ТЕМА:Виникнення та розвиток нотаріату

Лекція 1

ТЕМА:Виникнення та розвиток нотаріату

Лекция 2

 

ТЕМА: Нотаріат України як нотаріат латинської школи

1. Сучасні системи нотаріату

У наш час існує два типи нотаріальних систем, де форми організації нотаріату є різними залежно від то­го, яку роль і значення у сфері реалізації прав визнає за нотаріатом та чи інша держава.

Першу групу складають нотаріальні органи англо­саксонських країн (Англія, США тощо), до компетенції яких входить лише посвідчення документів і підписів. Наприклад, в англійських судах посвідчений нотаріусом документ не має повної юридичної сили до­казу й потребує перевірки фактів, викладених в угоді. Система англосаксонського типу характеризується тим, що кодифіковані закони тут нечисленні, джерелами правових норм є переважно традиції та прецеденти, утворені юридичною практикою. З метою забезпечення основного принципу цивільного обігу — свободи угод — передбачена можливість користуватися будь-якими доказами. Сторони, що укладають контракт, перебувають «віч-на-віч» і, навіть передбачаючи заздалегідь можливі конфлікти з приводу виконан­ня такої угоди, покладаються на суд, який повинен буде вирішити спір, що виникне.

Другу групу складають нотаріальні органи країн латинського, так званого писаного права, де з метою скорочення чисельності справ, що розглядаються судами, визнається особлива важливість письмових доказів, в яких фіксуються юридичні умови укладення різних правочинів. Щоб забезпечити превентивний захист прав окремих осіб і юридичної сили контрактів, що укладаються, в цих країнах уповноважують (призначають і контролюють) кваліфікованих професіоналів посвідчувати достовірність вчинюваних юридичних дій з тим, щоб гарантувати ефективність різних прав. При цьому мається на увазі, що вирішення конфліктів, що виникають у подальшому, з допомогою судових органів має бути виключенням, оскільки при укладенні угоди створюються всі умови для її подальшої реалізації згідно із законом та інтересами сторін.

Довгий час існування англосаксонської системи нотаріату виправдовувалося вимогами прагматизму, швидкості й ефективності. Її прибічники об'являли систему латинського права джерелом формалізму, зволікань і труднощів. Останнім часом усе більша кількість країн визнає переваги системи латинського нотаріату. Для суб'єктів права, й особливо для суб'єктів цивільного обігу, важливим є той факт, що звернутися до нотаріуса набагато дешевше і швидше, аніж у подальшому ставати стороною в судовому спорі, сплачуючи досить дорогі послуги адвокатів і витрачаючи час та зусилля на доведення фактів, які могли б вважатися безспірними.

Таким чином, система нотаріату як засобу попередження судових спорів, у тому числі й таких, що виникають з контрактів, стає сьогодні найпоширенішою.

Однак і серед системи латинського права існує різна організація органів нотаріату. У більшості західноєвропейських країн, а також у Латинській Америці та Японії функціонує нотаріат, де нотаріус є особою вільної юридичної професії, не входить до державного апарату і не є державним службовцем. Однак свої повноваження він отримує від державної влади, держава делегує йому право посвідчувати документи, що ним редагуються або складаються, з метою надання їм публічної сили та доказовості, яку можна оспорити тіль­ки в судовому порядку.

Існує ряд країн, де нотаріуси є тільки державними службовцями (наприклад, Португалія). Донедавна до таких належали Україна та Росія. Аналіз Закону «Про нотаріат» дозволяє виснувати, що він орієнтова ний на латинську модель нотаріату. Цей факт є результатом усвідомлення того, що реорганізація нотаріату (якому досить довго не приділялося достатньої уваги) сьогодні має розглядатися як необхідна умова ефективної взаємодії держави та права в межах економічного ринку. Одним з першочергових заходів, вжитих країнами, що намагаються ввести ринкову економіку, стала реставрація нотаріального інституту за типом країн латинського права.

ТЕМА 3: НОТАРІАТ В СИСТЕМІ ЮСТИЦІЇ

Професія нотаріуса

Належне функціонування правової системи та поси­лення судового захисту прав і свобод громадян, створення ефективно діючої ринкової економіки, а також необхідність захисту українського підприємництва то­що потребують відповідного рівня професійності всіх осіб-учасників юридичної практики і, зокрема, нотаріусів як спеціалістів у галузі застосування права, забезпечення законності та гарантування прав заінтересованих осіб.

