Видача свідоцтва про право на спадщину

Свідоцтво про право на спадщину — право встановлювальний документ, який офіційно і безспірно підтверджує наявність права власності на майно, що переходить за спадком.

Отримання цього документа є правом спадкоємців, які можуть просити нотаріуса видати свідоцтво, але не зобов'язані його отримувати за винятком випадків, коли успадковується нерухоме майно. Відповідно до ст. 1297 Цивільного кодексу України, спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов'язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.

В інших випадках, якщо спадщина прийнята спадкоємцями відповідно до вимог закону, відсутність свідоцтва про право на спадщину не тягне втрати цього права (ст. 1296 ЦК). Практично свідоцтво не потрібне, якщо переходить право на спадкове майно, що не підлягає реєстрації і не вимагає будь-якого право встановлювального документа. Свідоцтво про право на спадщину необхідне, коли об'єктом спадкового наступництва є право власності на майно або майнові права, що вимагають документального підтвердження.

Особливістю вчинення цього виду дії є те, що вона може бути здійснена не в будь-якого нотаріуса, а тільки у державного й тільки за місцем відкриття спадщини (ст. 66 Закону). Відповідно до ст. 1221 ЦК, місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця. Якщо воно невідоме — місцезнаходження нерухомого майна або його основної частини, а за відсутності нерухомого майна — місцезнаходження основної частини рухомого майна. Місцем проживання визнається місце, де фізична особа проживає по­стійно, переважно або тимчасово. Місцем проживання неповнолітньої особи яка ще не досягла 14-річного віку, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я, в якому вона проживає (ст. 29 ЦК).

Місцем відкриття спадщини для громадян України, що постійно проживають за кордоном, є та країна, де вони проживали, і залежно від юрисдикції цієї країни свідоцтво про право на спадщину видаватиметься або консульською установою України, або відповідним ор­ганом даної країни.

Свідоцтво про право на спадщину видається після закінчення шести місяців з дня відкриття спадщини, а у випадках, передбачених ч. 2 ст. 1270 та ч. З ст. 1272 ЦК, — не раніше зазначених строків.

Видача цього документа спадкоємцям, що прийняли спадщину, строком не обмежена.

Свідоцтво видається спадкоємцям, що прийняли спадщину, тобто тим, які постійно проживали разом зі спадкодавцем або подали заяву нотаріусу про прийняття спадщини. Доказами постійного проживання разом зі спадкодавцем можуть бути: довідка житлов о- експлуатаційної організації, правління житлово-будівельного кооперативу, відповідного органу місцевого самоврядування про те, що спадкоємець безпосередньо перед смертю спадкодавця проживав разом з ним; копія рішення суду, що набрало законної сили, про встановлення факту своєчасного прийняття спадщини; реєстраційний запис у паспорті спадкоємця або в будинковій книзі, який свідчить про те, що спадкоємець постійно проживав разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, та інші документи, що підтверджують факт постійного проживання разом зі спадкодавцем.

Ці документи приймаються державним нотаріусом з урахуванням у кожному випадку всіх конкретних обставин і за умови відсутності заперечень з боку інших спадкоємців.

Заяви про прийняття спадщини, про відмову від неї і про видачу свідоцтва про право на спадщину мають бути складені в письмовій формі і подані до нотаріату особисто.

Якщо заява, на якій справжність підпису спадкоємця не засвідчена, надійшла поштою, вона приймається нотаріусом, заводиться спадкова справа, а спадкоємцю пропонується надіслати заяву, оформлену належ­ним чином, або прибути особисто до нотаріальної контори за місцем відкриття спадщини.

Справжність підпису на таких заявах має бути нотаріально засвідчена. Якщо заяву подано спадкоємцем до державної нотаріальної контори за місцем відкрит­тя спадщини особисто, посвідчувати справжність підпису на заяві не треба. У такому разі державний нотаріус встановлює особу спадкоємця і перевіряє справжність його підпису, про що робить відмітку на заяві, де зазначено найменування документа, який посвідчує особу спадкоємця, номер і дату його видачі, найменування установи, підприємства, організації, що його видали, рік народження спадкоємця.

