Поняття і правова природа нотаріату. Функції нотаріату.

Майкут Х.В.

М14

Нотаріат:курс лекцій /Х.В. Майкут. – Львів: Львівський державний університет внутрішніх справ, 2012. – 212 с.

У курсі лекцій з урахуванням оновленого законодавства висвітлюються основні інститути та актуальні проблеми нотаріату, зокрема, становлення інституту нотаріату в зарубіжних країнах та в Україні, проблеми правової природи та функцій нотаріату, організації діяльності нотаріальних органів. Особлива увага приділяється правовому регулюванню та порядку вчинення окремих нотаріальних дій в Україні та за кордоном.

Для студентів вищих навчальних закладів України.

 

Опубліковано в авторській редакції

 

 

ББК 67.99 (4Укр)92я73

УДК 347.961(477)(075.8)

© Майкут Х.В., 2012

© Львівський державний університет
внутрішніх справ, 2012

ЗМІСТ

 

 

ПЕРЕДМОВА.. 7

 

Виникнення і розвиток нотаріату як правового інституту 9

1. Поняття і правова природа нотаріату. Функції нотаріату 9

2. Історія розвитку нотаріату в зарубіжних країнах. 14

3. Історія розвитку нотаріату в Україні 20

4. Сучасні системи нотаріату. Латинський нотаріат. 29

 

Організація діяльності нотаріату в Україні 33

1. Роль органів юстиції щодо регулювання діяльності нотаріату 33

2. Система нотаріальних органів і посадових осіб,
на яких покладено обов’язок вчиняти нотаріальні дії
в Україні 38

3. Організація діяльності державних нотаріальних
контор і приватних нотаріусів. Вимоги до посади
нотаріуса. 39

4. Організація діяльності державних нотаріальних
архівів. 55

5. Організація роботи посадових осіб, на яких
покладено обов’язок вчиняти нотаріальні дії 61

6. Вчинення нотаріальних дій консульськими установами України 64

 

Загальні правила вчинення нотаріальних дій.. 67

1. Поняття нотаріальної дії. Загальні правила нотаріального провадження 67

2. Місце і строки вчинення нотаріальних дій. 68

3. Порядок встановлення особи громадянина,
який звернувся за вчиненням нотаріальної дії 73

4. Визначення обсягу цивільної дієздатності
фізичних осіб та правоздатності юридичних осіб,
які беруть участь у правочинах, а також перевірка
повноважень представників. 74

5. Підписання нотаріально посвідчуваних документів.
Вимоги до документів, що подаються для вчинення нотаріальних дій 77

6. Відмова у вчиненні нотаріальних дій. 80

7. Оплата вчинюваних нотаріальних дій. 82

 

Загальні правила посвідчення правочинів. 86

1. Характеристика загальних правил посвідчення правочинів 86

2. Особливості посвідчення правочинів
про відчуження нерухомого майна. 94

3. Посвідчення договорів щодо передачі майна
в користування (найму або позички будівлі,
іншої капітальної споруди, позички транспортних
засобів) 99

4. Посвідчення договору застави. 103

5. Посвідчення договору ренти. 108

6. Посвідчення договору довічного утримання
(догляду) 109

7. Особливості посвідчення спадкового
договору. 112

8. Посвідчення шлюбного договору. 115

9. Представництво і довіреність. 117

10. Посвідчення заповітів. 122

 

Посвідчення безспірних прав. 129

1. Порядок та особливості видачі свідоцтва про право
на спадщину. 129

2. Свідоцтво про право власності на частку
в спільному майні подружжя. 142

2.1. Поняття і значення видачі свідоцтва
про право власності на частку в спільному майні
подружжя. 142

2.2. Порядок видачі свідоцтва про право власності
на частку в спільному майні подружжя. 145

 

Охоронні нотаріальні дії 149

1. Поняття та значення охоронних нотаріальних дій. Вжиття заходів щодо охорони спадкового майна 149

2. Накладання заборони відчуження нерухомого
та рухомого майна. 157

3. Прийняття документів на зберігання. 161

4. Прийняття у депозит грошових сум
та цінних паперів. 163

 