Вимоги до особи, яка має намір займатися нотаріальною діяльністю, закріплені безпосередньо у Законі. Так, відповідно до ст. З Закону, нотаріусом може бути громадянин України, який має вищу юридичну освіту (університет, академія, інститут) і пройшов стажування протягом шести місяців у державній нота­ріальній конторі або в нотаріуса, який займається приватною нотаріальною практикою, склав кваліфікаційний іспит і отримав свідоцтво про право на зайняття нотаріальною діяльністю. Не може бути нотаріусом особа, що має судимість.

Нотаріус як представник юридичної професії є юридичним радником і публічною посадовою особою, яка шляхом здійснення правозастосовної юрисдикційної діяльності у формі вчинення нотаріальних дій надає юридичної сили та вірогідності юридичним правам, фактам і документам. Нотаріус складає та посвідчує акти, яким сторони повинні або хочуть надати офіційної сили, а також забезпечує їх тривале зберігання, можливість отримання копії з них або витягів. Акт, посвідчений нотаріусом, має силу доказу стосовно свого змісту, закріплених у ньому прав і обов'язків, часу його складання та справжності підписів у ньому. Особлива доказова сила нотаріальних актів пов'язана передусім з наслідками недотримання нотаріальної форми деяких правочинів згідно з вимогами Цивільного кодексу України (наприклад, статті 657, 718, 732).

Таким чином, нотаріус є фахівцем у галузі несудового вирішення конфліктів або запобігання їм. У ситуації, коли конфлікт триває і у сфері нотаріальної діяльності через реалізацію повноважень нотаріуса вирішити його неможливо, нотаріус зобов'язаний відмовити у вчиненні даної нотаріальної дії та роз'яснити сторонам можливість звернення до суду за вирішенням спору, оскільки це є прерогативою суду.

Свої повноваження нотаріус реалізує від імені держави, що відбивається в його статусі як посадової особи незалежно від форми організації діяльності.

Зміст професійної діяльності нотаріуса зумовлюється структурою професійної праці юриста (яким і є нотаріус). Кінцевою метою професійної праці нотаріуса як юриста є охорона та захист прав і законних інтере­сів фізичних і юридичних осіб та держави. Усі інші цілі, які розглядаються як в рамках окремих законів і правових галузей, так і стосовно напрямів професійної юридичної діяльності, є похідними від зазначеної мети, підлеглими їй і, так чи інакше, спрямовані на те, щоб дії (або бездіяльність) суб'єктів права забезпечували економічні права та свободи, право власності, особисту безпеку тощо.

Предмет праці юриста — це те, на що націлені його інтелектуальні та фізичні зусилля. Як предмет праці юриста виступають, по-перше, норми права, по-друге, правовідносини, по-третє, юридична кваліфікація, — усе це притаманне і праці нотаріуса.

Засоби професійної діяльності спеціаліста-юриста складає юридична техніка, до якої належать змістовні прийоми правового мислення, використаний при цьо­му понятійний апарат, а також технічні засоби пошуку, опрацювання і збереження інформації, засоби зв'язку, які або опрацьовуються спеціально для професійної юридичної діяльності (наприклад, інформаційно-пошукові системи, які містять дані про злочинців і злочини), або адаптовані до потреб та умов професійної діяльності юриста.

Для характеристики професії нотаріуса важливим також є процедури професійної діяльності як сукупність правил, яким з необхідністю повинна бути підкорена праця спеціаліста-юриста. Для нотаріуса — це нотаріальний процес зі своїм інструментарієм (докладніше про це див. у главі VI).

Напрями професійної юридичної діяльності багатопланові й відбиваються у певних виробничих функціях. Серед них: правозастосовча (застосування норм матеріального і процесуального права); наглядова (контроль законності); установча (утворення органів державної влади і місцевого самоврядування; реєстра­ція юридичних станів, прав, фактів); правотворча (локальна правотворчість) і надання правових послуг (надання адвокатських і нотаріальних послуг). Як бачимо, у структурі юридичної практики нотаріальна діяльність має забезпечити надання правових послуг.

Нотаріус як правник має сприяти захисту прав і свобод й забезпечувати реалізацію законних інтересів фізичних і юридичних осіб. Це завдання виконується через надання консультацій і роз'яснень з юридичних питань відповідно до компетенції; складання проектів заяв та інших документів правового характеру. Надання правам, фактам, документам юридичної вірогідності є результатом застосування таких повноважень нотаріуса: надання консультацій і роз'яснень з питань нотаріальної діяльності та вчинення нотаріальних дій відповідно до компетенції; складання проектів нотаріальних та інших документів нотаріального провадження; ведення діловодства й нотаріального архіву.