Не допускається прийняття заяв про прийняття спадщини, про відмову від неї або заяв про щ відкли­кання, складених від імені спадкоємців їх представниками, що діють на підставі довіреностей.

Неповнолітня особа має право подати заяву про прийняття спадщини без згоди своїх батьків або піклувальника.

Малолітня, неповнолітня, недієздатна особа, а та­кож особа, цивільна дієздатність якої обмежена, вважаються такими, що прийняли спадщину, за відсутності заяви від їх імені про відмову від спадщини.

Особа, яка подала заяву про прийняття спадщини або про відмову від неї, може відкликати її протягом строку, установленого для прийняття спадщини.

Прийняття і відмова від спадщини можуть мати місце стосовно всього спадкового майна. Спадкоємець не вправі прийняти одну частину спадщини, а від іншої. частини відмовитися. Спадкоємець, який прийняв частину спадщини, вважається таким, що прийняв усю спадщину.

Відмова спадкоємця за заповітом від прийняття спадщини не позбавляє його права на спадкування за законом.

Спадкоємець має право відмовитися від частки у спадщині іншого спадкоємця, який відмовився від спадщини на його користь.

При підготовці до видачі свідоцтва про право на спад­щину за законом або заповітом нотаріус за даними Спадкового реєстру перевіряє наявність і чинність спадкової справи, спадкового договору, заповіту. У разі існування вже заведеної спадкової справи стосовно того самого спадку нотаріус відмовляє у прийнятті заяви (іншого документа), рекомендуючи заявникові подати її за місценаходженням цієї справи, а в разі потреби — вимагає цю справу для подальшого провадження.

У разі наявності спадкового договору нотаріус вимагає подання йому примірника цього договору, якщо з витягу зі Спадкового реєстру не буде вбачатиметься предмет спадкового договору.

Підставами закликання до спадкування є родинні стосунки, шлюб, перебування непрацездатної особи на утриманні спадкодавця не менш як рік до його смерті, заповіт. У перших трьох випадках нотаріус видає свідоцтво про право на спадкування за законом, у четвертому — свідоцтво про право на спадкування за заповітом.

Свідоцтво про право на спадщину за законом видається, якщо нотаріус має докази:

факту смерті спадкодавця;

часу та місця відкриття спадщини;

наявності підстав для закликання до спадкування;

такі, що підтверджують склад спадкового майна, а в разі необхідності — наявність оцінки цього майна;

сплати державного мита;

перебігу строку для прийняття спадщини всіма спадкоємцями.

Свідоцтво про право на спадщину за заповітом видається, якщо у нотаріуса є докази:

факту смерті спадкодавця;

наявності заповіту, який на день видачі свідоцтва не скасований і не змінений;

наявність і чинність спадкового договору;

часу, місця відкриття спадщини;

складу спадкового майна;

такі, що підтверджують наявність осіб, які мають право на обов'язкову частку у спадщині;

сплати державного мита;

перебігу встановленого законом строку для всту­пу у право спадкування.

Усі факти, що підлягають встановленню, мають бути підтверджені відповідними письмовими доказами. Показання свідків є недопустимими.

Так, факт смерті і час відкриття спадщини підтверджується свідоцтвом органу реєстрації актів громадянського стану про смерть спадкодавця.

Доказом родинних та інших стосунків спадкоємців зі спадкодавцем є: свідоцтва органів реєстрації актів цивільного стану, копії актових записів; записи у паспортах про іншого з подружжя; копії рішень суду, що набрали чинності, про встановлення факту родинних та інших відносин.

Факт перебування на утриманні підтверджується рішенням суду, що набрало законної сили, про вста­новлення факту перебування непрацездатної чи неповнолітньої особи на утриманні.

Непрацездатність утриманця, пов'язана з віком, перевіряється за паспортом, свідоцтвом органу цивільного стану про народження; непрацездатність, пов'язана зі станом здоров'я, — за пенсійною книжкою або довідкою, виданою відповідним органом медико-соціальної експертизи.