Засвідчення вірності копій документів і витягів
з них, справжності підписів і вірності перекладу. Нотаріальне посвідчення юридичних фактів 169

1. Засвідчення вірності копій (фотокопій) документів
і витягів з них. 169

2. Засвідчення справжності підпису на документах. 173

3. Засвідчення вірності перекладу документів
з однієї мови на іншу. 175

4. Нотаріальне посвідчення юридичних фактів. 176

4.1. Посвідчення факту, що громадянин є живим,
та факту перебування громадянина в певному
місці 176

4.2. Посвідчення тотожності громадянина
з особою, зображеною на фотокартці. 178

4.3. Посвідчення факту часу пред’явлення
документів. 179

 

Нотаріальні дії, спрямовані на надання
документам виконавчої сили.. 180

1. Вчинення виконавчих написів. 180

1.1. Поняття і значення виконавчого напису. 180

1.2. Умови і порядок вчинення виконавчих
написів. 181

2. Поняття та значення векселя.
Порядок вчинення протестів векселів. 188

3. Поняття чека як форми безготівкових розрахунків.
Процесуальний порядок пред’явлення чеків
до платежу та посвідчення неоплати чеків. 196

 

Використані джерела. 200

Нормативно-правові акти. 200

Література. 205

Додаткова література. 206

ПЕРЕДМОВА

Сучасний стан суспільних відносин в Україні, необхідність подальшого врегулювання правовідносин в усіх сферах життя держави та її громадян, потреби судової практики зумовили зміни в вітчизняному законодавстві. На сучасному етапі проблеми побудови правової держави, забезпечення охорони прав і законних інтересів людини і громадянина, імплементації норм міжнародного права ставлять перед суспільством нові складні завдання. Фундаментальне реформування відносин власності та інших майнових відносин стало об’єктивним фактором сучасного піднесення ролі та значимості інституту нотаріату.

Роль нотаріату в правовому забезпеченні економічних відносин підтверджено світовою практикою. Це пояснюється тим, що діяльність нотаріату відчутно впливає на різні аспекти суспільного життя. Від якості його роботи залежать нормальне функціонування цивільного обороту країни, ефективність охорони і захисту майнових прав та законних інтересів громадян і організацій.

У зв’язку з підвищенням значущості нотаріату особливі вимоги пред’являються не тільки до нотаріальної діяльності, а й до особи нотаріуса. В цих умовах важливим питанням є підготовка висококваліфікованих спеціалістів, з високими моральними якостями, відчуттям особистої відповідальності за свою діяльність. Професійна діяльність нотаріуса забезпечує правовий захист та унеможливлює порушення в майбутньому різнома­нітних прав та інтересів суб’єктів права та виникнення спорів у судах.

Метою курсу лекцій є насамперед формування навчального матеріалу, який б допоміг студентам у процесі навчання опанувати основи нотаріальної діяльності, зрозуміти сутність нотаріату, його правову природу.

Структура та зміст курсу лекцій визначається програмою навчальної дисципліни «Нотаріат» юридичного факультету Навчально-наукового інституту права, психології та економіки Львівського державного університету внутрішніх справ. Курс лекцій розроблено у відповідності до положень Конституції України, Цивільного,
Сімейного кодексів, Закону України «Про нотаріат»,
Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України та інших нормативно-правових актів України. Сучасний розвиток нормативно-правового регулювання діяльності нотаріату в Україні спрямований на зміцнення гарантій нотаріальної діяльності, встановлення позасудового забезпечення охорони і захисту законних прав та інтересів громадян, установ, підприємств, організацій, територіальних громад, держави.

Автор висловлює щиру подяку доценту кафедри цивільного права і процесу Львівської комерційної академії, кандидату юридичних наук І.В. Апопій та доценту кафедри цивільно-правових дисциплін юридичного факультету Навчально-наукового інституту права, психології та економіки Львівського державного університету внутрішніх справ, кандидату юридичних наук М.Р. Сиротяку за рецензування рукопису курсу лекцій.

ВИНИКНЕННЯ І РОЗВИТОК НОТАРІАТУ
ЯК ПРАВОВОГО ІНСТИТУТУ

 

 

Посвідчення договору ренти.

