Умови і порядок вчинення виконавчих написів

 

Для вчинення виконавчого напису нотаріусу необхідно здійснити перевірку наявності певних умов, за яких може бути вчинена ця нотаріальна дія.

Вчинення виконавчих написів обмежується колом відносин, що визначається Кабінетом Міністрів України. Постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 р. № 1172 (з наступними змінами та доповненнями) затверджено Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчого напису [19], який є вичерпний і не підлягає розширеному тлумаченню.

Першою умовою при вчинені виконавчих написів є перевірка нотаріусом того, чи належить ця справа до Переліку безспірних заборгованостей. Відповідно до Переліку нотаріусом вчиняється:

– стягнення заборгованості за нотаріально посвідченими угодами;

– стягнення заборгованості, що випливає з відносин, пов’язаних з авторським правом;

– стягнення заборгованості з батьків або осіб, що їх замінюють, за утримання дітей у закладах освіти;– стягнення заборгованості з батьків або осіб, що їх замінюють, за утримання дітей і підлітків в загальноосвітніх школах і професійно-технічних училищах соціальної реабілітації;– стягнення за диспашею; – стягнення заборгованості з військовослужбовців, звільнених з військової служби, і військовозобов’язаних після закінчення зборів; – повернення об’єкта лізингу; – стягнення заборгованості з орендної плати за користування державним та комунальним майном; – стягнення за чеками;

– стягнення заборгованості за векселями, опротестованими нотаріусами в установленому законом порядку.

Законодавством України можуть бути встановлені випадки заборони звернення стягнення на окремі види майна. Так, відповідно до ч.3 ст. 89 Сімейного кодексу України, на майно, одержане на підставі договору про припинення права на утримання, не може бути звернено стягнення. Згідно із ч. 2 ст. 754 ЦК України, на майно, передане набувачу за договором довічного утримання (догляду), не може бути звернено стягнення протягом життя відчужувача.

Звернення стягнення на майно, що є предметом іпотеки і належить державному чи комунальному підприємству або підприємству, більш як на 50 відсотків акцій (часток, паїв) якого перебуває у державній власності, здійснюється на підставі рішення суду (ст. 33 Закону України «Про іпотеку»).

Наступною умовою є перевірка всіх поданих для вчинення виконавчого напису документів, які підтверджують наявність зобов’язання та його безспірність або іншу відповідальність боржника перед стягувачем. Перелік документів, які необхідно пред’явити нотаріусу для вчинення виконавчих написів по кожній заборгованості, передбачений вищезазначеним Переліком. Так, при стягненні заборгованості за нотаріально посвідченими правочинами, що передбачають оплату грошових сум, передачу або повернення майна, для отримання виконавчого напису надають оригінал нотаріально посвідченого правочину та документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання, тобто надаються документи, що підтверджують наявність зобов’язання боржника, вказують на зміст цього зобов’язання і розмір заборгованості, його безспірність.

Питання, що пов’язане з визначенням «спірної» та «безспірної» заборгованості викликає певні труднощі. Згідно із Великим тлумачним словником української мови, термін «безспірний» означає «який не викликає заперечень; безперечний, загальновизнаний». Під терміном «заборгованість» слід розуміти суму фінансових зобов’язань, грошових боргів, що підлягають погашенню, поверненню у визначений строк. Якщо до цього строку заборгованість не погашена, вона стає простроченою [60, с. 106].

В літературі зазначається, що видача виконавчого напису характеризується не безспірністю заявленої вимоги, а безспірністю встановленого порядку стягнення, а поняття «спірної заборгованості» має відносний характер [58, с. 255–256]. Цивільне процесуальне законодавство відносить до неї не тільки ті випадки, коли між сторонами щодо сплати грошових сум або майна існує спір, але й випадки, коли боржник не відповідає на пред’явлені до нього вимоги і в той же час не виконує свого зобов’язання. Спір про право – це не тільки конфлікт, розбіжності суб’єктів, а й невиконання одним із суб’єктів свого обов’язку з будь-яких причин, коли проти вимог іншого суб’єкта жодних заперечень немає.