Місце відкриття спадщини підтверджується: свідоцтвом органів реєстрації актів цивільного стану про смерть спадкодавця, якщо останнє постійне місце проживання його і місце смерті збігаються; довідкою житлово-експлуатаційної організації, правління жит­лово-будівельного кооперативу про постійне місце його проживання; записом у будинковій книзі про постійне проживання спадкодавця, а якщо місце проживання померлого невідоме, — документом (витягом з Реєстру прав власності тощо) про місцезнаходження нерухомого спадкового майна або його частини.

Якщо об'єктів нерухомого майна кілька і їхнє місцезнаходження різне, місцем відкриття спадщини є місцезнаходження одного з об'єктів цього майна за вибором спадкоємців. У разі відсутності нерухомого майна місцем відкриття спадщини є місцезнаходження основної частини рухомого майна, що може бути підтверджене відповідним свідоцтвом про державну реєстрацію транспортного засобу, витягом з реєстру прав власності на цінні папери тощо.

У разі відсутності у спадкоємців зазначених документів нотаріус вимагає копію рішення суду, що набрало законної сили, про встановлення місця відкрит­тя спадщини.

Видача свідоцтва про право на спадщину на майно, яке підлягає реєстрації, провадиться нотаріусом після подання право встановлювальних документів про на­лежність цього майна спадкодавцеві та перевірки від­сутності заборони або арешту цього майна, у тому числі наявності чи відсутності податкової застави та інших застав за даними відповідних реєстрів.

У разі наявності заборони нотаріус повідомляє кредитора (відповідний орган державної податкової адмі­ністрації) про те, що спадкоємцям боржника видано свідоцтво про право на спадщину.

Якщо на згадане вище майно накладено арешт судовими чи слідчими органами, видача свідоцтва про право на спадщину затримується до зняття арешту.

Якщо до складу спадкового майна входить жилий будинок та інше нерухоме майно, що підлягає реєстрації (за винятком земельної ділянки), нотаріус вимагає крім право встановлювального документа витяг з Реєстру прав власності, а в місцевостях, де інвентаризація не проводилася, — довідку відповідного органу місцевого самоврядування.

Якщо право встановлювальний документ на майно, що підлягає реєстрації, повертається спадкоємцеві (свідоцтво про реєстрацію чи технічний паспорт на ав- томототранспортний засіб, іншу самохідну машину чи механізм, судновий білет або свідоцтво тощо), нота­ріус перевіряє документ, про що робить відмітку на заяві про видачу свідоцтва про право на спадщину або на примірнику цього свідоцтва, який залишається у справах державної нотаріальної контори. Допускаєть­ся приєднання до матеріалів спадкової справи засвід­чених у встановленому порядку фотокопій правовстановувальних документів на майно, які повертаються спадкоємцям.

Свідоцтво про право на спадщину після смерті реабілітованого може бути видане нотаріусом на підставі відповідного рішення Комісії з питань поновлення прав реабілітованих, яке має містити відомості про склад спадкового майна. При наявності такого рішення документи, які б стверджували належність успадковуваного майна померлому, не вимагаються.

На практиці часто зустрічаються випадки зміни прізвища, ім'я, по батькові власниками майна. У та­кому разі водночас з наданням правовстановлювальних документів на майно спадкоємці для видачі свідоцтва про право власності мають представити нотаріусу й документи, видані відділами реєстрації актів цивільного стану про зміну прізвища, імені або по батькові спадкодавця.

У разі необхідності певні документи можуть бути витребувані нотаріусом. Наприклад, відповідно до п. 222 Інструкції, державний нотаріус на прохання спадкоємців померлого має право зробити запит до банків (фінансових установ), страхових установ про наявність на ім'я померлого вкладів, страхових ви­плат. Згідно зі ст. 46 Закону, банки (фінансові установи), страхові установи зобов'язані надати відомості в строк, встановлений нотаріусом.

У разі відсутності документів-доказів нотаріус пови­нен роз'яснити заінтересованій особі, що встановити відповідні факти може суд у порядку окремого провад- Наявність рішення суду, що набрало законної сили, про встановлення того чи іншого юридичного факту (наприклад, місця відкриття спадщини) звіль­няє особу від доведення такого факту.

