Принцип таємниці вчинення нотаріальних дій.

На відміну від судів, що розглядають і вирішують справи відкрито і гласно, нотаріуси й інші посадові особи, що вчиняють нотаріальні дії, повинні зберігати таємницю вчинення цих дій (ч. 2 ст. 5, ст. 8 Закону). Вимога таємниці нотаріальних дій означає насамперед те, що їх слід вчиняти тільки в присутності безпосередньо зацікавленої особи (чи осіб) і лише в разі потреби в присутності тих, хто надає їм допомогу (представників, перекладача, громадян, що підписують документи за хворих чи неписьменних, і т. ін.). При цьому особі, яка підписується за іншу особу, спеціально не повідомляють про зміст документа. Ніхто із сторонніх не повинний спостерігати за ходом нотаріальної процедури.

Ці умови нотаріус зобов'язаний виконати незалежно від того, вчиняє він нотаріальні дії у приміщенні контори чи поза нею. Відповідно учасники нотаріального провадження можуть наполягати на створенні обстановки, що виключає розголошення даних, які вони мають намір тримати в секреті.

Довідки про вчинені нотаріальні дії і документи видаються тільки фізичним і юридичним особам, за дорученням яких чи відносно яких відбувалися нотаріальні дії.

За письмовою вимогою суду, господарського суду, прокуратури, органів дізнання і слідства довідки про вчинення нотаріальної дії і документи видаються у зв'язку з кримінальними, цивільними чи господарськими справами, що знаходяться в їх провадженні. Зазначені вимоги мають бути належним чином оформлені: слідчий орган виносить постанову, суд (чи суддя) — відповідну ухвалу. Матеріали ці підлягають збереженню у справах нотаріальної контори чи приватного нотаріуса. До офіційного порушення справи запити в нотаріальні органи не допускаються.

Вимогу таємниці необхідно також враховувати при виконанні запитів компетентних інстанцій: документація повинна передаватися шляхами і способами, що виключають ознайомлення з нею сторонніх осіб.

За письмовою вимогою державної податкової інспекції видаються довідки, документи чи копії з них для визначення правильності стягування державного мита і для цілей оподатковування.

Принцип таємниці поширюється не тільки на довідки й документи, а й на усні і письмові пояснення осіб, ознайомлених зі змістом нотаріальних дій. Такі пояснення можуть бути дані тільки органам суду, прокуратури, слідства (наприклад, у формі показань нотаріуса як свідка у справі).

Вимога збереження таємниці поширюється не тільки на зміст нотаріальної дії, а й на факт звернення з проханням про її вчинення.

Особливий режим установлений для заповітів. За законом громадянин може в будь-який час змінити чи скасувати складений ним заповіт. Заповіт тягне юридичні наслідки лише після смерті заповідача. Тому до його смерті жодних довідок про заповіти нотаріальні органи видавати не мають права. Названих у заповіті спадкоємців не можна вважати особами, відносно яких вчиняються нотаріальні дії, а тому вони не вправі одержувати відповідну інформацію. Дане право вони набувають з моменту відкриття спадщини.

Обов'язок дотримання таємниці нотаріальних дій поширюється також на осіб, яким про вчинені нотаріальні дії стало відомо у зв'язку з виконанням службових обов'язків. Маються на увазі як особи, що перебувають з нотаріусом у трудових правовідносинах, так і посадові особи органів, що керують діяльністю нотаріату, яким (наприклад, при перевірках, ревізіях) стануть відомі конкретні факти нотаріального провадження. Від цього обов'язку вони не звільняються з переходом на іншу роботу чи виходом на пенсію.

Зберігати таємницю вчинення нотаріальних дій, зрозуміло, не зобов'язані самі заінтересовані особи. Вони можуть повідомляти кому завгодно про складені заповіти, договори, доручення і т. ін.

Особи, винні в порушенні таємниці вчинених нотаріальних дій, несуть відповідальність у порядку, встановленому законодавством України. У даному випадку підлягають застосуванню санкції, що містяться в трудовому праві, у тому числі звільнення з посади (для державних нотаріусів). Якщо розголошення таємниці вчинення нотаріальних дій завдало матеріальної шкоди, то вона підлягає відшкодуванню на підставі відповідних статей Закону і Цивільного кодексу. Якщо ж такі дії спричинили наслідки, що є складом злочину, то проти винного можливо порушення кримінальної справи.