У процесі своєї професійної юридичної діяльності нотаріус виконує додаткові виробничі функції, які ви­пливають з основних і спрямовані на їх виконання. До них можна віднести організаційну (забезпечення професійної діяльності) та деонтологічну функції.

Організаційна функція передбачає наукову організацію праці та ведення діловодства; дотримання вимог і стандартів стосовно організації праці, галузевих нормативних актів; впровадження у професійну діяльність нових методик і науково-технічних досягнень; використання комп'ютерних технологій і спеціальної техніки; формування інформаційно-пошукових, реєстраційних і статистичних документів.

Деонтологічна функція, що базується на нормах професійної етики, пов'язана з реалізацією соціальних якостей професійної нотаріальної діяльності та реалізацією соціальних якостей при спілкуванні з колегами, заінтересованими особами та взагалі стосовно суспільства. Реалізовувати соціальні якості професійної діяльності для нотаріуса означає: діяти в дусі поваги до своєї професії; виконувати професійні обов'язки відповідно до принципів незалежності, верховенства права, законності, конфіденційності тощо; діяти в дусі справедливості, гуманності, доброзичливості, лояльності, великодушності щодо суб'єктів права; діяти відповідно до вимог презумпції добропорядності стосовно суб'єктів права. Реалізація соціальних якостей при спілкуванні з колегами передбачає уміння сприяти здійсненню ідеї правосуддя у правовій державі; ставитися з повагою до колег при здійсненні професійної діяльності; дотримуватися правил етики юриста.

Для правника характерним є те, що він повинен мати й певні здібності, які так чи інакше відбиваються на його діяльності як фахівця на службовій і позаслужбовій професійній поведінці. Це стосується і нотаріуса. Серед багатоманітних здібностей такого характеру можна виділити такі найголовніші:

1) інтелектуальні — загальні професійні знання, здатність до вирішення розумових завдань, як типових, так і нестандартних, здібність до навчання, спостережли­вість, здібність концентруватися на предметі пізнання, сприймати інформацію в процесі комунікації тощо;

2) світоглядові — ставлення до загальновизнаних соціальних цінностей, насамперед до основних прав і свобод особистості; правова свідомість, яка включає в себе ставлення до права, закону, держави; етичні та моральні нормативи, у тому числі милосердя, співчуття, почуття честі й особистої гідності;

3) психологічні — відображають розвиненість вольового начала, психологічне сприйняття, правдивість, комунікативність, самооцінку, темперамент тощо.

Наведене свідчить, що до нотаріуса ставляться досить високі вимоги і як до професійного юриста, і як до людини з точки зору його особистих якостей. Такий підхід характерний для юридичних професій, представники яких виконують публічно-правові функції незалежно від того, належать вони до посадових осіб держави чи до осіб вільної юридичної професії.

 

Професійна етика нотаріуса

Як особи вільної юридичної професії нотаріуси, незалежно від того, працюють вони індивідуально, у складі професійних об'єднань чи за наймом, несуть певні обов'язки. Сукупність цих обов'язків складає зміст професійної етики або деонтології (від грец. деонтос — по­трібне необхідне, і...логія — наука, знання).

Виходячи з того, що етика — це сукупність норм поведінки представників будь-якої професії, професійною етикою нотаріусів слід визнати сукупність правил поведінки нотаріусів у їх взаємовідносинах із заінтересованими особами, що до них звернулися, та всіма іншими особами.

Необхідність формування та розвитку етичних норм у нотаріальній діяльності зумовлена її певною суспільною значущістю та довірчим характером відносин між нотаріусами й заінтересованими особами.

Етичні норми у професійній діяльності нотаріуса складалися по мірі розвитку інституту нотаріату й отримували своє певне оформлення у законодавстві про нотаріат та у правилах (Кодексах) корпоративної поведінки.

Останнім часом поширення набула практика прийняття правил професійної нотаріальної етики безпосередньо нотаріальною спільнотою через певні органи нотаріального самоврядування.