Деякі автори вважають, що в основу розмежування «спірної» та «безспірної» заборгованості покладено не власне ставлення боржника до пред’явленої вимоги (суб’єктивна ознака), а об’єктивна ознака, тобто такий фактичний склад і характер правовідносин, який за загальним правилом, виключає можливість оспорювання заборгованості, тобто безспірність стягнення заборгованості не визначається нотаріусом чи стягувачем, а передбачається Переліком [57, с. 309]. Так, відповідно до Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України заборгованість або інша відповідальність боржника визнається безспірною і не потребує додаткового доказування у випадках, якщо подані для вчинення виконавчого напису документи передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку.

Ще однією умовою є звернення до нотаріуса за вчиненням виконавчих написів у встановлені строки. Відповідно до ст. 88 Закону України «Про нотаріат» нотаріус вчиняє виконавчі написи за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями – не більше одного року.

Якщо для вимоги, за якою вчиняється виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис вчиняється у межах цього строку. Спеціальні строки позовної давності передбачені ст. 258 ЦК України.

Строк, пропущений стягувачем навіть з поважних причин, не може бути поновлений нотаріусом. Проте в такому випадку нотаріус зобов’язаний роз’яснити стягувачу, що пропуск строку позовної давності не позбавляє права на звернення до суду з позовом про його поновлення.

Відповідно до діючого законодавства, виконавчий напис вчиняється нотаріусом незалежно від місця виконання вимоги, знаходження стягувача або боржника. Право на вчинення виконавчих написів мають також консульські установи, які вчиняють написи на боргових документах, що надходять від організацій України, які знаходяться в межах їх консульського округу та за умови їх вчинення тільки щодо громадян України, що постійно проживають в Україні.

Для вчинення виконавчого напису стягувачем або уповноваженим представником нотаріусу подається заява, у якій, зокрема, зазначається:

– відомості про найменування і адресу стягувача та боржника;

– дата та місце народження боржника – фізичної особи, місце його роботи;

– номери рахунків у банках, кредитних установах, код в ЄДРПОУ для юридичної особи;

– строк, за який має провадитися стягнення;

– інформація щодо суми, яка підлягає стягненню або предметів, що підлягатимуть витребуванню, включаючи пеню, штрафи, проценти тощо.

Заява може містити також іншу інформацію, необхідну для вчинення виконавчого напису.

У випадку, коли нотаріусу буде необхідно отримати іншу інформацію чи документи, які мають відношення до вчинення виконавчого напису, нотаріус вправі витребувати їх у стягувача.

Виконавчий напис має містити:

– дату (рік, місяць, число) вчинення, нотаріальну контору (нотаріальний округ), прізвище, ім’я, по батькові нотаріуса, який вчиняє виконавчий напис;

– найменування та місце проживання (місцезнаходження) стягувача;

– найменування та адресу боржника, дату й місце його народження, місце роботи (для фізичних осіб), номери рахунків у банках, кредитних установах (для юридичних осіб);

– строк, за який провадиться стягнення;

– суми, що підлягають стягненню, або предмети, які підлягають витребуванню, у тому числі пеня, штраф, проценти, якщо такі належать до стягнення;

– розмір плати, сума державного мита, сплачуваного стягувачем, або мита, яке підлягає стягненню з боржника;

– зазначення статті Закону України «Про нотаріат» та пункту Переліку документів, на підставі яких вчинено виконавчий напис;

– номер, під яким виконавчий напис зареєстровано;

– строк пред’явлення виконавчого напису до виконання;

– підпис нотаріуса, який вчинив виконавчий напис, скріплений печаткою;

– інші відомості, передбачені статтею 18 Закону України «Про виконавче провадження».

Виконавчий напис вчиняється на оригіналі документа, що встановлює заборгованість (нотаріально посвідчені угоди, опротестований вексель та ін.).

Якщо виконавчий напис не вміщується на документі, що встановлює заборгованість, то він може бути продовжений чи викладений повністю на прикріпленому до документа спеціальному бланку.

Якщо за борговим документом необхідно провести стягнення по частинах, то виконавчий напис за кожним стягненням може бути зроблений на копії документа або на виписці з особового рахунку боржника. У цих випадках на оригіналі документа, що встановлює заборгованість робиться відмітка про вчинення виконавчого напису і зазначаються за який строк і яка сума стягнута, дата і номер за реєстром нотаріальних дій.