Посвідчення заповітів.

 

 

1. Характеристика загальних правил
посвідчення правочинів

 

Відповідно до ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків. Правочин є найбільш розповсюдженою підставою виникнення цивільних прав та обов’язків.

Нотаріусами посвідчуються правочини, стосовно яких законодавством встановлено обов’язкову нотаріальну форму. Значення нотаріального посвідчення правочинів полягає в тому, що найбільш важливі для суспільства правочини набувають юридичної вірогідності. Посвідчений нотаріусом правочин отримує визнання держави, а отже і її захист.

Виходячи з аналізу законодавства, обов’язковому нотаріальному посвідченню підлягають, зокрема:

– договори про відчуження (купівля-продаж, міна, дарування, пожертва, рента, довічне утримання (догляд), спадковий договір) нерухомого майна (ст.ст. 657, 715, 719, 729, 732, 745, 1304 ЦК України);

– іпотечні договори (ст. 18 Закону України «Про іпотеку», ст. 577 ЦК України);

– договори про спільну часткову власність на земельну ділянку; про купівлю-продаж земельних ділянок, про перехід права власності та про передачу права власності на земельні ділянки; про обмін земельними ділянками, які виділені єдиним масивом у натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) (ст.ст. 88, 128, 132, 142 Земельного кодексу України, ст. 14 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)»);

– договори купівлі-продажу (приватизації) державного майна (ст. 27 Закону України «Про приватизацію державного майна», ст. 23 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)»);

– договори про поділ майна, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя; про надання утримання; про припинення права утримання взамін набуття права на нерухоме майно або одержання одноразової грошової виплати; шлюбні договори; договори між подружжям про розмір та строки виплати аліментів на дитину; договори про припинення права на аліменти на дитину у зв’язку з набуттям права власності на нерухоме майно (статті 69, 78, 89, 94, 109, 189, 190 Сімейного кодексу України);

– договори найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) строком на три роки і більше (ст. 793 ЦК України);

– договори найму транспортних засобів за участю фізичної особи, договори позички транспортного засобу, у якому хоча б однією стороною є фізична особа (статті 799, 828 ЦК України);

– договори про створення акціонерних товариств, якщо товариства створюються фізичними особами (ст. 153 ЦК України);

– договори управління нерухомим майном (ст. 1031 ЦК України);

– договори про зміну черговості одержання права на спадкування (ст. 1259 ЦК України);

– заповіти (ст.ст. 1247, 1249 ЦК України);

– довіреності на укладання правочинів, нотаріальне посвідчення яких передбачене законом; довіреності, що видаються в порядку передоручення (ст. 245 ЦК України).

Відповідно до ч. 4 ст. 209 ЦК України на вимогу фізичної або юридичної особи будь-який правочин з її участю може бути нотаріально посвідчений.

При посвідченні правочинів від нотаріуса вимагається не тільки дотримуватись загального порядку вчинення нотаріальних дій та правил діловодства, він зобов’язаний перевірити також питання, що стосуються самого правочину.

Нотаріуси повинні перевіряти надані особами проекти правочинів на відповідність їх умов вимогам чинного законодавства. За наявності підстав підозрювати, що особи намагаються укласти незаконну угоду, нотаріус повинен пояснити сторонам вимоги закону, наслідки їх дій.

При посвідченні правочинів нотаріуси повинні знати перелік об’єктів, що не можуть бути відчужені фізичними та юридичними особами, і тих, для яких передбачений спеціальний порядок набуття чи відчуження. Так, Постановою Верховної Ради України «Про право власності на окремі види майна» від 17 червня 1992 р. [46] визначається перелік майна, що не може перебувати у власності громадян, громадських об’єднань, міжнародних організацій та юридичних осіб інших держав та території України, а також майно, для якого передбачений спеціальний порядок набуття права власності громадянами.

Крім того, нотаріус зобов’язаний встановити дійсні наміри кожної із сторін до вчинення правочину, який він посвідчує, а також відсутність у сторін заперечень щодо кожної з умов правочину.

