Вимоги,що пред’являються до посвідчення заповітів

Заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

Посадова, службова особа посвідчує заповіти дієздатних фізичних осіб у присутності свідків. Не допускається вчинення заповіту через представника. Заповіт складається однією фізичною особою (крім заповіту, що складається подружжям).

Заповіт складається у письмовій формі із зазначенням місця і часу його складення, дати та місця народження заповідача і підписується заповідачем власноручно.

Заповідач може написати заповіт власноручно або надрукувати за допомогою технічних засобів. Якщо відач внаслідок фізичної вади або хвороби не може власноручно підписати заповіт, за його дорученням у його присутності та у присутності запрошених ним двох свідків заповіт може підписати інша фізична особа.

Текст заповіту складається так, щоб розпорядження заповідача не викликало непорозумінь чи сумнівів під час оформлення спадщини.
Присутність не менш як двох свідків є обов'язковою умовою при посвідченні заповітів.

Свідком може бути фізична особа, що має повну цивільну дієздатність.

Свідком не може бути:

-інша посадова, службова особа;

-спадкоємець за заповітом;

-член сім'ї та близький родич спадкоємця за заповітом;

-фізична особа, що не може прочитати або підписати заповіт внаслідок фізичної вади або хвороби.

У заповіті зазначаються прізвище, ім'я та по батькові свідка, дата його народження, місце проживання, реквізити паспорта чи іншого документа, на підставі якого встановлено особу свідка.

Свідки, при яких посвідчено заповіт, зачитують його вголос та ставлять свої підписи на ньому.

Свідок несе відповідальність за шкоду, заподіяну ним внаслідок розголошення відомостей, що стали йому відомі у зв'язку з його участю у вчиненні нотаріальної дії, в установленому законодавством порядку.

Для посвідчення заповіту від заповідача не вимагається подання документів, які підтверджують його право на майно, що заповідається.

Майно може бути заповідане тільки у власність. Заповідач може покласти на спадкоємця, до якого переходить житловий будинок, квартира або інше нерухоме чи рухоме майно, обов'язок надати іншій особі право користування таким майном або певною його частиною.

Заповідач може обумовити виникнення права на спадщину в особи, що призначена у заповіті, наявністю певної умови як пов'язаної, так і не пов'язаної з її поведінкою (наявність інших спадкоємців, проживання у певному місці, народження дитини, здобуття освіти тощо).

Умова, визначена у заповіті, повинна існувати на час відкриття спадщини і є нікчемною, якщо суперечить закону або моральним засадам суспільства.

До заповіту може бути включено розпорядження немайнового характеру (наприклад, порядок розпорядження особистими паперами, виконання певних дій, спрямованих на досягнення суспільно корисної мети тощо).

Посадова, службова особа під час посвідчення заповіту зобов'язана роз'яснити заповідачу зміст статті 1241 Цивільного кодексу України про право на обов'язкову частку у спадщині та зміст статті 1307 Цивільного кодексу України
щодо нікчемності заповіту на майно, яке є предметом спадкового договору.

Посадова, службова особа під час посвідчення заповіту роз'яснює заповідачу його право:

-скасувати чи внести зміни до заповіту;

-заповісти усе своє майно або його частку, в тому числі предмети домашньої обстановки та вжитку;

-заповісти вклад, який зберігається у банку (фінансовій установі);

-заповісти майно одній або кільком особам - як тим, що входять, так і тим, що не входять до кола спадкоємців за законом, юридичним особам, а також державі;

-позбавити у заповіті права на спадкування одного, кількох або всіх спадкоємців за законом;

-зазначити у разі складення заповіту на користь кількох спадкоємців, в яких частинах кожному з них заповідається майно.

У разі посвідчення заповіту на вклад, який зберігається у банку (фінансовій установі), у тексті заповіту зазначається номер рахунка, повне найменування і місцезнаходження банку (фінансової установи), в якій зберігається вклад

Заповіт складається і посвідчується у двох примірниках.

Один примірник заповіту видається заповідачу. Другий примірник у той самий день передається до державного нотаріального архіву за постійним місцем проживання заповідача. Капітан морського або річкового судна, що плаває під прапором України, зобов'язаний передати один примірник посвідченого ним заповіту начальнику порту України або консулу України в іноземному порту для передачі його до державного нотаріального архіву за постійним місцем проживання заповідача.

Якщо заповідач не мав постійного місця проживання в Україні або місце його проживання невідоме, заповіт передається до Київського державного нотаріального архіву.