Так, 1995 року чинності набрав Європейський Кодекс нотаріальної етики. Кодекс був прийнятий 3—4 лютого 1995 р. Асамблеєю нотаріусів у Неаполі (із змінами від 20—21 жовтня 1995 р. у Граці). Мотиви прийняття Ко­дексу пов'язуються з вільним пересуванням людей, капіталів, майна, збільшенням кількості правочинів і торговельних операцій, включаючи збільшення юридичних операцій з іноземним елементом, розширенням умов їх співпраці, гарантуванням заінтересованим особам отримання ними допомоги та порад.

Кодекс передбачає, що нотаріус є публічною посадовою особою, вільним професіоналом і має підкорюватися правилам етики своєї країни. Як довірена особа своїх клієнтів нотаріус зобов'язаний зберігати професійні таємниці і нотаріальну тайну. Ці обов'язки поширюються на співробітників і партнерів нотаріуса за умовами законодавства країни, де вони працюють.

Структурно можна виділити етичні вимоги-обов'язки нотаріусів стосовно заінтересованих осіб, що до них звернулися; стосовно своїх колег; стосовно професійної діяльності та взагалі суспільства.

Серед етичних вимог до нотаріуса стосовно заінтересованих осіб можна виділити такі його обов'язки.

Обов'язок виконувати свої професійні повноваження і не ухилятися від них. Нотаріус не може відмовляти у вчиненні нотаріальної дії, окрім випадків, прямо і вичерпно передбачених законодавством (ст. 49 Закону);

Обов'язок консультувати сторони. Нотаріус — не просто редактор документів. Він зобов'язаний сприяти сторонам та інформувати їх про всі юридично значущі аспекти їх відносин: перевіряти дотримання інтересів кожної із сторін; інструктувати їх з приводу взаємних прав і обов'язків; роз'яснювати наслідки обов'язків, які сторони на себе покладають; висвітлити всі можливі ризики та небезпеки, що можуть виникнути при реалізації правочину; зазначити гарантії, котрі надаються законом для забезпечення реалізації волевиявлення сторін.

Обов'язок бути професійно компетентним. Нотаріус повинен володіти технічною та інтелектуальною компетентністю. Поради нотаріуса мають базуватися на нормах чинного на момент вчинення нотаріальної дії законодавства. Отже, професійна діяльність нотаріуса вимагає постійного вдосконалення знань і підвищення кваліфікації. Зміст норм права, що застосовуються нотаріусом, має бути достовірно викладений заінтересованим особам.

Обов'язок бути морально бездоганним. Поради мають даватися нотаріусом не тільки виходячи з обставин, що склалися на момент вчинення нотаріальної дії, а й з урахуванням можливих змін у майбутньому. Взагалі, нотаріус через свої поради має забезпечити юридичну безпеку осіб, що до нього звернулися.

Обов'язок зберігати професійну таємницю. Її дотримання забезпечує довіру, що виявляється заінтересованими особами до нотаріуса, і водночас є умовою такої довіри.

Обов'язок нотаріуса відшкодовувати шкоду, заподіяну своїми діями. Нотаріус повинен скласти акт, чинний з точки зору як змісту, так і форми; акт, здатний довести у разі необхідності зміст, час та умови укладення правочину, який він посвідчує; акт, який забезпечує бажаний юридичний результат з мінімальними витратами і в найкращих умовах. Нотаріус повинен надавати змістовні консультації про способи реалізації правочинів, які давали б змогу сторонам захистити свої законні інтереси. Нотаріус має гарантувати такий захист до того моменту, коли бажаний результат буде досягнутий. У разі невиконання будь - якої з цих функцій нотаріус несе відповідальність, проявом якої є відшкодування шкоди. При цьому - вільно-правова відповідальність нотаріусів складає од­ну із сторін професійної відповідальності в цілому.

Важливе значення мають етичні вимоги до нотаріальної діяльності, що трансформуються в обов'язки нотаріуса стосовно його колег. Назвемо деякі з них.

Взаємодопомога. Нотаріуси повинні допомагати один одному порадами, послугами, іншим чином підтримувати колег. Вони не повинні прилюдно висловлювати свою думку або давати оцінку колегам і посвідченим ними актам; вони повинні попереджати їх про недоліки, які такі акти можуть містити, й допомагати їм, наскільки це можливо, виправляти становище.

Заміщення. Нотаріус повинен заміщати іншого нотаріуса на його прохання у разі неможливості виконання ним своїх обов'язків (ст. 29 Закону).