Установлення дійсних намірів кожного з учасників правочину здійснюється шляхом встановлення нотаріусом однакового розуміння сторонами значення, умов правочину та його правових наслідків для кожної із сторін. Установлення дійсних намірів однієї із сторін правочину може бути здійснено нотаріусом за відсутності іншої сторони з метою виключення можливості стороннього впливу на її волевиявлення.

Правочин посвідчується нотаріусом, якщо кожна із сторін однаково розуміє значення, умови правочину та його правові наслідки, про що свідчать особисті підписи сторін на правочині.

Письмові правочини, що посвідчуються нотаріально, виготовляються нотаріусом не менше ніж у двох примірниках, один з яких залишається у матеріалах нотаріальної справи. Усі примірники підписуються учасниками правочину та мають силу оригіналу, у тому числі примірник, який зберігається у справах нотаріуса. Посвідчувальний напис вчинюється на всіх примірниках правочину.

На бажання учасників правочину кожному з них видається по одному примірнику, про що зазначається у тексті правочину.Особливостями характеризується посвідчення правочинів за участю дітей, а також осіб, над якими встановлено опіку або піклування.У разі укладення правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, у тому числі договорів щодо поділу, обміну житлового будинку, квартири, а також іншого цінного майна за участю осіб, над якими встановлено опіку або піклування, нотаріус перевіряє наявність дозволу органу опіки та піклування на укладення таких договорів.Правочини за малолітніх, які не досягли 14 років, а також від імені фізичних осіб, визнаних у судовому порядку недієздатними, вчиняють законні представники: батьки (усиновлювачі) або опікуни.Батьки малолітньої дитини не мають права без дозволу органу опіки та піклування вчиняти такі правочини щодо її майнових прав: укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, в тому числі договори щодо поділу або обміну житлового будинку, квартири; видавати письмові зобов’язання від імені дитини; відмовлятися від її майнових прав.На вчинення одним із батьків правочинів щодо транспортних засобів та нерухомого майна малолітньої дитини необхідна згода другого з батьків, справжність підпису на якій засвідчується нотаріально. Якщо той із батьків, хто проживає окремо від дитини протягом не менш як шість місяців, не бере участі у вихованні та утриманні дитини або якщо місце його проживання невідоме, зазначені правочини можуть бути вчинені без його згоди. У разі якщо другий з батьків заперечує проти укладення правочину щодо майна малолітньої дитини, нотаріус відмовляє заінтересованим особам у вчиненні нотаріальної дії та роз’яснює, що спір може бути вирішений органом опіки та піклування або судом.Нотаріус не приймає для посвідчення правочин, що укладається від імені малолітньої дитини представником батьків (усиновлювачів) або одного з них.Неповнолітня особа вчиняє правочини, за винятком правочинів, передбачених ст. 31 та ч. 1 ст. 32 ЦК України, за згодою батьків (усиновлювачів) або піклувальників. Згода на вчинення неповнолітньою особою правочину має бути одержана від батьків (усиновлювачів) або піклувальника і органу опіки та піклування. Справжність підпису(ів) батьків (усиновлювачів) або піклувальників на заяві про їх згоду на посвідчення правочинів від імені неповнолітніх, а також від імені осіб, цивільна дієздатність яких обмежена, повинна бути посвідчена нотаріально.Опікун не має права укладати, а піклувальник давати згоду на укладення договорів між підопічним та своєю дружиною (своїм чоловіком) або своїми близькими родичами, крім передавання майна підопічному у власність за договором дарування або в безоплатне користування на підставі договору позички.Відповідно до ст. 355 ЦК України, майно, що є у власності двох або більше осіб, належить їм на праві спільної власності. Розрізняють два види спільної власності: спільну часткову і спільну сумісну.Співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпорядження майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників.Правочини щодо розпорядження майном, що є спільною сумісною власністю, які подаються для нотаріального посвідчення, підписуються всіма співвласниками цього майна або уповноваженими ними особами.