 

 

Список рекомендованої літератури:

Законодавство:

1. Конституція України. Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996р.

2. Закон України „Про нотаріат" від 2 вересня 1993 р.

Додаткова література:

3. Нотаріат в Україні: Підручник / За ред. В. В. Комарова. – К.: Юрінком Інтер, 2006. – 320 с.

4. Радзієвська Л. К., Пасічник С.Г. Нотаріат в Україні: Навч. посібник / За відп. ред. Л.К. Радзієвської.-К.: Юрінком Інтер, 2000.-528 с.

5. Семаков Г.С., Кондракова С.П. Нотаріат в Україні: Курс лекцій.-К.: МАУП, 2001.- 120с.

6. Фурса С.Я., Фурса Є.І. Нотаріат в Україні. Теорія і практика: Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. – К.: А.С.К., 2001.-976с.-(Сер. „Економіка. Фінанси. Право”).

7. Нотаріальний процес в Україні: Навчальний посібник / За ред. Медвідь Ф.М. К.: Атіка, 2006. – 324 с.

 

Тема 2. Організаційна побудова нотаріату в Україні.

Структура нотаріальних органів та організація діяльності нотаріату в Україні.

Державні нотаріальні контори.

Державні нотаріальні архіви.

Організація діяльності посадових осіб виконавчих комітетів місцевих рад, консульських установ і дипломатичних представництв щодо вчинення нотаріальних дій.

Повноваження управлінь юстиції щодо організації і контролю за діяльністю нотаріату.

Українська нотаріальна палата.

Література:

1. Закон України «Про нотаріат» від 2 вересня 1993 р.

2. Наказ Міністерства юстиції України від 7 лютого 1994 року N 8/5 "Про затвердження Положення про державний нотаріальний архів"

3. Розпорядження Президента України "Про затвердження Положення про дипломатичне представництво України за кордоном" від 22.10.92

4. В.В. Комарова. Нотаріат в Україні. Підручник. Київ. Юрінком. Інтер. 2006 р.

5. Нотаріат в Україні: Курс лекцій. — К.: МАУП, 2001. — 120 с. — Бібліогр.: с. 114-116.

Структура нотаріальних органів та організація діяльності нотаріату в Україні.

Нотаріат в Україні - це система органів і посадових осіб, на які покладено обов'язок посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняти інші нотаріальні дії, передбачені цим Законом, з метою надання їм юридичної вірогідності.

Вчинення нотаріальних дій в Україні покладається на нотаріусів, які працюють в державних нотаріальних конторах, державних нотаріальних архівах (державні нотаріуси) або займаються приватною нотаріальною діяльністю (приватні нотаріуси).

Документи, оформлені державними і приватними нотаріусами, мають однакову юридичну силу.

Згідно ЗУ «Про нотаріат» у населених пунктах, де немає нотаріусів, уповноважені на це посадові особи органу місцевого самоврядування вчиняють такі нотаріальні дії:

1) вживають заходів щодо охорони спадкового майна;

2) посвідчують заповіти (крім секретних);

3) видають дублікати посвідчених ними документів;

4) засвідчують вірність копій (фотокопій) документів і виписок з них;

5) засвідчують справжність підпису на документах.

Зазначені посадові особи органів місцевого самоврядування не мають права на оформлення документів, призначених для використання за межами державного кордону.

Вчинення нотаріальних дій за кордоном покладається на консульські установи України, а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на дипломатичні представництва України.

Посвідчення заповітів і доручень, прирівняних до нотаріальних, може провадитись особами, вказаними у статті 40 ЗУ «Про нотаріат».

Крім того, посвідчення заповітів і доручень, що прирівнюються до нотаріально посвідчених, можуть здійснювати посадові особи, зазначені у ст. 40 Закону (головні лікарі лікарень, інших лікувальних установ, санаторіїв тощо, капітани морських суден, начальники експедицій та ін.)

Покладаючи на нотаріальні органі та посадових осіб функції вчинення нотаріальних дій, держава наділяє їх відповідними повноваженнями.