За заявою кредитора розмір суми, яка підлягає стягненню за виконавчим написом, може бути встановлений з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення та трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір не встановлений договором або законом.

Неустойка (штраф, пеня) включається до виконавчого напису, якщо це передбачено умовами договору.

Вчинення виконавчого напису за договором позики здійснюється з урахуванням вимог ст. 1050 ЦК України.

У справах нотаріуса залишається копія документа, що встановлює заборгованість, або витяг з особового рахунку боржника і копія виконавчого напису.

При кожному наступному вчиненні виконавчого напису за одним і тим самим зобов’язанням повторне подання копії документа, що встановлює заборгованість, не вимагається. У цих випадках слід обмежитися поданням двох примірників витягу з особового рахунку та оригіналу зобов’язання. Один примірник витягу з виконавчим написом і оригінал зобов’язання повертається стягувачу, а другий примірник – залишається у нотаріуса.

При вчиненні кількох виконавчих написів за документами, що встановлюють заборгованість однакової форми, копія кожного окремого зобов’язання не вимагається. У таких випадках у справах нотаріуса залишається одна копія документа, що встановлює заборгованість (на одного з боржників), і список боржників, на стягнення боргу з яких вчинені виконавчі написи, з зазначенням повної назви та адреси боржників, строку платежу, суми, що підлягає стягненню за виконавчим написом, а в необхідних випадках й інших даних. Стягувачу видаються виконавчі написи на кожного боржника окремо у відповідності до списку.

Якщо для вчинення виконавчого напису, крім документа, що встановлює заборгованість, необхідно подати й інші документи, зазначені в Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, то вони до виконавчого напису не приєднуються, а залишаються у справах нотаріуса.

Стягнення за виконавчим написом провадиться в порядку, встановленому цивільним процесуальним законодавством для виконання судових рішень та Законом України «Про виконавче провадження» [8].

Виконавчий напис, за яким стягувачем або боржником є фізична особа, може бути пред’явлений до примусового виконання протягом року з моменту вчинення виконавчого напису. Поновлення пропущеного строку для пред’явлення виконавчого напису до виконання провадиться відповідно до вимог статті 23 Закону України «Про виконавче провадження» і статті 371 ЦПК України [5].

 

 

2. Поняття та значення векселя.
Порядок вчинення протестів векселів

 

Суб’єкти господарювання в межах своєї компетенції та відповідно до встановленого законодавством порядку можуть використовувати у своїй діяльності такий вид цінних паперів, як вексель.Стаття 3 Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок» [12] відносить вексель до боргових цінних паперів. Згідно із п.п. 1.1 п. 1 гл. 17 розд. ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України векселем є цінний папір, який посвідчує безумовне грошове зобов’язання векселедавця або його наказ третій особі сплатити після настання строку платежу визначену суму власнику векселя (векселедержателю).Регулювання вексельного обігу здійснюється на підставі як національного, так і міжнародного законодавства, зокрема:– Уніфікованим законом про переказні векселі та прості векселі, затвердженим Женевською конвенцією;– Конвенцією про врегулювання деяких колізій законів про переказні векселі та прості векселі;– Конвенцією про гербовий збір стосовно переказних векселів та простих векселів;– Законом України «Про цінні папери та фондовий ринок»;– Законом України «Про обіг векселів в Україні».Вексель є універсальним інструментом кредитування, засобом платежу, цінним папером.Векселі можуть бути прості або переказні. За своєю правовою природою переказний вексель свідчить про переведення боргу векселедавця на третю особу, залишаючи векселедавцеві лише солідарну відповідальність у разі нездійснення платежу платником за векселем, або про відступлення векселедавцем векселедержателю права вимоги платежу від третьої особи [65, с. 184]. Простий вексель – це документ, що відповідає за формою вимогам закону та містить нічим не обумовлене зобов’язання векселедавця сплатити на вимогу чи у визначений час у майбутньому визначену у векселі суму грошей іншій особі (векселедержателю). Переказний вексель (тратта) представляє собою документ, який складено відповідно до встановленої законом форми, в якому міститься нічим не обумовлена пропозиція (наказ) однієї особи (векселедавця – трасанта) іншій особі (платнику – трасату) сплатити на вимогу чи у визначений час у майбутньому визначену у векселі суму грошей третій особі (першому держателю векселя – ремітенту).Для розуміння суті векселя потрібно звернути увагу на наступних термінах: Векселедержатель (ремітент) – перший одержувач векселя, перед яким платник бере зобов’язання про платіж. Векселедавець (трасант) – боржник, особа, що виписує вексель, в якому міститься вимога до іншої особи сплатити суму, передбачену у векселі. Платник (трасат, доміциліат) – особа, до якої векселедавець звертає свій наказ про платіж за векселем. Акцепт – напис на лицьовому боці векселя, який виражає згоду платника сплатити за переказним векселем в строк. Основними рисами векселя, які склалися в міжнародній практиці вважаються [57, с. 331–332]:– абстрактний характер зобов’язання, визначеного векселем, – текст векселя не повинен містити посилання на угоду, яка є причиною видачі векселя; невиконання зобов’язань за основною угодою не може призвести до невиконання зобов’язань за векселем та інше;– безумовний характер зобов’язань за векселем – він містить простий і нічим не обумовлений наказ або зобов’язання сплатити певну суму;– безспірний характер зобов’язання за векселем, якщо він є справжнім;– вимагати платежу за векселем може той, хто володіє цим документом (держатель векселя);– при порушенні встановлених термінів сплати векселя необхідно здійснити нотаріальний протест. Характерною особливістю векселя є те, що він відноситься до суворо формальних документів. Письмова форма векселя є першою вимогою. Жодна усна угода про прийняття на себе вексельних зобов’язань, навіть здійснена публічно, не породжує вексельних правовідносин. Такий вексельний «формалізм» надає особливої достовірності всьому тому, що позначено у векселі. Усі правовідносини, що породжуються векселем, ґрунтуються виключно на тексті самого векселя та не потребують підтвердження та обґрунтування будь-якими іншими додатковими документами та доказами.