При посвідченні правочинів щодо розпорядження спільним майном подружжя, якщо правовстановлюючий документ оформлений на ім’я одного з подружжя, нотаріус вимагає письмову згоду іншого з подружжя. Справжність підпису другого з подружжя на заяві про таку згоду має бути нотаріально засвідчена.

Якщо в заяві про згоду на відчуження спільного майна зазначено прізвище, ім’я, по батькові фізичної особи, найменування юридичної особи, на відчуження якого дається згода, нотаріус при посвідченні відповідного договору зобов’язаний перевірити додержання умов, зазначених у такій заяві.

Договір щодо розпорядження майном, що подається для нотаріального посвідчення, може бути посвідчений нотаріусом без згоди другого з подружжя у разі:1) якщо з правовстановлювального документа, договору, укладеного між подружжям, свідоцтва про шлюб та інших документів випливає, що зазначене майно є особистою приватною власністю одного з подружжя, тобто набуте до реєстрації шлюбу, за час шлюбу, але на умовах, передбачених шлюбним або іншим договором, укладеним між подружжям, договором дарування або в порядку спадкування, або за кошти, які належали їй (йому) особисто тощо;2) якщо майно набуто одним з подружжя за час окремого проживання з другим з подружжя у зв’язку з фактичним припиненням шлюбних відносин. На підтвердження цієї обставини подається копія рішення суду, що набрало законної сили, про визнання особистою приватною власністю одного з подружжя майна, що є предметом цього договору.

Згідно із ст. 361 ЦК України співвласник має право самостійно розпорядитися своєю часткою у праві спільної часткової власності. Стаття 362 ЦК України закріплює переважне право співвласника на купівлю частки у праві спільної часткової власності. Тому у разі, якщо один з учасників спільної часткової власності продає належну йому частку в спільній власності іншій особі, нотаріус повинен упевнитись у тому, що продавець у письмовій формі повідомив усіх інших учасників спільної часткової власності (як фізичних, так і юридичних осіб) про свій намір продати свою частку іншій особі із зазначенням ціни та інших умов, на яких продається ця частка.

Доказом повідомлення учасників спільної часткової власності про подальший продаж частки в спільному майні є або свідоцтво, видане нотаріусом, про передачу їм заяви продавця, або заява учасників спільної часткової власності про відмову від здійснення права переважної купівлі частки майна, що продається (із зазначенням ціни та інших умов продажу цієї частки). Справжність підпису на заяві має бути засвідчена нотаріально.

Заява учасника спільної часткової власності про відмову від права переважної купівлі може бути викладена на окремому стандартному білому аркуші паперу з одночасною реєстрацією в журналі реєстрації вхідних документів або на спеціальному бланку нотаріальних документів (за бажанням зазначеного учасника).

Якщо вказана заява передана особисто учаснику спільної часткової власності нотаріусом, який посвідчує договір, то свідоцтво про передачу заяви не видається, при цьому примірник заяви з написом нотаріуса про її вручення додається до примірника договору купівлі-продажу частки відчужуваного майна, який залишається в матеріалах нотаріальної справи.

При одержанні від учасників спільної часткової власності письмової відповіді на повідомлення про продаж ця відповідь додається до примірника договору, що залишається у матеріалах нотаріальної справи.

Якщо решта учасників спільної часткової власності відмовиться від здійснення права переважної купівлі або не здійснить цього права щодо нерухомого майна протягом одного місяця, а щодо іншого майна – протягом десяти днів з дня одержання повідомлення про намір і умови продажу, то нотаріус після одержання заяви про відмову або після спливу встановленого терміну може посвідчити договір купівлі-продажу частки спільного майна іншій особі.

Договір купівлі-продажу частки спільного майна іншій особі може бути посвідчений нотаріусом за наявності відомостей про те, що учасники спільної часткової власності відмовились одержати надіслані на їх адресу заяви продавця про його намір продати свою частку. Про цю обставину повинна свідчити зроблена на зворотному повідомленні відмітка органу зв’язку.

Договір купівлі-продажу частки спільного майна іншій особі може бути посвідчений також у разі, якщо адреса інших учасників спільної часткової власності невідома. На підтвердження цього повинен бути наданий документ відповідного компетентного органу (довідкової служби, адресно-довідкового бюро тощо).

