Правові основи діяльності нотаріату.

Правовою базою діяльності нотаріату є Конституція України, Закон України «Про нотаріат» та інші державні законодавчі акти України.

У правовому регулюванні діяльності нотаріату велике значення мають закони України «Про власність» (1991 p.), «Про селянське (фермерське) господарство» (1993 р.), «Про приватизацію державного майна» (1997 p.) «Пpo заставу» (зі змінами 1997 p.), «Про плату за землю» (1992 p.), a також постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України, зокрема Положення про Вищу кваліфікаційну комісію нотаріату (1994 p.), декрети «Про приватизацію земельних ділянок» (1992 p.), «Про дepжaвнe мито» (1993 p.).

Джерелом правового регулювання нотаріальної діяльності є накази і листи Міністерства юстиції України, які регламентують питання організації та діяльності нотаріальних органів, зокрема накази про затвердження Положення про кваліфікаційну комісію нотаріату (1993 р. із змінами 1997 p.), Положення про державний нотаріальний архів (1994 р.), Положення про порядок видачі свідоцтва про право на зайняття нотаріальною діяльністю (1994 p. зі змінами 1997 p.), Положення про порядок реєстрації приватної нотаріальної діяльності (1994 p.), Положення про Єдиний реєстр для реєстрації заборон відчуження об’єктів нерухомого майна (1997 p.) i Положення про єдиний реєстр доручень (1998 p.). Суттєвим доповненням до Закону України «Про нотаріат» (далі – Закон) є затверджена наказом Міністерства юстиції України Інструкція про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України (1994 p.) із змінами, внесеними згідно з наказами Міністерства юстиції (1996, 1997 p.), та Правила вeдeння нотаріального діловодства (1993 p.).

Для організації діяльності нотаріату особливе значення мають Укази Президента України «Про впорядкування справляння плати за вчинення нотаріальних дій» (1998 p.), «Про врегулювання діяльності нотаріату в Україні» (1998 p.).

3. Нотаріус.

Вимоги до посади нотаріуса, його права і обов’язки. Присяга нотаріуса.

Нотаріус – це посадова особа, на яку покладено обов’язок вчиняти нотаріальні дії. Нотаріус вчиняє нотаріальні дії від імені держави, яка надала йому відповідні повноваження.

Нотаріусом може бути тільки громадянин України, який має вищу юридичну освіту, пройшов стажування протягом шести місяців у державній нотаріальній конторі або у приватного нотаріуса, склав кваліфікаційний іспит і одержав свідоцтво про право на зайняття нотаріальною діяльністю (ст. 3 Закону). Це свідоцтво є підставою для призначення на посаду державного нотаріуса або для реєстрації приватної нотаріальної діяльності. Особа, яка має намір розпочати нотаріальну діяльність, не повинна мати судимість.

Важливою вимогою для забезпечення об’єктивності в діяльності нотаріуса є заборона перебувати у штаті інших державних, приватних і громадських підприємств та організацій, займатися підприєм-ницькою та посередницькою діяльністю, а також виконувати іншу оплачувану роботу. За сумісництвом нотаріуси мають право на вик-ладацьку та наукову діяльність у вільний від роботи час.

Особа, якій вперше надається право займатися нотаріальною діяльністю, в урочистій обстановці присягає в Головному управлінні юстиції Автономної Республіки Крим, обласних, Київському та Севастопольському міських управліннях юстиції (ст. 6 Закону).

Важливою гарантією діяльності нотаріуса є закріплення у ст. 4 Закону його прав. Перелік цих прав великий, але не повний – чинним законодавством нотаріусу можуть надаватися також інші права.

Нотаріус витребовує від підприємств, установ, організацій, а також від фізичних осіб відомості й документи, необхідні для вчинення нотаріальної дії, якщо одержання їх безпосередньо заінтересованими особами утруднене; встановлює термін, протягом якого до нотаріальної контори мають бути надіслані необхідні відомості чи документи, але цей термін не повинен перевищувати одного місяця (ст. 42 Закону).