Відомості про посвідчені заповіти підлягають внесенню до Спадкового реєстру в установленому Мін'юстом порядку. 2.Видача свідоцтва про право на спадщину На майно, що переходить за правом спадкоємства до спадкоємців
або держави, нотаріусом за місцем відкриття спадщини видається свідоцтво про право на спадщину. Свідоцтво про право на спадщину – це процесуальний нотаріальний акт, який посвідчує перехід права власності на майно спадкодавця до спадкоємців. Не можна успадкувати лише право на спадкове майно, не прийнявши на себе обов’язки з ним пов’язані. Спадкоємець не може прийняти одну частину спадщини, а від другої відмовитися. Якщо успадковане майно підлягає обов’язковій державній реєстрації, то свідоцтво про право на спадщину є для спадкоємців правовстановлюючим документом. Сідоцтво про право на спадщину видається нотаріусом спадкоємцеві, який прийняв спадщину. Загальний термін на прийняття спадщини встановлений у відповідності до вимог ст. 1270 ЦК України у 6 місяців і розпочинається з дня відкриття спадщини. Після закінчення цього терміну у спадкоємця виникає право на отримання свідоцтва про право на спадщину. Для отримання свідоцтва про право на спадщину, на підставі ч. 2 ст. 1269 ЦК України та п. 207, 208 Інструкції „Про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України”, спадкоємець зобов’язаний особисто подати заяву про прийняття спадщини до нотаріальної контори за місцем відкриття спадщини, або надіслати її поштою, попередньо засвідчивши справжність підпису на заяві у нотаріальному порядку. Спадкоємець, який не подав у зазначений шестимісячний термін заяву про прийняття спадщини, але фактично вступив в управління спадковим майном протягом шести місяців з дня відкриття спадщини, має право на підставі ч. 3 ст. 1268 ЦК України подати заяву про прийняття спадщини, після спливу зазначеного терміну, і отримати свідоцтво про право на спадщину. Спадкоємець, якому за рішенням суду встановлений додатковий строк для подання заяви про прийняття спадщини, зобов’язаний в межах встановленого судом строку прийняти спадщину шляхом подання нотаріусу за місцем відкриття спадщини заяви про видачу йому свідоцтва про право на спадщину. Особа, яка подала заяву про прийняття спадщини на підставі ч. 5 ст. 1269 ЦК України, може відкликати її протягом строку, установленого для прийняття спадщини.Не допускається прийняття заяв про прийняття спадщини, складених від імені спадкоємців їх представниками на підставі довіреностей. Нотаріус при видачі свідоцтва про право на спадщину за законом перевіряє факт смерті спадкодавця, час і місце відкриття спадщини, наявність підстав для закликання до спадкоємства за законом осіб, які подали заяву про видачу свідоцтва, та склад спадкового майна. Спадкоємці за законом, які позбавлені можливості подати документи, що підтверджують наявність підстав для закликання до спадкоємства, можуть бути за письмовою згодою всіх інших спадкоємців, які прийняли спадщину і подали докази родинних, шлюбних чи інших відносин із спадкодавцем, включені до свідоцтва
про право на спадщину. Нотаріус при видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом перевіряє факт смерті спадкодавця, наявність заповіту, час і місце відкриття спадщини, склад спадкового майна. Нотаріус також перевіряє коло осіб, які мають право на обов'язкову частку в спадщині. 3. Порядок видачі свідоцтв про право на спадщину

Порядок видачі свідоцтва про право на спадщину регулюється ст. 66-69 Закону, ст. 524-564 ЦК України. Свідоцтво про право на спадщину може видавати лише державна нотаріальна контора. За кордоном таке свідоцтво може видавати консульська установа чи ди­пломатичне представництво. Видача свідоцтва про право на спадщи­ну спадкоємцям, які своєчасно прийняли спадщину, жодними строка­ми не обмежується, і звертатися за одержанням свідоцтва про право на спадщину можна будь-коли після закінчення шестимісячного строку.

Заява про видачу свідоцтва про право на спадщину повинна бути оформлена письмово.

Прохання про видачу такого свідоцтва може бути викладене в заяві про прийняття спадщини або в окремій заяві.

На підставі поданої заяви в нотаріальній конторі заводиться спадко­ва справа, де містяться необхідні документи, що підтверджують на­явність юридичних фактів на видачу свідоцтва про право на спадщи­ну; у кінці справи підшивається примірник свідоцтва про право на спадщину.

Свідоцтво про право на спадщину видається на ім'я всіх спадкоємців або за їх бажанням кожному окремо. В обох випадках у свідоцтвах зазначається все спадкове майно, перелічуються всі спад­коємці та визначається частка спадщини спадкоємця, якому видано свідоцтво про право на спадщину. Крім того, за бажанням спад­коємців кожному з них можуть бути видані окремі свідоцтва на певний вид спадщини.

Особиста явка спадкоємця за одержанням свідоцтва про право на спадщину не обов'язкова. Це свідоцтво може одержати представник спадкоємця за дорученням або на прохання спадкоємця його можуть надіслати поштою. При видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом нотарі­ус повинен перевірити, чи правильно складено й посвідчено заповіт, чи відповідає він вимогам закону. У противному разі нотаріус відмов­ляє у прийнятті заповіту і видачі свідоцтва про право на спадщину. Крім того, нотаріус з'ясовує, чи не скасовано заповіт, про що він ро­бить відмітку.

При видачі свідоцтва про право на спадщину нотаріус перевіряє наявність спадкоємців, які мають право на обов'язкову част­ку у спадщині. Такими особами є неповнолітні й непрацездатні діти, непрацездатні дружина (чоловік), батьки та утриманці, які незалежно від змісту заповіту успадковують не менше двох третин частки, яка належала б кожному з них у разі спадкоємства за законом (ст. 535 ЦК України). Для визначення обов'язкової частки спадкоємця треба вста­новити коло спадкоємців за законом тієї черги, яка за відсутності за­повіту закликалася б до спадкоємства. При визначенні обов'язкової частки враховується вартість усього спадкового майна.

Із переходом спадкового майна державі заяву про видачу свідоцтва про право на спадщину надсилає до нотаріальної контори відповідний фінансовий орган, на території якого перебуває спадкове майно. Свідоцтво про право держави на спадщину видається через шість місяців від дня відкриття спадщини.