Заява учасника спільної часткової власності про відмову від права переважної купівлі або фактична відмова учасника спільної часткової власності, який протягом установленого строку не здійснив свого права на переважну купівлю, дійсна протягом трьох місяців. Цей строк обчислюється з дня подання заяви про відмову від права переважної купівлі або з дня, наступного за останнім днем зазначеного місячного (десятиденного) терміну.

У разі посвідчення договору купівлі-продажу частки спільного майна за більшу ціну порівняно з тією, що була запропонована в переданому повідомленні, але з дотриманням інших визначених умов, подання доказів повторного повідомлення учасників спільної часткової власності не вимагається.

Про відчуження частки майна, право власності на яке підлягає державній реєстрації, нотаріус робить відмітку на правовстановлюючому документі, якщо такий документ повертається відчужувачу.

2. Особливості посвідчення правочинів
про відчуження нерухомого майна

 

Особливістю посвідчення правочинів про відчуження житлового будинку, садиби, квартири, дачі, садового будинку, гаража, земельної ділянки, іншого нерухомого майна є те, що ця нотаріальна дія провадиться за місцезнаходженням (місцем реєстрації) цього майна або за місцезнаходженням (місцем реєстрації) однієї із сторін відповідного правочину.

При нотаріальному посвідченні договорів про відчуження житлового будинку, а також іншого нерухомого майна, що підлягає реєстрації, нотаріус вимагає подання документів, які підтверджують право власності (довірчої власності) на вказане майно, та, у передбачених законодавством випадках, документів, що підтверджують державну реєстрацію прав на це майно в осіб, які його відчужують. Право власності на житловий будинок, квартиру, дачу, садовий будинок, гараж, інші будівлі і споруди, що відчужуються, може бути підтверджено, зокрема, одним з таких документів або їх дублікатів:– нотаріально посвідченим договором купівлі-продажу, пожертви, довічного утримання (догляду), ренти, дарування, міни;– спадковим договором;– свідоцтвом про придбання арештованого нерухомого майна з публічних торгів (аукціонів);– свідоцтвом про придбання заставленого майна на аукціоні (публічних торгах);– свідоцтвом про право власності на об’єкти нерухомого майна;– свідоцтвом про право на спадщину;– свідоцтвом про право власності на частку в спільному майні подружжя;– договором про поділ спадкового майна;– договором про припинення права на утримання за умови набуття права на нерухоме майно;– договором про припинення права на аліменти для дитини у зв’язку з передачею права власності на нерухоме майно;– договором про виділення частки в натурі (поділ); – іпотечним договором, який містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, якщо за умовами таких договорів передбачено передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки;– рішенням суду; – договором купівлі-продажу, зареєстрованим на біржі, укладеним відповідно до вимог законодавства, за наявності відмітки на ньому про реєстрацію відповідних прав тощо.Право власності на земельну ділянку фізичних осіб посвідчується державним актом, а на земельну ділянку, набуту у власність із земель приватної власності без зміни її меж, цільового призначення, також відповідним договором або свідоцтвом про право на спадщину.Крім правовстановлювального документа на житловий будинок, садибу та інше нерухоме майно (за винятком земельної ділянки), якщо воно підлягає державній реєстрації, нотаріус вимагає витяг з Реєстру прав власності на нерухоме майно.У разі коли витяг із Реєстру прав власності на нерухоме майно містить інформацію про те, що майно, яке підлягає відчуженню, зведене, добудоване, перебудоване чи переплановане власником самочинно, нотаріус вимагає подання рішення органу місцевого самоврядування про дозвіл здійснити перебудову, прибудову, перепланування чи звести господарські, побутові будівлі та споруди. У разі відсутності такого рішення нотаріус відмовляє в посвідченні договору відчуження житлового будинку, власником якого здійснено таку перебудову, прибудову, переобладнання чи зведено господарські побутові будівлі та споруди.Якщо з поданих нотаріусу документів випливає, що житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно збудоване (або будується) на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, нотаріус відмовляє в посвідченні договору відчуження житлового будинку та іншого нерухомого майна. Згідно ст. 55 Закону України «Про нотаріат», при посвідченні правочинів щодо відчуження або заставу житлового будинку, квартири, дачі, садового будинку, гаража, земельної ділянки, іншого нерухомого майна перевіряється відсутність обтяжень майна.