Простий вексель має містити:

– назву «простий вексель», яка включена в текст документа і написана тією мовою, якою цей документ складений;

– безумовне зобов’язання сплатити визначену суму грошей;

– найменування особи, яка має платити (трасат);

– строк платежу;

– місце, в якому має здійснюватись платіж;

– найменування особи, якій або за наказом якої має здійснюватись платіж;

– дату і місце складання простого векселя;

– підпис особи, яка видає вексель (векселедавець).

Переказний вексель повинен містити:

– назву «переказний вексель», яка включена до тексту документа і написана тією мовою, якою цей документ складений;

– безумовний наказ сплатити визначену суму грошей;

– найменування особи, яка повинна платити (трасат);

– строк платежу;

– місце, в якому має здійснюватись платіж;

– найменування особи, якій або за наказом якої має здійснюватись платіж;

– дату і місце видачі векселя;

– підпис особи, яка видає вексель (векселедавець).

Неоплата векселя тягне за собою наслідки у вигляді вексельного протесту – офіційно засвідченої вимоги платежу та повідомлення про його неодержання. Опротестування нотаріусом векселя означає, що зобов’язання про сплату певної грошової суми не здійснено, а тому підлягає примусовому виконанню державним виконавцем.

Відповідно до законодавства, що регулює вексельний обіг в Україні, векселі опротестовуються в неплатежі, неакцепті, недатуванні акцепту.

Неоплачений вексель пред’являється нотаріусу для вчинення протесту:

– про неоплату – за місцезнаходженням платника або за місцем платежу;

– в неакцепті або в недатуванні акцепту – за місцезнаходженням платника;

– про відмову передати оригінал векселя законному держателю копії векселя – за місцезнаходженням держателя оригіналу векселя;

– про непред’явлення примірника векселя, надісланого для акцепту, держателю векселя; про неакцепт за другим примірником векселя, про неплатіж за другим примірником векселя – за місцезнаходженням платника;

– про відмову у проставленні векселедавцем датованої відмітки про пред’явлення йому векселя – за місцезнаходженням векселедавця.

Однією з особливостей вексельного законодавства є спеціальні строки, які застосовуються виключно до правовідносин, що виникають з вимоги платежу по векселю.

Векселі для вчинення протесту про неоплату приймаються нотаріусом після закінчення дати платежу за векселем, але не пізніше 12-ї години наступного після цього строку дня.