Дотримання закону. Нотаріус, який посвідчує акт за колегу, що не може вчинити нотаріальну дію у зв'язку із забороною ст. 9 Закону (наприклад, родинні зв'язки з однією із сторін), має попередньо перевірити зміст цього акта, якщо він був складений колегою.

Заборона недобросовісної конкуренції. Нотаріус не вправі також монополізувати певну сферу нотаріаль­ної діяльності або роботу з певними особами, перешкоджаючи роботі інших нотаріусів.

Участь у професійній підготовці колег. Нотаріус повинен брати участь у навчанні та стажуванні осіб, що мають намір займатися нотаріальною діяльністю, а також сприяти підвищенню кваліфікаційного рівня своїх колег.

Участь у роботі, спрямованій на розвиток професії. Нотаріус, обраний чи призначений для виконання окремих адміністративних, інших функцій чи окремого доручення, має виконувати таку роботу сумлінно та відповідально перед своїми колегами.

У сучасних умовах, враховуючи підвищення значущості юридичної професії, важливе значення мають етичні норми, які опосередковують відповідальність нотаріуса перед суспільством. У цьому аспекті можна виділити такі етичні правила, що їх має дотримуватися нотаріус.

Нотаріус повинен захищати інтереси людини, суспільства та держави, дотримуючись вимог закону.

Нотаріус повинен сприяти зміцненню у суспільстві віри у закон і справедливість, ідеї правосуддя. Для того щоб правильно виконувати свої функції, нотаріус повинен постійно вдосконалювати свої знання та роз­вивати вміння застосовувати їх на практиці. Нотаріус має дбати також про професійний рівень осіб, що співробітничають з ним. Нотаріус повинен виконувати вимоги закону, що забороняють йому сумісництво, заняття підприємницькою та посередницькою діяльністю, а також виконання іншої оплачуваної роботи.

Нотаріус не може вчиняти в особистих інтересах або в інтересах інших осіб дій, які б могли поставити під сумнів безпристрасність і незалежність нотаріальної діяльності, скомпрометувати нотаріуса у громадській думці, спричинити шкоду честі та гідності професії нотаріуса.

Нотаріус повинен всіляко сприяти підвищенню престижу професії.

Унормування етичних засад (правил) професійної діяльності нотаріусів стало загальною міжнародною тенденцією. Етичні засади професійної діяльності нотаріуса сформульовані Міжнародним союзом латинського нотаріату так:

-поважай своє міністерство, органи державної вла­ди та органи професійної спільноти;

-вчиняй нотаріальну дію, якщо ти впевнений, що дієш у рамках закону, вирішуй сумніви до вчинення нотаріальної дії; утримуйся від вчинення дії за наяв­ності найменшого сумніву в його законності та правильності;

-віддавай належне Правді;

-дій обачно;

-вивчай матеріали з пристрастю та підвищеною ретельністю;

-радься із Честю;

-керуйся Справедливістю;

-обмежуйся Законом;

-працюй з Гідністю;

-пам'ятай, що твоя місія полягає в тому, щоб не допускати цивільно-правових спорів.

Виходячи з доцільності унормування професійної нотаріальної етики за ініціативою Міжнародної кон­ференції нотаріусів (Полтава, 15—17 травня 2002 р.) в Україні розроблений проект Правил професійної етики нотаріуса. Ці правила є узагальненням стандартів поведінки та доброчесності нотаріусів. Вони ґрунтуються на визначених Законом «Про нотаріат» принципах нотаріату, спрямовані на створення умов для підвищення авторитету нотаріату та зміцнення престижу нотаріальної професії, покликані слугувати системою орієнтирів для нотаріусів при виконанні ними своїх професійних обов'язків, а також мають закріпити єдину систему критеріїв оцінки етичних аспектів поведінки нотаріуса. Правила містять п'ять розділів, які закріплюють відповідно: обов'язки нотаріуса перед державою і суспільством; обов'язки нотаріуса щодо професії; обов'язки нотаріуса перед міністерством юстиції України та Палатою нотаріусів України; дисциплінарні санкції та дисциплінарні провадження.

Слід сказати, що значення етичних норм професійної діяльності нотаріусів сконцентровано як засадничий принцип, закріплено у присязі, яка приноситься нотаріусом при вступі на посаду відповідно до ст. 6 Закону: «Урочисто присягаю виконувати обов'язки нотаріуса чесно і сумлінно, згідно із законом і совістю, поважати права і законні інтереси громадян і організацій, зберігати професійну таємницю, скрізь і завжди берегти чистоту високого звання нотаріуса».