Нотаріус має право складати проекти угод, заяв та інших нотаріальних документів, на прохання заінтересованих осіб виготовляти копії документів, наприклад для видачі свідоцтва про право на спадщину, давати роз’яснення з питань вчинення конкретної нотаріальної дії, надавати консультації правового характеру.

Обов’язки нотаріуса так само зумовлені реалізацією принципу сприяння фізичним і юридичним особам у здійсненні їхніх прав і захисті законних інтересів.

До обов’язків нотаріуса належать:

• роз’яснення учасникам нотаріального провадження їхніх прав та обов’язків, що випливають із вчинюваної дії, з метою з’ясування взаємовідносин заінтересованих осіб, запобігання можливим у майбутньому спорам і несподіваним ситуаціям;

• роз’яснення заінтересованим особам їхніх прав на вільне волевиявлення при вчиненні нотаріальної дії, права відмовитися від її вчинення, поки не підписані документи; попередження про наслідки вчинюваних нотаріальних дій з метою запобігання можливим правопорушенням.

В основі нотаріальної діяльності лежить обов’язок нотаріуса додержуватися таємниці нотаріальних дій.

Відповідно до ст. 8 Закону довідки про вчинені нотаріальні дії і нотаріальні документи видаються тільки громадянам та юридичним особам, за дорученням яких або стосовно яких вчинялися нотаріальні дії. На письмову вимогу суду, господарського суду, прокуратури, органів дізнання і слідства довідки про вчинені нотаріальні дії і документи видаються у зв’язку з кримінальними, цивільними, господарськими справами, що перебувають у їх провадженні.

На письмову вимогу державної податкової інспекції видаються довідки, документи і копії з них, необхідні для визначення правильності стягнення державного мита та цілей оподаткування.

Довідки про заповіти видаються тільки після смерті заповідача. Нотаріуси, винні в порушенні таємниці вчинюваних нотаріальних дій, несуть відповідальність у порядку, встановленому законодавством України.

У ст. 9 Закону передбачається обмеження у праві вчинення нотаріальних дій, а саме: нотаріус не має права вчиняти нотаріальні дії на своє ім’я, від свого імені, на ім’я та від імені свого чоловіка чи дружини, його (її) та своїх родичів (батьків, дітей, онуків, діда, баби, братів, сестер), а також на ім’я і від імені працівників нотаріальної контори, працівників, що перебувають у трудових відносинах з приватним нотаріусом. У зазначених випадках нотаріальні дії вчиняються в будь-якій іншій державній нотаріальній конторі, у іншого приватного нотаріуса.

Нотаріальні дії, вчинені з порушенням встановлених законом вимог, є недійсними.

 

Стажування осіб, які мають намір займатися нотаріальною діяльністю.

Згідно зі ст. 13 Закону з 1994 р. вперше введено інститут стажистів.

Основне завдання стажування осіб, які мають намір займатися нотаріальною практикою, полягає у вивченні специфіки роботи, набутті практичних навичок і засвоєнні досвіду організації праці нотаріуса.

Кваліфікаційні комісії нотаріату при управліннях юстиції здійснюють конкурсний відбір осіб з метою зарахування їх до резерву на заміщення посади стажиста нотаріуса. До стажування допускаються особи, які мають вищу юридичну освіту. Термін стажування – шість місяців. З жодних причин цей термін не підлягає скороченню. Стажист проходить стажування в державній нотаріальній конторі або у приватного нотаріуса. Умови роботи визначаються трудовим контрактом між стажистом і державною нотаріальною конторою чи приватним нотаріусом.

Керівництво і контроль за процесом стажування здійснюють відповідні управління юстиції. Відповідальність за стажування в державних нотаріальних конторах покладається на завідуючого нотаріальної контори і приватного нотаріуса, якщо стажування відбувається безпосередньо у нього.

Керівник стажування повинен мати щонайменше п’ятирічний практичний досвід на посаді нотаріуса за відсутності зауважень по роботі.

Після закінчення стажування керівник складає висновок про результати проходження стажування, зазначаючи ступінь підготовки стажиста, одержані ним знання і практичні навички.