Векселі для вчинення протесту про неакцепт можуть бути прийняті протягом строків, встановлених для пред’яв­лення до акцепту, але не пізніше 12-ї години наступного після цього строку дня.

Векселі для вчинення протесту про непред’явлення примірника векселя, надісланого для акцепту держателю векселя, протест про неакцепт за другим примірником векселя, протест про неплатіж за другим примірником векселя, протест про непередавання оригіналу векселя законному держателю копії векселя, протест про відмову у проставленні векселедавцем датованої відмітки про пред’явлення йому векселя приймаються нотаріусами в строки, установлені статтею 44 Уніфікованого закону про переказні векселі та прості векселі від 7 червня 1930 р., запровадженого Женевською конвенцією 1930 року.

Для векселя строком на визначений день або о такій-то годині від дати складання протест про неоплату повинен бути здійснений або в день, коли вексель підлягає оплаті, або в один з двох наступних робочих днів.

Протест векселя про неоплату за векселем строком по пред’явленні здійснюється протягом строку, встановленого для пред’явлення до акцепту.

У разі якщо перше пред’явлення векселя зі строком платежу за пред’явленням до платежу було здійснено в останній день цього строку, протест векселя може бути вчинений наступного дня.

Протест векселя зі строком платежу за пред’явленням у неакцепті здійснюється у строки, встановлені для пред’явлення до акцепту, тобто протягом одного року з дня видачі векселя.

Протест у недатуванні акцепту вчинюється у разі, якщо платник, акцептуючи вексель, за яким акцепт повинен обов’язково бути датований, не проставить дату акцепту. Це стосується векселів, які підлягають оплаті у визначений строк від пред’явлення, або векселів, які повинні бути пред’явлені для акцепту протягом визначеного строку.

Протест векселя – це нотаріальна дія, яка офіційно засвідчує факт повної неоплати за векселем.

Протест векселя про неоплату вчинюється у разі, якщо:

– вексель неоплачений (вексель було акцептовано, але не сплачено платником);

– оплата здійснена у валюті, яка не зазначена у векселі;

– платник відсутній у місці платежу або у місцезнаходженні, яке зазначено у векселі.

Протест векселя про неоплату вчинюється як щодо простого, так і щодо переказного векселя. Протест про неоплату за простим векселем здійснюється проти векселедавця, за переказним – проти акцептанта (платника).

Вчинення протесту векселя про неоплату не потребується, якщо вексель раніше був опротестований у неакцепті.

Протест векселя в неакцепті вчинюється у разі:

– відмови платника від акцепту (здійснення часткового акцепту);

– оплата здійснена у валюті, яка не зазначена у
векселі;

– відсутність платника у місці, зазначеному у векселі.

Протест векселя в недатуванні акцепту вчинюється у разі відсутності дати на акцепті і здійснюється з метою збереження прав векселедержателя за таким векселем.

За відсутності протесту недатований акцепт вважається таким, що зроблений акцептантом в останній день строку, передбаченого для пред’явлення до акцепту.

Протест векселя в неакцепті або у недатуванні акцепту вчинюється до переказного векселя і здійснюється проти векселедавця.

При вчиненні протесту векселя нотаріус повинен враховувати, що за акцепт і платіж відповідає векселедавець.

Для вчинення протесту векселя векселедержатель або його уповноважена особа подають нотаріусу:

– оригінал векселя (його копію – якщо це було передбачено самими учасниками вексельних правовідносин та про це є відповідні застереження);

– заяву векселедержателя (кредитора) про протест векселя, підписану векселедержателем (кредитором) та скріплену печаткою (у разі наявності).

У тексті заяви зазначаються: повне найменування і адреса векселедавця (боржника), платника (доміциліата), векселедержателя (кредитора), вказуються відомості про вексель (векселі), який (які) подається (ються) до опротестування, строк платежу за векселем (векселями), сума, що підлягає сплаті за векселем (векселями), причина опротестування, повне найменування і адреса, номери рахунків у банках, код за ЄДРПОУ – для юридичної особи, реєстраційний номер облікової картки платника податку – для фізичної особи (за наявності). Заява може містити інші додаткові відомості;

– векселі подаються нотаріусу під розписку та за окремим описом, у якому зазначаються найменування і адреси векселедержателя, векселедавця, платника (доміциліата), вид векселів (простий чи переказний), їх кількість, номери, строк платежу, сума платежу;

– документ, за яким встановлено особу векселедержателя або його уповноваженого представника;

– документи, що підтверджують повноваження уповноваженого представника, а також правоздатність та дієздатність юридичної особи.

