'єкта, який представляє нотаріальний орган.

Крім нотаріусів і посадових осіб, уповноважених вчинювати нотаріальні дії, до суб'єктів нотаріального процесу належать заінтересовані у справі особи. У свою чергу, останні поділяються на осіб-ініціаторів процесу, тобто тих, хто порушує нотаріальне провадження, звертаючись до нотаріуса за вчиненням нотаріальної дії, і осіб, що притягуються до процесу нотаріальним органом.

Наприклад, у порядку ст. 85 Закону нотаріус приймає від боржника в депозит грошові суми та цінні папери для передачі їх кредитору. Про надходження грошових сум і цінних паперів нотаріус сповіщає кредитора і на його вимогу видає йому грошові суми та цінні папери. Тут ініціатором процесу виступає боржник, а кредитора нотаріальний орган зобов'язаний залучити до процесу. Аналогічна ситуація складається при застосуванні ряду інших статей Закону. Так, ст. 55 Закону передбачає, що при наявності заборони відчуження майна, обтяженого боргом, правочин про його відчуження засвідчується лише у разі згоди кредитора і набувача на переведення боргу на набувача. Правочин про відчуження житлового будинку, будівництво якого не закінчено, засвідчується при наявності позитивного рішення виконавчого комітету місцевої ради народних депутатів або відповідної державної адміністрації. Стаття 72 Закону передбачає обов'язкову участь у нотаріальному процесі стягувача, якщо не відбулися прилюдні торги житлового будинку; ст. 71 — спадкоємців померлого з подружжя при видачі свідоцтва про право власності на частку у спільному майні подружжя; ст. 63 — спадкоємців при відкритті спадщини; п. 99 Інструкції вимагає обов'язкової згоди всіх співвласників при оформленні угоди про передачу в заставу майна, що є у спільній власності.

Існування інституту обов'язкової участі заінтересованих осіб обумовлене тим, що в результаті вчинення нотаріальної дії можуть бути порушені їхні права та інтереси. Така участь забезпечує реалізацію безспірно-го характеру нотаріального провадження: якщо між зазначеними особами й ініціатором процесу виникає спір, продовження нотаріального процесу стане неможливим, виникне судовий процес. Відсутність же спору між ними в рамках нотаріального процесу виключає і виникнення судового спору надалі.

До заінтересованих осіб належать також законні (статті 80, 81 Закону) і договірні (ст. 44 Закону) представники, їх інтерес визначається безпосередньо законом (батьки, усиновителі, опікуни чи піклувальники) або договором (адвокати). Здійснюючи функцію сприяння тим, кого вони представляють, в досягненні їх цілей у процесі, представники здатні впливати на виникнення і хід нотаріального процесу.

До незаінтересованих осіб у нотаріальному процесі слід віднести експертів (ст. 51 Закону), перекладачів (статті 15, 79 Закону), зберігачів, опікунів та інших осіб, яким передано на збереження спадкове майно (ст. 61 Закону), свідків (ст. 94 Закону) та інших осіб. Суб'єкти цієї групи не впливають на хід і розвиток процесу, а тільки сприяють успішній діяльності інших учасників тим, що надають необхідний фактичний матеріал. Висновки експертів є для нотаріусів джерелами відомостей, необхідних для вирішення питання про дійсність представлених документів. Перекладач — процесуальна фігура, необхідна для реалізації принципу мови в нотаріальному провадженні й для забезпечення здійснення громадянами своїх прав. Без його участі нотаріус, що не володіє відповідною мовою, просто не зможе виконувати нотаріальну дію, передбачену ст. 79 Закону, — посвідчення правильності перекладу. Зберігачі й опікуни спадкового майна — суб'єкти нотаріального процесу, які сприяють належній організації охорони. Свідки підтверджують ті фактичні обставини, що стануть підставою для складання акта про морський протест.

Серед суб'єктів нотаріального процесу слід виділити й осіб, уповноважених зацікавленими громадянами чи організаціями. Вони беруть участь у процесі в порядку статті 45, 97 Закону, підписуючи угоду замість особи, що не може це зробити власноручно внаслідок фізичної вади, хвороби чи з інших поважних причин або, одержуючи від нотаріуса прийняті на збереження в іншої особи документи. Ці суб'єкти відрізняються від представників тим, що спеціально уповноважуються заінтересованими особами на вчинення лише однієї процесуальної дії і внаслідок цього не мають заінтересованості в процесі. Крім того, у ст. 45 Закону вказується, що угоду не може підписувати особа, на користь якої чи за участі якої її посвідчено, тобто заінтересована особа.

5. Стадії нотаріального процесу.

Стадійність — це ознака нотаріального процесу, що визначає його динаміку, послідовність здійснення процесуальної діяльності. Стадія нотаріального процесу як його складова частина утворюється сукупністю нотаріальних процесуальних дій, спрямованих до однієї найближчої процесуальної мети, і характеризується просторово-часовими межами, специфічним колом суб'єктів, які мають певні права та обов'язки, властиві саме їм в цій стадії і володіють процесуальними документами, що видаються нотаріусом у даній стадії.

З урахуванням запропонованого визначення в нотаріальному процесі можна виділити такі обов'язкові стадії:

1) порушення нотаріального провадження;

2) підготовка до вчинення нотаріальної дії;