Проте факт смерті та час відкриття спадщини нотаріус перевіряє шляхом дослідження свідоцтва органів реєстрації актів цивільного стану про смерть спадко­давця. Рішення суду про оголошення громадянина померлим, про встановлення факту реєстрації смерті або факту смерті особи у певний час і за певних обставин не можуть бути прийняті нотаріусом на підтвердження факту смерті у зв'язку з тим, що вони є лише підставою для реєстрації смерті громадянина в органах реєстрації актів цивільного стану, для отримання свідоцтва про смерть.

При видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом (секретним заповітом) оригінал чи дублікат заповіту (свідоцтва про оголошення секретного заповіту), поданий спадкоємцем, залишається у справах нотаріуса.

За бажанням спадкоємця до свідоцтва про право на спадщину за заповітом може бути додана нотаріально засвідчена копія (фотокопія) заповіту (копія (фотокопія) свідоцтва про оголошення секретного заповіту) або його дубліката.

Спадкоємці, які не представили документів, що підтверджують наявність підстав для закликання до спадкування, або які пропустили строк для прийняття спадщини, за умови письмової згоди всіх інших спадкоємців, що прийняли спадщину і представили докази у справі, можуть бути включені до свідоцтва про право на спадщину. Така згода спадкоємців оформляється у вигляді письмової заяви, підпис на якій має бути на­лежним чином посвідчений.

Разом з тим нотаріус не вправі затримувати видачу свідоцтва про право на спадщину після спливу встановленого строку спадкоємцям, які надали всі необхідні документи, з тієї причини, що інші особи, які претендують на спадщину, не в змозі довести своє право.

Для визначення розміру мита нотаріусу представляється документ, який підтверджує вартість спадкового майна. Оцінка спадкового майна визначається на день смерті спадкоємця.

Якщо спадкоємець за заповітом бажає, щоб у свідоцтві про право на спадщину були зазначені родинні або інші відносини зі спадкодавцем, нотаріус вимагає надання документів, що підтверджують ці відносини.

Свідоцтво про право на спадщину видається у вигляді окремого документа. Воно має бути видане окре­мо кожному спадкоємцю із зазначенням прізвища, імені та по батькові й часток у спадщині інших спадкоємців.

Свідоцтво містить дату видачі, прізвище та ініціали нотаріуса, підставу видачі свідоцтва (за законом або заповітом) з посиланням на статтю закону, прізвище, ім'я та по батькові спадкодавця, час його смерті, прі­звища, імені та по батькові спадкоємців. При видачі свідоцтва про право на спадщину за законом зазначаються родинні відносини зі спадкодавцем, місце їх проживання, частка у спадщині, що належить кожно­му із спадкоємців, склад і місцезнаходження спадкового майна, його оцінка, робиться посилання на правовстановлюючий документ, номер спадкової справи, номер реєстрації свідоцтва, розмір стягнутого мита, підпис і печатка нотаріуса.

При переході спадкового майна до держави свідоц­тво про право на спадщину видається відповідному фінансовому органу за письмовою заявою керівника цього органу, оформленою у встановленому порядку.

Спадкоємцям, які одержали свідоцтво про право на спадщину певної частини спадкового майна, у подальшому видаються ще інші свідоцтва про право на спад­щину інших частин спадкового майна, яке не перераховане в раніш виданому свідоцтві.

Державний нотаріус роз'яснює, що свідоцтво про право на спадщину на майно, яке підлягає реєстрації, має бути зареєстроване у відповідному органі.

При видачі свідоцтва про право на спадщину може мати місце необхідність повідомлення інших осіб про такі дії. Відповідно до ч. З ст. 67 Закону і п. 225 Інструкції, державний нотаріус повідомляє (надсилає копію свідоцтва про право на спадщину) про видачу свідоцтва про право на спадщину на ім'я малолітньої, неповнолітньої дитини або недієздатного чи обмежено дієздатного спадкоємця орган опіки і піклування за місцем проживання спадкоємця для охорони його майнових інтересів. У разі наявності заборони відчуження нотаріус повідомляє кредитора про те, що спадкоємцям боржника видане свідоцтво про право на спадщину.