При прийнятті векселя до опротестування нотаріус повинен:

– перевірити наявність усіх необхідних реквізитів векселя та правильність їх заповнення, наявність підписів і печаток та послідовність індосаментів;

– переконатися, що вексель поданий для протесту в установлені законом строки;

– встановити місце здійснення протесту;

– перевірити факт пред’явлення векселя до сплати. Підтвердженням факту пред’явлення векселя до сплати є відмітка векселедавця на письмовій вимозі про прийняття вимоги про сплату векселя або відмітка поштового відділення зв’язку про відправлення такої вимоги поштою чи телеграфом на адресу, вказану у векселі.

У день прийняття векселя до протесту нотаріус зобов’язаний від свого імені пред’явити письмову вимогу про оплату або акцепт векселя до векселедавця (платника). Підтвердженням факту пред’явлення вимоги про сплату векселя є відмітка векселедавця на письмовій вимозі про прийняття вимоги про сплату векселя або відмітка поштового відділення зв’язку про відправлення такої вимоги поштою чи телеграфом на адресу, вказану у векселі.

У тексті вимоги нотаріус зазначає про надходження заяви про протест векселя з усіма його реквізитами та пропозицією сплатити чи акцептувати вексель у певний строк або повідомити про оплату чи акцепт векселя:

– якщо вексель протестується в неплатежі, нотаріус вимагає від особи, проти якої протестується вексель, оплатити суму за векселем;

– якщо вексель протестується в неакцепті, нотаріус висуває вимогу акцептувати вексель;

– якщо вексель протестується в недатуванні акцепту, нотаріус вимагає проставити дату на акцепті.

Якщо здійснено платіж або буде проставлена відмітка про акцепт, нотаріус повертає вексель платнику без протесту з відміткою про акцепт або платіж.

Якщо на вимогу нотаріуса не надійшла відповідь від особи, яка має платити за векселем, про його оплату або у разі відмови платника (доміциліата) оплатити або акцептувати вексель нотаріус опротестовує вексель.

Якщо місцезнаходження платника невідоме, протест векселя вчинюється без пред’явлення вимоги про оплату або акцепт векселя з відповідною відміткою в акті про протест.

Запис про вчинення протесту векселя вноситься до реєстру для реєстрації нотаріальних дій.

Протест векселя оформлюється актом у двох примірниках, один з яких залишається у справах нотаріуса.

У справах нотаріуса також залишаються:

– копія опротестованого векселя (чи копія з копії, коли протест вчинювався за копією) з відповідною відміткою про протест або опис опротестованих векселів, якщо такий подавався, з прикладенням як зразка копії одного опротестованого векселя;

– заява векселедержателя (кредитора) про протест векселя;

– опис векселів, що передаються на опротестування;

– примірник надісланої (переданої) боржникові вимоги про оплату або акцепт (оплата) векселя;

– інші документи, якщо такі були подані чи були необхідні для протесту.

Опротестований вексель з відміткою про вчинення протесту видається векселедержателю або уповноваженій особі.

3. Поняття чека як форми безготівкових
розрахунків. Процесуальний порядок пред’явлення чеків до платежу та посвідчення неоплати чеків

 

Відповідно до законодавства встановлено таку форму безготівкового розрахунку, як розрахунок чеками, яка набула поширення в Україні.

Нормативними актами, які висвітлюють питання використання чеків при здійсненні розрахункових операцій, є Інструкція про безготівкові розрахунки в Україні, затверджена Постановою Правління Національного банку України № 22 від 21 квітня 2004 р. [14], а також Положення про порядок здійснення операцій з чеками в іноземній валюті на території України, затверджене Постановою Правління Національного банку України № 520 від 29 грудня 2000 р. [27].

Відповідно до п. 1.4. Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні розрахунковий чек – розрахунковий документ, що містить нічим не обумовлене письмове розпорядження власника рахунку (чекодавця) банку-емітенту, у якому відкрито його рахунок, про сплату чекодержателю зазначеної в чеку суми коштів.