 

Питання та завдання для самоконтролю

1. Які основні риси характеризують професію нотаріуса?

2. Якими професійними якостями має володіти нотаріус?

3. Які особи можуть бути нотаріусами?

4. Визначте зміст професійної етики нотаріуса?

5. Які норми Закону України «Про нотаріат» закріплюють етичні вимоги до нотаріуса?

6. Які етичні обов'язки має нотаріус перед суспільством, заінтересованими особами, колегами?

 

 

Лекция 5

 

ТЕМА 5: Організаційні основи діяльності нотаріату

 

Лекция 6.

 

ТЕМА 6: Нотаріальний процес

 

Нотаріальні провадження

Нотаріальне провадження є елементом нотаріально­го процесу, що характеризує предметні його ознаки.

Предметом нотаріальної діяльності є справи, що випливають з цивільних (у широкому розумінні) правовідносин, в яких відсутній спір про право і про факт.

Усі перераховані в ст. 34 Закону нотаріальні дії характеризуються, по-перше, загальними властивостями, що дозволяють віднести їхнє вчинення до ведення нотаріату, і, по-друге, особливостями, що зумовлюють можливість поділу їх на відповідні групи. Аналіз за­гальних їх властивостей і дозволяє сформулювати предмет нотаріальної діяльності в цілому, тобто своє­рідну нотаріальну підвідомчість, а дослідження особливостей приводить до необхідності виділення видів нотаріальних проваджень.

Нотаріальне провадження в цілому можна визначити як сукупність процесуальних дій, що здійснюються нотаріусами й іншими суб'єктами нотаріального процесу у певному, закріпленому законом порядку. Тим самим підкреслюється, що форма і порядок вчинення нотаріальних дій мають певну правову врегульованість.

Вид же нотаріального провадження (чи окремі нотаріальні провадження) — це порядок вчинення об'єднаних у певні групи нотаріальних дій, подібних за своєю матеріально-правовою природою, що зумовила процесуальні особливості їх вчинення.

Порядок вчинення нотаріальних дій регламентують загальні і спеціальні правила, дотримання яких є загальнообов'язковим, тому що цим забезпечується правильне і швидке вирішення нотаріальної справи, видання законного й обґрунтованого нотаріального акта.

Зміст нотаріального провадження взагалі, тобто загальний порядок, утворюють основні правила вчинення нотаріальних актів, що діють однаковою мірою поза залежністю від того, який конкретно нотаріальний акт вчинюється. Інакше кажучи, застосування норм загального порядку вчинення нотаріальних дій не залежить від їх характеру і є обов'язковим для всіх випадків. Це стосується правил, що визначають обов'язки нотаріуса:

сприяти громадянам, підприємствам, установам і організаціям у здійсненні їх прав і в захисті їх законних інтересів;

роз'ясняти права і обов'язки;

попереджати про наслідки нотаріальних дій;

зберігати таємницю вчинених нотаріальних дій;

відмовити у здійсненні нотаріальної дії за підставами, передбаченими у Законі;

встановити особу й перевірити справжність під­писів учасників угоди та інших осіб, що звернулися до нотаріуса;

не приймати документів, що суперечать закону чи містять відомості, які порочать честь і гідність громадян;

відкласти вчинення нотаріальної дії з метою витребування необхідних документів від установ, організацій, посадових осіб або в разі направлення документів на експертизу;

роз'яснити порядок оскарження відмови у вчиненні нотаріальної дії і т. ін.

Крім того, Закон як загальні правила вчинення нотаріальних дій називає:

норми, що регулюють місце і час вчинення нотаріальних дій;

перевірку дієздатності громадян і правоздатності юридичних осіб;

витребування відомостей і документів, необхідних для вчинення нотаріальних дій;

вимоги до документів, що представляються для вчинення нотаріальної дії;

вчинення посвідчувальних написів і видачу свідоцтв;

заходи, що вживаються нотаріусами і прирівня­ними до них особами при виявленні порушень закону;

реєстрацію нотаріальних дій;

видачу дубліката нотаріально засвідченого документа.

Кожне з цих правил конкретно розглядається у відповідних главах даного посібника.

Спеціальний порядок нотаріального провадження регламентується стосовно кожної конкретної нотаріальної дії. Процесуальний порядок розгляду різних нотаріальних справ має особливості залежно від пред­мета нотаріальної діяльності при розгляді певної групи нотаріальних справ.