З метою перевірки відсутності прав малолітніх та неповнолітніх дітей, недієздатних чи обмежено дієздатних осіб на користування відчужуваними житловим будинком, квартирою, кімнатою або їх частиною нотаріус вимагає подачі йому довідки про склад сім’ї житлово-експлуатаційної організації, квартального комітету або іншого уповноваженого органу з питань реєстрації місця проживання.

У разі виявлення з поданих відчужувачем документів, що право власності або право користування відчужуваним житловим будинком, квартирою, кімнатою або їх частиною мають малолітні або неповнолітні діти або недієздатні чи обмежено дієздатні особи, нотаріус повинен витребувати у відчужувача дозвіл органу опіки та піклування на вчинення такого правочину у формі витягу з рішення відповідної районної, районної у містах Києві та Севастополі державної адміністрації, відповідного виконавчого органу міських, районних у містах, сільських, селищних рад.

Свої особливості має посвідчення правочинів про відчуження об’єктів незавершеного будівництва. Так, договір відчуження об’єкта незавершеного будівництва може бути укладено за умови, що право власності на нього зареєстровано органом, що здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно на підставі документів, що підтверджують право власності або користування земельною ділянкою для створення об’єкта нерухомого майна, проектно-кошторисної документації, а також документів, що містять опис об’єкта незавершеного будівництва.При посвідченні договору про відчуження об’єкта незавершеного будівництва нотаріусові подається витяг про державну реєстрацію прав, виданий органом, що здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно, разом з документом, на підставі якого проводиться будівництво (дозвіл на виконання будівельних робіт, декларація про початок виконання будівельних робіт, будівельний паспорт тощо), та документ, що підтверджує право на земельну ділянку.

Витяг з Державного реєстру прав власності на нерухоме майно, який подається для посвідчення договору відчуження об’єкта незавершеного будівництва, залишається у справах нотаріуса.

У разі переходу права власності на земельну ділянку, на якій розташовано відчужуваний об’єкт незавершеного будівництва, зміст договору відчуження має викладатися з дотриманням відповідних норм Земельного кодексу України, а для посвідчення правочину нотаріусові також подаються документи, якими підтверджується право на земельну ділянку. Такими документами є: державний акт, що посвідчує право власності на земельну ділянку; цивільно-правова угода, що посвідчує право власності на земельну ділянку, набуту у власність із земель приватної власності без змін її меж, цільового призначення; свідоцтво про право на спадщину.

У договорі відчужуваного об’єкта незавершеного будівництва його характеристика наводиться з урахуванням інформації, зазначеної у витязі з Державного реєстру прав власності на нерухоме майно.

Посвідчення договорів про відчуження об’єктів незавершеного будівництва здійснюється нотаріусом з дотриманням загальних вимог законодавства, що застосовується при відчуженні нерухомого майна.

Посвідчення договорів про безоплатну передачу в приватну власність громадян незавершених будівництвом будинків садибного типу, що споруджувалися (споруджуються) за рахунок коштів Фонду для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення, здійснюється нотаріусом на підставі рішення обласної або районної державної адміністрації за місцем переселення з дотриманням вимог Поло­ження про порядок передачі у приватну власність громадян незавершених будівництвом будинків садибного типу, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 28 червня 1997 р. № 637 [28].

Нотаріус відмовляє у посвідченні договору відчуження об’єкта незавершеного будівництва, придбаного шляхом приватизації, та земельної ділянки, на якій розташований цей об’єкт (стаття 19 Закону України «Про особливості приватизації об’єктів незавершеного будівництва»). При цьому нотаріус роз’яснює сторонам, що договір про відчуження може бути посвідчений після завершення будівництва, введення об’єкта в експлуатацію.

3. Посвідчення договорів щодо передачі майна
в користування (найму або позички будівлі,
іншої капітальної споруди,
позички транспортних засобів)

 

Відповідно до ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов’язується передати наймачеві майно в користування за плату на певний строк.