Чекодавець – підприємство або фізична особа, яка здійснює платіж за допомогою чека та підписує його. Чекодержатель – підприємство або фізична особа, яка є отримувачем коштів за чеком.

Банк-емітент – банк, що відкрив акредитив або здійснив емісію цінних паперів, платіжних карток, або видав розрахунковий чек (розрахункову чекову книжку).

Розрахункові чеки використовуються в безготівкових розрахунках підприємств та фізичних осіб з метою скорочення розрахунків готівкою за отримані товари (виконані роботи, надані послуги). Чеки використовуються лише для безготівкових перерахувань з рахунку чекодавця на рахунок отримувача коштів і не підлягають сплаті готівкою крім випадків, передбачених законодавством.

Чеки виготовляються на замовлення банку Банкнотно-монетним двором Національного банку чи іншим спеціалізованим підприємством на спеціальному папері з дотриманням усіх обов’язкових вимог, передбачених Інструкцією про безготівкові розрахунки в Україні. Чеки брошуруються в розрахункові чекові книжки по 10, 20, 25 аркушів.

Чеки, що використовуються фізичними особами для здійснення одноразових операцій, виготовляються як окремі бланки, облік яких банки ведуть окремо від чекових книжок.

Строк дії чекової книжки встановлено в один рік, а чека, який видається фізичній особі для одноразового розрахунку, три місяці з дати його видачі. Строк дії чекової книжки може бути подовжений за погодженням з банком-емітентом, про що робиться відповідна відмітка на обкладинці чекової книжки з підписом головного бухгалтера та печаткою банку.

Чеки та чекові книжки є бланками суворого обліку. Забороняється передача чека (чекової книжки) його власником будь-якій іншій особі, підписання незаповнених бланків.

Положення про порядок здійснення операцій з чеками в іноземній валюті на території України передбачає використання двох видів чеків: іменних та дорожніх.

Так, дорожній чек – паперовий розрахунковий документ, що виражений в іноземній валюті та використовується як засіб міжнародних розрахунків неторговельного характеру і є грошовим зобов’язанням чекодавця виплатити зазначену в чеку суму чекодержателю (власнику), підпис якого проставляється в зазначеному місці під час продажу.

Іменний чек – паперовий розрахунковий документ, що виражений в іноземній валюті, тобто є письмовим розпорядженням юридичної особи – нерезидента або фізичної особи-нерезидента, яка виписала чек (чекодавець), платнику про виплату певної суми коштів чекодержателю, зазначеному в чеку, або іншій особі за нотаріально посвідченою довіреністю за рахунок наданого платнику грошового покриття.

Іменні чеки виписуються на певну особу та не підлягають передаванню, за винятком випадків, що передбачені чинним законодавством України.

Термін дії іменного чека зазначено на чеку. Якщо ж такий напис відсутній, то термін дії чека становить 6 місяців з дня його видачі.

Термін дії дорожніх чеків не обмежений. Дата і місце заповнення чека зазначаються в інформаційному повідомленні про продаж дорожнього чека.

Розрахунковий чек із чекової книжки передається до оплати в банк чекодержателя протягом 10 календарних днів, якщо чек виписано на території України. Щодо чеків в іноземній валюті, слід відзначити, що відповідальність чекодавця перед чекодержателем за сплату іменного чека настає лише в разі пред’явлення чека до сплати в банк (установу) у встановлений строк.

Відповідно до ст. 93 Закону України «Про нотаріат» нотаріуси приймають чеки для пред’явлення до платежу і посвідчують неоплату чеків.

Вирішуючи питання щодо вчинення такої нотаріальної дії, нотаріуси мають враховувати наступне:

– розрахунковий чек обов’язково має мати всі передбачені законодавством реквізити, інакше документ не має сили чека;

– розрахунковий чек може заповнюватися від руки або з використанням технічних засобів;

– використання факсиміле, а також виправлення та заповнення розрахункового чека в кілька прийомів не дозволяється;

– розрахунковий чек підписує службова особа чекодавця, яка має право підписувати розрахункові документи, та скріплює відбитком печатки чекодавця (за винятком розрахункових чеків, що видаються фізичними особами);

– банки (установи) не несуть відповідальності перед чекодавцями за оплату з їх рахунків чеків, підписаних особами, не уповноваженими на це чекодавцем.