У літературі неодноразово робилися спроби класифікувати нотаріальні дії. Для цього обиралися різні критерії.

Так, В. Н. Аргунов пропонує всі нотаріальні дії розділити на дві великі групи: обов'язкові — якщо реалізація суб'єктивних прав неможлива без їх нотаріального оформлення, і необов'язкові — коли нотаріальні дії відбуваються за заявою громадян і організацій і повністю залежать від їхнього розсуду. Вчиненнячи невчинення таких дій не впливає на реалізацію суб'єктивних прав і слугує лише мірою їх охорони Подібна класифікація, безумовно, має підстави, але не дозволяє виділяти види нотаріального провадження, тому що жодними процесуальними особливостями вчинення обов'язкових нотаріальних дій порівняно з тими, що відбуваються за бажанням громадян, не володіє.

У більш ранніх роботах з питань нотаріату нотаріальні дії класифікувалися за іншими підставами — за їх цілеспрямованістю, змістом, правовим результатом, тобто в зв'язку з тим чи іншим етапом розвитку цивільних правовідносин.

Так, К. С. Юдельсон, класифікуючи нотаріальні дії, виділяє дев'ять груп нотаріальних дій: а) посвідчення угод; б) засвідчення безспірних обставин; в) охоронні дії; г) установлення правового положення відсутнього; ґ) підтвердження майнових прав; д) забезпечення зобов'язань; е) сприяння виконанню зобов'язань; є) забезпечення доказів; ж) примус до виконання безспірних зобов'язань

Не говорячи вже про те, що деяких з перерахованих дій на сьогоднішній день немає в компетенції нотаріату, слід зазначити, що істотним недоліком цієї класифікації є множинність груп нотаріальних дій, а також необґрунтованість віднесення в окремих випадках у ту саму групу різних за своїм змістом нотаріальних дій.

Класифікація має сприяти з'ясуванню змісту і значення всіх нотаріальних дій разом і кожної дії окремо. Визначивши загальний предмет і загальні цілі нотаріальної діяльності, можна виділити окремі цілі і предметну спрямованість конкретної нотаріальної дії.

Нотаріат покликаний охороняти законні права й інтереси громадян і організацій шляхом вчинення нотаріальних дій з метою надання їм юридичної вірогідності. Рішенню цієї загальної задачі слугують конкретні завдання, що переслідує вчинення будь-якої нотаріальної дії. Тому зміст нотаріальної дії означає не що інше, як окремий предмет діяльності нотаріуса, з урахуванням того, що загальним предметом є безспірні справи.

Найпоширенішою є класифікація нотаріальних дій за їх цілеспрямованістю та змістом. Виходячи з цього критерію нотаріальні дії можна розділити на чотири групи і відповідно виділити чотири види нотаріальних проваджень:

а) по здійсненню нотаріальних дій, спрямованих на посвідчення безспірного права;

б) по здійсненню нотаріальних дій, спрямованих на посвідчення безспірного факту;

в) по здійсненню нотаріальних дій, спрямованих на забезпечення збереження майна і документів;

г) по здійсненню нотаріальних дій, спрямованих на надання документу виконавчої сили.

Запропонована класифікація, на наш погляд, може бути визнана найбільш вдалою, оскільки має практичне і теоретичне значення. Вона сприяє, з одного боку, більш глибокому аналізу і пізнанню сутності нотаріальних дій, а з іншого — удосконалюванню процесуального порядку розгляду нотаріальних справ і розробці спеціальних правил їх вчинення.

До групи нотаріальних актів, спрямованих на посвідчення безспірного права, належать нотаріальні дії, пов'язані з видачею свідоцтв: про право на спадщину; про право власності на частку у спільному майні подружжя; про придбання жилих будинків з прилюдних торгів. Об'єктом охорони при здійсненні подібних актів є наявні суб'єктивні права громадян і організацій. При здійсненні нотаріальних дій даної групи нотаріус підтверджує суб'єктивні права громадян, зокрема досягається мета надання вірогідності безспірному праву: спадкування власності на частку у спільному майні подружжя; власності на придбаний з прилюдних торгів жилий будинок. Видані на підтвердження цих безспірних прав свідоцтва надалі можуть бути визнані недійсними тільки в судовому порядку.