За договором позички одна сторона (позичкодавець) безоплатно передає або зобов’язується передати другій стороні (користувачеві) річ для користування протягом встановленого строку (ч. 1 ст. 827 ЦК України).

Предметом договору найму, а також договору позички може бути річ, визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ), а також майнові права.

Договір укладається на строк, встановлений договором. Якщо строк найму або позички не встановлений, договір вважається укладеним на невизначений строк.

Відповідно до чинного законодавства, обов’язковому нотаріальному посвідченню підлягають договори найму або позички:

– будівлі, іншої капітальної споруди (їх окремої частини), крім договорів найму (оренди) житла для проживання, строком на три роки і більше;

– договори найму (оренди) або позички транспортного засобу за участю фізичної особи.

Будівля (капітальна споруда) – будь-який штучно збудований на земельній ділянці чи під нею (під землею) самостійний об’єкт, який фундаментально пов’язаний із земельною ділянкою, використовується (або може використовуватися) за цільовим призначенням та переміщення якого є неможливим без його знецінення та зміни його призначення [64, с. 545].

Посвідчення договорів найму або позички будівлі, іншої капітальної споруди (їх окремих частин) провадиться за місцезнаходженням указаного майна.

Відповідно до ст. 794 ЦК України договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини), укладений на строк не менше, ніж три роки, підлягає державній реєстрації. Таким чином, при посвідченні зазначених договорів нотаріус роз’яснює сторонам необхідність їх державної реєстрації у відповідних органах, про що робиться відповідна відмітка в тексті посвідчувального напису. У разі якщо наймодавцем у договорі є фізична особа, яка не є суб’єктом підприємницької діяльності, нотаріус зобов’язаний надіслати інформацію про посвідчення такого договору податковому органу за основним місцем проживання платника податку – орендодавця за формою та в спосіб, установлені Кабінетом Міністрів України.

Посвідчуючи договори про найм або позичку будівлі, іншої споруди (їх окремих частин), нотаріус, крім того, роз’яснює сторонам зміст ст. 796 ЦК України, відповідно до якої одночасно з правом найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) наймачеві надається право користування земельною ділянкою, на якій вони знаходяться, а також право користування земельною ділянкою, яка прилягає до будівлі або споруди, у розмірі, необхідному для досягнення мети найму.

На бажання сторін у тексті договору вказуються розмір земельної ділянки, яка передається наймачеві (користувачу), та умови користування нею. На підтвердження права власності наймодавець (позичкодавець) надає нотаріусу правовстановлювальний документ на земельну ділянку.

При посвідченні договору про найм або позичку будівель, інших споруд (їх частин), належних фізичним та юридичним особам на праві власності, нотаріус вимагає витяг з Реєстру прав власності на нерухоме майно і, для огляду, правовстановлювальний документ про належність наймодавцю (позичкодавцю) майна, що здається в найм (позичку).

Відповідно до ст. 799 ЦК України, договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.

Транспортний засіб – пристрій, призначений для перевезення людей і (або) вантажу, а також встановленого на ньому спеціального обладнання чи механізмів (п. 1.10 Правил дорожнього руху, затверджених Постановою КМУ від 10 жовтня 2001 р. № 1306).

Предметом договору найму або позички транспортного засобу можуть бути повітряні, морські, річкові судна, а також наземні самохідні транспортні засоби. Договором найму транспортного засобу може бути встановлено, що він передається у найм разом з екіпажем, який здійснює його обслуговування. Це називається фрахтуванням.

Договори про найм (оренду) або позичку транспортного засобу посвідчуються нотаріусами незалежно від місця їх реєстрації.

Для укладання договору найму транспортного засобу фізична особа повинна мати повну дієздатність (18 років). Особа віком 14–18 років для вчинення такого правочину має отримати нотаріально засвідчену згоду батьків чи піклувальників, а також дозвіл органу опіки і піклу­вання.

При посвідченні договору найму (оренди) або позички транспортного засобу нотаріус вимагає для огляду документ про реєст