Згідно із Законом України «Про нотаріат» прийняття чеків для пред’явлення до платежу і посвідчення неоплати чеків здійснюється нотаріусом за місцезнаходженням платника.

Нотаріуси приймають для пред’явлення платежу чеки, подані після закінчення десяти днів, а іноземні чеки – після закінчення шести місяців з дня видачі чека, але не пізніше 12-ої години наступного після цього строку дня.

У разі неоплати чека нотаріус посвідчує неоплату шляхом напису на ньому за встановленою формою і робить про це відмітку в реєстрі. Одночасно з написом на чеку нотаріус надсилає повідомлення чекодавцеві про неоплату банком його чека і вчинення напису на чеку.

На прохання чекодержателя нотаріус у разі неоплати чека вчиняє виконавчий напис.

ВИКОРИСТАНІ ДЖЕРЕЛА

 

Нормативно-правові акти

 

1. Конституція України. Прийнята на п’ятій сесії Верховної ради України 28 червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1997. – №3 – Ст. 141.

2. Земельний кодекс України від 25 жовтня 2001 р.
(з наступними змінами і доповненнями) // Відомості Верховної Ради. – 2002. – № 3–4. – Ст. 27.

3. Сімейний кодекс України від 10 січня 2002 р. (з наступними змінами і доповненнями) // Відомості Верховної Ради. – 2002. – № 21–22. – Ст. 135.

4. Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 р.
(з наступними змінами і доповненнями) // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – № 40 – 44. – Ст. 356.

5. Цивільний процесуальний кодекс України від
18 березня 2004 р. – № 1618 – IV (з наступними змінами і доповненнями) // Урядовий кур’єр. – 2004. – Липень. – № 13.

6. Про нотаріат: Закон України від 2 вересня 1993 р.
(з наступними змінами і доповненнями) // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 39. – Ст. 383.

7. Про заставу: Закон України від 2 жовтня 1992 р.
№ 2654-ХІІ (з наступними змінами і доповненнями // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 47. – Ст. 642.

8. Про виконавче провадження: Закон України від
21 квітня 1999 р. № 606-XIV (з наступними змінами і доповненнями) // Відомості Верховної Ради України. – 1999. – № 24. – Ст. 207.

9. Про іпотеку: Закон України від 5 червня 2003 р. № 898-IV (з наступними змінами і доповненнями) // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – № 38. – Ст. 313.

10. Про обіг векселів в Україні: Закон України від 5 квітня 2001 р. № 2374-ІII (з наступними змінами і доповненнями) // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 24. – Ст. 128.

11. Про приватизацію державного майна: Закон України від 4 березня 1992 р. № 2163-XII (з наступними змінами і доповненнями) // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 24. – Ст. 348.

12. Про цінні папери та фондовий ринок: Закон України від 23 лютого 2006 р. № 3480-IV (з наступними змінами і доповненнями) // Відомості Верховної Ради України. – 2006. – № 31. – Ст. 268.

13. Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію): Закон України від 6 березня 1992 р. № 2171-ХІІ (з наступними змінами і доповненнями) // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 24. – Ст. 350.

14. Інструкція про безготівкові розрахунки в Україні. Затв. Постановою Правління Національного банку України № 22 від 21 квітня 2004 р. // Офіційний вісник України. – 2004. – № 14. – С. 110. – Ст. 908.

15. Інструкція про порядок ведення Єдиного реєстру нотаріусів. Затв. Наказом Міністерства юстиції України від 13 жовтня 2010 р. № 2501/5 // Офіційний вісник України. – 2010. – № 82. – С. 104. – Ст. 2899.

16. Інструкція про порядок консульської легалізації офіційних документів в Україні і за кордоном. Затв. Наказом Міністерства закордонних справ України від 4 червня 2002 р. № 113 [електронний ресурс] // www.minjust.gov.ua

17. Інструкція про порядок обчислення та справляння державного мита. Затв. Наказом Головної податкової інспекції України від 22 квітня 1993 р. № 15 (з наступними змінами і доповненнями) [електронний р