До нотаріальних дій, спрямованих на посвідчення і засвідчення безспірних фактів, відносять:

посвідчення угод;

посвідчення факту, що громадянин є живим;

посвідчення факту перебування громадянина у певному місці;

посвідчення тотожності громадянина з особою, зображеною на фотокартці;

посвідчення часу пред'явлення документів;

посвідчення факту передачі заяв громадян і організацій іншим громадянам і організаціям;

прийняття в депозит грошових сум і цінних паперів тощо.

До цієї ж групи відносять дії із засвідчення фактичних даних:

посвідчення правильності копій документів і виписок з них;

посвідчення справжності підписів на документах;

посвідчення правильності перекладу документів з однієї мови на іншу;

вчинення морських протестів.

При цьому здійснюється охорона законних інтересів, що полягають у наданні вірогідності і визнанні безспірними певних фактів.

До нотаріальних дій, спрямованих на забезпечення збереження майна і документів, відносять:

вжиття заходів щодо охорони спадкового майна;

видачу свідоцтва виконавцю заповіту;

прийняття документів на збереження;

накладення заборони відчуження жилого будин­ку й іншого нерухомого майна.

Для цих нотаріальних дій загальною ознакою, що їх поєднує, є те, що всі вони спрямовані на забезпечення збереження певних об'єктів.

Четверту групу складають нотаріальні дії, спрямовані на надання документу виконавчої сили:

вчинення виконавчого напису;

вчинення протестів векселів, а також пред'явлен­ня чеків до платежу і посвідчення несплати чеків;

вчинення протестів векселів.

На прохання чекоутримувача нотаріус у разі несплати чека робить виконавчий напис (ч. З ст. 93 За­кону). Таким чином, видача виконавчого напису і протест векселів — це лише різні форми нотаріальних дій з надання безспірному документу виконавчої сили. Виконавчий напис нотаріуса, вексель з оцінкою нотаріуса про протест і чек з написом нотаріуса, що засвідчує несплату чека, не тільки засвідчують факт заборгованості, а й відповідно до закону (ст. З Закону України «Про виконавче провадження») мають силу виконавчого документа.

 

Питання та завдання для самоконтролю

Визначте поняття нотаріального процесу та його характерні ознаки.

Дайте класифікацію суб'єктів нотаріального процесу.

Які стадії нотаріального процесу?

Визначте зміст стадії порушення нотаріальної справи.

Визначте зміст стадії підготовки до вчинення нотаріальної дії?

Визначте зміст стадії розгляду нотаріальної справи по суті?

Які види нотаріальних проваджень існують у нотаріальному процесі? Що є предметом нотаріальної діяльності у цих видах нотаріальних проваджень?

ЛЕКЦІЯ VII

Глава VIII

ТЕМА: Загальні правила вчинення нотаріальних дій

 

Глава X

Посвідчення правочинів

щодо розпорядження часткою нерухомого майна в спільній власності

Якщо один з учасників спільної часткової власності продає належну йому частку в спільній власності сторонній особі, іншим учасникам спільної власності має бути забезпечена реалізація належного їм права переважної купівлі. У цьому зв'язку при посвідченні таких правочинів нотаріус встановлює такі факти:

виконання продавцем обов'язку повідомити всіх інших учасників спільної часткової власності про свій намір продати свою частку сторонній особі з вказівкою ціни та інших умов, на яких вона продається;

відмова учасників спільної часткової власності від здійснення права переважної купівлі; або закінчення місячного строку на здійснення права переважної купівлі (фактична відмова); або відмова інших співвласників спільної часткової власності отримати надіслані на їхню адресу заяви продавця про намір продати свою частку; або невідомість адреси інших співвласників спільної часткової власності;

дійсність заяви про відмову або фактичної відмови від права переважної купівлі (протягом трьох місяців).

Повідомлення продавцем усіх інших учасників спільної часткової власності (як фізичних, так і юридичних осіб) про продаж своєї частки повинно здійснюватися у письмовій формі. Така заява може бути направлена іншим учасникам спільної часткової власності безпосередньо продавцем або передана нотаріусом у порядку ст. 84 Закону. Доказом повідомлення учасників спільної часткової власності по подальший продаж частки в спільному майні може бути видане нотаріусом свідоцтво, про передачу їм заяви продавця згідно із ст. 84 Закону або заява учасників спільної часткової власності про відмову від здійснення права переважної купівлі частки май­на, що продається (із зазначенням ціни та інших умов, на яких продається ця частка).

Справжність підпису на заяві учасника спільної част­кової власності має бути засвідчена в нотаріальному по­рядку.