Якщо у спільному майні подружжя право встановлювальний документ на таке майно оформлений на то­го з подружжя, що є живим, нотаріус вимагає його (її) письмову згоду на виділ на ім'я померлого його частки в спільному майні.

Про видачу свідоцтва про право на спадщину другому з подружжя на майно, що є предметом спадкового договору, нотаріус повідомляє набувача цього майна.

Якщо після спливу строку для прийняття спадщини і після її розподілу між спадкоємцями спадщину прийня­ли інші спадкоємці, за письмовою згодою між спадкоєм­цями спадщина підлягає перерозподілу. У цьому разі нотаріус після повернення попередніх свідоцтв видає нові свідоцтва про право на спадщину.

Нові свідоцтва про право на спадщину видаються нотаріусом також за рішенням суду про внесення змін до раніше виданих свідоцтв про право на спадщину або на підставі письмової згоди всіх спадкоємців про внесення змін до раніше виданих свідоцтв.

Розмір частки у спадщині змінюється за згодою спадкоємців, які прийняли спадщину, до видачі свідоцтв про право на спадщину. Якщо згоди не досягнуто, то розмір частки змінюється в судовому порядку.

Зміна розміру часток у складі спадкового нерухомого майна або транспортних засобів оформляється нотаріально посвідченим договором спадкоємців.

Черговість одержання спадкоємцями за законом права на спадкування змінюється після відкриття спадщини до видачі свідоцтв про право на спадщину.

Зміна черговості оформляється договором між заінтересованими спадкоємцями. Згода на укладання цього договору від спадкоємців, які не беруть участь у ньому, не вимагається.

Цей договір не може порушувати прав спадкоємця, який не бере у ньому участі, а також спадкоємця, який має право на обов'язкову частку у спадщині.

Поділ спадкового майна провадиться за згодою спадкоємців, які прийняли спадщину. У разі недосягнення згоди, поділ провадиться у судовому порядку відповідно до часток, належних кожному із спадкоєм­ців за законом або за заповітом.

Поділ спадкового майна оформляється договором спадкоємців, а за відсутності згоди — судовим рішенням. У договорі про поділ спадкового майна визначаються реальні частки спадкоємців у спадковому майні. При цьому допускається грошова компенсація, якщо вартість майна різна.

У державній нотаріальній конторі ведуться книга обліку спадкових справ і алфавітна книга спадкових справ.

У книзі обліку спадкових справ реєструються: заяви про прийняття спадщини, заява про відкликання заяви про прийняття спадщини; про видачу свідоцтв про право на спадщину, про відмову від спадщини; заяви про відкликання заяви про відмову від спадщини; заява спадкоємця на одержання частини вкладу спадкодавця у банку (фінансовій установі); претензії кредиторів, а також заяви про вжиття заходів щодо охорони спадкового майна, за якими були вжиті ці заходи; зая­ви про відкриття спадщини та укладання договору на управління спадщиною; заява про видачу свідоцтва виконавцю заповіту; заява виконавця заповіту про відмову від здійснення своїх повноважень; заява відказоодержувача про відмову від заповідального відказування тощо. На підставі однієї з перерахованих заяв, зареєстрованої першою, заводиться спадкова справа на ім'я померлого.

Усі наступні заяви (додаткові, від інших спадкоємців і кредиторів) також реєструються у книзі обліку спадкових справ під самостійними номерами та в хро­нологічному порядку.

На всіх заявах зазначається час їх надходження та номер спадкової справи.

У спадкову справу підшиваються документи, які бу­ли витребувані від спадкоємців, юридичних осіб, по­дані іншими, крім спадкоємців, громадянами, фізич­ними особами, а також примірник договору на управ­ління спадщиною; примірник договору про зміну розміру частки у спадщині, свідоцтва виконавця заповіту, свідоцтва про право на спадщину тощо.

Усі заведені спадкові справи та відомості про списання спадкової справи, до архіву підлягають обов'яз­ковій реєстрації в Спадковому реєстрі у порядку, передбаченому Положенням про Спадковий реєстр.